Б. Основи адміністративного процесу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Б. Основи адміністративного процесу



У загальному тлумаченні під процесом розу­міється сукупність послідовних дій для досягнення поставленого конкретного результату. В юриспруден­ції призначення процесу полягає в реалізації норм матеріального права. Тобто, якщо норми матеріаль-



ного права закріплюють відповідні правила поведін­ки і встановлюють права та обов'язки, то процесуаль­ні норми передбачають механізм їх реалізації.

Діяльність органів управління з реалізації матері­альних адміністративно-правових норм, спрямова­них на розв'язання індивідуальних справ, що вини­кають під час управлінської діяльності, необхідно розглядати як адміністративний процес.

Отже, адміністративний процес — це врегульова­на адміністративно-процесуальними нормами ді­яльність органів державного управління (посадових осіб) із розв'язання конкретних адміністративних справ у сфері державного управління.

Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює різноманітні види адміністра­тивного провадження, кожному з яких притаманні специфічні особливості залежно від характеру розг­ляду конкретних справ та особливостей виникнення адміністративно-процесуальних відносин. Адже оче­видно, що процедура накладання штрафу, порядок призову на дійсну військову службу, розгляд заяв і накладення дисциплінарного стягнення мають сут­тєві відмінності. Тому й існує багато видів процесу­альної діяльності та адміністративних проваджень.

Адміністративне провадження є особливим ви-дом урегульованої правовими нормами процесуаль­ної діяльності уповноважених суб'єктів із розгляду окремих груп адміністративних справ.

Адміністративний процес має у своїй структурі різноманітні види провадження, з-поміж яких необ­хідно вирізнити основні, найдетальніше врегульова­ні адміністративно-процесуальними нормами: про­вадження з пропозицій, заяв і скарг громадян; провадження у справах про адміністративні право­порушення; провадження із застосування дисциплі­нарних стягнень.

Крім того, адміністративний процес складається зі стадій, кожна з яких криє в собі сукупність послі­довних процесуальних дій. Такий процес звичайно


починається зі стадії порушення конкретної справи з подальшим скеруванням її відповідному повноваж­ному органові для розгляду. На першому етапі вияв- ляються підстави, встановлюється, яке відомство розглядатиме справу, а також здійснюється низка процесуальних дій: збір матеріалів, оформлення до­кумента про порушення справи, виклик зацікавле­них осіб, фіксація доказів тощо.

Найважливішими процедурами у провадженні з конкретної адміністративної справи є подання сто­ронами їхніх пояснень, заперечень, вимог, дослі­дження органом управління доказів, що на них. посилаються сторони. Отже, можна вирізнити такі стадії провадження. Перша стадія — подання грома­дянином заяви і прийняття її до розгляду відповід­ним органом (посадовою особою), яка веде прова­дження; друга — розгляд справи, тобто встановлен­ня й дослідження фактичних обставин; третя — ухвалення рішення; виконання рішення; його оскар­ження.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення найбільш повно врегульоване нор­мами матеріального і процесуального<адміністратив-ного права. Правові підстави його застосування за­кріплено в чинному Кодексі про адміністративні' правопорушення. Саме провадження має такі проце­дури: адміністративне розслідування за фактом вчи­нення проступку; порушення справи про адміністра­тивне переслідування; розгляд і винесення рішення із зазначеної справи; оскарження постанови в поряд­ку нагляду; виконання постанови.

Адміністративне розслідування являє собою попе­редню перевірку фактів щодо конкретного порушен­ня норми Особливої частини Кодексу про адміністра­тивні правопорушення, огляд місця події, затриман­ня правопорушника, збір пояснень, установлення особи порушника через перевірку документів чи ад­ресне бюро. Адміністративне розслідування провот



дять працівники міліції, члени дружини, представ­ники державних спеціальних інспекцій, прокурори.

Порушення справи про адміністративне правопо­рушення вчиняється за наслідками адміністративно­го проступку. Зазначені дії закріплюються складан­ням протоколу, що є єдиною підставою для розгляду адміністративної справи про будь-яке правопору­шення. Інші документи не є підставою для притяг­нення особи до адміністративної відповідальності, але на їх основі може бути складено протокол.

Отже, можемо зазначити, що протокол є підсум­ком адміністративного розслідування і початком провадження в адміністративній справі. Тому вста­новлено певні вимоги до змісту протоколу. Він, зок­рема, має передбачати такі реквізити: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я та по батько­ві особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час учинення і сутність адмініст­ративного правопорушення; нормативний акт, що передбачає відповідальність за таке правопорушен­ня; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо во­ни є; пояснення порушника; інші відомості, необхід­ні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, та особою, яка вчинила ад­міністративне правопорушення; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цими особами. Якщо правопорушник відмовляється від підписання протоколу, в ньому робиться про це за­пис. Крім того, особа, яка скоїла адміністративне правопорушення, має право подати свої пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викла­сти мотиви, що спонукали її до відмови підписувати протокол.

Повноваженнями щодо складання адміністратив­них протоколів наділено посадових осіб чи представ­ників громадських організацій (наприклад, праців­ників міліції, членів народних дружин, представни­ків державних спеціальних інспекцій, прокурорів), на яких згідно з чинним законодавством покладено


обов'язки зі здійснення контролю за дотриманням певних правил у відповідній галузі чи сфері народ­ного господарства.

Особа, яка складає протокол, в обов'язковому по­рядку роз'яснює порушникові його права та обов'яз­ки, про що робиться відповідна зазначка у протоко­лі. Протокол надсилається органові чи посадовій особі, уповноважених розглядати справу про адмі­ністративне правопорушення.

Якщо протокол неможливо скласти на місці вчи­нення правопорушення, а складення його є обов'яз­ковим, працівник органу внутрішніх справ може до­ставити порушника в міліцію. У разі порушення ок­ремих правил (наприклад, користування засобами транспорту, правил пожежної безпеки, санітарно-протиепідемічних правил на транспорті) порушник може бути доставлений уповноваженою на те особою для складання протоколу в міліцію, якщо в нього відсутні документи, що засвідчують його особис­тість.

Для належного забезпечення провадження у
справах про адміністративні правопорушення в не­
обхідних випадках здійснюються процесуальні за­
ходи, метою яких є припинення адміністративних
правопорушень, установлення особи, складення про­
токолу про адміністративне правопорушення, забез­
печення своєчасного і правильного розгляду справ.
До таких заходів належать: адміністративне затри­
мання особи; особистий огляд; огляд речей та вилу-
чення речей і документів. £

Адміністративне затримання водночас є захо-* дом щодо припинення правопорушення та оформля­ється складанням відповідного протоколу. На про-:ї хання особи про її місцеперебування повідомляють-^ ся родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання. Сповіщення про затримання неповноліт­нього його батьків чи осіб, які їх заступають, є обов'язковим. Для адміністративного затримання передбачено відповідні строки. Зазвичай вони не мо-


 


жуть перевищувати трьох годин. В окремих випад­ках особи, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, можуть бути затримані для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення до трьох діб із повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин од моменту затримання або на строк до 10 діб із санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що засвідчують їхню особу. За дрібне хуліганство, злісну непокору законному роз­порядженню або вимозі працівника міліції, народно­го дружинника, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції правопорушник може бути затри­маний до розгляду справи народним суддею або ке­рівником органу внутрішніх справ. Крім того, може бути затримано до початку розгляду справи суддею осіб, які порушили порядок організації та проведен­ня зборів, мітингів, вуличних походів і демонстра­цій або виявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях.

Адміністративне затримання мають право здій­снювати працівники органів внутрішніх справ, при­кордонники, посадові особи воєнізованої охорони та військової автомобільної інспекції.

Особистий огляд може провадитись уповноваже­ними на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, мит­них установ і прикордонних військ, природоохорон­них органів у присутності двох понятих. Усі учасни­ки огляду мають бути тієї ж статі, що й затриманий.

Огляд речей може провадитись уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикордонних військ, природоохоронних органів, органів лісоохорони, органів рибоохорони, органів, що здійснюють державний нагляд за додер­жанням правил полювання. Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робить-


ся відповідний запис у протоколі про адміністратив­не правопорушення чи затримання.

Вилучення речей і документів, що є знаряддям чи безпосереднім об'єктом правопорушення, здій­снюється посадовими особами органів, які проводять затримання та огляд. Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи про адміністратив­не правопорушення. Після розгляду справи, залеж­но від результатів її розгляду, є можливими такі рішення: вилучені речі й документи конфіскують; повертають володільцеві або знищують; у разі сплат­ного вилучення речей реалізують.

Розгляд справи про адміністративне правопору­шення є основною стадією провадження і зазвичай здійснюється за місцем його вчинення. Зокрема, дрібне хуліганство розглядає суд того району, де во­но здійснене. Але є винятки, коли деякі адміністра­тивні правопорушення можуть розглядатися як за місцем їх учинення, так і за місцем проживання. До них слід віднести: придбання спиртних напоїв до­машнього виготовлення; появу в нетверезому вигля­ді чи розпивання спиртних напоїв у громадських місцях.

До органів, яким надано право розгляду справ про адміністративні правопорушення, належать: ад­міністративні комісії, районні (міські) суди (судді); органи внутрішніх справ (міліція), органи (посадові особи), які здійснюють адміністративно-наглядові функції (приміром, державного пожежного нагляду, митні органи).

У розгляді справи про адміністративне правопо­рушення беруть участь його учасники, до яких зако­нодавець відносить: особу, яка притягається до адмі­ністративної відповідальності; потерпілого; закон­них представників; адвоката; свідків; експертів; перекладачів.

Особі, яка притягається до адміністративної від­повідальності надається право знайомитися з мате­ріалами справи, давати пояснення, подавати докази,

заявляти клопотання. У процесі розгляду справи во­на може користуватися юридичною допомогою адво­ката, виступати рідною мовою і користуватися по­слугами перекладача, а також оскаржити постанову у справі. Зазвичай справа про адміністративне пра­вопорушення розглядається у присутності особи. В окремих випадках справа може бути розглянута і за її відсутності, якщо є достовірні дані про своєчасне сповіщення особи про місце і час розгляду справи та якщо від неї не надійшло клопотання про відкладен­ня розгляду справи.

Потерпілим є особа, якій адміністративним пра­вопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Вона має право знайомитися з мате­ріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про адміністративне правопору­шення.

Законні представники мають право репрезенту­вати інтереси особи, яка притягається до адміністра­тивної відповідальності, а також потерпілого, які є неповнолітніми чи особами, котрі через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізовувати свої права у справах про адміністративні правопорушен­ня. До законних представників належать батьки, всиновителі, опікуни, піклувальники.

Адвокат може брати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення. Він має право: знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопо­тання; за дорученням особи, що його запросила, від її імені приносити скарги на рішення органу (поса­дової особи), який (яка) розглядає справу.

Свідком у справі про адміністративне правопору­
шення може бути викликана кожна особа, про яку є
дані, буцімто їй відомі обставини, що підлягають
установленню в цій справі. Свідок зобов'язаний
з'явитись у зазначений час до органу (посадової
особи), який (яка) його викликає, дати правдиві
пояснення у справі та відповісти на поставлені за­
питання.


Експерт призначається органом (посадовою осо­бою), у провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, в разі, коли вини­кає потреба в спеціальних знаннях. Він зобов'яза­ний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях. Експертові надано право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета екс­пертизи, заявляти клопотання про надання йому до­даткових матеріалів, необхідних для висновку; з дозволу органу (посадової особи), у провадженні яко­го знаходиться справа про адміністративне правопо­рушення, ставити особі, яка притягається до відпо­відальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім під час розгляду справи.

Перекладач призначається органом або посадовою особою, у провадженні яких знаходиться справа про адміністративне правопорушення, для здійснення повного і точного дорученого йому перекладу.

Потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам відшкодовуються в установленому порядку витрати, що їх вони зазнали у зв'язку з явкою в орган чи до посадової особи, у провадженні яких знаходиться справа про адміністративне правопорушення. Зокре­ма, за ними зберігається в установленому порядку середній заробіток за місцем роботи за час їх відсут­ності у зв'язку з участю в розгляді адміністративної справи.

Винесення постанови у справі про адміністратив­
не правопорушення має містити: найменування ор­
гану або посадової особи, які винесли постанову; да­
ту розгляду справи; відомості про особу, щодо якої
розглядається справа; виклад обставин, установле­
них під час розгляду справи; зазначення норматив­
ного акта, який передбачає відповідальність за таке
адміністративне правопорушення; винесене у справі
рішення.


Рівночасно вирішується питання про вилучені ре­чі й документи, а також про порядок відшкодування винною особою завданих майнових збитків.

У справі про адміністративне правопорушення пе­редбачено винесення таких постанов: про накладен­ня адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу до неповнолітніх; про закриття спра­ви. Підставами припинення справи можуть бути: відсутність правопорушення, недосягнення особою 16 років; неосудність і строк давності притягнення до адміністративної відповідальності, що складає два місяці.

Постанова оголошується негайно після закінчен­ня розгляду справи, а її копія протягом трьох днів вручається особі, стосовно якої вона винесена під розписку. Якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна зазначка у справі.

За результатами розгляду справи, під час уста­новлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, орган (посадова особа) вносить у відповідні підприємства, організа­ції, установи пропозиції щодо усунення виявлених вад.

Виконання постанови про накладення адміністра­тивного стягнення є кінцевою стадією провадження. За загальною процедурою постанова підлягає вико­нанню з моменту її винесення. Тобто, на відміну від вироку суду, який набирає законної сили після за­кінчення строку касаційного оскарження, постанова про адміністративне правопорушення набирає за­конної сили негайно. В разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення вона підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення.

Чинне законодавство передбачає випадки, за яких виконання постанови про накладення адмініст­ративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу, крім випадків, коли стягнення штрафу передбачене на місці вчи-


нення адміністративного правопорушення, може бути відстрочене до одного місяця. Підставою від­строчення можуть бути обставини, наявність котрих унеможливлює негайне виконання постанови. На­приклад, це неможливість притягнення особи до ад­міністративного арешту на 15 діб через нещасний випадок, що стався в його сім'ї. У такім разі рішен­ня про відстрочення виконання постанови ухвалює орган чи посадова особа, яка її винесла.

Передбачається також давність виконання по­станови. Так, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців од дня винесення. У цей термін не заліковується час * відстрочення виконання постанови, а також строк, пов'язаний з винесенням протесту чи пода­чею скарги.

Оскарження і принесення протесту є необов'язко­вою стадією у справі. Постанову можуть оскаржити потерпілий та особа, стосовно до якої її було винесе­но, а також опротестувати прокурор. Постанова ра­йонного (міського) суду (судді) про накладення адмі­ністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення не підлягає.

Оскарження постанови може бути подано протя­гом 10 днів після її ухвалення. Після повторного розгляду справи виноситься рішення, яке є остаточ­ним, але може бути оскаржене прокурором у поряд­ку нагляду. Копія рішення за скаргою або протесту на постанову у справі про адміністративне правопо­рушення протягом трьох днів надсилається особі, стосовно до якої її було винесено. Водночас копія по­станови надсилається потерпілому на його прохання.

Порушник повинен сплатити штраф у межах 15днів од дня вручення йому постанови. У разі неспла­ти в установлений термін постанова про сплату над­силається за місцем роботи для примусового стяг­нення штрафу. Якщо особа не працює і не має інших

прибутків, штраф стягується через звернення стяг­нення на особисте майно порушника.

Провадження у справах за пропозиціями, заява­ми та скаргами громадян урегульоване нормами За­кону України "Про звернення громадян" від 2 жовт­ня 1996 р. Цим Законом закріплюється механізм практичної реалізації громадянами нашої держави наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади та об'єднання громадян пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, ви­кривати вади та оскаржувати дії посадових осіб, дер­жавних і громадських органів. Особи, які не є гро­мадянами України, але на законних підставах зна­ходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни нашої держави.

Усі види заяв, скарг, пропозицій громадян, які надходять до органів виконавчої влади, мають за­гальну назву — звернення.

Пропозиція — це звернення громадян, де вислов­люються порада, рекомендація щодо діяльності ор­ганів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також думки щодо вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави й суспільства.

Заява — це звернення громадян, у якому вислов­люються прохання щодо захисту закріплених у Кон­ституції України прав і свобод та інтересів особи або повідомлення про порушення чинного законодавства чи вади в діяльності підприємств, установ, організа­цій усіх форм власності, депутатів усіх рівнів, поса­дових осіб, а також побажання щодо покращання їхньої діяльності.

Клопотання — це письмове звернення з прохан­ням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — це звернення з вимогою поновлення прав і захисту законних інтересів громадян, поруше­них діями (бездіяльністю), рішеннями державних


органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, поса­дових осіб.

Скарги є найгострішим видом звернення і пов'я­зані насамперед із порушенням особистих прав і сво­бод громадян з боку державних органів і посадових осіб. Кінцевим результатом їх розгляду є притягнен­ня винних до відповідальності. За змістом вони поді­ляються на адміністративні й судові. У першому ви­падку йдеться про реалізацію права оскарження будь-яких дій, у другому — здійснюється реалізація права на оскарження рішень судових чи адміністра­тивних органів.

Право розгляду звернень громадян мають: органи державної влади і місцевого самоврядування та їх посадові особи; керівники й посадові особи установ, організацій, підприємств незалежно від форм влас­ності; об'єднання громадян та їх керівники.

Категорії справ, що розглядаються судом за скар­гами громадян, визначаються в законодавчих актах (про власність, про землю, про підприємництво). Водночас не можуть бути предметом судового роз­гляду справи, віднесені до виключної компетенції адміністративних органів, зокрема рішення у сфері оборони країни, валютного контролю, рішення, ухвалені у зв'язку зі стихійним лихом.

Заяви і скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками держав­них органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто.

Скарга на рішення, що оскаржувалося, може бу­ти подана до органу чи посадовій особі вищого рівня протягом одного року від моменту його ухвалення, але не пізніше одного місяця від часу, коли громадя­нин ознайомився з винесеним рішенням. Скарги, по­дані з порушенням зазначеного терміну, не розгля­даються



Пропущений з поважної причини термін може бу­ти поновлений органом чи посадовою особою, які розглядали скаргу.

Якщо рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, не задовольняє громадянина, воно може бути оскаржене ним у термін, передбачений законодавством України.

Звернення розглядаються й вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, вирі­шуються невідкладно, але не пізніше 15 днів од дня їх отримання. Якщо необхідно провести додаткову перевірку за матеріалами звернення, дозволяється подовжити строк їх розгляду, про що повідомляєть­ся особі, яка подала звернення. При цьому загаль­ний термін вирішення питань, порушених у звер­ненні, не може перевищувати 45 днів.

Звернення громадян, які мають установлені зако­нодавством пільги, розглядаються в першочерговому порядку.

Діловодство стосовно звернень передбачає, що всі ці документи реєструються в централізованому по­рядку за спеціальною системою в затверджених журналах на день їх надходження.

Порядок дисциплінарного провадження регламен­тується Кодексом законів про працю, Правилами внутрішнього трудового розпорядку та уставами про дисципліну, які діють у різних галузях управління, зокрема на підприємствах, в організаціях та уста­новах.

Дисциплінарне провадження з проступків, що їх допустили працівники державних органів, підпри­ємств, організацій та установ, спрямоване на підви­щення дисципліни, а також на попередження вчи­нення подібних дій у майбутньому. Завдяки роз­глядові справ про дисциплінарні проступки і застосування заходів впливу здійснюється ефектив­на боротьба з працівниками, які допускають прогу-


ли та спізнення, а також недбало виконують свої службові обов'язки.

У здійсненні дисциплінарного провадження необ­хідно вирізнити декілька етапів. Зокрема, на першо­му етапі встановлюються підстави, необхідні для по­рушення дисциплінарного провадження. Такими підставами можуть служити доповідні записки, ра­порти, а також відповідні записи в облікових доку­ментах, інші відомості про порушення трудової дис­ципліни окремими працівниками.

На другому етапі керівник перед накладенням стягнення має особисто вивчити всі обставини вчи­нення дисциплінарного проступку. З цією метою він повинен відібрати від порушника трудової дисциплі­ни пояснення в письмовій формі.

На третьому етапі керівник виносить рішення щодо застосування до працівника таких заходів стягнення: догана; звільнення. Чинне законодав­ство, устави й положення про дисципліну можуть передбачати для окремих категорій працівників і ін­ші заходи дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власни­ком чи уповноваженим ним органом безпосередньо в разі встановлення факту проступку, але в межах од­ного місяця від дня його виявлення, без урахування часу хвороби працівника чи перебування його у від­пустці. В усіх випадках дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців од дня вчинення проступку.

Стягнення оголошується наказом чи розпоря­дженням і доводиться до працівника під розпис упродовж трьох днів.

Якщо протягом року від часу накладення дисцип­лінарного стягнення працівник не допустив нового проступку, він уважається таким, що не має дисцип­лінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і належним


чином ставиться до виконання своїх службових обов'язків, керівник може видати наказ про достро­кове зняття з нього стягнення.


§ 7. Адміністративні правопорушення: поняття та ознаки

Фактичною підставою для настання адмі­ністративної відповідальності є скоєне правопору­шення, що тягне за собою адміністративне стяг­нення.

У законодавстві поняття "адміністративне право­порушення" сформульовано в Кодексі про адмініст­ративні правопорушення. Згідно з цим Кодексом ад­міністративним правопорушенням (проступком) бездіяльність, що посягає на держав­ний чи громадський порядок, визнається протиправна, винна (умисна або необе­режна) дія чи суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено ад­міністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли пра­вопорушення за його характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відпо­відальності.

Отже, адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Дія — активне невиконання законних ви­мог, а також порушення встановленої нормами пра­ва заборони (наприклад, порушення правил полю­вання, користування без дозволу радіопередавачем тощо). Бездія — пасивне невиконання передбачених


законодавчими й нормативними актами обов'язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян та осіб без громадянства і оформлення для них документів).

Важливою ознакою адміністративного правопору­шення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство конкретно не передбачає у своїх нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас адміністра­тивні правопорушення посягають на конкретні від­носини і завдають шкоди правопорядкові, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впли­ву. Особливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопору­шення є на ступінь нижчим, аніж скоєння злочину.

Адміністративне правопорушення завжди є про­типравним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко за­боронена відповідною нормою адміністративного за­конодавства. Доцільно зазначити, що правові нор­ми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями пра­ва, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці — трудове право; агрохімічних норм — земельне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністра­тивного правопорушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповідальність.

Наступною ознакою є вина, тобто психічне став­лення особи до й' поведінки та наслідків. Вина ви­ступає у двох формах: у вигляді умисної та необе­режної. Ступінь вини береться до уваги під час накладання стягнення, звільнення від адміністра­тивної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним порушенням.

Важливою юридичною ознакою адміністративно­го правопорушення є те, що за його скоєння настає


тільки адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм загальнообов'язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено, то воно не визнається адміністративним правопору­шенням.

§ 8. Поняття складу

адміністративного правопорушення

Адміністративне право надає великого зна­чення складові адміністративного правопорушення. Його необхідно відрізняти від ознак адміністративно­го правопорушення. Це питання має не стільки теоре­тичне, скількц практичне значення. Адже за наяв­ності всіх ознак адміністративного правопорушення може бути відсутнім склад адміністративного право­порушення, що тягне за собою протизаконність при­тягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, склад адміністративного правопорушен­ня — це передбачена нормами права сукупність об'­єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністратив­не правопорушення. Він криє в собі: об'єкт; об'єк­тивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного правопорушення це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним праврм, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінан­сового права, за порушення яких накладаються ад­міністративні стягнення. Об'єктом адміністративно­го правопорушення можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини.

Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких проявляється конкретний об'єкт, мо­жуть бути різними. Скажімо, розпиття спиртних на­поїв у громадських місцях — на вулицях, стадіонах,


у скверах, парках, у всіх видах громадського транс­порту і т. д. чи поява в нетверезому вигляді, що об­ражає людську гідність і громадську мораль, є пося­ганням на громадський порядок, а отже — адмініст­ративним правопорушенням.

Об'єктивна сторона адміністративного правопо­рушення знаходить прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох ви­падках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушен­ня, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системнос­ті. Законодавство про адміністративні правопору­шення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень ви­ступають громадяни чи посадові особи. Адміністра­тивній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповни­лося 16 років. Особа у віці 16—18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.

Посадові особи підлягають адміністративній від­повідальності за праврпорушення, пов'язані з недо­триманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, природи, здо­ров'я населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за не-, належне забезпечення виконання їх іншими особа­ми, насамперед підлеглими. На них накладається дисциплінарне стягнення, якщо правопорушення було здійснене під час виконання ними службових обов'язків.

Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на за-


 


гальних підставах згідно з чинним України.

Суб'єктивна сторона адміністративного Іправопо-рушення охоплює вину, мотив і мету поведі^ки Пра. вопорушника.

Адміністративне правопорушення може б;ути вчи­нене як умисно, так і з необережності. Адміністра­тивне правопорушення визнається вчиненим умис­но, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки та бажаліа їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котгра його вчинила, передбачала можливість настання шкідли­вих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легко­важно розраховувала на їх відвернення або н<е перед­бачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Отже, тільки за наявності складу адміністра­тивного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відпо­відальності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.50.137 (0.021 с.)