Конституційний Суд України, його завдання та функції

Статус Конституційного Суду України ви­значається статтями 147—153 Конституції України та Законом України "Про Конституційний Суд Украї­ни" від 16 жовтня 1996 р.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших право­вих актів Конституції України і дає офіційне тлума­чення Конституції України та законів України.

Завданням Конституційного Суду України є гаран­тування верховенства Конституції України як Основ­ного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України базує­ться на принципах верховенства права, незалежнос­ті, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтова­ності винесених ним рішень.

Конституційний Суд України ухвалює рішення та дає висновки у справах щодо:

• конституційності законів та інших правових ак­тів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, пра-

вових актів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

• відповідності Конституції України чинних між­народних договорів України або тих міжнарод­них договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їхню обов'язко­вість;

• додержання конституційної процедури розсліду­вання і розгляду справи про усунення Президен­та України з поста в порядку імпічменту в ме­жах, визначених статтями 111 та 151 Конститу­ції України;

• офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Рішення й висновки Конституційного Суду Ук­раїни з зазначених питань є обов'язковими до вико­нання на території України, остаточними і не мо­жуть бути оскаржені.

Питання про конституційність зазначених норма­тивних актів розглядаються за зверненнями: Прези­дента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Закони та інші правові акти за рішенням Консти­туційного Суду України визнаються неконституцій­ними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України про­цедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їхні окремі поло­ження, що визнані неконституційними, втрачають чинність од дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний Суд України не має повноважень розглядати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Респуб-

ліки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення до-сяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, прожи­ває в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду Ук­раїни призначається на 9 років без права бути при­значеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституцій­ного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

Закон України "Про Конституційний Суд Украї­ни" від 16 жовтня 1996 р. визначає:

• загальні положення щодо діяльності Конститу­ційного Суду України та його повноваження;

• статус суддів Конституційного Суду України та гарантії їхньої діяльності;

• порядок організації та діяльності Конституцій­ного Суду;

• процедуру конституційного провадження (по­дання звернень, розгляд справ, постановлення рішень і висновків);

• особливості провадження в окремих категоріях справ;

• час набирання цим Законом чинності, уточнен­
ня щодо юрисдикції Конституційного Суду Ук­
раїни, питання організаційного та матеріально­
го забезпечення його діяльності.

§ 4. Цивільне судочинство в Україні., Цивільний процесуальний кодекс України

Цивільне судочинство — порядок розгляду справ із спорів, що виникають із цивільних, сімей­них, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремо­го провадження.

Справи, що виникають з адміністративно-право­вих відносин, у яких громадянин знаходиться з дер­жавним органом чи посадовою особою, можуть бути пов'язані зі скаргами: на неправильності у списках виборців та списках громадян, які мають право бра­ти участь у референдумі; на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стяг­нень; на неправомірні дії службових осіб, які зачіпа­ють права громадян, віднесені законом до компетен­ції суду, та з іншими випадками порушення прав громадян у цій сфері суспільних відносин.

Справи окремого провадження пов'язані з захис­том не суб'єктивних прав, а інтересів, що охороняю­ться законом. У порядку окремого провадження роз­глядаються справи: про визнання громадянина об­межено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим; про усиновлення дітей, які проживають на території України; про встановлення неправильності запису в актах громадянського ста­ну; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріаль­них дій або відмову у вчиненні їх.

Цивільне судочинство здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, що його було затверджено Законом УРСР від 18 липня 1963 р. Цивільний процесуальний ко­декс України складається з 6 розділів, 59 глав (по-

 

над 428 статей з урахуванням статей, додатково включених до першої його редакції). Він регламентує:

• загальні засади цивільного судочинства, склад суду, підвідомчість цивільних справ, види дока­зів у справі та ін.;

• статус осіб, які беруть участь у справі, їхні пра­ва та обов'язки;

• провадження справ у суді першої інстанції (по­зовне провадження, провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відно­син, окреме провадження);

• провадження справ у касаційній і наглядній ін­станціях;

• виконання судових рішень;

• цивільно-процесуальні права іноземних грома­дян та осіб без громадянства, позови до інозем­них держав, судові доручення і рішення інозем­них судів, застосування положень міжнародних договорів.

§ 5. Розгляд господарських спорів
в Україні. Арбітражний процесуальний
кодекс України

Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітраж­ним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. Статус і система арбітражних судів визначаються За­коном УРСР "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р.

В Україні діють Вищий арбітражний суд Украї­ни, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя,

які становлять єдину систему арбітражних судів Верховною Радою України за поданням Голови Ви­щого арбітражного суду можуть утворюватися й ін­ші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, ра­йонні арбітражні суди тощо).

Підприємства, установи, організації, інші юри­дичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи і в установленому порядку набу­ли статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до арбітражного суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до арбітражного суду також мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Арбітражні суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження. Справи про бан­крутство розглядаються з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про банкрутство".

Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами:

• підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

• державних та інших органів, які звертаються до арбітражного суду у випадках, передбачених за­конодавчими актами України;

• прокурорів та їхніх заступників, які звертають­ся до арбітражного суду в інтересах держави. Арбітражний суд порушує справи про банкрутст­во за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної служби. Г Арбітражним судам підвідомчі справи:

• у спорах, що виникають під час укладання, змі­ни, розірвання та виконання господарських до-

 

говорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів із підстав, зазначе­них у законодавстві;

• про банкрутство;

• за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції.

Підвідомчий арбітражним судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають під час укла­дання, зміни, розірвання та виконання господар­ських договорів, пов'язаних із задоволенням дер­жавних потреб.

Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час погодження стандартів і тех­нічних умов; про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання ро­біт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодав­ства не можуть бути встановлені за угодою сторін; з інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі підвідомчі арбітражним судам спра­ви, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному судові.

Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах:

• Де однією зі сторін є вищий чи центральний ор­ган виконавчої влади, Національний банк Ук­раїни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська мі­ські ради чи обласні, Київська та Севастополь-

міські державні адміністрації; матеріали яких містять державну таємницю;

• що прямо віднесені до його підсудності закона­ми України, міжнародними договорами Украї­ни, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою України.

Вищий арбітражний суд може в межах підвідом­чості справ арбітражним судам України прийняти до свого провадження будь-яку справу.

Судочинство в господарських справах здійснюєть­ся в порядку, передбаченому Арбітражним процесу­альним кодексом України від 6 листопада 1991 р, Він містить розділів (122 статті) та регламентує:

• порядок порушення справ в арбітражному суді, форму та інші загальні засади арбітражного процесу;

• процедуру доарбітражного врегулювання госпо­дарських спорів (порядок доарбітражного врегу­лювання господарських спорів, пред'явлення претензій і строки їх розгляду, особливості по­рядку доарбітражного врегулювання окремих видів господарських спорів);

• питання підвідомчості справ арбітражним су­дам, підсудності справ, категорії господарських спорів, що мають розглядатися окремими лан­ками системи арбітражних судів України;

• коло учасників арбітражного процесу, роль в ар­бітражному процесі, права та обов'язки арбітра, сторін, третіх осіб, прокурора, інших осіб, які беруть у ньому участь;

• поняття, види і правила оцінки доказів;

• склад арбітражних витрат, їх розподіл між сто­ронами;

• порядок установлення, обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків, а також їх відновлення і продовження;

• форму і зміст позовної заяви, правила визначен­ня ціни позову, перелік документів, що додаю­ться до позовної заяви, процедури об'єднання позовних вимог, подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову;

• порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в її прийнятті, дії арбітра з пору­шення провадження у справі та готування її до розгляду;

• підстави, заходи та умови скасування забезпе­чення позову;

• процесуальні питання розгляду і вирішення гос­подарських спорів (строки, склад суду, порядок ведення засідання і винесення рішення у справі);

• порядок перевірки рішень, постанов, ухвал ар­бітражних судів вищими судовими інстанціями, підстави, строки і процедура їх перегляду;

• порядок набрання рішенням, ухвалою, постано­
вою законної сили, зміст і порядок виконання
наказу арбітражного суду, процедура відстро­
чення або розстрочення виконання зазначених
документів, повороту виконання рішення, по­
станови.