Творчої, інтелектуальної діяльності

 

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та кому­нальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним" (ст. 41).

Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відно­син спрямовані: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р,, Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. та ін.

Серед інших нормативних актів, які містять ци­вільно-правові норми, є укази Президента України (наприклад, Указ Президента України "Про тимча­сове Положення про правову охорону об'єктів про­мислової власності та раціоналізаторських пропози­цій в Україні" від 18 вересня 1992 р.), постанови й розпорядження Уряду України (скажімо, постанова Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літе­ратури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р.), а та­кож положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та осо­бистих немайнових відносин, що приймаються мі­ністерствами й відомствами України.

Центральне місце в системі цивільного законодав­ства належить Цивільному кодексу України, прий­нятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р. Із зміна­ми й доповненнями він діє й дотепер.

Цивільний кодекс України є однією з форм коди­фікації цивільного законодавства і являє собою єди­ний законодавчий акт, у якому систематизовано ци­вільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин.

Загальна частина криє в собі таке: основні поло­ження; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність.

Особлива частина охоплює такі інститути: право власності (загальні положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власнос­ті); зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію; спадкове право; правоздат­ність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті).

Розділ 1. Загальні положення. — Має такі глави: основні положення; особи; угоди; представництво й довіреність; позовна давність.

Розділ 2. Право власності. — Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власни­ка; визначає поняття й форми власності в Україні, перелічує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.

Розділ 3. Зобов'язальне право. — Містить загаль­ні положення про зобов'язання (поняття і зміст зо­бов'язань, форма договору, умови виконання зо­бов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, від­повідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окре­мих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дару­вання, поставка, підряд та ін.).

Розділ 4. Авторське право. — Характеризує зако­нодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.

Розділ 5. Право на відкриття. — Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а

також успадкування цього права та порядок вирі­шення спорів про авторство на відкриття.

Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію. — Характеризує законодав­ство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату вина­городи.

Розділ 7. Спадкове право. — Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.

Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних зако­нів іноземних держав і міжнародних договорів. — Характеризує зміст цивільної правоздатності інозем­них громадян та осіб без громадянства, а також по­рядок застосування цивільного законодавства іно­земних держав та міжнародних договорів суб'єкта­ми цивільних правовідносин.

§ 3. Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення

аз, ^г Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті не-майнові відносини, учасники яких виступають юри­дична рівними носіями прав та обов'язків.

Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу Ук­раїни зазначені відносини виникають у:

• державних, кооперативних та інших громад­ських організацій між собою;

• громадян із державними, кооперативними та ін­шими громадськими організаціями;

 

• громадян між собою.

Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших " видів правових відносин, що виникають у суспіль­стві. Зокрема, слід відзначити такі особливості:

• цивільно-правові відносини — це майнові та осо- "
бисті немайнові відносини; ^А

• учасники цих відносин характеризуються май- Л новою відокремленістю та юридичною рівністю;

• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи.

Правові відносини між фізичними особами вини-» кають здебільшого з приводу матеріальних, духов­них та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті не­майнові блага.

Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин.

У цьому випадку суб'єктивне право — заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення її інтересу від зо­бов'язаної особи.

Зміст суб'єктивного права знаходить свій вияв у відповідних можливостях учасника зазначених від­носин:

• чинити певні дії (наприклад, купувати, продава- _т ти, дарувати речі, використовувати твори тощо);

• вимагати належної поведінки від зобов'язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т. ін.);

• можливість звернутися до застосування приму­сової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

 

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра не­обхідної поведінки зобов'язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення сво­їх інтересів.

Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

• за змістом: майнові цивільно-правові відноси­ни, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром, правовідно­сини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові цивільно-право­ві відносини щодо задоволення особистих немайно-вих інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

• за зв'язком учасників відносин', абсолютні, тоб­то цивільно-правові відносини, за яких уповноваже­ному суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (скажімо, правовідносини власності, авторства); відносні цивільно-правові від­носини, за яких уповноваженому суб'єктові протис­тоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, по­ставки);

• залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єк­том яких є виконання відповідних зобов'язань (на­приклад, відносини, які виникають із договору, спричинення шкоди);

• залежно від структури: прості цивільно-право­ві відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок (скажімо, пра­вовідносини, що виникають із договору позики); складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки (наприклад, відносини, що виникають із договору купівлі-про­дажу);

• за характером нормативного спрямування: ре­гулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спря­мованих на регулювання майнових та особистих не-майнових відносин між їх учасниками; охоронні ци­вільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

Цивільно-правові відносини виникають, змінюю­ться або припиняються на підставі юридичних фак­тів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки.

Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди ін­шій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій грома­дян та організацій; подій, з якими закон пов'язує наступ цивільно-правових наслідків.

Юридичні факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, спричи­нення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учас­никами цивільних правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаю­ться правомірними (скажімо, угоди, адміністративні акти і под.), а ті дії, що вчиняються всупереч зако­нові, — неправомірними (укладання фіктивних угод і т. ін.).

Юридичні події — це юридичні факти, що наста­ють незалежно від волі людини (наприклад, природ­ні явища стихійного характеру).