Державна служба: поняття, правовий статус державних службовців

Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті та на яких покладено практичне виконання завдань і функцій держави.

Ця категорія осіб є державними службовцями, має відповідні службові повноваження та одержує заробітну платню з державних коштів.

Державну службу необхідно розглядати в аспекті виконання службовцями їхніх обов'язків у держав­них організаціях, а саме: в органах державної вла­ди, підприємствах, організаціях та установах.

Державна служба здійснюється на професійній основі. Такий порядок обумовлюється необхідністю забезпечення неперервної, компетентної діяльності державних організацій.

Правовий інститут державної служби складають норми конституційного, трудового, цивільного, фі­нансового та інших галузей права. Вони регламенту­ють правовий статус державних службовців, у тому числі й порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців, обме­ження, пов'язані з прийняттям і проходженням дер­жавної служби, підстави припинення державної служби. Адміністративно-правові норми, які регла­ментують питання державної служби, складають частину цього інституту і є самостійним інститутом адміністративного права.

Адміністративне право обслуговує передовсім дер­жавне управління. Воно визначає адміністративно-правовий статус державних службовців системи дер­жавного управління відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.

Виходячи з принципу поділу влади, вирізняється Державна служба в органах законодавчої, виконав­чої та судової влади. Залежно від специфіки сфер державної діяльності до державної служби належать державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ і т. д.

Основні принципи, що лежать в основі державної служби, закріплено в Конституції України та в За­коні України "Про державну службу". Вони такі:

• служіння народові України;

• демократизм І законність;

• гуманізм і соціальна справедливість; ^;\ * пріоритет прав людини й громадянина; ^! • професіоналізм, компетентність, ініціативність, ¹ ' чесність, відданість справі; -• персональна відповідальність за виконання

службових обов'язків і дисципліни; Г -• дотримання прав і законних інтересів органів ^х місцевого й регіонального самоврядування;

• дотримання прав підприємств, установ та орга­нізацій, об'єднань громадян.

Право проходження державної служби надається громадянам України незалежно від походження, со­ціального й майнового стану, расової та національ­ної належності, статі, політичних поглядів, релігій­них переконань і місця проживання. Для її прохо­дження вони мають одержати відповідну освіту і професійну підготовку та пройти в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процеду­рою, передбаченою чинними законодавчими й нор­мативними актами.

Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є посада.

Посада — визначена структурою і штатним роз­писом первинна структурна одиниця державного ор­гану та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники й за­ступники керівників державних органів та їхнього апарату, інші державні службовці, на яких закона­ми чи іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консульта-тивно-дорадчих функцій.

Посада визначає коло службових обов'язків, пра­ва й межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професійної підготовки. Крім то­го, вона відображає зміст роботи, яку виконує служ­бовець, установлює його правовий статус.

Система посад будується за ієрархічним принци­пом; у її основу покладено сім категорій посад служ­бовців. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і ха­рактер компетенції на конкретній посаді, роль і міс­це посади у структурі державного органу.

Згідно з нормами Закону України "Про державну службу" зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюються 15 рангів.

Ранг службовцеві присвоюється відповідно до йо­го посади, рівня професійної кваліфікації та резуль­татів роботи.

Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України; другої катего­рії — Кабінетом Міністрів України; третьої — сьомої категорій — керівником державного органу, в систе­мі якого працює державний службовець.

Із прийняттям на державну службу службовцеві присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відпо­відної категорії посад державний службовець пови­нен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. Передбачаються випадки, коли за виконання особливо відповідальних завдань державному служ­бовцеві може бути присвоєно черговий ранг достро­ково в межах відповідної категорії посад. Крім того, з виходом на пенсію державному службовцеві за сумлінну працю може бути присвоєно черговий ранг на ступінь вищий, аніж це передбачено відповідною категорією посад.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

На державних службовців покладаються передба­чені чинним законодавством обов'язки й права.

До найсуттєвіших обов'язків, що покладаються на державних службовців, необхідно віднести:,

Глава XVI

• додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

• забезпечення ефективної роботи і виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне вико­нання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників;

• забезпечення державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час вико­нання обов'язків державної служби, а також ін­шої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню, тощо. Державний службовець повинен діяти в межах його повноважень.

У разі одержання доручення, яке суперечить чин­ному законодавству, державний службовець зобов'я­заний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а в разі на­полягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Державний службовець має право:

• користуватися правами й свободами, що гаран­туються Конституцією та законами України;; • брати участь у розгляді питань і винесенні в ме­жах їхніх повноважень рішень;

• одержувати від державних органів, підпри­ємств, установ та організацій, органів місцевого й регіонального самоврядування необхідну ін­формацію з питань, що належать до їхньої ком­петенції;

• на повагу особистої гідності, справедливе й ша-_ї нобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

• вимагати затвердженого керівником чітко ви­значеного обсягу службових повноважень за по­садою службовця;

• на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, що йому присвоюється, якості, досвіду і стажу роботи;

• безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

• на просування службовими щаблями з ураху­ванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов'язків, участь у кон­курсах на заміщення посад вищої категорії;

• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, зви­нувачень або підозри;

• на здорові, безпечні та належні для високопро­дуктивної роботи умови праці;

• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

• захищати свої законні права та інтереси у ви­щих за ієрархією державних органах та в судо­вому порядку.

Конкретні обов'язки і права державних службов­
ців визначаються на основі типових кваліфікацій­
них характеристик і відображаються в посадових по­
ложеннях та інструкціях, що затверджуються керів­
никами відповідних державних органів у межах
закону та їхньої компетенції.