Система оподаткування та її значення

Система оподаткування — сукупність по­датків, що сплачуються до бюджетів і державних ці­льових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов'язки й відповідаль­ність платників.

Кожна держава встановлює власну систему опо­даткування, тобто визначає платників податків, об'­єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування по­датків і зборів (обов'язкових платежів): державний; комерційний; фінансовий; населення.

Ці питання регулюються Законом України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. Згідно з цим Законом установлення і скасування по­датків до бюджетів і до державних цільових фондів здійснюється Верховною Радою України, а також — у межах, установлених цим Законом, іншими зако­нами України про оподаткування, — Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, сільськими, се­лищними, міськими радами. Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і пільги з оподаткування визначаються тільки законодавчими актами про оподаткування. Зміни й доповнення до вказаного вище Закону, інших законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності від початку нового бюджетного року.

Податкова система України базується на принци­пах: стимулювання підприємницької виробничої Діяльності та інвестиційної активності; обов'язко-

вості; рівнозначності й пропорційності; рівності, не­допущення будь-яких проявів податкової дискримі­нації; соціальної справедливості; стабільності; еко­номічної обгрунтованості; рівномірності сплати; компетенції; єдиного підходу й доступності.

§ 5. Поняття "податок"

Під податком слід розуміти обов'язковий вне­сок до бюджету відповідного рівня або державного ці­льового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначуваних законодавчими актами про оподаткування. Податки сплачуються в певно­му розмірі та в чітко визначені строки.

Державні цільові фонди — це фонди, що створені відповідно до законів України і формуються за ра­хунок визначених законодавчими актами податків. Усі державні цільові фонди, крім Пенсійного фонду України, включаються до Державного бюджету України.

До основних ознак податку належать: _ь _, • примусовість та обов'язковість, відсутність у _;, платника вибору (платити чи не платити) і вста­новлення відповідальності за ухилення від спла­ти податку;

_ • безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави, відсутність зустрічних зо-і.. бов'язань із боку держави;

,;-.• безумовність, сплата податку без виконання й* будь-яких дій із боку держави; І,/• нецільовий характер, відсутність чітких указі-с вок щодо напрямків використання надходжень від певного податку;

-лі» розподіл коштів від конкретних податків між ї^і- бюджетами різних рівнів і державними цільови-

• безповоротність, яка означає, що кошти, сплаче­ні у вигляді податків, не повертаються до плат­ників.

Податки виконують такі функції:

• фіскальну, тобто наповнення бюджетів усіх рів­нів;

• контрольну, тобто перевірки ефективності функ­ціонування податкової системи;

• розподільчу, тобто розподілу частини національ­ного доходу по різних сферах задоволення сус­пільних потреб;

• регулювальну, тобто забезпечення стимулюван­ня одних галузей суспільного виробництва і стримування інших.

Законодавство України про оподаткування не ви­значає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом. Воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу — державної податкової адмі­ністрації).

Одначе, поряд із спільними ознаками, між ними існують і певні відмінності. Податки, на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів, мають го­ловне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків — задоволення потреб дер­жави, тоді як збори і мито спрямовані на задоволен­ня потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори і мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачую­ться з певною періодичністю.

Різниця між збором і митом полягає в тому, що
збір є платежем за наявність певного права, а ми­
то — за здійснення на користь платника дій, які
мають юридичне значення. л»

Види податків

Усі податки можна розділити на види за різ­ними ознаками.

Залежно від характеру платника розрізняють: податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); податки з фі­зичних осіб (прибутковий податок, податок на про­мисел тощо).

За формою обкладення податки поділяються на: прямі та непрямі.

До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визна­чаються розміром об'єкта оподаткування, включа­ються до ціни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, своєю чергою, поділя­ються на: особисті податки, що сплачуються платни­ком за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможнос­ті; реальні (від англ. геаі езіаіе — нерухомість) по­датки, що сплачуються з окремих видів майна (зем­ля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне вико­ристання природних ресурсів, плата за торговий па­тент на деякі види підприємницької діяльності то­що. Реальними є податок на нерухоме майно (неру­хомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохід­них машин та механізмів.

Непрямі податки (податки на споживання) стя­
гуються в процесі реалізації товарів чи послуг,
включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та
сплачуються споживачем. До них належать акциз­
ний збір, податок на додану вартість, мито, держав­
не МИТО.

Згідно з Законом України "Про систему оподатку­вання" всі податки, залежно від органу державної вла­ди та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'яз­кових платежів) належать:

• податок на додану вартість; ' • акцизний збір;

• податок на прибуток підприємств;

• податок на доходи фізичних осіб; '

• мито; *-

• державне мито;

• податок на нерухоме майно (нерухомість);

• плата (податок) за землю;

• рентні платежі;

• податок із власників транспортних засобів та ін­ших самохідних машин і механізмів;

• податок на промисел;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• збір за спеціальне використання природних ре­сурсів;

• збір за забруднення навколишнього природного середовища;

• збір до Фонду для здійснення заходів щодо лік­відації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• збір на обов'язкове соціальне страхування;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страху­вання;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• плата за торговий патент на деякі види підпри­ємницької діяльності.

Загальнодержавні податки встановлюються Вер­ховною Радою України і справляються на всій тери­торії України. Податок на нерухоме майно (нерухо­мість), плата (податок) за землю, податок із власни­ків транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за

спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середо­вища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в ме­жах граничних розмірів ставок, установлених зако­нами України.

До місцевих податків віднесено:

• податок із реклами;

• комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) від­
несено:

• готельний збір;

• збір за припаркування автотранспорту

• ринковий збір; -

• збір за видачу ордера на квартиру;

• курортний збір;

• збір за участь у бігах на іподромі;

• збір за виграш на бігах на іподромі;

• збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізато­рі на іподромі;

• збір за право використання місцевої символіки;

• збір за право проведення кіно- і телезнімань;

• збір за проведення місцевого аукціону, конкурс­ного розпродажу й лотерей;

• збір за проїзд територією прикордонних облас­тей автотранспорту, що прямує за кордон;

• збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

• збір із власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та поря­док їх сплати встановлюються сільськими, селищни­ми, міськими радами відповідно до наведеного пере­ліку і в межах граничних розмірів ставок, установ­лених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей авто­транспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержав­ні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхуван­ня, збір на обов'язкове державне пенсійне страху­вання, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки поділяють­ся на: разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше — по­даткового періоду) за здійснення певних дій (пода­ток із власників транспортних засобів та інших са­мохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

§ 7. Платники податків та об'єкти оподаткування

Платниками податків є юридичні-та фізич­ні особи, на яких згідно з законами України покладе­но обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється держав­ними податковими адміністраціями та іншими дер­жавними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкри­вають рахунки платникам податків лише за умови пред'явлення ними документа, що потверджує взят­тя їх на облік, і в триденний термін повідомляють про це державну податкову адміністрацію.

Платники податків поділяються за стосунком до держави на: національних платників (резидентів); іноземних платників (нерезидентів). За статусом ви­різняють такі категорії платників: юридичні особи; фізичні особи.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законодавчими акта­ми про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим і місцеви­ми радами народних депутатів відповідно до зако­нодавчих актів про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року.

На платників податків покладаються такі обов'язки:

• вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпе­чувати її зберігання в терміни, встановлені за­конами;

• подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші до­кументи й відомості, пов'язані з обчисленням і ",* сплатою податків;

• сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;

• допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що викорис­товуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок із питань обчислення і сплати по­датків.

Платники податків мають такі права:

• подавати державним податковим органам доку-

менти, що потверджують право на пільги з опо­даткування в порядку, встановленому законами України;

• одержувати та ознайомлюватися з актами пере­вірок, проведених державними податковими ор­ганами;

• оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії посадових осіб.