Суб'єкти права власності та захист їхніх прав



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суб'єкти права власності та захист їхніх прав



До суб'єктів права власності в Україні від­носять:

• народ України, що являє собою єдине джерело державної влади в республіці та здійснює права власника через референдум, а також через Верховну Раду України та місцеві ради народних депутатів. Кожен громадянин, як частина народу, має право, за чинним законодавством України, користуватися природними об'єктами для задоволення особистих потреб;

• фізичних осіб, тобто громадян України, інозем­них громадян та осіб без громадянства, які мають рівні майнові права, якщо іншого не передбачено за­конодавчими актами України;

• юридичних осіб — трудові колективи держав­них підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громад­ські об'єднання, релігійні та інші організації;


• Україну як суверенну й незалежну, демократич­ну, соціальну, правову державу;

• інші держави, фізичних та юридичних осіб цих держав, міжнародні організації.

Захист права власності здійснюється всією право­вою системою держави. Чинне законодавство визна­чає основні способи захисту права власності, до яких належать такі:

• відшкодування збитків, учинених порушенням права власності;

• усунення порушень права власності, що не пов'язані з утратою володіння;

• витребування майна з чужого незаконного воло­діння.

Держава покликана забезпечувати всім власни­кам рівні умови захисту права власності, що здій­снюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбаче­них законодавством, — також товариськими суда­ми, професійними спілками та іншими громадськи­ми об'єднаннями (ст. 6 ЦК України).

Для захисту права власності застосовуються май­ново-правові та зобов'язально-правові позови. До майново-правових відносять:

• віндикаційний позов, тобто витребування майна;

• негаторний позов, тобто повернення або відшко­дування всіх доходів, що були або могли бути здобуті за час незаконного володіння майном. Що ж до зобов'язально-правових способів захисту права власності, то вони, здебільшого, засновані на договорах, але можуть бути пов'язані і з позадого­вірними зобов'язаннями. До них відносять позови: про відшкодування збитків; про повернення речей, відданих у користування за договором, і т. ін.

Власник не може бути позбавлений права влас­ності на його майно, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Зокрема, власник може бу­ти позбавлений права власності в таких випадках: . • у разі звернення стягнення на майно власника



за зобов'язаннями, передбаченими законодав­ством;

• у разі настання надзвичайних обставин (стихій­ного лиха, епідемій, епізоотій, аварій тощо) за v рішенням органів державної влади в інтересах суспільства у власника може бути вилучено майно в порядку і за умов, установлених зако­нодавством України з виплатою його вартості;

• в інших випадках, передбачених чинним зако­нодавством України, майно може бути вилучене :,: •: у власника за рішенням чи вироком суду, арбіт­ражного суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) як санкція за вчинення право­порушення.

Якщо право власності примусово припинене зако­нодавчим актом України, держава відшкодовує власникові завдані збитки в повному обсязі відповід­но до реальної вартості майна на момент припинен­ня права власності, в тому числі неотримані доходи. Власник може вимагати усунення будь-яких по­рушень його права і повернення його майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності.

Зобов'язальне право.

Поняття зобов'язання, підстави його

Виникнення та припинення

Зобов'язальне право — система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності ре­гулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб.

Система зобов'язального права поділяється на за­гальну та особливу частини. Загальна частина скла­дається з норм, які поширюються на всі зобов'язан­ня, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття й підстави виник-


нення зобов'язань, виконання зобов'язань, відпові­дальність суб'єктів за порушення зобов'язань та їх припинення). Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зо­бов'язань (приміром, купівлю-продаж, поставку, майновий найом, підряд, підряд на капітальне бу­дівництво тощо).

Зобов'язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а креди­тор має право вимагати від боржника виконання йо­го обов'язку.

Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник-особа, яка не­се обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти зобов'язань — відповідні дії, на реаліза­цію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів (скажімо, передача майна, виконання роботи, спла­та грошей тощо).

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому зо­бов'язання спрямовані на: передачу майна (напри­клад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позики тощо); виконання ро­біт на підставі договорів підряду, побутового замов­лення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комі­сії, схову; сплату грошей на підставі договорів пози­ки, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунку; покриття шкоди, за­подіяної протиправними діями, а також шкоди, що її зазнав громадянин унаслідок рятування об'єктів державної та колективної власності; повернення без-



 

підставне придбаного майна і передачу безпідставно збереженого майна.

Зобов'язання виникають із таких підстав:

• за договорами, передбаченими законодавством;

• за договорами, непередбаченими законом, але такими, що не протирічать йому;

• за адміністративними актами;

• внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а ще — придбання чи зберігання майна коштом іншої особи без достатніх підстав;

• через інші дії громадян та організацій;

• через події, з настанням яких закон пов'язує ви­никнення цивільно-правових наслідків.

Згідно з Цивільним кодексом України зобов'язан­ня припиняються: виконанням; зарахуванням; як­що боржник і кредитор — одна особа; за угодою сто­рін; унаслідок зміни плану; за неможливістю вико­нання; зі смертю громадянина або з ліквідацією юридичної особи.

Зобов'язання припиняється виконанням, прове­деним як належить. Якщо боржник видав кредито­рові в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, мусить повер­нути цей документ, а в разі неможливості повернен­ня — зазначити про це в розписці, що ним видаєть­ся. Розписка може бути замінена написом на борго­вому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припи­нення зобов'язання, поки не доведено іншого. За відмови кредитора видати розписку, повернути бор­говий документ або зазначити в розписці неможли­вість його повернення боржник має право затримати виконання, У цьому випадку кредитор уважається таким, що прострочив.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зуст­річної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог:


• стосовно яких минув строк позовної давності;

• про покриття шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

• про довічне утримання;

• в інших випадках, передбачених законом.

Зобов'язання припиняється, якщо боржник і кре­дитор — одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняє­ться, зобов'язання виникає знову.

Зобов'язання припиняється за угодою сторін, зок­рема за угодою про заміну одного зобов'язання ін­шим між тими самими особами.

Зобов'язання між організаціями підлягає припи­ненню або зміні сторонами в установленому поряд­ку, якщо підстави, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін.

Зобов'язання припиняється за неможливістю ви­конання, якщо вона спричинена обставинами, за якими боржник не відповідає.

Зобов'язання припиняється зі смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особис­тої участі боржника.

Зобов'язання припиняється зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.

Зобов'язання припиняється з ліквідацією юри­дичної особи (боржника або кредитора). Законодав­ством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юри­дичну особу.

§ її. Цивільно-правові договори:поняття і види

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.



Договір можна визначити як угоду двох або де­кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотри­мання встановленої законом форми договору; право­та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сто­рін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізня­ти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у на­лежних випадках формі досягнено згоди з усіх істот­них умов. Істотними є ті умови договору, що ви­знані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за зая­вою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (на­приклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Окрім істотних умов, у договорі можуть бути умо­ви звичайні й випадкові.

До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання догово­ру. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторо­ни забажають установити інше місце виконання до­говору, то це має бути обумовлено в договорі.

Випадковими визначаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаю­ться, але можуть бути встановлені угодою сторін.


Наприклад, винагорода повіреному в договорі дору­чення за виконання доручених йому дій не передба­чається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її ви­плати. Отже, і випадкова умова, якщо вона включе­на до договору, має бути виконана.

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, за-повіт, відмова від прийняття спадщини, видача реності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, ваються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві осо-би, називаються багатосторонніми (наприклад, до­говір про сумісну діяльність із спорудження житла,; будівництва шляхів, шкіл і под.).

Розрізняють договори реальні й консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли по­зикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досяг­нення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

За загальним правилом вибір форми договору за­лежить від бажання осіб, що її укладають. Однак, у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було ук­ладено в певній формі. Якщо для договору не вста­новлено певної форми, він уважається укладеним,



доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі уклас­ти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що вико­нуються під час їх укладання, якщо іншого не вста­новлено законом (приміром, договір купівлі-прода-жу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення між собою договорів державними, коопе­ративними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім дого­ворів, що виконуються під час їх укладання. У про­стій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більш як один рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будин­ку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає за­кон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Договір уважається укладеним, коли сторони до-сягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду на­лежним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прий­няття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс Украї­ни визначає, з якого моменту договір уважається ук­ладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір уважає­ться укладеним, якщо особа, яка зробила пропози­цію, одержала від іншої сторони відповідь про прий­няття пропозиції протягом цього строку. Коли про­позицію укласти договір зроблено усно без


 

зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила осо­бі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї про­позиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмо­вій формі, договір уважається укладеним, коли від­повідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.

Слід мати на увазі: якщо з одержаної з запізнен­ням відповіді про згоду укласти договір випливає, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визна­ється такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізнен­ням. Тоді відповідь уважається новою пропозицією.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмо­вою від пропозиції та, водночас, новою пропозицією. Одначе, це правило не поширюється на випадки, ко­ли під час укладання договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими організа­ціями виникають розбіжності, що підлягають роз­глядові судом, арбітражем або третейським судом.

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, із якого договір уважається укладеним, про що прямо зазна­чають у договорі — договір набирає чинності з тако-го-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір ку-півлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управ­ління.

Момент набрання договором чинності має важли­ве значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

§ 12. Загальна характеристика -.-я окремих видів цивільно-правових договорів

Серед зобов'язань, що складають особливу частину зобов'язального права, основне місце нале­жить договірним зобов'язанням. Цивільне законо­давство України передбачає понад 20 цивільно-право­вих договорів, з-поміж яких слід вирізнити купівлю-продаж, міну, майновий найом (побутовий прокат, оренди), найом жилого приміщення, позики, дару­вання тощо.

12,1. Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу є одним із найпо­ширеніших договорів, що укладаються як фізични­ми, так і юридичними особами.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою про­давець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумов­лює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, укладаючи такий договір, про­давець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її опла­ти, а покупець, своєю чергою, зобов'язаний здійсни­ти оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.

Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець.

Істотними умовами цього договору є умови про
предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо
цих умов, договір не може вважатися укладеним,
незважаючи на погодження інших умов (строку,
місця, способу виконання тощо). Інші умови також
можуть набути значення істотних, якщо стосовно до
них за заявою однієї зі сторін належить досягнути
згоди.


Предметом договору купівлі-продажу можуть бу­ти окремі речі або їх сукупність, а також певні зо­бов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації г зафіксованих у них повноважень на можливе отри-, мання майнових вигод (наприклад, зазначених у, цінних паперах). Рівночасно, предметом цього дого­вору не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права.

Ціна як одна з істотних умов визначається уго­дою сторін; вона залежить від попиту і наявності то­вару на ринку.

Відповідно до цивільного законодавства форма до­говору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення, можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то його на­лежить укласти в письмовій формі, а окремі догово­ри потребують нотаріального посвідчення (наприк­лад, договір купівлі-продажу жилого будинку пови­нен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин).

Укладаючи договір, продавець зобов'язаний попе­редити покупця про всі права третіх осіб на продава­ну річ (право наймача, право застави, довічного ко­ристування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або ро­зірвання договору і відшкодування збитків.

Якщо право власності (право оперативного управ­ління) переходить до покупця раніше від передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення.

Якщо продавець на порушення договору не пере­дає покупцеві продану річ, покупець має право ви­магати передачі йому проданої речі та відшкодуван­ня збитків, завданих затримкою виконання, або ж відмовитись од виконання договору і вимагати від­шкодування ЗбИТКІВ



У разі відмови покупця на порушення договору прийняти куплену річ або заплатити за неї встанов­лену ціну продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, відшкодування збит­ків, завданих затримкою виконання, або ж відмо­витися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Якість проданої речі має відповідати умовам дого­вору, а за відсутності вказівок у договорі — вимо­гам, що звичайно ставляться. Річ, що продається торговельною організацією, повинна відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам, уста­новленим для речей такого гатунку, якщо інше не випливає з характеру цього виду купівлі-продажу.

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її вади не було застережено продавцем, має право за власним вибором вимагати: заміни речі, ви­значеної в договорі родовими ознаками, річчю на­лежної якості; відповідного зменшення купівельної ціни; безоплатного усунення вад речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; заміни на такий самий товар іншої моделі з відповід­ним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Крім того, покупець може заявити продавцеві претензію з приводу не застережених продавцем вад проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо ці вади було виявлено протягом шести місяців од дня передачі, стосовно нерухомого май­на — упродовж трьох років од дня передачі їх по­купцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або ж майно перебувало в по­купця до укладення договору купівлі-продажу, то від дня укладення договору купівлі-продажу.

Якщо для речей, що продаються через роздрібні торговельні організації, встановлено гарантійні строки, ці строки обчислюються від дня роздрібного продажу. Покупець протягом гарантійного строку може пред'явити продавцеві претензію з приводу


 

вад проданої речі, що перешкоджають її нормально­му використанню.

Позов із приводу вад проданої речі може бути пред'явлений протягом шести місяців од дня відхи­лення претензії, а якщо претензія не заявлена або день її заявлення встановити неможливо, то впро­довж шести місяців од дня закінчення строку, вста­новленого для заявлення претензії.

12.2. Договір міни

Згідно з цивільним законодавством, за дого­вором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Договір міни спрямований на невідворотне відчу­ження кожною зі сторін належного їй майна, внаслі­док чого у сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Цей договір є консенсуальним, сплатним і двосто­роннім.

До договору міни застосовуються відповідно пра­вила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

12.3. Договір майнового найму

За договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Зазначений договір є консен­суальним, сплатним і двостороннім.

Особливістю договору майнового найму є те, що на його підставі майно переходить до наймача в ко­ристування, а не у власність, повне господарське ві­дання чи оперативне управління.

Сторонами в договорі є наймодавець — особа, яка передає майно в користування, і наймач, тобто осо­ба, яка набуває право користування річчю. Сторона­ми в цій угоді можуть бути фізичні та юридичні осо-



би. Предметом найму можуть бути індивідуально ви­значені майно або річ.

Договір майнового найму між громадянами на строк більш як один рік повинен бути укладений у письмовій формі, а між юридичними особами — завжди в письмовій формі.

Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути ук­ладений у письмовій формі, крім випадків, передба­чених окремими правилами.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чин­ним законодавством. У разі укладення договору май­нового найму без зазначення строку він уважається укладеним на невизначений строк, і кожна зі сторін може відмовитися від договору будь-коли, попере­дивши про це в письмовій формі іншу сторону за три місяці. Водночас у разі продовження користування майном після закінчення строку договору за відсут­ності заперечень з боку наймодавця договір уважає­ться поновленим на невизначений строк, і кожна зі сторін має право будь-коли відмовитися від до­говору, попередивши про це іншу сторону за один місяць.

За договором майнового найму наймодавець зо­бов'язаний надати наймачеві майно у стані, що від­повідає умовам договору і призначенню майна. Най­модавець не відповідає за вади майна, що були ним застережені під час укладання договору.

Коли наймодавець не надає в користування най­мачеві зданого в найом майна, наймач може витре­бувати від нього це майно і вимагати відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або ж від­мовитися від договору і стягнути збитки, завдані йо­го невиконанням.

Наймодавець зобов'язаний провадити власним коштом капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Невиконання цього обов'язку наймодавцем дає най-


мачеві право: зробити капітальний ремонт, що пе­редбачений договором чи зумовлений невідкладною необхідністю; стягнути з наймодавця вартість ре­монту; віднести її на плату за найом; розірвати дого­вір і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

За договором майнового найму наймач зобов'яза­ний: своєчасно вносити плату за користування май­ном; користуватися майном відповідно до договору і призначення майна; підтримувати найняте майно у справному стані; провадити власним коштом поточ­ний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором; у разі припинення договору найму повер­нути майно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або в стані, обу­мовленому договором.

Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо ін­ше не передбачено законом або договором.

З переходом права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника. Такий дого­вір зберігає чинність і з переходом майна від однієї юридичної особи (наймодавця) до іншої.

Сторони за договором майнового найму можуть вимагати дострокового розірвання договору.

В такому разі наймодавець може пред'явити в су­ді, арбітражі або в третейському суді вимогу про до­строкове розірвання договору найму, якщо наймач: користується майном не відповідно до договору або призначення майна; навмисно чи з необережності погіршує стан майна; не вніс плати протягом трьох місяців од дня закінчення строку платежу, а за дого­вором побутового прокату протягом одного місяця, якщо типовим договором не встановлено коротших строків; не зробить капітального ремонту в тих ви­падках, коли за законом чи за договором капіталь­ний ремонт є обов'язком наймача.

Своєю чергою, наймач також може пред'явити в суді, арбітражі або в третейському суді вимогу про



дострокове розірвання договору найму, якщо наймо-давець не робить капітального ремонту, що є його обов'язком, або ж майно через обставини, що за них наймач не відповідає, виявиться у стані, непридат­ному для користування.

Різновидами договору майнового найму є договір прокату, а також оренда майна державних підпри­ємств і організацій.

За договором побутового прокату одна сторона на­дає іншій стороні у тимчасове користування за пла­ту предмети хатнього вжитку, музичні інструменти, спортивний інвентар, легкові автомобілі та інше майно. За цим договором організації зобов'язані на­давати громадянам у користування предмети прока­ту за плату, розмір якої визначається відповідно до встановлених тарифів.

Договір побутового прокату укладається в усній формі, крім випадків, коли типові договори вимага­ють укладення його в письмовій формі. Укладаючи договір побутового прокату, організація зобов'язана в присутності наймача перевірити справність майна, що здається в найом.

Строк договору побутового прокату не повинен перевищувати строків, установлюваних відповідни­ми типовими договорами.

Наймач має право будь-коли розірвати договір по­бутового прокату і повернути майно організації.

Здача в піднайом майна, одержаного за договором побутового прокату, не допускається.

Оренда — це засноване на договорі строкове плат­не володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Сторонами в цьому договорі є орендодавець — особа, яка передає майно в оренду, і орендар — осо­ба, яка набула право володіти й користуватися орен­дованим майном.

Об'єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або


їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, діль­ниць), за винятком тих, що здійснюють діяльність із виготовлення та реалізації наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також із виготовлення цінних паперів і грошових знаків.

Строк дії договору оренди визначається угодою сторін.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.253.106 (0.02 с.)