Соціальний захист ветеранів праці та інших громадян похилого віку

Визначення основних засад державної полі­тики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, формування в суспільстві гуманного шанобли­вого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття — завдання Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін­ших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993р.

Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можли­вості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

Держава гарантує кожному ветеранові праці та громадянинові похилого віку належний рівень жит­тя, задоволення різноманітних життєвих потреб та надання різних видів допомоги.

Згідно з Законом, громадяни похилого віку ко­ристуються всіма соціально-економічними та особис­тими правами, закріпленими Конституцією України та іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в усіх галузях соціально-

правових відносин забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягуються до відпові­дальності згідно з чинним законодавством.

Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, дер­жавних установах, організаціях, мають трудовий стаж і вийшли на пенсію.

Серед пільг, що надаються ветеранам праці, мо­жуть бути: першочергове безоплатне зубопротезу-вання; щорічне медичне обстеження; першочергове обслуговування в усіх медичних закладах; переваж­не право на забезпечення житловою площею та зем­лею; переважне право на вступ до садівницьких то­вариств; переважне право на встановлення домаш­ніх телефонів; звільнення від плати за землю; безкоштовний проїзд усіма видами міського транс­порту (крім таксі).

Особами, які мають особливі трудові заслуги пе­ред Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістич­ної праці та повні кавалери ордена Трудової Слави.

Законом передбачено пільги, що на них мають право зазначені особи: надбавки до пенсій (200% від мінімальної пенсії); звільнення від усіх платежів до бюджету; першочергове безоплатне медичне обслуго­вування; безоплатне забезпечення ліками; безоплат­не першочергове зубопротезування; безоплатне за­безпечення путівкою до санаторію чи будинку від­починку раз на рік; першочергове поліпшення житлових умов; безоплатний капітальний ремонт будинків (квартир), що знаходяться в їхній власнос­ті; пільги на придбання акцій; безоплатний проїзд раз на рік (туди й назад) будь-яким міжміським транспортом (крім таксі); безоплатне користування міським транспортом; безплатні ритуальні послуги.

Як визначається в Законі, громадянами похилого віку є: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загаль­ного пенсійного віку залишилося не більш як півто­ра року.

Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами. Для працівників по­хилого віку застосовується загальновстановлена три­валість робочого часу.

Підприємства, установи та організації зобов'язані постійно поліпшувати умови праці та виробничого середовища громадян похилого віку. Право на пен­сію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний трудо­вий стаж.

Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, встановлюється соціальна пенсія.

У Законі також передбачено види державної допо­моги та пільги, що на них мають право громадяни похилого віку.

Ветеранам праці видаються посвідчення про пра­во на пільги та нагрудні знаки.

Діти зобов'язані піклуватися про батьків похило­го віку, надавати їм допомогу й підтримку, в разі не­обхідності здійснювати догляд за ними. З дітей, які ухиляються від виконання цих обов'язків, на під­ставі судового рішення утримуються аліменти.

Захист прав, свобод і законних інтересів громадян похилого віку забезпечується державою в судовому та іншому порядку, встановленому законом.

§ 6. Соціальний захист сім'ї та дитинства

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. встанов­лює гарантований державою рівень матеріальної під­тримки сімей з дітьми через надання державної допо­моги з урахуванням складу сім'ї, її прибутків, віку, стану здоров'я дітей тощо.

Передбачена цим Законом державна допомога спрямовується на соціальний захист сімей з дітьми.

Сім'ї мають право на державну допомогу з вагіт­ності й пологів, за народження дитини, з догляду за

дитиною до досягнення нею трирічного віку, за хво­рою дитиною і за дитиною-інвалідом та в інших ви­падках і на умовах, передбачених цим Законом та іншими нормативними актами.

Існують різні види державної допомоги. Порядок призначення та виплати її сім'ям визначається Кабі­нетом Міністрів України.

Фінансування державної допомоги проводиться з Фонду соціального страхування України, Пенсійно­го фонду України, державного й місцевих бюджетів та інших коштів.

Принциповим положенням Закону є те, що дер­жавна допомога сім'ям із дітьми не підлягає оподат­куванню.

Передбачено такі види державної допомоги:

• допомога з вагітності й пологів виплачується жінкам протягом 70 днів до пологів і 56 днів після них та становить для працюючих 100% їхнього заробітку, для зареєстрованих як безро­бітні протягом понад 10 місяців — одну міні­мальну зарплату. Допомога сплачується за міс­цем роботи, а безробітним — органами соціаль­ного забезпечення за місцем проживання на підставі виданого в установленому порядку лі­карняного листка;

• одноразова допомога за народження дитини при­значається й сплачується впродовж шести міся­ців від дня народження дитини та становить чо­тири мінімальні зарплати на кожну народжену дитину;

• допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного річного віку виплачується щомі­сяця одному з батьків, що доглядає за дитиною, і становить одну мінімальну зарплату;

• допомога матерям, зайнятим доглядом трьох та більше дітей віком до 16 років, призначається, якщо середньомісячний сукупний дохід на кож­ного члена сім'ї не перевищує трьох мінімаль-

них зарплат і становить одну-дві мінімальні зарплати залежно від кількості дітей;

• допомога з догляду за дитиною-інвалід ом на­дається раз на місяць одному з непрацюючих працездатних батьків чи особі, яка їх заміщує, на підставі виданого в установленому порядку медичного висновку;

• допомога з тимчасової непрацездатності у зв'яз­ку з доглядом за хворою дитиною віком до 14 років надається працюючій особі на строк не більш як 14 днів у розмірі від 60 до 100% дохо­ду залежно від трудового стажу особи, яка здійснює догляд за дитиною;

• допомога на дітей віком до 16 років призначає­ться в розмірі 50% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо середньомісячний сукуп­ний дохід на кожного члена сім'ї не перевищує трикратного розміру мінімальної зарплати;

• допомога на дітей одиноким матерям надається жінкам, якщо у свідоцтві про народження дити­ни відсутній запис батька, в розмірі однієї міні­мальної зарплати, а також удовам із дітьми — 50% мінімальної зарплати. Допомога виплачує­ться до досягнення дитиною 16-річного віку на підставі виданих у встановленому порядку до­відок;

• допомога на дітей, які знаходяться під опікою чи піклуванням, становить 200% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо розмір одер­жуваних на цих дітей аліментів, пенсій і допо­моги на місяць не перевищує двократного розмі­ру мінімальної зарплати.

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" встановлює відповідальність громадян за достовірність даних і документів, виданих для при­значення державної допомоги. Одержувачі держав­ної допомоги зобов'язані повідомляти органи, які призначають державну допомогу, про всі обставини, Що впливають на виплату допомоги. У разі невико-

нання цього обов'язку та одержання зайвих сум дер­жавної допомоги громадяни повинні відшкодувати заподіяну шкоду.

Суми державної допомоги, надміру виплачені внаслідок зловживань із боку громадян, стягуються на підставі рішень органів, що призначають держав­ну допомогу.

Скаргу на рішення органу, який призначає дер­жавну допомогу, може бути подано до районного (міського) народного суду.

§ 7 „ Соціальний захист військовослужбовців і співробітників ОВС України

Умови, норми й порядок соціального захисту військовослужбовців Збройних сил України, При­кордонних військ України, Національної гвардії Ук­раїни, Управління державної охорони, інших війсь­кових формувань, що створюються Верховною Радою України, Служби безпеки України, осіб начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ Ук­раїни та членів їхніх сімей, а також військовослуж­бовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів дер­жавної безпеки і внутрішніх справ СРСР та членів їхніх сімей визначаються Конституцією України, За­коном України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р., Законом України "Про пенсійне забезпечен­ня військовослужбовців та осіб начальницького і ря­дового складу органів внутрішніх справ" від 9 квіт­ня 1992р., статутами Збройних Сил та МВС України. Розгляньмо другий із названих законів.

Розділ 1. Загальні положення. — Визначаються види пенсійного забезпечення: за вислугу років, з ін­валідності, в разі втрати годувальника. Розділ міс­тить роз'яснення стосовно тих осіб, які підлягають

дії Закону, та осіб, що до них прирівняні. Визначаю­ться загальні умови виплати пенсій.

Розділ 2. Пенсії за вислугу років. — Статті цього розділу визначають порядок нарахування пенсій за­лежно від вислуги років різним категоріям службов­ців. Наприклад, у ст. 13 ідеться про те, що пенсії призначаються в такому розмірі:

• за вислугу років — 50%;

• звільненим у відставку за віком або через хво­робу — 55%;

• за кожен рік вислуги понад 20 років — 3% від­повідних сум грошового забезпечення.

Особи, що мають загальний трудовий стаж 25 ро­ків, із яких служба в ОВС або військова служба ста­новить не менш як 12 років і б місяців, отримують за загальний трудовий стаж 25 років — 50% і за ко­жен рік стажу понад 25 років — 1% відповідних сум грошового забезпечення.

Пільгами користуються особи, які брали участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, ін­валіди та учасники війни.

Розділ 3. Пенсії з інвалідності.

У ст. 19 зазначається, що групи і причини інва­лідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затвер­джуються Кабінетом Міністрів України. Залежно від ступеня втрати працездатності інваліди поділяються на три групи, що значно впливає на розмір пенсії.

Інваліди І групи одержують 100%, II групи — 80%, III групи — 60% відповідних сум грошового забезпечення. Закон установлює, що зі зміною груп інвалідності змінюється відповідно і розмір пенсії.

Розділ 4. Пенсії в разі втрати годувальника.

Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, помер­лих або таких, що пропали безвісти, військовослуж­бовців, осіб начальницького і рядового складу орга-

нів внутрішніх справ, які знаходилися на їхньому утриманні.

Непрацездатними членами сім'ї вважаються:

• діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18-річного віку або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років і мають непрацездатних батьків;

• дружина (чоловік), якщо вона (він) досягла (до-сяг) пенсійного віку або є інвалідом;

• дід і бабуся — за відсутності осіб, які зобов'язані їх утримувати, деякі інші передбачені Законом категорії членів сімей.

Розділ 5. Обчислення пенсій.

Пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що йо­го одержували військовослужбовці до призову на військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомі­сячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям строкової служби, які до призову на військову службу та після звільнення з військової служби не працювали і не знаходилися на військовій службі за контрактом, пенсії встанов­люються у мінімальних розмірах, а саме: інвалідам (із загалу солдатів і матросів строкової служби) І групи — 200%; II групи — 100%; ПІ групи — 50% мінімального розміру пенсії за віком.

Інвалідам із загалу єфрейторів і сержантів, стар­ших матросів і старшин строкової служби — у роз­мірі 110% мінімального розміру пенсії за віком.

Пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та служби за контрактом, особам началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ обчислюються з грошового забезпечення цих осіб. При цьому для обчислення їм пенсій враховую­ться відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислу­гу років, грошова компенсація замість продовольче-

го пайка, надбавка за вчене звання і вчений ступінь, кваліфікацію та умови служби в порядку і розмірах, визначуваних Кабінетом Міністрів України.

Розділ 6. Призначення пенсій.

Розділ 7. Виплата пенсій.

Пенсії виплачуються органами соціального забез­печення за місцем фактичного проживання пенсіо­нера, незалежно від прописки, на підставі відпо­відних документів, що оформляються органами пенсійного забезпечення відповідних міністерств, управлінь і комітетів.

Розділ 8. Порядок перерахування пенсій.

Пенсії згідно з цим Законом перераховуються за встановленими чинним законодавством нормами, як­що пенсіонер згодом подасть додаткові документи.

Рішення органів пенсійного забезпечення може бути оскаржено до вищих органів або до суду.

§ 8. Законодавство України

про страхування і страхову діяльність

Страхування і страхова діяльність в Україні регулюються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування, що їх за­тверджено Президентом України 14 січня 1998 р., ін­шими нормативними актами, що регулюють відноси­ни у сфері загальнообов'язкового державного соці­ального страхування, та Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.

Загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту — матері­альне забезпечення громадян у разі хвороби, повної або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаче­них законом, із фондів, що формуються завдяки

сплаті страхових внесків власником або уповноваже­ним ним органом, громадянами, а також із бюдже­тних джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види со­ціального захисту. Право на забезпечення за загаль­нообов'язковим державним соціальним страхуван­ням мають застраховані громадяни України, інозем­ні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні.

Залежно від страхового випадку зазначене соці­альне страхування має такі види: пенсійне страху­вання; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими наро­дженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок без­робіття; інші види страхування, передбачені закона­ми України.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного со­ціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші осо­би, страхувальники і страховики. Страхувальника­ми є роботодавці та застраховані особи, а страхови­ками — цільові страхові фонди.

Об'єктом зазначеного страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отри­мання матеріального забезпечення та соціальних по­слуг. Законодавством про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування передбачено, що тако­му страхуванню підлягають:

• особи, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту) на підприємствах, в організа­ціях, установах незалежно від їхніх форм влас-

ності та господарювання, а також у фізичних осіб;

• особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності. Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначається виходячи з то­го, що вони повинні забезпечувати:

• надання особам матеріальної допомоги та со­ціальних послуг, передбачених законодавством;

• фінансування заходів, спрямованих на профі­лактику страхових випадків;

• створення резерву коштів для забезпечення виплат і надання соціальних послуг застрахова­ним особам;

• покриття витрат страховика, пов'язаних із здій­сненням загальнообов'язкового державного со­ціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щоріч­но встановлюються Верховною Радою України відпо­відно для роботодавців і застрахованих осіб із кож­ного виду страхування на календарний рік у відсот­ках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено зако­нами України з окремих видів загальнообов'язково­го державного соціального страхування.

Для визначення розміру внесків додаткові джере­ла коштів можуть враховуватись у разі їх система­тичного надходження до суспільних фондів.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду вста­новлюються з кожного виду страхування, зазвичай на календарний рік, у відсотках: для роботодав­ців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підляга­ють обкладенню прибутковим податком із громадян;

для фізичних осіб — до сум оподатковуваного дохо­ду (прибутку).

Внески на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на вироб- і ництві та професійних захворювань сплачує ви­ключно роботодавець.

Джерела й порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повніс­тю або на певний час звільняються від сплати вне­сків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначаються законами України з ок­ремих видів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування.

Порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування.

Закон України "Про страхування", на відміну від Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування, спря­мований на утворення ринку страхових послуг, по­силення страхового захисту майнових інтересів під­приємств, установ, організацій та громадян.

Страхування, згідно з цим Законом, — це вид ци­вільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настан­ня певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством. Воно здійснюється з грошових фондів, що формую­ться завдяки сплаті громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страховиками визнаються юридичні особи, ство­рені у формі акціонерних, повних, командитних то­вариств або товариств із додатковою відповідальніс­тю, а також ті, що одержали в установленому поряд­ку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповід­но до Закону України "Про страхування". Учасника­ми статутного фонду страховика можуть бути іно­земні юридичні особи та іноземні громадяни, але їх­ня загальна частка не повинна перевищувати 49%.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування й фі­нансова діяльність, пов'язана з формуванням, розмі­щенням страхових резервів та їхнім управлінням.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками до­говори страхування або є страхувальниками відпо­відно до законодавства України.

Об'єктами страхування можуть бути майнові ін­тереси, пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю і додатко­вою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відпо­відальності).

За формою страхування може бути добровільним чи обов'язковим. Добровільне страхування здій­снюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Обов'язкове страхування встановлює­ться законами України через внесення змін до Зако­ну України "Про страхування".

Закон визначає 26 видів обов'язкового страхуван­ня, в тому числі: медичне страхування; державне особисте страхування військовослужбовців і війсь­ковозобов'язаних, призваних на збори; державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ; державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівни-

ків на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання ними службових обов'язків; дер­жавне обов'язкове особисте страхування працівни­ків митних органів; державне особисте страхування працівників прокуратури; державне страхування життя і здоров'я народних депутатів; державне осо­бисте страхування службових осіб державної конт­рольно-ревізійної служби в Україні та ін.

Важливе значення у страхуванні має правильно складений договір страхування, що являє собою пи­сьмову угоду між страхувальником і страховиком.

Згідно з нею страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити стра­хову суму або відшкодувати завданий збиток у ме­жах страхової суми страхувальникові чи іншій осо­бі, визначеній страхувальником, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визна­чені терміни та виконувати інші умови договору. До­говір страхування повинен містити: назву докумен­та; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; строк дії догово­ру; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов догово­ру тощо.

Для укладення договору страхування страхуваль­ник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком. Під час укладення дого­вору страховик має право запросити у страхувальни­ка баланс або довідку про фінансовий стан, підтвер­джені аудитором (аудиторською фірмою). Факт ук­ладення договору може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодуван­ня проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх

осіб, визначених умовами страхування) і страхового аварійного акта (аварійного сертифіката), що скла­дається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, визначеній страхо­виком.

Аварійні комісари — це особи, які визначають причини настання страхового випадку та розміру збитків.

У разі необхідності страховик може робити запи­ти про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних за­кладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку.

Практика страхування знає чимало випадків, ко­ли страхувальникові відмовляють у виплаті страхо­вих сум (страхового відшкодування). Законом пе­редбачено такі підстави для відмови: навмисні дії страхувальника спрямовано на настання страхового випадку; вчинення страхувальником-громадянином умисного злочину, що призвів до страхового випад­ку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування тощо.

Питання для самостійної перевірки знань

^ Назвіть види соціального захисту. >• Які є види пенсій?

> Який порядок пенсійного забезпечення працівників органів внутрішніх справ?

>- Охарактеризуйте правовий статус громадян, які по­страждали від наслідків чорнобильської'катастрофи.

Ь- Хто є ветеранами війни?

*• Назвіть основні права та обов'язки ветеранів праці, гро­мадян похилого віку.

*• У чому полягає державний захист сім'ї та дитинства?

^ У чому полягає сутність соціального забезпечення як од­нієї з функцій держави?

^ Які види пенсій належать до категорії обов'язкових? ^ Які види пенсій військовослужбовців ви знаєте?

^ Які громадяни належать до категорії осіб, що постраж­дали внаслідок чорнобильської'катастрофи?

^ 3якою метою ведеться Державний реєстр та облік осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської'катастрофи?

^ Що являє собою компенсація громадянам України за втра­чене майно в зв'язку з чорнобильською катастрофою?

^ Які категорії громадян віднесено чинним законодавством до ветеранів війни?

^ Які з запропонованих пільг передбачено чинним законодав­ством щодо ветеранів праці?

^ Які види державних допомог сім'ям із дітьми передбачено законодавством про соціальне забезпечення?

*• Охарактеризуйте обов'язкове державне страхування громадян як різновид соціального захисту.

^ Визначіть специфічні заходи соціального забезпечення, які залежать від особливостей умов служби військовослужбов­ців чи співробітників органів внутрішніх справ.

> Хто такий страхувальник?

> Назвіть підстави для розірвання страхового договору.

Глава X ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

§ 1. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання

Екологічне право — система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонально­го використання природних ресурсів (екологічні від­носини). До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані відносини з охорони навко­лишнього природного середовища і раціонального ви­користання природних ресурсів. Метод екологічного права є комплексним і являє собою комбінацію мето­дів підгалузей права, які становлять його систему.

§ 2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища: загальна характеристика

Охорона навколишнього природного середо­вища — складова раціонального природокористуван­ня. Вона здійснюється різними, в тому числі й право­вими, засобами. При цьому у правових формах захи­щаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими ак­тами, що регулюють основи організації охорони нав­колишнього природного середовища, є Закони Ук­раїни: "Про охорону навколишнього природного се­редовища" від 25 червня 1991 р., "Про охорону ат­мосферного повітря" від 16 жовтня 1992 р., "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р., "Про тваринний світ" від 3 березня 1993 р., "Про карантин рослин" від ЗО червня 1993 р. та ін. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища вре­гульовано кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. та "Про ветеринарну медицину" від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений поста­новою Верховної Ради України "Порядок обмежен­ня, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єк­тів у разі порушення ними законодавства про охоро­ну навколишнього природного середовища" від 29 жовтня 1992 р.

Звідси стає зрозумілим, що основу правової охо­рони навколишнього природного середовища скла­дають норми земельного, водного, лісового законо­давства, законодавства про надра і т. ін.