Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямків діяльності (функцій) держави

Функція в перекладі з латини означає: вико­нання, звершення. У широкому розумінні — це обов'язок, роль, що її виконує відповідний інститут чи процес стосовно до цілого, характеристика на­прямку чи аспекту діяльності і т. д.

Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань та обов'язків характеризує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямками в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспіль­ного розвитку. Це, врешті-решт, має привести до до­сягнення певної мети, що її ставить держава на ко­ротку чи довгострокову перспективу.

Звідси можна зазначити, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести: такі, що безпосередньо відображають чи конкретизу­ють сутність держави; через які реалізуються основ­ні завдання держави; здійснення яких веде до досяг­нення державою поставленої мети на певному істо­ричному відтинку часу; що їх слід розглядати як напрямки та аспекти діяльності держави.

Отже, функції держави — основні напрямки її ді­яльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, проявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціальне неодно­рідному суспільстві.

Поряд із функціями держави деякі автори виок­ремлюють і функції державних органів та їхніх по­садових осіб. Розрізняють функції законодавчих, ви­конавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організа­ції повинні:

• зважати на об'єктивні закони розвитку суспіль­ства і керуватися цими законами в повсякден­ній діяльності;

• стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-еко­номічне і соціально-культурне самовизначення особистості;

• брати до уваги інтереси й потреби різних соці­альних спільнот, груп та об'єднань людей, кон­кретних особистостей, визнавати їхню реаль­ність і сприяти здійсненню;

• підпорядковувати всю свою діяльність служін­ню громадянському суспільству, не втручатись у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулю­вання суспільних відносин.

Так, приміром, Конституція України закріплює: "Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед сус­пільством, в якому забезпечується вільний і всебіч­ний розвиток її особистості" (ст. 23).

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління пра­восуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та право-реалізаційна діяльність. До методів здійснення дер­жавних функцій у найзагальнішому вигляді відно­сять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними ме­тодами.

Для характеристики напрямків діяльності держа­ви та її органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце відводиться питанню відповідних меж державного втручання в діяльність суб'єктів громадянського суспільства. Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:

• можливості державного управління небезмежні, а надмірне перевантаження держави невиправ­дано великою кількістю завдань веде до знижен­ня ефективності їх виконання;

• збільшення кількості державного управління ве­де до зменшення самоуправління і самоврядної діяльності суб'єктів громадянського суспіль­ства, що є неприпустимим у демократичній, правовій державі.

Одним із напрямків вирішення цієї проблеми на користь громадянського суспільства є розширення місцевого самоврядування. "Місцеве самоврядуван­ня здійснюється територіальною громадою в поряд­ку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, се­лищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що пред­ставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в міс­тах належить до компетенції міських рад" (ст. 140 Конституції України). Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. ви­значає його як гарантоване державою право та ре­альну здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місце­вого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Отже, сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалізацію державних функ­цій як державними організаціями, так і самовряд­ними структурами на місцях.

Існують такі підстави для класифікації функцій держави на види:

1. Групування державних функцій за соціальним значенням діяльності держави здійснюється з огля­ду на основні та неосновні функції.

2. Залежно від територіальної спрямованості роз­різняють внутрішні та зовнішні функції.

3. За часом здійснення функції групуються як по­стійні й тимчасові.

4. За сферами суспільного життя їх поділяють на гуманітарні, економічні, політичні і т. д.

Основні функції — найзагальніші та найважливі­ші комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони; підтримання зов­нішніх відносин; охорони правопорядку; інформа­ційну; економічну; екологічну; соціальну; культур­но-виховну та ін.

Неосновні функції — напрямки діяльності держа­ви зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управ­ління персоналом; матеріально-технічне забезпечен­ня та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; право­суддя і юридичні функції; пошук, збирання і роз­повсюдження необхідної для управління інтелекту­альної інформації тощо.

Внутрішні функції — такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політи­ка відносно економічних, ідеологічних, екологіч­них, культурних та інших аспектів життя громадян­ського суспільства. До внутрішніх відносять функ­ції: економічну; культурно-виховну; охорони й захисту всіх форм власності; соціального обслугову­вання населення; екологічну; охорони правопоряд­ку, прав і свобод людини і громадянина та ін.

Зовнішні функції — основні напрямки діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжна­родних відносин; захист державного суверенітету; підтримка миру в регіоні та боротьба за мирне спів­існування держав різної орієнтації.

Постійні функції — напрямки діяльності держа­ви, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Тимчасові функції — напрямки діяльності держа­ви, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

Гуманітарні функції — напрямки діяльності дер­жави та її органів із забезпечення кожній людині на­лежних умов життя.

Економічні функції — напрямки діяльності дер­жави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і добросовісної конкуренції.

Політичні функції — напрямки діяльності дер­жави (органів держави) зі створення умов для фор­мування й функціонування державної влади на заса­дах демократії.

Держави соціально-демократичної орієнтації мають відповідні внутрішні напрямки (функції) сво­єї діяльності.

У гуманітарній сфері — це: забезпечення прав людини і громадянина; охорона навколишнього при­родного середовища; забезпечення охорони здоров'я, матеріальне та інше соціальне забезпечення нор­мальних умов існування людини; організація освіти, виховання, розвиток мистецтва й культури тощо.

В економічній сфері такими функціями є: госпо­дарсько-стимуляційна (виробнича); господарсько-ор­ганізаторська (програмування та організація вироб­ничої діяльності); науково-організаторська (органі­зація та стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); господарчо-перехідна (перехід від планової до ринкової економіки); економічно-ре­гулювальна (регулювання та охорона праці, забезпе­чення мінімального рівня споживання) та ін.

У політичній сфері до таких функцій належать: національне забезпечувальна (створення і збережен­ня умов національної самобутності всіх корінних на­родів і національних меншин); демократизаторська (створення умов для реалізації народом своєї влади); охоронна (охорона конституційного ладу, правопо­рядку і дисципліни, всіх форм власності, прав, сво­бод і законних інтересів людини й громадянина) та деякі інші.

Зазначені вище держави мають і зовнішні функції.

У гуманітарній сфері — це: міжнародне забезпе­чення прав людини і громадянина; допомога наро­дам інших країн у разі стихійного лиха та інших кризових ситуацій; забезпечення чистоти, ефектив­ного використання й відтворення земного природно­го середовища, що оточує людину; міжнародне куль­турно-виховне співробітництво між країнами; участь у забезпеченні розробок та безпосередній охо­роні здоров'я людей у всьому світі тощо.

В економічній сфері — це участь у: створенні на основі міжнародної кооперації та інтеграції вироб­ництва і праці світової економічної системи; роз­в'язання глобальних господарських проблем та нау­кове їх обґрунтування (енергетика, космос, освоєння полюсів, Світового океану) тощо.

У політичній сфері ними є: розвиток міждержав­них договірних відносин; забезпечення суверенітету і обороноздатності країни; участь у ненасильницько­му забезпеченні миру в усьому світі; участь у бороть­бі з міжнародними правопорушеннями та особами, винними у їх скоєнні; поступова консолідація здоро­вих сил світу на забезпечення подальшого вирішен­ня глобальних проблем всесвітнього значення.

Отже, групування державних функцій на різні види залежить від багатьох підстав і може здійсню­ватися за різними напрямками діяльності держав.

Форми здійснення функцій держави — це спеці­альні аспекти її діяльності, з допомогою яких реалі­зуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові й неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функ­цій держави, які тягнуть за собою правові наслідки.

Існують різні види правових форм здійснення функцій держави — правотворча, управлінська (ви­конавчо-розпорядча), правоохоронна, правозастосовна та ін.

Правотворча форма — відображається в діяль­ності держави з підготовки і прийняття нормативно-правових актів та інших джерел права.

Управлінська форма — характеризується діяль­ністю держави та її органів з оперативного застосу­вання, виконання, використання й дотримання пра­вових норм у процесі організації здійснення держав­них функцій.

Правоохоронна форма — проявляється в організа­ції охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дис­ципліни і правопорядку.

Правозастосовна форма — застосування право­вих норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми здійснення функцій держа­ви — специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть правових наслідків.

Розрізняють: регламентуючу, економічну, конт­рольну, виховну та інші види організаційних форм.

Організаційно-регламентуюча форма — підбір, розстановлення, виховання та визначення ефектив­ності діяльності кадрів у сфері здійснення держав­них функцій.

Організаційно-економічна форма — організація матеріально-технічного забезпечення здійснення державних функцій.

Організаційно-контрольна форма — організація недержавного контролю у сфері здійснення держав­них функцій.

Організаційно-виховна форма — організація вихо­вання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення у сфері здійснення державних функцій.

Методи здійснення функцій держави — це засоби і способи, з допомогою яких здійснюються спеціаль­ні види діяльності держави з реалізації її функцій.

Держава здійснює правотворчу, управлінську, ви­конавчо-розпорядчу, правоохоронну та організацій­ну діяльність.

Методи правотворчої діяльності держави — за­соби і способи підготовлення, прийняття й оприлюд­нення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.

Управлінські методи — засоби і способи здійс­нення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реа­лізації функцій держави.

Правоохоронні методи — засоби і способи пра­воохоронної діяльності відповідних державних органів.

Організаційні методи — засоби і способи здійс­нення організаційного виду діяльності з забезпечен­ня реалізації державних функцій.

До них відносять: програмування; прогнозуван­ня; дослідження; здійснення оперативного аналізу та ін.