Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

Із виникненням держави виникають і розви­ваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюд­ської суспільної свідомості, що відображає різно­манітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення пере­дових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують різні кла­сифікації концепцій про державу. Розглядають кон­цепції, що пояснюють виникнення держави, її сут­ність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призна­чення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму і етатизму та ін.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать:

Теорія солідарізму. Ця теорія поширилась у пер­шій половині XX ст. Л. Дюгі (1859—1928), крити­куючи марксизм на основі ідей французьких соціо­логів О, Канта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він ува­жав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка вста­новлює взаємозалежність і спільність інтересів різ­них соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові протиріччя, політичну боротьбу і соціалістичну ре­волюцію,

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883— 1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, процен­ту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

• сучасна демократична держава втратила класо­вий характер і діє в інтересах усіх членів сус­пільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

• держава, реалізуючи функцію соціальних по­слуг (матеріальна допомога, поліпшення умов

праці, підвищення заробітної платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує вищий рівень життя насе­лення всієї країни;

• постійно відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу. Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія та­кож спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соці­альної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучас­на держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інте­ресів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утво­рюють різні об'єднання громадян, які, своєю чер­гою, через їхні "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалі­зації своїх інтересів (потреб).

Отож, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реа­лізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були іта­лійські вчені-політологи Г. Моска (1858—1941) і В. Парето (1848—1923). Сутність цієї теорії зводить­ся до того, що народ не здатний управляти суспіль­ством. Г. Моска демократію вважав утопією і твер­див, що в усіх цивілізованих суспільствах вини­кають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя — це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається че­рез насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, полі­тичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюють­ся з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) за­стосував теорію еліт до політичних партій. Він ува­жав, що партії — як буржуазні, так і соціалістич­ні — антидемократизуються і депролетаризуються. Рядові члени партії, що не здатні самі управляти, вибирають своїх представників, які рано чи пізно ві­докремлюються від своїх рядових товаришів по пар­тії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію. У партійних елітах теж ведеться боротьба, що приводить до заміни од­ної партійної еліти іншою.

Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що на­родоправство приречене на невдачу і веде до дикта­тури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться ось до чого: в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контро­люються народними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в елі­ту залишається відкритим для всіх, вона поповнює­ться за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до того, що в світі існують дві протилежні системи: капіталізм і соціалізм. Вони поступово зближають­ся, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне су­спільство. Ця теорія виникла в 50—60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишньо­го Радянського Союзу.

Доктрини технократи. Нині посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних кра­їнах, зростають місце і роль науково-технічних пра­цівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні уп­равляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як це вони роб­лять в економіці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм по­діляють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (на­явність політичної влади в руках профспілок). Ос­новними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії, етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер сус­пільного життя. Етатизація суспільства веде до дик­татури. Г. Моска різновидами диктатури вважав со­ціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохо­чення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократич­ну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справж­нього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччи­ні Адольфом Гітлером.

Основними ідеями німецького фашизму були такі:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представниками роду людського, а інша — напівзвірами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всі­ляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", — цинічно заявляв Гіммлер.

2. Загарбання й перетворення на рабів народів ін­ших країн для поширення арійської раси та забезпе­чення життєвого простору.

3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі аспекти життя суспільства чітко регламенто­вано. Держава оголошується "живим організмом на­роду", вимагається беззаперечне підкорення індиві­да державі. Всяка ініціатива окремого індивіда при­душується, практично ліквідуються всі права і свободи.

4. Проповідування свободи свавілля фашистської партії та держави, її чиновників, не зв'язаних нія­кими законами, суд вершиться не на основі законів, а згідно з ідеологічними настановами.

5. Обґрунтовування та постійна ідеалізація ідеї вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, на­ділений абсолютною владою. Право — це те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не під­лягає критиці. Все, що він каже і робить, є правиль­ним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містич­ної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побу­дова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторите­том, вождем на певній території.

6. Проповідування у відносинах між людьми та між державами культу сили. Насильство оголошує­ться важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання слабовілля і боягузтва.

7. Вихваляння ідеї Ніцше про надлюдину, "біля­вого бестію", що буцімто є ідеалом справжнього арійця.

8. Проголошення "націонал-соціалізму", сутність якого зводиться до заперечення конкретного індиві­да і злиття його з суспільством у вигляді фашист­ської держави.

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм — це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство.

Отже, фашизм — антилюдська, антигуманна ідео­логія, що обґрунтовувала самоуправство, беззакон­ня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це — реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поши­ренню неофашистських ідей у суспільстві.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, в якій:

• громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їхніх матеріальних статків і соціально­го захисту в цілому;

• громадянам гарантується особиста свобода;

• в суспільстві культивується і забезпечується ци­вілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

• досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інте­ресів та виконання всіма суб'єктами права їхніх обов'язків;

• ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

• гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

• досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами;

• модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.

Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулято­ром суспільного життя; здійснює контроль над ді­яльністю приватного власника та приватного капіта­лу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціально­го забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промис­лової демократії, здійснює чимало інших демокра­тичних перетворень.

Питання для самостійної перевірки знань

· Дайте визначення й характеристику ознак держави.

· Покажіть співвідношення апарату і механізму держави.

· Що таке функції держави?

· Охарактеризуйте форму держави.

· Як співвідносяться /взаємодіють держава та особа?

· Які ви знає те форми взаємодії держави з різноманітними об'єднаннями громадян?

· Які риси характеризують правову державу?

· Назвіть основні напрямки побудови правової держави в Україні.

Глава III

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

І ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ