Проаналізувати роль соціального працівника у вирішенні соціальних проблем клієнта. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проаналізувати роль соціального працівника у вирішенні соціальних проблем клієнта.



Простежити взаємозв’язок державних і недержавних організацій у практиці соціальної роботи.

Окреслити нормативно-правові основи соціальної роботи.

Нормативно-правову основу утворюють різноманітні положення, затверджені указами президента. – Типове положення про центри соціальних служб для молоді, положення про територіальний центр соц.обслугов пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян.

28. Розкрити функціонально-рольовий репертуар соціального працівника.

Різноманіття діяльності соціального працівника випливає з його функцій. Традиційно в спеціальній літературі виділяють наступні функції: - діагностична; - прогностична; - попереджувально-профілактична (превентивна); - соціально-терапевтична; - організаційно-комунікативна; - правозахисна; - соціально-медична; - соціально-побутова; - психологічна.

Але діяльність соціального працівника передбачає широкий спектр сервісних послуг, що надаються клієнтам по їх інформування, консультування, обслуговування, стимулювання. Здійснюючи будь-яку послугу, соціальний працівник може одночасно виконувати одну або кілька ролей.

Сидоров В. Н. пропонує об'єднати рольові репертуари зарубежгих і вітчизняних соціальних працівників у шість груп.

Група практичних ролей - вчитель соціальних умінь-консультант-агент з питань соціальних змін-аніматор-соціальний менеджер-помічник клієнта-вуличний працівник

Група посередницьких ролей - брокер соціальних послуг-керуючий справами клієнта-захисник прав та інтересів клієнта

Група управлінських ролей - керівник робочого навантаження-лідер команди-керівник персоналу-адміністратор

Група дослідних ролей - експерт- аналітик-дослідник

Група сервісних ролей - викладач-керівник польової практики-супервізор

Група латентних ролей (Латентний - має місце бути, але в прихованому, затаєному, явно непрізнаваемом вигляді.) - свідок пануючого порядку-підривників державних устоїв-брокер в сірих тонах-козел відпущення-донор-потенційний гнобитель-всезнайка-принижений прохач

Професійні ролі соціального працівника можуть бути класифіковані і більш диференційовано.

Зимова І. А., посилаючись на зарубіжних авторів, призводить 13 професійних ролей, зміст яких описується через функціонал: *

Соціальний працівник, який встановлює людей, групи людей , що зазнають труднощів (що знаходяться в кризовій ситуації) або перебувають в небезпеці бути підданими деякого насильства (що знаходяться в стані ризику). Завданням цього соціального працівника є встановлення факторів оточення, що створюють проблеми. Ця роль може бути названа "визначник клієнта" *

Брокер - соціальний працівник, що направляє людей у відповідні служби, які можуть бути їм корисні, з метою дати можливість людям використовувати систему соціальних служб і пов'язати ці служби. *

Посередник, "буфер" - соціальний працівник, який знаходиться між двома людьми, людиною і групою або двома групами, з тим щоб допомогти людям подолати розбіжності і продуктивно працювати разом. *

Адвокат, захисник - соціальний працівник, який бореться за права і гідність людей, які потребують цієї допомоги. Його діяльність включає боротьбу за обслуговування, допомога окремим людям, групам, спільнотам, боротьбу за зміну в законах або наявною практиці з позиції цілого класу людей. *

Оценіватель - соціальний працівник, який збирає інформацію; оцінює проблеми людей, груп; допомагає прийняти рішення для дії. *

Мобілізатором - соціальний працівник, який збирає, приводить в рух, запускає, активізує, організовує дії вже існуючих або нових груп для вирішення проблем. Мобілізація може виконуватися і на індивідуальному рівні. *

Учитель - соціальний працівник, який передає інформацію і знання і допомагає людям розвивати вміння. *

Коректор поведінки - соціальний працівник, який працює над тим, щоб внести зміни в поведінкові стереотипи, навички та сприйняття людей або груп. *

Консультант - соціальний працівник, який діє спільно з іншими працівниками з метою допомогти їм удосконалити їх вміння у вирішенні проблем клієнта. *

Проектант спільнот - соціальний працівник, який планує розвиток програм діяльності. *

Менеджер інформації - соціальний працівник, який збирає, класифікує та аналізує дані про соціальному середовищі. *

Адміністратор - соціальний працівник, який управляє установою, програмою, проектом або соціальною службою. *

Практик - соціальний працівник, який забезпечує конкретну допомогу, турботу (фінансову, побутову, фізичну).

Кожна професійна роль фахівця включає перелік функцій, що передбачає співвіднесення умінь і навичок, необхідних фахівцю, з кожною функцією і з кожною професійною роллю.

Опції соціального працівника - це його діяльність. Навички, обов'язки, які вирішуються завдання, обумовлені професійної специфікою.

Сидоров В. Н. виділив два підходи до опису професійної діяльності соціального працівника допомогою функцій: спектральний і процесуальний.

Спектральний підхід полягає в тому, що конкретні рольові дії соціального працівника представлені у вигляді деякого спектру реалізованих їм функцій:

(Ролі - Виконувані функції) *

Брокер суспільних послуг - оцінка стану клієнта-оцінка необхідних ресурсів-надання інформації-посередництво в сервісному обслуговуванні-захист клієнта *

Учитель соціальних умінь - навчання соціальним і повсякденним життєвим навичкам-допомога в зміні поведінки-включення превентивних заходів *

Консультант - психосоціальна оцінка і діагностика-стабілізація способу життя клієнта-соціальне лікування-дослідна робота *

Керуючий справами клієнта - оцінка майна клієнта - планування послуг-зв'язок з необхідними сервісними службами-контроль за доставкою послуг клієнтам-захист клієнта *

Керівник робочого навантаження - планування сервісних послуг-розподіл часу з надання послуг-контроль за якістю забезпечення сервісними послугами-обробка інформації *

Адміністратор - управління-внутрішня і зовнішня координація-підготовка цільових програм-оцінка програм *

Керівник персоналу - навчання службовця-управління персоналом-контроль-консультування *

Агент з питань соціальних змін - політичний аналіз і вирішення соціальних проблем-мобілізація громадської участі в соціальних процесах-громадська захист-розвиток суспільних ресурсів

Процесуальний підхід грунтується на виділенні функцій соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії з клієнтами. Цей процес має вигляд «оцінка - прогноз - перетворення". Сидоров В. Н. об'єднує основні функції в два класи: базисні і спеціальні:

(Класи - Функції) *

Базисні функції *

діагностична (оціночна) *

прогностична *

перетворювальна *

Спеціальні функції *

комунікативна *

організаторська *

правозахисна *

превентивна *

психотерапевтична *

рекламно-пропагандистська *

соціально-медична *

соціально-педагогічна *

соціально-економічна

Визначити поняття індивідуального методу соціальної роботи (розкрити на основі прикладу).

Характерною ознакою методів індивідуальної соціальної роботи є те, що вони реалізуються в ситуації "один на один", коли соціальний працівник разом із клієнтом вирішує його особисті й соціальні проблеми. Типовими індивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи тощо. На всі спільні характеристики "накладаються" особливості їх реалізації в конкретних методах, що використовуються у зарубіжній та вітчизняній практиці соціальної роботи.
30. Обгрунтувати понятійно-категоріальний апарат соціальної роботи.

1.Категорії, які не є специфічними для теорії соціальної роботи.

2. Категорії, що відносяться до теорії соц.роботи, але використ. Іншими галузями:психо-соц.р, соц-реабілітація.

3.Категорії, що є власними категоріями соц.р:соц.працівник, соц.обслугов, соц.допомога.

42.

Теоретичні положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівців свідчать, що належна компетентність соціального працівника передбачає такі вміння:
1)виявляти й оцінювати ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соціальними інститутами;
2)оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення; вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благополуччя людини;
3)стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, особистісного розвитку;
4)бути посередником між клієнтами й організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;
5)ефективно втручатися у процес розв'язання проблем найдискримінованіших і найвразливіших груп населення;
6)сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;
7)брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити споживачів послуг; прагнути нейтралізувати дії організацій, які створюють перешкоди для споживачів послуг;
8)оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;
9)постійно оцінювати свій професійний рівень і розвиток, поведінку і набуті навички;
10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи професійні знання, підтримуючи стандарти й етичні норми професії.

 

Проаналізувати роль соціального працівника у вирішенні соціальних проблем клієнта.

Соціальний робітник покликаний попередити проблему, своєчасно виявити та усунути причини, які сприяють її виникненню, забезпечити превентивну профілактику різноманітних негативних явищ (морального, фізичного, соціального характеру), відхилень у поведінці людей, їх спілкуванні і, таким чином, оздоровити оточуюче їх мікросередовище. Тому він повинен відігравати різноманітні соціальні ролі і змінювати їх у практичній діяльності в залежності від ситуації і характеру проблеми, що вирішується.

 

10. Окреслити історичні етапи становлення соціальної роботи.

Перший період історії становлення соціальної роботи хронологічно пов'язують iз виникненням у IХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та іншим нужденним верствам населення стало однією iз форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього.

Серед основних форм благодійництва у період Київської Русі особливого значення набула княжа благодійність. Крім роздачі милостині, це було «годування» нужденних на князівських дворах, облаштування притулків для калік тощо. В цілому маємо підстави весь період князівського благодійництва в Київській Русі розподілити на три основні етапи. В основу періодизації покладено значення благодійницької діяльності окремих князiвських родiв [11, c. 23]:

882-972 рр. – перший період хронологiчно збiгається з князюваннями Олега і Святослава

980-1054 рр. – другий охоплює правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого;

1113-1132 рр. – період князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава Володимировича.

Іншим напрямом соціальної підтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська діяльність. Iз метою впорядкування форм благодійності у 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви. Результатом такого роду діяльності церков і монастирів стало створення на Русі численних богадiлень, притулків та інших благодійних закладів. Після Батиєвого нашестя православна церква взагалі виявилася єдиним інститутом допомоги нужденним.

Другий період. Традиції княжої благодійності у ХІІ-ХІІІ ст. ст. розвинулися в історії південно-західного Галицько-Волинського князівства. Серед галицьких князів особливим благодійництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький і Володимир Волинський. У цілому після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі воно перейняло велику частку київської культурно-освітньої спадщини, тим самим зберігши в українців почуття культурної ідентичності, у тому числi відновивши основні напрями соціальної благодійності [11, c. 29].

Третій перiод розвитку соцiальної роботи припадає на час входження України до складу Речі Посполитої. З ХVІ ст. осередками відродження православ'я, а отже, і організованої благодійницької діяльності стають братства. Вони завоювали повагу й широку популярність, опікуючися вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безвідсоткові позики. Іншим напрямом соціально-благодійницької діяльності братств стала освітня справа і, зокрема, відкриття шкіл та організація в них безплатного навчання при досить демократичному шкільному устрої (школи були відкриті для всіх верств населення).

Особливий імпульс для розвитку соціальна благодійнiсть за Україні отримала за Козацької доби. Саме у період ХVІ-ХVІІ ст. ст. тут сформувалися основи соціальної козацької педагогіки [11, c. 29], якою декларувалася необхідність захисту потреб, інтересів, прав як окремої особистості, так і груп людей.

Оцінюючи висвітлену інформацію щодо перших трьох періодів соціальної роботи в Україні бiльше як характеристику передумов її становлення, слід зазначити, що організаційне і законодавче оформлення соціальної роботи в Україні починається з другої половини ХVII ст., що знаменувало четвертий етап становлення соціальної роботи. Саме в цей час внаслiдок посилення центральної влади поряд iз церковною, приватною благодійністю, зокрема благодійністю окремих культурних осередків-братств, козацьких угруповань, набирає силу процес оформлення державного призріння.

Особливо активно зазначена робота проводиться у першій чверті XVIII ст., що позначило п'ятий етап соціальної роботи в Україні. Однак, зауважимо, що в цей період, з одного боку, активно формується державна політика, спрямована на надання матеріальної та іншої допомоги нужденним, створюється мережа світських соціальних установ, а з іншого – виходять такі закони, як, наприклад, «Про заборону жебрацтва» (1712) та «Про визначення жебраків соціальне небезпечним елементом» (1721), що, власне, стало деякою суперечністю цього етапу соціальної роботи. Так чи інакше, а саме за петровських часiв було закладено фундамент інституту соціальної роботи і здійснено значний крок уперед у підвищенні ролі державного регулювання щодо організації призріння.

Загалом XVIII – перша половина XIX ст. – це період становлення і розвитку державного призріння. Особливістю цього етапу стала поява і відструктурування адресної допомоги нужденним, що згодом перетворилося на стійку тенденцію, реалізовану і в наші дні. Це, перш за все, допомога інвалідам, людям похилого віку, хворим, сиротам і тощо.

Шостий етап становлення соціальної роботи пов'язаний iз скасуванням кріпосного права (1861). Ця подія стала передумовою і основою широких реформаторських процесів. Утвердження нових соціально-економічних відносин вимагало коректування сталих підходів в управлінні соціальною сферою, зумовило необхідність відпрацювання нових принципів, форм і методів благодійності.

 

11. Охарактеризувати основні форми та методи соціальної роботи.

До основних методів соціальної роботи належать такі:

- індивідуальна робота;

- групова робота;

- робота в громаді.

Вище вже зазначалося, що ядром соціальної роботи є робота з конкретним випадком. Конкретним випадком може бути окремий клієнт (індивідуальна робота), сім'я або група клієнтів (групова робота). Надзвичайно важливим для соціального працівника, особливо того, хто працює із сім'єю, є визначення клієнта, тобто особистості, з якою він встановлює стосунки і від імені якої діє. У випадку, коли соціальний працівник працює з сім'єю, інтереси одних членів можуть бути в прямому конфлікті з інтересами інших членів сім'ї. Тому важливо визначити, хто є клієнтом: сім'я в цілому чи окремий її член, якого, можливо, необхідно захищати від його сім'ї (наприклад, у випадку домашнього насилля).

- індивідуалізація: соціальні працівники повинні уникати стереотипів та таврування й ставитися до кожної історії клієнта як до неповторного досвіду;

- конфіденційність: клієнт має право на нерозголошення інформації про себе, коли отримує допомогу в агенції. Основні правила розголосу інформації такі: клієнту повинні сказати, що підлягає розголосу,

коли, як і чому; розголос поширюється тільки на певне коло людей; розголошується тільки суттєва інформація;

- прийняття: соціальні працівники зберігають повагу до клієнта, не зважаючи на його можливі негативні установки та поведінку. Прийняття проявляється у співчутливості, теплоті, емпатії;

- неупереджене ставлення: ті, хто працює з конкретними випадками, не проводять оцінку моральних якостей клієнта. Так, наприклад, під час роботи з винуватцями насилля соціальні працівники не повинні навішувати моральне тавро на клієнтів, але, разом з тим, зобов'язані протистояти спробам насильників применшити або виправдати свої вчинки;

- цілеспрямований прояв почуттів - у тому, що клієнти мають право говорити про свої емоції та почуття і проявляти їх, навіть негативні, не зазнаючи засудження з боку соціальних працівників;

- контрольоване емоційне залучення полягає у вмінні професіонала зрозуміти почуття клієнта та відреагувати на них, не порушуючи при цьому професійні межі;

- самовизначення клієнта означає повагу бажань, прав та здібностей клієнта до самовизначення і відповідальності за свої вчинки.

 

12. Охарактеризувати коло проблем з якими стикається соціальний працівник у процесі професійної діяльності.

 

13. Надати загальну характеристика теорій соціальної роботи.

теорія соціальної роботи, спираючись на фундаментальні психологічні та соціологічні розробки, використовуючи системи понять психології та соціології, має очевидну тенденцію до саморозвитку. Дана обставина наголошується провідними зарубіжними фахівцями, вітчизняними науковцями і практиками. По-перше, це проявляється у формуванні нових груп понять, що використовуються в теорії соціальної роботи та вживаються переважно у даному контексті наукового знання: життєві сили соціального суб'єкта, індивідуальна суб'єктність, соціальна суб'єктність, реабілітація життєвих сил, підтримка індивідуальної суб'єктності, захист соціальної суб'єктності, соціальна деградація і ін

По-друге, за теорією соціальної роботи закріплюється коло проблем, які, отримуючи все більш різносторонній аналіз, стимулюють саморозвиток теоретичних знань, їх відтворення. У зв'язку з цим слід відзначити і плідність теоретичних дискусій з приводу об'єкта і предмета соціальної роботи, як наукової дисципліни. Нарешті, по-третє, відзначимо збільшення наукового теоретичного знання з соціальної роботи внаслідок методичної та методологічної опрацювання дослідницьких завдань, специфіки використовуваної при цьому методики і методології наукового аналізу.

 

14.Обгрунтувати особистісні та моральні якості соціального працівника.

Осибістісні якості соціального працівника:

-самоконтроль, самокритичність, самооцінка власних вчинків, стресовитривалість.

-комунікабельність, емпатійність, атрактивність – зовнішня привабливість особистості.

-красномовність.

-принципи гуманізму – альтруїзм.

15. Проаналізувати зміст основних вимог до знань і вмінь соціального працівника.

Соціальний працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології,

Знати законодавство, правові аспекти соц.захисту, теорії та методи соціальної роботи.

Вміти їх використовувати, вмісти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби

Та представляти інтереси людини.

Соціальний працівник повинен забезпечити посередництво з одного боку між особистістю і сім*єю,

А з іношого боку між громадськими і державними структурами. Впливати на стосунки між людьми та

Ситуацією в малій групі, стимулювати клієнта до соціальної діяльності, сприяти ініціативі та активній

Життєвій позиції клієнта.

 

16. Охарактеризувати психолого-орієнтовані теорії соціальної роботи.

Психолого-орієнтовані теорії об'єднують сукупність теорій, в цен­трі яких — ідея допомоги клієнту шляхом оптимізації його власних зусиль щодо використання його особистісних і соціальних ресурсів для впливу на ситуацію.

Однією з найпоширеніших теорій цього напряму є психодинаміч-на, в основу якої покладено можливості психоаналізу. Психоаналіз суттєво розширив уявлення про сутність допомоги в соціальній роботі, про кожний зі складових елементів допомоги: отримання інформації про клієнта; діагностування соціального відхилення; прогнозування перспектив поліпшення стану; лікування — надання допомоги клієнту. Зокрема, розглядаючи ситуацію в контексті проб­лем як особистості, так і соціальних відхилень, за допомогою психо­аналізу можна діагностувати динаміку особистісних і соціальних змін у взаємодії, прогнозувати подальший розвиток такої взаємодії і її вплив на стан клієнта. Отже, взаємодія клієнта і навколишнього се­редовища розглядається як єдина психосоціальна система "клієнт — середовище", що потребує відповідної інтеграції, впливу з боку соці­ального працівника.

 

17. Окреслити професійні якості соціального працівника.

Професійні якості соціального працівника розглядаються як прояв психологічних особливостей особистості, необхідних для засвоєння спеціальних знань, умінь і навичок, а також для досягнення суттєво прийнятною ефективності в професійному праці.

Для опису соціального працівника можна обрати мову здібностей як проекцію певних рис особистості, що відповідають вимогам соціальної діяльності і визначають її успішність, може бути, таких: уміння слухати інших; розуміти їх; самостійність і творчий склад мислення; швидка і точна орієнтування, організаторські здібності, моральні якості та ін

Сформульовано оптимальний набір особистісних якостей, необхідних соціальному працівнику, таких як відповідальність, принциповість, спостережливість, комунікабельність, коректність (тактовність), інтуїція, особистісна адекватність за самооцінкою і оцінкою інших, здатність до самоосвіти, оптимістичність, мобільність, гнучкість, гуманістична спрямованість особистості, співчуття до проблем інших людей, терпимість.

Таким же чином виявлено психологічні "протипоказання" до соціальної роботи. До них відносяться: відсутність інтересу до інших людей (егоїзм), запальність, різкість суджень, категоричність, незібраність, невміння вести діалог з опонентом, конфліктність, агресивність, невміння сприймати чужу точку зору на предмет.

 

18. Надати характеристику проблем категорій клієнтів в сфері соціальної роботи (на прикладі однієї з груп клієнтів).

 

19. Розкрити мережу соціальних закладів в Україні (державний та недержавний сектор).

До недержавного сектору належать громадські, благодійні, релігійні організації чи фонди, діяльність

Яких пов*язана з наданням соціальних послуг. Ці організації найчастіше першими беруть на себе вирішення

Нових соціальних проблем. Організації надають допомогу найвразливішим категоріям населення (інвалідам,

Літнім людям, невиліковно хворим).

державні заклади:
—територіальні центри з обслуговування самотніх непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів (спеціальна державна установа, яка надає за місцем проживання до 40 видів послуг пенсіонерам, інвалідам, самотнім, непрацездатним та іншим соціально незахи-щеним громадянам вдома, у закладах стаціонарного, тимчасового і денного перебування);
—будинки-інтернати загального профілю для гро­мадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціаль­но-медична установа загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догля­ду, побутового і медичного обслуговування);
—спеціальні будинки-інтернати для громадян по­хилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медич­на установа, призначена для постійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небез­печних рецидивістів та інших осіб, за якими відповіднодо чинного законодавства встановлено адміністратив­ний нагляд, інвалідів і громадян похилого віку з ко­лишніх засуджених, які потребують побутового, медич­ного обслуговування і цілеспрямованого виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місце­вих органів виконавчої влади переводять з інших інтер­натних установ загального типу за систематичне пору­шення громадського порядку, вживання алкоголю, ток­сичних препаратів, за бійки тощо);
—геріатричні пансіонати (стаціонарна медико-соці-альна установа для проживання осіб з вираженими ві­ковими порушеннями психіки, підтвердженими вис­новком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров'я);
—пансіонати для ветеранів війни та праці (установи інтернатного типу підвищеної комфортності);
—спеціальні житлові будинки для ветеранів та пен­сіонерів. Функціонально вони є проміжною ланкою між стаціонарним доглядом і доглядом у громаді. Ці закла­ди працюють, як закордонні будинки компактного про­живання, але розраховані на значно більше мешканців і не орієнтовані на їх активну участь в управлінні бу­динком. Певною мірою розв'язуючи соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, вони не цілком враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та право людей по­хилого віку на інтеграцію в суспільство.

 

20. Окреслити етичні стандарти соціальної роботи.

соціальна робота орієнтується на гуманістичні, релігійні та демократичні ідеали і філософські концепції, мета яких полягає у задоволенні суспільних потреб і розвитку людського потенціалу.Відповідно до цих ідеалів, концепцій соціальні працівники мають:
—служити людині заради її добробуту і реалізації її можливостей;
—розвивати і використовувати обґрунтовані знання з поведінки людини, в т. ч. й соціальної;
—сприяти розвитку ресурсів, які б відповідали індивідуальним, груповим, національним, міжнародним потребам і прагненням;
—бути відданими справі заради досягнення соціальної справедливості.
У цьому документі сформульовано також загальні норми їх етичної поведінки щодо клієнтів, установ і організацій, колег, а також фахові стандарти, від дотримання яких залежать ефективність і результативність їхньої діяльності. 1. Загальні норми етичної поведінки соціального працівника, які вимагають від нього розуміння кожного клієнта (клієнтів), а також ситуації і чинників, які впливають на їхню поведінку. Відповідно до цих норм соціальний працівник повинен підтримувати і розвивати цінності, знання і професійні методи соціальної роботи; утримуватись від поведінки, яка перешкоджає фаховій роботі; визнавати фахові й особистісні обмеження; відповідно до своєї компетенції брати участь у розробленні соціальної політики і програм, які поліпшують якість життя в суспільстві; досліджувати й обґрунтовувати соціальні потреби, індивідуальні і групові соціальні проблеми.
2. Норми соціальної роботи стосовно клієнтів, відповідно до яких соціальний працівник повинен брати на себе відповідальність за клієнтів. Ця відповідальність стосується пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем клієнтів, відповідальності за наслідки прийнятих рішень.
Відносини соціальних працівників з клієнтами мають вибудовуватися на довірі, визнанні права на приватне життя і його конфіденційність, а також на відповідальному використанні інформації. Це означає, що збір і використання інформації про клієнта неможливі без його особистої згоди, за винятком випадків, коли клієнт не може відповідати за свої вчинки або якщо це може серйозно зашкодити іншим особам.

 

21. Розкрити труднощі, бар’єри та деформації професійного спілкування.

В умовах комунікації можуть виникати комунікативні бар*єри, вони мають соціальний або психологічний

Характер. Розрізняють бар*єри ставлення, розуміння та соціально-культурні. Бар)єри ставлення можуть

Виникати через особливі соц.-психол. Стосунки, які склалися між партнерами (антипатія,недовіра),а також

Фільтр довіри і недовіри. Соц-культурні бар)єри пов(яз з належністю суб)єктів комунікацій до різних соц.

Культурних та релігійних груп.

 

22. Обгрунтувати комплексно-орієнтовані теорії соціальної роботи.

Комплексно-орієнтовані теорії соціальної роботи об'єднують кон­цептуальні підходи кількох гуманітарних наук — соціології, психо­логії та педагогіки. Таке об'єднання зумовлене складністю та ком­плексним характером як об'єктів соціальної роботи, так і типових ситуацій допомоги клієнтові.

Так, рольова теорія соціальної роботи ґрунтується на комплекс­ній ідеї рольової поведінки клієнта, який будує свою поведінку від­повідно до моделей, схем, що відтворюються індивідуальною свідо­містю. Рольова модель соціальної роботи охоплює проблеми клієнта, пов'язані з очікуваною поведінкою і бажаним розвитком з урахуван­ням минулого досвіду, розумінням значущості актуальних подій та механізмів формування у людини уявлень про її роль у житті.

 

23. Проаналізувати професійно-етичний кодекс соціального працівника України і визначити етичні норми соціального працівника.

Головна мета етичного кодексу соціального працівника – визначення незаперечних принципів роботи в інтересах клієнта, сприяння втіленню ідеалів гуманізму, моральної та соціальної справедливості у професійній діяльності та суспільстві в цілому.

Головне завдання – бути еталоном професійної поведінки та діяльності соціального працівника. Поряд з цим етичний кодекс соціальної роботи охороняє репутацію професії, визначаючи чіткі критерії, які можна застосовувати, щоб регулювати поведінку спеціалістів; сприяє компетентній та добросовісній роботі спеціалістів; захищає людей від експлуатації з боку неуважних або некомпетентних практиків.

Етичні кодекси соціальної роботи виконують наступні функції:

- забезпечують адекватну професії етичну регламентацію;

- створюють єдину моральну основу професійної діяльності;

- служать базовим критерієм для визначення професійної придатності спеціаліста;- уніфікують поведінку спеціалістів на основі висунутих до них єдиних етичних вимог;

- забезпечують спрямованість дій на основі визначеної загальної системи цінностей;

- забезпечують несуперечливість етичних норм, покладених в основу діяльності;

- забезпечують етичність поведінки та дій соціальних працівників, їх колективів та соціальних служб;

- гарантують здійснення прав клієнтів;

- гарантують можливість здійснення взаємозамінюваності працівників;

Етичний кодекс диктує правила поведінки, з якими представники професії зобов'язані співвідносити свої дії, щоб залишатися гідними членами професійної організації.

В основі етичного кодексу соціального працівника лежать моральна норма та моральні правила., В основі етичних норм соціальної роботи лежать джерела:

1) загальнолюдські цінності;

2) етичні традиції благодійності;

3) цінності сучасного українського суспільства;

4) міжнародні етичні норми та етичні нормативи зарубіжних країн;

5) специфічні цінності сучасної соціальної роботи в Україні;

6) особистісні цінності та ідеали спеціалістів.

24. Надати класифікацію методів соціальної роботи.

У сучасній літературі існує одночасно декілька підходів до класифікацій методів соціальної роботи. Перший підхід – це зарубіжна концепція, яка визначає на сьогодні класичні методи соціальної роботи: індивідуальна допомога клієнту, соціальна групова терапія, соціальна робота у громаді. Представником цієї концепції можемо вважати Мері Річмонд, яка, до речі, індивідуальний метод поділяла на безпосередній та посередній методи лікування. За її думкою, безпосередній метод – це вплив на клієнта через пропозиції, поради, умовляння, дискусії, щоб залучити його до прийняття рішень. Метод посередній – це вплив на довкілля, можливість через соціальне оточення змінювати ситуацію клієнта на краще. Другий підхід до класифікації методів можна знайти вже у російського вченого С.В. Терерського у навчальному посібнику «Введение в социальную ра-боту». Цей автор виділяє дві групи методів у залежності від способів досягнення науково-дослідницьких та практичних цілей соціальної роботи: науково-дослідницькі та перетворювальні методи, – та визначає їх як методи наукових досліджень, засоби, за допомогою яких вчені одержують інформацію, яку використовують для створення наукових теорій і напрацювання практичних рекомендацій. Методи перетворення соціальної дійсності – це способи професіонального впливу соціального працівника на клієнта, соціальне оточення задля вирішення певних задач.
25.Окреслити напрямки соціальної політики в Україні.

Соціальна політика, спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу людини

До цього блоку входять такі напрямки соціальної політики:

• розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею способів і форм самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту й напрямків альтернативної діяльності у процесі соціального, суспільного розвитку;

• досягнення в суспільстві соціальної злагоди у процесі суспільного розвитку на основі сталих процесів соціальної структурованості, соціального миру та співробітництва, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб'єктів соціального регулювання, ринкового господарства;

• утвердження в суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без здійснення якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства, свободи задоволення соціальних потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки;

• формування в суспільстві нової соціальної культури, яка грунтувалася б на новій парадигмі базисних морально-етичних, соціальних цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, зокрема нового соціального світобачення, в органічній єдності із суспільною діяльністю з освоєння соціального буття, самореалізації соціального потенціалу людини, подолання суперечностей між усталеними, традиційними соціальними цінностями й новою системою соціальних цінностей.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; просмотров: 1349; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.81.62.78 (0.013 с.)