Стилі» роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стилі» роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів



«Стиль» роботи волонтера – це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників в залежності від певних обставин та пріоритетів, через які вони постійно змінюються.

Типи волонтерів:

  1. Волонтер, який працює тривалий час.
  2. Волонтер, який працює невеликий проміжок часу.
  3. Волонтери, які беруть участь під час певної події.

нові типиволонтерів:

  1. Волонтери на своїй основній роботі;
  2. Волонтери-пенсіонери.
  3. Волонтери, які обрали працю як альтернативу вирокові.
  4. Волонтери-представники певних професій.
  5. Епізодичні волонтери.
  6. Волонтерство у середовищі людей, які потребують перехідного періоду, переконані, що робота волонтером може бути для них наступним кроком в реалізації перспективи життєвого сценарію.
  7. Волонтери, які отримують винагороду від уряду.

3. Напрями, за якими здійснюється підготовка волонтерів:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження і подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.

  • робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані, схильні до суїциду;
  • робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;
  • підтримка та розвиток соціально дезадаптованої молоді;
  • профілактика вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин;
  • профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом, та СНІДу;
  • педагогічна підтримка підлітків та молоді, які постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства чи насильства у сім'ї.

2. Соціальна опіка і соціальний захист соціально незахищених груп молоді (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо).

  • підтримка та розвиток творчих здібностей молодих інвалідів;
  • соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім'ям;
  • робота з групами ризику;
  • волонтерські програми соціальної опіки.

 

3. Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство.

  • формування інтересів, потреб, цінностей та пріоритетів життя;
  • сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню;
  • розвиток та підтримка творчого потенціалу талановитої молоді;
  • формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами

 

  1. Надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
  2. Проведення заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;
  3. Надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;

 

14.Охарактеризуйте професійний портрет соціального педагога

Очевидно, що провідним суб'єктом соціально-педагогічної діяльності є соціальний педагог. Проте соціальне виховання і соціально-педагогічний захист ефективні тільки у випадку активної позиції тих, на кого вони спрямовані, самої особистості, її сім'ї, групи спілкування.

Конкретизація діяльності соціального педагога випливає із його основних функцій: діагностичної, прогностичної, комунікативної, реабілітаційної, корекційної. Для реалізації цих функцій соціальний педагог повинен мати фундаментальну професійну підготовку, знання в різних галузях психології, педагогіки, фізіології, економіки, законодавства, статистики; володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні й економічні процеси в суспільстві й критично їх оцінювати; вміло контактувати і взаємодіяти з різними типами клієнтів; мати професійний такт, який може допомагати викликати симпатію і довіру у клієнта, зберігати професійну таємницю, проявляти делікатність у всіх питаннях, що стосуються сторонньої людини; вміти оперативно приймати потрібне рішення навіть в екстремальних ситуаціях.

Взявши за основу характерні ознаки особистості і співвідносячи їх з новими професіями - соціальною роботою і соціальною педагогікою, їх гуманістичною сутністю, можна визначити такі групи цінностей цієї діяльності.

• Цінності, які відображають специфіку професійної діяльності альтруїстичного характеру (допоможи тому, хто потребує допомоги).

• Цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний педагог і соціальний працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується етичних принципів і норм, примножує знання і розширює місію соціально-педагогічної роботи).

• Цінності, пов'язані з потребами самореалізації, самоствердження, самовдосконалення особистості соціального педагога і досягнень у професійній діяльності.

Метою соціально-педагогічної роботи є налагодження балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і відповідальністю особистості перед суспільством. Виходячи з того, що головною метою соціально-педагогічної роботи є турбота про людину, розкриття можливостей особистості, сім'ї, суспільства, відповідно її можна розглядати як особистісну службу допомоги.

Діяльність соціального педагога поширюється на всі вікові категорії дітей і дорослих; здійснюється у різних сферах їх життя (навчання, праця, відпочинок, спілкування), передбачає взаємодію всіх інститутів соціалізації, активізацію виховних функцій суспільства, сім'ї і особистості.

Діяльність соціального педагога зорієнтована на роботу з усіма категоріями дітей і дорослих, з сім'ями (незалежно під наявності у них проблем) з пріоритетом виховних завдань. На відміну від педагога, який працює у навчальному закладі, у соціального педагога на першому місці - не навчаюча і освітня роль, а виховна функція соціальної допомоги і захисту. Робота соціального педагога покликана стимулювати і активізувати різносторонню діяльність добровільних працівників, педагогічної спільноти. Спеціаліст в області соціальної педагогіки покликаний інтегрувати, усувати розрізненість у діяльності всіх соціальних інститутів не взагалі, а на конкретному рівні.

Завдання соціального педагога – включити у соціальну роботу різноманітні благодійні, добровільні організації, фонди милосердя і культури, творчі спілки, церкви та інші організації, підприємства і заклади.

На основі вище перерахованих основних функцій соціального педагога можна визначити загальні якості спеціаліста.

1. Високий професіоналізм, компетентність у різноманітних проблемах, високий рівень загальної освіти і культури (в тому числі і духовної), володіння суміжними спеціальностями і знаннями з педагогіки, психології, юриспруденції та ін.

2. Доброта, любов до людей, душевність, доброзичливість, чуйність, бажання прийняти чужий біль на себе, милосердя, людяність, відчуття співпереживання і емпатія.

3. Комунікабельність, вміння правильно зрозуміти людину і поставити себе на її місце, гнучкість і делікатність, тактовність у спілкуванні, вміння слухати, спроможність підтримати іншого і стимулювати його на розвиток особистих сил, вміння викликати довірливе ставлення до себе, організаційні здібності.

Оцінка діяльності соціального педагога повинна здійснюватись за її реальними результатами з урахуванням стажу, накопиченого досвіду роботи та на основі глибокого аналізу процесу діяльності, а також думки учнів, колег, працівиків закладів, які причетні до соціально-педагогічної діяльності. Під час аналізу беруться до уваги початковий рівень стану проблеми, досягнуті результати, особливості соціально-педагогічної діяльності, її новизна. Аналізуючи рівень професіоналізму соціального педагога, потрібно оцінити розвиток його особистісних, морально-психологічних якостей, оскільки даною професією можна оволодіти лише в індивідуально - особистісному контексті (В.А.Сластьонін).

Таким чином, готовність соціальних педагогів до виконання професійної діяльності необхідно розглядати на трьох рівнях:

- особистісна готовність соціального педагога;

- процес діяльності (в якому втілюються теоретична і технологічна готовність педагога);

- результативність діяльності.

Функціонально розрізняють такі складові готовності спеціаліста до професійної діяльності: морально-психологічна або мотиваційна, науково-теоретична і практична. Сукупність потреб і мотивів, що характеризують спеціаліста, складають його мотиваційно-потребову сферу. Структура мотиваційної сфери фахівця, який досягнув вищого рівня сформованості особистості, передбачає наявність у нього домінуючих мотивів, які підпорядковують собі інші потреби і мотиви, що набувають у його життєдіяльності провідне значення.

Мотиваційна готовність виражається у загальній орієнтації на професії типу «людина-людина», в подальшому формуванні мотиваційно-цілісного ставлення до професії соціального педагога і соціального працівника. Практична ж діяльність формує його соціальні і професійні позиції. Вона пов'язана з виконанням різноманітних соціальних ролей: посередника поміж дітьми і дорослими, поміж сім'єю і соціальними службами; порадника, друга, експерта, психотерапевта, помічника та ін. Оволодіння різними ролями визначає рівень професійної компетентності соціального педагога, що характеризує єдність теоретичної і практичної готовності до здійснення соціально-педагогічної діяльності .

 

15.Розкрийте етапи становлення соціальної роботи в Україні

 

Як самостійний вид професійної діяльності соціальну роботу на вітчизняному просторі було конституйовано Постановою Держкомпраці СРСР від 23 квітня 1991 р. «Про доповнення в Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців», згідно з якою до довідника було внесено кваліфікаційну характеристику «спеціаліст із соціальної роботи», яка є рівнозначною прийнятій у світі посаді «соціальний працівник». Тоді було відкрито нову спеціальність: 04.02 «соціальна робота», підготовку з якої розпочали вищі і середні спеціальні навчальні заклади (наказ Держкомосвіти СРСР від 7 серпня 1991 р. № 376), затверджено відповідні навчальні плани.

Із проголошенням незалежності України почалося реформування системи соціального забезпечення, створення власної моделі соціального захисту і розвитку громадянського суспільства. Однак ця робота не отримала належного розвитку, що спричинено недостат­ньою увагою до проблем соціальної сфери, ефективного використання одного із головних її інструментів — професійної соціальної роботи як засобу реалізації соціальної політики держави.

Попри суттєві організаційні й фінансові труднощі протягом 90-х років XX ст., майже у кожному районі було створено територіальні центри з обслуговування самотніх людей похилого віку та інвалідів. Набули поширення соціальні служби для молоді, які здебільшого орієнтуються на соціальну педагогіку і масову роботу. Однак донедавна ніхто із співробітників цих соціальних служб не мав ґрунтовної фахової освіти соціального працівника чи соціального педагога.

Одночасно відроджувалися благодійність і волонтерство, розвивалися громадські організації і групи самодопомоги. Передусім створювалися клуби і денні центри для дітей-інвалідів та їхніх батьків, людей із проблемами психічного здоров'я, наркозалежних осіб та їхніх родичів тощо. У середині 90-х років формувалися недержавні соціальні служби у громадах (хеседи, котрі обслуговують людей літнього віку в єврейських громадах; київська організація «Джерела», що займається доглядом у громаді людей із розумовою відсталістю).

Об'єктивна необхідність у підготовці соціальних працівників матеріалізувалася у запровадженні відповідної навчальної дисципліни (1991 p.). Загалом цей факт можна вважати результатом діяльності Тимчасового науково-дослідницького колективу (ТНДК) «Школа — мікрорайон», створеного у 1989 р. Академією педагогічних наук і Державним комітетом народної освіти СРСР. Активну участь у роботі цього колективу брала група соціальних педагогів із м. Донецька, яку очолював В. Сидоров. Значною мірою завдяки йому було відкрито у Донецькому державному університеті факультет перепідготовки соціальних педагогів і соціальних працівників (1992 p.).

Через рік почалася робота з відкриття цієї спеціальності в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». У цей час в Україні діяла програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», впроваджена Міжнародним фондом «Відродження». До її реалізації були залучені британський фахівець Т. Шанін, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України С. Глузман. Саме завдяки старанням Асоціації було видано переклади закордонних книжок із соціальної роботи, за якими дотепер викладають у багатьох навчальних закладах.

На становлення соціальної роботи як навчальної дисципліни вплинула реалізація україно-британо-пор-тугальського проекту ТЕМПУС-ТАСІС «Соціальна робота в Україні». Завдяки гранту Європейського союзу було відкрито першу в Україні Школу соціальної роботи Києво-Могилянської академії, яка нині носить ім'я її засновника і першого керівника Володимира Полтавця (1941—1999). У ній викладали відомі європейські фахівці із соціальної роботи Шуламіт Рамон, Стівен Шар-доу, Фернанда Родрігес та ін. Підтримка проекту на урядовому рівні сприяла інституціалізації соціальної роботи як навчальної дисципліни.

Процес утвердження фахових підходів у соціальній сфері на перших порах відбувався за активної участі західних фондів-донорів. Так, україно-фінсько-голланд-ський проект ТАСІС Європейського союзу «Соціальний захист в Україні» (в 1996—1998 pp.) передбачав розвиток освіти в соціальній сфері. Завдяки йому в Чернігівському юридичному коледжі було запроваджено спеціальність із соціальної роботи (у 1997 р. — на рівні молодшого спеціаліста, у 1999 р. — на рівні бакалавра). Цей проект підтримував також і розвиток післядиплом-ної освіти (курси підвищення кваліфікації керівного складу системи соціального захисту), для чого у Харківській філії Академії державного управління при Президенті України було створено програму з менеджменту соціального захисту. У 1997—2000 pp. тривала реалізація україно-шведського проекту, спрямованого на створення моделі підготовки соціальних працівників базового рівня (пілотні курси було проведено в кількох областях України, а підсумком проекту стало видання навчального посібника для них.

4. Сучасні умови соціальної роботи.

На початку XXI ст. в Україні сформовано кількарівневу систему підготовки соціальних працівників. Однак за відсутності національної фахової громадської організації, яка б опікувалась стандартами освіти, структура і зміст навчальних планів у різних закладах варіюються. Певну координуючу роль в об'єднанні зусиль українських викладачів соціальної роботи відіграв україно-британо-бельгійський проект ТЕМПУС-ТАСІС щодо створення мережі навчальних закладів з підготовки соціальних працівників, який було реалізовано на базі кафедри соціальної роботи Ужгородського державного університету. Чимало старань щодо підвищення кваліфікації і згуртування українських викладачів виявив під час реалізації своїх проектів у співпраці з різними міжнародними організаціями Дитячий християнський фонд.

За останнє десятиріччя налагоджено випуск україномовної фахової літератури (підручників, посібників, монографій), наукових і науково-популярних періодичних видань. З 1997 р. виходить журнал «Соціальна політика і соціальна робота», згодом було засновано журнали «Практична психологія і соціальна робота», «Соціальна робота в Україні: теорія і практика». Міністерство праці та соціальної політики України випускає відомчі видання «Україна: аспекти праці», «Охорона праці», «Соціальний захист».

У 1999 р. Указом Президента України встановлено професійне свято — День працівника соціальної сфери (перша неділя листопада).

Правове й законодавче закріплення соціальної роботи як фаху в Україні відбулося завдяки ухваленню законів «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 p.), «Про соціальні послуги» (2003 p.), внесенню відповідних посад до державного класифікатора професій, роз­робленню стандартів надання соціальних послуг.

Наприкінці 2003 р. ухвалено Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України, який мають засвоїти соціальні працівники. Процес професіоналізації соціальної роботи не може обминути етап затвердження етичного кодексу професії, ратифікації міжнародної Декларації етичних принципів і стандартів соціальної роботи. Без цього неможливе самоусвідомлення соціальних працівників як представників окремого фаху.

Як стверджується в короткому енциклопедичному словнику «Соціальна робота», концептуальні теоретичні, ідеологічні, філософські, методологічні орієнтири соціальної роботи в Україні на сучасному етапі задає зарубіжний досвід. Однак конкретне здійснення соціальної роботи має узгоджуватися з національними традиціями, ментальністю народу, а тому запозичені методики слід адаптувати до українського контексту. Це повинні враховувати викладачі соціальної роботи і практичні працівники.

З огляду на етапи становлення фахової соціальної роботи (перетворення діяльності на основне заняття для групи людей; організація профільних навчальних закладів; формування професійної асоціації), Україна повторює той шлях, який розвинуті країни подолали майже сторіччя тому. На рубежі XX—XXI ст. в Україні почали свою роботу фахові утворення (Асоціація соціальних педагогів і працівників соціальної сфери, Ліга соціальних працівників України, координаційна рада «Хесед-Україна» та ін.), однак поки що не створено єдиної національної організації, чий авторитет визнавали б представники фаху, органи державної влади, громадські організації.

Загалом соціальна робота в Україні перебуває на етапі становлення, як і вся система соціальних служб, правове забезпечення соціальних гарантій та громадянське суспільство, частиною якого вона є.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.227.117 (0.018 с.)