Дайте характеристику методу групової роботи в соціально-педагогічній діяльності

 

Соціальна робота з групою чи групова соціальна робота визначається як метод психосоціальної роботи і як форма соціальної роботи, якщо за критерій береться кількість об'єктів соціально-психологічного впливу. У зарубіжній науковій літературі соціальна робота з групою традиційно визначається як метод соціальної роботи. Група клієнтів, які включаються у груповий процес, розглядається як об'єкт соціальної роботи. Група спеціалістів та професіоналів, які беруть участь у роботі міждисциплінарних груп, є суб'єктом соціальної роботи.

Розвиток психологічних підходів, прийомів, напрямків діяльності таких груп відбувався у рамках психотерапії і практичної психології. Груповий процес будується відповідно до психоаналізу, біхевіоризму, когнітивної психології, гуманістичної психології та інших психологічних теорій і напрямків. Клієнтами групової соціальної роботи є особи з проблемами соціальної адаптації та інтеграції, жертви несприятливих умов соціалізації, ті, хто має проблеми психологічного та емоційного стану як наслідки життєвих криз різного віку і соціального становища.

Засновниками теоретичних напрямів групової соціальної роботи вважають американських учених К. Паппел І Б. Ротман. їм належить розробка наукових підходів, які базуються на его-психології, когнітивній теорії і теорії соціального на* учіння, теорії відносин, рольовій теорії особистості, теорії комунікації.

Его-психологія пропонує соціальному працівнику можливість зрозуміти поведінку клієнта як окремого індивіда і як члена групи, спостерігати, як відбувається його індивідуальне пристосування до дійсності, інших людей, як він реагує на зовнішній тиск і внутрішній неспокій. Це дає змогу пояснити внутрішню самоорганізацію індивіда та його стосунки з зовнішнім світом. При вивченні особистості особлива увага приділяється питанням розвитку та адаптації, автономії, свободи й особливостям функціонування власного Я. Соціальний працівник у процесі групової роботи намагається актуалізувати навички психологічного захисту клієнтів, допомагає розвинути їх за допомогою групи, віднайти різні варіанти функціонування. В его-психології опір розглядається не як конфлікт, а як діалог індивіда із середовищем. Відповідно до понять его-психології основне призначення роботи з групою — підтримка психічного здоров'я особистості, її ідентичності, розвиток самореалізації.

Когнітивні теорії і теорії соціального научіння дають можливість соціальним працівникам інтерпретувати і аналізувати мотиви поведінки індивідуумів у груповій взаємодії, визначати ціннісні орієнтації клієнтів, допомагати їм зрозуміти, як вони "відчувають один одного", як формуються їх знання про світ і життєві ситуації. Досвід групової взаємодії формує ціннісні орієнтації, позитивні очікування, компетентність і навички соціальної взаємодії.

Теорія відносин розглядає відносини у групі як певні стійкі зв'язки, що допомагають клієнту зрозуміти свої обов'язки у міжгруповій взаємодії, навчитися співіснувати з іншими членами групи в обставинах, які змінюються, сформувати необхідні навички для "вибудовування" психологічної дистанції у груповій взаємодії.

Рольова теорія особистості основується на знаннях про рольові очікування, рольові конфлікти, відносини, які формуються у процесі групової роботи. Для соціального працівника важливо створити умови для особистісного зростання клієнта, поліпшити його соціальне функціонування у суспільстві.

Теорія комунікації створює уявлення про динамічний обмін інформацією між членами групи. Комунікація виступає як рольовий обмін інформацією, націлений на досягнення певного результату. У цьому контексті комунікація є певним інструментарієм для вирішення завдань групової роботи. Теорія комунікації надає можливість соціальному працівнику спостерігати у процесі групової динаміки специфічні перешкоди, які ускладнюють соціальне функціонування особи, розробляти програми з їх подолання, розвивати навички виявлення індивідуальних почуттів і уявлень у груповому спілкуванні.

Концепція групової діяльності зумовлює формування відносин не тільки у груповому просторі, але і поза ним. Зовнішнє соціальне середовище включається у процес соціальної роботи, коли окремим членам групи необхідно навчитися змінювати ситуацію, впливати на її оточення. Кожен член групи може екстраполювати індивідуальні концепції компетенції, вони можуть бути прийняті групою або ж відкинуті нею. Особливістю групової соціальної роботи є також її концепція зумовлювати розвиток групи в ситуації "група як ціле*'. Це означає, що з часом група створює структуру автономного розвитку, в якій з'являються лідери, які беруть на себе функції керівництва, координації групових процесів.

Вважають, що основними домінантами групової роботи є спонтанність і планування. Дії розгортаються за принципом "тут і зараз", дають можливість клієнтам отримати досвід, який вони зможуть актуалізувати у майбутньому.

Виділяють такі стадії терапевтичного процесу:

1. Стадія орієнтації — клієнти усвідомлюють себе членами групи, відбувається вибір ролей, орієнтація в ситуації, з'являються страхи перед невідомими подіями, формується псевдозгуртованість.

2. Стадія влади — оформлюються ролі в групі, йде боротьба за лідерство, підвищується опір, може поширюватися агресія, спрямована на того чи іншого члена групи, оформлюються норми і цінності за безпосередньої участі групи.

3. Стадія переговорів — відбувається структурування групи, оформлюється групова позитивна згуртованість, спільно визначаються цілі, ролі й завдання групи, з'ясовуються схожі проблеми та емоційні переживання.

4. Функціональна стадія — група активно працює, виявляючи зацікавленість у вирішенні проблем, клієнти підтримують один одного, окреслюючи відвертість і спонтанність, які характеризують особливості цієї стадії, на якій приймаються рішення.

5. Стадія розпаду групи — ситуація, коли окремі члени групи і група в цілому приходить до розв'язання своїх проблем, клієнти формулюють висновки про необхідність припинення спільної групової діяльності.

Цілі терапевтичного процесу:

· змінити сприйняття членів групи шляхом вивчення групового досвіду;

· змінити поведінку, яка ускладнює соціальне функціонування індивіда, через взаємовідносини у групі і використання механізмів зворотного зв'язку;

· усвідомити і змінити норми, цінності та стосунки для ефективного соціального функціонування;

· досягти емоційної стабільності, яка підтримує сили і життєдіяльність індивіда.

У соціальній роботі розрізняють різні цільові підходи до соціальної групової роботи.

· Індивідуальне оцінювання (фостерні групи, робота з образами літніх людей тощо).

· Індивідуальна підтримка і обслуговування (підтримка клієнтів, не здатних до самообслуговування, які відчувають труднощі у соціальній адаптації).

· Індивідуальні зміни і соціальний контроль (профілактична робота з групами сексуальної агресії):

— соціалізація (робота з групами з формування соціальних навичок для функціонування у мікросоціумі);

— міжособистісна поведінка (групи особистісного зростання).

— індивідуальні орієнтації і цінності (групова робота, спрямована на зміни ціннісних орієнтацій);

— матеріальні обставини (групова робота з безробітними, тими, хто отримує матеріальну допомогу);

— особистісний захист (групова робота з меншинами);

— особистісне зростання і розвиток (Т-групи).

Освіта, інформування, тренінг (правові групи, освітні групи).

Дозвілля / компенсація (групи розвитку, дозвільневі групи).

Посередництво між особистостями і соціальними системами (посередництво між групами, агенціями, сервісом).

Групові зміни і підтримка (групи роботи з сім'єю, групи комунікативної компетенції).

Зміни навколишнього середовища (групова робота зі змін навколишнього життєвого простору).

Соціальні зміни (групові цілі пов'язані із соціальною і політичною взаємодією групи та інших соціальних інститутів).

Класифікація Дж. Клейна заснована на вивченні і систематизації реальних напрямків групової роботи, які були характерними в 60-ті роки XX ст., коли вона почала формуватися:

1. Групи дозвілля.

2. Освітні групи: групи сімейної освіти, групи професійної орієнтації, групи вільного вибору.

3. Соціальні групи: націлені на збереження чи зміни адаптивних моделей поведінки.

4. Терапевтичні групи.

К. Папелл і Б. Ротман запропонували підхід до класифікації групової соціальної, роботи, який спирається на тип послуг, які надаються; особливості ролей і взаємодії соціального працівника; теоретичну парадигму методу групової роботи, типологію клієнта. Вчені виділяють такі моделі: модель соціальних цілей, клінічну модель, модель взаємодії (взаємодопомоги).

Модель соціальних цілей становить традиційну парадигму, прийняту в практиці добровільних помічників.

Клінічна модель базується на двох домінантах — засобах і контексті. Для цієї моделі характерний певний технологічний підхід, який включає в себе такі елементи, як контракт, план, лікування, формування групи, розвиток групи, оцінювання, завершення.

Модель взаємодії складається з елементів взаємної допомоги, яка надається членами групи в процесі групової динаміки.

Основні види соціальної роботи з групою

Групи відновлення. Ці групи організовуються у мікросоціумі у містах проживання клієнтів для спільного раціонального проведення дозвілля. Групи розвиваються спонтанно, на добровільній основі.

Групи відновлення умінь. Основна мета груп — допомогти клієнту відновити втрачені уміння чи набути нові на основі широкого спектра діяльності — від спортивних ігор до занять художньою творчістю.

Освітні групи будуються на основі взаємоспрямованих інтересів клієнтів до тієї чи іншої проблеми на основі соціальних запитів клієнта.

Посередництво. Мета соціальної роботи — гармонізація потреб особистості і суспільства. Соціальний працівник, виступаючи у ролі посередника і фасілітатора, допомагає клієнту досягти того, чого він потребує, через лікувальні дії групового процесу. Метод спрямований на надання практичної допомоги у подоланні неблагополучного середовища.

Групи самодопомоги. Робота, яка проводиться у групі, будується на основі взаємної підтримки її членів. Соціальний працівник передає свої функції групі. Виділяють (Дрейкфорд) п'ять критеріїв стресу, на основі яких відбувається об'єднання клієнтів у групи самодопомоги: відповідальність, стандарти, конфесія, непрофесіоналізм, програма дій. В основі групового процесу знаходяться принципи самовдосконалення через розвиток самосвідомості.

Терапевтичні групи. Основна мета груп — регулювати розвиток і компетентність індивідів і оточення. Групова терапія переслідує такі цілі: допомагає розвивати інтерперсональні уміння, розвиває основні етапи особистісного зростання, допомагає коректувати хронічні проблеми зі здоров'ям, поліпшує індивідуальні розбіжності. У процесі групового обговорення проектуються моделі оптимального соціального функціонування, відбувається стабілізація емоційного напруження. Керівник, терапевт фіксує взаємодію в групі, інтерпретує групову поведінку. У процесі аналізу групової й індивідуальної поведінки формуються нові продуктивні моделі поведінки, взаємодії, соціального обміну. У роботі використовуються психоаналітичні підходи, поведінкові, клієнт-центровані.

У науковій літературі виділяються також різнобічні види груп, основані на клінічних моделях роботи з групою (групова психоаналітична терапія — А. Вольф, групи терапії діяльністю — С. Славсон, групові адаптивні підходи — Дж. Джонс, поведінкова групова терапія, терапевтичні соціальні служби та общини, репресивно-стимулювальні групи); методи групового консультування (методи групового розвитку, метод вирішення проблем, групове адлеріанське консультування, функціональний груповий підхід, групо-центрова не консультування — К. Роджерс, сімейне групове консультування, сімейне консультування Фулмера, сімейна терапія Сатіра, структурна сімейна терапія Мінухіна, сімейна терапія Боуена); групи психологічного саморозуміння (лабораторні методи і Т-групи, S-групи, групи зустрічей, марафон).

Необхідно відрізняти специфіку психотерапевтичної і соціальної групової роботи. Для першої з них динаміка групи є лікувальним засобом, для іншої — соціальною формою поліпшення соціального становища індивіда через терапію в групі, терапію групи, терапію через групу чи наявність усіх підходів. Якщо для психотерапевтичних груп основою є фіксація на хворобливих станах, то для груп соціальної роботи — полегшення комунікації, зняття бар'єрів соціальної ізоляції, вирішення питань із соціальним оточенням. У психотерапевтичній роботі у центрі уваги — терапевт, який виступає у батьківсько-материнських ролях. У групах соціальної роботи соціальний працівник може відігравати як центральну, так і побічну роль. В основному групова соціальна робота розглядається як навчальна діяльність з освоєння соціально необхідних умінь і навичок.