Особливості соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями



 

Враховуючи закономірності розвитку соціального середовища, постала проблема обґрунтувати низку принципів соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями, запропоновані рядом учених: О.Безпалько, А.Капською, Ю.Онищенко, І.Сіданіч та ін.

Аналіз принципів соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями дозволяє окреслити певні алгоритми організації життєдіяльності означеної категорії сімей; визначити соціальні інституції, які мають з ними працювати, враховувати особистісні потреби та інтереси різних сімей; індивідуалізувати соціально педагогічний процес; проектувати цілеспрямовану професійну діяльність соціального педагога тощо. Такими принципами визначено:

– принцип законності та прав людини;

– принцип державного підходу до завдань, які реалізуються в соціально-педагогічній роботі з

проблемними сім’ями;

– принцип зв’язку змісту соціально-педагогічної діяльності з конкретними умовами життєдіяльності

особистості чи сім’ї;

– принцип особистісного соціально-діяльнісного підходу до соціально-педагогічної діяльності;

– принцип диференційованого й індивідуального підходу до об’єкта діяльності;

– принцип педагогізації соціальної роботи;

– принцип соціокультурної спрямованості соціально-педагогічної діяльності;

– принцип наукової обґрунтованості соціально-педагогічної діяльності;

– принцип цілеспрямованості;

– принцип універсальності;

– принцип соціального реагування;

– принцип клієнтоцентризму;

– принцип опори на власні сили;

– принцип конфіденційності;

– принцип толерантності;

– принцип системності;

– принцип об’єктивності;

– принцип гуманізму;

Зазначені принципи соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями в цілому відображають її

особливості як у плані управлінської, комунікативної діяльності, так і у плані виконання основних функцій (діагностичних, медіаторських, фасилітативних, диспетчерських, посередницьких й ін.), які, у свою чергу, залежать від сфери застосування й характеру завдань, що вирішуються.

Важливим є факт, що принципи роботи соціального педагога з проблемними сімями тісно пов’язуються з її напрямами. У зв’язку з багатоаспектністю проблем, які виникають у сучасних сім’ях, різноманітними є і напрями роботи з ними.

До основних напрямів соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями науковці (О.Безпалько

М.Галагузова І.Зверєва А.Капська Т.Кравченко) відносять: соціальну допомогу, соціальний захист, соціальну підтримку, соціальне забезпечення, соціальне обслуговування, соціальне посередництво, соціальну адаптацію, соціальну діагностику, соціальну профілактику, соціальну корекцію, соціальну реабілітацію та організацію культурно-дозвіллєвої діяльності.

Кожен із цих напрямів має свою специфіку, яка відображена у конкретному змісті. Так, соціальна допомога як система соціальних заходів у вигляді сприяння, сприяє підтримці і послуг, які надаютьсяокремим особам або групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвихтруднощів, сприяє підтримці їх соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації всуспільстві. Надання соціальної допомоги сім’ям ґрунтується на необхідності збереження сім’ї яксоціального інституту в цілому та кожної конкретної сім’ї, яка потребує підтримки. Соціальнадопомога сім’ї може бути терміновою, тобто спрямованою на виживання сім’ї, та довготривалою – діїна підтримку стабільності сім’ї, на соціальний розвиток сім’ї в цілому та її членів зокрема.

Дещо ширше у роботі з сім’єю можна орієнтуватися на такий напрям, як соціальний захист, який ми розглядаємо як систему пріоритетів і механізмів реалізації законодавчо закріплених соціальних, правових і економічних гарантій громадян, органів управління всіх рівнів, інших інститутів, а також як систему соціальних служб, яка повинна забезпечити певний рівень соціальної захищеності, що допомагають досягнути соціально прийнятний рівень життя населення відповідно до конкретних умов суспільного розвитку. Основними завданнями соціального захисту сім’ї сьогодні є: реалізація визначених законодавством соціальних прав і мінімальних соціальних гарантій (перш за все, у галузі соціального обслуговування та матеріальної підтримки сімей); адаптація системи соціального захисту сім’ї до змінних соціально-економічних умов; вдосконалення системи соціального захисту на основі впровадження інноваційних технологій; широке використання активних форм соціальної підтримки сім’ї (адаптація та реабілітація, допомога в саморегуляції та в самозабезпеченні, професійна орієнтація). Наступний напрям, який передбачає соціальну підтримку, виступає як система заходів щодо надання допомоги окремим категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкій ситуації, шляхом надання їм необхідної інформації щодо кредитів, навчання, захисту прав та інших пільг. Участь держави в процесі соціальної підтримки сім’ї проявляється у створенні найбільш сприятливих умов (матеріальних, соціальних) для виховання дитини, створенні сприятливої соціальної взаємодії в межах сім’ї. Соціально- педагогічна підтримка знаходиться на етапі становлення в нашому суспільстві, хоча її елементи були присутні і раніше в таких професіях, як педагог, профспілковий організатор, медична сестра, лікар тощо.

У свою чергу, підтримка допускає виконання функцій кожного із них. Різноманітність проблем, з якими доводиться зустрічатися соціальному педагогу, визначає і безліч виконуваних ним ролей: консультанта, радника, вчителя, посередника, організатора та ін.

Своєрідний і досить складний напрям у роботі з сім’ями є соціальне обслуговування, що передбачає надання конкретних соціальних послуг людям, які залежать від інших, для задоволення їхньої потреби в нормальному розвитку і життєдіяльності. Процес соціального обслуговування ґрунтується на принципах: рівних можливостей громадян незалежно від національності, статі, віку; доступності; добровільності; сприяння соціальній адаптації з врахуванням власних сил; адресності; гуманізму; профілактичної спрямованості; законності і врахування міжнародних стандартів. Соціальне обслуговування сімей передбачає виконання соціальним педагогом наступних функцій: надання соціальної допомоги, соціального консультування, соціальної корекції та реабілітації, подолання конфліктів.

Досить складним, а іноді і неодиночним є такий напрям у роботі з сім’ями, як соціальне посередництво, мається на увазі процес втручання в суперечки між сторонами, щоб допомогти їм владнати конфлікти, знайти компроміси або досягти взаємовигідної згоди. Учасники цього процесу мають зобов’язання визначити свої проблемні питання та бути відповідальними за результати процесу. Посередництво є ефективною альтернативою традиційним процесам вирішення конфліктів. Воно ґрунтується на принципах поваги до людей та вірі в їхню здатність, за відповідних обставин, вирішити конфліктні питання конструктивним шляхом. У посередницькій діяльності виділяють три етапи: визначення проблеми клієнта; вибір закладу, який зможе допомогти у вирішенні проблеми клієнта; допомога клієнту у налагодженні зв’язків і сприяння у прийомі відповідним закладом. У подоланні негараздів, які виникають у проблемних сім’ях, можна назвати такі стадії посередництва: визначення готовності клієнта до розв’язання сімейної проблеми або, принаймні, встановлення факту готовності клієнтів скористатися можливістю фахового посередництва; створення умов для спільного вирішення проблеми, для спілкування з усіма членами сім’ї; введення членів сім’ї у фазу прийняття альтернативних рішень щодо сімейної проблеми (прагнення до зближення, виявлення альтернативи, найбільш прийнятного, компромісного варіанту розв’язання проблеми); спрямування зусиль соціального педагога на зняття недовіри до себе і до пропонованого виду соціальної допомоги сім’ї, не лише у виявленні й вирішенні сімейних проблем, а й у їх профілактиці; координація дій із державними органами з боку соціального педагога у випадках, коли сімейна проблема переростає в екстремальну ситуацію, що становить загрозу для життя й здоров’я людей.

Пройдені попередні напрями, безперечно, сприяють соціальній адаптації, яку ми розглядаємо як процес активного пристосування сім’ї до нових для неї соціальних умов життєдіяльності, протягом якого вона набуває рівноваги і стійкості до впливу змінних умов соціального середовища. Повна соціальна адаптація передбачає сукупність наступних видів адаптацій:

– організаційна адаптація (сприяння створенню сприятливих умов для життя і діяльності);

– педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтацій);

– психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою покращення сприйняття і запобігання пошкодження рецепторів від надмірного навантаження);

– професійна адаптація (пристосування до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці і особливостей спеціальності).

Розрізняють такі стадії соціальної адаптації: стадія початкова (етап формування адаптаційних навичок і розвитку здібностей, які покликані в подальшому полегшити соціальну адаптацію); стадія терпіння (пристосувальницький етап, у ході якого і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність

еталонів поведінки); стадія пристосування (етап засвоєння соціально корисних ролей); етап правової адаптації; стадія повної адаптації (етап «асиміляції», коли сім’я відмовляється від попередніх зразків і цінностей і повністю визнає нові).

Одним із напрямів соціально-педагогічної роботи, який може реалізуватись у сукупності інших напрямів, є соціальна діагностика як процес дослідження соціального явища для розпізнавання і вивчення

причинно-наслідкових зв’язків і відносин, які характеризують його стан і визначають тенденції розвитку. Отриманий соціальний діагноз, що містить теоретичні висновки і практичні рекомендації, відкореговані з урахуванням реальних ресурсів і можливостей, служить підставою для розробки конкретних практичних дій в інтересах суспільства, тих або інших його груп, індивіда. У соціально-педагогічній роботі – це вивчення соціальних мотивів, причин поведінки членів сім’ї, їх станів (матеріального, психічного, духовного), визначення форм і методів роботи з ними. Звичайно усунення заздалегідь низки проблем у сім’ї допомагає соціальна профілактика. Це науково обґрунтовані і своєчасно виконувані дії, спрямовані на попередження можливих фізичних, психічних та соціокультурних відхилень в окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримання та захист нормального рівня життя і здоров’я людей; сприяння в досягненні поставленої мети і розкритті внутрішнього потенціалу.

Об’єктами соціальної профілактики виступають: негативні прояви в об’єктивних умовах життєдіяльності; негативні прояви в організаційно-управлінській діяльності державних та громадських органів самоврядування; негативні прояви в міжособистісних стосунках і поведінці; негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні. Основні принципи соціальної профілактики: директивність (обов’язковості і своєчасності у виконанні); системність; конкретність; реальність; законність. Соціально-профілактична робота з проблемною сім’єю спрямована на запобігання деструктивній взаємодії між членами сім’ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, формування різних видів залежності, на виявлення потенційно проблемних сімей. І нарешті, завершальним напрямом у роботі з проблемними сім’ями є соціальна реабілітація, що дозволяє це відновлення здатності сім’ї до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також відновлення самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені з яких-небудь причин. Соціальна реабілітація є частиною й умовою нормальної соціальної адаптації особистості. У соціальній педагогіці розрізняють такі типи соціальної реабілітації: психологічна, педагогічна, медична, економічна, професійна, побутова. Ефективність соціальної реабілітації зумовлюється дотриманням наступних принципів: етапності, комплексності наступності і послідовності в проведенні реаблітаційних заходів, обов’язковості і добровільності, доступності.

Розрізняються такі типи соціальної реабілітації: медико-соціальний; професійно-трудовий; правовий; психологічний; соціально-психологічний; соціально-рольовий; соціально-побутовий. Соціально- педагогічна реабілітація проблемної сім’ї спрямовується, насамперед, на відновлення виховного потенціалу сім’ї, захист прав членів родини, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім’ї.

Об’єктами соціальної реабілітації в сім’ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім’ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім’ї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів з реабілітації сім’ї спрямована на зміцнення родинних зв’язків, подолання відчуженості дитини або членів родини від сім’ї, корекцію взаємостосунків у сім’ї, допомогу окремим членам сім’ї у професійному та соціальному становленні.

Отже, об’єктивним результатом реабілітаційної діяльності соціального педагога є соціальні досягнення сім’ї в цілому і кожного її члена зокрема. Вони відображаються у наступних показниках: вихованість особистості; освіченість особистості; розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в суспільстві; соціальна і професійна самореалізація особистості; створення успішної сім’ї.

Соціально-педагогічна діяльність, яка здійснюється за вищеназваними напрямами покликана не лише вирішити назрілі проблеми у сім’ях, навчити членів сімей самостійно справлятися з труднощами, зміцнити сім’ї, але і запобігти появі нових сімейних негараздів.

 

4. Методика психолого-терапевтичного консультування по «Телефону довіри»

 

Одним із механізмів допомоги людині адаптуватися, зорієнтуватися в умовах сьогодення є надання можливості користуватися спеціалізованою телефонною лінією.

Телефонне консультування можна вважати елементом соціального супроводу дітей та молоді.

Телефонне консультування як процес надання екстреної допомоги завжди будується на етичній основі. В етиці консультування виділяють етику організації, етику консультанта і етику клієнта.

Під етикою організації розуміється етична відповідальність установи за свою діяльність, що організується відповідно до мети та завдань. Організація відповідає за компетентність консультантів, завжди повинна бути готова до розвитку та змін і, якщо необхідно, до визнання та виправлення будь-яких помилок і недоліків.

Етика консультанта будується на особистісних моральних принципах. Консультант повинен розрізняти свої особисті моральні принципи і норми та етику відповідальності у вирішенні професійних завдань.

Клієнтзі свого боку має свої особисті етичні принципи, за якими живе.

У консультативній ситуації відбувається зіткнення етичних норм двох людей. Під час телефонного діалогу консультант:

· пропонує свої знання та уміння, щоб допомогти клієнтові;

· несе етичну відповідальність за використання своїх професійних навичок;

· усвідомлює межі своїх професійних можливостей;

· уникає сфер, в яких може бути некомпетентним;

· поважає гідність, індивідуальність, цілісність та автономію особистості клієнта;

· з повагою ставиться до його релігійних, політичних та етичних переконань.

· Конфіденційність є суттєвою частиною етичної відповідальності консультанта.

У свою чергу, клієнт несе етичну відповідальність за своє життя. Лише в екстрених випадках, коли клієнт не може відповідати за себе, консультант може прийняти тимчасову відповідальність за життя абонента.

Мета консультування якраз і полягає в тому, щоб допомогти клієнтові прийняти позитивну відповідальність за себе та своїх близьких.

Вся консультативна робота телефонної допомоги повинна підпорядковуватись ряду етичних принципів, серед яких:

Анонімність. Абоненту, що звернувся на телефон довіри, не потрібно називати себе і повідомляти місце свого перебування, це дає йому можливість почувати себе вільним У викладі особистих проблем і складних ситуацій. У свою чергу, консультанти не повинні надавати абоненту інформацію про себе, яка б могла допомогти знайти їх поза стінами служби.

Приміщення телефону довіри повинно бути доступним лише для чергових співробітників. Під час чергування в кімнаті повинні знаходитися тільки чергові консультанти. Не рекомендується повідомляти про місце знаходження служби не лише абонентам, а навіть родичам та друзям співробітників.

Конфіденційність і довірау роботі телефону полягає в тому, що всі без винятку телефонні розмови, журнали або інші форми реєстрації бесід, картотеки, інформаційні матеріали є доступними тільки для співробітників служби. Цією інформацією не варто ділитися ні з ким поза її стінами, у тому числі з родичами, знайомими, друзями. Обговорення телефонних розмов можливо тільки між черговими співробітниками і супервізором при виникненні необхідності надання взаємодопомоги. Під час навчальних занять із волонтерами використовується тільки фабула відповідної бесіди.

Добровільність.У службу звертаються добровільно всі, хто потребує допомоги, поради; хто має потребу «виговоритися» та відчути свою значимість хоча б для однієї людини у світі - телефонного консультанта. Звертання по допомогу та припинення бесіди відбувається за власним бажанням абонента. Крім того, абонент проявляє самостійність щодо вибору остаточного рішення.

Гуманність,що передбачає повагу до особистості та надання допомоги абонентові у визначенні власної індивідуальності, своїх цінностей та потреб. Надання своєчасної індивідуальної психолого-педагогічної і соціальної підтримки всім, хто звертається на телефон довіри, незалежно від їх статі, віку, віросповідання, національності, соціального статусу та місця проживання.

Доступність.Телефонні служби довіри організовані за принципом наближення до клієнта: номер телефону простий та багатоканальний; консультації надаються безкоштовно, оперативно і переважно цілодобово.

Нейтральність.Телефонні служби незалежні від політичних, національних, релігійних та інших уподобань, партій, спільнот.

Крім вищеназваних принципів, консультанту слід дотримуватись і деяких загальних правил роботи. Під час чергування консультант повинен бути:

- ситим: оскільки голод буває сильнішим за думки про абонента або необхідність вияву співчуття;

- прийнятим у команду колег;

- сексуально задоволеним: інакше не уникнути нав'язливих проекцій своїх проблем на абонента або контр переносу. Це правило не слід розуміти буквально, мова йдеться про необхідність роботи зі своїми особистими сексуальними проблемами;

- при ясній свідомості: недопустимі сонливість, алкогольне сп'яніння;

- незалежним від взаємостосунків з колегами.

Консультант повинен брати участь у навчальних сесіях, що проводяться службою, та працювати із супервізорами, що сприяє профілактиці феномена «вигорання» та виникнення «ідеї особистої величі».

Діалог з абонентом складається із послідовних етапів, кожен з яких підпорядкований особливому завданню і будується з опором на певну психотерапевтичну техніку. Зокрема, американські спеціалісти висувають такі рекомендації щодо загальної схеми (моделі) проведення бесіди (діалогу). Установіть стійкий контакт із співрозмовником: пінна підтримка, емпатія, чітка інформація та спокій вже сприятливо вплинуть на нього.

1. Виявіть та визначте проблему. Ваш співрозмовник може перебувати в пригніченому стані. Скажіть йому, що потрібно виявити свої почуття, і допоможіть йому в цьому. І докажіть, що почуття (які він відчуває або стримує) беруть участь у розвитку кризового стану. Переконайте, що те, що відбувається, не пов'язане з його (її) особистісними або психічними дефектами, некомпетентністю.

2. Оцініть можливості вашого співрозмовника. Дослідіть альтернативи. Поговоріть про необхідність або можливість вибору. З'ясуйте, чи намагався співрозмовник щось зробити, аби покращити свою ситуацію. Що він (вона) думає про можливості таких спроб зараз?

3. Складіть план дій. Домовтеся, що співрозмовник знову вийде на зв'язок, якщо прийнятий план не вдасться або він відмовиться від його здійснення.

Необхідно визнати, що процес телефонного діалогу -явище, яке важко програмувати у всіх випадках та деталях. Але консультант повинен знати основні етапи діалогічного спілкування. Не можна передбачити, чим закінчиться спілкування зі співрозмовником. Але чітко уявити собі етапи телефонного діалогу - значить пам'ятати про завдання та цілі бесід у телефонній службі довіри, і, що не менш важливо, етапи як своєрідний план телефонного спілкування допомагають побудувати прогноз бесіди.

Спеціалісти визначають чотири етапи процесу телефонного діалогу.

1. Вступ у діалог. Ним починається спілкування. Активне вислуховування на цьому етапі проявляється перш за все розумінням, емпатією та відвертістю по відношенню до абонента.

2. Дослідження почуттів та проблем. Воно повинно включати заохочення до розкриття почуттів та проблем, по можливості чітке їх визначення, обговорення і роздуми над шляхами зміни почуттів та корекції проблем. Як і в попередній стадії, необхідним є збереження розуміючого, емпатійного, турботливого та відкритого ставлення до співрозмовника. Разом з тим, велике значення надається такій частині активного слухання, як об'єктивність.

3. Дослідження рішень та альтернатив. Усі компоненти активного слухання зберігаються на цьому етапі як обов'язковий фон. Вирішальне значення належить «брейнстормінгу» - спільній роботі над пошуком рішень та альтернатив, їх обговорення, реорганізація емоційного і раціонального ставлення абонента до проблеми. Вибір, який зробив абонент, обов'язково повинен підтримати консультант.

4. Завершення діалогу. Цей етап вимагає великого мистецтва від консультанта. Слід коротко, жорстко зробити висновки про результати бесіди і закріпити позитивні емоційні зміни у співрозмовника, показати позитивну перспективу.

Модель консультування (телефонного діалогу, з шести етапів пропонує Т.В.Снєгірьов.

Перший етап включає початок розмови, який переслідує дві мети:

а) надати абоненту впевненості в тому, що він звернувся туди, де його зрозуміють і підтримають;

б) визначити ступінь серйозності ситуації і стану абонента, оцінивши об'єм реального часу, в межах якого повинно бути прийняте якесь, хоча б часткове, позитивне рішення.

Абоненту надається можливість говорити, в той час як консультант слухає, не перебиваючи. Допускаються лише нейтральні репліки, які допомагають абоненту виговоритися.

Другий етап передбачає закладення основи розвитку стосунків з абонентом. Консультант виходить із тих фундаментальних для ситуації допомоги установок, які розроблені І.С. Роджерсом: безумовне прийняття особистості людини, якій надається допомога, та її внутрішніх переживань (зрозуміло, що прийняття не означає позитивну оцінку, це - визнання того, що є; відсутність оцінок у ставленні до неї; емпатія, тобто розуміння внутрішнього світу людини, глибоке співпереживання їй та ін.

При дотриманні названих умов абонент починає більш вільно та відкрито розповідати про свою проблему, згадуючи і те, про що на початку він соромився говорити.

Роль консультанта на цьому етапі зводиться до того, щоб допомогти абоненту ідентифікувати проблему. Він використовує деякі елементи техніки активного слухання: уточнює деталі повідомлення, звертається до «відкритих» питань та «відкриваючих» реплік, що спонукають клієнта розширити своє повідомлення, переформульовує сказані абонентом думки та почуття, ніби повертаючи їх йому і ін.

Мета третього етапу - оволодіння проблемою. Консультант ставить запитання, уточнюючи джерело найбільш негативних емоцій, виділяє опорні змістовні моменти по­дій, «упорядковуючи», «структуруючи» таким чином переживання, допомагає формуванню все більш об'єктивної та чіткої картини подій.

Четвертий етап - власне корекційна робота, що вимагає від консультанта внесення максимального психотерапевтичного потенціалу в бесіду. Тут важливо встановити і підтримувати здорові, позитивні сторони особистості абонента, підвищити його самооцінку та закріпити впевненість у собі, визначити коло друзів та близьких людей, які в ситуації, що склалася, могли б йому допомогти. Як і будь-який процес психотерапії, телефонний її варіант розрахований у кінцевому результаті на активність самого клієнта

На п'ятому етапі консультант займає позицію «пасивної» активності: «витримує» паузу (навмисне мовчання з метою переадресування активності абоненту), якщо щось пропонує, то зовсім делікатно й у формі не готових рішень, а тільки їх гіпотез.

Шостий етап - кінцевий. Передбачається підтримка та максимальне схвалення абонента: виражається віра в нього самого, в його сили, впевненість у здійсненні задуманого.

Отже, розглянувши різні моделі соціально-психологічного консультування, можемо підсумувати, що класичного загальноприйнятого варіанта телефонного консультування не існує. Тому, узагальнивши усі характеристики етапів телефонної бесіди, можна вивести таку базову модель телефонного консультування:

1.етап. Налаштування (приєднання).Включає: вітання, знайомство та встановлення контактів з абонентом.

2.етап. Дослідження почуттів та проблем. Передбачає з'ясування причин, мотивів звернення абонента та збір інформації.

3.етап. Визначенняпроблеми. Важливо назвати проблему для себе та абонента.

4.етап. Пошук шляхів вирішеннята альтернатив.Передбачає знаходження спільно з абонентом не менше трьох шляхів вирішення проблеми.

5.етап. Вибір.Передбачає два основних моменти: перше, абонент робить вибір шляху вирішення проблеми самостійно; друге, консультант забезпечує підтримку абоненту.

етап. Перевірка.Консультант намагається з'ясувати, чи не зашкодить вибір вирішення проблеми абонента іншим

 

5. Розкрийте зміст, завдання соціально-педагогічної роботи з асоціальними сім’ями

Особливу увагу соціальні служби повинні приділяти роботі з асоціальними сім'ями (сім'ями алкоголіків, наркоманів, які ведуть аморальний спосіб життя). Така сім'я не може нормально функціонувати, адже за умов псевдо благополуччя спостерігаються відсутність довір'я у стосунках, розподілу ролей у сім'ї та конфліктність. У таких сім'ях має місце співузалежненість інших членів сім'ї від хворого на алкоголізм, що полягає у постійній зайнятості його проблемами, тривозі, почутті вини та сорому, безнадії, відчаю, низькій самооцінці. З'являється страх перед тим, що можна залишитись без чоловіка, що в дітей не буде батька, що скажуть сусіди та ін. Усе це створює нервову обстановку в сім'ї. Такі сім'ї потребують спеціальної допомоги. Але насамперед їх треба виявити. Подальша робота полягає у налагодженні контактів з органами внутрішніх справ з метою примусового лікування, позбавлення батьківських прав, захисту дітей. Дуже важливо позбавити дітей від негативного впливу батьків-алкоголіків, інакше руйнівний вплив такої сім'ї призведе і їх до алкоголізму, бродяжництва, злочинності.

З цією метою дітей влаштовують до дитячих будинків, у школи-інтернати, благополучні сім'ї. Допомагає в роботі влаштування в дитячий притулок, в якому дитина може перебувати деякий час, поки вирішаться її справи. Там вона може отримати медичну, психолого-педагогічну, корекцій-ну допомогу. Соціальної підтримки вимагають і одинокі матері, в тому числі неповнолітні, яких в Україні останнім часом стає все більше. Значну кількість дітей ними покинуто. Крім того, ці матері палять, вживають алкоголь, тому діти в них часто народжуються кволими, недоношеними, з аномаліями розвитку, мають хронічні захворювання. Низька медична культура і медична активність призводять до того, що вони не звертають уваги на ознаки невротизації дитини. Неповнолітні матері, як і їх діти, потребують корекційної психологічної допомоги, бо народження дитини, крім позитивних емоцій, якщо мати збирається сама виховувати дитину, може мати й негативні: небажана дитина, стреси внаслідок психологічної непідготовленості, переляку, невпевненості в майбутньому. Корекційна робота з цими матерями полягає у наданні їм допомоги щодо виховання дитини, психологічної підтримки, працевлаштування та ін. Крім того, таким сім'ям потрібна медико-соціальна допомога, медико-соціальний патронаж, а для неповнолітніх матерів - роз'яснення питань планування сім'ї, профілактики вагітності.

 

 

6.Покажіть, що зв'язок з громадськістю – метод в соціально-педагогічній роботі

Зв'язок з громадськістю - (від англ. public relations - робота з громадськістю) - метод соціальної роботи, що виник в США і отримав широке поширення в останні десятиліття.

На відміну від індивідуальної допомоги і створення груп соціальної терапії використання цього методу дозволило розширити масштаби соціальної роботи серед населення, бо під громадськістю тут розуміються вулиця, район міста, церковна община, соціум в цілому. Прибічники цього методу акцентують увагу на тому, що по суті будь-яка соціальна проблема - не стільки особиста, скільки громадська, а тому для її ефективного вирішення або попередження потрібна робота з соціумом в цілому.

Для соціальної роботи в силу специфіки її предметної області зв'язок з громадськістю набуває особливого звучання. Дійсно, як відмічає Н.С. Данакин, якби довелося шукати символ соціальної роботи, то найбільш відповідною була б Іріда - богиня веселки, посередниця між богами і людьми.

Необхідність посередництва між людиною і різного роду інститутами виникає у тому випадку, коли людина не може самостійно реалізувати свої права і можливості. Соціальний працівник посилює волю людини, що звернулася до нього, і спонукає зустрічну волю інстанції увійти в становище останнього.

Зв'язок з громадськістю - одна з базових технологій соціальної роботи, що дозволяє використати багато інших методів і прийоми : анкетування, спостереження та ін. При аналізі цієї технології основний акцент був зроблений на використання засобів масової інформації(ЗМІ), що обумовлено тою роллю, яку грають вони в сучасному суспільстві.

В той же час в Державному освітньому стандарті вищої професійної освіти за фахом "Соціальна робота" читаємо: "...фахівець повинен знати специфіку роботи в різному соціальному середовищі... уміти використати передовий вітчизняний і зарубіжний досвід... уміти забезпечувати посередництво, з одного боку - між особою і сім'єю, а з іншої - між різними громадськими і державними структурами... уміти забезпечувати зв'язки... сім'єю і суспільством... застосовувати наукові уявлення... шляхах попередження і корекції соціальних девіацій.

У найзагальнішому вигляді соціальний працівник виступає як посередник між конкретним клієнтом і соціумом. Він сприяє, з одного боку, ефективної адаптації клієнта до цього соціуму, а з іншої - подоланню відчуженості соціуму від реальних турбот людей. Це завдання виняткової складності. Для її вирішення необхідно на першому етапі як мінімум бути почутим, а це вимагає наявності хорошої репутації, визнання. Слід мати на увазі, що одна з найбільш важливих контактних аудиторій, якій фахівці із зв'язку з громадськістю повинні приділяти особливу увагу, - персоналу самої соціальної служби. Кожен її співробітник є передавачем інформації в зовнішнє середовище, тобто як би створює імідж своєї організації. Значить, пояснюючи персоналу виняткову роль кожного фахівця, ми прищеплюємо йому певний тип поведінки. Ефективна лише та організація, співробітники якої ототожнюють себе з нею, відчувають відповідальність за її діяльність.

Професіоналізм в роботі з персоналом багато в чому зумовлює і ефективність роботи з громадськістю, бо ця діяльність здійснюється співробітниками організації. Преса - одночасно і засіб передачі інформації, і аудиторія, що вимагає особливої уваги фахівців із зв'язку з громадськістю. Необхідно постійно тримати пресу в курсі, того, що відбувається в організації, що хвилює персонал, хоч би тому, що це знання породжує розуміння і відповідальну поведінку у взаємодії з нею; незнання ж породжує нейтрально безвідповідальну поведінку. До того ж слід враховувати величезний вплив ЗМІ на сучасне суспільство.

Так, опитування, проведене Українським суспільством зв'язку з громадськістю, показало, що 51% опитаних мають вплив на них ЗМІ помірним, а 59% - дуже великим. Останніми роками зріс вплив ЗМІ. на потенційних партнерів, союзників, спонсорів, клієнтів опитаних організацій.

Ф.Ніландер в книзі "Зв'язок з громадськістю" дає ряд рекомендаційвідносно встановлення ефективного зв'язку з пресою:

1) повідомлення для друку повинне відповідати прийнятим нормам, бути точним і зрозумілим;

2) переважно передавати інформацію завчасно, щоб полегшити роботу журналіста, дати йому час для вивчення і аналізу цієї інформації;

3) повідомлення має бути об'єктивним, висловлювання власної думки допустиме лише у разі, якщо це відповідає меті статті;

4) не слід нехтувати спілкуванням з журналістами;

5) не можна докоряти журналістам, якщо передана їм інформація не опублікована ними;

6) інформація має бути передана певному співробітникові редакції;

7) на прохання преси бажано повідомляти про незвичайні або неприємні факти, проте заздалегідь слід продумати ці повідомлення і надати їм потрібний відтінок.

Використовуючи технології зв'язку з громадськістю, можна створювати або змінювати громадську думку за допомогою різних прийомів.

Так, для того, щоб бути поміченим іншими, використовується прийом "корпоративний імідж": комунікаційним шляхом за допомогою якихось розпізнавальних знаків, елементів (емблем, уніформи, фірмових бланків, плакатів і так далі) домагаються того, щоб ця організація відрізнялася від інших; соціальна служба обирає свій образ залежно від намічаної стратегії.

Інший прийом - паблісіті, тобто неособистісне стимулювання бажаної поведінки за допомогою публікацій, які не оплачуються певним спонсором.

Мета реклами - прагнення переконати споживачів, інформації в необхідності певної поведінки : звернення до певного виду соціальних послуг, звернення до послуг цієї установи, а не до послуг його конкурентів, спонсорська активність і так далі. Існує безліч видів реклами : запрошення, бланк листа, візитка, вивіска на будівлі, газетна реклама, книжкова закладка, календарі, рекламна листівка, обкладинка, поліетиленовий пакет, реклама на транспорті, сувенір-реклама та ін. Реклама найбільш ефективна при одночасному використанні різноманітних її видів.

Типові розділи реклами



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.201 (0.021 с.)