Напрями соціальної роботи з сім’єю

Наведемо приклади основних напрямів соціальної роботи з сім'єю.

Сімейна терапія. Її суть полягає в проведенні бесіди серед членів сім'ї або декількох сімей із подібними проблемами. Усвідомлення реальної сімейної проблеми має діагностико-терапевтичне значення, при якому виявлене та усвідомлене утруднення змушує членів сім'ї переглянути свою поведінку, допомагає їм подолати бар'єр винятковості ситуації й виробити позитивне ставлення до проблеми, створює можливість для позитивного її вирішення.

Сімейна психопрофілактика. Її суть полягає в розробці й регулярному виконанні засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає в сім'ї. Тут основне навантаження лягає на подружжя, але допомога з боку сімейного соціального працівника їм необхідна. Між ним і подружжям (за обопільною згодою подружжя) може бути укладений договір (без офіційної реєстрації й у довільній формі) про те, у якій формі подружжя готове піти назустріч одне одному, щоб розв’язати конфлікт у сім'ї. У разі потреби соціальний працівник удається до допомоги спеціалістів (сексолога, нарколога, психолога та інших фахівців).

Надання соціальної допомоги сім'ї. Ґрунтується на видах і формах соціальної допомоги, мета яких – зберігання сім'ї як соціального інституту в цілому та кожної конкретної сім'ї, що потребує підтримки. Соціальна допомога сім'ї тут може бути екстреною, терміновою, тобто спрямована на виживання сім'ї (екстрена допомога, термінова допомога, негайне видалення із сім'ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків), дії на підтримку стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї та її членів.

Сімейне посередництво у розв’язанні сімейних конфліктів. Можна виділити деякі технологічні стадії цього процесу:

визначення готовності клієнта до розв’язання сімейного конфлікту або, принаймні, встановлення факту готовності клієнтів скористатися можливістю фахового посередництва;

створення потрібної обстановки для спільного вирішення проблеми, для спілкування з конфліктуючими членами сім'ї;

уведення конфліктуючих сторін у фазу вироблення альтернативних рішень щодо сімейної проблеми (прагнення до зближення, вироблення альтернативи, найбільш прийнятного, компромісного варіанта розв’язання конфлікту);

спрямованість зусиль соціального працівника на зняття недовіри до себе і до даного виду соціальної допомоги сім'ї, не лише при виявленні й вирішенні сімейних конфліктів, а й при їх профілактиці;

делікатність, рішучість і координованість дій із правоохоронними органами з боку соціального працівника в тих випадках, коли сімейний конфлікт переростає в екстремальну ситуацію, що являє загрозу життю й здоров'ю людей.

Сімейне консультування. Найважливіший напрям соціально-особистісного (соціально-психологічного) консультування, що охоплює такий спектр проблем, як стосунки між подружжям, між ними та їхніми батьками, дітьми і батьками. Основними проблемами сімейного консультування є проблемашкільної успішності дітей у сім'ї й проблема виховання дітей, які мають вади в психофізіологічному розвитку. З приводу розв’язання зазначених проблем у технології сімейного консультування має діяти низка загальних правил:

обов'язкове наповнення батьківської скарги-запиту конкретним змістом на основі одержання від батьків опису поведінкової ситуації, що стала основою запиту;

використання принципів “стереоскопічності” в погляді на ситуацію, тобто фіксація цього погляду як із суб'єктивних (пов'язаних із розумінням ситуації з боку членів сім'ї), так і з об'єктивних (аргументованих консультантом) позицій;

спільне з батьками висування консультантом гіпотези про історію розвитку “негативної” риси в членів сім'ї й можливих шляхів її подолання.

Соціально-педагогічна робота з сім’єю. Реалізує сімейну соціальну політику – систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім’ї, її захисту, якщо вона цього потребує.

Цей напрям найбільш розроблений відомими українськими вченими А.Й. Капською, Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєвою, О.В. Безпалько та іншими.

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім’ї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім’ї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян; забезпечення розумового й фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім’ю; підвищення виховного потенціалу сім’ї; адаптація сім’ї до ринкових умов життя.

Зміст і форми соціально-педагогічної роботи з сім’єю зумовлюються групою наступних чинників: типом сім’ї, проблемами, які існують у сім’ї; видом соціального інституту, що діє в сім’ї, та напрямом фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім’ї.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім’єю складають забезпечення сім’ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених чинників.

Соціальне обслуговування сім’ї реалізується через надання сім’ї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім’ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім’ї тощо); психологічна підтримка сім’ї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім’ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сім’ї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім’ї тощо).

Соціально-реабілітаційна робота з сім’єю в першу чергу спрямована на відновлення виховного потенціалу сім’ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім’ї. Така робота здійснюється соціальним педагогом у школі, спеціалістами соціальної служби молоді та кризових центрів. Об’єктами соціальної реабілітації в сім’ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім’ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім’ї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сім’ї спрямована на укріплення родинних зв’язків, подолання відчуженості дитини або членів родини від сім’ї, корекцію взаємостосунків у сім’ї, допомогу окремим членам сім’ї у професійному та соціальному становленні.

Основні форми роботи з соціальної реабілітації сім’ї – це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами, групи самодопомоги тощо. Провідною формою професійної реабілітації є курси перекваліфікації.

Соціально-профілактична робота з сім’єю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сім’ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, запобігання формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім’ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей.

У переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними в таких напрямах: зміцнення інституту сім’ї шляхом формування в населення розуміння сім’ї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального батьківства; пропагування здорового способу життя серед членів сім’ї; психолого-педагогічне просвітництво подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків і сімейного виховання; попередження типових причин розлучень. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сім’ї – це робота соціального педагога (працівника) з сім’єю, яка спрямована на підтримку сім’ї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім’ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім’ї з метою розв’язання різних проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сім’ї, сім’ї, у яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями, та неблагополучні сім’ї.

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім’ї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім’ї в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сім’ї залежить від гостроти проблем, які існують у сім’ї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу членів сім’ї, ступеня функціональної спроможності сім’ї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку зв’язків сім’ї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування – це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального педагога чи працівника за реалізацією в сім’ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничим інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Основними об’єктами соціального інспектування є сім’ї, де дорослі члени сім’ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповнолітніх як неблагополучна сім’я. Також об’єктами соціального інспектування є сім’ї, у яких дитина перебуває на обліку в службі у справах неповнолітніх, у наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім’ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва.

У процесі соціального інспектування соціальний педагог реалізує наступні функції: діагностичну (становлення порушень прав людини); попереджувально-профілактичну (запобігання рецидивам порушення прав людини в сім’ї); інформаційну (інформування громадськості, представників державної влади про наявність порушень прав людини в сім’ї); наглядово-контрольну (облік і перевірка житлово-побутових умов у сім’ї, перевірка виконання членами сім’ї рекомендацій соціального педагога щодо запобігання порушення прав людини в сім’ї); охоронно-захисну (клопотання про позбавлення батьківських прав, вилучення дитини з сім’ї, направлення жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок і неповнолітніх); комунікативну (встановлення взаємодії соціального педагога з членами сім’ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині); координаційну (залучення медиків, психологів, юристів та інших фахівців до розв’язання проблем у сім’ї).

 

 

12. Охарактеризуйте організаційні форми соціально-педагогічної роботи. Пакет організаційних форм

Професійна робота соціального педагога значною мірою спрямована на залучення дітей та молоді у різноманітних видах соціально-позитивної діяльності.

У своїй практиці соціальний педагог використовує значну кількість різноманітних організаційних форм.

Форми соціально-педагогічної діяльності – це зовнішнє вираження організації взаємодії соціального педагога та клієнта.

Класифікація форм організації:

1. За специфічними ознаками

Ä Функціональність: яка вказує на існування таких форм, що забезпечують реалізацію окремих функцій соціально-педагогічної діяльності (наприклад: здійснюючи соціальну профілактику найчастіше використовують форму інформаційного характеру: бесіда, лекції, виступи. Реабілітаційна робота соціального педагога найчастіше реалізується через форми практичної спрямованості: конкурси робіт дітей – інвалідів, фестивалі «Повір у себе», творчі майстерні);

Ä Структурність: що характеризується специфічними правилами побудови окремих видів організаційних форм. У ході підготовки бесіди соціальний педагог шукає різну інформацію з конкретної проблеми і шукає за допомогою прийомів та засобів, як краще донести її до слухачів, обговорити окремі питання. А в ході підготовки вечора-відпочинку соціальному педагогові в першу чергу необхідно продумати загальну сюжетну лінію, підібрати конкурсні завдання, знайти оптимальні засоби для створення позитивного настрою учасників.

Ä Інтегративність: об’єднання різних форм соціально-педагогічної діяльності.

2. За напрямом соціально-педагогічної діяльності:

Ä Художньо-естетичні;

Ä Спортивні;

Ä Трудові.

3. За кількісним складом учасників:

Ä Індивідуальні;

Ä Групові;

Ä Масові;

4. За домінуючим засобом виховного впливу:

Ä Словесні; практичні. Наочні.

5. За складністю побудови:

Ä Прості, складні, комплексні.

6. За ха-ром змістовного наповнення:

Ä Інформаційні, практичні, інформаційно-практичні.

7. За напрямом соц..-пед. діяльності:

Ä Превентивні, реабілітаційні, захисні.

Форми соціально-педагогічної роботи поділяються на:

Ä Традиційні: бесіди, вікторини, диспути, конкурси, усні журнали, тематичні вечори.

Ä Нетрадиційні: молодіжні «Інтернет-кафе», вуличні ігротеки, профілактичні програми «Підліток-підлітку», «Ровесник-ровеснику».

 

Кожна організаційна форма вимагає її проектування.

Проект організаційної роботи – це пакет інформаційно-практичних матеріалів та рекомендацій щодо їх організації, рекомендації та унаочнення, часу, приміщень, зовнішнього виду учасників.

Залежно від обраної форми соціальний педагог може розробляти її проект самостійно (бесіда, лекція, вікторина, диспут) чи успіх праці з творчою групою (фестиваль, конкурс, вистава, зустріч). До складу такої групи можуть бути залучені колеги, молодь. Представники різних соціальних інститутів та громадських організацій

Усний журнал – це організаційна форма інформативного характеру, змістовий матеріал якої подається окремо, логічно пов’язаними часинами у вигляді тематичних сторінок. У процесі його підготовки розробляється:

Ä Тема усного журналу;

Ä «титульна» сторінка журналу;

Ä Змістовно-структурна варіативність сторінок журналу;

Ä Заключна сторінка.

Під час підготовки проекту усного журналу основною метою є пошук різноманітних засобів та прийомів викладу інформації. Це дозволяє створити варіативність та емоційний вплив на аудиторію (наочне оформлення, інсценування, театралізація).

Бесіда – основою будь-якої бесіди є діалогічна взаємодія, що полягає в реалізації таких функцій спілкування:

Ä Інформативна (передача інформації)

Ä Регулятивно-комунікативна (вплив на поведінку партнерів у спілкуванні);

Ä Афективно-комунікативна.

Щоб реалізувати всі функції бесіди в процесі її проектування соціальний педагог має враховувати:

Ä Обирати актуальну тему бесіди;

Ä Аудиторія слухачів повинна мати певний обсяг інформації з запропонованої проблеми;

Ä Матеріал підлаштовується до індивідуальних особливостей групи;

Ä Конкретизувати основні питання, які будуть ставитися під час бесіди.

Ä Змоделювати можливі та бажанні варіанти відповідей на них;

Ä За необхідністю добирати наочний матеріал та співвідносити його з інформаційним наповненням бесіди;

Ä Визначити оптимальні прийоми активізації уваги учасників на початковому етапі бесіди, продумати оптимальні прийоми підведення підсумків бесіди залежно від її змісту та особливостей групи;

 

Вікторина – набір питань, пов’язаних між собою спільною темою, які ставлять в усній чи письмовій формі.

Дає можливість виявити аудиторію учасників, коло їх інтересів і уподобань. Під час проведення вікторини створюються умови для активної участі глядачів. За змістом вікторини бувають різноманітні:

Ä Літературні, лінгвістичні, музичні, комбіновані.

Можна виділити кілька рекомендацій щодо підготовки та проведення вікторини:

Ä Доцільно проводи вікторину, присвячену одній темі або таку. Яка складається з питань пов’язаних між собою спільною тематикою;

Ä Вибір ведучої для ведення вікторини, один з важливих моментів діяльності педагогів;

Ä Оформлення вікторини – розробка певних ігрових інформацій, систему оцінювання гравців. Символічних нагород.

Ä Форма проведення вікторини (індивідуальна, групова).

 

Диспут – зіткнення думок, різних точок зору, це одна з форм роботи соц..пед. яка потребує досить тривалої підготовки в межах від 2-3 тижнів. Роботу потрібно розпочати з вибором теми дискусії

Складові диспуту:

Ä Розробка плану, підготовка диспуту з переліком відповідальних за певну ланку роботи;

Ä Добір літератури з обговорю вальної проблеми;

Ä Визначення основних питань дискусії;

Ä Вибір ведучого диспуту;

Ä Оформлення приміщень для проведення.

При оформленні основних питань диспуту слід враховувати:

Ä Питання дискусії повинні бути значущими для учасників;

Ä Мають містити суперечності;

Ä Не можна допускати провокуючі запитання;

Ä Обговорювати не більше 5-6 питань

 

Конкурс – це індивідуальні чи групові змагання, у процесі яких вирішується завдання інтелектуального практичного характеру чи їх сукупності.

Структурні елементи:

Ä Тема, конкурсна програма

Ä Змістове наповнення програми;

Ä Критерії та форми оцінювання завдань;

Ä Підведення підсумків та заохочення учасників.

 

Тематичний вечір – це складна організаційна форма, яка містить кілька епізодів, поєднань між собою однією темою.

Розробка проекту:

Ä Визначення теми вечора;

Ä Виокремлення епізодів та їх умовної назви;

Ä Розширення інтерпретації кожного епізоду;

Ä Змістовне наповнення епізодів та їх логічне взаємопоєднання.

Залежно від сфери діяльності спеціаліста визначають такі напрямки:

Ä Соц..пед діяльність в системі шкільного освіти;

Ä З сімєю (проблемною, віруючими батьками, де є обдаровані діти або хворі діти);

Ä В мікрорайоні;

Ä В притулках;

Ä В інтернат них закладах;

Ä З важкими дітьми, з дітьми «груп ризику».

Загальна концепція допомоги:

1. Виявлення причин деформації в розвитку клієнта, пошук засобів і способів їх усунення, зміни середовища в інтересах клієнта;

2. Розробки адекватної методики соціально-педагогічного процесу, який дозволить нормальний розвиток клієнта.

 

 

13.Зміст, завдання технології роботи з волонтерами в центрах соціальних служб