Організаційні моделі соціальної освіти в зарубіжних країнах

 

В умовах інтеграційних процесів, що відбуваються сьогодні в світі, вітчизняні дослідники все частіше розглядають організаційну модель освіти як відкриту динамічну систему, що зумовлює необ- хідність вивчення не лише вітчизняного досвіду підготовки спеціа- лістів, але й досвіду світових освітніх систем і допомагає визначати нові підходи як стратегічні напрямки розвитку професійної освіти в Україні.

Порівняно невеликий досвід нашої держави у сфері організа- ції та надання соціальної допомоги високого рівня тим категоріям населення, які її потребують, а також зростаючий взаємозв’язок та взаємозалежність між світовими державами, інтернаціоналіза- ція економіки, культури і науки, загострення глобальних проблем, вирішення яких неможливе без виходу за національні рамки, обу- мовлює першочергову можливість вивчення передового світового досвіду в різних сферах суспільного життя, в тому числі і в галузі соціальної роботи. Це дозволить використати ефективні, перевіре- ні часом, технології соціальної роботи, наблизить їх до формування

єдиних світових стандартів надання соціальної допомоги, реалізації спільних проектів і програм. Але, водночас, йдучи у розвитку со- ціальної роботи за країнами, які вже подолали багаторічний шлях в цій сфері, Україна не повинна просто копіювати їх моделі, проте світовий досвід повинен стати одним із найважливіших джерел рос- ту і розвитку соціальної сфери в нашій країні. Подальше удоскона- лення соціально-педагогічної роботи в Україні можливе за рахунок конструктивного злиття вітчизняного досвіду і світової практики на шляху втілення інноваційних ідей з врахуванням місцевих особли- востей.

У всьому світі система соціальної освіти вимагає змін і потре- бує удосконалення. Фахівців для соціальної сфери потрібно готува- ти таким чином, щоб вони були здатні усунути негативні соціальні прояви у суспільстві. А це можливо лише у таких навчальних за- кладах, які тримають руку на пульсі сучасних тенденцій розвитку соціальної сфери.

У підготовці соціальних працівників і соціальних педагогів у різних країнах існує багато відмінностей: за кількістю навчальних закладів, кількістю студентів на кожного викладача, термінами на- вчання, навчальними програмами та професорсько-викладацьким складом. Але існує і багато спільних рис: ідеали, відданість своїй справі, професійна етика, служіння людям тощо.

Скандинавські країни відомі у світі добре розвинутою систе- мою соціального захисту населення, в основі якої лежить розвинута система професійної підготовки соціальних працівників. Це можна проілюструвати на прикладі Швеції, країни з класичною європей- ською системою соціальної роботи. Логіку підготовки соціальних працівників у Швеції можна розглянути на прикладі Ґетеборзького університету. Навчання соціальних працівників триває три з поло- виною роки. Перший рік починається з викладання суспільних дис- циплін. Студенти розширюють своє розуміння суті та значущості, взаємовпливів та взаємозалежностей таких соціальних систем, як індивід – суспільство, визначають свою громадянську позицію. Од- ним із основних предметів, що викладається в рамках суспільних дисциплін, є психологія. Наступний блок пов’язаний з вивченням структури суспільства, економіки, соціальної політики, соціології тощо. Далі вивчаються правові аспекти соціальної роботи, політич- на система держави, її будова. Особливе місце займає підготовка до вирішення проблем теорії та методології соціальної роботи. Після

першого року навчання студенти проходять навчальну практику в соціальних агенціях як помічники соціальних працівників, що три- ває п’ять місяців. Практикою керує наставник – професійний со- ціальний працівник, що має вищу освіту, спеціальну педагогічну підготовку і практичний досвід соціальної роботи. Він керує 5-10 студентами протягом всього періоду практики. Після екзаменацій- ної перевірки результатів практики наставник дає характеристику кожному студенту, і, якщо вона задовільна, студент повертається до навчання в університет. На другому році навчання, протягом 4-го та 5-го семестрів, студенти поглиблено вивчають соціально- психологічні аспекти професії. Загалом навчальну діяльність можна поділити на два етапи. Перший торкається соціально-психологічних аспектів роботи з індивідом, сім’єю, соціальною групою. Другий етап підготовки концентрується на структурних проблемах, пов’язаних із життєвими ситуаціями: житлом, суспільною діяльністю, особис- тими проблемами тощо. Під час навчання широко застосовуються симуляційні методи для закріплення теоретичних знань у вигляді вправ та ігор, де студенти виступають та в ролі соціального праців- ника, то в ролі клієнта, і програються можливі варіанти їх взаємодії. В кінці 5-го семестру, коли пройдено всі основні базові курси, сту- дент має визначитися зі спеціалізацією своєї майбутньої професій- ної діяльності.

Ґетеборзький університет надає такі спеціалізації:

- робота з людьми з девіантною поведінкою;

- робота соціального працівника в школі;

- робота соціального працівника в пенітенціарній системі;

- робота соціального працівника в закладах охорони здоров’я;

- робота соціального працівника з емігрантами;

- робота соціального працівника на підприємстві;

- наукова діяльність у сфері соціальної роботи.

Після того, як студенти проходять спеціалізацію і екзаменаційна комісія дає позитивну оцінку їхнім результатам, студенти скерову- ються на другу навчальну практику тривалістю шість місяців, яка включає діяльність студента виключно за своєю спеціалізацією. Після проходження практики студент має написати дипломний про- ект за своєю спеціалізацією та захистити його, після чого йому ви- дається диплом бакалавра соціальної роботи. Варто зауважити, що більшість навчальних закладів Швеції, підтримують тісний контакт зі школами та центрами соціальної роботи в зарубіжних країнах, а

також з міжнародними організаціями. З метою підвищення рівня підготовки майбутніх спеціалістів для соціальної сфери у Швеції розроблена і ефективно функціонує програма обміну, яка передба- чає можливість проходження студентами практики і стажування в інших країнах, зокрема у Великій Британії та Німеччині.

На сучасному етапі підготовка соціальних працівників у Німеч- чині триває 4 роки і здійснюється у Вищих соціальних Школах, що діють при університетах та в коледжах. Університети і коледжі в Німеччині мають високу міру конституційно гарантованої незалеж- ності. В рамках соціальної структури вони автономно вирішують усі академічні проблеми: навчальні програми, іспити, навчальні плани, набір студентів. Навчальні плани та програми різняться в різних школах. Не існує жодного зовнішнього контролю, координації або акредитації на державному рівні, за винятком таких професійних об’єднань, як Асоціація деканів шкіл соціальної роботи. Абітурієнти, зазвичай, надають перевагу навчанню у коледжі. Це зумовлено таки- ми причинами: практико-орієнтований підхід, більш короткий, по- рівнянно з університетом, термін навчання, більша свобода у виборі навчальних курсів, менша кількість випускних іспитів. Навчання в коледжах має комплексний характер. Воно втілює ідею практичної спрямованості, передбачає розширення науково-методичної бази за рахунок міжнародних зв’язків, оволодіння сучасними технологіями соціальної роботи та творчий підхід.

У школах соціальної роботи здебільшого пропонується три різ- них типи навчальних програм:

- соціальна робота, орієнтована на традиційні напрямки соціаль- ної політики в державних і громадських організаціях;

- соціальна педагогіка, спрямована на роботу з молоддю в громаді, навчальних та позашкільних освітньо-виховних закладах;

- “Sozial wesen” – навчальна програма, що об’єднує елементи як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки (Баварія, Бремен, Гамбург, Шлезвиг-Гольштейн, Берлін, Саарланді, Нижня Сак- сонія).

Школи інших земель (Північний Рейн-Вестфалія, Рейнланд- Пфальц, Гессен, Баден-Вюртенберг), пропонують окремі курси із соціальної роботи та соціальної педагогіки. І хоча у Німеччині за- проваджено розмежування між соціальною роботою та соціальною педагогікою останнім часом в країні прослідковується тенденція до стирання меж між соціальною педагогікою та соціальною роботою.

У наукових працях німецьких науковців, все частіше звучить думка про спільність, спорідненість та інтеграцію цих сфер соціальної ді- яльності.

На основі аналізу елементів різних навчальних програм з підго- товки соціальних працівників у вищих навчальних закладах Німеч- чини, можна виокремити елементи, що є майже в кожній навчальній програмі:

- соціальна робота і соціальна педагогіка: історія, теорія, організа- ція, соціальні інститути, методи роботи;

- соціальні науки: соціологія, соціальна політика, політичні на- уки, економіка, статистики, емпіричні соціальні дослідження;

- психологія/педагогіка: прогресивна психологія, терапевтичні методи, теорія і практика освіти, теорії соціалізації;

- здоров’я: надання медичної допомоги, медичне обстеження, па- тронаж;

- юридичне і суспільне управління: законодавство у справах сім’ї, молоді, соціального забезпечення, соціальних гарантій у сфері зайнятості та самоврядування;

- музика, драматургія, спорт, образотворче мистецтво, кінемато- графія, робота із засобами масової інформації.

Багато навчальних програм включають курси з іноземних мов, таких, як англійська, іспанська, французька. Школи з орієнтацією на роботу з іммігрантами пропонують курси мов іммігрантів.

Навчальні курси традиційно досить жорстко структуровані. Вони включають важливі академічні дисципліни і переважно струк- туровані відповідно до них. Це створює проблему інтеграції знань і навичок (умінь) у різноманітних академічних дисциплінах. Багато шкіл змінили свої навчальні програми, відмовившись від орієнта- ції на академічні дисципліни, спрямувавши свою увагу на соціальні проблеми клієнтів та практичні сфери соціальної роботи, пропону- ючи різноманітні спеціалізації.

Професійна практика відіграє важливу роль в освіті соціальних працівників в Німеччині. Практична підготовка організована відпо- відно до двох моделей: “однофазова” і “двофазова”. “Однофазова” модель інтегрує два шестимісячних періоди практики у професійній галузі в академічну навчальну програму; студенти проходять остан- ні іспити в школах після чотирьох років навчання й одержують дер- жавний сертифікат після закінчення. Цей тип навчання пропону- ється школами в Баварії, Баден-Вюртенберзі, Саарланді та Гессені.

“Двофазова” модель, запропонована всіма іншими школами, потре- бує щорічно оплачуваного скерування на роботу в професійній сфе- рі після завершення трьох років академічної підготовки в школах. За цією моделлю студенти одержують державний сертифікат про вищу освіту лише після успішного завершення річної практики в певній сфері соціальної роботи. Студенти працюють за скеруванням на ро- боту в певній установі під контролем і спостереженням соціального працівника, який працює в цій організації.

Після закінчення навчальної програми в соціальній роботі і со- ціальній педагогіці студентам присуджується академічний ступінь соціального працівника або соціального педагога. Після завершен- ня своєї роботи у професійній галузі – в однофазовій моделі одно- часно, у двофазовій – після закінчення навчання студенти одержу- ють державний сертифікат соціального працівника або соціального педагога. У землях зі спільною програмою “Sozial wesen” (Баварія, Бремен, Гамбург, Шлезвиг-Гольштейн, Берлін, Саарланді, Нижня Саксонія) студенти одержують тільки ступінь соціального педагога і відповідний державний сертифікат. Отже, підготовка соціальних працівників у Німеччині спирається на міцну науково-методичну базу соціальної роботи з використанням усіх сучасних досягнень як у теоретичній, так і в практичній сферах. Для роботи з молоддю в соціально-виховних установах в Німеччині надається перевага під- готовці соціальних педагогів, оскільки саме вони не лише надають соціальну допомогу, але й здійснюють постійний цілеспрямований вплив на соціалізацію молоді, що є важливою передумовою інтегра- ції молодого покоління в соціумі.

На відміну від Швеції та Німеччини, у Великобританії основна увага приділяється не стільки теоретичній підготовці майбутніх со- ціальних працівників, скільки формуванню практичних вмінь і на- вичок соціальної роботи, а також особистісному розвитку та профе- сійній етиці.

Особливістю університетської освіти соціальних працівників у Великобританії є багатоступеневий характер. Найбільш поширени- ми є три рівні університетської підготовки:

- диплом спеціаліста із соціальної роботи;

- диплом бакалавра;

- диплом магістра.

Мінімальний термін навчання в університеті становить два роки, при чому більшість навчального часу відводиться на практику. Далі

студент за бажанням, протягом ще двох років може продовжити на- вчання для здобуття ступеня бакалавра, а потім ще протягом одного року – магістра соціальної роботи.

Розглядаючи професійну підготовку соціальних працівників в університетах Великобританії, варто зазначити, що значна частина навчального навантаження (40–50%) відводиться для організації практики безпосередньо на робочому місці. Так, заняття в Манчес- терському університеті становлять для студентів денної форми на- вчання два дні на тиждень, а для студентів, які поєднують роботу з навчанням – один день на тиждень. Тим самим англійські фахівці стверджують, що навчання на робочому місці дає можливість сту- дентам не тільки опанувати конкретні уміння, а й пов’язати теорію з практикою. Очевидним при цьому стає той факт, що успіх під- готовки майбутнього спеціаліста залежить від створення належної бази для проходження практики. Для цього в соціальних агенціях Великої Британії створюються умови, за яких студенти мають мож- ливість з достатнім рівнем самостійності виконувати конкретні практичні завдання.

Найважливішою фігурою у процесі підготовки майбутнього со- ціального працівника є педагог-наставник (тьютер). Зазвичай, він навчає 1-3 студентів. До компетенції тьютора входить керівництво практикою підопічних: визначення загального об’сягу роботи, що необхідно виконати студенту під час практики, щодня ставить про- блемні практичні завдання, надання необхідної допомоги в процесі виконання завдань та здійснення загального контролю за діяльніс- тю студента.

За підсумками проходження практики педагог-наставник скла- дає індивідуальну характеристику на студента. Характеристика по- винна відображати ділові та особистісні якості майбутнього фахівця з соціальної роботи, його ставлення до роботи, поводження в супер- ечливих ситуаціях тощо.

На сучасному етапі підготовку соціальних працівників у США здійснюють коледжі та школи соціальної роботи, що діють при уні- верситетах. У вищій освіті США діє 3-рівнева шкала професійної кваліфікації соціальних працівників.

Ступінь бакалавра – перший професійний ступінь. Він надається після чотирьох років навчання у коледжі або школі соціальної робо- ти. Мета навчання на рівні бакалаврату – підготувати студента для переходу на наступний рівень оволодіння професією. Бакалаври со-

ціальної роботи після завершення основної підготовки можуть роз- почати свою професійну діяльність як соціальні працівники загаль- ної спеціальності або продовжити навчання в магістратурі. Ступінь магістра присвоюється через два роки навчання в спеціалізованій школі соціальної роботи. Перший рік присвячується поглибленому вивченню теорії і практики соціальної роботи. Поглиблено здійсню- ється вивчення спеціалізованих предметів – соціальної політики, соціальної економіки, соціального права, соціальної психології, ге- ронтології, методів соціальної роботи. Другий рік використовується для спеціалізації і вдосконалення рівня професійної підготовки на практиці. Після закінчення магістратури спеціаліст отримує загаль- ну спеціалізацію, є фахівцем в одному із напрямків чи у певній сфері соціальної роботи. Крім того, студент може обрати спеціалізацію у будь-якій із сфер діяльності соціальної роботи: робота з людьми по- хилого віку, робота у центрах здоров’я, сімейних службах, соціаль- них службах на підприємствах, робота з дітьми, робота з людьми, що мають психічні або фізичні вади, робота із засудженими тощо. Магістри також можуть набути кваліфікацію незалежного практи- ка, яка дозволяє займатися приватною діяльністю, працювати на ке- рівних посадах, здійснювати керівництво соціальними програмами, консультувати та викладати; для цього крім диплому магістра треба мати успішний досвід практичної діяльності в галузі соціальної ро- боти, рекомендації кваліфікованих спеціалістів та скласти письмо- вий іспит, який проводиться під наглядом Національної Асоціації соціальних працівників Америки.

Для здобуття докторського ступіню треба два роки підготовки після ступеню магістра. Основна увага в докторських програмах приділяється міждисциплінарним зв’язкам та підходам до засвоєн- ня знань, якісному та кількісному підходах в оцінці знань, спеціалі- заціям у різних сферах соціальної роботи. При навчанні в докторан- турі в США роблять наголос, з одного боку, на міждисциплінарних зв’язках та підходах до засвоєння знань, а з іншої – на спеціалізації у відповідній сфері соціальної роботи. Існує три шляхи отримання диплома доктора соціальної роботи:

1. Як викладача з індивідуальної соціальної роботи, інноватора, дослідника та адміністратора соціальних служб, який бажає пра- цювати у системі розробки та реалізації соціальних програм.

2. Підготовка до кар’єри дослідника у сфері соціальної роботи та викладача вищого навчального закладу.

3. Підготовка до кар’єри у сфері розвитку і розробки програм соці- ального планування, реалізації соціальної політики, планування на рівні громади, виконання адміністративних функцій або ви- кладання у цих сферах.

Докторантура відіграє вирішальну роль у всій системі підготов- ки спеціалістів із соціальної роботи. Завданням освітніх програм із підготовки бакалаврів і магістрів соціальної роботи є підготовка спеціалістів, здатних ефективно працювати з різними категоріями і групами клієнтів. А оскільки до викладання у вищих навчальних за- кладах допускаються, переважно фахівці з докторським дипломом, то, власне, від ефективності функціонування докторантури значною мірою залежить якість підготовки майбутніх спеціалістів для соці- альної сфери.

В університетах США у навчальні плани професійної підготовки соціальних працівників обов’язково включаються п’ять базових тем:

1. Поведінка людини та її соціальне оточення.

2. Соціальна політика та служби соціального забезпечення.

3. Практика соціальної роботи.

4. Дослідження в сфері соціальної роботи.

5. Польова практика.

Зміст кожної з цих тем наповнюється навчальними курсами гуманітарних дисциплін, провідне місце серед яких відводиться со- ціальним та біологічним наукам (соціології, біології, медицині, фізі- ології, психології, патопсихології, філософії, політології, економіці, антропології, історії соціальної роботи, педагогіці, праву тощо).

За допомогою таких навчальних курсів, як, наприклад, “Пове- дінка людини” та “Суспільство”, студенти навчаються усвідомлено підходити до вирішення проблеми “людина і середовище”, що ви- никає при аналізі конкретної ситуації. Вони отримують знання про окрему людину, групи, сім’ї, організації, громади тощо, приходять до розуміння взаємозв’язків біологічних, соціальних, психологічних та культурних систем суспільства, їх впливу на поведінку людини та поведінку людини на ці системи. Кожний навчальний план по со- ціальній роботі містить також інформацію про соціальну політику держави та діяльність служб соціального забезпечення у масштабах країни. Студенти вивчають структури програм різних соціальних служб, історію інститутів соціального забезпечення та соціальної роботи як професійної діяльності. До змісту курсів по практиці со- ціальної роботи входить багато методів та моделей впливу. До нього

введени: теорія, дослідження, досвід, що був накопичений в практи- ці соціальної роботи.

На факультетах соціальної роботи в американських навчальних закладах практичне навчання є фактично домінуючою формою ви- кладання, бо практика є не тільки місцем свідомого застосування знань, їх корекції, вдосконалення, формування практичних вмінь і навичок, але і місцем засвоєння професійної етики і цінностей со- ціальної роботи, формуванням професійно важливих якостей та індивідуального стилю професійної діяльності. Кожен студент по- винен пройти дві-три практики під керівництвом досвідченого со- ціального працівника. Принаймні хоча б одна із практик повинна бути у закладі того типу, в якому студенту треба буде працювати після закінчення навчання. Кожному студенту надається викладач з практики, педагог-наставник (“field educator” – польовий інструк- тор). Це, зазвичай, працівник соціальної служби, який працює з клі- єнтами і який знайомить студентів з роботою служби, навчає їх без відриву від роботи. Але існують служби, де викладачі практики не працюють з клієнтами, а займаються тільки студентами. Вони часто керують одночасно трьома або більшою кількістю студентів.

Практика є однією з основних відмінних рис навчання соціаль- ній роботі в США. Тут студенти усвідомлюють цінність соціальної роботи, навчаються розвивати професійні відносини з клієнтами в процесі надання допомоги, починають реалізовувати ідею відпо- відальності перед клієнтом, агентством, громадою, зустрічаються з етичними дилемами та намагаються вирішувати їх, застосовують на практиці знання про поведінку та потреби людини, про ресурси місцевої громади, встановлюють зв’язок своєї практичної роботи з підходами до оцінки її результатів.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Дати характеристику системі професійної підготовки соціаль- них працівників у США.

2. Виявити спільні та відмінні риси професійної підготовки соці- альних працівників у США та Європі.

3. Охарактеризувати модель соціальної освіти у Великобританії.

4. Здійснити порівняльний аналіз систем професійної підготовки соціальних працівників у країнах Скандинавії та України.

Література

 

1. Доуєл М., Шардлоу С. Практика социальной работы. К.: Ассоци- ация психиатров Украины, 1996.

2. Козлов А. А. Социальная работа за рубежом: состояние, тен- денции, перспективы. – М.: Флинта. Московский психолого- социальный институт, 1998.

3. Пічкар О. Підготовка соціальних працівників у Великобританії

/Соціальна політика і соціальна робота. № 3-4. – 2002.

4. Пічкар О. П. Кадрове забезпечення соціальних служб у Великій Британії. Монографія. – У., 2003.

5. Поліщук В. А. Підготовка фахівців з соціальної роботи: Терно- пільський державний педагогічний університет / Соціальна по- літика і соціальна робота/ №1. – 1999.

6. Поліщук В. А. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2003.

7. Тименко В. М. Професійна підготовка соціальних працівників у вищих навчальних закладах США і Україні: спільність і відмін- ності. – К.: Автореферат, 2003.