Волонтерство як чинник соціально-педагогічного впливу на становлення особистості

 

Початок розгалуження мережі центрів соціальних служб для молоді в Україні припадає, переважно, на 1992–1993 рр. Інтенсив- ний розвиток та специфіка роботи цих служб зумовлені вимогами часу, що, водночас, викликало потребу у створенні багатопрофіль- ної інфраструктури, складовою частиною якої, поряд з професійни- ми соціальними працівниками, змогли б стати добровільні помічни- ки – волонтери [7]. Волонтерські служби при центрах соціальних служб для молоді поступово стали одним із об’єктів уваги держав- ної молодіжної політики.

За приналежністю до певної організаційної структури волонте- рів України можна поділити на дві умовні групи:

І – волонтери, які працюють при соціальних службах для молоді; ІІ – волонтери, які є членами різних громадських організацій. Слід зауважити, якщо представники першої групи, переважно,

само ідентифікують себе з поняттям “волонтери”, то представники другої групи, зазвичай, не називають себе “волонтерами”, вони про- вадять соціальну роботу згідно з обов`язками членів громадських організацій.

У змісті діяльності обох груп волонтерів є чимало спільного, але організаційні принципи значно різняться, тому розглядати їх окре- мо доцільно.

На початку розвитку ССМ членами волонтерських груп пере- важно були неповнолітні і молодь (старшокласники, студенти), тобто особи, у яких не було відповідного досвіду у цій роботі чи ква- ліфікації. Проте останнім часом все частіше до волонтерських лав вступають і добровольці – досвідчені фахівці (юристи, лікарі, пси- хологи, педагоги та ін.).

Вивчення складу волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді науковцями Українського інституту соціальних досліджень (1998 р.) дозволило розподілити волонтерів на чотири

групи за: віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти [38].

Перша група – підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп при ССМ (в клубах молодих інвалідів, творчих об’єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об’єднаннях тощо).

Друга група – студенти вищих навчальних закладів (переваж- но, з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педагогіки), які звертаються до центрів ССМ з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять в центрах навчальну практику.

Третя група – батьки проблемних дітей та підлітків (дітей- інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної пове- дінки та інші), які об’єднуються в групи самодопомоги.

Четверта група – волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соці- альні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонте- рам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно від- різняються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професійними можливостями, інтенсивністю залучення до волон- терської роботи. Тому доцільно розглянути особливості їхньої ді- яльності більш детально.

Для підлітків головною причиною участі у волонтерській ді- яльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведен- ня власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допо- моги, зазвичай, для них не є визначальним.

Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов`язану з по- їздками, виходами на вулиці, провідуваннями, скажімо, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.

По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками – об`єктами соціальної роботи, на яких спрямована зна- чна частина програм, що реалізуються ССМ, з дітьми вулиці, підліт-

ками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь- яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику. Саме на основі цих особливостей підлітків діє програма “Молодіжний барометр”, що реалізується Соціальною службою для молоді м. Києва разом з Українським інститутом соціальних дослі- джень за фінансової підтримки ЮНІСЕФ. Суть проекту полягає в тому, що соціологічні опитування молоді та підлітків проводяться не силами дорослих інтерв`юерів, а однолітками респондентів. Ма- теріали досліджень аналізуються також самими підлітками з пози- цій їх розуміння ситуації в молодіжному середовищі.

Третя унікальна риса волонтерів-підлітків: вони із задоволен- ням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для ЦССМ: оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.

По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє залучати їх до нових, ще не розроблених про- грам, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук но- вих форм і методів.

Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 го- дини. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові залучитися до неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нор- мою, і якщо цей час витрачається на соціально значущу працю – це вирішення проблем для самого підлітка, його сім`ї та організаторів волонтерського руху.

Водночас, деякі підлітки приходять у волонтерство з метою роз- витку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них це поки що є проблемою. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов`язана з особливими навичками і нахилами: малювання, літературні здібності, уміння працювати на комп`ютері, знання іноземних мов тощо.

При організації роботи підлітків-волонтерів слід мати на увазі, що значна їх частина не затримається у волонтерському загоні: підлітки перебувають у пошуку, пробують себе в різних ролях. Волонтерство, зазвичай, є одним із можливих варіантів соціального самостверджен-

ня, але не єдиним. Тому хтось із підлітків залишиться надовго, а для когось це буде одним із відкинутих варіантів. Проте частка тих, хто “затримається”, залежить від того, наскільки серйозно дорослі підхо- дять до використання діяльності волонтерів-підлітків.

В одній із фокус-груп підлітки розповіли, що називають себе “воліками”. Ця, на перший погляд, зменшена форма слова “волон- тер” насправді містить глибоке значення.

Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих (соціальних працівників, батьків тих дітей, з якими вони працюють, вчителів), але й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні.

У зв’язку з цим дуже складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота – розклеювання афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це допустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони викону- ють. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо.

Що дуже важливо в роботі з волонтерами-підлітками, так це ство- рення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації.

Із метою виявлення поглядів волонтерів на те, наскільки впливає участь молодих людей у волонтерській діяльності на розвиток їхніх людських якостей та здібностей інститут соціальних досліджень і Міністерство у справах сім’ї та молоді у серпні – вересні 1999 року провели опитування 115 експертів п`яти областей України, котрі за- ймаються організацією волонтерської роботи серед підлітків. Орга- нізатори волонтерської роботи відзначають значні зміни у структурі особистості волонтера-підлітка у процесі його добровільного залу- чення до соціальної роботи.

Найбільші помітні зміни проявляються у процесі самореалізації молодих людей: підвищення рівня самостійності у підлітків, які за- ймаються волонтерською роботою: 61 % експертів “часто спостеріга- ють”, а 25 % – “іноді спостерігають”; підвищення впевненості в собі: 53 % – “часто спостерігають”, 38 % – “іноді спостерігають”; збільшен- ня потреби у самореалізації: 85 % (52 % – “часто спостерігають”, 33 %

– “іноді спостерігають”) – 91 % (відповідно 49 % і 42 %) – назвали зміни в усвідомленні власної індивідуальності.

Помітні зміни спостерігаються стосовно бажання самооргані- зації молодих волонтерів, зокрема, 79 % респондентів зазначають посилення самостійності дій (56 % – “часто спостерігають”, 23 % – “іноді спостерігають” ці зміни), 76 % респондентів (відповідно 54 % і 22 %) – констатують підвищення рівня самоконтролю волонтерів; 83 % респондентів (відповідно 45 % і 38 %) вважають, що участь у волонтерській роботі сприяє розвитку працелюбності у волонтерів.

Залучення до волонтерства активізує молодих людей щодо само- визначення. Так, 92 % (відповідно 53 % і 39 %) експертів вважають, що у молодих волонтерів відбуваються зміни щодо усвідомлення свого місця в сім`ї, колективі, світі тощо; 78 % (32 % і 46 %) – спо- стерігають зміни самоідентифікації молодих людей стосовно інших; 79 % експертів – помічають здатність до адекватного вирішення сво- їх завдань у конкретній ситуації.

Аналізуючи емпіричні дані, виявлено, що самопізнання, само- освіта, самовиховання і саморегуляція змінюються молодих людей, залучених до волонтерства.

Отже, працюючи з волонтерами-підлітками, слід говорити не лише про їх участь у соціальній роботі, але й про вплив волонтер- ства на формування самої особистості волонтера.

Цей аспект волонтерства поки що мало вивчений, і що характер- но – йому не приділяється належної уваги. Хоча, насправді, важко сказати, що тут головне – допомога іншим чи соціалізація самого себе.

Саме цей аспект волонтерського руху визначає діяльність волонтерів-підлітків як один з головних напрямків роботи по со- ціалізації молоді. Тому змінюється ставлення до “приходу – ви- ходу” волонтерів-підлітків. Якщо волонтер залишив свою добро- вільну роботу для того, щоб підготуватися і вступити до вузу, або його призвали в армію чи він одружився, – це нормальний перебіг життя. Якщо підліток перестав займатися волонтерською роботою і проводить час в тому самому дворі, але вже серед “неорганізованої” молоді, треба серйозно замислитися над тим, з яких саме причин це відбулося.

Робота з волонтерами-підлітками – це лакмусовий папір, який виявляє не тільки те, наскільки правильно організовується соціаль- на робота, але й наскільки відкрито і щиро команда займається со- ціальною роботою.

У студентів-волонтерів дещо інші мотиви для добровільної соці- альної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними – одержання заліку, проходження практики, так і реальними – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Причому, на відміну від підлітків-волонтерів, їх, певною мірою, хвилює проблема міжособистісної комунікації. Для них більш важ- ливим є спілкування з професіоналами з обраної спеціальності, зна- йомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм до- помогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися у нових соціальних умовах.

Студентів-волонтерів цікавлять лише ті види соціальної роботи, які безпосередньо пов`язані з майбутньою професією. Вони надають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах. Інди- відуальна – коли студенту довіряють консультування, а в невеликих групах – це, зазвичай, проведення дослідження, групове консульту- вання або проведення тренінгових занять тощо.

Щодо оцінки діяльності волонтера-студента, то думка ровесни- ків і батьків відходить на другий план. Для нього важливою є оцін- ка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє його самоутвердженню не лише як спеціаліста, а й як осо- бистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання його діяль- ності колегами, комфортне входження в колектив професіоналів.

Саме в оцінці професійної компетентності самими студентами і організаторами волонтерського руху закладена одна із причин кон- флікту і непорозуміння. Починаючи з четвертого курсу, студенти самоідентифікують себе уже з роллю спеціаліста. Фахівці ЦССМ, зазвичай, не поділяють такої впевненості і часто пропонують їм “некваліфіковані” види роботи. Таке ставлення ображає студентів і часто відштовхує їх від волонтерських справ. Насправді, лише ква- ліфікований спеціаліст може оцінити, наскільки підготовка студен- та відповідає реальним завданням, які ставляться у ході реалізації конкретної соціальної програми. Саме фахівець може об`єктивно вказати на недоліки в знаннях, якщо такі є, не викликаючи при цьо- му образи. Ідеальний варіант, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім поступово переходять до са- мостійної роботи. Якщо волонтеру-студенту бракує професіоналіз- му, необхідно стимулювати його підвищення. Він має усвідомити,

що соціальна система зацікавлена в ньому лише за умови набуття ним професіоналізму.

Практика показує, що волонтери-студенти є реальним кадровим потенціалом у молодій демократичній державі. За обопільною заці- кавленістю, щодо налагодження взаємостосунків державних служб СМ студента-волонтера, і суб’єкти, і об’єкти можуть діяти за такою схемою: практикант – волонтер – залучений спеціаліст – співробіт- ник ССМ.

Волонтери-студенти залучаються до роботи в навчальний пе- ріод в середньому протягом 2-3 години на тиждень (за заздалегідь уточненим графіком).

Батьки – це така група волонтерів, яка має проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх, що входять до груп ризи- ку: девіантної, адиктивної поведінки та інші). Зазвичай, ця катего- рія волонтерів об’єднується в групи самодопомоги.

Мотивацією до участі волонтерів-батьків у соціальній роботі є бажання навчитись допомагати собі особисто, і, водночас, іншим сім`ям, котрі мають подібні проблеми: сім`ям дітей-інвалідів, непо- внолітніх алкоголіків, наркоманів тощо.

Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання у кризовій сім`ї та спілкування з подібними собі, а також деякі знання про можливості виживання в кризовій ситуації (різні для різних категорій сімей), і тому їхня допомога є дуже потрібною для професіоналів.

Вибір напрямку діяльності у соціальній сфері, за яким працюють волонтери-батьки, визначається особистою проблемою, яка турбує волонтера: батьки дітей з ДЦП працюють з сім`ями, де є діти з таким захворюванням, батьки дітей-наркоманів працюють з сім`ями нар- команів, тобто спрямованість роботи волонтерів-батьків, зазвичай, диктується його особистою проблемою.

На жаль, волонтери-батьки рідко приходять до спеціалістів з власними ініціативами. Більшість із них, поринувши у свою пробле- му, сподіваються на допомогу інших. Вони навіть не уявляють, що самі для себе теж можуть чимало зробити. Тому дуже важливо, щоб хтось із працівників соціальної служби активізував батьків, розкрив перспективи можливої самостійної волонтерської діяльності. Лише усвідомлення можливих змін може стати мотивом активного вклю- чення батьків у волонтерську діяльність.

Обсяг часу роботи для таких волонтерів є різним. Інформа- ція, необхідна їм для початку роботи, це, насамперед, – законо- давча база в Україні, знання якої дозволяє захистити, відстояти права сімей, що опинилися в кризовій ситуації. Крім того, дуже корисними для волонтерів-батьків є банки даних, зібраних со- ціальними службами про різні категорії сімей. Щоб розпочати роботу по взаємній підтримці у будь-якій сім’ї, необхідно знати, скільки таких сімей, де вони проживають, яким чином можна ви- йти на контакт з ними і, нарешті, які проблеми домінують у таких сім’ях.

На відміну від розглянутих вище категорій волонтерів (підліт- ків, студентів) для переважної більшості волонтерів-батьків не є суттєвим фактом оцінювання їхньої праці, для них є важливим той ефект, якого результату вони досягають стосовно своєї сім`ї чи сі- мей близьких людей.

Винятком у цій ситуації є волонтери-батьки, які, за підтримки сімей з подібними проблемами, стають їхніми представниками в ор- ганах виконавчої влади різного рівня. Робота таких батьків, безпере- чно, є досить ефективною.

Ще на одному аспекті роботи волонтерів-батьків слід зупини- тися. Залучення їх до соціальної роботи дозволяє перейти в роботі з сиротами, інвалідами та іншими групами ризику від форм масових заходів до форм індивідуальної роботи. Саме групи взаємодопомо- ги, організовані батьками-волонтерами, дозволяють вирішувати по- всякденні проблеми, а не лише організовувати одне-два свята на рік. Роль соціального працівника у діяльності груп взаємної допомоги з часом зменшується до рівня вирішення основних організаційних питань.

Залучення волонтерів-батьків до соціальної роботи – про- цес ланцюговий: через усвідомлення, що самі батьки покажуть, як можна допомогти своїм сім`ям, збільшується коло сімей, які хочуть об`єднатися для взаємної допомоги.

Волонтери-фахівці – це психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі, котрі надають консультативну допомогу соціальним працівникам та іншим волонтерам або прак- тично допомагають різним клієнтам соціальних служб.

Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтер- ському русі є реалізація особистісних професійних можливостей. Іноді участь має чисто альтруїстичний характер, оскільки спеціа-

ліст намагається розширити коло своїх професійних інтересів, чи намагається досягти професійного чи особистого самоствердження. Тому дуже важливо посилити і закріпити цю мотивацію шляхом пу- блікацій у пресі відгуків та подяк чи інших форм оцінки соціальної значущості їхньої роботи.

Головне завдання фахівців – оптимально організувати їхню ді- яльність (точний час, аудиторія чи кабінет, клієнтура), стежити, щоб вони вирішували лише суто професійні проблеми.

Завдяки залученню волонтерів-спеціалістів соціальні служби можуть вирішити багато соціальних проблем, посилюють професій- ну діяльність фахівців.

Форми роботи спеціалістів, зазвичай, індивідуальні. Але вони проводять не лише індивідуальне консультування, а й лекції, тре- нінги.

Зрозуміло, що будь-які волонтерські групи при державних со- ціальних службах для молоді діють у межах соціальних програм, які реалізуються конкретною службою і передбачені планом її роботи, завданнями, покладеними на них державою. Тому потрібен меха- нізм, щоб допомогти в оволодінні волонтерами змістом діяльності служби саме в тому напрямку, де вони бажають працювати і допо- магати у визначенні власних завдань, їх обсягу, методів та форм ро- боти. Отже, служби, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне навчання, наради, інструктаж, дискусії, семінари, “круглі столи”, тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямками, особли- востями, видами соціальної роботи адекватно до їхнього рівня про- фесійної підготовки до такої діяльності.

Істотну роль у посиленні статусу добровольців при центрах со- ціальних служб для молоді та у формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів. Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманіт- ні форми навчання добровольців. Це, зокрема:

- школа волонтерів (протягом року);

- тематичні волонтерські курси (протягом півроку);

- табір підготовки добровільних помічників (протягом місяця);

- курси підвищення професійної майстерності (протягом десяти днів) тощо.

Характер роботи волонтерів та специфіка їх професії дозволя- ють виокремити головні напрямки, за якими здійснюється навчання волонтерів:

І. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі. Головні питання, які необхідно вирішувати волонтерам на практиці, переважно такі:

- робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані чи схильні до суїциду;

- робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

- підтримка та розвиток соцiально дезадаптованої молоді;

- профілактика вживання алкогольних напоїв та наркотичних ре- човин;

- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом, та СНIДу;

- педагогічна підтримка підлітків та молоді, які постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства чи насильства у сім’ї.

ІІ. Соціальна опіка і соціальний захист осіб (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо), ко- трі потребують підтримки. Головні питання, які необхідно ви- рішувати:

- соціальна допомога молодим сім’ям;

- соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім’ям;

- робота з групами ризику;

- підтримка та розвиток творчих здібностей молодих інвалідів;

- волонтерські програми соціальної опіки.

ІІІ. Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство. Цей напрямок потребує вирішення таких питань:

- формування у клієнтів інтересів, потреб, цінностей та пріорите- тів життя;

- сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдоскона- ленню;

- розвиток та підтримка творчого потенціалу талановитої молоді;

- формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами.

Звичайно, крім позитивних моментів у підготовці волонтерів, є і певні труднощі, особливо, що стосується проблеми розвитку во-

лонтерського руху при державних центрах соціальних службах для молоді.

Причому однією із головних проблем у цьому плані є те, що до сьогодні в Україні не усталилося офіційне визначення понять “во- лонтерська діяльність” і “волонтер”, не визначено на законодавчому рівні і сам статус волонтера. З одного боку, це можна пояснити про- галинами в організаційній роботі супервізорів, з іншого – це свід- чить про різну мотивацію розвитку волонтерського руху.

Таку думку підтверджують результати дослідження, проведе- ного Українським інститутом соціальних досліджень (опитування волонтерів за допомогою “Анкети волонтера”). Метою цього опиту- вання було виявити і проаналізувати стан та проблему використан- ня волонтерів у практичній діяльності соціальних служб для молоді. Опитано 247 волонтерів, які працюють у 7 обласних, 14 міських і 4 районних центрах ССМ. Опитування проводилося методом напів- структурованого інтерв’ю.

Одним із найскладніших пунктів анкети було завдання здійсни- ти самим волонтером творчий аналіз і узагальнити власний досвід роботи. Використаний метод продовження речення:

1. “Волонтер – це людина, яка…”.

2. “Для того, щоб бути волонтером, необхідно мати такі особистіс- ні якості (назвати три основні)…”.

3. “У волонтерській роботі мені більше подобається…”.

У переважній кількості відповідей респондентів простежується спільність розуміння змісту волонтерської роботи: безкорислива допомога людям. Загалом було визначено 8 основних особистісних якостей, притаманних волонтеру.

Аналізуючи відповіді більшості опитаних по третьому блоку, виявлено, що істотними навичками, потрібними у волонтерській роботі, є комунікабельність, ерудиція, любов, доброта тощо. Заува- жимо, що третина волонтерів центрів ССМ – це неповнолітні і мо- лодь віком від 12 до 20 років, і вони не завжди спроможні відрізнити навички від суто людських якостей, рис характеру. Простежуються притаманні їм, здебільшого, емоційність та юнацький максималізм. А вибір волонтерської діяльності іноді ще остаточно не виважений, не усвідомлений, а світосприйняття досить емоційне.

Таблиця 4.1

Розподіл відповідей на запитання “Волонтер – це людина, яка...”

 

№ п/п	Риси, притаманні волонтеру	%
„Волонтер – це людина, яка...”
1.	Любить допомагати людям безкорисливо
2.	Відгукується на чужий біль, чужі проблеми
3.	Допомагає людям отримати допомогу
4.	Вміє працювати з людьми
5.	Любить і поважає людей, яким допомагає
6.	Оптиміст
7.	Необхідна людина для суспільства на певному етапі розвитку
„Щоб бути волонтером, треба мати такі особистісні якості...”
1.	Любов до людей, доброта, милосердя
2.	Комунікабельність (вміння спілкуватися)
3.	Розуміння проблем іншої людини
4.	Співчуття
5.	Терпіння
6.	Порядність
7.	Уважність
8.	Допомога у вирішенні проблеми (бажання вирішувати)
9.	Безкорисливість
10.	Відвертість
11.	Відповідальність
12.	Відкритість, привабливість

 

“Які навички (вміння), необхідні волонтеру, Ви маєте?”
1.	Комунікабельність
2.	Грамотність, ерудиція
3.	Допомога у вирішенні будь-яких проблем (бажання вирішувати проблеми)
4.	Розуміння проблем іншої людини
5.	Любов до людей, доброта
6.	Вміння вислухати
7.	Організаторські здібності
8.	Мобільність
9.	Наполегливість
10.	Бажання надавати допомогу

Залучення волонтерів до соціальної роботи залишається одним із головних завдань, що ставиться сьогодні перед соціальними служ- бами. Насамперед, служби таким чином можуть вирішити пробле- му недоукомплектованості кадрового складу. Але одна справа, коли такі волонтери є фахівцями-професіоналами, і зовсім інша, коли до вирішення проблем залучаються добровольці-аматори, у яких не- має спеціальних знань, умінь та навичок для проведення тих чи ін- ших видів соціальної роботи або надто юні за віком і мають досить незначний досвід роботи.

Волонтери залучаються до основних видів соціальної роботи: профілактика, обслуговування, адаптація, патронаж. При цьому во- лонтер обирає собі завдання за принципом „бажання” чи „готовнос- ті” власного уподобання та з урахуванням наявності елементарних навичок, потрібних для виконання тієї чи іншої справи. Робота для волонтера важлива і вагома, незалежно від того, де він працює: у бі- бліотеці чи з дітьми-інвалідами. При виконанні конкретного завдан- ня вони враховують важливість їх допомоги як для центрів соціаль- них служб для молоді, так і для їх клієнтів. Слід зазначити, що для ССМ традиційно уже сформоване коло клієнтів, з якими, працюють волонтери.

Більшість волонтерських груп при ССМ формуються стихійно і, зазвичай, беруть участь в одноразових акціях та заходах. Тому, на нашу думку, існує нагальна потреба у розробці системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та активної під- тримки розвитку волонтерського руху в Україні. Практика дово- дить, що справі могло б зарадити створення єдиного органу, який би координував, регламентував діяльність волонтерів у різних регіонах нашої держави.

У волонтерських групах при центрах ССМ останнім часом спо- стерігається досить висока плинність, що можна пояснити супереч- ністю між цілями та завданнями волонтерської громадської діяль- ності і діяльності центрів ССМ як державних структур.

Загальна Декларація волонтерів, прийнята на ХІ Конгресі між- народної асоціації волонтерів [30], визнає рівну важливість осо- бистих і колективних потреб, сприяє колективному забезпеченню цих потреб (принцип переваги індивідуального над суспільним). Центри ССМ у своїй діяльності намагаються вирішити проблеми окремої категорії населення, соціальної групи загалом, а індиві- дуальний підхід до вирішення конкретних соціальних проблем на

сучасному етапі розвитку системи ЦССМ зводиться до мінімуму. Це свідчить про те, що порушується основний принцип соціальної роботи – принцип індивідуального підходу при вирішенні проблем різних клієнтів.

Волонтери – члени громадських організацій. У лютому-березні 1999 року Українським інститутом соціальних досліджень проведе- но соціологічне дослідження щодо участі громадських організацій у соціальній роботі з молоддю. В опитуванні взяли участь представ- ники 183 громадських організацій з 8 регіонів України. Інформа- цію отримано шляхом напівстандартизованого інтерв’ю. Головною ознакою відбору громадських організацій для опитування була їхня участь у соціальній роботі з дітьми та молоддю. Організації, які ви- бірково потрапили у сферу опитування, згруповані так: дитячі, мо- лодіжні, жіночі, соціокультурні, релігійні організації, патріотичного спрямування, громадські організації соціально-медичного профілю й організації, що спеціалізуються на роботі з інвалідами. Найбільш активно соціальну роботу з дітьми та молоддю проводять волонте- ри дитячих, жіночих, молодіжних організацій та організацій, що за- ймаються соціальною роботою з інвалідами. Причому вся соціальна робота виконується на волонтерських засадах.

Безперечно, соціальна робота громадських організацій різна за спрямуванням і залежить від профілю конкретної організації.

Так, найбільше до соціальної роботи залучені дитячі організа- ції. Волонтери дитячих організацій надають соціальну допомогу, за- звичай, незахищеним категоріям населення, передусім, громадянам похилого віку, пенсіонерам, інвалідам, своїм одноліткам, з якими сталася біда. Помітне місце у соціальній роботі дитячих організа- цій посідає також і матеріальна допомога. Молоді волонтери зби- рають речі, продукти, які потім передаються дітям-сиротам, дітям- інвалідам, дітям вулиці, пенсіонерам. Діти-волонтери допомагають самотнім і старим людям вирішувати побутові проблеми: купують продукти, виконують різні види робіт по господарству, на присадиб- них ділянках. Волонтери беруть активну участь в організації дозвіл- ля для дітей-сиріт і дітей-інвалідів, у проведенні вуличних ігротек.

Проте найбільшого поширення набула соціальна робота дитя- чих організацій серед своїх членів та серед ровесників поза органі- зацією. Значна частина громадських дитячих структур займається організацією дозвілля дітей та молоді. При цьому культурно-освітні заходи, зазвичай, тематичного характеру. Вони можуть бути, напри-

клад, з акцентом на профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі, підготовці юнаків до служби у збройних силах, пропа- ганді здорового способу життя, підтримці творчої молоді. Слід за- значити, що із волонтерів дитячих громадських формувань з часом виховуються добре підготовлені менеджери, чимало представників цих формувань займаються організаційною роботою в об’єднаннях школярів, виступають організаторами благодійних акцій, пропагу- ють серед учнів зміст роботи своїх організацій. Можна сказати, що важливим аспектом у діяльності дитячих громадських організацій є створення соціально-педагогічних умов для самореалізації, само- розвитку дітей та молоді, для самоствердження особистості. Немає сумніву в тому, що це соціально значуща діяльність, а подальше роз- галуження і збільшення дитячих організацій дозволить залучити до неї значно більшу кількість дітей і молоді.

Громадські організації, що працюють з інвалідами, реально – створені за ініціативи самих інвалідів або їхніх родичів, друзів. Із 20 організацій, члени яких були опитані, більшу частину цих до- бровільних організацій створено саме за ініціативи батьків дітей- інвалідів. Власне, ці організації, насамперед, можна назвати групами підтримки та взаємодопомоги. Їхня допомога спрямована на ство- рення необхідних умов для виживання сімей інвалідів у складних психологічних та соціально-економічних умовах сьогодення: мате- ріальна, фінансова допомога ґрунтується, зазвичай, на розподілі за- кордонної гуманітарної, рідше, спонсорської допомоги. Саме робота у цьому напрямку допомагає забезпечувати інвалідів медикамента- ми. В принципі, матеріальний аспект допомоги дуже важливий для громадських організацій, що працюють з інвалідами. Проте особли- ва увага в таких організаціях приділяється як проблемі соціальної реабілітації інвалідів, так і їх інтеграції у суспільство. Засобами реа- лізації окресленої мети часто виступають організовані заняття спор- том, проведення екскурсій, спільний відпочинок, видання членами організацій газет і журналів.

Окрім дозвіллєвих форм роботи, важливе місце посідає трудова діяльність – і як терапія, і як шлях до формування трудових нави- чок (наприклад, робота на персональному комп’ютері, організація зайнятості, працевлаштування, проведення виставок творчих робіт молодих інвалідів тощо). Помітну роль у створенні соціально ком- фортних умов для інвалідів відіграє інформаційно-консультативна робота громадських організацій. Вона спрямована на максимальне

задоволення потреб членів організацій (інвалідів) у різноманітній інформації, на захист їхніх прав та інтересів. Майже вся робота, пере- дусім, проводиться шляхом надання волонтерами консультативно- психологічної допомоги батькам і родичам молодих інвалідів.

Весь комплекс соціальних проблем, які вирішують громадські організації, що працюють з людьми з функціональними обмежен- нями, дозволяє їхнім сім’ям отримати необхідну моральну і матері- альну підтримку, допомогти їм адаптуватися у складних умовах їх життя. Привертає увагу і той факт, що з 1998 р. значного поширення набув волонтерський рух, спрямований на підтримку саме дітей- інвалідів, хоча водночас він органічно поєднується з тією роботою, яку організовують місцеві соціальні служби для молоді стосовно людей з функціональними обмеженнями.

Своєю чергою, до соціальної роботи з молоддю залучені і во- лонтери молодіжних організацій. Їх соціальна діяльність дещо по- дібна до роботи дитячих організацій: шефська допомога ветеранам, пенсіонерам, одиноким людям. Проте саме вікова різниця клієнтів і визначає форми й методи соціальної роботи. Так, наприклад, волон- тери Кременчуцького відділення Соціалістичного конгресу молоді здійснюють шефську діяльність у виправно-трудовій колонії для неповнолітніх, волонтери молодіжних громадськ