Соціально-педагогічне забезпечення права дитини на участь у житті суспільства

 

Участь громадян у житті суспільства є засобом побудови демо- кратії і, водночас, стандартом, за яким потрібно оцінювати демокра- тичність суспільства. Здобутки людини в участі віддзеркалюються у здобутках суспільства, а у перспективі стають умовами для розви- тку здорових, стабільних громад і держави загалом.

Участь дітей у житті суспільства – це добровільні, спільні з ро- весниками та дорослими дії осіб до 18 років відповідно до їх соціаль- ної зрілості, результатом яких стають: опанування демократичними нормами, правилами та процедурами, культурою діалогу; вміння сприяти покращенню суспільного життя; навички спільного при- йняття рішень; формування громадянської відповідальності тощо.

Положення про те, що дорослі мають враховувати думку і по- гляди дітей, якщо приймаються будь-які рішення в інтересах дітей, уперше з’явилося в Конвенції ООН про права дитини. Відповідно до зазначеного міжнародного документ, участь є моральним і юри- дичним правом для всіх дітей, вона свідома і не може бути примусо- вою. Положення Конвенції стали основою для розвитку участі дітей в різних країнах світу: «Держави-учасники забезпечують дитині, здатній сформувати свої власні погляди, право вільно виражати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому її поглядам приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості» (стаття 12); «Дитина має право вільно висловлювати свою думку; це право включає свободу шукати, отримувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або друкованих формах, у формі витворів мистецтва або за допомогою засобів на вибір дитини» (стаття 13).

Конвенція ООН про права дитини закріплює нове сприйнят- тя дітей, визнає їх здатними формулювати й висловлювати думки, брати участь у прийнятті рішень і впливати на події в державі, бути партнером у процесах соціальних перетворень і побудові демокра- тії. Пропагуючи ідеї Конвенції ООН про права дитини, підсумковий документ Спеціальної сесії ООН в інтересах дітей уточнює: «Діти повинні мати можливість здійснювати право вільно висловлювати свої думки в міру свого розвитку і виховувати в собі самоповагу, здобувати знання і вміння, зокрема щодо врегулювання конфлік- тів, прийняття рішень і спілкування, щоб вирішувати завдання, що ставить життя… Необхідно заохочувати енергію і творчість дітей і молоді, з тим, щоб вони могли брати участь у формуванні свого се- редовища, свого суспільства і світу, який вони успадкують» [7, С. 19–20].

Участь, власне, вже є розвитком, мета якого бути вільним і здат- ним зробити вибір; водночас, участь – засіб розвитку. У процесі співпраці, діалогу з дорослими розвивається комунікабельність ді- тей, молодих людей, уміння орієнтуватися в інформаційному про-

сторі, планувати свої дії, прогнозувати результати, брати на себе відповідальність за прийняте рішення. Це фундамент набуття жит- тєвого досвіду. Продовжуючи низку аргументів на користь позитив- ного впливу участі на становлення особистості дитини, потрібно за- значити, що шляхом практичної участі в житті громади діти вчаться виражати себе; через участь створюються умови для прояву твор- чості, здобуваються навички захищати власні права (у навчально- му закладі, вдома, у громаді тощо); підвищується самооцінка дітей, впевненість, з'являється ентузіазм від принесення користі у вирі- шенні проблем однолітків чи громади; розвиваються комунікативні уміння, навички роботи у команді; формується толерантність; діти усвідомлюють власну правову суб'єктність тощо. Водночас батьки і члени громади розвивають повагу до поглядів, думок дитини, її прав, підвищуючи таким чином статус дитини, значення її голосу; діти визнаються «соціальними акторами», які здійснюють позитив- ний внесок у громаду і суспільство; діти змінюють ставлення дорос- лих [9; 3, С. 26–27].

Сприятливі умови для реалізації права дітей на участь у житті суспільства створюють дитячі громадські об'єднання. Це своєрідна відкрита соціально-педагогічна система, в якій здійснюється соці- альне виховання через різні форми залучення дитини до взаємодії із соціальним середовищем та перетворення його. У громадському об’єднанні дитина долучається до життя суспільства, при чому не- рідко результатами такої діяльності стають вибір нею майбутньої професії, визначення власних планів подальшої життєтворчості.

Соціально-педагогічне значення діяльності дитячих громад- ських об'єднань полягає у введенні особистості в систему соціаль- них взаємодій, засвоєнні соціальних ролей, реалізація яких здій- снюється в різних сферах життєдіяльності дитини через організацію і самоорганізацію, через управління і самоуправління, через вихо- вання і самовиховання [11, С. 100]. Таким чином, функціонування дитячих і молодіжних об'єднань – різновид соціально-педагогічної діяльності у відкритому мікросередовищі. Саме тому їх потрібно розглядати як один із методів і ефективну форму соціального ви- ховання, як самодостатній соціальній інститут, який відіграє важли- ву роль в особистісному самовизначенні молодої людини. На жаль, соціально-педагогічне значення дитячого об'єднання як унікально- го інституту соціального виховання особистості окреслюється ще не повною мірою.

За часів незалежності сформована ґрунтовна нормативна база, на основі якої функціонують дитячі та молодіжні громадські об'єднання (Конституція України – 28.06.1996 р., закони України

«Про об'єднання громадян» – 16.06.1992 р., «Про позашкільну осві- ту» – 22.06.2000 р., «Про молодіжні та дитячі громадські організа- ції» – 01.12.1998 р., «Про охорону дитинства» – 26.04.2001 р., «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки»

– 18.11.2003 р. та ін.). Водночас, недостатньо розроблені механізми її реалізації, що виявляється у низькому рівні організованої участі дітей та молоді в житті суспільства в оптимальних для неї умовах.

Дитячі громадські об'єднання сьогодні «з одного боку, стають суб’єктом соціального захисту дітей, з іншого – покликані під- готувати дітей до самозахисту, до виживання в нових соціально- економічних умовах» [6, С. 44]; вони можуть і повинні розробля- ти спеціальні проекти для консолідації уваги до проблем дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також безпосередньо залучати таких осіб до відповідної діяльності. Іншими словами, нині громадські об'єднання стають майданчиками відпрацюван- ня необхідних для участі вмінь і навичок, а також можливостями впровадження реальних інструментів впливу на формування і здійснення політики стосовно дітей та молоді (подання офіційних листів та звернень; побудова коаліцій, організація кампаній; участь у дорадчо-консультаційних органах; створення позитивного імі- джу громадських організацій в мережі інституцій, що працюють з дітьми і в інтересах дітей; робота із засобами масової інформації; реалізація соціально значущих проектів, впровадження соціально- педагогічних інновацій та ін.).

Можна визначити такі завдання дитячих громадських організа- цій на сучасному етапі:

- розвиток духовного і творчого потенціалу особистості; реаліза- ція творчих інтересів, талантів, здібностей та нахилів; забезпе- чення соціальних гарантій щодо зазначеного;

- вивчення потреб і проблем дітей, визначення на їх основі на- прямків діяльності, методик соціально-педагогічного впливу;

- створення оптимальних умов роботи з різними категоріями ді- тей; забезпечення наукового підходу до організації соціалізую- чого процесу;

- вироблення у дітей та молоді навичок соціальної адаптації в си- туації зміни умов соціального середовища (надання допомоги і

підтримки особистості для безболісного входження в нову сис- тему міжособистісних, групових відносин);

– формування суспільно-громадського досвіду особистості; виро- блення у дітей та молоді навичок організації змістовного дозвіл- ля;

– створення умов для самоствердження особистості у нових соціально-педагогічних умовах життєдіяльності; самовизначен- ня стосовно власної ролі й місця у соціальному середовищі;

– закріплення навичок самообслуговування та розвиток на їх основі інтересу особистості до самовдосконалення;

- соціальна підтримка дитини, надання їй допомоги у кризових і конфліктних ситуаціях;

- налагодження взаємодії з соціальними інституціями з метою раціонального і ефективного використання їх можливостей для розвитку вихованця, пошук нових форм соціальних зв’язків осо- бистості й суспільства.

Цінність дитячого об'єднання у контексті соціального вихован- ня полягає у: наявності певної ідеології, значущої, привабливої, а не- рідко і яскравої та романтичної для дитини; новій позиції дитини, що проявляється в реалізації права керувати та задоволенні потреби у засвоєнні нового досвіду поведінки; самодіяльності самих дітей, їх спільній колективній діяльності, поєднання яскравих значущих за- ходів з реальним життям; самоуправлінні як способі організації кон- кретної діяльності кожного члена організації і життєдіяльності ор- ганізації загалом; динамічному сприйнятті всього нового, прагненні до незвичного, в значних емоційно-енергійних ресурсах; залученні дитини в перетворюючу конструктивну соціально корисну діяль- ність в умовах реального життя; функціонуванні колективу дорос- лих лідерів, ініціаторів, інноваторів, творчих особистостей, здатних вести за собою сучасних дітей.

Важливою особливістю дитячих громадських об'єднань у сис- темі соціального виховання є те, що вони залучають до своєї роботи всіх бажаючих, мають справу з різними категоріями дітей, в т.ч. й тими, які опинилися у складних життєвих обставинах. Такі діти ста- ють членами, зазвичай, міцного колективу, об’єднаного спільними цілями, чітким розподілом ролей і відповідальності.

На право участі дитини в житті об'єднання, суспільства та в прийнятті рішень поширюються усі принципи прав людини: універ- сальність, неподільність, взаємозв’язок, невід'ємність тощо. Най-

суттєвішими в участі дітей є стосунки з іншими дітьми і дорослими, ключ яких – партнерство, що передбачає поділ влади і спільне при- йняття рішень.

Принципами взаємостосунків між дорослими і дітьми під час впровадження «участі дітей» мають стати: рівноправність і парт- нерство; самостійність формулювання дітьми проблеми і самостій- ність дій; допомога дітям, прогнозуючи результати, а не прийняття рішень за них; право усіх дітей бути почутими; спонукання дітей до створення об’єднань та груп, бо спільні дії мають більше впли- ву і можливостей; сприйняття дитини такою, якою вона є. Дорослі мають бути чутливими до обізнаності і досвіду дитини; давати їм зрозумілі й прості пояснення; бути уважними до осіб з особливими потребами, знати права дітей.

Відповідно до чинного законодавства, метою діяльності дитячих громадських організацій є реалізація та захист прав і свобод членів об'єднання, що здійснюється у різних напрямках:

- привертання уваги державних органів виконавчої влади та міс- цевого самоврядування до проблем дитинства загалом і дитячих об'єднань зокрема;

- залучення дітей до вирішення серйозних соціальних питань шляхом «навчання» правилам дорослого життя, вмінням долати життєві бар’єри;

- залучення дітей до пошуку шляхів розв’язання існуючих про- блем через органи дитячого самоврядування;

- організація роботи, спрямованої на допомогу одноліткам;

- підготовка дітей до самопредставництва та ін.

Значення прав у функціонуванні дитячих об'єднань велике: вони забезпечують реалізацію функції соціально-педагогічного захисту, нівелюють відчуття окремими дітьми незахищеності, одинокості; сприяють створенню мікрокультури, що не пригнічує людську гідність, а пропагує підтримку, турботу, допомогу; забез- печують почуття значущості дитини, залучають її до різних соці- ально важливих справ, заходів; розвивають ініціативу, активність, лідерські якості, забезпечуючи при цьому рухомість статусу дити- ни в об'єднанні.

Діяльність за усіма напрямками вибудовується на основі єдиних принципів. Враховуючи наукові доробки російських дослідників [6], можна окреслити такі принципи соціально-педагогічного забез- печення прав дітей в умовах дитячих громадських об'єднань:

1. Принцип необхідності і достатності допомоги дітям (надання своєчасної допомоги, враховуючи можливості громадської ор- ганізації; недопустимість формування споживацької позиції; самостійність, активність та ініціативність членів об'єднань під час надання допомоги; усвідомлення необхідності взаємодії ди- тячих громадських об'єднань та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах; формування у дітей стійких мотивів до надання безкорисної допомоги тим, хто її потребує).

2. Принцип варіативності вибору форм соціально-педагогічного забезпечення прав дітей (створення банку ідей, що дозволить дитячим громадським об’єднанням успішно реалізувати функ- цію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; широке інформування усіх членів об’єднання про можливість участі у соціально значущих проектах, у заходах з метою допомоги дітям та їхнім сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах; поєднання індивідуальних, групових і масових форм роботи).

3. Принцип самоактивності (залучення осіб, яким потрібна допо- мога, в т.ч. дітей, які опинилися у складних життєвих обстави- нах, до активної участі у проектах організації; спонукання дітей до власного пошуку виходу із життєвих негараздів з опорою на підтримку дорослих; індивідуальне програмування власної со- ціальної поведінки у майбутньому).

4. Принцип взаємозв’язку дитячих громадських об'єднань з іншими соціальними інституціями (диференціація й інтеграція зусиль; комплексність надання допомоги та підтримки; недопустимість дій дитячого об'єднання під ідеологічним чи політичним тис- ком).

Основна умова розвитку особистості в дитячому громадському об'єднанні – забезпечення реалізації принципу суб’єктності вихо- вання, що передбачає в т.ч. надання дитині права вибору діяльності, реалізацію існуючого соціального досвіду і засвоєння бажаних мо- делей поведінки. Сам вступ дитини до лав громадського об'єднання теж можна розглядати як прояв і показник добровільного вибору нею простору для самореалізації і самовираження.

Стрижнем сукупності принципів діяльності дитячого громад- ського об'єднання є забезпечення соціальної захищеності дітей як громадян, суб’єктів соціально творчості, носіїв загальнолюдських цінностей. Почуття захищеності виникає у дитини на фоні відчуття забезпеченості й рівності прав і обов'язків усіх членів об'єднання.

Захищеність ми розглядаємо як цінність людського існування, умову безпеки та успішного життя, тому гарантувати таку захи- щеність в умовах дитячих громадських об'єднань мають дорослі. Умовами для забезпечення захищеності дитини в дитячому громад- ському об'єднанні є: чітке визначення принципів, правил і кордонів дозволеного у рамках спільної діяльності і за межами об'єднання; цілісність, гармонійність основних напрямків діяльності, їх змісту; практично орієнтований підхід у діяльності, спрямований на розви- ток життєвих навичок, реального сприйняття соціальної дійсності; можливість комфортного спілкування і автономії; залучення у по- зивне перетворення оточуючого середовища у співпраці з доросли- ми лідерами [8, С. 149].

Зазвичай, діяльність дитячого об'єднання умовно прив'язана до певної групи прав: на відпочинок і змістовне дозвілля, на розвиток творчих здібностей і талантів, на свободу думки і висловлювань та ін. Тому власні права дитина – член громадської організації має ре- алізовувати, насамперед, в цілях досягнення мети громадської ор- ганізації. Водночас, права дитини забезпечуються і в межах само- го громадського об'єднання. Серед них права: обирати актив і бути обраним в органи самоврядування; вносити критичні зауваження на будь-яку адресу; користуватися майном громадської організації; добровільно виходити із складу організації, вільно висловлюватися; брати участь у різних заходах, розвагах (право на змістовне дозвіл- ля); отримувати інформацію тощо. У таких об'єднаннях діти набу- вають досвіду захисту своїх прав і прав інших; вчаться адаптуватися до нових умов, обстоювати власну думку, розв’язувати конфлікти, адекватно оцінювати себе й інших, використовуючи при цьому різні соціально-педагогічні форми і методи (дискусії, виконання конкрет- них творчих завдань, рольові ігри, тренінги, акції тощо). У цьому плані, участь у дитячих громадських об'єднаннях можна розглядати як засіб розвитку особистісного потенціалу, утвердження активної громадянської позиції.

Суб’єктна позиція впливає на формування у дитини правосві- домості, правової культури. Таким чином, показниками соціальної активності члена дитячих об'єднань є готовність реалізовувати і за- хищати свої права, не порушуючи і поважаючи права інших.

Сьогодні дитячі об'єднання потребують висококваліфікованих кадрів, які знають «як» і вміють стимулювати юні особистості до ре- алізації власних прав на основі поваги до прав іншої людини. Одним

із стрижневих серед фахівців, покликаних сприяти успішній соціа- лізації дитини в т.ч. й в умовах громадського об'єднання, має стати соціальний педагог.

Напрямки співпраці соціального педагога з дитячими і моло- діжними об'єднаннями є предметом дослідження різних як зарубіж- них, так і вітчизняних науковців (Л. Міщик, Ю. Поліщук, О. Лісо- вець, М. Шакурова, М. Басов та ін.). Зокрема, російська дослідниця М. Шакурова називає такі напрямки: допомога у створенні спеці- альних програм для привернення уваги до проблем організації; створення умов для розвитку лідерського і творчого потенціалу, що сприятиме становленню особистості дитини, її здатності протисто- яти різним негативним впливам; привернення уваги державних та місцевих органів до вирішення проблем дитинства; налагодження взаємодії організації з іншими інституціями; організація роботи ді- тей для надання соціальної допомоги ровесникам та іншим людям; здійснення педагогічної корекції соціальної поведінки, профілакти- ки асоціальної поведінки та ін. [10, С. 196–197].

Струнка модель професійної діяльності соціального педагога з дитячими та молодіжними громадськими організаціями розробле- на сучасним українським науковцем О. Лісовцем. Автор визначає серед напрямків діяльності соціального педагога з дитячими та мо- лодіжними громадськими організаціями:

- сприяння соціально-педагогічній діяльності громадської органі- зації;

- соціально-педагогічна діагностика;

- сприяння формуванню колективу в організації;

- здійснення профілактичної діяльності;

- соціально-педагогічна допомога членам організації;

- допомога у створенні і реалізації спеціальних програм і проек- тів;

- налагодження взаємодії з іншими соціальними інститутами, ад- міністративними органами [2, С. 54].

Реалізуючи різні напрямки, соціальним педагогам важливо усві- домлювати, що забезпечення участі у процесах прийняття рішень – один із сучасних підходів до організації роботи з дітьми та молоддю, оскільки дорослі не лише мають можливість почути бажання і дум- ки дітей, а й побудувати систему партнерської взаємодії, організу- вати спільну роботу, а відповідно – отримати високі результати [5, С. 153].

Забезпечуючи право дітей на участь, соціальному педагогу по- трібно керуватися такими переконаннями: зрілість не обов’язково залежить від віку; дітей і молодь будь-якого віку слід добре інфор- мувати і мати точні дані стосовно міри розуміння ними наданої ін- формації; переговорні процеси з дитиною повинні бути чесними і відкритими; батькам/опікунам часто потрібна підтримка у залучен- ні дітей до процесів обговорення і прийняття рішень, які стосують- ся дітей; дитині треба давати можливість висловити свою думку у довільній формі; дитина має відчувати підтримку [3, С. 25]; дитина відповідного віку спроможна приймати обґрунтовані рішення, вно- сити значущі пропозиції нарівні з дорослими у документи, що сто- суються дітей; діти хочуть брати участь у житті суспільства, бо це їхня соціальна потреба.

Одним із основоположників теорії дитячої участі в житті сус- пільства є Роджер А. Харт, котрий обґрунтовує вісім сходинок

«Драбини участі»: 1 сходинка – маніпуляція (діти не мають реаль- ного розуміння проблеми, роблять чи говорять те, що хочуть від них дорослі); 2 – декорація (діти беруть участь у заходах, подіях, але не усвідомлюють їх значення); 3 – пасивна участь дітей у прийнятті рі- шень – бовтологія (діти висловлюються щодо проблем, проте реаль- ні кроки щодо впровадження висловлених ідей не здійснюється); 4

– призначення дорослими й інформування (дорослі запрошують ді- тей до участі, але діти обмежені лише інформацією, що її надають дорослі); 5 – консультування й інформування (діти виступають консулатами проекту); 6 – рішення приймаються за ініціативою до- рослих разом з дітьми; 7 – рішення приймаються за ініціативою ді- тей під керівництвом дорослих; 8 сходинка – рішення приймаються за ініціативою дітей у партнерстві з дорослими. При цьому 1–3 схо- динки Харт вважає «неучастю», 4–5 – «формальною участю», 6–8 –

«реальною участю» [12]. Плануючи проекти дитячої та молодіжної участі, соціальному педагогу не слід очікувати швидких результатів. Для набуття навичок участі необхідний досвід. При чому діяльність на всіх сходинках участі, у т.ч. й пасивної, дає відповідні навички.

Немає якоїсь стандартної моделі участі, котра була б придатна для повсюдного відтворення. Проте для ефективного застосування принципу «участі» необхідні: ініціатива дітей та бажання здійснити зміни; наполегливість; обізнаність стосовно своїх прав і обов’язків; налагоджена співпраця між усіма зацікавленими сторонами; пла- нування та впровадження запланованого; прозорість у процесі ді-

яльності і прийнятті рішень; гнучкість, можливість зміни обраного шляху; залучення експертів, досвідчених фахівців, які можуть нада- ти професійну допомогу дітям.

Діяльність багатьох дитячих об'єднань будується на природній потребі людей бути хазяями власного життя. Долучаючи хлопців і дівчат до реальних соціальних взаємодій, основне завдання – гармо- нізація суспільних потреб й інтересів дитини, створення умов для соціальної творчості через різні форми діяльності. Потрібно зазна- чити різноплановість форм залучення дітей до участі в житті сус- пільства та прийнятті рішень: обговорення актуального питання у класі, групі; “мозковий штурм”; демонстрація та скерована практи- ка; рольова гра; робота у малих групах; освітні ігри та моделювання ситуації; вивчення ситуації; круглі столи-семінари для дітей–лідерів чи за їх участю; дебати; практичне відпрацювання життєвих навичок у межах певного контексту з іншими учасниками; аудіовізуальна ді- яльність: малювання, музика, театр, танець; створення карти рішен- ня або дерев проблеми; листи дітей до організації-друга; тренінги

«Права дитини», «Участь дітей»; фокус-групи з дітьми-лідерами з питань обговорення: документів, соціальної реклами; волонтерські групи з випускників інтернатних закладів; рубрика у місцевій пре- сі, журналі «Говорять наші діти»; тематична зміна у таборі оздоров- лення та відпочинку; скринька пропозицій; статті дітей в місцевій пресі, виступи на місцевому радіо; анкетування дітей; конкурс тво- рів дітей; створення груп дітей, що працюють за методикою «рівний

– рівному»; різні спільні заходи з органами шкільного самовряду- вання тощо. Усі зазначені вище форми можуть бути поділені за та- кими напрямками: «виявлення нездійснених прав дітей; розробка стратегій дій, що дають змогу дітям вимагати здійснення своїх прав і знаходити розв’язання проблем; надання дітям можливості брати участь у вирішенні проблем, а також у контролі, оцінці й звітності про хід роботи» [4, С. 221].

Виправдано акцентувати увагу на доцільності вибору тієї чи ін- шої форми участі дітей, адже не кожна форма участі придатна в усіх випадках. Водночас, не потрібно забувати, що залучення дітей не пе- редбачає одразу повне передавання відповідальності представникам підростаючого покоління. Це має відбуватися поступово, відповідно до готовності взяти відповідальність за власні дії, рішення.

Соціальному педагогові необхідно роз’яснювати дітям сутність та особливості участі у контексті прав людини, сталого розвитку

суспільства. Для цього варто: розтлумачити і дітям, і дорослим зна- чення основних принципів забезпечення прав дітей, закладених в основі Конвенції ООН про права дитини; визначити і максимізува- ти сильні сторони участі (досвід участі; активність і позитивна спря- мованість лідерів дитячої групи; дружні стосунки з однолітками; активність місцевої громади; авторитет дорослого, компетентного у питаннях участі дітей та ін.); використати дані емпіричних дослі- джень (анкетування, відгуки, аналіз документів тощо) щодо пере- ваг участі, досвіду впровадження інших проектів на партнерських засадах з дітьми.

Питання участі дітей і молоді у житті суспільства ґрунтовно ви- вчено Центром соціальних дій Університету де Монфорт (Лейстер, Великобританія) [9, С. 15]. Участь дітей розглядається британськи- ми науковцями як ефективний метод соціально-педагогічної робо- ти, що базується на положеннях:

- наявність у фахівця (дорослого) спеціальних знань і навичок не дає йому права приймати рішення замість дітей чи молодих лю- дей;

- всі люди мають право самостійно сформулювати власну пробле- му і самостійно діяти;

- соціальний працівник / соціальний педагог може сприяти створенню об'єднань для соціально вразливих груп населення, оскільки, діючи узгоджено і разом, вони мають більше можли- востей.

Для досягнення ефективності участі потрібно чітко відповісти на такі запитання: Навіщо? Хто? Де? Коли? Яким чином? При цьо- му школа участі може бути відображена таким принципом: «сьогод- ні – організатор, лідер, ведучий, завтра – виконавець», а потім знову лідер [5, С. 166–167].

Соціальний педагог має розглядати участь як процес. Аналогіч- но певні етапи має й процес формування навичок участі:

1. Підготовка до участі у виробленні й прийнятті рішень, форму- вання ціннісного ставлення до участі.

2. Виконання разових громадських доручень; розвиток вмінь ви- словлюватися, аргументовувати й доводити власні погляди.

3. Вироблення умінь аналізувати, оцінювати власну діяльність й робити відповідні корективи.

4. Розвиток навичок прогнозувати й планувати участь на засадах партнерства.

5. Вироблення умінь працювати у команді, розвиток умінь ефек- тивної комунікації, ведення переговорів, компромісного при- йняття рішень тощо.

6. Реалізація організаторських і виконавчих здібностей в різних сферах життя.

Участь має перебувати в центрі уваги впродовж тривалого пері- оду, «щоб не перетворитися на одноразову акцію без будь-якої стра- тегії досягнення її стійкості у майбутньому» [4, С. 223]. Для критич- ної об’єктивної оцінки можливостей для участі дітей на засадах прав людини, оцінки ефективності соціальних проектів за участю дітей соціальному педагогові потрібно знати певні виміри таких проектів: мета; сфера, рівень та глибина участі; вплив участі; здатність дітей до участі; загальні параметри участі; адміністративно-організаційний параметр. Зокрема, одним із важливих критеріїв участі є цілі (мета) участі (наприклад, розвиток здатності до партнерства з дорослими; заохочення до співпраці з однолітками; створення умов для вира- ження різних думок при вирішенні актуальних питань громади; під- вищення компетентності у питаннях участі; розвиток самоповаги та навичок виконувати різні соціальні ролі; вироблення навичок роз- пізнавати питання, що стосуються дітей тощо).

Другим виміром є сфера (сім’я, однолітки, школа/організація, громада, ЗМІ, держава – законодавчий процес, підготовка програм, участь у моніторингу), рівні («сходинки» за Р. Хартом) участі чи її «глибина» (спостереження, вислуховування, оцінка інформації, розробка, прийняття рішень, виконання).

Третій – аналіз впливу участі. Важливим моментом є необхід- ність звернення уваги на вплив проектів за участі дітей на щоденне життя кожної конкретної дитини. Нерідко соціальні проекти, про- грами мають безперечне значення з позиції їх цілі, але не мають ні- якого впливу на родину конкретної дитини, її однолітків, школу, де вона навчається та ін. У цьому плані показниками будуть: «ніякого зв’язку з життям дитини», «непрямий зв'язок з життям дитини»,

«має відношення до майбутнього дитини, але непрямий зв'язок із її щоденним життям», «важливий зв'язок з щоденним життям».

Четвертий – здатність кожної конкретної дитини до участі (усвідомлення дитиною власної суб’єктності у процесі соціалізації; обізнаність про сфери, «сходинки», форми, ризики, перешкоди учас- ті та доступ до відповідної інформації про предмет участі; стійкість соціально значущих мотивів й сформованість моральних цінностей,

усвідомлення власних прав, в т.ч. сприйняття цінностей та прав ін- шої людини; досвід участі, зокрема прийняття самостійних рішень

– збір, аналіз, застосування інформації, планування та виконання дій самостійно і у співпраці з дорослими; психологічні особливості особистості – віра у себе, прийняття ролі, саморегуляція, вміння ри- зикувати, розпізнавати проблеми, вміння спілкуватися, надійність,

«соціальне співчуття» та ін.

П’ятий вимір – загальні параметри участі – охоплює тривалість участі, різноманітність ролей, кількість дитячих ініціатив, кількість спільних дій з дорослими та ін.

Шостий – адміністративно-організаційний – передбачає такі показники: «визнання та цінність участі дітей на рівні громади (вла- ди)»; «партнерство із ЗМІ»; «надання приміщень та матеріальних ресурсів для участі»; «створення безпечних і сприятливих умов для участі»; «підтримка проектів за участі дітей, поширення кращого до- свіду»; «презентація та поширення результатів проекту», «капіталі- зація досвіду участі».

Отже, участь дітей в громадському об'єднанні розв’язує низ- ку проблем, серед яких: соціально-педагогічної допомоги іншим (підтримка дітей, інших осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах); морально-духовні (розвиток духовних потреб та цін- нісних орієнтацій); соціально-екологічні (сприяння збереженню навколишнього середовища); індивідуально-комунікативні (нала- годження стосунків із однолітками, батьками, іншими значущими дорослими; розвиток навичок ефективного спілкування), проблеми інформаційного забезпечення та ін.

Незважаючи на безумовне позитивне значення для становлення юної особистості, «життя засвідчує: право на участь на практиці ре- алізувати найважче, тому що для цього необхідні соціальні та полі- тичні зміни, принципово інше ставлення та реагування дорослих на дитину, справжнє визнання її творчого потенціалу. Світова історія доводить, що дитячу активність можуть експлуатувати, розглядати як ресурс для досягнення ідеологічних цілей. У такому разі, навіть, якщо дитяча активність декларується, проголошується, найчастіше вона – ілюзія, результат «гри в демократію» [4, С. 185].

Пам'ятаймо, суспільство може вважатися розвиненим в тій мірі, в якій забезпечує можливості людей, в т.ч. дітей, брати участь в його житті, сприяючи ефективності соціальних проектів і стабілізації со- ціальних процесів.

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Визначити сутність поняття «участь дітей в житті суспільства».

2. Розкрити форми залучення дітей до життя суспільства та ухва- лення рішень.

3. Проаналізувати принципи взаємостосунків між дорослими і ді- тьми під час впровадження «участі дітей».

4. Охарактеризувати основні виміри (критерії) оцінки проектів за участі дітей.

5. Розкрити напрямки діяльності соціального педагога з дитячими та молодіжними громадськими організаціями.

6. Розробити зміст етапів розвитку участі для конкретної групи ді- тей.

 

Література

 

1. Компас. Пособие по образованию в области прав человека с участием молодежи / П. Брандер, Р. Гомес, Б. Оливейра и др. – Council of Europe, 2002.

2. Лісовець О. В. Формування готовності майбутніх соціальних педагогів до роботи з громадськими дитячими та молодіжними організаціями: Дис. … канд. пед.наук, 13.00.05. – Н., 2008.

3. Посібник для тренерів: у 5-ти частинах. – Ч. 2. Розробка програм для дітей з урахуванням прав людини. – К.: Версо-04. – 2006.

4. Права дитини: сучасний досвід та інновації: Зб. інформ. і метод. матеріалів / Авт.-упоряд.: Г. Лактіонова, О. Калібаба, Т. Цюман та ін. – К.: Либідь, 2005.

5. Проблеми залучення молоді до процесу прийняття рішень на місцевому і регіональному рівнях: матер. Міжн. наук.-практ. конференції. Київ, 15–16 грудня 2005 року / Ред. кол.: Бех І. Д. (гол. ред.) та ін. – Т.: Термограф, 2006.

6. Разноцветный мир детства: Детские общественные организа- ции: Учеб. пособ. для студ. средн. и высш. пед. учебн. заведений

/ И. И. Фришман, Л. В. Байбородова, А. В. Волохов, и др. – М.: Изд. центр «Академия», 1999.

7. Світ, сприятливий для дітей. Видання підготовлено Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді і Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, 2003.

8. Теория,история,методикадетскогодвижения. Информационный бюллетень. VI выпуск / Ред. и отв. за выпуск Т. В. Трухачева, А. Г. Кирпичник. – К., 2002.

9. Участь дітей та молоді в процесах прийняття рішень / А. Куп- цова, О. Сакович, Т. Кондрашевська, та ін. – ТОВ «ІМГ «Арт- Бат», ДП «Такі Справи». – К., 2002.

10. Шакурова М. Методика и технология работы социального педа- гога. – М.: Изд. центр «Академия», 2002.

11. Крупинина Л. Н. Реализация прав ребенка в детском обществен- ном объединении: социально-педагогический анализ: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. – М., 1997.

12. Hart P. Children”s participation. Joseph Rowntree Foundation. – York, 1991.