Зміст і структура професійно-етичної культури соціального педагога

 

Оскільки основний зміст соціально-педагогічної роботи має яскраво виражений ціннісно-гуманістичний характер, який визна- чає її сутність і мету, то соціальний педагог виступає носієм, твор- цем і розповсюджувачем гуманістичних цінностей. Він робить свій внесок у розвиток культури суспільства.

Поняття культури можна тлумачити дуже широко. На побуто- вому рівні – це зразок, на який мають орієнтуватися люди; культура ототожнюється з освіченістю, інтелігентністю як певною якістю лю- дини. Культуру можна розглядати і як специфічну характеристику суспільства, яка відображає ставлення людини до історії, природи, суспільства.

Розуміння культури як соціально-прогресивної діяльності люд- ства у всіх сферах буття і свідомості спрямована на вдосконалення і перетворення дійсності, на перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості.

Із розвитком тієї чи іншої професії формуються професійні нор- ми, правила, вимоги до представника певної сфери діяльності. Ці вимоги включають і необхідні знання, уміння, навички, і певні осо- бистісні якості, норми ставлення до різних складових професійної діяльності.

Складовою професійної культури є етична культура, в якій проявляються моральні вимоги до особистості спеціаліста.

Професійно-етична культура соціального педагога і відобра- жає єдність процесу створення професійно-етичних цінностей і процесу засвоєння цих цінностей (виконує аксіологічну функ- цію). Професійно-етична культура педагога представляє систе- му професійно-етичних якостей, які є регулятором соціально- педагогічних відносин (виконує регулятивну функцію). Водночас професійно-етична культура виконує і нормативну функцію.

Як і в загальній культурі, у професійно-етичній існують найпро- стіші уявлення про те, як слід чинити, – норми. Професійні норми зафіксовані в професійно-етичних кодексах, функціоналі спеціаліс- тів і мають виконуватися незаперечно.

Професійно-етична культура соціального педагога реалізує та- кож і виховну функцію шляхом формування якостей особистості, способу життя всіх учасників професійної взаємодії.

Існує два пласти прояву моральних регуляторів у професійних відносинах – на рівні зовнішньої етичної культури поведінки, що проявляється, наприклад, у людській ввічливості, тактовності, і на рівні глибокого внутрішнього розуміння моральних категорій і уяв- лень, які переходять у переконання: уявлення про добро і зло, про- фесійний обов’язок. Засвоєні етичні категорії і створюють внутріш- ню професійно-етичну культуру.

Показниками наявності професійно-етичної культури можуть бути певні якості, особливості і поведінка, узгоджені з вимогами професійно-етичного кодексу чи правил.

Із позиції загальної культури можна розглядати три аспекти професійно-педагогічної культури: ціннісний (аксіологічний), тех- нологічний і особистісно-творчий. Проте аналіз діяльності соці- ального педагога і наукової літератури (1) дозволив вичленити такі компоненти професійно-етичної культури соціального педагога і со- ціального працівника:

1. Аксіологічний компонент, який розкриває професійно-етичну культуру фахівця як сукупність педагогічних цінностей. Причо- му педагогічні цінності можуть розглядатися як своєрідні жит- тєві професійні цінності.

2. Технологічний компонент професійно-етичної культури висту- пає способом соціально-педагогічної діяльності. Цей компонент розкриває шляхи здійснення соціально-педагогічної діяльності, способи задоволення потреб у спілкуванні, в одержанні нової інформації, в передавання набутого досвіду. Рівень професійно- етичної культури характеризує якість здійснюваної діяльності. А якість і результативність соціально-педагогічної діяльності, своєю чергою, характеризують рівень професійно-етичної куль- тури. Виходячи з цього, можна сказати, що рівень професійно- етичної культури і якість соціально-педагогічної діяльності – два взаємопов’язані фактори.

3. Творчий компонент професійно-етичної культури є як прояв професійної творчості. Адже цінності професійні й особисті, технологія їх втілення проявляються як фактор формування особистості лише в умовах творчої діяльності.

У чому ж проявляється творчість соціального працівника чи соці- ального педагога? Насамперед, у їх гнучкості, варіативності, ви- нахідливості, ініціативності сміливості і нетрадиційності рішень та поведінки у професійній взаємодії. Тому для оволодіння пе- дагогічною культурою необхідне усвідомлення творчої природи соціальної роботи.

4. Особистісний компонент розкриває професійно-етичну куль- туру соціального працівника як специфічний спосіб реалізації сутнісних сил людини. Під сутнісними силами маються на увазі потреби, здібності, інтереси, соціальний досвід особистості, міра соціальної активності людини.

Розглядаючи зміст окремих компонентів, варто зупинитися детальніше на особливостях. Так, скажімо, коли йдеться про аксіо- логічний компонент, то слід зазначити, що він є як системоутворю- ючий (як сукупність педагогічних цінностей). А цінності є змістом внутрішньої моральної культури соціального педагога. Доміную- чими в системі педагогічних цінностей виступають «цінності-цілі», оскільки в цілях відображається основний зміст діяльності фахів- ця. Цінності – цілі вбирають в себе творчий характер професійної праці, престижність, соціальну значущість, можливість самоствер- дження і самореалізації, любов і прив’язаність до дітей, а також такі цінності, як впевненість в майбутньому, безпека сім’ї і близьких. Причому необхідно розглядати такі цілі не лише з позицій потреб суспільства, але й з позиції конкретного соціального педагога, який не відірваний від особистого життя, особистих проблем та інтересів об'єкта взаємодії.

Звичайно, що з основними категоріями потреб реально співвід- носяться певні «цінності – цілі». В певний момент життя людина за- довольняє ту потребу, яка є для неї найбільш важливою і сильною. І лише потім з’являються потреби більш високого рівня. Наприклад, якщо людина відчуває постійний голод, то вона буде шукати можли- вості задовільнити саме ці потреби – знайти їжу; після їжі – знайти затишок, тепло, житло. І лише маючи певну побутову комфортність, людина починає потребувати спілкування, розвивається така цін- ність, як потреба налагодження добрих стосунків, дружби, підтрим- ки. Поступово відчуваючи внутрішнє задоволення і доброзичливе, уважне ставлення оточуючих людей, у неї з’являються цінності, які вже пов’язані з особистісним зростанням, з потребою поваги, визна- ння його особистісних чи професійних якостей.

Інструментальними щодо «цінностей – цілей» є «цінності – за- соби» – спосіб взаємодії соціального педагога з колегами і клієнта- ми.

«Цінності – засоби» можна поділяти на «цінності – відносини»,

«цінності – якості», «цінності – знання». «Цінності – відносини» диктують способи взаємодії соціального педагога з різними людь- ми із різних мікросоціумів. Серед цих способів не менш важливим є ставлення педагога до себе як до професіонала і особистості. І як стверджують дослідники, динаміка «Я-реального» і «Я-ідеального» визначає рівень особистісно-професійного розвитку соціального пе- дагога. Високий рівень цього розвитку характеризується зближен- ням цих параметрів. «Цінності – відносини» мають не лише зберіга- тися в практичній діяльності спеціалістів, але й бути зафіксованими в Положенні про функціонал соціальних працівників і педагогів.

Гуманістичні цінності, альтруїстичний імператив є цілепоклада- ючим у системі педагогічних цінностей соціального педагога. Серед педагогічних цінностей найбільш високий ранг посідають «цінності

– якості», оскільки саме в них проявляються істотні особистісно- професійні характеристики фахівця. Ці якості залежать від рівня розвитку низки інших професійних умінь: прогностичних, комуні- кативних, організаторських, посередницьких, рефлексивних тощо. Серед таких якостей – товариськість, доброзичливість, тактовність, толерантність, справедливість, прагнення зрозуміти іншу людину, допитливість, емпатія, прагнення до самовдосконалення в особис- тісному і професійному аспектах, впевненість у собі, своїх знаннях і діях, цілях і принципах діяльності принциповість, рішучість, почут- тя міри, творча активність.

Діяльність соціального педагога – це зона довіри між людьми, шлях до взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємовідповідальності.

Надзвичайно важливою в такому спілкуванні є тактовність – уміння відчувати межу, за якою в результаті сказаних слів чи дій починається незаслужена образа. Нав’язуваність, настирність, на- віть якщо вони є результатом найкращих поривань, викликають негативну реакцію. Почуття міри, яке дозволяє проявити повагу до гідності клієнта і водночас проявити власну гідність, – це може бути справжнім проявом тактовності.

Толерантність (або терпимість) – здатність зрозуміти і вибачи- ти недоліки людини (чи людей), сприймати людей такими, якими вони є. Це одна із важливих вимог до соціального педагога. Осо-

бливості діяльності і гуманістичні цінності професії передбачають необхідність терпіння у ставленні до різних людей, соціальних груп і культур, різних вірувань і політичних переконань, різних соціаль- них орієнтацій.

Доброзичливість дозволяє не лише наблизити до себе клієнта, допомогти йому розкритися, проявити свої позитивні якості, але й допомагає створити атмосферу доброзичливості і взаємної довіри в соціумі.

Справедливість в діяльності соціального працівника передбачає об'єктивність в оцінці й аналізі ситуацій. Об’єктивно сприймаючи клієнта, професіонал бачить не лише його кращі якості або недолі- ки, але і його можливості у вирішенні проблем.

Прагнення пізнати іншу людину, зацікавленість, небайдуже ставлення до особистості клієнта, його життєвої ситуації, особли- востей його характеру і мислення є чинниками, які роблять працю соціального педагога більш продуманою і результативною і які да- ють змогу збирати й аналізувати цілісний досвід практичної діяль- ності.

Товариськість передбачає вміння завоювати прихильність до себе, зацікавити і є умовою налагодження контактів з клієнтами і колегами по роботі. Цьому також сприяє мистецтво красномовства як домінуючий чинник взаємодії.

Здатність і вміння співпереживати допомагають не лише зрозу- міти проблеми клієнта, але й виконують психотерапевтичну роль, оскільки клієнт відчуває співчуття і підтримку.

Емпатія – пізнання емоційного стану, проникнення, відчуття переживань іншої людини. Тому ця якість є одним із інструментів у роботі спеціаліста соціально-виховної сфери, який допомагає краще зрозуміти своїх партнерів по спілкуванню, співпраці.

Важливою якістю соціального працівника є вміння логічно мис- лити, правильно формувати свої думки. І це допомагає не лише на- лагоджувати професійно активну взаємодію спеціаліста і клієнта, але й дозволяє уникнути непотрібних непорозумінь чи конфліктів і образ. Крім того, ця якість сприяє успішній діяльності однією ко- мандою, раціонально і переконливо розподіляти обов’язки, тактов- но і результативно взаємодіяти з колегами, правильно координува- ти дії для досягнення спільних цілей.

Впевненість у своїх знаннях і діях, цілях і принципах діяльності дозволяє проявляти рішучість і самостійність у прийнятті рішень,

привертає до себе клієнтів і партнерів по роботі у спілкуванні. Крім того, впевненість у собі і своїй професії є тим стрижнем особистості соціального педагога, який робить людину і її дії усвідомленими і цілеспрямованими і дає йому змогу відчувати себе фахівцем, який приносить користь людям і суспільству.

Впевненість у собі, своїх знаннях і діях повинна бути підтвер- джена реальними професійними знаннями, а також знаннями і розумінням етичних категорій і цінностей професії. Необхідна і операційно-технологічна готовність, яка передбачає знання спосо- бів діяльності і уміння їх застосовувати.

Щоб спеціаліст міг залишатися на сучасному професійному рів- ні, необхідне постійне самовдосконалення як у професійному, так і в особистісному плані. Але для цього недостатньо лише одного прагнення до самовдосконалення, необхідно володіти відповідними уміннями і навичками та проявляти творчу активність. При цьому чимале значення має гнучкість і варіативність мислення, яке сприяє розвитку творчого підходу до професійної діяльності соціального педагога.

Принциповість включає відданість професійним цінностям і по- слідовність у реалізації цих цінностей. Ця якість є одним із показ- ників моральної стійкості людини та її внутрішньої переконаності щодо правильності обраного ним шляху.

Звичайно, названі якості можуть проявлятися в різній мірі, а в прояві кожної якості потрібне почуття міри. В цьому якраз і може допомагати така якість, як самоконтроль – регулювання своєї по- ведінки, мотивів, поривів, а також володіння собою – контроль над почуттями, стриманість у їх прояві. Необхідному самоконтролю і володінню собою сприяє сформованість педагогічної рефлексії.

Не викликає сумніву той факт, що соціальний педагог, який працює з душею, володіючи глибокими знаннями, здатний мати велику силу впливу, має нести надзвичайну відповідальність за ті рекомендації, які він дає, за методи, які він використовує, щоб досяг- ти мети. Проте ця відповідальність не повинна проявлятися лише у підпорядкуванні контролюючим органам. Ця відповідальність по- винна бути внутрішньою, перед самим собою, оскільки внутрішній зв’язок елементів особистості гарантує лише почуття відповідаль- ності. За те, що людина пережила і зрозуміла, вона має відповідати своїм життям, своєю совістю, щоб те, що було пережите і зрозуміле не залишалось безрезультативним.

Таким чином, внутрішнє почуття відповідальності організовує і структурує внутрішній досвід особистості, забезпечує взаємозв’язок її елементів, тоді як зовнішня відповідальність тягне за собою від- чуття провини, яке, своєю чергою, призводить до агресії, спрямова- ної назовні чи на себе. Але специфіка соціально-виховної діяльності така, що міра відповідальності не може вичерпуватися лише вну- трішнім усвідомленням спеціалістом значення і впливу його слова і вчинків на життя клієнтів. Окрім внутрішнього, потрібен і зовніш- ній закон, з яким соціальному педагогу доводиться співвідносити свої дії. Цим законом є етика, мораль, професійний кодекс. Тому наскільки дії спеціаліста спонукаються його внутрішніми етични- ми нормами поведінки, а наскільки зовнішніми, можна судити про наявність у людини істинної професійно-етичної культури. Можна сказати, що одним із показників і критеріїв наявності професійно- етичної культури є усвідомлене дотримання соціальним педагогом професійно-етичних норм і правил.

Особливість функцій соціального педагога передбачає органічне поєднання особистісних і професійних якостей. А особливістю його діяльності є володіння професійними знаннями як обов’язкової умови прояву професійно-етичної культури. Це пояснюється тим, що вплив професійних дій соціального педагога на життя людини може бути настільки ж сильним, як, наприклад, вплив професійно- го чи непрофесійного лікування людини. Тому «цінності – знання» посідають заслужене місце в системі педагогічних знань. Чому це важливо?

Оволодіння соціальним працівником функціональними психо- логічними і соціально-педагогічними знаннями створює умови для творчості.

Виходячи із кваліфікаційних обов’язків, видно (зрозуміло), наскільки широкий і різноманітний спектр необхідних знань для спеціаліста у сфері соціально-педагогічної роботи. Тому кожен із компонентів професійно-етичної культури соціального працівника вбирає в себе соціально-педагогічний досвід суспільства, відповідні знання в галузі філософії, культури релігії і певний рівень світоро- зуміння, світогляду.

Першою заповіддю спеціаліста є вимога до професійних знань та умінь щодо їх застосовування. Водночас наука є кращим засобом інтелектуальної дисципліни, оскільки вона формує судження, вона формує самостійне мислення. Це дозволяє спеціалістові приймати

зважені і вивірені рішення, проявляти наполегливість у їх виконан- ні, домагаючись успіху (вимоги до професійних знань представлені у професіограмі соціального працівника педагога).

Технологічний компонент професійно-етичної культури розкри- вається шляхом опису сукупності прийомів і способів соціально- педагогічної взаємодії. Володіння спеціалістом сукупністю прийомів і засобів свідчить про його професійну культуру. Серед необхідних навичок і знань помітне місце займають і ті, які сприяють реалізації професійно-етичної культури і є її показником: мистецтво вербаль- ного і невербального спілкування, уміння працювати командою, уміння організовувати діяльність чи певну справу, співпереживан- ня, уміння вислухати і почути, уміння логічно мислити і правильно, переконливо доносити свої думки і наміри до клієнта, навички са- мовдосконалення, операційна активність і готовність як прояв зна- ння способів діяльності і вміння їх застосовувати.

Оскільки професійно-етична культура соціального педагога ре- алізуються в соціально-виховній діяльності, у поведінці спеціаліс- та, проявляються у взаємодії, у спілкуванні, то складовими змісту професійно-етичної культури є технології взаємодії, технології спілкування, технології розв'язання конфліктів, технології органі- зації діяльності індивіда чи групи у середовищі.

Варто наголосити, що в роботі соціального педагога особливе навантаження несе спілкування. Можна сказати, що професійне спілкування – основний інструментарій, метод і зміст діяльності со- ціального педагога, який і регулює, і коригує дії з різними інституці- ями, окремими людьми, групами.

Технології професійної взаємодії з метою організації ефективної діяльності мобілізують весь досвід, будувати діяльність на інтенсив- ній основі, приділяти більше уваги прогнозуванню і проектуванню, використовувати новітні засоби інформації.

Звичайно, будь-який істотний результат педагогічної діяльності впливає на розвиток професійної культури спеціаліста. І уже в ході соціально-педагогічної діяльності з’являються цінності і вдоскона- люється культура фахівця.

У процесі професійної діяльності, реалізуючи і створюючи професійно-етичні цінності, соціальний працівник виступає у ролі суб’єкта професійно-етичної культури. Створюючи цінності, він ре- алізує творчий компонент професійно-етичної культури.

Творчість є проявом специфічної людської якості, і водночас вона є похідною потребою, яка з’являється в результаті розвитку культури. А результатом творчості є педагогічна культура. Зважа- ючи на творчу природу педагогічної культури, можна сказати, що культура – це завжди творчість з усіма ознаками творчого акту, вона завжди розрахована на адресата, на діалог, а її засвоєння є особистіс- не відкриття фахівця, створення світу культури в собі.

Творча природа соціально-виховної діяльності потребує відпо- відно творчого ставлення спеціаліста до своєї роботи. Самостійність, гнучкість і варіативність мислення, уміння прогнозувати наслідки і результати соціально-педагогічних впливів, готовність до творчої діяльності – все це є показником високого рівня професійної куль- тури соціального працівника. І якщо всі названі вище якості наявні в ситуації професійної взаємодії, то вони також є необхідною умовою і показником наявності професійно-етичної культури. І саме пере- творення в життя власних ідей, ідеалів, подолання суперечностей і реальних соціально-педагогічних проблем спонукають до творчості, пошуків нестандартних шляхів і способів вирішення педагогічних завдань.

Зокрема, В. А. Кан-Калик акцентує увагу на тому, що в самій природі педагогічної творчості лежить нерозривна єдність етичних і професійних початків. Від міри цієї професійної єдності залежить успіх педагогічної творчості.

Усвідомлення і засвоєння етичної природи педагогічної твор- чості дає змогу спеціалістові управляти власним творчим само- почуттям, а усвідомлення моральної і громадянської значущості діяльності завжди мобілізує його творчий стан завдяки відчуттю відповідальності за конкретну справу, конкретну людину. При цьо- му слід звернути увагу на те, що процес соціально-педагогічної творчості – це процес вирішення завдань, які постійно постають перед соціальним педагогом. У принципі, всі завдання є творчими, оскільки не існує однакових ситуацій їх вирішення. Хоча в науці розроблена основна методика аналізу і розв’язання завдань: усві- домлення проблеми, яка потребує вирішення; висунення гіпотези в прогнозування; визначення методів взаємодії; спланувати передба- чувану взаємодію як спілкування.

Проблема творчості стосовно особистості порушує проблему са- мореалізації особистості, прояву її внутрішніх сил, що й розкриває особистісний компонент. За поняттям «внутрішні сили» криються

потреби, здібності, інтереси, соціальний досвід особистості, міра со- ціальної активності.

Потреби, як і інтереси, ідеали представляють різні аспекти спря- мованості особистості, яка виступає мотивацією її діяльності. Так Л. І. Божович розглядає спрямованість як внутрішню позицію осо- бистості щодо соціального оточення, окремих об’єктів, соціального середовища.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особис- тості, які є умовою успішного розв’язання визначених завдань, того чи іншого виду діяльності. Вони тісно пов’язані з загальною спрямо- ваністю особистості, з тим, наскільки стійкі нахили людини до того чи іншого виду діяльності. Успіх діяльності соціального педагога за- лежить переважно від таких здібностей:

– правильно оцінювати внутрішній стан іншої людини, співчува- ти, співпереживати;

– «наповнити» людину впевненістю, заспокоїти її, стимулювати її до самовдосконалення;

– бути прикладом і зразком для наслідування;

– знаходити необхідний стиль спілкування;

– здатність до самоосвіти і самовдосконалення тощо.

За умови сформованості здібностей відбуваються структурні зміни в особистості загалом: в системі відносин, волі і характеру. А певні соціально-педагогічні і загальні здібності є умовою успішної і адекватної реалізації моральних принципів поведінки у професій- ній взаємодії.

Професійно-етична культура соціального педагога виявляєть- ся також у творчій самореалізації моральних переконань та ідеа- лів відповідно до етичних норм соціально-педагогічної діяльності. А обов'язковою умовою адекватної реалізації професійно-етичної культури є володіння технологією професійної взаємодії та спілку- вання.

Показником наявності професійно-етичної культури можуть бути певні якості особистості і поведінка, адекватна до вимог професійно-етичного кодексу.

Можна сказати, що професійно-етична культура соціального пе- дагога є своєрідною системою професійно-етичних якостей, які ре- гулюють соціально-педагогічні відносини у професійній взаємодії. Це дозволяє нам використовувати також функціональні компонен- ти системи професійно-етичної культури соціального педагога:

– аксіологічний компонент (професійно-етична культура як про- цес створення, збереження і засвоєння професійно-етичних цін- ностей);

– регулятивний компонент (професійно-етична культура як сис- тема професійно-етичних якостей, які є регулятором соціально- педагогічних відносин);

– нормативний компонент (професійно-етична культура як су- купність професійних норм відносин і стандартів поведінки);

– виховний компонент (професійно-етична культура як чинник, який формує моральну культуру учасника професійної взаємо- дії).

У своїй взаємодії структурні і функціональні компоненти утво- рюють систему професійно-етичної культури соціального педагога. При цьому варто зазначити, що системоутворюючим є ціннісний компонент.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Визначити поняття професійно-етичної культури.

2. У чому полягає специфіка загальної культури і професійно- етичної культури.

3. Визначити, що є спільним у структурних і функціональних ком- понентах професійно-етичної культури?

4. Охарактеризувати ситуацію прояву функціональних компонен- тів у професійній діяльності соціального педагога (навести при- клади).

5. Довести, чому ціннісний компонент є системоутворюючим у структурі професійно-етичної культури (навести приклад).

 

Література

 

1. Бурая Г. С. Соціальна робота. – Х.: 1994.

2. Капська А. Й. Соціальна робота: Навч. посіб. – К.: Центр на- вчальної літератури, 2005.

3. Коваль Л. Г., Звєрєва І. Д., Хлебік С. Р. – Соціальна педагогіка. – К., 1997.

4. Міщик Л. І. Соціальна педагогіка. – З.: ЗДУ, 1999.

5. Мигович І. І. Соціальна робота Вступ до спеціальності. – У.: 1997.

6. Мудрик А. В. Соціальна педагогіка. – М., 1999.

7. Основи соціальної роботи: / Під ред. П. Д. Павленок. – М.: Academia, 1997.

8. Платонова С. П. Социальная педагогика. – С.-П., 1998.

9. Сидоров В. М. Введение в социальную работу. Аннотация кате- гориального апарата социальной работы. – Д. 1997.

10. Соціальна робота. / За ред. А. Й. Капської. – К.: ІЗМН, 1998.

11. Социальная работа. / Под. ред. В. И. Курбатова. – Ростов на Дону: Денис, 1999.

12. Фирсов В. М. Введение в теоретические основы социальной работы. – М.: ВЛАДОС, 1997.