Захист прав дитини як соціально-педагогічна проблема

 

У Конвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, стосовно цієї дитини вона не досягає повноліття раніше”. Можна сказати, що діти – це особлива соціально-демографічна гру- па населення, яка, маючи вікові межі від народження до 18 років, має і свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достат- ньою спроможністю отстоювати і захищати їх перед суспільством.

Дитинство можна розглядати з різних позицій, а отже, існують і різні його визначення.

Дитинство – стадія життєвого циклу людини, в період якого продовжується становлення організму, розвиток його найбільш важливих функцій, найбільш активно здійснюється соціалізація ін- дивіда, яка включає засвоєння певної системи знань, норм і ціннос- тей, оволодіння соціальною роллю, що дозволяє дитині формува- тись і функціонувати як повноцінному члену суспільства, цілісній особистості.

Вивчення дитинства в різних суспільствах є багатоаспектним і міждисциплінарним явищем. Сьогодні досить гостро стоїть питан- ня про становище дітей, під яким ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для виживання і розвитку дітей. До цих умов належать: міра матеріального забезпечення життя дітей, стан охоро- ни здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ, система сус- пільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненість державної турботи про дітей і законодавчі норми, які обстоюють життєво важливі права та інтереси дітей.

Специфіка й основне спрямування соціальної політики в галузі дитинства в сучасних умовах – це усунення негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві, та створення умов для пе- реорієнтації діючих і появи нових соціальних інститутів, які мають задовольняти потреби, реалізувати інтереси дитини.

Зміст цього напрямку соціальної політики визначає дві основні групи цілей:

- перша – створення соціальних, економічних і правових умов для задоволення найбільш важливих потреб та інтересів у конкрет- ній ситуації. Мається на увазі подолання стримуючих факторів щодо організації дитячого харчування, системи освіти й охоро- ни здоров’я, а також – інститутів та установ, які забезпечують фізичний, духовний та культурний розвиток дітей;

- друга – компенсація відмежованості деякої категорії дітей, га- рантія їх виживання.

У складних умовах розвитку України важливо не лише своєчас-

но констатувати чи передбачити можливі негативні наслідки для ді- тей в результаті різних соціальних змін, але й протистояти цим на- слідкам через систему соціального захисту.

Соціальний захист слід розуміти як систему заходів, спрямова- них на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей, подо- лання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів здійснюють без- посередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуаль- ному розвитку дитини [3].

Згідно з вітчизняною практикою, інтереси дітей як особливої соціально-демографічної групи на сьогодні враховуються, пере- важно, в межах державної сімейної політики. А в такому випадку, як відомо, не всі запити та інтереси дитини можуть бути задоволені

завдяки сім’ї. Потреба у спілкуванні, отриманні нової інформації, активній, творчій, продуктивній діяльності, вдосконаленні своїх здібностей, умінь тощо – все це може реалізуватись лише завдяки введенню дитини в широкі соціальні сфери: школу, сферу дозвілля і мистецтва, культури, молодіжної субкультури. Адже соціальна по- літика в галузі дитинства повинна охоплювати всі сфери життєді- яльності дитини.

Основними завданнями соціальної політики (в різних умовах) можуть бути:

- контроль за роботою дитячих установ різного типу;

- соціально-медична допомога дітям;

- інформаційно-правова допомога неповнолітнім з питань освіти, набуття професії, працевлаштування, реалізації культурних і дозвіллєвих потреб та ін.

Звичайно, позитивних результатів можна досягти не просто турбуючись про конкретну дитину (хоча і це необхідно), а беручи до уваги кардинальні рішення, які впливають на ціле покоління, вікові чи соціальні групи. Такими можливостями, насамперед, безперечно, володіє школа.

Перші спроби створення пакету норм, які регламентували між- народний захист дітей, зроблені Лігою націй одразу після закінчен- ня першої світової війни. При цьому в самому Статуті Ліги націй не було позицій, які б безпосердньо стосувалися захисту дітей. Проте в межах правово-творчої діяльності цієї міжнародної організації були підписані угоди про припинення торгівлі жінками і дітьми.

Найбільш істотним актом щодо захисту дітей, прийнятим за під- тримкою Ліги націй, стала Женевська декларація 1924 р., а в 1952 р. – Декларація ООН про права дитини.

Не менш важливими щодо захисту прав дітей є створення між- народних організацій: Дитячий фонд ООН (1946 р.), ЮНІСЕФ – міжнародна міжурядова організація, основною функцією якої стало надання матеріальної допомоги у роботі з дітьми в різних країнах та підтримка заходів щодо виховання дітей; Міжамериканський Ін- ститут дитини в США (1919 р.); Всесвітня рада з питань обдарова- них і талановитих дітей в Англії (1975 р.); Міжнародна федерація дитячої співдружності в Норвегії (1948 р.); Міжнародний комітет дітей і юнаків у Женеві (1957 р.); Європейське Бюро з питань дітей і молоді (1949 р.) та ін.

Функціонування і діяльність міжнародних неурядових органі- зацій сприяють розвитку інституціонального співробітництва щодо захисту дітей. Хоча лише ЮНІСЕФ є єдиною міжнародною орга- нізацією універсального типу, яка вирішує проблеми захисту прав дитини.

Останніми роками посилюється інтерес міжнародного загалу до питання захисту дітей і спрямований він не на абстрактний захист прав дітей, а на такий захист, який би відповідав основним принци- пам і нормам міжнародного права. Першою спробою вирішення цих проблем стала прийнята в 1989 р. Конвенція ООН про права дити- ни, яка визнала дитину суб’єктом права, а її інтереси пріоритетними перед потребами суспільства.

Конвенцію прав дитини конкретизує, поглиблює положення Де- кларації прав дитини, покладаючи на уряди, які її прийняли, насам- перед, правову відповідальність за їх дії стосовно дітей. Положення Конвенції можна звести до чотирьох основних вимог, які мають за- безпечити права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства. При цьому в Конвенції закладе- ні два цілепокладаючі принципи:

- дитина є самостійним суб’єктом права, тому охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини, Конвенція одночасно визнає, що ре- алізація одного права невід’ємна від реалізації інших;

- пріоритетність інтересів дітей перед потребами сім’ї, суспіль- ства, релігії. Свобода, необхідна дитині для розвитку своїх ін- телектуальних, моральних і духовних здібностей, потребує не лише здоров’я і безпечного середовища, які відповідають рівню за нормами охорони здоров’я, забезпеченню нормами харчуван- ня, одягу і житла, але й надання всього цього в першу чергу. Водночас, у цьому документі зафіксовані особистісні, соціальні,

культурні і політичні права дитини. До особистісних належать пра- ва: на життя, виживання і розвиток; на невідкладну реєстрацію після народження; на ім’я від народження; на отримання національності; право визнавати батьків і виховуватися ними; зберігати свою інди- відуальність, у т. ч. громадянство, національність, ім’я і сімейні від- носини; на свободу думки, совісті і релігії; на свободу від знущання, жорстокості і нелюдського ставлення чи покарання; право не бути засудженим на смерть чи обмеженні свободи жити, на збереження вікової межі, коли дитина не може нести правову відповідальність.

При цьому особлива увага звертається на відповідальність бать- ків і педагогів за долю дитини. Тому соціальний педагог має здій- снювати пропаганду і роз’яснення матеріалів Конвенції за допомо- гою певних структур просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням особливостей вікових груп та прин- ципу доступності.

Основними вимогами до читання цього курсу мають бути: про- стота викладу, цікавий, емоційно насичений матеріал, актуальність змісту, максимальне наближення до життя з метою збагачення до- свіду дітей, науковість і врахування логіки пізнання, зв’язок про- блем і явищ, які вивчаються, з життям шкільного колективу.

Певним орієнтиром у виборі засобів виховних впливів на дітей у процесі реалізації норм Конвенції є бажання розвивати і зміцнюва- ти у них почуття честі, власної гідності, без яких навіть досить міцні знання положень Конвенції не забезпечать захищеності особистос- ті, її вільної самореалізації.

Гуманізація процесу соціально-педагогічного впливу на дітей різного віку передбачає, передусім, суб’єктний розвиток і саморозви- ток особистості. Формування внутрішньої установки на самоосвіту і самовиховання має розвиваючий характер. У процесі діяльності ді- тей слід орієнтуватися на положення про те, що будь-яка діяльність, будучи системоутворюючою, повинна бути колективною, творчою, особистісно і соціально значущою.

Із цією метою соціальний педагог має розробити механізм інте- грації позитивних, за своїм змістом, фронтальних, групових та інди- відуальних впливів, які сприймає кожна дитини. Крім того, педаго- гічно доцільною є організація середовища школи як внутрішнього (предметно-естетичного, просторового, духовного), так і зв’язку з зовнішнім (соціальним, природним та вплив на нього). Адже для спеціаліста має бути важливим не лише те, що і як робить дитина, підліток, а й те, в яких умовах розгортається його діяльність. Це до- зволяє перетворити школу у своєрідну громаду, засновану на пану- ванні гуманістичних цінностей.

Сьогодні уже очевидна неспроможність довгоіснуючої концеп- ції суб’єкт-об’єктних відносин, оскільки проявлялося панування моносуб’єктного екстремістського підходу, при якому розвиток ди- тини вбачався як зовнішньо обумовлений процес формування.

Аналізуючи досвід вітчизняної соціально-педагогічної роботи, можна вичленити такі ціннісні особистісні установки, якими має

користуватися спеціаліст соціально-педагогічної сфери, спираю- чись на основні положення Конвенції, з метою реалізації принципу гуманізації соціалізуючого процесу: педагогічний гуманізм, який виявляється у повазі особистості дитини, її гідності, сприйнятті її запитів, інтересів, впевненості у власних силах, емпатійне сприй- няття дітей і підлітків; співробітництво; діалогізм; особистісна пози- ція соціального працівника чи педагога, його здатність до творчого самовираження, глибокі знання основних законів, постанов і норма- тивних документів, що стосуються проблем дітей різних категорій.

Яким шляхом може пройти соціальний педагог, стаючи на за- хист прав дітей? Ми пропонуємо один із можливих варіантів орга- нізації цієї роботи.

1. Знайдіть однодумців серед колег і батьків. Розмістіть статтю про проблему, яка вас хвилює у місцевій пресі. Це може мати поміт- ний вплив на інших людей, дирекцію та засоби масової інфор- мації. У ході розробки цілей спробуйте визначитись, що сприяє проведенню продуктивної роботи.

2. Під час розробки плану дій доцільно визначити мету і завдання кожного заходу, а також передбачити аудиторію, на яку спрямо- вується діяльність. Необхідно розробити методи і прийоми, які доведеться застосовувати для досягнення визначених завдань, передбачити можливий результат кожного заходу і визначити терміни його проведення.

3. Необхідно вивчити ті засоби, які вже є, хто і якою мірою може допомогти вам розробити план конкретних заходів, які органі- зації зможуть підтримати вас чи надати можливість виступити перед необхідною аудиторією.

4. Роботу слід проводити на всіх рівнях. Зміни відбуваються в результаті активної діяльності людей, окремих особистостей, в тому числі батьків, школярів, учителів, впливових чиновників тощо. Водночас домогтися запланованих змін можна завдяки тому, що на представників вищих ешелонів влади здійснюється безпосередній вплив, з ними проводиться безпосередня робота. Слід вести роботу з мером, представниками місцевої влади, ди- ректором школи, профспілковими організаціями. Водночас така робота повинна проводитися паралельно з діяльністю, спрямо- ваною на завоювання довіри і підтримки з боку батьків.

5. Роботу по реалізації програми щодо захисту дітей слід прово- дити постійно. Адже будь-яка компанія має чітко визначений

початок, середній етап і завершення. Це дозволить розподілити сили і на кожному етапі максимально зосереджуватися лише на вирішенні окремих питань.

6. Необхідно створити базу підтримки. Вивчивши поле діяльності, слід визначити, звідки може бути найбільш вірогідною підтрим- ка, що необхідно зробити, щоб привернути на свій бік найбільше дітей, підлітків, батьків, педагогів. Можна організувати певні за- ходи і залучити, за можливості, якомога більше прихильників цієї справи. Не забудьте подякувати їм за участь.

7. Не варто забувати своїх супротивників, тому періодично слід “закидати десант” у їх табір. Слід розробити стратегію поведін- ки, яка допоможе зміцнити ваші позиції. Не варто ухилятися від дебатів з супротивниками, оскільки це дає змогу розповісти ши- рокому колу людей про свої позиції.

8. Розробити звернення для привернення уваги інших до проблеми.

Поширення ідей про захист дітей не можна порівнювати з рекла- мою, наприклад, мила чи зубної щітки. Але і тут має бути своя ре- клама, яка має розповісти людям, чого ви домагаєтесь і підказати, що вони можуть зробити, щоб допомогти втіленню в життя пев- них ідей. Можна використати у зверненні лозунги, факти, цифри, аби переконати читачів у правдивості ваших слів.

9. Необхідно навчитися використовувати ЗМІ у реалізації ваших планів. Варто зустрічатися з представниками видавництв, жур- налістами, зацікавлювати їх постійно новими фактами, подіями тощо.

10. Не слід піддаватися слабкості і розпачу, якщо все одразу не вда- ється. Проаналізуйте, на якому етапі і в чому була допущена помилка, і починайте діяти з того ж місця, і з тих самих людей. Навчіться діяти по “гарячих слідах” і постійно оприлюднюйте результати вашої роботи.

Не забувайте – для вас є важливою думка дітей і громадськості. Про їх думку повинні знати батьки, школа, організації та установи, з якими ви співпрацюєте.

Пройшовши ці десять сходинок хоч раз, кожен спеціаліст соціально-педагогічної сфери зможе перевірити свою готовність до роботи у складній ситуації у плані захисту прав дитини. Фактично лише соціальний педагог у взаємодії з різними мікроструктурами і особами може здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. А це дозволить поступово створити Раду шкіл ве-

ликих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я – школа”, Асо- ціацію батьків і вчителів, які і стануть надалі найбільш активними помічниками і соціального педагога, і громади загалом.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Які вітчизняні та міжнародні організації, спроможні вирішувати питання захисту прав дитини ви знаєте?

2. Охарактеризувати основні принципи Конвенції ООН про права дитини.

3. Як ви вважаєте, чи може школа як соціальний інститут само- стійно вирішувати всі питання стосовно прав дитини?

4. Проаналізувати 10 сходинок у підготовці до вирішення питань про права дитини. Де ви відчуваєте себе впевнено, де потрібен спеціальний тренінг.

 

Література

 

1. Проблема возрастной периодизации детского развития // Вопросы психологии, 1972. – №2.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Ли- бідь, 1997.

3. Закон України „Про сприяння соціальному становленню та роз- витку молоді в Україні” // Молодь і закон. – К.: ІЗМН, 1997.

4. Социальная работа с инвалидами. Настольная книга для роди- телей / Под ред. Е. И. Холостовой. – М.: Институт социальной работы, 1996.

5. Нове покоління незалежної України (1991–2001 роки) / Щоріч- на доповідь президента, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України – К.: ДІПСМ, 2002.

6. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року. – К.: ДІПСМ, 2003, 1998.