Екологія та екологічні проблеми в Україні

Слово "екологія" походить від грецьких осе­ля і вчення. Екологія — це наука про навко­лишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її жит­тя. Яка сьогодні екологічна ситуація в Україні? Як взаємодіють суспільство і природа в умовах НТР? Які способи і шляхи розв'язання найгостріших соціально-екологічних проблем в Україні?

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті су­спільства. Людство вступило в епоху науково-техніч­ної революції, що посилило антропогенний вплив на при­роду. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробниц­тва сприяють більш повному задоволенню потреб лю­дей, раціональному користуванню природними ресурса­ми, збільшенню виробництва продуктів харчування і т. ін. З іншого — забруднюється природне середовище, зни­щуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, по­гіршується стан здоров'я людей тощо.

Зростаючі потреби суспільства і виробництва обу­мовлюють подальше прискорення темпів науково-техніч­ного прогресу. Цілком зрозуміло, що чим вищий істо­ричний етап розвитку суспільства, тим більшою мірою стан природного середовища детермінується цілепокладаючою людською діяльністю. Поглиблення і роз­ширення масштабів такої діяльності можуть призвести до глобальних суперечностей у розвитку цивілізації, які можна подолати лише шляхом проведення докорінних змін у рамках розвитку самого суспільства.

Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдя­ки тому, що постійно змінювала природу у відповіднос­ті зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розра­ховували, але одержували наслідки, яких не чекали.

Науково-технічна революція змінює стосунки люди­ни з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Використовуючи сучасні засоби виробництва, людство впливає на приро­ду в планетарному масштабі. Різке збільшення масшта­бів такого впливу загострило проблему передбачення наслідків людської діяльності. Екологічне прогнозуван­ня стало необхідною умовою оптимізації процесу взаємодії суспільства і природи. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. Ця су­перечливість пов'язана з нерівномірністю розвитку різ­них галузей виробництва, науки і техніки. Подальше вдосконалення техніки має здійснюватись із врахуванням її негативного впливу на стан природного середовища. В умовах структурної перебудови економіки України, заміни застарілої техніки і технології новими відкрива­ються широкі можливості для помітного зменшення не­гативного впливу виробничої діяльності на природу.

У сучасній екологічній ситуації важливо при оцінці економічної ефективності науково-технічного прогресу враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити комплексні еколого-економічні екс­пертизи нової техніки. Такій експертизі мають підляга­ти не тільки створені техніка і технології, а й технічні ідеї, розробки, проекти нових технічних засобів. Саме під цим кутом зору розглянемо стан навколишнього середовища в Україні.

Україна здобула статус незалежної держави і всту­пила в новий історичний період свого розвитку. За природними умовами вона є однією з багатих, країн світу, що дає підстави з оптимізмом дивитися у майбутнє. Територія України займає площу - 60 355 тис. га. Близь­ко 95% її території - рівнинна частина, а на долю гірських систем Карпат та Криму припадає лише 5%. Ліси займають 19% її території.

Разом з тим Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Чого варта лише одна ЧАЕС! Це — результат непродуманої і екологічно необґрунтованої господарської діяльності керівних структур колишнього СРСР. Адже економіка України формувалась без урахування об'єктивних по­треб та інтересів її народу, в той час як фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишко­вим принципом. Внаслідок цього її економіка перена­сичена хімічними, металургійними та гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище.

Географічне положення України сприятливе у при­родно-ресурсному відношенні. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна може забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості і агропромислового комплексу. Україна виробляє близько 5% світового обсягу мінеральної си­ровини. На її території розвідано близько 8 тис. родо­вищ майже 90 видів корисних копалин. Потребують промислового освоєння такі нові види мінеральної си­ровини, як золото, поліметали, деякі рідкісні метали (літій, скандій та ін.), алуніти, флюорити, абразивна сировина, апатити, фосфорити, цеоліти. Багато родовищ заляга­ють у вигідних географічних і еколого-економічних умовах, що підвищує їхню цінність. За запасами окре­мих корисних копалин Україна випереджає такі розви­нуті країни, як США, Канаду, Англію, Німеччину та інші Це ставить її в ряд країн, які при дбайливому ставленні до своїх надр можуть в основному забезпечити свої по­треби за рахунок власної сировини і вийти для її реалізації на міжнародний рівень. Але для цього потрібні докорінні зміни в ставленні до мінерально-сировинної бази нашої країни.

У складному стані перебувають земельні ресурси та ґрунти України. Її земельний фонд (60,4 млн. га) ха­рактеризується високим рівнем освоєності. Розораність території становить 56%, чого немає в жодній країні світу. Для порівняння у США цей показник 27%, у Франції — 42%, у ФРН - 33%. В середньому на одно­го жителя. України припадає 0,81 га сільськогосподар­ських угідь і 0,65-та ріллі. Високий рівень розвитку продуктивних сил і сприятливі грунтово-кліматичні умо­ви для ведення сільського господарства обумовили інтен­сивне використання земель. Тільки 8% території краї­ни перебуває в природному стані. Це болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом. В Україні всі придатні для інтенсивного землекористування території вже введені в різні сфери господарської діяльності.

Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарства, водних і хімічних меліорація відбу­вається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущіль­нення орного шару грунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України. Стан ґрунтів у цілому досяг критичного і перебуває на межі виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсив­ним використанням земельних угідь, і особливо ріллі.:цо не компенсувалося рівнозначними заходами з відтво­рення родючості ґрунтів. Внаслідок нераціонального і застосування засобів хімізації сільського господарства з ґрунтах накопичуються залишки мінеральних добрив і пестицидів.

Велике занепокоєння викликає стан водних ресурсів та способи їхнього використання. Це насамперед води рік, озер, боліт, ставків, водосховищ та підземні води. На півдні Україна омивається водами Чорного і Азовсько­го морів, В Україні протікає понад 22 тис. річок за­гальною довжиною більш як 170 тис. км. Основні за­паси води знаходяться в північній і північно-західній частині, а в південних областях води не вистачає. З метою більш надійного забезпечення водою маловод­них регіонів виконано значні роботи з регулювання стоку річрк, на яких створено 1087 водосховищ, зроблено близь­ко 28 тис. ставків, 7 великих каналів

Головними водокористувачами є: енергетика, мета­лургія, сільське господарство та комунальна сфера. Слід відзначити дуже неефективне використання води всіма галузями промисловості, чому сприяють застарілі тех­нології та відсутність обліку використання води.

Залишається гострою проблема забруднення повер­хневих та підземних вод переважно органічними речо­винами, сполуками азоту, фенолами, нафтопродуктами, а також важкими металами. В останні роки спостерігаєть­ся підвищення їхньої мінералізації, зростають зосере­дження хімічних підприємств. Загалом на території України нині діють 193 стабільні осередки забруднення підземних вод, експлуатуються 303 великі водозабори підземних вод, де якість води погіршується внапідок техногенного впливу.

Значна частка у забрудненні атмосфери належить транспорту. Так, понад 40% оксиду вуглецю, 45% вугле­водів і близько 30% окислів азоту від загальної кількості речовин потрапляють в атмосферу завдяки транспор­ту. Викиди автотранспорту в 90-ті роки становлять 38,5% від усього обсягу викидів забруднених речовин в Україні 3 метою їх зменшення потрібно використовувати альтернативні види пального з меншим вмістом свинцю, перевести дизельні автомобілі на використання газодизельних сумішей, що зменшує димність відпрацьованих газів та вміст у них токсичних сполук.

Значно погіршилась екологічна ситуація в Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. При руйнації конструкції блока стався викид значної кількості радіо­нуклідів у навколишнє середовище. Основна маса радіо­активних елементів випала протягом 10 діб, хоча забруднення прилеглих територій тривало протягом місяця. Зміна метеорологічних умов протягом перших десяти днів після аварії, коли спостерігався найбільш інтенсивний викид, призвела до утворення трьох секторів забруднення:

західного (26—27 квітня), північного (28—29 квітня) і південного (30 квітня — 5 травня). З усіх викинутих із активної зони матеріалів йод, цезій, стронцій і плутоній у короткостроковому і довгостроковому плані визначили радіологічну обстановку в потерпілих районах.

Один із найпотужніших факторів, що впливають на радіологічну ситуацію в Україні є високоактивне за­бруднення території 30-кілометрової зони. За межами цієї території радіоактивного забруднення різного рівня (від 0,1 до 15 і вище кюрі/кв. км зазнали сільгосп­угіддя на площі-4,6 млн. га, що становить 12% загальної площі сільгоспугідь України. Починаючи з 1986 р., на забруднених територіях виконується комплекс агро­хімічних, агротехнічних і організаційних заходів щодо зниження надходження радіонуклідів у продукцію.

Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС потребує знач­них матеріальних і фінансових ресурсів. Громадяни України мають Право на екологічну безпеку. Це право забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників. Тому стратегія природокористування в Україні має бути однією з фун­даментальних складових процесу розбудови правової демократичної держави:; розвиненою ринковою еконо­мікою.

Народонаселення - передумова та суб'єкт історичного процесу

Поряд із природним середовищем суттєвим фактором розвитку суспільства є народонаселення. Цю сторону природи людини вивчає наука демографія (від гр. (народ і пишу)' Вона досліджує дина­міку чисельності населення, міграцію, сім'ю, її склад і розвиток, народжуваність, смертність, зайнятість, про порції складу населення за віковими, статевими та інши­ми ознаками, вступ до шлюбу і розлучення тощо.

Об'єкт дослідження демографії демографічну система, до складу якої входять люди і демографічні відносини. Демографічні відносини, у свою чергу, — цс ті відносини, в які вступають люди у багатогранному процесі відтворення населення. Це суто робоче понят­тя. Воно означає створення сім'ї, народження, міграцію, шлюбні відносини, взаємовідносини між поколіннями тощо. Філософське бачення цієї системи сукупності відносин полягає у тому, що демографічна система, по-перше, внутрішньо спрямована на самозбереження, са­мовідтворення, і, по-друге, це - цілісність, динамічна система, яка змінюється з історичним розвитком су суспільства. Найважливіший показник стану народона­селення — народжуваність. Фахівці розрізняють такі коефіцієнти народжуваності:

1. Загальний коефіцієнт народжуваності. Він ви­значається кількістю народжених на певній території за визначений період, як правило за рік, із розрахунку на 1000 чоловік населення.

2. Спеціальний коефіцієнт народжуваності. Розра­ховується як відношення кількості народжених до кількості жінок дітородного віку.

3. Коефіцієнт шлюбної народжуваності. Показує кількість народжених із розрахунку на 1000 заміжніх жінок, тобто кількість дітей, народжених (за рік) тися­чею заміжніх жінок.

4. Сумарний коефіцієнт народжуваності показує середнє число дітей, народжених однією жінкою за весь період її життя. Це своєрідна характеристика покоління.

Природний приріст населення - різниця між кількістю народжених і померлих на дати території за певний період часу, здебільшого, як ми уже зазначали, за рік.

Поряд із коефіцієнтом народжуваності важливим показником стану демографічної системи є характерис­тика типу відтворення населення. Що таке відтворен­ня населення? Це постійне оновлення поколінь. Для того, щоб кількість населення не зменшувалась, за під­рахунками демографів, кожні 100 жінок (сімей) мають народити 260—270 дітей. Зрозуміло, мається на увазі 260 - 270 народжень протягом всього життя, а точніше, протягом репродуктивного (дітородного) періоду. Діто­родний період — це та частина життя жінки, протягом якої вона здатна народжувати дітей. Сьогодні прий­нято вважати, що цей вік становить від 15 до 50 років. Є випадки народження дітей і за цими віковими межа­ми, але вони поодинокі. Однак мало бути здатною чи здатним — чоловіків це стосується не менше — фізич­но народити дитину. Важливо, якою буде ця дитина: здоровою чи хворою, здатною до високого фізичного, інтелектуального і духовного розвитку чи ні. Суспіль­ство не може бути байдужим до цих питань. Добре ві­домо, що як у занадто ранньому, так і у пізньому віці матері збільшується кількість народжень із патологіч­ними відхиленнями. Це означає, що суспільство, держа­ва, політики, громадськість не можуть нехтувати такими питаннями, зобов'язані піклуватись про створення най­більш сприятливих умов для народження дітей саме у оптимальному віці.

Кожна сім'я, а до її складу входять чоловік і жінка, має народити як мінімум двоє дітей. Але треба врахо­вувати, що не всі народжені доростають до шлюбного віку, не всі вступають у шлюб, не у всіх сім'ях народжу­ються діти. Ось чому, за підрахунками демографів, має бути 260—270 народжень на 100 жінок. Якщо наро­джується більше 260—270 дітей на 100 жінок, має місце розширене відтворення населення. Менше — звужене. Залежно від рівня соціального захисту матері і дитини гранична межа між простим і звуженим відтворенням може становити 210 народжень на 100 жінок, або на 100 сімей.

Дослідниками суспільства, економістами, соціолога­ми, політиками часто використовується поняття демо­графічна ситуація. Це насамперед стан таких демо­графічних процесів, як народжуваність і смертність, вступ до шлюбу і розлучення (шлюбність), склад і розміщення населення на певній території V відповідний період часу тощо.

Демографічна політика — система спеціальних за­ходів, спрямованих на досягнення у майбутньому бажа­ного для суспільства типу або рівня відтворення насе­лення. Найбільш відчутно можна впливати на динаміку відтворення населення і на демографічну ситуацію че­рез регулювання або через вплив з боку держави на рівень народжуваності. Від чого залежить рівень на­роджуваності (у державі, у певному регіоні, населеному пункті)? Можна виділити десятки факторів. Ось най­важливіші серед них.

1. Демографічний — наявність відповідної пропорції співвідношення чоловіків і жінок на певній території.

2. Економічний — рівень економічного розвитку дер­жави, регіону, сім'ї.

3. Медичний рівень здоров'я чоловіків і жінок, наявність відповідних медичних закладів, генетичних консультацій тощо.

4. Соціальний — рівень і умови життя людей, наяв­ність системи охорони здоров'я населення, житла, дитя­чих дошкільних закладів, сім 'ї, розвинутої інфраструк­тури суспільства

5. Правовий — рівень законодавчого захисту сім'ї, матері і дитини.

6. Психологічний — особливості.ставлення чоловіків і жінок — потенційних батьків до норми народжуваності у сім'ї з урахуванням особливостей їхньої психі­ки, ситуації в сім'ї.

7. Етичний - ставлення батьків до дітей, до кількості їх у сім'ї, на наявність чи відсутність допомоги з боку бабусь і дідусів у догляді та вихованні онуків, вирішен­ня інших питань, що спираються не тільки на ПОЧУТТЯ, а й на відповідні норми моралі

8. Екологічний — стан навколишнього середовища, який безпосередньо впливає на рівень народжуваності у тому чи іншому регіоні Особливо гостро її відчуває населення Київської, Житомирської, Чернігівської та інших областей України, які зазнали значного радіо­активного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС у 1986р

9. Тип культури, традиції. Добре відомо, що в Узбе­кистані, Туркменії, деяких інших країнах вважається нормою, коли у сім'ї народжується 6—8-10 дітей. Водночас у великих європейських містах, і зокрема в Києві, ця норма — одна—дві дитини.

Названі фактори не є однорядними або однопорядковими. Окремі з них мають інтегративний характер, наприклад, соціальний, психологічний, етичний, екологіч­ний. Вони взаємопов'язані, і розглядати їх окремо можна лише умовно.

В останні десятиріччя в Україні, як і в усьому циві­лізованому світі, спостерігається тенденція до зниження народжуваності. Характерно, що це відбувається пара­лельно з помолодшанням мам. У 1959—1960 роках найбільша кількість дітей, народжених жінками у віці від 20 до 34 років, у 1990 - від 15 до 29 років. Це дещо небезпечна тенденція для держави і для нації.

У чому вбачають причини зниження народжуваності демографи? З цього питання є кілька концепцій: 1) те­орія "перешкод"; 2) теорія зміни ціннісних орієнтацій; 3) теорія витіснення потреби у дітях; 4) інтегративна теорія або теорія народжуваності як адаптивної реакції сім'ї до всієї сукупності умов життя людей.

Можна із впевненістю говорити, що аварія на ЧАЕС у 1986 р. не заохочує киян, населення Київської, Жито­мирської і Чернігівської областей до збільшення кількості дітей у їхніх сім'ях. Такий же вплив мають розбалансоваиість економіки, постійне зростання цін, ни­зький рівень житлового будівництва, протистояння різних політичних сил в Україні, напружене міжнарод­не життя, тобто все, що істотно впливає на долю батьків і може вплинути на життя дитини.

Тому рівень народжуваності — це органічна харак­теристика стану життя суспільства, усіх його сторін.

Якісний стан населення

Важливою характеристикою демографічної системи є якісний стан населення. Насамперед, це стан здоров'я (фізичного, генетичного), освіта, кваліфікація населення тощо. А тому оптимальний тип відтворення населення забезпечується за допомогою демографічної політики, спрямованої на розширене відтворення уе тільки з точки зору кількісних показників, а й якісних характеристик.

Найголовніший показник якісного стану населення — стан здоров'я людей. У зв'язку з цим вся діяльність людства, зокрема держави, має бути зорієнтована на відтворення здорової, повноцінної людини.

Здавалося б, що проблема забезпечення високого якісного стану населення може бути вирішена шляхом створення умов для відтворення фізично здорового на­селення, отримання належної освіти, професії, відповід­ної кваліфікації тощо. Однак це не так. Є й інші підхо­ди. Так, існують концепції про високоякісні, культуротворчі раси (нації, класи, страти) й низькоякісні. При­хильники таких концепцій вбачають основне завдання держави у забезпеченні високого рівня відтворення саме "високоякісних" рас, націй, класів, стратів (оскільки тіль­ки вони можуть забезпечити прогрес людства) і стри­муванні відтворення неповноцінних рас і націй, недопу­щенні змішування різних рас і націй, щоб запобігти їхньо­му генетичному забрудненню. Сучасна наука запере­чує теорії расової нерівності як безпідставні, але вони мають своїх прихильників.

Ми бачимо, з якими труднощами іде реформування економіки і суспільного ладу в Україні, як заважає роз­будові України як незалежної держави протистояння різних політичних єн і Разом з тим необхідно віддати належне нашій державі Україна, за оцінками захід­них експертів, має гуманне і можливо найбільш доско­нале законодавство про національні меншини. Це свідчення того, що і парламент, і уряд, і найбільш впли­вові політичні сили визнають всі нації, раси (страти) в Україні рівними. І питання про забезпечення належно­го рівня якісного стану народонаселення вирішується за допомогою економічних, соціальних, правових, медичних та інших важелів, як того і вимагають принципи гуманізму. Мабуть, це теж яскраво свідчить про харак­терні риси українського народу, гуманність його тра­дицій, звичаїв, багатовікової культури.

Вище ми аналізували рівень народжуваності, його детермінанти. А тепер ми радимо вам трохи поміркува­ти над тим, як суспільство, держава турбуються про стан здоров'я народжених? Будуються лікарні, готуються лікарі, вдосконалюються методики лікування, будується житло, дитячі садки, школи. Звичайно, тут ще залишаєть­ся багато невирішених питань: наявність необхідного житла, рівень і якість медичного обслуговування, харчу­вання, оздоровлення, виховання дітей тощо. Над їх ви­рішенням необхідно працювати не одне десятиліття. Разом з тим, багато в чому така важлива справа як на­родження дитини поки що у нас, як і в багатьох інших країнах, залишається поза увагою суспільства, і зокрема держави. Ніхто у державі не планує і належним чином не жде народження конкретної дитини, окрім самої ма­тері, не розраховує бажаних чи можливих якостей очі­куваної людини (дитини). Державою майже нічого не робиться, щоб ця дитина народилась найкращою або, при­наймні, нормальною.

Ми далекі від ідеї поставити відтворення населення на однозначну, селекційне чітко сплановану - а це озна­чає жорстку основу, як уявляли собі цю сторону життя, наприклад, ще Платон, а пізніше Томас Мор, Томазо Кампанелла і багато інших. Безперечно, народження дитини має залишатись таїнством, недоторканим і вільним від будь-якого зовнішнього диктату. Але сьогодні держава, суспільство не можуть не турбуватись про стан здоров'я жінки, яка має народжувати дітей. Жінка має народжу­вати дітей у період найбільшого розквіту фізичних і духовних сил. Те ж стосується і чоловіків — потенцій­них батьків. Потрібно, щоб чоловік і жінка — батьки майбутньої дитини — були насамперед генетичне сумісні, а краще було б, якби вони були сумісні також психологіч­но, економічно, соціальне, за рівнем культури, знань, вихо­вання, емоційного розвитку. Навіть у фізично здорових чоловіка і жінки для народження здорової, найкращої дитини, мають бути відповідні умови і належний стан.

Тривалий час у розвитку людства, і зокрема в Укра­їні, ці питання вирішувались, так би мовити, самі собою, завдяки дотриманню людьми віками сформованих зви­чаїв, традицій, релігійних норм, усталеного способу жит­тя. Тепер, в умовах інтенсивної урбанізації, міграції, за­бруднення навколишнього середовища, поширення ма­сової культури, надзвичайно високої анонімності особи­стого життя людей, а тим більше молодих, все це самоплинно не вирішується. Навпаки, дуже часто пари схо­дяться випадково, вживають алкоголь, наркотики, курять; нерідко у шлюб вступають люди генетичне, економічно, психологічно несумісні, які майже на 100 відсотків не можуть бути батьками здорової дитини.

За таку байдужість до народження дітей суспіль­ство розплачується здоров'ям цих дітей, їхніми доля­ми. Саме тут причини зростання кількості народжених дітей з відхиленнями у фізичному і розумовому розвит­ку. Поки що тут іде відбір як на полі, що не оброб­ляється: що посіялось, те і виросло. А росте на такому полі, як відомо, головним чином бур'ян.

Звичайно, було б нерозумно думати, що це прості питання. Вони дуже складні, вимагають великих коштів, високого рівня організації життя суспільства, можна сказати, в усіх сферах. Але це не означає, що ними мож­на нехтувати або що вони ще не на часі.

У сучасних умовах суспільство не може не турбува­тись про стан здоров'я тих дітей, які мають народитись. Має вестися також відповідна просвітницька робота. Тільки при належній увазі до цих і багатьох інших пи­тань, пов'язаних із забезпеченням необхідних умов для народження і розвитку здорової дитини, можна з опти­мізмом дивитись у майбутнє.

Сім'я. Функції сім'ї

Один із найважливіших напрямків сучасної демог­рафічної політики — планування сім'ї. Пошуки опти­мальних засобів вирішення цієї проблеми ведуться ще з часів Платона. Але і сьогодні вона належним чином не вирішена. Що таке сім'я? Сім'я - це форма спілку­вання, писав Арістотель у своїй праці "Політика". Є досить багато її інших визначень. Ллє необхідно звер­нути увагу передусім на те, що її виникнення і розвиток зумовлені особливостями природи людини. Арістотель писав, що необхідність спонукає з'єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, - жінку і чоловіка — з метою продовження потомства, і це з'єднан­ня зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, залишити після себе іншу подібну собі істоту.

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я - це така спільнота людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоло­віком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Широко відоме визначення сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'яз­ків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторо­ну свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єдну­ють людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

Життя сім'ї — це дуже складні і різноманітні про­цеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. На цій підставі сім'я здатна виконувати такі функції.

1. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поко­лінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середо­вищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов'язків). Сильні і здорові члени сім'ї працю­ють, малих і немічних доглядають, допомагають їм, під­тримують їх матеріально і духовно.

2. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це найбільш на­дійний духовний притулок особи. Англійці кажуть: "Мій дім - моя фортеця". Сім'я, дім - це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де'є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і пра­вова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Жит­тя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

3. Сім'я — це не тільки досконала форма органі­зації спільного життя людей, це також один із найваго­міших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалі­зувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим бать­ком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важ­ливі складові життя людини. І людина, природно, праг­не до цього. Нормальна людина не може жити, не усві­домлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімей­ного, родинного життя особа не може повною мірою ре­алізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою

(Сім'я - історична форма організації життя людей;. її форми і функції змінюються із розвитком виробниц­тва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини — це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї - одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури.

Важливо зазначити, що дослідження історичних форм розвитку сім'ї - дуже складне питання. Якихось без­посередніх даних про форми сім'ї у прадавні часи немає. Сучасні концепції - лише здогади, спроби реконструювати первіснообщинне суспільство на підставі дослід­жень форм організації життя племен, що перебувають на рівні розвитку родового суспільства. Певна частина науковців вважають, що вже з самого початку існуван­ня виду Ното варіепх сім'я була парною.

Як відомо, тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У зв'язку з цим і характер внутрісімейних зв'язків значною мірою визначався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби "за розрахунками". Із розвив ком суспільства, зростанням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон'юнктурні внутрісімейні сто­сунки поступаються місцем істинно людським, заснова­ним на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати, що сім'я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому аспек­тах Сім'я все більше перетворюється в інститут гармо­нійного поєднання чоловіка, жінки і їхніх дітей.

Правда вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з'являються й нові. Урбанізація, міграційні проце­си можливість швидкого переміщення як у межах краї­ни так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного життя людини у місті, радикальні і практич­но постійні зміни у виробництві внаслідок НТ11, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення дп на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства, висока напруженість особистісного життя - все це не сприяє зміцненню сім'ї. Багато молодих і не тільки молодих людей не витримують та­ких навантажень. Це призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлучень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім і, від­сутності їй альтернатив, та її постійного сходження на більш високий рівень розвитку.