Історичні типи відтворення населення. Закон Мальтуса

Розрізняють три основні історичні типи відтворення населення.

1. Архаїчний. Притаманний родовому суспільству. Вважається, що кількість народжуваних дітей тут не регулювалась, формувалась стихійно.

2. Традиційний. Притаманний докапіталістичним, аграрним суспільствам, а також тим, які перебували на ранніх стадіях розвитку капіталізму. Кількість наро­джуваних дітей регулювалася нормами традицій. Кож­не нове покоління у сімейному житті дотримувалось тра­дицій батьків і дідів

3. Сучасний, або раціональний, тип відтворення на­селення. Склався і домінує в економічно розвинутих країнах. Кількість народжених дітей у сім'ї визначаєть­ся свідомим і вільним вибором батьків, раціональною нормою.

Звичайно, у сучасному суспільстві можна знайти не тільки раціональний, а й традиційний, і навіть архаїч­ний типи відтворення населення. Кожному етапові роз­витку суспільства відповідають свої показники не тільки народжуваності, а й тривалості життя людини, кількості населення на земній кулі та його розселення. З часом тривалість життя людини зростає. Так, у родовому су­спільстві, як відзначають дослідники, тривалість життя була дуже низькою — близько 32 років. Юнак рідко досягав зрілого віку за життя обох його батьків. У су­часних економічно розвинутих країнах тривалість жит­тя людини в середньому становить близько 70—72 років.

Темпи зростання населення у родовому суспільстві зовсім незначні. У рабовласницькому - дещо вищі. У феодальному - ще вищі. У капіталістичному суспіль­стві зростання населення стає надзвичайно інтенсивним, в окремих регіонах спостерігається перенаселення (Ки­тай, Індія, країни середньоазіатського регіону). В ціло­му картина зросгання народонаселення на Землі має такий вигляд:

— на початку нашої ери на земній кулі були 230 млн. чол.;

- на кінець першого тисячоліття н. Е. - 275 млн. чол.

- у 1850р. - 1 млрд. чол.;

- у 1900р — 1,6 млрд. чол.;

- у 1930р. — 2 млрд. чол.;

- у 1976р. — 4 млрд. чол.;

- у 1987р. - 5 млрд. чол.;

- у 2000р. — 6 млрд. чол.;

- у 2025р. очікується 8 млрд. чол.

Як бачимо, з 1850 по 1930 рр. тобто за 80 років кількість населення подвоїлась. З 1930 по 1976 рр., тоб­то за 46 років, кількість населення ще раз подвоїлась. Наступне подвоєння відбулося за 25 років, тобто до 2000 року. Були прогнози, що на кінець другого тисячоліття населення Землі становитиме 12 млрд. чол. Але в кінці XX ст. темпи зростання населення знизилися.

Враховуючи, що ресурси Землі обмежені, а в бага­тьох регіонах виникає перенаселення, постає запитан­ня: "Як ставитися до зростання населення"?" Наука не може дати на нього однозначної відповіді

Було б помилково думати, що це питання не цікави­ло філософів у минулому. Ще у XVIII ст. відомий ан­глійський економіст і священик Томас Мальтус (1766— 1833 рр.)у своїй праці "Досвід про закон народонасе­лення..." (1798) змалював драматичну ситуацію, що піз­ніше дістала назву демографічної проблеми. Дослі­джуючи взаємовідносини між людиною і природою, він відкрив "вічний закон", за яким народонаселення зав­жди зростає у геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування — в арифметичній, внаслідок чого виникає "абсолютне перенаселення". Цей процес фа­тально невідворотний, і ніякі благодійні заходи не мо­жуть допомогти страждаючому людству. Будь-яка до­помога не тільки не знімає причини перенаселення, на­впаки, поглиблює катастрофічні наслідки

Виходячи із загальнолюдських цінностей, принципів гуманізму, християнської моралі, важко погодитися з висновками Мальтуса. Тому не дивно, що багато відо­мих вчених, філософів, на відміну від багатьох послі­довників ідей Т. Мальтуса, піддавали вчення Мальтуса нищівній критиці. Науковою підставою для критики вважалась "необґрунтованість" висновків Мальтуса щодо обмеженості виробництва засобів, необхідних для життя людства. Ця обмеженість є не універсальною і не абсолютною, а лише конкретно-історичною.

Стихійні лиха, катастрофи, війни, епідемії, голодомори та інші біди - все це, за Мальтусом, природні регу­лятори зростання народонаселення. Такі явища, на його думку, не тільки не загострюють, а, навпаки, зменшують суперечності між людиною і природою, між зростанням народонаселення і виробництвом засобів до життя лю­дини. З цим справді важко погодитися. Разом з тим і відкинути або спростувати вчення Мальтуса сьогодні неможливо. Чому? Мальтус у своїх міркуваннях спи­вається на факти. Але чи мав він право переносити закономірності розвитку людства, характерні для мину­лого, на майбутнє? Це запитання залишається відкри­тим і досі

За оцінками сучасних вчених, Земля може забезпе­чити ресурсами, необхідними для життя 60 млрд. чо­ловік. Однак, проблем тут не бракує. Вони виникають уже на рівні вибору методик для розрахунків. Це, по-перше. По-друге, такий рівень продуктивності вироб­ництва можливий за умов повного використання мож­ливостей сучасних технологій, високого рівня співпраці різних країн, певного управління цим процесом з боку одного уряду чи громадського центру. Іншими словами, можливість забезпечити засобами життя 60 млрд. чоло­вік є. Але вона абстрактна. У зв'язку з цим уряди багатьох країн, громадські організації, позаурядові нау­кові центри напружено працюють над пошуками шляхів гармонізації взаємовідносин між людиною, суспільством і природою.

Один із таких шляхів збереження оптимальних взає­мовідносин між людиною і природою — "обмеження зростання споживання" людини (для країн з високим рівнем розвитку виробництва і споживання), формування нових якостей у людей, нової системи поведінки людей. Автор цієї концепції — італійський вчений, підприємець і громадський діяч Ауреліо Печчеї, Президент Римсько­го клубу — міжнародної громадської організації, що поставила за мету сприяти поглибленню розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції.

Ця організація звернула увагу на те, що криза у взає­мовідносинах між людьми і природою з часом поглиб­люється. її бачать і розуміють усі, але на світовому рівні ніхто не несе за неї відповідальності. Названі пробле­ми вимагають колективного міжнародного вирішення, проте кожна держава зосереджує увагу лише на своїх проблемах. Як бути?

Щоб спрямувати розвиток суспільства в оптимальне русло, А. Печчеї визначив 6 провідних завдань-цілей.

1. Зовнішні межі. Продуктивні можливості Землі — не безмежні, їх необхідно берегти, раціонально викорис­товувати. Завдання орієнтує людство на бережливе став­лення до природи, її ресурсів.

2. Внутрішні межі. Орієнтація на внутрішні мож­ливості людини (розумові, фізичні, психічні). Необхід­но завантажувати людину збалансовано, а не виснажу­вати її надзавданнями.

3. Культурна спадкоємність Необхідно рятувати культурні цінності народів як основу їхнього життя. Подальший розвиток народів можливий лише через перетворення загальнолюдських надбань у принцип світового економічного порядку і стратегії розвитку.

4. Об'єднання міжнародних зусиль у вирішенні міжнародних проблем. (Для цього необхідно створити відповідні міжнародні структури.)

5. Людське житло. Оптимально розселити людей по земній кулі.

6. Виробнича система. Людство має бути зорієнто­ване на створення вивіреної у масштабах цивілізіції єдиної економічної системи.

Важко заперечити доцільність поставлених А Печчеї завдань-цілей. Але і досягти їх непросто. Разом з тим, події у світі останніх років, розбудова ринкової еко­номіки у країнах, що утворились на терені колишнього соціалістичного табору, є вагомим кроком на шляху ство­рення єдиної економічної системи у масштабах цивілі­зації. Але треба сказати прямо, що ми не маємо і, ма­буть, ніколи не будемо мати абсолюних гарантій чи підстав стверджувати, що людство знайшло надійні засоби запобігти стихійним лихам, неврожаю, голодомо­рам, війнам, перенаселенню, епідеміям тощо. Всі ці біди, мабуть, будуть завжди висіти над людським життям, як дамоклів меч, і вимагати від суспільства повної напруги;нл, розуму, організованості, духовних і матеріальних ресурсів, щоб запобігти чи бути здатним запобігти не­щастю.

Що необхідно зробити, аби народонаселення відтво­рювалося і кількісно, і якісно? Найперше, необхідно знайти гуманні шляхи регулювання кількості народжу­ваних дітей у сім'ї, такі методи, які давали б можливість зберегти здоров'я і жінок, і, чоловіків.

Сказане свідчить, що здійснення оптимальної демо­графічної політики сьогодні істотно відрізняється від традиційних уявлень про достатність природних ме­ханізмів регулювання народжуваності. Стало абсолют­но очевидним, що демографічний контроль і розумне регулювання народонаселення мають бути науково і морально обґрунтованими. Це вимагає від суспільства гігантської організаційної і виховної роботи, поступової і послідовної зміни стереотипів поведінки в системі пра­вових, виробничих, сімейно-шлюбних відносин. Забез­печення умов для відтворення генетичне, фізично і ду­ховно здорової людини - завдання надзвичайно важ­ливе, не менш важливе, ніж забезпечення умов для збе­реження навколишнього середовища.

Звичайно, наявність розуму як родова ознака люди­ни дає певні підстави сподіватись, що люди знайдуть надійні засоби вирішення демографічних проблем. Але, залишаючись реалістами, ми мусимо визнати, що абст­рактна розумність - дуже слабкий механізм. Він може спрацювати лише на основі скрупульозного і всебічно­го вивчення конкретних соціальних і культурних ме­ханізмів кожної країни, кожного регіону, конкретних істо­ричних та етнічних традицій, у межах яких належить здійснювати розумне регулювання відтворення населен­ня (кількості, структури, якості). У цьому напрямку не­обхідно об'єднати зусилля філософів, психологів, еко­логів, медичних працівників, демографів, культурологів, соціологів, економістів, правознавців, інших фахівців із зусиллями урядовців і парламентаріїв, сформувати особливу демографічну свідомість, яка має стати справж­ньою основою вирішення цієї складної і гострої про­блеми.

Контрольні запитання

1. Що таке природа? Чим відрізняються між собою поняття "природа", "планета", "Всесвіт", "дійсність", "буття"?

2. Назвіть основні ознаки геосфери, біосфери, техносфери, антропосфери, соціосфери, ноосфери.

3. Дайте визначення понять: "географічне середо­вище", "географічний детермінізм", "геополітика".

4. Визначте найважливіші етапи у взаємовідноси­нах між суспільством і природою

5. ІІІо таке екологія? Перелічіть найважливіші еко­логічні проблеми сучасно України і шляхи їх вирішення.

6. Народжуваність. Її показники. Типи відтворен­ня населення.

7. Теорії зниження народжуваності,

8. Якісний стан населення.

9. Що таке сім'я? Функції сім'ї Місце сім'ї у житті особистості.

10. Історичні типи відтворення населення. Як зміню­ються темпи зростання населення протягом історії роз­витку суспільства?

11. Розкрийте суть закону Томаса Мальтуса про народонаселення.

 

Теми рефератів

1. Людина і Всесвіт.

2. Геополітика у минулому і сьогодні.

3. Екологія. Мораль. Політика

4. Аварія на Чорнобильській АЕС та вплив ії наслідків на навколишнє середовище.

5. Сім'я. Її соціальні функції та роль у житті осо­бистості.

6. Астрологія, міф чи наука.

 

 

ПАРАДИГМИ ОСЯГНЕННЯ ІСТОРІЇ

Історія вчить лише тих, хто її вивчає.

В. Й. Ключевський

 

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передба­чає з'ясування низки складних проблем: початку, спря­мованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універ­сального і локального, конкретно-історичного і архетипного, центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій історії тощо.