Етносоціальна культура як чинник гармонізації національних і міжнаціональних відносин

Етносоціальна культура – це різноманітний досвід життєдіяльності народів, що містить в собі найсуттєвіші результати досвіду соціально-етнічних спільностей, людей різних національностей щодо освоєння етносуспіль­ного буття, матеріальних та духовних цінностей, що його складають.

У вузькому розумінні етносощальна культура являє собою спосіб в. іскмодії, взаємовпливу форм діяльності соціально-етнічних спільностей, етнічних індивідуаль­ностей, що здійснюється у всіх сферах суспільного жит­тя; це система соціально-духовних цінностей, спрямова­них на формування та відтворення різноманітних, бага­тогранних зв'язків та взаємин представників різних національностей з метою всебічної гармонізації міжет­нічних відносин

Етносоціальна культура – це такий спосіб свідомої організації особистістю своєї діяльності у сфері націо­нального і загальнолюдського, який забезпечує особис­тості всебічну самореалізацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.

Як фактор етносуспільних, етнодуховних відносин, етносоціальна культура включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальне значи­мою діяльністю людей, освоєння, творення етносуспільного буття, розкриття сутнісних сил людини, їх всебічну самореалізацію й вимірюється обсягом створюваних етнічною індивідуальністю матеріальних, соціальних, духовних, гуманістичних цінностей.

Цінності етносоціальної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона не­можлива як без цінностей конкретної національної куль­тури, так і без загальнонаціональних цінностей і може виступати, рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потенціал такої культури ґрунтується на загальній системі цінностей, вироблених людством впродовж своєї історії.

Водночас цінності етносоціальної культури мають яскраво виражене національно-специфічне, індивідуаль­не забарвлення. Так, цінності етносоціальної культури в умовах нашої української дійсності мають стати нормою повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, елемен­том самоцінності кожної етнічної індивідуальності. В України своя особлива доля, яка зумовлена численними чинниками загальнолюдського, планетарного і національ­но-особливого, специфічного тільки для її народу, її етно­культури, традицій, менталітету, – тобто для її індивіду­альності. У такій індивідуальності України втілені дух її народу, його національна самосвідомість, самобутність та неповторність в їм гоп пік чадного, суперечливого, яскра­вого і трагічного етносощального досвіду.

Одним із найважливіших засобів існування та реалі­зації етносоціальної культури є культура міжетнічного спілкування. Вона виконує функцію соціальної комуні­кації, в основу якої насамперед покладена безпосередня діяльність щодо обміну інформацією. Феномен спілку­вання пронизує всю етносоціальну культуру, вона висту­пає як найважливіша, універсальна і необхідна умова її функціонування та розвитку

Як істотний атрибут усієї системи культури, етносо­ціальна культура, реалізуючись зокрема за допомогою механізмів міжетнічного спілкування, є досить важли­вим способом розвитку людської життєдіяльності в про­цесі національних і міжнаціональних відносин, само­збагачення сутнісних сил людини, сферою її самореалізації, самоствердження. Як істотний засіб культуротворчоі діяльності особистості вона являє собою сферу та засіб утвердження в її духовно-моральному світі тих цінностей, норм, ідей, поглядів, які найбільшою мірою співзвучні духові часу, потребам суспільного розвитку. Така культура – важливий фактор відродження в на­ціональному втраченого, деформованого розвитку націо­нальне самобутнього, прогресивних елементів етнічного у поєднанні із загальнолюдськими цінностями.

Етносоціальна культура – це складний соціодинамічний процес розвитку і функціонування багатогран­них процесів та явищ суспільного життя, що безпосе­редньо чи опосередковано. впливають на її становлення, формування. Соціодинаміка етносоціальної культури передусім передбачає звільнення особистості від таких форм національних, міжнаціональних відносин, які ско­вують її; вона означає перехід від статичного існування культури до динамічного

Важливим проявом соціодинаміки етносоціальної культури є процес її взаємозв'язку з іншими видами культури. Виступаючи як цілісне духовне утворення, як один з найважливіших елементів життєдіяльності суспільства, його культури, етносоціальна культура зна­ходить свій прояв у всіх її видах. Як системне явище, що творить підсистему культури, культури людських стосунків, її внутрішній імператив, етносоціальна культура є в усіх основних видах культури – політичній, правовій; моральній тощо. Вона являє собою сукупність ціннісних елементів кожного виду культури. Проте етносоціальна культура є не просто видом культури, а виступає однією з її провідних складових, оскільки без ідей, почуттів, цінностей, що становлять основу такої куль­тури, розвиток соціокультурного процесу, культуротворчої діяльності не може бути цілісним Активно взаємо­діючи з іншими видами духовної культури, культури людських взаємин, вона здатна помітно впливати на їхнє збагачення, оскільки являє собою діалектичний відби­ток кожної форми культури і зазнає активного впливу всіх інших видів духовної куіьтурп, культури людських стосунків

Таким чином, етносоціальна культура як суспільне явище, необхідність її формування та розвитку за су­часних умов визначають її надзвичайно важливу роль у гармонізації національних і міжнаціональних відносин, духовному житті суспільства. Виступаючи як важли­вий елемент, специфічний вид, частина духовної культу­ри, етносоціальна культура справляє суттєвий вплив на всі сфери суспільної свідомості, інші види культури, зба­гачуючи їхній зміст, і сама збагачується. Цей діалектичний, суперечливий взаємозв'язок дає змогу процесу формування і розвитку етносоціальної культури виконувати свою важливу функцію, пов'язану з гуманіза­цією, гармонізацією національних, міжнаціональних відносин, утвердженням зрілих форм міжетнічного спілкування як важливого способу збагачення суспіль­ного життя.

Контрольні запитання

1. Розкрийте зміст поняття «рушійні сили суспіль­ного розвитку» у соціальній філософії.

2. У чому проявляється роль особистості т; і видат­ної особистості в історії

3. Яка роль. народу в історії?

4. Чим відрізняються страти від класів?

5. Що таке соціальна група?

6. Назвіть специфічні риси роду, племені, народності.

7.Які, на вашу думку, основні ознаки нації?

8. Як ви розумієте сутність етносоціального буття

9 У чому полягає основна сутність етносоціальної культури?

 

Теми рефератів

1. Проблема рушійних сил суспільного розвитку в сучасній соціальній філософії

2. Роль еліти та видатних особистостей у історичному процесі.

3. Спадкоємність поколінь і розвиток суспільства

4. Основні тенденції розвитку соціально-етнічних спільнот

5. Нації та національні відносини в сучасному світі

6. Специфіка формування українського менталітету.

7 Національна самосвідомість і світогляд.

 

 

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ОСОБИСТОСТІ

Багато в світі дивних див, та найдивніше з них – людина.

Евріпід

 

Людина – унікальне творіння природи, суспільства і самої себе. Про унікальність людини говорили і писа­ли з давніх давен.

Людина – найдивніше з дивних див – з її непо­вторністю, із багатоманітними біологічними, соціальни­ми, культурними, моральними, психологічними рисами є об'єктом різних наук. У ряді країн створено спеціальні центри, які здійснюють комплексні дослідження пробле­ми людини та координують розробку цих питань різни­ми науковими та навчальними закладами.

Філософія ж на основі узагальнення досягнень, здо­бутих різними науковими дисциплінами, має своє, спе­цифічне бачення людини. Вона вивчає людину як суще особливого роду, осмислює питання про природу, буття, сутність і велетенські духовні ресурси людини.

Про важливе місце проблеми людини у філософії свідчить той факт, що сформувалася навіть спеціальна дисципліна філософська антропологія, тобто філо­софське вчення про людину.

Родоначальником філософії людини є Сократ. Вва­жають, що сучасна світова філософія нині переживає справжній антропологічний бум, антропологічний ренесанс, зокрема в дослідженні філософсько-антропологіч­ної думки в історії філософії. Інтенсивно вивчається також проблема людини в історії філософської думки в Україні. Видано чимало праць, присвячених сучасним філософсько-антропологічним течіям в окремих регіо­нах і країнах світу.

Проте слід мати на увазі й іншу тенденцію, фактич­но спрямовану проти філософської антропології. Деякі вчені вважають, що нинішній інтерес до філософії лю­дини невиправданий і надмірний. Подібна надмірність, мовляв, веде до перекручення, деформації однієї з провідних ідей філософії – ідеї суспільного процесу. Ав­тори подібних тверджень вважають, що буття – один із найголовніших об'єктів філософствування можна по-справжньому, глибоко дослідити лише тоді, коли його розглядати в «очищеному від людини» вигляді. Трап­ляються і філософські концепції, що наголошують на невиліковних вадах і дефектах, які нібито закладені v самій біологічній природі людини і які позначаються негативно на суспільному житті. Тому, мовляв, людина не варта того, щоб їй приділяли так багато уваги.

Звичайно, філософія не може обминути такого про­яву іронії історії. З одного боку, створюються оди, гімни, співається осанна на честь Людини, з іншого – в сучас­ному реальному світі поширюється справжня людинофобія з її численними модифікаціями, зневага до люди­ни, до її потреб і гідності. Зрозуміло, подібні супереч­ності й колізії не повинні зникати з поля зору дослід­ників. Ллє вивчення їх не має принижувати величі Людини. Складовою частиною філософської проблеми людини є відповідна проблема особистості. Підвище­ний нині інтерес до вельми складної проблеми особис­тості, її структури, соціалізації пояснюється насамперед потребами сучасної практики. Наша епоха – це епоха виходу широких народних мас на арену свідомої істо­ричної творчості. Шириться масовий рух за виживан­ня людства, поліпшення екологічної обстановки, мир між народами, соціальний прогрес, демократизацію суспіль­ства, за реальні права та свободи особистості. За таких умов на перший план у розвиткові практики, науки і філософії виступає питання взаємодії особистості і су­спільства, що найтіснішим чином пов'язане з іншими проблемами філософії.

Проблема налагодження гармонійних взаємозв'язків особистості та суспільства набула високої значущості в умовах незалежності України. Здійснення ринкових реформ, розвиток гласності, демократії, самоуправління створюють сприятливі умови для активізації людсько­го, особистісного фактора, формування в особи справж­ньої, а не тільки проголошуваної активної життєвої позиції, у тому числі громадянської.

Для того, щоб з'ясувати діалектику взаємодії особи­стості та суспільства, необхідно показати основу такої взаємодії. А щоб показати процес впливу суспільства на особистість, треба вивчити питання про те, як су­купність різноманітних суспільних відносин між людь­ми впливає на людину, на її сутність. Необхідно також виявити зворотний пилив людей на всю систему су­спільних відносин матеріальних, соціальних, політич­них, культурних. Для розуміння взаємодії особистості та суспільства слід також знати їхні структури, скла­дові та зв'язки між ними..