Політична свідомість і політична культура як елементи політичної системи

Політична свідомість і політична культура виступа­ють необхідними елементами будь-якої політичної систе­ми суспільства Будучи відповідними різновидами су­спільної свідомості й культури, що мають власний пред­мет і механізм формування, вони характеризують духов­ну здатність людини до спеціалізованої політичної діяль­ності За допомогою політичної свідомості та політичної культури індивід спроможний адаптуватися у політич­ному просторі і здійснювати у ньому специфічні функції соціальної взаємодії, політичної участі й управління.

Політична свідомість як макрохарактеристика духов­них явищ політичного життя втілює єдність їхніх гносео­логічних, онтологічних і функціональних характеристик Тим самим вона немов позначає нижчу межу здатностей суб'єкта відображати політичні об'єкти і орієнтуватися у відносинах влади. Адже на практиці відомо, що кон­кретні індивіди (групи) часто далеко не зразу набува­ють здатності керуватися поглядами, що відповідають при­роді їхніх інтересів. Тільки поступово розширюючи і поглиблюючи знання, люди набувають можливості роз­кривати внутрішні зв'язки і відносини настільки, щоб можна було сформувати їхні смислозначущі образи, цілі політичної поведінки, установки реалізації інтересів

Поступове набуття суб'єктами нової для себе систе­ми координат, що розкриває їм специфіку соціальної взаємодії у сфері державної влади, перешкоджає роз­гляду політичної свідомості як процесу пристосування логіки мислення до політичних об'єктів Значно більше підстав розглядати сукупність цих духовних явищ як відповідних рівнів соціального мислення людини, що дає йому змогу набути властивості та якості для здійснен­ня владних функцій і різних ролей щодо держави. Ці погляди лише частково можуть спиратися на запозичені оцінки і судження, до того ж не тільки раціональні, які людина набуває у взаємодії з економічними, мораль­ними, правовими та іншими об'єктами У всякому разі пріоритет власне політичних, а не тільки світоглядних, раціональних або інших загальносоціальних поглядів v цьому різновиді людських уявлень незаперечний.

Спираючись на таке розуміння політичної свідомості, і саму політику вже неможливо інтерпретувати як ре­зультат перенесення раціональних, загальноколективних та інших неспеціалізованих поглядів із сфери свідомості у сферу буття.

Якісна визначеність політичних поглядів припускає трактовку політики як сфери переважно цілеспрямова­них зв'язків і відносин суб'єктів, що усвідомлюють і прагнуть реалізувати свої значущі інтереси за допомогою інститутів державної (публічної) влади.

Розуміння політичної свідомості як сукупності ду­ховних явищ, що відображають внутрішні і зовнішні процеси функціонування держави та інших політичних інститутів і структур суспільств, дає змогу так охарак­теризувати її структуру

1) політична психологія і політична ідеологія;

2) політична самосвідомість, політичні знання й оцін­ки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп і об'єднань;

3) спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окре­мих верств;

4) політичні теорії, ідеї, стереотипії мислення, психо­логічні установки, традиції, переконання і політичні емоції, настрої, почуття, думки

Слід відзначити можливість, а в деяких випадках і необхідність побудови інших структурних моделей політичної свідомості.

Взаємовідносини поетичної системи і політичної свідомості залежать від рівня політичної свідомості. Розробка і обґрунтування офіційної політики здійсню­ється передусім на державному рівні політичної свідо­мості, головною рисою якої с відображення загального інтересу правлячих політичних сил і водночас присто­сування інтересів мас. суспільної думки до політики. Державна свідомість регулює політичні відносини шляхом вироблення різних законопроектів, програм, рішень, конституцій, поправок до їхніх статей і т. д Найбільш повно й послідовно вона виявляється у захисті існую­чих політичних порядків і принципів управління.

Теоретична свідомість, що не завжди знаходить прак­тичне застосування, постійно формує ідеали і цінності, потреби й інтереси. За часів колишнього СРСР її сутність полягала в ідеологічному забезпеченні ефек­тивності санкціонування і розвитку політичної систе­ми з метою зміцнення політичної влади партійно-державних структур та вироблення відповідної спрямова­ності масової політичної свідомості.

В умовах державної незалежності і демократизації українського суспільства теоретична політична свідомість зазнала значних позитивних змін: вона перестає обслу­говувати (підтримувати) офіційно державну лінію в політиці. Разом з тим поки що не вистачає серйозної теоретичної проробки багатьох сучасних політичних проблем. Звідси відсутність виразних і чітких дер­жавних програм.

Масова політична свідомість виражає опосередкова­но рівень і зміст потреб людей, а також характер їхніх знань про політичну систему – як тих, котрі вироблені різними ідеологіями, так і тих, що здобуті практикою масових соціальних груп

На масову політичну свідомість впливає багато чин­ників політичної системи Фактором тієї або іншої її еволюції с політичний курс партій; їхня тактико-стратегічна діяльність; різні соціальні зрушення; зміст кон­кретно-політичної ситуації й т.п.

У житті можливі різні варіанти взаємозв'язку спеці­алізованої й масової політичної свідомості. Іноді те, що теоретично й практично в діяльності тієї або іншої парти віджило, може бути довго актуальним для політичної свідомості мас. Інколи трапляється й навпаки: полі­тична свідомість мас вимагає тієї чи іншої дії, прийнят­тя відповідного рішення, а спеціалізована свідомість не готова до вироблення та прийняття рішень, що відпові­дали б політичним обставинам.

Сьогодні в масовій політичній свідомості українського Суспільства виявляється нестійка рівновага двох проти лежних систем цінностей, які умовно можна визначити як демократичну і авторитарну 3 одного боку, є підтрим­ка тим змінам, що відбуваються в суспільному житті і які вселяють надію чи навіть впевненість у майбутньо­му. З іншого – наявність інертності й песимізму, стійке прагнення зберегти хоча б те, що є, і «захистити» себе у невідомому майбутньому

Політична культура це система знань, уявлень, цінностей і відносин, що функціонують у суспільстві і відтворюються в процесі зміни поколінь її можна ви­значити як обумовлений історичними, соціально-економічними й політичними умовами якісний стан політично­го життя суспільства, що відбиває рівень освоєння суб'єктом (суспільством, групою, особою) політичних відно­син, цінностей і норм, ступінь соціокультурного розвит­ку людини та міру її активності у перетворенні політич­ної дійсності

Політична культура включає ті елементи і феноме­ни суспільної свідомості, а в більш широкому розумінні духовної культури тієї чи іншої країни, котрі пов'язані з суспільно-політичними інститутами та процесами і виливають на формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, визначають напря­мок політичного процесу в цілому та політичної поведін­ки широких мас населення зокрема.

Подібно до того, як культура визначає і пропонує ті чи інші норми й правила поведінки в різних сферах життя, політична культура визначає і пропонує норми поведінки в політичній сфері. Вона формує керівні принципи політичної поведінки, політичні норми й ідеа­ли, що забезпечують єдність і взаємодію інститутів та організацій, надає цілісності й інтегрованості політичній сфері так само, як загальнонаціональна культура надає цілісності й інтегрованості суспільному життю в цілому.

Політична система і полі пічна культура перебува­ють у постійній взаємодії, взаємопереплітаються і не можуть існувати одна без одної. Наприклад, у лібераль­но-демократичній політичній системі партійному плю­ралізму відповідає плюралізм ідейно-політичних орієн­тацій і установок, плюралізм ідеологи та ідейно-полі­тичних позицій, толерантність у відносинах між при­хильниками різних партій; системі розподілу влад відпо­відає прихильність до принципів компромісу, діалогу, прагматизму

Таким чином, якщо на індивідуальному й груповому рівнях політична культура виступає як єдність культу­ри політичного мислення, свідомості й поведінки, то на рівні суспільному (соцієнтальному) вона має бути до­повнена таким інтегральним елементом, як культура функціонування політичної системи і складових її інституціональних структур. Іншими словами, політична куль­тура це свого роду матриця політичного життя, що відбиває діапазон, динамізм і суперечливість його роз­витку.

При такому підході слід мати на увазі, що, по-перше, рівень розвитку політичної дійсності як особливої сис­темної якості і е політичною культурою. Співвідношення політичної свідомості, діяльності, відносин, політичної влади, системи, політичного життя і культури полягає в тому, що остання характеризує рівень розвитку перших. Можна сказати, що політична культура у кожний даний момент часу функціонує в кожній даній точці багатомірного соціального простору політичної дійсності, не збі­гається з нею повністю, але існує як складова, що здатна виступати у вигляді показника чи характеристики рівня розвитку цієї дійсності.

По-друге, характеристика політичної культури як рівня розвитку політичного життя суспільства імпліцитно містить у собі орієнтацію, з одного боку, на усвідомлен­ня необхідності досягнення суспільною системою належ­ного стану (максимально високого при даних соціаль­них умовах рівня розвитку), з другого на оцінку на­явного рівня культури в політичному житті суспільства крізь призму ії цільового стану Отже, у самому по­нятті «політична культура закладено оціночний момент, який внутрішньо притаманний культурі і без якого не можна говорити про рівень розвитку політичного об'єкта

По-третє, політична культура являє собою таку сис­темну якість (якісний стан), котра «знімає» як наявний рівень розвитку політичного життя суспільства, так і той критерій, на підставі якого оцінюється цей рівень. Для того, щоб розкрити цей якісний стан, необхідно по­казати дві суперечливі у своїй єдності грані політичної культури: наявний і потенційно можливий рівні полі­тичної дійсності, якої вимагає базис, необхідно показа­ти наявний стан останньої у порівнянні з її цільовим станом, тобто у порівнянні з тим, до чого йде політичний розвиток Ця суперечлива єдність рівневих станів полі­тичної культури й становить специфіку її глибинних Підвалин.

По-четверте, до змісту політичної культури належить включати рівень розвитку як позитивних, так і негатив­них політичних явищ. Політичну культуру не можна зводити тільки до культурності, вона властива кожній державно-організованій людській спільності Питання тільки у її змісті, рівні, ступені розвинутості. Політична культура може бути низькою, пасивною, демократичною, ліберальною, тоталітарною, авторитарною і т. п. У проти­лежному випадку вона позбувається аналітичних ознак.

Труднощі становлення національної державності і демократії в Україні багато у чому зумовлені складні­стю формування національно-демократичного типу полі­тичної культури Який час він займе, залежатиме на­самперед від чотирьох факторів: здатності суспільства до консолідації і єдності у розбудові своєї Української держави; темпів становлення нових економічних і полі­тичних відносин; динаміки зміни поколінь, характеру політичної соціалізації молодіжних груп.

Контрольні запитання

1. У чому суть політики як соціального явища?

2. Дайте визначення політичної системи суспільства, розкрийте її структурні іі функціональні особливості.,

3. Проаналізуйте різноманітні теорії походження держави. Виберіть, на ваш погляд, найбільш вдалу.

4. Чому держава вважається базовим інститутом політичної системи?

5. Дайте визначення національної держави. Роз­крийте якісні характеристики Української суверенної національної держави.

6. Які, на ваш погляд, реальні умови створення гро­мадянського суспільства в Україні?

7. Яке місце і роль політичної свідомості-та полі­тичної культури у політичній системі?