Особливості духовної культури суспільства

Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна культура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" походить від латинського сиНига — обробка, виховання освіта). Загальне визначення куль­тури — це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність ре­зультатів людської діяльності.

У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених люд­ством; специфічний спосіб розвитку людської життєді­яльності, представлений у продуктах матеріальної і ду­ховної праці, спосіб життєдіяльності людини з освоєн­ня світу; міру ставлення людини до себе, суспільства і Природи; сферу становлення, розвитку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вбачають у ній примат духовного над матері­альним. Вони розуміють культуру як сукупність ду­ховних символів (Вебер), форму розумової діяльності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелектуальний аспект штучного середовища (Люнь).

Культура с органічною єдністю матеріального та духовного. В літературі прийнято розрізняти матері­альну і духовну культуру. Матеріальна культура охоп­лює всю сферу матеріальної діяльності людей та її ре­зультати. Сюди відносяться засоби виробництва і про­дукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура насамперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використан­ня духовних цінностей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або ду­ховної сторони культури збіднює її як надзвичайно ба­гатогранне, цілісне явище.

Визначається певна типологія культур. Так, зокре­ма, виділяють національну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (слов'янську, американ­ську, африканську) культуру; культуру певних соціаль­них суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична культура, культура Середньовіччя, культура епо­хи Відродження; певні форми культури: політична, соці­альна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі спе­цифічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.

Духовна культура — це різноманітний досвід жит­тєдіяльності соціальних суб'єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, ба­гатогранних духовних цінностей. Такий досвід має за­гальний, універсальний характер. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взає­мовпливу форм діяльності соціальних суб'єктів, що здійснюються п процесі духовного виробництва; це си­стема соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогран­них духовних зв'язків та взаємин між людьми з метою збагачення духовного життя суспільства, його загально­го прогресу. Нарешті, духовна культура — це такий спосіб свідомої організації особистістю своєї індивіду­альної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовного і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалізацію, самоздійснення її сутнісних сил, різно­манітних життєпроявів.

Духовна культура як елемент духовного життя, су­спільних, духовних відносин включає в себе певну сис­тему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієн­тацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальною гуманістично значимою діяльністю людей щодо освоєн­ня, творення буття. Духовна культура створюється діяль­ністю соціальних суб'єктів і спрямована на перетворен­ня суспільного буття, розвиток сутнісних сил людини, зокрема її духовності, їх всебічну самореалізацію; це не тільки свідомість, а й соціальна активність, перетворюю­ча діяльність особистості, яка вимірюється обсягом ство­рюваних нею духовних, соціогуманістичних цінностей.

Цінності духовної культури мають яскраво вираже­не національно-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності культури, що формуються в умовах нашої української дійсності, мають стати нормою практично-.повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, елемен­том самоцінності кожної індивідуальності, складовою гу­маністичної творчості її народу, що є результатом три­валого розвитку України. В України своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільного буття зумовлена багатогранними чинниками загальнолюд­ського, загальнопланетарного і національно-особливого, специфічного тільки для України, для її народу, її етно­культури, традицій, менталітету — тобто для її індиві­дуальності. У такій індивідуальності України втілений дух її народу, його національна самосвідомість, само­бутність та неповторність власного складного, супереч­ливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.

В літературі виділяють певні соціальні функції ду­ховної культури. Серед основних таких функцій — пізнавальна, комунікативна, регулятивна, прогностична, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов'язані між собою. Але, на думку багатьох культурологів, філосо­фів, інтегруючою функцією духовної культури є людино-творча функція.

Міра розвитку духовної культури Визначається мірою розвитку сутнісних цінностей людини, багатогранністю і б.агатоваріантністю форм самореалізації її духовного потенціалу, індивідуального самоутвердження.

Надзвичайно суттєвим фактором оптимізації ціле­спрямованої діяльності щодо духовного індивідуально­го самоствердження як основної ознаки особистості, її життєтворчості є створення умов для самоздійснення індивідуального стилю творчої духовної діяльності, Ко­мунікативної культури особистості. Підвищення ефек­тивності процесу формування духовної культури — це процес руху до найбільш універсальних і багатогран­них форм індивідуальної самореалізації її цінностей, у якому індивідуально-стильове самоздійснення з орієн­тацією на суспільне значуще посідає особливе місце. Основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобут­ності особистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її суб'єктивно-особистісного світо­гляду, світосприймання.

Серед різноманітних факторів, пов'язаних з індиві­дуальним духовним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційного сприйняття світу, без яко­го неможливі повноцінні життєпрояви особистості у сфері духовного життя, формування морального, безкорисливого ставлення до світу, до народів, які його насе­ляють. Адже чим глибше індивід сприйняв і пережив цінності духовної культури, чим більше він витратив на це душевних та інтелектуальних зусиль, чим більше співчував, співпереживав, тим більшою мірою він здат­ний не просто до засвоєння, а до освоєння, творення такої культури, смисложиттєвої, соціально значущої активності у сфері суспільних відносин. Ефективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особистості і суспільства зумовлені насамперед не зов­нішніми обставинами, а головним чином внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями і переживаннями кожної індивідуальності.

Вся система цілеспрямованої діяльності соціальних суб'єктів має бути скерована на створення всебічних умов для самореалізації духовного потенціалу людини, творчого самовтілення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів, вироблення нових духовних орієнтирів.

Контрольні запитання

1. Які основні складові духовного життя?

2. Які елементи структури суспільної свідомості?

3. У чому полягає головний зміст буденної і теоре­тичної свідомості?

4. Які основні відмінності суспільної психології та ідеології?

5. У чому полягає специфіка масової свідомості?

6. Які головні форми суспільної свідомості та їхній сутнісний зміст?

7. Що таке духовна культура, який її основний зміст?:

Теми рефератів

1. Діалектика форм духовного освоєння світу.

2. Духовне життя суспільства та його структура.

3. Духовне виробництво як виробництво свідомості.

4. Суспільна свідомість як соціальна пам'ять народу,

5. Діалектика форм суспільної свідомості.

6 Людинотворча сутність культури

7 Українська духовна культура діалектика нащо пального і загальнолюдського

8 Проблеми українського національного відродження і культура