Концепції культури Х1Х – ХХ ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Концепції культури Х1Х – ХХ ст.



Найменування Видатні представники Коротка характеристика сутності
Еволюційна концепція культури Е. Тайлор Л. Морган Сформувалась на базі вивчення традиційних спільнот і застосування еволюційного методу. Переважна увага приділялась проблемам генезису культури як поступального вдосконалення всіх сфер, а також ролі мови, мислення, міфів і символів в здійсненні міжкультурної комунікації. Е. Тайлор дійшов висновку, що культура є результатом діяльності людини, специфічним способом її пристосування до навколишнього середовища. Факторами впливу на таке пристосування він назвав кліматичні умови та географічне розташування території, на якій проживає етнос. Л.Морган виділив три основні стадії в розвитку суспільства – дикунство, варварство і цивілізація та відповідні до них особливості розвитку культури. Основна ідея еволюціонізму щодо прямолінійності суспільного прогресу передбачає обов’язкову вимогу для кожного народу пройти всі стадії культурного розвитку.
Аксіологічна концепція культури В. Дільтей, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт Визначали культуру як “світ втілених цінностей”, які реалізує людина внаслідок своєї діяльності, вважали, що людина може пізнати себе лише інтуїтивно лише в духовній цілісності з культурою через механізм вироблення певних цінностей.
Антропологічна, або функціональна, концепція культури Б.Малинов-ський, К. Леві-Стросс, А.Крьобер Ґрунтуються на висновку Е.Тайлора про культуру як біологічну природу людини. Суть цих концепцій полягає в тому, що культура пов’язується з потребами людства. Броніслав Малиновський розподілив ці потреби, що зумовили виникнення культури, на три групи : первинні - це продовження роду, фізичні, фізіологічні та розумові зрушення. Культурними відповідями на них були поява родової общини, розвиток знань, освіти, житлових умов; похідні, спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, наслідком чого є розвиток економіки і культури господарювання; інтегративні, які об’єднують і згуртовують людей, що знаходить відповідь у політичній організації суспільства. Учені констатують, що : 1) у процесі еволюції людина переходить від стану природи до стану культури, кожний елемент якої виконує свою функцію; 2) кожний елемент культури є незамінним, оскільки забезпечує її цілісність; 3) усі елементи культури структуровані і складають культурну систему; 4) кожна культура як функціональна єдність суспільства є цілісною, тому й загальнолюдська культура є цілісним утворенням; 5) відсутність рівноваги між соціальними інститутами призводить до руйнування культури як цілісного організму. На підставі таких висновків К.Леві-Стросс доводить необхідність відновлення єдності чуттєвого і раціонального початків культури, втрачені західною цивілізацією.
Марксистська концепція культури   К.Маркс Ф.Енгельс В.І.Ленін Культура мислилась як безперервний процес людської трудової діяльності, найважливішим видом якої виступає матеріальне виробництво. Відправним моментом становлення культури було відділення розумової праці від фізичної, що стало першим проявом нерівності. Культура змінюється разом із суспільством і його матеріальним виробництвом, піднімається щораз до вищого рівня свободи шляхом перетворення природної і соціальної обумовленості людини. В межах антагоністичних формацій вирізняється культура панівного і пригнобленого класів суспільства.
Теорія культурно-історичних типів колообігу локальних цивілізацій О.Шпенглер А.Тойнбі М. Данилевський Заперечує ідею культурного прогресу і взаємозбагачення культур різних народів. Кожна культура локальна, самобутня, не передає своїх основ іншим, рухається по замкненому колу в якому еволюціонує подібно живому організму, проходячи стадії росту, зрілості, старіння і загибелі, має певний термін існування. Джерелом кожної культури , на думку М. Данилевського, є здатність народу до реалізації своїх “життєвих сил”, а її самобутність – в особливому складі душі народу. Взаємовідносини між народами нездатні змінити душі й національних особливостей народу. Аналізуючи причини кризи західноєвропейської (“фаустівської”) культури, О.Шпенглер акцентує увагу на надмірно–раціоналістичній і вкрай прагматичній діяльності людей, що є передвісником смерті культури на зламі ХХ і ХХ1 ст., після чого вона трансформується в європейську цивілізацію.
Тейярдизм П. Тейяр де Шарден Автор поняття “ноосфера”, теологічної теорії еволюції, розробив феноменологію, покликану зняти протиріччя науки і релігії. Шляхом еволюції світ веде “психічна” енергія людей, рушійною силою якої виступає божественний дух. На шляху до Бога людство проходить стадії: переджиття, життя, думка, наджиття. Суспільне життя вважав різновидом біологічного процесу.
Соціологічна концепція культури Пітірім Сорокін Теорія суперсистем культури. Кожна форма культурної суперсистеми(зокрема мова, релігія, філософія і т.д.) має свою першооснову, яка становить матеріальне та ідеальне начала. Саме ці начала і визначають тип культури та відповідний йому світогляд. Відкидаючи концепцію локального розвитку культур і відстоюючи принципи історичного коловороту суперсистем, учений доводив існування взаємозв’язків між культурами різних народів, підкреслював усе більше зростання інтенсивності культурних контактів між народами світу. Кожна культурна система розвивається спираючись на досягнення культури минулих епох, використовуючи нові творчі можливості, але, вичерпавши згодом свій внутрішній потенціал, гине і дає простір новій культурі. Цікавий аналіз П.Сорокіна щодо розвитку культури ХХ ст. На його думку матеріальна суперсистема поступово замінюється релігійним, ідеалістичним типом культури.
Теологічні концепції культури С.Пуфен-дорф, Ж.Марітен, Е.Уінтер, М.Бердяєв, П.Флоренсь-кий, Л.Карсавін, П.Тілліх Їх основна суть зводиться до розгляду релігії як вирішальної основи розвитку культури. На думку С.Пуфендорфа, культура – це проміжна ланка між людиною і Богом. Саме за велінням Божим культура впливає на природу людини і визначає її діяльність. Сучасна католицька культурологія ( Ж.Марітен, Е.Уінтер) ґрунтується на тому, що культура є наслідком божественного откровення,а культурний процес – це спроба пізнати Божу мудрість і божественну першооснову світу. Представники православної культурологічної думки (М.Бердяєв, П.Флоренський)доводять, що культура виникла з релігійного культу. Саме в розвитку релігійності, яка є суттю культурно – історичного процесу, можна врятувати західну цивілізацію. На думки представника протестантської культурології німецького теолога П.Тілліха, культура містить в собі релігійний досвід, тому релігія виступає субстанцією культури, а культура -– функцією релігії. Кризу теперішнього стану культури П.Тілліх визначав у розриві сутнісної єдності культури і релігії. Як у цілковитому підпорядкуванні культури релігією, так ів замкненому стані культури, її повному відособленні(секуляризації) від релігії мислитель вбачав прояв деструктивності. Сучасна цивілізація сприяє відчуженню людини від Бога, від світу і від самої себе. Лише в синтезі субстанції(релігії) та форми(культури) можлива подальша творча історія людства. Мусульманська культурологія вирішальну роль у розвитку культури відводить Корану. Характерною рисою всіх теологічних концепцій є протиставлення духовної культури матеріальній. Перша досягає високого розвитку лише на основі релігії, оскільки вона пронизана світлом Божого розуму. Матеріальна ж культура вражена уособленням та атеїзмом, що є причиною занепаду життя суспільства і гальмом культурного прогресу людства.
Ірраціоналістичне розуміння культури в межах “філософії життя” В. Дільтей, Г.Зіммель, О.Шпенглер, А.Бергсон, Ф.Ніцше Виступили проти панування раціоналізму і методологізму в ідеалістичній філософії. Намагаючись подолати відірваність теоретичного мислення від буття вчені визначили ті поняття, за допомогою яких можна було б уникнути існуючих суперечностей. Таким стає поняття “життя”, що являє собою первісний феномен, даний кожній людині від народження. Завдяки життю людина залучається до світу, стає причетною до нього. В.Дітлей вважав, що життя слід розуміти через саме життя. Це спосіб буття людини, і культура – це здійснення цього способу в історії. Тому життя культури не можна пояснити, як це робить наука стосовно природи. Культуру можна зрозуміти лише шляхом “вживання”, “співпереживання”, що досягається при розгляді її крізь призму цілісності людської особистості. Г.Зіммель вважав, що життя – це єдина реальність, що дана в безпосередньому переживанні. Вона є ірраціональною та самодостатньою, об’єктивною і в цій об’єктивності позаціннісною. В органічному світі існує боротьба за існування, що має на меті возвеличення життя заради самого життя. Але людська історія – це вже возвеличення життя до рівня культури. Трагедія культури, за Зіммелем, полягає в тому, що за своєю власною суттю вона веде до конфлікту з життям. І ця суперечність не має вирішення. Ф.Ніцше теоретично розвинув засадні принципи “філософії життя”, намагався зрозуміти витоки кризового стану культури свого часу і пояснити нігілізм як явище. На думку Ніцше, нігілізм переважає з причини відсутності відповідної заміни традиційної моралі, коли вона перестає бути актуальною. Але нігілізм можна здолати “переоцінкою” всіх попередніх цінностей і поверненням до істинних знань. Нігілізму він протиставив філософію життя, в основі якої була думка про дві природні засади європейської культури: аполлонійство і діонісійство.
Ніцшеанська концепція культури Ф. Ніцше Інтуїтивно - ірраціональна концепція культури нігілістичного толку заснована на протиставленні двох типів культури – “аполлонійської” та “діонісійської”. На думку філософа саме вони можуть пояснити протиріччя у житті і культурі. Діонісійська засада – джерело неспокою, страждань, нещасть, стихійного пориву. Аполлонійська забезпечує гармонію, тишу, спокій. Аполлон застерігає від диких поривів, передає мудрий спокій богів. Але при цьому Аполлон залишається богом ілюзій. Він наче заслоняє людину від смерті примарою вічності. Діоніс же породжує протилежні інстинкти: тривогу, сумнів, збентеження, дикий вихід людських інстинктів. Під впливом такого світовідчуття людина наче пробуджується від сну ілюзій і святкує торжество злиття з природою. Дисонанс закладений у самій людській долі від природі. Для того щоб подолати цей внутрішній стан неспокою, дисгармонії, люди створюють для себе різні ілюзії – науку, релігії, мистецтво, мораль, політику. Але де тоді дійсне життя людини? Знати це майже не можливо. Людині неймовірно важко бути одночасно і творцем, і глядачем у театрі життя. Дисонанс – властивість не тільки людини, а й культури. Ця властивість їй притаманна з найдавніших часів. Відмінність культур зумовлена перевагою в них різних засад. Так, епоха “варварства” була “царством грубого діонісійства”. Людина цього періоду – “діонісійський варвар”. Поява у людей схильності до розумних спостережень та узагальнень породила сократівський, художній і трагічний типи культур. В історії різних народів вони проявляються
Культурологічна концепція франкфуртської школи Т. Адорно, Г.Маркузе В центрі уваги була критика масової культури і стандартної “одномірної людини”. Г.Маркузе стверджував, що розвиток науки і техніки дозволяє панівному класу через механізм потреб формувати новий тип масової людини з атрофірованим соціально-критичним ставленням до життя. Така “одномірна людина” під впливом нав’язаних йому рекламою, модою, суспільною думкою хибних потреб включається в споживацькі перегони і стає носієм моралі стада, ворожої всьому оригінальному. Людство перетворюється у пісок: всі дуже малі, однакові, поступливі і неперебірливі. Таким чином , прихильники школи ключем до розуміння культури і суспільства свого часу зробили аналіз протиріч раціонального способу оволодіння природою, результатом якого неминуче є відчуження людини від плодів його власної діяльності.
Психоаналітична концепція З.Фрейд, К.Г.Юнг, Е.Фромм У роботах “Тотем і табу”, “Я і Воно” З.Фрейд розглядав культуру як механізм соціального придушення психічних переживань людини. Центральним у зв’язку з цим можна вважати його вчення про сублімацію – процес перенесення афективних нахилів людини на соціально важливі цілі і культурну творчість. Людина входить у світ культури через конфлікті пристосування до її норм і заборон. Сама культура також конфліктна оскільки в основі її еволюції лежить боротьба “інстинкту життя” (Ероса) і “інстинкту смерті” (Танатоса). Конфліктність культури, її вихідна ворожість людині може бути подолана з допомогою методів психоаналізу, які доводять до свідомості людини зміст його підсвідомого світу. Неофрейдизм переніс акценти в розумінні сутності феномену культури з її репресивно–нормативних механізмів на фіксацію загальнолюдського досвіду. Культура в роботах К. Юнга бачиться результатом і умовою людської діяльності, знаковим закріпленням психічних станів, загальнозначущих для людини і суспільства, механізмом соціального пристосування людей, протягом якого загальні для всіх зразки соціокультурної адаптації перетворюються у індивідуальні навички. Центральним поняттям юнгіанської концепції є колективне несвідоме, по природі надособисте, що передається спадково і визначає зразки поведінки людей. Воно утримує загальнолюдські первообрази – архетипи, які виступають джерелом міфології, релігії, мистецтва. Діагностуючи культурний стан сучасної Європи, Юнг бачить причини колективного безумства в науково-технічному прогресі і занепаді символічного знання.
Українська культурологічна думка Г.С. Сковорода Належний вклад у розробку феномена культури зробила українська культурологічна думка. Своєрідна концепція Г.С. Сковороди (1722—1794) ґрунтується на теорії трьох світів. Перший світ — це природа, або "макрокосмос" (всесвіт), другий світ — це суспільство і людина, або "мікрокосм", третій світ — це Біблія, або "світ символів". Кожний із світів, на думку Г. Сковороди, має двояку природу, "дві натури" — зовнішню, видиму, або "матеріальну натуру", і внутрішню, або "духовну натуру". Аналізуючи культурно-історичний процес, мислитель вдавався до алегоричного пояснення біблійних оповідей і міфів. Внаслідок цього вчений створює теорію "світу символів", або третього світу. Значення символів може бути різним, навіть протилежним щодо їх справжнього смислу. Наприклад, Біблія може символізувати добро і лукавство, спасіння й загибель, істинність і хибність, мудрість і безумство. Все залежить від того, який основний принцип береться за основу тлумачення. Сковорода вважає, що все в світі, включаючи Біблію, має подвійну природу: "Все миры состоят из двух естеств: злого и доброго". Людина також включає в собі два протилежні начала — "вічність" і "тлінність", піднесене й нице. У ній живе два ангели або демони — світлий і темний, добрий і злий, мирний і буйний, хранитель і губитель. На думку вченого, філософська наука повинна розкривати істинний смисл предметів і явищ символічного світу, допомагати людині пізнати саму себе, свою духовність. На основі теорії "трьох світів" і "двох натур" Сковорода дійшов висновку, що вся природа "макросвіту" переломлюється і продовжується в "мікросвіті", в людині. Для філософа Бог — це внутрішня сутність речей, закономірність світобудови, тому шукати "новий світ" і "нову людину" необхідно в самій людині, "в плотській нашій тіні", тому що "він в тобі, а ти в ньому". Все неживе і живе на небесах і на землі підпорядковане єдиним природним закономірностям. В історії української науки Г.С. Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, специфічної сфери буття, в якій все божественне перебуває у символічних формах. Принцип символізму й інтерпретації Біблії філософ поширив на сферу духовної культури, її історію та форми прояву, зокрема дохристиянську, християнську та світську. У науковому відношенні більш вираженою була культурологічна концепція Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, яка висунула ідею звільнення слов'янських народів від ярма гнобителів і створення федеративного "Союзу слов'янських республік" із столицею в Києві. Ідеї братчиків про соціально-політичну перебудову суспільства включали багато цінних думок про розвиток національної культури, що були висловлені у працях М. Костомарова (1817—1885), П. Куліша (1819—1897), Т.Г. Шевченка (1814—1861) та ін. Це передусім положення про державну самостійність слов'ян, вільний розвиток національної культури і мови, про характерні риси ментальності українців, зокрема — природний демократизм, прагнення до волі, поетичність, віротерпимість, відкритість у спілкуванні, дружелюбність тощо. У кінці XVIII ст. формується концепція романтичного народництва, відповідно до якої провідним началом в духовній культурі виступає фольклор, який визначає писемну культуру. Творцем культури є простолюд, селянство: панівні класи відсуваються на другий план. Український романтизм мав значний вплив на польську, російську, німецьку, французьку культури в XIX ст. З шістдесятих років XIX ст. відбувається наукове осмислення українства, його специфіки порівняно з іншими національними культурами. Етнографи, історики, фольклористи (М. Драгоманов, В. Антонович, Ф. Вовк, І. Рудченко, О. Потебня, О. Русов, П. Житецький, М. Лисенко), спираючись на теорії компаративістики (запозичення та взаємовпливу) й міфологічної європейської школи, виділяють національно-специфічні особливості культури. В працях І. Франка вперше зроблено філософсько-світоглядне опрацювання цілісної концепції історії української культури від найдавніших часів (передхристиянської Русі) й до кінця XIX ст. Вся культура розглядається в єдиному процесі розвитку матеріальних та духовних складників і у зв'язку з соціальною боротьбою за ідеали справедливості та рівноправності. Видатний вчений та державний діяч М. Грушевський у своїх працях ґрунтовно проаналізував процес українського культурного розвитку. У працях І. Огієнка — відомого богослова, культуролога, філософа і письменника — висунуто концепцію історії культури українців від найдавніших часів. Наш народ як етноантропологічна цілісність, стверджував він, запосів собі просторове місце й усюди поклав свою ознаку багатої культури й яскравої талановитості. Великий інтерес викликають його думки щодо виникнення й розвитку української пісні, орнаменту, звичаїв і обрядів, побуту, літератури й театру. З-під його пера вийшла фундаментальна праця "Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу", яка побачила світ у Києві 1918 року й репринтно перевидана в наш час. Початок XX століття став добою посилення імпресіоністських тенденцій (творчість М. Коцюбинського, Л. Українки), розширився "становий принцип", тобто літературними героями ставали пролетаріат, інтелігенція (І. Франко, В. Винниченко), опрацьовуються фрейдистські та натуралістичні концепції. У прагненні перейняти кращі зразки світового мистецтва українські митці заперечували патологічні, урбаністичні мотиви. До 30-х рр. стверджуються нові течії і напрямки, репрезентуючи модерністський калейдоскоп — футуризм, символізм, неокласицизм, "вітаїзм" тощо. Прикладом може бути творчість М. Хвильового. У праці за редакцією І. Крип'якевича "Історія української культури" (1937 р.) було зроблено глибокий аналіз побуту, літератури, музики й театру. Здійснено ряд спроб створити оригінальні культурницькі концепції (А. Козаченко "Українська культура, її минувшина та сучасність", М. Марченко "Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст." та ін.) Широко розгорнулися дослідження української культури в діаспорі. Були написані й видані курс лекцій для студентів "Українська культура" (за ред. Д. Антоновича, 1940 р.); тематична тритомна "Енциклопедія українознавства" (Мюнхен—Нью-Йорк, 1949 р.); "Нариси з історії нашої культури" Є. Маланюка в 50-х рр.; "Тисяча років української культури" М. Семчишина (1965 р.) та ряд ін.

Додаток 2. Основні підходи вивчення культури

 

Класифікаційні параметри Напрями
Філософський Антропологічний Соціологічний
Коротке визначення Система відтворення і розвитку людини як суб¢єкта діяльності Система артефактів, знань і вірувань Система цінностей і норм, що опосередкують взаємодію людей
Історичні ознаки Універсальність/ загальність Символічний характер Нормативність
Типові структурні елементи Ідеї та їх матеріальне втілення Артефакти, вірування, звичаї і т.д. Цінності, норми і значення
Головні функції Креативна(творення буття людиною чи для людини) Адаптація і відтворення життєвого укладу людей Латентність (підтримка зразка) і соціалізація
Пріоритетні методи дослідження Діалектичний Еволюційний Структурно-функціональний

Додаток 3 Типологія за подібністю соціокультурних характеристик

 

Історичні приклади Типи культурних утворень Критерії формування
Індоєвропейці, слов¢яни Етно – мовні спільноти Належність народів до однієї мовної сім¢ї або групи
Копти у Єгипті, мормони в США Етно – конфесійні спільноти Спільність народних релігійних вірувань
Європейський культурно – історичний тип Культурно-історичний тип За належністю до історично певної духовної спільноти народів
Євразійський регіон Регіональні За місцем локалізації
Епоха Відродження Стадіальні За належністю до одного періоду культурно-історичної еволюції
Рабовласницька формація Соціально-економічні формації За домінуючим типом виробничих відносин і їх впливом на культуру
Східна цивілізація Цивілізації За масштабами та характером локалізації співтовариства народів, які належать до одного типу духовності

 


Додадок 4 Періодизація загальноєвропейського і українського культурно – історичного процесу.

 

Загальноєвропейські культурні епохи Загальний вираз культури Провідна організуюча ідея. Характер віри. Періодизація культурного поступу на території України
1. ПЕРВІСНА v „збиральний” період   v „відтворюючий” період   Обрядовість Синкретичний анімізм Антропоморфізм Роду Родича – першопредка Родючості природних стихій Палеоліт, мезоліт, неоліт (камінь) 1.”Трипільський”(енеоліт) (V – III тисячоліття до н.е.) 2. „Індоєвропейський”(бронза) (III – II тисячоліття до н.е.) 3. Праслов’янський (залізо) (II – кінець I тис. до н. е.) кімерійці
Обрядово - культове мистецтво
2. АНТИЧНА v архаїчний v класичний v елліністичний v пізньоантичний   Видовищність Рок Пластика Чуттєво-предметного космосу   Політеїзм (язичництво) 4. Скіфський (VII – I ст.. до н. е.) Еллінські колонії Велика Скіфія 5. Слов’янський (I – VIII ст. н.е.) сармати
Архаїка, класичний стиль, „звіриний” стиль Греко – скіфський, обрядовий стиль
3. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ v Раннє V – IX v Зріле X - X I I I Словесність Світлоносність Ентузіазм Єдиного троїстого Бога Спасіння через служіння Монотеїзм віри „Велике переселення народів” 6. Давньоруський (IX – XIII ст. н.е.)
„Візантійський”, дороманський, романський, готичний „Греко-руський”, „києворуський”
4. ВІДРОДЖЕННЯ v Треченто ( XIV ст.) v Кватроченто ( XV ст.) v Чинквеченто (1490-1530ст.) v Пізнє ( XVI ст.) Живописність, Краса, Чуттєва тілесність, Гуманізм Гармонія світу і людини) Пантеїзм 7. Староукраїнський ( XIV – XVIII ст.) Ранній український гуманізм Острозька освіта Козацька культура
Ренесанс, маньєризм Ренесансні тенденції, традиційний
5. РАЦІОНАЛІЗМУ XVII ст. Натужність, Раціональність, Чуттєва і мислима очевидність, емпіризм Світової механіки Деїзм Братський рух, Києво – Могилянська доба: церковне, світське і художнє життя; „Перелітні птахи”
„Французький” класицизм, бароко Українське бароко

Додаток 4 (продовження)

 

Загальноєвропейські культурні епохи Загальний вираз культури Провідна організуюча ідея. Характер віри. Періодизація культурного поступу на території України
6. ПРОСВІТНИЦТВА XVIII ст. Розумність, Універсальна раціональна упорядкованість Універсального організму Деїзм Атеїзм Українська культура в Російській імперії
Загальноєвропейські художні стилі : рококо, класицизм, сентименталізм, ампір Пізнє бароко
7. РОМАНТИЗМУ (перша половина XIX) Персональність, Внутрішній світ особи, Екзотика особи, історії, простору Духовного організму Людинобог Анархізм Нігілізм 8. Український класичний ( кінець XVIII – початок XX) Культурна двоментальність Ідея політичної незалежності „Етнографічне” відродження
Художні стилі :романтизм, академізм Український романтизм
8. ПОЗИТИВІЗМУ v Друга половина XIX ст. v Культура XX ст. Актуальність, Сцієнтизм, Технократизм, Утилітарність, Придатність, Психосоматичний гедонізм Управління Владний механізм, Самодостатність особи (індивідуалізм і псевдоспільноти), Атеїзм   Громадівський рух   9. Ново український (XX ст.) Модернізм і реалізм Тоталітаризм Незалежність (посттоталітарна доба)
Художнє життя : еклектика, реалізм, натуралізм, імпресіонізм, символізм, традиціоналізм, модернізм, постмодернізм Український авангард

 


Табл. №1 Соціокультурна динаміка

 

Табл. 2 Українська культурологічна думка.

Напрями та видатні представники Характеристика сутності поглядів
Г. С. Сковорода  
Культурологічна концепція Кирило – Мефодіївського братства (М. Костомаров, П. Куліш, Т.Г.Шевченко)  
Концепція романтичного народництва  
І. Франко  
В. Перетець  
Д. Антонович  
І. Крип’якевич  
М. Семчишин  
І. Огієнко  
А. Шептицький  
Дослідження української культури в діаспорі  
Спрямованість української культурологічної думки на сучасному етапі.  

 

Табл. №3 Культура і цивілізація.

 

Параметри Культура Цивілізація
Визначення
Час виникнення    
Основні поняття    
Сфери культурної діяльності    
Результат    

 


Табл. №4 Епоха Первісності

Геологічні епохи Палеоантропологічні епохи Археологічні епохи Історичні епохи
Плейстоцен –передльодо-викова і льодовикова епохи Час архантропів і палеоантропів ? Нижній палеоліт (1,5 – 2 млн. – 200тис. р.) Середній палеоліт (200 тис.р. - 40- 45 тис.р) Епоха праобщини ?
Час неоантропів ? Верхній палеоліт (40 –45 тис.р – 12-10 тис. р.) Мезоліт (12-10тис.р. – 8 тис. р.) Епоха первісної родової общини Стадія раньородової общини ?
Голоцен (Післяльодовикова епоха Неоліт (8тис. р. – 5тис.р.) Стадія пізньородової общини ?
Енеоліт або вік раннього металу Стадія сусідської общини або класоутворення ?

Табл. №5 Епоха Античності (Культура Стародавньої Греції)

Етапи Періоди Центри культурного процесу Форми державного управління Наука Література Живопис Скульптура Архітектура
Стародавній Крито – Мінойська культура III – II тис.до н.е.   о. Крит Ієрархічна система суспільства з царем – анаксом на чолі соціальної піраміди          
Мікенська культура (Гомерівський період) XIV – XIII ст. до н.е. Материкова Греція, м. Мікени        
П о л і с н и й Архаїчний період VII – VI ст.до н.е.       Велика Греція ( ? )   Укріплення міської громадської общини – полісу, встановлення демократичного ладу        
Класичний період     Vст. до н.е. –остання третина IV ст. до н.е.          
Елліністичний період   Ост. трет.IVст. до н.е – І ст. до н.е.          

Табл. №6 Епоха Античності (Культура Стародавнього Риму)

Етапи Періоди Центри культурного процесу Форми державного управління Наука Література Живопис Скульптура Архітектура
Ранній Рим Етруський                
Царський            
Римська республіка Рання республіка (кінець VI ст. – 265р.до н.е)            
Період великих завоювань (265 – 130рр.до н.е.)        
Період громадянських воєн та кризи республіки (133 – 31рр.до н.е.)
Римська імперія Рання імперія або принципат (31р.до н.е. – ІІ ст. н.е.          
Пізня імперія (ІІІ ст. н. е. – 476р.)

Табл. №7 Епоха Середньовіччя

  Центри культурного процесу Умови історичного розвитку Форми державного управління. Держава і церква. Філософія. Наука. Освіта. Література Живопис Скульптура Архітектура
В і з а н т і я ( 330 – 1453 р.р.)              
Західна Європа (V – XIV ст.)                

Табл.. №8 Культура епохи Відродження

  Центри культурного процесу Світоглядні основи Філософія, наука, освіта Література Живопис Скульптура, архітектура
Італійське Відродження Проторенесанс (ост.трет. Х111 –поч. XIVст.) Раннє Відродження (поч. XIV – 90-ті роки XV ст.) Високе Відродження (90-ті роки XV – поч.XVI ст.) Пізнє Відродження (поч. XVI ст. -поч. XVII ст.)            
Північне Відродження друга пол. XVст. - перша пол. XVII            
Ренесанс в українській культурі поч. XVI ст. – перша половина XVII ст.            

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.021 с.)