Предмет і завдання культурології.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і завдання культурології.



У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності людства це виявляється у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо. Культурологія є також інтегративною сферою знань, на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, археології, релігієзнавства, соціології культури, мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання, його джерелом виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджують певні феномени культури. А оскільки культурологія базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів, що застосовуються нею до культурних об'єктів, досить широкий: від загальнонаукових до суто специфічних підходів. Діахронний метод потребує викладу явищ, фактів, подій світової і вітчизняної культури в хронологічній послідовності. Синхронний передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретро- або перспективи. Порівняльний метод застосовується в культурологічних дослідженнях двох або декількох національних культур. Він також передбачає виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливів, а відтак встановлює рівень своєрідності або спорідненості культур. Сутність типологічного методу полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного і виявленні на цій підставі типологічної близькості історико-культурних процесів.

Серед специфічних методів найпоширенішим є археологічний, який на підставі аналізу матеріальних предметів, добутих під час розкопок, дає вченому можливість зробити висновки про загальний стан культури. Семіотичний метод, що ґрунтується на вченні про знаки, дає змогу вивчити знакову систему (структуру або текст) будь-якого артефакту. Психологічний метод орієнтує дослідника на вивчення суб'єктивних механізмів діяльності культури, індивідуальних якостей, несвідомих психічних процесів. Цей метод дуже важливий для дослідження особливостей національних культур. Біографічний метод переважно застосовується у літературознавстві як тлумачення літератури через відображення біографії й особистості письменника. Вперше цей метод застосував французький критик Ш. О. Сент-Бев. У науковому літературо­знавстві - це один з важливих принципів дослідження. Його особливості полягають у роботі з текстами. Але і його абсолютизація може призвести до нівелювання ролі духовно-історичної атмосфери, стилю епохи, впливу традиції.

Саме співіснування, взаємовплив, взаємопроникнення різноманітних типів знання сприяють створенню цілісної моделі світобудови. Специфіка культурології в її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія визначає найбільш загальні закономірності формування і функціонування культури. Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Вона претендує на вивчення культури в усій повноті її виявлення. Пізнання сутності культури та виявлення законів і механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури є важливим завданням теорії культури. Опис процесу змін цілісної культури є її історією.

Особливою рисою культурології є її направленість на виявлення смислової цінності будь-яких явищ культури, реалізацію в них творчого духу людини. Культурологія відкриває через культуру драму і трагедію буття людини, його духовну безкінечність і високий зміст. Як система смислів з відповідною внутрішньою логікою культура пізнається шляхом раціональної реконструкції культурно-історичного процесу. Водночас культура звернена до людської суб’єктивності, тому потребує цілісної інтуїтивно-смислової причетності. Метою культурологічного дослідження має бути саме розуміння культури.

Предметом культурології як навчальної дисципліни є історичний та соціальний досвід людини, закріплений в традиціях, нормах, звичаях, законах тощо. Вивчення його змісту, структури, динаміки, технологій функціонування та механізмів збереження, трансляції, освоєння та зміни традицій, цінностей і норм формують науковий світогляд, що сприяє розумінню множинності шляхів соціокультурного розвитку, толерантному сприйняттю інших культур та глибшому усвідомленню вітчизняних культурних досягнень.

Серед основних завдань культурології можна виділити такі:

· Аналіз культури як системи культурних феноменів;

· Виявлення ментального змісту культури;

· Дослідження типології культур;

· Розв’язання проблем соціокультурної динаміки;

· Вивчення культурних кодів та комунікацій.

Культурологія - порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу. У становленні культурології виділяють наступні періоди :

- етнографічний (1800-1860).

- еволюціоністський (1860- 1895),

- історичний (1895-1925),

- культурософський (1925-1955),

- сучасний (друга половина ХХ с.т.)

Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ, якими є культура як феномен суто людської діяльності. В. Освальд фактично визначив місце культурології в системі інших наук.

У 1939 р. американський філософ Леслі Уайт (1900-1975) незалежно від В. Освальда повернувся до тлумачення терміну "культурологія", вводячи його в контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця "Наука про культуру" (1949) сприяла виділенню культурології в окремий напрям досліджень, поставила питання про необхідність визначити предмет культурології як науки та започаткувала цілісний підхід до вивчення культурних явищ.

Однак у західноєвропейській науковій традиції культурологія в розумінні цілісного сприйняття культури не утвердилась. Переважно феномен культури розглядався із соціально-етнографічних позицій. Тому провідними науками про культуру в Європі й Америці стали соціальна та культурна антропологія, соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика та посткультурна лінгвістика (постмодернізм). Зокрема, значного поширення в західній культурології набула культурна антропологія, її називають ще етнічною чи етнологічною культурологією. Вона вивчає традиції, звичаї, обряди, ритуали, міфи і вірування, а також весь уклад життя традиційних, докапіталістичних суспільств і так званих "архаїчних" народів. Останніми роками значне поширення одержали структурно-семіотичні концепції культури, що спираються на новітні лінгвістичні методи дослідження.

У Росії ж термін "культурологія" закріпився. Там культурологія як наука виділилася в окремий напрям, який поєднав культурно-історичний, філологічний, просвітницький та ідеологічний аспекти культури, філософію, міфологію, етнографію, психологію, художню практику.

Українська культурологія - досить молода галузь гуманітарного знання, вона почала активно розвиватися в останнє десятиліття. Тривалий час культурологія вимушена була існувати в межах радянської ідеологічної традиції, розвиваючи культурно-історичний напрям. Через суспільно-політичні обставини навіть історія української культури набула рис схематизму, доктринерства, заідеологізованості, значно відставши від наукових досягнень західноєвропейської культурологічної думки. Насамперед негативним наслідком попередньої доби стала відсутність власних новаторських оригінальних культурологічних концепцій. Однак нині вітчизняна культуро­логія виходить з кризового стану, розвиваючись шляхом синтезованого вивчення проблем культури, інтегруючи знання різних наук у цілісну систему.

В українській культурології можна виділити декілька напрямів до­слідження. Насамперед - це традиційна історична культурологічна школа, її головне завдання - дати конкретні знання про той чи інший тип культури. Предмет історії культури охоплює світову, національну або регіональну культури чи певну культурно-історичну епоху, наприклад Середньовіччя, Відродження тощо. Ця школа намагається не стільки пояснити, скільки виявити та описати факти, події і досягнення культури, виділяючи в ній найвидатніші пам'ятки, імена авторів і творців. До історичної культурології тісно примикає лінгвістична культурологія, яка вивчає культуру через призму мови і літератури.

Другий напрям - це філософія культури. Вона є загальною теорією культури, тому її завдання полягає в осмисленні і поясненні культури через її найзагальніші й найістотніші риси. Філософія культури досліджує сутність культури, її відмінності від природи, співвідношення з цивілізацією й іншими явищами. Предметом її вивчення є структура, функції та роль культури в житті людини і суспільства. Філософія культури спрямована на виявлення провідних тенденції в еволюції культури, на розкриття причин її розквіту і кризових явищ тощо.

Третім напрямом є соціологія культури. Вона досліджує функціонування культури або в цілому, або наявні в ній субкультури - масову та елітарну, міську та сільську, жіночу та молодіжну тощо, її цікавлять зрушення і зміни, що відбуваються в культурі, їхня динаміка, реакція на ці зміни тих чи інших верств суспільства та суспільних інституцій.

До соціології культури тісно примикає психологія культури, у якій останнім часом проглядається тенденція виділитися в самостійну наукову дисципліну. Вона вивчає особистісне ставлення до культури, своєрідність духовного насичення людини в рамках певного культурного простору. На основі соціально-психологічних досліджень психологія культури виділяє культурно-історичні типи особистості, характерні для даного соціуму.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.62.49 (0.013 с.)