Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього

Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем, інтерес до яких закономірно зрос­тає в міру суспільного прогресу

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготува­тись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми «суспіль­ство і катастрофа, руйнування, потрясіння», «суспільство і його дестабілізація», що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми «суспільство – катастро­фа» в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхід­но розкрити його передумови. Через складність, бага­тогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.

Онтологічний аспект Прогнозування можливе на­самперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання! до якісного стрибка А існування певних загальних законів розвитку за­безпечує прогнозування і на більш тривалий час.

Гносеологічний аспект 3 точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнаваль­ної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соці­ального прогнозування.

Логічний аспект полягає в незалежності законів ло­гічного висновку від часу.

Нейрофізіологічний аспект. Можливість одержан­ня знань про майбутнє ґрунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення На думку П. К. Анохіна, воно здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результа­ту дії Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навколишньою світу. В людській свідомості випереджа­юче відображення набуло форми здатності робити ви­сновки про майбутні події.

Соціальний аспект констатує активний характер про­гнозування, заснований на механізмі зворотного зв'язку між прогнозом і предиктором (суб'єктом прогнозуван­ня). Людству не однаково, в якому напрямі відбувати­меться розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанта,

Як уже зазначалося, передбачення майбутнього – це результат пізнавальної діяльності людини Інакше ка­жучи, передбачення являє собою рису розумової діяль­ності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної» моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення е Пізнання об'єк­тивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'я­зок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутньо­го Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відо­мий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті ана­лізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Од­нак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільною розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів науко­вого передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування по­лягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв'язок істо­ричної закономірності й предметної діяльності людей.

Якщо наукове передбачення загалом носить імовір­нісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспіль­не-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються

Наукове передбачення в сфері соціального життя підпорядковане просторово-часовим умовам, тому необ­хідно визначити ступінь імовірності й можливості пере­вірки результатів передбачення, бо в процесі наукового передбачення через складність самого механізму мож­ливі помилки, пов'язані зі зміною ситуації

Соціальне прогнозування спрямоване насамперед на виявлення цих змін Воно враховує співвідношення якіс­них і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити харак­тер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування зале­жать від того, про яке майбутнє йде мова – безпосе­реднє, оглядне чи безумовно віддалене

Майбутнє людства – це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фанта­зія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь яе тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які фор­ми майбутнє здобуде і яка ймовірність даного прогнозу.

Ось чому певна періодизація майбутнього не менш важлива для наукового передбачення перспектив люд­ства, ніж для наукового дослідження минулого. Виді­ляючи стосовно перспектив людства етапи його посту­пального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, оглядне і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визначається об'єктив­ними обставинами. Знання про майбутнє в міру відда­лення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизна­ченість передбачення майбутнього пов'язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю і аль­тернативністю реального історичного процесу, з непередбачуваністю конкретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.

Сьогодні, коли руйнуються старі міфи і Легенди, все з більшою тривогою постає питання, що чекає нас там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від за­собів масової інформації.

Теоретичною розробкою та обґрунтуванням різних варіантів розвитку суспільства і людини в майбутньому займається в західному світі футурологія (від лат. /иіигит – майбутнє і гр. Іодох – мова, вчення). Термін цей уперше почав вживати (в 1943 р.) О. Флейхтхайм, професор політології в інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Берліна. Він писав, що слово «футурологія» ввів з метою відмежування від одіозних ідеологічних доктрин минулого і насамперед від «марксистського утопічного мислення». Ніколи ще в історії суспільної думки ідеологи капіталізму так ста­ранно не займались проблемами майбутнього, пошуком шляхів суспільного розвитку, як у сучасних умовах.

Футурологія, або, як її ще називають, «наука про май­бутнє», розробка різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модними в країнах Заходу, особливо з кінця 60-х – початку 70-х рр. «Футуроло­гічний бум», або «бум прогнозів», характеризувався по­явою сотень державних спеціалізованих науково-дослід­них центрів, інститутів і приватних установ з розробки соціально-економічних, науково-технічних і військово-політичних прогнозів.

. Особливе місце серед футурологічних організацій посідає Римський клуб – міжнародна неурядова орга­нізація, створена у квітні 1968 р. на зустрічі 30 західно­європейських вчених, бізнесменів, громадських діячів у італійській столиці, які зібралися з метою неформаль­ного обговорення перспектив розвитку людства. Сьо­годні її членами є понад 100 авторитетних діячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотримують­ся різних світоглядних концепцій, але їх об'єднує тур­бота про майбутнє людства, зацікавленість у розв'язанні глобальних проблем на основі співробітництва всіх країн.

За визначенням першого його президента А. Печчеї, Римський клуб – це «невидимий коледж», мета якого «сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усві­домлювали труднощі людства». Інша мета полягала у використанні всіх доступних знань для того, щоб стиму­лювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які 6 допомагали виправленню сучасної си­туації. За роки свого існування члени Римського клубу виконали понад 15 фундаментальних досліджень пер­спектив розвитку сучасної цивілізації.