Філософія періоду Відродження

У XIV—XVI сг. філософію України оригінальне представляли єресі Філософські ідеї єретиків прояв­лялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне став­лення до окремих православних-догматів, церковних об­рядів, розвивали думку про свободу волі, умовою реалізації якої вони вважали поширення освіти. Всу­переч філософським ідеям єретиків використовувалась схоластична філософія. Розвитку схоластики протвдіяли гуманістичні ідеї, які почали поширюватись в Україні в XVI ст До ранніх українських гуманістів належали Юрій Дрогобич (1450- 1494), Павло Русин (1470-?) із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський (151 3 1566) та інші.

Ю. Дрогобич у своїх поглядах на людину, світ, історію звеличував силу знання та людського розуму Він вва­жав, що людина здатна пізнати світ, і ця здатність зу­мовлюється наявністю в природі непохитних законів. Дрогобич твердив, що історія не є реалізацією напе­ред визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить природним си­лам безвідносно до велінь Бога

Філософія українських гуманістів мала яскраво ви­ражені риси антропоцентризму Так, С. Оріховський, на відміну від томістської точки зору, вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, і від неї самої зале­жить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на тварину Однією з основних чеснот людини він вважав самопізнання, що допомагає людині досягнути внутрішнього, духовного оновлення, мораль­ного вдосконалення Шлях до безсмертного життя тре­ба торувати, живучи розважно, чесно й побожно на землі.

Він одним з перших у європейській філософській думці став заперечувати божественне походження вла­ди й держави, виступав проти підкорення світської вла­ди релігійній, стверджував, що королівська влада дана не Богом, виникла внаслідок договору між людьми Він вважав, що природне право стоїть вище від людських законів, тому останні в разі необхідності можна змінювати. Мир, злагода й спокій у державі будуть тоді, коли люди житимуть у згоді з законами природи.

Мислителі-гуманісти проявляли живий інтерес до світової історії та історичного минулого українського народу. Вони вважали історію вчителькою життя і ра­дили вчитися на історичних прикладах, особливо на діяннях великих особистостей Вивчення історії – за-соб пробудження гордості народу за своє минуле, роз­витку патріотичних почуттів, любові до Вітчизни. Наприкінці XVI ст починається новий етап у розвитку духовної думки в Україні. Цей етап позначається становленням нової характерології, що виникає на ґрунті формування української версії реформаційної ідеології та ренесансного гуманізму.

Важливу роль у розвитку філософської культури України відіграла Острозька академія – перша україн­ська школа вищого типу. В Острозькій академії вивчали сім так званих вільних наук, викладали старослов'янську, грецьку та латинську мови Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Але викладання вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, фізика й астрономія) мало узагальнюючий, філософський характер

В Острозьскій академії був сконцентрований знач­ний інтелектуальний потенціал. Це сприяло інтен­сифікації взаємообміну ідеями, духовному взаємозбага­ченню інтелектуальної еліти У цьому взаємообміні і взаємозбагаченні народжувалась особлива філософія, в основі якої лежала ідея обґрунтування необхідності збе­реження й розвитку старослов'янської мови, вимога аб­солютної точності при перекладах з грецької мови на старослов'янську священних і богослужбових книг. Особливе місце належало вірі в чудодійну силу старо­слов'янської мови. Твори Герасима Смотрицького, Йова Княгиницького, Івана Вишенського (6л. 1538 – після 1620) показували, що осягнення Божественної істини в процесі здобуття навичок розрізнення числен­них смислових відтінків слів, проникнення в їхню при­ховану духовну сутність є одночасно й процесом ста­новлення людини як особистості, її самотворенням

Особливого значення в процесі духовного станов­лення людини надавали тодішні українські книжники самопізнанню. Іван Вишенський, зокрема, вважав, що завдяки самопізнанню людина стає спроможною подо­лати свою земну форму й увійти у внутрішній духов­ний контакт із вищим буттям Унаслідок цього, осяя­ний небесним світлом, людський розум проникає в при­ховану сутність вагомого повчального слова Біблії Осягнення істини через самопізнання острозькі книж­ники ґрунтували на переконаності в нерозривному зв'язку між розумом окремої людини і Богом, у безпосеред­ньому контакті людського мислення і буття.

На основі ідеї протиставлення Бога і світу, Бога й людини острозькі книжники формують уявлення про нікчемність, гріховність людської природи, граничне при­ниження й нівелювання її пізнавальних здібностей Од­нак при цьому вірили в силу людського пізнання, яка, на їхню думку, залежала від щирості, наполегливості й волі кожної людини. На основі цій віри Христофор Філалет закликає український народ розглядати свій власний, внутрішній потенціал як основу саморозвитку, обґрунтовує ідею свободи совісті, право людини на свою віру й церкву. Острозький культурно-освітній центр своєю діяльністю зробив значний внесок у розвиток філософської думки України. В ньому культивувалось розуміння філософії як мудрості з характерними пошу­ками істини на шляху містичного єднання з Богом. Тут обстоювалась життєздатність традицій слов'янської пи­семності, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї

У кінці XVI і на початку XVII ст. в Україні та Білорусі виникали і розвивались релігійно-національні організації православного населення міст – братства. Братства були виразниками національного протесту українського і білоруського народів проти політики національного і релігійного пригноблення українців і білорусів з боку польсько-шляхетських правлячих кіл та католицької церкви

Виступаючи проти наступу католицизму, братчики прагнули подолати його тим ідейним арсеналом, котрий був наявний у православному богослов'ї та в попередній українській культурній традиції. Але для цієї традиції ще не властиве було виділення філософії в окрему фор­му суспільної свідомості

Визначний діяч Львівської, а потім і Київської брат­ських шкіл Ісайя Копинський у своєму творі «Алфавіт духовний» досліджує з філософської точки зору про­блему людини. Він розглядає людину з позицій підне­сення в ній морального, розумного й духовного начал, які розкриваються в процесі самопізнання Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність, те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. І перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу минущому, су­перечливому, тлінному світові, з яким вона пов'язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмерт­ному духові, яким вона подібна до Бога І Копинський радить людині обрати другий шлях, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення бла­женства не лише на небі, а й на землі

Кирило Транквілюн-Ставровецький, розглядаючи проблему «Бог – світ», створює вчення про чотири світи. Перший – це світ невидимих духовних суїностей, що належать до небесної ієрархії; другий – макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина; третій — сама людина, мікрокосм, четвертий – поєднання злих людей і грішників із дияволом, який певною мірою є самостійним творчим началом зла. Розрізняючи чоти­ри світи, Транквілюн показує, що не весь світ – зло. Він наголошує на красі й доброті тілесного світу, в тому числі тіла й тілесних почуттів людини.

На відміну від своїх попередників, Транквіліон надає проблемі душі й тіла не лише морального, а й гносеоло-пчно-природознавчого звучання. Без тіла й вегетативних процесів людина не може жити, а її душа – відчувати, розуміти, набувати й виявляти доброчесності, тому тіло — друг душі. Транквілюн наближається до визнання гармонії душі й тіла

У роботі «Похвала мудрості» прославляються на­уки, філософія, мудрість, розкривається їхнє прикладне значення в повсякденному житті кожної людини й усього суспільства.

Помітним представником братського руху є Мелетгй Смотрицький (6л 1572— 1633), який, на відміну від по­передників, надає суспільно-громадянського спрямування своїм працям. Проблема людини, її душа, критика мо­рально-соціальних вад тогочасного суспільства набува­ють у нього підпорядкованого значення. Закликаючи до людяності й звертаючись до сумління та самопізнан­ня людини, М. Смотрицький надає самопізнанню не стіль­ки морального, як громадсько-патріотичного звучання.

Він долає заборону застосування логіки до теології Він вперше звертається в своїх творах до логіко-дедуктивного виведення логічних операцій і методів, розроб-^ лених західноєвропейською схоластикою і вдосконале­них пізніше розвитком філософії.

Касіян Сакович. Найбільш яскраво його філософські-шукання відображені в написаних ним посібниках для братських шкіл: «Арістотелівські проблеми, або питан­ня про природу людини» та «Трактат про душу». При­діляючи велику увагу проблемі самопізнання, Сакович спрямовує її розв'язання не на осягнення Бога через моральне вдосконалення й духовність, а на тілесну при­роду людини та її душу, пов'язану з відчуттям і моз­ком. Життєдіяльність людини як біологічного єства К. Сакович пояснює законами природи й ідеєю природ­ного провидіння, яке заступає Боже втручання у природні справи. Пізнання тілесного єства людини, на думку К. Саковича, потрібне для того, щоб вивчивши закони і властивості власної природи, вона жила згідно з ними, управляла собою, уникала того, що їй шкодить.

Душа розглядається в її відношенні до тіла. Сако­вич більше схиляється до арістотелізму, ближчого до природничого й раціоналістичного тлумачення душі. Він надає перевагу думці про божественне походження душі.

В цілому філософія братчиків своїм розвитком спо­нукала до нових творчих шукань, які й відбилися у філософії видатних діячів Києво-Могилянськоі академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київ» ського богоявленського братства.