Поняття суспільного виробництва

Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у про­цесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.

Людська праця відрізняється від тваринно-інстинктивної діяльності тим, що вона є цілеспрямованим, до­цільним зусиллям на такі зміни в природі, які забезпе­чують задоволення певних потреб людини.

Праця в широкому розумінні – це спосіб життєді­яльності виробників. При цьому вона не обмежується лише функцією створення людиною предметного світу з мстою забезпечення необхідних умов існування, а й виступає як діяльність людини, що переслідує свої цілі. Отже, праця, як цілеспрямована діяльність людини, є також процесом виробництва людини як особистості, як соціальної істоти, а не лише як біологічного організму.

Праця – це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін ре­чей між людиною і природою, тобто неможливе саме людське життя. Тому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва мас бути безперервним. Як суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти. Саме тому праця, процес виробництва ь першою і найважливішою передумовою людського існування. Лише завдячуючи праці людина може розкрити свою людську сутність, привласнювати предмети природи з метою задоволення (воїх потреб.

При цьому слід пам'ятати, що саме задоволення по­треб, дія задоволення стає основою для наступної, нової потреби, нових дій для задоволення. Тобто відбуваєть­ся не одноразовий акт задоволення певних потреб, а взаємозумовлений безкінечний історичний процес зростан­ня потреб, все більш складних, високих Відповідно дії задоволення поступово ускладнюються, вимагаючи більш досконалих знарядь задоволення нових потреб, що ство­рює людина.

Отже, під категорією суспільне виробництво слід ро­зуміти не тільки виробництво матеріальних благ, а та­кож форм спілкування і, так би мовити, виробництво самої людини. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.

Однією із сторін виробництва людських сил є «духов­не виробництво». Відомо, що духовні сили людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з фізичними силами. Можна гово­рити лише про відносну самостійність розвитку духов­них сил як відлуння відокремлення та протиставлення розумової діяльності фізичній праці. Духовне вироб­ництво це одна із сторін виробництва людських сил

Що таке «духовне виробництво»? Духовне вироб­ництво – це вся багатогранна діяльність людей з ви­робництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей. Під духовними цінностями розумі­ються ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробниц­тво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів Духовне виробництво охоплює собою осві­ту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове вихо­вання, різні форми залучення людей до духовної куль­тури через систему культурно-масових закладів, просвіт­ницьких організацій, засобів масової інформації тощо.

Взаємодія людських сил та матеріальних благ спри­чинює саморозвиток суспільного життя, що є його сут­тєвою характеристикою. При цьому саморозвиток мож­ливий лише у разі використання як самої природи, так і біологічного організму людей. Саморозвиток завдячує процесові, що спрямовується на розвиток продуктивних сил шляхом використання і сприйняття природних сил, що виступають як предмет діяльності суспільства.

Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють насамперед з природою. Саме тут, у процесі цієї взає­модії, формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов'язковою передумовою життєдіяльності людини Правда, потім, пізніше люди створюють так зва­ну Другу природу, яка має особливе значення для су­спільства.

Продуктивні сили

Спосіб виробництва представляють дві сторони: про­дуктивні сили га виробничі відносини. Розглянемо спо­чатку, що являють собою продуктивні сили. У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність людини, тобто сану працю, по-друге, знаряд­дя праці та, по-третє, предмети праці. Предмети праці – це те, на що спрямована діяльність людини, що добу­вається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовляються з певних матеріалів. Це ліс, нафта, ву­гілля, руди, глина та інші матеріали Знаряддя праці – це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет праці, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини такими знаряддями праці служили палиця, каміння, сокира, пізніше – лук. стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різні інструмен­ти: верстати, машини, наукомісткі технології, мікро­процесорна техніка, біотехнологія, ядерна енергетика тощо. За допомогою цих знарядь праці люди ведуть обмін речовин між собою і природою, контролюючи та регулюючи цей обмін.

Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці вис гупає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою. Саме й останками знарядь праці вивчаються зниклі соціально-економічні формації; економічні епохи від­різняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, якими знаряддями праці воно виробляється.

Окрім знарядь праці, для успішного здійснення про­цесу виробництва необхідні певні умови праці, вироб­ничі приміщення, дороги, каналії, сховища, джерела енергії та ін. Наприклад, для дорогих, комп'ютерних систем потрібні пристойні приміщення, сучасний великоваго­вий вантажний чи легковий автомобіль потребує добрих автошляхів, великі скупчення зерна, овочів вимагають автоматизованих систем контролю за станом і т. л

Предмети праці та засоби праці в сукупності висту­пають як матеріальні умови для виробництва і утворю­ють засоби виробництва.

Матеріальні блага, що створюються людською пра­цею, служать для людини засобами її існування і одно­часно є основою для подальшого розвитку самого ви­робництва. З цього видно, що засоби виробництва – це лише матеріальна передумова, можливість виробництва. Основним, найважливішим і вирішальним елементом ви­робництва виступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці

Жива праця людини шляхом приведення в рух зна­рядь праці перетворює можливість v дійсність. Саме Праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства. Відносини між людиною, знаряддями та предметами праці в процесі виробництва можна влучно охарактеризувати словами Маркса з «Капіталу»: ма­шина, яка не служить у процесі праці, не корисна. Крім того, вона піддається руйнівній дії природного обміну речей. Залізо ржавіє, дерево гниє Пряжа, яка не буде використана для ткання або в'язання, стає сировиною Жива праця має охопити ці речі, воскресити їх з мерт­вих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючі спо­живні вартості.

Люди та знаряддя праці відіграють активну і вирі­шальну роль у суспільному виробництві Але це не озна­чає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як ґюго по­стійна і необхідна умова Предмет праці входить у ви­робництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці.

При наявності названих структурних елементів, не­обхідних для виробництва, останнє можливе лише за вмілих, кваліфікованих дій людей. Ефективне викори­стання знань, досвіду, навичок може бути здійснене при Відповідних оптимальних формах та методах організації виробництва.

Таким чином, засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювали­ся і вдосконалювалися протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з приро­дою, зростала продуктивність праці, збільшувалося ви­робництво матеріальних благ. Однак історичний досвід показує: життя трудящих не поліпшувалося пропорційно зростанню продуктивних сил та продуктивності праці. Навпаки, часто становище широких народних мас навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та техніки, зростанням продуктивності праці, що свідчить про вплив на рівень життя народних мас ще й інших факторів. Такими факторами виступають суспільно-економічні умови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили, живе та продукує матеріальні блага людина.

Словом, продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним способом, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування.

Виробничі відносини

Матеріальна виробнича діяльність людей стала ос­новою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним ви­робництвом Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі ви­робництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним. Ці взаємовідносини лю­дей у процесі виробництва дістали назву «виробничі відносини» і представляють другу складову способу ви­робництва.

У виробничі відносини входять насамперед вироб­ничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробни­ками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузя­ми виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу. обміну та споживання суспільного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва. Тобто від тою, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносин між людь­ми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога. Форми власності визнача­ють форми розподілу, обміну та присвоєння вироблено­го, а також місце людини в системі виробництва, тоб­то – це власник, управлінець чи виробник Левову ча­стку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата. Продуктивні сили та виробничі відносини с нерозривними і у взаємозв'язку становлять «спосіб виробництва».