Синтезуюча природа творчості

За основу визначення творчості можуть братися різні факторії: предмет, результат, процес, суб'єкт, метод твор­чості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень йдеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки вина­ходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як нау­кове відкриття та ін.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише су­спільно-історичній істоті – людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний харак­тер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію ви­робництва умов життя, з іншого – є предметом життє­вого інтересу сама по собі. Отже, конституюючою осно­вою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяль­ністю. В переважній більшості концепцій творчість роз­глядається як певна форма, атрибут діяльності.

Розглядаючи взаємовідношення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний характер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.

Творчість не є ні аспектом, ні стороною, ні функцією, ні атрибутом діяльності. Універсальні здібності люди­ни органічно пов'язані з багатогранними формами діяль­ності, універсальністю безлічі розумових і предметних дій. Чим більше розвинені, урізноманітнені форми діяльнісного ставлення до світу, тим ширша палітра здібнос­тей, природних можливостей до оволодіння все новими й новими знаннями. Тобто міра творчості виявляється через міру урізноманітнення форм діяльніснпх відно­шень. Звичайно, це не рядопокладені, не відокремлені одне від одного діяльнісні відношення, а такі, що пере­бувають у єдності, синтезі. Саме на основі розмаїття міжсуб'ективних стосунків через творчий синтез здійснюється опредметнення нових сфер реальності або вихід в запороговий зміст світу.

Творчий синтез – це найфундиментальніша ха­рактеристика активності людини. Він здійснюється лише суб'єктом діяльності і є універсальним принци­пом творення. Нині людство вступило в епоху синтезу в сфері культури, науки, філософії, політики, світоглядів. Можна з повним правом говорити про епоху синтезу. Нелінійні, багатоваріантні підходи, світорозуміння, біфуркаційні процеси вимагають нелінійного мислення. Л воно можливе лише на основі синтетичного підходу. Синте­зуючи різні форми діяльності в процесі міжсуб'єктивного відношення, людина розкриває свої креативні по­тенції. Синтезуюча діяльність сприяє. поглибленню діяльнісних форм стосунків, виявленню їхніх нових гра­ней, зв'язків, сторін, тенденцій, різноманітностей. Син­тез об'єднує, одухотворяє, стимулює процес творчості. При цьому йдеться не про синтез як метод, протилеж­ний аналізу в механізмі, структурі пізнання, а про син­тез як фундаментальне універсальне начало будь-якого творчого процесу. Творчим синтезом охоплюється предметно-практична, духовно-практична і духовно-тео­ретична форми освоєння дійсності.

В. Енгельмейєр проблему творчого синтезу досить вдало розкриває через виділення періодів підвищення та спаду волі. Він вказує, що в період підвищення волі легко приймаються рішення, чітко викристалізовуються шляхи досягнення бажаного, вибираються найоптимальніші напрямки рішення. В період спаду волі зникають бажання, і навіть коли «холодний розсудок» наказує виконувати ту чи іншу справу, то вона здається тяжкою, складною і такою, що не піддається виконанню. Енгельмейєр робить висновок, що періоди підвищеного стану волі відзначаються синтезуючою силою, яка і ста­новить ядро творчості. І зрозуміло, що в підвищеному стані волі не лише всього хочеться, все цікаво, а й все ясно, душа повна новими думками, образами, на­мірами. Пригнічений стан, навпаки, відзначається бідністю як вольових, так і творчих проявів. Отже, «воля» веде майже до тих розмірковувань, що і винахідництво. Вона являє собою психічний синтез.

Творчість як синтез різних форм людської діяль­ності, родова ознака і родова сутність людини, форма її буття, самодіяльності і самоутвердження не може зво­дитися до будь-якої активності людини або ототожню­ватися. і певними формами діяльності.

Творчий синтез орієнтований на розв'язання ряду завдань. Зокрема, він виступає як стимул творчості, а також с безпосереднім процесом творчої діяльності, тоб­то самотворення. Наголосимо, творчість спрямована на синтез різних форм діяльностей в соціальній, природній і духовній сферах. Творчість це синтез різних форм діяльності з метою створенням нових якостей мате­ріального і духовного буття. В даній категорії відоб­ражається активне суб'єктно-об'єктивне та суб'єктно-суб'єктивне відношення. Таким чином, суттєвою озна­кою творчості є її синтезуючий, цілеспрямований, свідо­мо-прогностичний характер. Там, де миє місце синтез, є творчість. Будь-який продукт творчості с наслідком синтезу форм діяльності. Звичайно, творчий синтез у кожному конкретному випадку має свою особливість і її важливо враховувати.

Творчий синтез властивий не лише для сфери мис­тецтва і науки. Він є складовою будь-якої сфери діяль­ності. На характер діяльності, її спрямованість і приро­ду мають вплив різні формоутворюючі фактори, які зна­ходяться поза безпосередньо творчою діяльністю (мо­ральні й естетичні ідеали, ціннісні установки і орієнтири).

Звернемо увагу на взаємодію між творчістю і пізнан­ням дійсності, оскільки вони виконують рідні функціо­нальні завдання. Функції пізнання пов'язані з вивчен­ням певних сторін об'єкта пізнання, його особливостей, тенденцій розвитку і т д. Результати пізнання відобра­жаються в істинах, які кристалізуються в певні абст­рактні форми: поняття, категорії, наукові висновки, теорії тощо. Кажучи словами Гегеля. в пізнанні відбувається заглиблення в сутність буття, перехід від буття до сут­ності. Будь-який тип творчості (матеріально-практич­ний, духовно-практичний, духовно-теоретичний) завжди пов'язаний з формоутворенням, трансцендуванням, ви­ходом за межі даного, спрямований на реалізацію мож­ливостей буття, перетворення їх у дійсність. Творчість збагачує буття новими предметними формами та духов­ними надбаннями. Творчість додає до об'єкта світу ре­ального буття такі нові форми, предмети, ознаки, духов­ні цінності, яких раніше не було. В творчості відбува­ється пластичне перетворення об'єкта, а також внутрішнього світу, інтелектуальної енергії, духу суб'екта в світ реальних речей, ідей. думок, теорій. Дотик до творчості розкриває нові потенції та можливості людини, сприяє народженню ніби нової людини (М. Пришвін). Якщо пізнання має бути найменш антропоморфним, го твор­чий процес має антропоморфний характер. Разом з тим слід врахувати, що пізнання здійснюється лише за до­помогою і на основі творчості. Творчість же здійснюється на основі відповідного духовного-теоретичного і соціокультурного фонду, минулого практичного досвіду.

Форми творчого синтезу

Творчий синтез має багатоаспектну природу. З часу, коли у вітчизняній науці з'явилися перші теоретичні праці з творчості (кінець XIX ст.), зусилля науковців в основному зосереджуються на дослідженні різних сторін художньої, пізніше технічної і наукової,; і починаючи з XX ст. увагу привертають особливості синтезу науко­во-технічної творчості Чим же пояснюється багато­гранність видів творчості? В основі форм творчості ле­жить певний синтез нидів діяльності. Стержневий, ви­значальний вид діяльності і основою віднесення твор­чості до певної форми (повсякденно-побутова творчість – опредметнення в продуктах праці, наукова – мисленна діяльність; технічна – єдність мисленної і пред­метної; художня чуттєва діяльність і т. д). Форми творчого синтезу можна визначати за методами, предме­тами (змістом), результатами, етапами (структурою), суб'єктами творчості. Тобто гетерогенність творчості визначається різними основами:

– результатами, масштабами творчості;

– видами діяльності (виробнича, науково-технічна, дозвільно-побутова, художня, культурно-ідеологічна та ін.);

– суб'єктом творчості (індивідуальна, колективна, етнічна, професійна і т. д.), суспільством як суб'єктом творчості, людством як суб'єктом творчості та людською цивілізацією як суб'єктом творчості,

— світоглядно-соціальними і методологічними заса­дами.

Відповідно до результатів і масштабів творчості мож­на виділити велику і малу творчість. Кожний резуль­тат творчої діяльності помічений певною ознакою «божої іскри», заряджений смисловою енергією того чи іншого потенціалу, е непересічною чи звичайною духовно-мате­ріальною цінністю. Велика творчість (творчість Дру­гого рівня) репрезентує «відкриття» та «винахідницт­во» як неперехідні, значимі цінності Мала творчість (творчість першого рівня) – це продукт ремісничої праці, спрямованої, по-перше, на формування нових пред­метів, які не існують в об'єктивній реальності; по-друге, на подальший розвиток і вдосконалення матеріальних і духовних витворів, які вже створені людиною; по-третє, і на вироблення методів, форм, засобів суб'єктивної пере­будови наявного У наш час спостерігається прагнення зрівняти в правах творчість різних рівнів. Цей аспект проблеми особливо стосується художньої творчості, ми­стецтва (творчість в галузі літератури, кіно)

Відмінність між рівнями творчості полягає не лише в результатах її, а й у суб'єктах творчості. Для суб'єктів так званої великої творчості характерними ознаками є:

підвищений рівень активності духовного життя, значної сили енергія волі, надзвичайна вимогливість до себе. Це закономірно. Адже для реалізації творчих норм (планів, ідей, задумів, проблем.) необхідна незламна сила волі. Життя, діяльність великих людей засвідчує, що саме ця риса в них була домінуючою. Великий творчий синтез є дар природи, помножений на працю, волю та поєднаний з благотворними соціально-культурними умовами Мала творчість є праця, воля, соцюкультурні умови. В. Оствальд виділяє такі характерні особливості дослідника. Насамперед – це оригінальність, тобто здатність не лише сприймати й освоювати те, іцо дано, а й створювати що-небудь самостійно. Точна робота, са­мокритика, добросовісність, знання, навички – всі ці однаково необхідні атрибути дослідника можуть бути набуті відповідними вправами і дисципліною. Оригінальність же, якщо і може бути розвинена, а також зни­щена, більше всіх інших особливостей дослідника, має переважно характер вродженого або першопочаткового обдарування.

Друга характерна риса, що об'єднує геніальних творців – надзвичайно інтенсивне прагнення до твор­чості, яке є більш розвиненою формою потреби в діяль­ності, що притаманна кожній людині. Інтенсивність цього прагнення у генія значно перевищує інтенсивність по­треб діяльності у середньої людини. Велика творчість розвивається в єдності з малою творчістю, яка с для першої своєрідним інтелектуально-культурним компо­нентом.

Відповідно до вихідних методів, способів, які покла­дені в основу творчості, можна виділити такі форми твор­чості. Перший тип – це раціоналістична творчість, що ґрунтується на розсудково-раціональному мисленні. Головною ознакою цього типу є свідоме цілепокладання, осмисленість, цілеспрямованість творчої діяльності. Вона має два відгалуження: 1) практико-емпірична творчість; 2) науково-теоретична творчість.

Другий тип – творчість на позапороговому рівні, інтуїтивна, нефеноменологічна, позасвідома. Цей тип творчості є логічним наслідком значної підготовчої ро­боти, напруженого обдумування проблеми, ідеї, творчого задуму, проблемної ситуації. Даний тип творчості ха­рактеризується інтегративністю, цілісністю, закінченістю результатів творчості, великим евристичним синтезом, який надає продуктам творчості природного характеру.

Третій тип творчості – духовно-космологічна. Як правило, ця форма творчості здебільшого характерна для культурної традиції Сходу (М. Реріх, індійська та китайська філософія)

Четверта форма (вид) – раціонально-інтуїтив­на творчість. Вона є результатом поєднання першої і другої форм творчості.

І, нарешті, догматична творчість. Догматична творчість найбільш поширена в сфері суспільного жит­тя і суспільствознавства. В чому особливості догматич­ної творчості: Це досить поширений феномен, складний, зумовлений цілою низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників У ньому може поєднуватися талані і рутина, вчорашній день, компліментарність, запобігливість Об'єктивною основою даного виду творчості с спотво­рені або відживаючі форми суспільного життя, соціаль­ної практики та світоглядні парадигми, що відобража­ють їх. Догматична творчість може бути вимушеною формою приховування своїх суспільних і світоглядних переконань або сліпою формою віри в соціальні догми і стереотипи, внутрішня переконаність у їхній необхідно­сті, справедливості. Догматична творчість першого виду є своєрідною «трагедією творчості. Вона накладає свій мертвотний відбиток на дух, вчинки, дії та справи бага­тьох талантів і пера, і пензля, і думки Часто творення зумовлювалося конкретними обставинами соціального життя.

За суб'єктом окреслюються такі форми творчості:

-а) індивідуальна; 6) колективна, в) єдність індивіду­альної та колективної. Колективна творчість мас місце в науці в різних видах мистецтва (театр, кіно, архітекту­ра, скульптура) Спільна ідея, єдиний творчий задум, відповідна норма (план, проект тощо) стають об'єдную­чими, синтезуючими факторами різноякісних інтелекту­альних потенцій, почуттєво-емоційного заряду, вольових зусиль Однак процес колективної творчості не ніве­лює творчої особистості, суб'єкт-творець зберігає своє «я», індивідуальність. Взагалі, творчість завжди напов­нена глибоким індивідуальним смислом.

Синтез за сферами творчої діяльності здійснюється у таких напрямах а) синтез у межах одного виду діяль­ності (літературна, театральна і т. ін.); 6) синтез у рам­ках діяльності певної галузі (в сфері науки, художньої творчості і т. ін), в) синтез, який об'єднує ряд або навіть багато сфер (наукова, технічна, соціальна тощо)

За предметом (об'єктом) визначилися такі фор­ми творчості: предметно-практична, наукова, техніч­на, науково--технічна, художня, соціальна, філософ­ська, релігійна та ін.

Предметно-практична діяльність безпосередньо по­в'язана з життєдіяльністю людини, забезпеченням ви­робництва засобів виробництва та засобів споживання Із самого виникнення до сьогоднішнього дня щодо всіх інших видів діяльності (духовної, естетичної, моральної, релігійної та ін) вона с основоположною. Духовно-практичне освоєння світу здійснюється в таких конкрет­них формах релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етич­на і човна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будь-якому виду творчості в межах духовно-практичного освоєння світу, є, по-перше, вияв­лення органічного «сплаву» духовної і практичної діяль­ності. Творчий синтез має подвійну природу є синте­зом духовних видів діяльності та реалізацією духовно­го в предметно-практичній сфері. По-друге, суб'єкт твор­чості в духовно-практичній сфері постійно зазнає впли­ву об'єкта Об'єкт щодо суб'єкта с активним началом, породжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу

У контексті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце займає технічна творчість. Технічна творчість – це практична діяльність, орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення людських потреб з допомогою зміни матеріального середовища В машинній техніці людина творчо синтезує не лише досягнення ремеслового виробництва, а й науки. Отже, особливістю творчості на етапі створення машинної техніки та її функціонування є те, що в ній в евристичні процеси активно включаються досягнення науки

Синтез технічної творчості багатогранний, її основ­ними формами є винахідництво раціоналізаторство (вдосконалення), пристосування. В умовах НТП техніч­на і наукова творчість синтезуються в єдине ціле – нау­ково-технічну творчість Продуктивна наукова творчість може здійснюватися лише. і урахуванням технічного «поля», в якому вона відбувається. В свою чергу, технічна творчість без систематичної взаємодії з зовнішніми нау­ковими ідеями і теоріями не може успішно задовольня­ти потреби практики.

Духовно-практичне освоєння сви\' органічно вклю­чає в себе художню творчість, тобто художнє освоєння людини, суспільства, природи. Воно реалізується через такі види творчості, як мистецтво (музика, театр, кіно, живопис, графіка, архітектура та ін.), літературу (проза, поезія). Художня творчість – це творення з допомогою синтетичних художніх образів, символів, в яких з особливою глибиною втілюються людські ідеали, соціокультурні цінності, моральні норми. Художня твор­чість – це створення естетичних цінностей, вміння до­торкнутися до таких струн дійсності, звуки яких здатні примусити битись у прискореному ритмі навіть серце невігласа. Мета мистецтва (ідеал, а не повчання (О. С. Пушкін). А. П. Чехов підкреслював, що художнім можна вважати твір, якщо в ньому будуть дотримані такі умови: а) відсутність дуже довгих слововикидів політико-соціально-економічного змісту; б) повна об'єк­тивність змісту, в) правдивість в описі діючих осіб і предметів; г) надзвичайна стислість; д) сміливість і ори­гінальність, відсутність шаблону, е) сердечність. У ху­дожній творчості надзвичайно велика роль уяви і в ціло­му емоційно-образної сфери, на відміну від наукової і технічної. Мистецтву властива індивідуальна нота, воно пронизане суб'єктивністю, відкриває шляхи спілкування з людською душею. Мистецтво синтезує світорозуміння і світовідчуття, пізнання і переживання світу. Воно може актуалізувати ті явища життя, які існують лише потенцій­но, і тим самим виступає як особливий вид діяльності, що розширює межі людського світу й оптимізує людський фактор у світі та слугує засобом його творчого розвитку

Соціальна творчість с, перш за все, створенням но­вих суспільних відносин у відповідності з прийнятим ідеалом. Вона нерозривно пов'язана з утвердженням ідеї соціального прогресу. Можна навіть стверджувати, що прогрес і є функцією соціальної творчості, яка пов'я­зана з проблемою свободи. Здобуття свободи, боротьба за неї є неодмінною умовою соціальної творчості та засо­бом її реалізації. Але свобода має два виміри: свобода від чого-небудь і свобода для чого-небудь Свідомість безпосередньо творить ідеальну мету, яка може бути реа­лістичною або утопічною. Тому соціальна творчість завжди пов'язана – і ризиком, оскільки навіть для здійснення життєво-реальної мети можна вибрати неадекватні засо­би, які деформують сам ідеал, тим більш небезпечно, якщо мета виявилася явно утопічною Утопізм є постій­ною і неминучою спокусою людської думки, її негативним полюсом, зарядженим надзвичайно великою енергією.

Основна колізія соціальної творчості полягає в тому, що без ідеального проекту майбутнього і активності суб'єкта вона неможлива Проте в обох випадках можуть проявлятись найбільш негативні наслідки тому в істо­рії соціальної думки та соціальної практики були постійні коливання то в бік «здорового глузду», виправдання дій, ТО в бік зламу діючих порядків з надією на краще май­бутнє. Найбільш різким вираженням першої позиції е східний квієтизм, другої – соціальний екстремізм. Тере­зи історії перебувають у постійному коливанні, і тільки всесвітньо-історичний досвід дає змогу з часом відрізни­ти позитивні результати соціальної творчості від нега­тивних наслідків соціального прожектерства.

У духовно-теоретичній сфері розглянемо такі типи творчого синтезу, як наука і філософія. Наука прони­зує всі сторони і форми соціального і духовного життя суспільства. Сукупність наукових теорій, концепцій, ідей є своєрідним теоретичним базисом культурно-історично­го процесу і соціального буття людини. В якій би сфері не здійснювалась творча діяльність, вона завжди збагачу­ється здобутками науки даного історичного часу. Як форма діяльності, наука може розглядатися в об'єктив­ному і суб'єктивному планах. Об'єктивною стороною наукової діяльності є знання. Суб'єктивною – самозміна суб'єкта діяльності, зміна ціннісних установок і моти­вів вченого, трансформація його свідомості в процесі постановки та розв'язання проблем, розвиток форм спід-кування між вченими. Наука включає в себе ряд діяль­ностей – теоретичну, експериментальну і т. д. Особливіс­тю науки е те, що її досягненням властива всезагальність, вони долають межі локальної культури. Наука харак­теризується амбілентною природою: вона має вплив не лише на світ речей, а й на суб'єкти діяльності. Наука живить інші сфери творчості в контексті культури. Їй властива культурно-творча спрямованість на основі ба­гатопланової взаємодії з іншими сферами діяльності

Важливою особливістю наукового синтезу є його зв'язок із законами як формою всезагальності в при­роді. Наукова творчість пов'язана з творенням законів, що мають синтетичний і динамічний характер. Наукові ідеї – своєрідна інтегративна дія, яка є квінтесенцією, синтетичним началом щодо попереднього, не інтегрова­ного знання. Ідея слугує тим феноменом, який сприяє розгортанню теоретичного синтезу в чітко орієнтовану систему ідея – гіпотеза теорія (закон). Кожний новий щабель сходження від ідеї до теорії, від однієї теорії до нової с вираженням поглиблення і утверджен­ня творчою синтезу. Вихідні теоретичні посилання, що послужили основою для творення нових ідей, теорій, законів, перетворюються в одну із сторін, аспектів більш крупних, більш фундаментальних наукових теорій. У сфері науки творчий синтез проявляється через аналіз, що забезпечує виділення та визначення проблем, голов­них, сутнісних сторін, їхніх тенденцій. Завершується наукове дослідження синтезом, що знаходить виражен­ня у встановленні всезагального взаємозв'язку сутностей у законі.

У період, коли значна частина наук працює над роз­в'язанням глобальних проблем, коли закладається мат­риця культури на наступне тисячоліття, на порядок ден­ний ставиться необхіднісгь аналізу специфіки філософ­ської творчості Філософії притаманні ознаки як нау­кової, гак-і художньої творчості, спрямовані на розкрит­тя універсальних закономірностей об'єкта і суб'єкта Філософське знання забезпечує осмислення і обґрунтування категоріального і методологічного апарату наук. Основою розв'язання цього завдання слугують прин­ципи, закономірності і категорії філософії, які утворю­ють своєрідний каркас системи фундаментальних прин­ципів, ідей, понять. Особливо продуктивну синтезуючу роль виконують філософські категорії, які забезпечу­ють досягнення об'єктивного аналога, є формами відоб­раження речової і соціальної дійсності, здійснюють син­тез емпіричною матеріалу (спеціальних наукових по­нять, абстрактних об'єктів) у цілісну теорію. Логічні абстракції, які в ході історичного розвитку піднесли людський розум над емпірикою простих відчуттів, мов­би знову повертаються до висхідної точки, одиничної речі для того, щоб розкрити е ній згорнуте багатство всієї людської культури.

Філософія як своєрідна форма синтезу має суб'єк­тивні і об'єктивні начала. 3 одного боку, в ній відображається світ як ціле, з – іншого – місце людини й світі і смисл її буття. Перший зріз філософського знання є теоретичною, раціональною формою світогляду. Дру­гий же зріз засвідчує, що далеко не всі сфери практич­ної життєдіяльності людини належать до теоретичної або раціональної сфери. Філософія відображає синте­тичне ставлення людини до світу, вина є рефлексією світогляду. Свобода, цінність, відповідальність, абсолют, розум та інші ідеї виникли як синтетичне узагальнення можливого буття людини і набувають статусу світогляд­них принципів, що орієнтують на певний спосіб життєді­яльності.

Можна зробити такі висновки. Основою класифі­кації форм творчості е певний синтез видів освоєння дійсності (предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична) Стержневий вид діяльності слу­гує критерієм віднесення творчості до тієї чи іншої фор­ми. Гетерогенність форм творчого синтезу зумовлюєть­ся методами, предметами, результатами, етапами (струк-турою), суб'єктами творчості. Піраміду форм творчості немовби завершує духовно-теоретичний синтез, який генетично є найбільш пізнім феноменом, а функціонально є вираженням найбільш абстрактних смислів. Духов­но-теоретичний синтез здійснюється на основі не емпі­ричних, а ідеалізованих (абстрактних) об'єктів, які існу­ють як смисли понять (категорій) теоретичної мови, а не як конкретна предметна реальність.

Безумовно, в теоретичних та ідеалізованих абстракт­них схемах знайшли синтетичне відображення тенденції, властивості, закони об'єктивної реальності. Всі форми творчого синтезу взаємопов'язані і взаємоироникають одна в одну Предметне-практичне виробництво і ху­дожня творчість, ремесло і мистецтво, технічна і наукова діяльність історично і соціокультурно тісно взаємообумовлені, вони випливають одна з іншої, одна одну до­повнюють, у великому цілісному творчому синтезі.

Контрольні запитання

1. Які фактори в умовах розбудови суверенної Укра­їнської держави обумовлюють гостроту і необхідність глибинних трансформацій стилю та форм мислення, органічну потребу зміни творчого стилю мислення?

2. Які ви знаєте сучасні концепції творчості?

3. Проаналізуйте основні типи (форми) творчого синтезу.

Теми рефератів

1. Творчість і світогляд.

2. Методи творчої діяльності.

3. Технічна творчість та її основні форми.

4. Психологічні особливості творчої особистості.

5. Свобода творчості – основа формування демо­кратичних відносин у суспільстві.