Сім'я військовослужбовця – особливий об'єкт роботи соціального педагога

 

Одним із стратегічних загальнонаціональних пріоритетів дер- жавної політики України є захист та підтримка сім’ї як важливого соціального інституту. Це стосується і сім’ї військовослужбовця Збройних Сил України, яка посідає одне з провідних місць у со- ціальному устрої українського суспільства. Адже від вирішення багатьох проблем, що виникли перед сучасною сім’єю військовос- лужбовця, залежить результативність реформ, які здійснюються сьогодні у Збройних Силах, боєздатність держави, а також характер процесів, що відбуваються як усередині неї, так і за її межами.

Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид ді- яльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців, для якої харак- терні певні обмеження: чітка регламентація професійної діяльності, поведінки та побуту; певні обмеження у деяких особистих, грома-

дянських, політичних та соціально-економічних правах (наприклад, військовослужбовцям заборонено вступати до політичних партій, або членство у таких на період служби призупиняється; свобода слова, доступ до отримання інформації обмежуються таким понят- тям як «нерозголошення військової таємниці»); відсутність звичних умов життя; звуження кола людей, з якими спілкується військовос- лужбовець і його сім’я. Діяльність військовослужбовців, які викону- ють конституційний обов’язок із захисту Вітчизни, часто пов’язана з ризиком для життя. На особистість, стиль життя військовослужбов- ця впливає також можливість застосування насильства (іноді – з ви- користанням зброї) при виконанні закріплених законом функцій.

Незважаючи на все це, специфіка праці військовослужбовця формує у нього такі соціально-типові якості, характерні для вій- ськової професії, як: законопослушність, відповідальність, муж- ність, дисциплінованість, виконавчість, вольові якості і ін. Ці якості набувають характеру духовно-моральних зразків, цінностей, норм, що формують так звану військову субкультуру.

Особливості професійної діяльності, наявність тих чи інших особистісних якостей, безперечно, накладають відбиток і на сім’ї військовослужбовців, їх функціонування та розвиток. Традиційно сім’ї військовослужбовців є нуклеарними, малодітними (виховують двох дітей), що зумовлюється частими переїздами через зміну місця проходження служби та, зазвичай, низьким рівнем матеріального забезпечення військовослужбовців. Більше 75 % сімей військовос- лужбовців є дистантними сім’ями, що викликано проблемами у за- безпеченні роботою дружин військовослужбовців за місцем про- ходження служби чоловіком та труднощами у забезпеченні сім’ї житлом.

Соціально-педагогічна робота з сім’ями військовослужбовців Збройних Сил України здійснюється відповідно до Законів України

«Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Концепції виховної роботи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях Укра- їни, Концепції гуманітарного і соціального розвитку Збройних Сил України, ряду інших законодавчих та нормативних документів.

Об’єктом діяльності соціального педагога з сім’єю військовос- лужбовця є конкретна сім’я (індивід), включена у соціальне військо- ве середовище. Метою соціально-педагогічної роботи є організація позитивно спрямованої життєдіяльності сім’ї військовослужбовця

та гармонізація її взаємодії з соціальним середовищем. При цьому слід враховувати, що саме взаємозв’язок сім’ї військовослужбовця і соціального середовища, в якому вона функціонує, обумовлює осно- вні завдання цієї роботи: створення умов для формування соціально- педагогічної стійкості сім’ї до сприйняття і подолання важких жит- тєвих ситуацій; підвищення потенціалу соціалізуючої дії сім’ї на своїх членів; відновлення і підтримка активності сім’ї; стимулю- вання потреби членів сім’ї у трансформації соціально-педагогічних знань у процесі соціальної взаємодії; досягнення такого кінцевого результату, за якого необхідність у соціально-педагогічній підтрим- ці сім’ї зникне.

Уся соціально-педагогічна діяльність з цією категорією сімей підпорядковуватиметься таким принципам:

1) соціально-політичним: принципу законності та прав людини, який полягає у забезпеченні державою та відповідними соці- альними інститутами реалізації прав і свобод, ратифікованих нашою державою; принципу державного підходу до завдань, який реалізується шляхом активної участі держави у підготовці і організації соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовос- лужбовців; принципу зв’язку змісту соціально-педагогічної ді- яльності з конкретними умовами функціонування сім’ї військо- вослужбовця, що полягає у організації допомоги та підтримки, зумовленій умовами макро- і мікросередовища цієї сім’ї;

2) соціально-педагогічним: принципу особистісного соціально- діяльнісного підходу до професійної діяльності, який забезпе- чує облік у соціально-педагогічній роботі усієї сукупності по- треб кожного члена сім’ї військовослужбовця, переорієнтацію членів сім’ї з пасивно-споживчої на активно-змінюючу соціаль- ну діяльність; принципу диференційованого і індивідуально- го підходу до об’єкта діяльності, який передбачає необхідність відмежування конкретних потреб сім’ї військовослужбовця від загальних, врахування індивідуальних особливостей кожного члена сім’ї і ситуації, що склалася; принципу суверенності сім’ї, який забезпечує врахування права сім’ї на пошук та отримання (чи відмови від) допомоги, вибору з наявних варіантів надання допомоги найбільш прийнятного для сім’ї, погодження щодо втручання в особисте життя сім’ї військовослужбовця (за ви- нятком випадків, обумовлених законом);

3) організаційним: принципу педагогізації соціально-педагогічної діяльності, передбачає використання соціально-педагогічної тео- рії як комплексної основи для організації соціально-педагогічної діяльності; принципу інтеграції, який забезпечує координацію зусиль керівництва військової частини, державних і недержав- них організацій у вирішенні проблем сімей військовослужбов- ців; принципу професійної компетентності, який передбачає надання допомоги спеціалістами відповідної кваліфікації та під- креслює обов’язковість професійної підготовки фахівця; прин- ципу контролю, який забезпечує контроль щодо організації та здійснення соціальної підтримки і захисту, їх результативності, а також формування рекомендацій з підвищення ефективності цих процесів;

4) специфічним: принципу соціокультурної спрямованості соціально- педагогічної діяльності, який передбачає використання поняття

«культура соціального військового середовища» як мети і критерію оцінки рівня розвитку середовища існування сімей військовослуж- бовців у конкретних військових частинах, містечках, гарнізонах, місцях їх компактного проживання; принципу наукової обґрунто- ваності соціально-педагогічної діяльності, що забезпечує вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду, визначення змісту, організації і методики соціально-педагогічної діяльності з військовослуж- бовцями і їх сім’ями; принципу цілеспрямованості, відповідно до якого соціальний педагог повинен цілеспрямовано досягати пози- тивного результату у роботі з сім’єю військовослужбовця, вплива- ючи на свідомість, волю, почуття і вчинки як членів сім’ї, так і її оточення; принципу універсальності, згідно з яким слід виключити дискримінацію при наданні соціально-педагогічної допомоги сім’ї військовослужбовця за будь-якими ознаками: ідеологічними, полі- тичними, релігійними, національними, расовими, віковими тощо; принципу соціального реагування, який передбачає усвідомлення необхідності вживати заходів до виявлених соціально-педагогічних проблем сім’ї військовослужбовця, діяти відповідно до конкретних обставин соціальної ситуації індивідуальної сім’ї; принципу клієн- тоцентризму, що означає визнання пріоритету прав сім’ї військо- вослужбовця в усіх випадках, крім тих, де це суперечить правам та інтересам інших людей; принципу опори на власні сили, який підкреслює суб’єктну роль сім’ї військовослужбовця, її активну позицію у вирішенні своїх проблем (йдеться про сім’ї, достатньо

дієздатні з огляду на їх інтелектуальні, психічні та фізичні ресур- си); принципу конфіденційності, що полягає у забезпеченні нероз- голошення тієї інформації про сім’ю військовослужбовця, яка може завдати їй шкоди чи дискредитувати її членів; принципу толерант- ності, якого слід дотримуватись, насамперед, у роботі з сім’ями, які можуть не викликати симпатії у фахівця (політичні, релігійні й національні особливості індивідів, які потребують допомоги, їхні поведінкові стереотипи й сама зовнішність можуть виявитися не- приємними для соціального педагога); принципу системності, згід- но з яким сім’я військовослужбовця – це органічна єдність, що ста- новить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій; принципу об’єктивності, який у широкому соціологіч- ному аспекті передбачає об’єктивний підхід до проблем сім’ї вій- ськовослужбовця на теоретичному й державно-організаційному рівнях; у вузькому розумінні – вимагає від фахівця, який надає допомогу сім’ї, подолання усіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), які виявляються у результаті дії чинників, визначених самим соці- альним педагогом; принципу гуманізму, що має на меті професій- ну діяльність на основі людяності, емпатії, альтруїзму, прийняття особистості такою, як вона є – з усіма позитивними і негативними сторонами; принципу фамілієцентризму (родиноцентризму), який передбачає, що у процесі організації соціально-педагогічної діяль- ності на всіх її рівнях права та інтереси сім’ї стоятимуть на першо- му місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства та ін.

У своїй сукупності вказані вище принципи визначають функції і сфери соціально-педагогічної діяльності з сім’ями військовослуж- бовців Збройних Сил України, а саме:

– діагностичну функцію, яка зумовлює сферу соціальної діагнос- тики і прогнозування. Соціальній діагностиці підлягають: влас- не соціальні потреби сімей військовослужбовців; міра розвитку цих потреб і їхнього задоволення в конкретній військовій час- тині, військовому містечку, гарнізоні, місці компактного прожи- вання військовослужбовців і членів їхніх сімей; міра розвитку інфраструктури конкретного військового соціуму і її відповід- ності потребам його мешканців; міра оптимальності і гармоній- ності взаємодії військовослужбовців і членів їхніх сімей із се- редовищем їхнього перебування та ін.;

– обслуговуючу функцію, яка зумовлює розвиток відповідної сфе- ри соціально-побутового обслуговування;

– адаптаційну функцію, якій відповідає сфера соціальної адаптації (реадаптації) сімей військовослужбовців та становлення кожно- го члена сім’ї як сім’янина, члена колективу, фахівця та ін.;

– превентивну, профілактичну і корекційну функції, які форму- ють сферу соціальної профілактики і корекції поведінки членів сімей військовослужбовців і умов та факторів військового се- редовища;

– реабілітаційну функцію, що зумовлює розвиток і функціону- вання сфери соціальної реабілітації і реалізується стосовно тих сімей військовослужбовців, які мають несприятливу, негативну динаміку розвитку; військовослужбовців і членів їхніх сімей, які зазнали психотравмуючого впливу військової служби та ін.;

– анімаційну функцію, яка зумовлює формування і функціонуван- ня сфери соціально-культурного розвитку і пов’язана не лише з організацією дозвілля сімей військовослужбовців, але і з гумані- зацією вільного часу кожного члена військового соціуму;

– освітню функцію, що зумовлює розвиток сфери підготовки і пе- репідготовки кадрів і охоплює військовослужбовців, які звіль- няються або вже звільнилися з військової служби, а також чле- нів їхніх сімей, та пов’язана з їхньою професійною орієнтацією, перепідготовкою на нові для них спеціальності і працевлашту- ванням відповідно до потреб місцевого або регіонального ринків праці;

– прогностичну функцію, яка дозволяє прогнозувати перспективи розвитку і задоволення потреб сімей військовослужбовців;

– організаційно-розпорядчу функцію, яка зумовлює розвиток і функціонування сфери менеджменту соціально-педагогічної ді- яльності;

– функцію забезпечення сприятливих соціально-екологічних умов для життєдіяльності і розвитку сімей військовослужбов- ців, що передбачає діяльність з усунення негативних факторів, поліпшення умов праці і побуту військовослужбовців, сприяння підвищенню можливостей працездатності військовослужбовців і здатності їх сімей до соціального функціонування;

– функцію розвитку соціальних комунікацій, яка полягає у лікві- дації напруженості, конфліктів, особливо в закритих військових містечках, відірваних від широких соціальних контактів;

– функцію соціальної освіти, яка формує відповідну їй сферу соці- альної освіти та проявляється у проведенні симпозіумів, семіна- рів, конференцій соціальних педагогів, які працюють з сім’ями військовослужбовців, організації вивчення, узагальнення і по- ширення передового досвіду соціально-педагогічної діяльності; виданні і поширенні наукової, навчальної і методичної літера- тури з соціально-педагогічної роботи у військовому середовищі; презентації програм і проектів соціально-педагогічної діяльнос- ті з сім’ями військовослужбовців.

Функції соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослуж- бовців тісно пов’язані з її напрямками. Основні напрямки соціально- педагогічної діяльності з сім’ями військовослужбовців зумовлюють- ся проблемами, які виникають у кожній конкретній сім’ї. Їх можна одночасно вважати і цілями, що можуть конкретизуватися у вигляді певних завдань. До напрямків роботи соціального педагога з сім’ями військовослужбовців належать: соціальна допомога, соціальний за- хист, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, соціальне обслу- говування, соціальне посередництво, соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація, підготовка до цивільного життя та організація освітньо- дозвіллєвої діяльності. Таким чином, соціально-педагогічна робота з сім’ями військовослужбовців покликана задовольняти різні соці- альні потреби військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Зміст соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовос- лужбовців та її результативність залежать від багатьох чинників, і, насамперед, – від типу кожної конкретної сім’ї, особливостей її життєдіяльності, професіоналізму соціального педагога, який пра- цюватиме з цієї сім’єю, наявності зацікавлених у позитивному ви- рішенні проблеми партнерів (членів сім’ї, працівників військового підрозділу, соціальних служб, навчально-виховних закладів, ото- чення сім’ї та ін.).

Тип сім’ї військовослужбовця можна визначити за рядом ознак: якістю зовнішніх і внутрішніх меж (ретрофлексуючі і дезорганізо- вані); структурою влади (авторитарні, демократичні та ліберальні сім’ї); стадією становлення (молоді, середні, зрілі); складом (нукле- арні, розширені, змішані (перебудовані), неповні сім’ї, подружні); розподілом ролей (традиційні (патріархальні чи матріархальні), егалітарні); психологічним кліматом (сім’ї зі сприятливим і неспри- ятливим психологічним кліматом); мірою негараздів (проблемні,

конфліктні, кризові); основними функціями сім’ї: рівнем матері- альної забезпеченості (бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті), професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням до релігії та особливими умовами сімейного життя, складом сім’ї (про- сті (неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі – у різних варіантах), великі (батьківська пара, декіль- ка дітей зі своїми сім’ями – три і більше подружніх пар)), кількістю дітей в сім’ї (інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (дві ди- тини), багатодітні (троє і більше дітей до 16 років)), однорідністю соціального складу (однорідні, різнорідні); тривалістю подружньо- го життя (сім’ї молодят, сім’ї з тривалістю подружнього життя: від 1 до 3 років, від 3 до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, від 20 до 25 років, від 25 до 30 років, від 30 років і більше), типом керівництва (гелітарні; авторитарні); типом юридичних взаємос- тосунків (побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні; оформ- лені юридично, але проживають окремо), юридичними взаємосто- сунками батьків та дітей (рідні діти; зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім’ї), якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім’ї (гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорга- нізовані); сім’ї зі специфічними проблемами (наявністю психічних чи фізичних захворювань, правопорушників, алкоголіків, наркома- нів, захворювань на СНІД, схильності до суїциду, інвалідів); благо- получні і неблагополучні (у тому числі – зовні благополучні) сім’ї; професійною ознакою (сім’ї офіцерів (молодших і старших, керівного складу), сім’ї прапорщиків (які перебувають на командних, техніч- них посадах і посадах тилового забезпечення), сім’ї курсантів, сім’ї рядового і сержантського складу, сім’ї військовослужбовців-жінок, сім’ї цивільного персоналу (робочих, що служать)); ставленням до військового соціуму (новоприбулі сім’ї; сім’ї, що вибувають до місця служби військовослужбовця; осілі сім’ї; сім’ї військових пенсіонерів; сім’ї військовослужбовців, звільнених у запас; сім’ї військовослуж- бовців – ветеранів війни, учасників бойових дій) тощо. Типів сучас- них сімей військовослужбовців можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей військовослужбовців.

Щодо особливостей життєдіяльності сімей військовослужбов- ців, то найголовнішими з них (які докорінно впливають на зміст соціально-педагогічної роботи), є:

а) подружні відносини усе більше визначаються мірою і глибиною прихильності між членами подружжя, різко підвищується їх рі- вень сподівань стосовно один одного, реалізувати які більшість не може як в силу традицій, культури, індивідуальних особли- востей, так і через специфіку військової професії;

б) традиційний розподіл праці на «чоловічу» і «жіночу» у більшос- ті сімей, у зв’язку зі специфікою військової служби, зведений до мінімуму; закономірним є підвищення статусу жінки в сім ’ ї, яка виконує типово керівну роль у веденні господарства;

в) велика кількість сімей мають одну дитину і складаються з двох поколінь – батьків і дітей; бабусі і дідусі, інші родичі, зазвичай, живуть окремо. У результаті – батьки не лише не мають можли- вості повсякденно використовувати досвід і підтримку попере- днього покоління, але й гіпотетичне використання цього досвіду часто є проблемним;

г) у зв ’ язку зі специфікою професійної діяльності батьків- військовослужбовців, частими переїздами, діти раніше дорос- лішають, швидше навчаються тому, як переборювати труднощі, долати стреси, характерні для нашого часу (зокрема розлучення батьків та їх наслідки, конфліктні сімейні ситуації, проблеми пристойного виживання тощо);

д) відносини дітей і батьків стали складнішими, адже діти отриму- ють можливість проводити велику частину вільного часу поза сім ’ єю або лише під наглядом матері. Зазвичай, цей час вони присвячують заняттям, що є прийнятними серед однолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення їх батьками. Авто- ритет батьківської влади часто не спрацьовує – на зміну йому повинен приходити авторитет особистості батьків.

Виходячи із зазначеного вище, важливою умовою ефективності соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослужбовців є ор- ганізація в них соціально-педагогічного процесу – спеціально органі- зованої послідовної зміни функціонування сім’ї, яка розвивається в часі і в межах визначеної виховної системи та спрямована на пере- творення особистісних властивостей і якостей її членів. Зміст цьо- го процесу полягає у перетворенні соціально-педагогічних знань у власний потенціал сім’ї, що відбувається у чотири етапи:

– інформаційно-аналітичний, характерною особливістю якого є створення банку даних про: актуальні проблеми різних типів сімей, їх структуру, можливі наслідки життєдіяльності, ресур-

си і можливості та їх використання в обставинах, що склалися. Найважливішими завданнями соціально-педагогічної роботи на цьому етапі є збір інформації і розробка загального стратегіч- ного плану дій соціального педагога; оцінка рівня складності і характеру проблем сім’ї; аналіз можливостей щодо надання сім’ї необхідної допомоги;

– прогностичний, для якого характерним є інтенсивне формування обґрунтованих думок про можливі зміни у сім’ї в найближчому майбутньому і далекій перспективі, або про альтернативні шля- хи її розвитку. До завдань цього етапу належить: прогнозування змісту і тенденцій розвитку можливих психолого-педагогічних проблем сім’ї на різних стадіях, або в змінних умовах її життє- діяльності; моделювання та прогнозування ефективності діяль- ності фахівця щодо надання допомоги цій сім’ї;

– спонукально-супровідний, який відрізняється особливою дина- мічністю і евристичним характером діяльності як соціального педагога, так і членів сім’ї, з якою він працює. Найважливіші завдання цього етапу: розробка і впровадження методик оцінки різних явищ, діяльності, спілкування, технологій соціального виховання; психолого-педагогічна допомога сім’ї (батьківський всеобуч, консультування, профілактика, корекція, сімейна тера- пія та ін.); соціалізація (соціальне виховання) членів сім’ї;

– відновно-реабілітаційний, який є етапом активного залучення сім’ї до вирішення власних проблем і освоєння членами сім’ї технологій відновлення і підтримки життєвого потенціалу сім’ї. До найважливіших на цьому етапі належать завдання: діагности- ка сімей, на які подіяли стресогенні чинники (втрата близьких, стихійні лиха, непередбачені зміни в житті та ін.); відновлення втрачених функцій психічного здоров’я клієнтів і психологіч- ного здоров’я сім’ї; проведення психолого-педагогічної реабілі- тації; узагальнення і впровадження вітчизняного і зарубіжного досвіду соціально-педагогічної роботи з сім’єю, інновацій у со- ціальній сфері.

Під час соціально-педагогічного процесу в сім’ї військовос- лужбовця фахівець почергово виступає у трьох основних ролях: порадника (інформує сім’ю про важливість і можливості взаємодії подружжя між собою та з дітьми; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей); консультанта (кон- сультує з питань сімейного законодавства, організації соціальної

взаємодії та налагодження позитивно спрямованої життєдіяльності в сім’ї; інформує про методи виховання, орієнтовані на конкретну сім’ю; пояснює батькам способи забезпечення умов, необхідних для нормального розвитку та виховання дитини в сім’ї); захисника (за- хищає права індивіда (сім’ї) у випадку, коли відбувається порушен- ня законних прав і свобод, нормальних умов життєдіяльності чи де- градація особистості (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей, тощо)).

Форми соціально-педагогічної роботи з сім’ями військовослуж- бовців класифікують за такими ознаками: складом і кількістю учас- ників (індивідуальні, групові, масові); тривалістю (одноразові за- ходи, постійно діючі, «пульсуючі»); перспективою (розраховані на близьку перспективу, розраховані на середню перспективу, розра- ховані на віддалену перспективу); місцем проведення (стаціонарні, виїзні, пересувні, циклічні); мірою самостійності учасників (групи самодопомоги, взаємодопомоги; ті, які працюють за допомогою кон- сультанта, сім’ї, які працюють під безпосереднім керівництвом соці- ального педагога); рівнем творчості (інформаційні, репродуктивні, тренувальні, творчі); видом діяльності (ігрові, комунікативні, трудо- ві, навчальні); умовами здійснення (екстрені, звичайні); характером спілкування (безпосередні, опосередковані); метою (спрямовані на збір та аналіз інформації, участь у формуванні сімейної політики і завдань соціально-педагогічної роботи, участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального супроводу сім’ї, профілактику неблагополуччя та його рецидивів, узагальнення результатів, контр- оль за якістю соціально-педагогічної роботи); складністю побудови (прості, складні, комплексні).

Метод – це спосіб взаємодії соціального педагога з сім’єю (індиві- дом), який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в соціумі. Найпоширенішими методами роботи соціального педагога з сім’ями військовослужбовців є: бесіда, переконання, формування перспек- тиви, вправа, заохочення і покарання, методи подолання конфлік- тів (прямі і опосередковані), методи діагностики (спостереження (включене, систематичне, не систематичне, ситуативне), анкетування (відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв’ю, моніторинг). Ефективність діяльності соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією та взаємовідповідністю методів, прийомів і засобів, які використовуються в межах усієї методики. Прийом – це конкретизо- ваний метод або його частка (метод реалізується саме через прийом).

У роботі з сім’ями військовослужбовців використовують твірні (за- охочення, увага, прохання, довіра, зміцнення індивіда у власні сили) і гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд, попе- редження, вибух емоцій) прийоми. Засоби соціально-педагогічної діяльності – це сукупність матеріальних, інтелектуальних, емоцій- них прийомів, які використовуються соціальним педагогом в своїй діяльності. Як засоби найчастіше виступають книги, засоби масової інформації, природа і навколишнє середовище. Сукупність методів, прийомів і засобів оптимального вирішення назрілої у сім’ї проблеми чи виконання певного виду діяльності – це методика впливу на сім’ю військовослужбовця.

Для забезпечення ефективної соціальної-педагогічної діяльності соціальний педагог співпрацює з керівництвом військового підроз- ділу, частини, в якій служить військовослужбовець Збройних Сил, різноманітними соціальними службами, державними і недержавни- ми установами та організаціями, навчальними закладами.

Найбільш розповсюдженою організацією, покликаною здій- снювати соціально-педагогічну діяльність з сім’ями військовос- лужбовців, є Жіноча Рада військової частини. Головною метою діяльності Жіночих Рад є сприяння командирам усіх рівнів, орга- нам виховної і соціально-виховної та просвітницької роботи серед військовослужбовців та членів їхніх сімей у відродженні духовних традицій українського народу та формуванні серед військовослуж- бовців готовності до подвигу заради незалежності України. Голо- вними завданнями Жіночих Рад є: надання допомоги командирам усіх рівнів щодо формування серед військовослужбовців та чле- нів їхніх сімей високої моральності, виховання у них національ- ної самосвідомості, гордості за історичне, героїчне минуле Укра- їни, вірності бойовим традиціям Українського війська; активна популяризація української мови, літератури, мистецтва, народної творчості, свят та звичаїв як головних чинників відродження ду- ховності військовослужбовців та членів їх родин; проведення се- ред дружин військовослужбовців роз’яснення актуальних питань соціально-політичного життя України, будівництва її Збройних Сил; національно-патріотичне виховання дітей військовослуж- бовців, пропаганда, педагогічних знань серед батьків, надання до- помоги в організації позашкільної роботи, діяльності дошкільних закладів, проведення оздоровчих заходів під час шкільних канікул; надання всебічної допомоги у вирішенні питань соціального захис-

ту військовослужбовців та членів їхніх родин, працевлаштуванні дружин та створенні умов для отримання ними нових професій; надання благодійної допомоги багатодітним сім’ям та сім’ям заги- блих військовослужбовців, а також тим сім’ям, у яких члени сім’ї отримали інвалідність під час виконання службового обов’язку у лавах Збройних Сил; сприяння створенню побутових умов, що відповідають естетичним та санітарним нормам; проведення ак- тивної роботи щодо естетичного виховання військовослужбовців та членів їхніх сімей, організації доцільного дозвілля; створення умов для розвитку народної творчості військовослужбовців та чле- нів їх родин, фольклорно-етнографічних колективів, забезпечення їх активної участі у проведенні конкурсів, оглядів, фестивалів; ор- ганізація для військовослужбовців та членів їхніх сімей конферен- цій, семінарів та інших заходів з метою підтримки тісних зв’язків із громадськими організаціями.

Оптимізація соціально-педагогічної роботи з сім’ями військо- вослужбовців забезпечуватиметься: створенням мережі спеціа- лізованих соціально-педагогічних служб; наявністю у фахівців соціально-педагогічної діяльності спеціальної підготовки щодо роботи у військовому середовищі та вирішення проблем військо- вослужбовців і їхніх родин; організацією самодопомоги і взаємодо- помоги родин військовослужбовців; задоволенням різноманітних потреб членів сімей військовослужбовців, що виникають у процесі взаємодії із соціальним військовим середовищем; формуванням ді- євої соціальної політики держави загалом та у сфері соціального за- хисту військовослужбовців та їхніх сімей зокрема.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Проаналізувати особливості життєдіяльності сімей військовос- лужбовців Збройних Сил України.

2. Розкрити зміст соціально-педагогічної роботи з сім’ями військо- вослужбовців.

3. Назвати основні форми, методи, прийоми і засоби діяльності со- ціального педагога з сім’ями військовослужбовців.

4. Проаналізувати умови ефективності соціально-педагогічної ді- яльності з сім’ями військовослужбовців.

5. Розробити програму соціально-педагогічної роботи з дистант- ною сім’єю військовослужбовця.

Література

 

1. Закон України «Про Збройні Сили України». від 6 грудня 1991 року

// Законодавчі акти України з питань військової сфери і держав- ної безпеки. – Офіц. вид. Комітету з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України. – К., 1998. – № 231.

2. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбов- ців та членів їх сімей». (зі змінами і доповненнями) від 20 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 21.

3. Указ Президента України «Про концепцію виховної роботи у Зброй- них Силах України та інших військових формуваннях України» // Законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки. – Офіц. вид. Комітету з питань оборони і державної без- пеки Верховної Ради України. – К., 1998. – № 981/98.

4. Указ Президента України «Про Концепцію гуманітарного і со- ціального розвитку Збройних Сил України» // Законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки. – Офіц. вид. Комітету з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України. – К., 2004. – № 28/2004.

5. «Про введення в дію Положення про жіночі Ради у Збройних Силах України» // Наказ Міністра оборони України № 107 від 16.04.1994 р.

6. Молода сім’я: проблеми та умови її становлення. / За ред.

А. Й. Капської. – К, НПУ ім. М. Драгоманів 2003.

7. Педагогічний словник для молодих батьків. – К.: ДЦССМ, пере- видання, 2003.

8. Постовий В. Г. Сучасна сім’я та її педагогіка. – К., 1994.

9. Словарь по социальной педагогике: Учебное пособие для студен- тов высш. учеб. завед. / Авт.-сост. Л. В. Мардахаев. – М.: Акаде- мия, 2002.

10. Соціолого-педагогічний словник / За ред. В. В. Радула. – К.: Екс- Об, 2004.

11. Социальная педагогика: Опыт словаря-справочника/ Под общей ред. И. И. Калачевой, Я. Л. Коломинского, А. И. Левко. – Мн.: НИО, 2000.

12. Соціальна педагогіка: підручник / За ред. проф. А. Й. Капської – К. Центр учб. літ., 2003.

13. Социальная педагогика: Учеб. пособ. для студ. / Под ред. В. А. Ни- китина.– М., 2002.

14. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополуч- ною сім’єю. – К., ДЦССМ 2003.