Теоретичні засади формування здорового способу життя

 

Питання здоров'я та здорового способу життя, розвитку та ста- новлення особистості дитини і підлітка розглядаються багатьма до- слідниками: виховна робота в школі засобами фізичної культури (А. Д. Дубогай, Г. І. Власюк, А. Л. Турчак); психологічні, мораль- ні особливості виховання особистості (І. Д. Бех, Н. Ю. Максимо- ва, С. К. Масгутова, І. В. Нікітіна, Р. Ф. Пасічняк, І. М. Романи- шин; формування ціннісних орієнтацій підлітків (С. В. Лапаєнко, С. О. Свириденко, О. Ф. Турянська); становлення соціальної актив- ності підлітків (К. М. Власова, О. И. Карпухін, О. А. Кузьменко), загально-філософський підхід (Л. П. Сущенко).

Науковці визначають, три етапи діяльності світової спільноти в напрямку відвернення загрози здоров’ю людства:

Перший етап 1977–1986 рр. визначив ідеологію досягнення здоров’я для всіх, основні принципи і шляхи цієї діяльності. Осно- вні документи – Концепція ВООЗ «Здоров’я для всіх» (1977 р.), Алма-Атинська Декларація „Концепція досягнення здоров’я для всіх” (1978 р.), звіт Лалонда (1974 р.).

Другий етап 1986–1997 рр. ствердив ФЗСЖ як засіб досягнення здоров’я для всіх і загальновизнаної в світі системи дій зі своєю теорією, методикою і практикою. Основні документи – Отавська Хартія (1986 р.), Аделаїдські рекомендації (1988 р.), Сундсвальська заява (1991 р.).

Третій етап історії ФЗСЖ починається з 1997 року. Основні до- кументи – Джакартська декларація за формування здорового спосо- бу життя в XXI сторіччі (1997 р.), Всесвітня декларація з охорони здоров’я, “Здоров’я-21: Основи політики досягнення здоров’я для всіх в Європейському регіоні ВООЗ” (1998 р.).

Таким чином, Європейське регіональне бюро ВООЗ спрямовує свою діяльність на сприяння тому, щоб політика кожної європей- ської країни з питань охорони здоров’я якомога тісніше була узго- джена з політикою “Здоров’я-21”.

Особливу увагу привертає відоме визначення поняття здоров'я в Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ, 1946 р.):

«Здоров'я – це стан повного фізичного, душевного і соціального бла- гополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів», що визначає чотири складові здоров’я: фізичне, психічне, духовне, со- ціальне. Ці складові тісно взаємопов’язані, вони в сукупності визна- чають стан здоров’я людини.

Показниками фізичного здоров’я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функ- ціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, гене- тичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем орга- нізму.

Показники психічного здоров’я – індивідуальні особливості пси- хічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з ці- лей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, уяви, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, ха- рактеру, здібностей людини.

Показниками духовного здоров’я є духовний світ особистості, сприйняття духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життє- ва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і сві- тогляду – все це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я пов’язане з економічними чинниками, стосун- ками індивіда зі структурними одиницями соціуму (сім’єю, органі- заціями), з якими створюються соціальні зв’язки: праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. В загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку, які притаманні головним сферам суспільного життя в певному середовищі – економічній, політичній, соціальній, духовній. Ці складові тісно взаємопов’язані, вони в сукупності ви- значають стан здоров’я людини. В реальному житті майже завжди спостерігається інтегрований вплив цих складових.

Сучасні теорія і практика формування здорового способу життя, прийняті в країнах-лідерах, що ініціюють піднесення проблематики здоров’я на загально планетарний рівень, розрізняють шість рівнів здоров’я світової спільноти, структурованих за кількісною ознакою

– від окремого індивіда до людства загалом.

 

 

Індивід Група індивідів

Організація Громада Країна

Світ

І рівень ІІ рівень ІІІ рівень ІV рівень V рівень

VІ рівень

 

 

Рис. 9.1. Структуровані рівні здоров’я світової спільноти

 

Перший рівень – індивідуальний, тобто здоров’я окремої людини. Другий рівень визначається як рівень здоров’я певної групи людей – її сім’я, родичі, друзі, знайомі, з якими вона повсякденно спілкуєть- ся. Третій рівень – рівень організації. Зважаючи на те, що переваж- на більшість людей взаємодіє з різними організаціями суспільства (сфери виробництва, послуг, науки, культури, релігії, правові і соці- альні інституції тощо) і тим самим впливає на здоров’я працівників (як і в зворотному напрямку організація впливає на здоров’я окре- мої людини), цей рівень структурований окремо. Четвертий рівень здоров’я – здоров’я громади, тобто той найближчий соціум, де люди- на перебуває тривалий час свого життя. Наступний, п’ятий рівень

– рівень певної країни, як влада ставиться до громадського здоров'я своєї країни, чи відповідає чинне законодавство світовим поглядам з питань здоров'я. І останній, шостий – рівень всього світу, на якому позначаються проблеми всього людства у планетарному масштабі.

Таке структурування рівнів здоров’я дозволяє мати уявлення світової спільноти щодо зв’язку індивідуального і громадського здоров’я, яке визначає взаємозалежність усіх рівнів. Така залеж-

ність і взаємообумовленість рівнів здоров’я визначає позицію, яка проголошується країнами світової цивілізації:

• кожна людина особисто відповідальна за здоров’я всього люд- ства;

• усе людство відповідальне за здоров’я кожної людини.

Узагальнюючи міркування провідних вчених щодо визначення поняття «здоровий спосіб життя», “здоров’я”, можна сказати, що здоровий спосіб життя – це все в людській діяльності, що має відно- шення до збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконан- ню людиною своїх людських функцій завдяки організації діяльності щодо оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

Складові здорового способу життя мають елементи, які стосу- ються всіх аспектів здоров’я – фізичного, психічного, соціального і духовного. Найважливіші з цих елементів – це:

• усвідомлення цінності здоров’я (домінуючий у світогляді люди- ни духовний пріоритет і відповідна психічна установка);

• відсутність шкідливих звичок, (тютюнової, алкогольної, нарко- тичної залежності, безладних, небезпечних статевих стосунків);

• доступ до раціонального харчування (в тому числі якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок);

• умови побуту (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності);

• умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й у психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку);

• рухова активність (використання засобів фізичної культури і спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, віднов- лення після фізичних і психічних навантажень).

Взагалі світовою спільнотою «формування здорового способу життя» визначається як процес запровадження зусиль для спри- яння поліпшенню здоров’я і благополуччя взагалі, зокрема ефектив- них програм, послуг, політики, які можуть підтримати та поліпшити існуючі рівні здоров’я, дати людям змогу посилити контроль над власним здоров’ям і покращити його.

Для поліпшення здоров’я, індивідуального чи суспільного, необ- хідна також наявність певних передумов. Основними з таких пере- думов є Всесвітня організація охорони здоров’я визначає такі:

- Наявність миру, яка розуміється не лише як відсутність війни з іншою державою або групою держав, але й як відсутність мир- них стосунків у сім’ї, конфліктів з найближчим оточенням, на роботі, конфлікти всередині спільноти або між ними, які теж не сприяють здоров’ю.

- Наявність даху над головою. Це визначення не звужується до по- няття домівки. Оскільки це і певний рівень побутового комфор- ту, і майнові правові відносини, інші науково-технічні і соціаль- ні чинники, що створюють відчуття впевненості в майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природ- ного або суспільного походження.

- Прояв соціальної справедливості, рівності, неупередженості.

Наявність цих передумов здоров’я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, унеможливлює об- меження законних прав та інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур.

- Освіта. Поняття освіти в цьому контексті слід розуміти не тільки як освіту валеологічну (про здоровий спосіб життя), а й як освіту загальну, оскільки без знання комплексу основних природно-наукових, філософських, гуманітарних положень світової спадщини вивчення суто валеологічної дисципліни не може дати системного уявлення про проблему здоров’я взагалі.

- Оптимальне харчування, яке є передумовою здоров’я, і поєднує доступність споживання якісної питної води, необхідної кількос- ті вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, про- дуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціаль- них продуктів і харчових добавок, що сприятиме поліпшенню стану здоров’я і протидіятиме природному процесу старіння.

- Поняття прибутку в переліку передумов здоров’я передбачає наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування людини або суспільства, але й для створення послуг і товарів, необхідних для здорового спосо- бу життя.

- Стабільність екосистеми також є передумовою здоров’я. Ма- ється на увазі не стабілізація шкідливих екоумов, а навпаки, ді- йовий вплив на всі ланки цієї системи з метою запобігання не- гативним змінам, що можуть погіршити умови існування.

- Достатність сталих ресурсів поєднує і фінансові ресурси кра- їни, спільноти і окремої людини, незадіяні ресурси засобів ви- робництва, матеріалів та інструментів, врешті-решт, інтелекту- альні ресурси, потенціал громадських і приватних ініціатив [9]. Метою формування здорового способу життя є сприяння досяг-

ненню, в широкому розумінні, благополуччю і здоров’ю для всіх, на всіх рівнях, у всіх сферах, з усіма передумовами.

Основним механізмом формування здорового способу життя є створення умов для окремих осіб, груп людей, громад спроможності і можливості позитивно впливати на проблеми здоров’я.

Розрізняються п’ять напрямків формування здорового способу життя, які тісно взаємопов'язані:

• формування сприятливої для здоров’я державної політики;

• створення сприятливого природного і соціального середовища;

• підвищення активності громад;

• розвиток індивідуальних людських навичок;

• переорієнтація служб охорони здоров’я.

Кожен із заходів реалізується за притаманними для нього пев- ними принциповими положеннями і за наявності певних умов.

1. Створення сприятливого середовища для життєдіяльності лю- дини. Нерозривний зв’язок людини і середовища її існування, взаємозв’язок двох складових середовища (суспільної і при- родної), взаємозв’язок чотирьох складових здоров’я людини (фізичної, психічної, соціальної, духовної) – все це обумовлює необхідність будувати заходи щодо формування здорового спо- собу життя на основі соціо-екологічного підходу до здоров’я.

2. Підвищення активності громад. Головною «рушійною силою», потенціалом, середовищем розробки і впровадження формуван- ня здорового способу життя є громада (місцева територіальна, етнічна, релігійна, культурна тощо).

3. Розвиток індивідуальних навичок переважно спрямований на інформаційну і освітню діяльність, що має на меті збільшува- ти спроможність людей робити правильний вибір, посилювати контроль за здоров’ям, вчитись спрямовувати зусилля на власне здоров’я, на здорове середовище.

4. Переорієнтація служб охорони здоров’я має здійснювати розши- рення сфери відповідальності спеціалізованої системи охорони здоров’я саме у напрямку формування здорового способу життя, виходячи за межі лікування.

Проведений аналіз теоретичних засад формування здорового способу життя та основних напрямків роботи соціальних педагогів дозволив розробити загальну модель діяльності соціального педа- гога щодо формування здорового способу життя дітей та молоді (Рис. 9.2).

Основними об’єктами соціально-педагогічної роботи спеціаліс-

та щодо формування здорового способу життя підлітків є навчальні заклади різних типів (загальноосвітні школи, вищі навчальні закла- ди) та позанавчальні заклади (соціальні служби для молоді, клуби за місцем проживання, громадські об'єднання тощо). Соціально- педагогічний вплив відбувається як під час групової роботи, так і у ході індивідуальної роботи.

Щоб ця модель спрацювала, спеціалісти повинні володіти пев- ною професійною компетентністю, під якою розуміється сформова- на у процесі навчання та самоосвіти система науково-практичних знань і вмінь, які впливають на якість вирішення професійних за- вдань, і розвинуті особистісно-професійні якості, що проявляються у діловому та партнерському спілкуванні з людьми при вирішенні їхніх життєвих проблем. Для виконання соціально-педагогічної роботи щодо формування здорового способу життя відповідно до основних функцій соціальний педагог повинен володіти певними знаннями та вміннями, а саме:

- у межах комунікативної функції – особливості спілкування з різними соціальними групами підлітків та молоді, представни- ками державних структур та громадських організацій, поперед- ження конфліктних ситуацій, здійснення позитивного впливу на дітей та молодь, залучення їх до роботи соціальних проектів;

- у межах організаторської функції – теоретичні та практичні за- сади діяльності соціального педагога щодо організації роботи з формування здорового способу життя у різних соціальних інсти- тутах, а також з розробки, планування, оцінки соціальних про- грам, визначення пріоритетних напрямків діяльності у процесі формування здорового способу життя, розподілення обов'язків між учасниками соціальних проектів, координування їх діяль- ності;

- у межах прогностичної функції – особливості прогнозування результатів впровадження соціальних проектів, спрямованих на формування здорового способу життя дітей та молоді, побу- дова адекватних прогнозів відповідно до конкретної соціально-

педагогічної ситуації, враховування специфіки різних соціаль- них груп молоді;

- у межах соціально-педагогічної функції – специфіка соціально- педагогічної діяльності з формування здорового способу жит- тя дітей та молоді, здійснення соціально-педагогічної роботи щодо формування усвідомлення необхідності здорового спосо- бу життя, набуття соціальних навичок щодо здоров'я у підліт- ків та молоді;

- у межах профілактичної функції – основи здорового способу життя, наслідки впливу шкідливих звичок та асоціальної по- ведінки на здоров'я та життєдіяльність особистості, способи та форм соціально-профілактичної роботи, організація індивіду- альних, групових, масових форм діяльності з формування здо- рового способу життя, пропаганда здорового способу життя, створення соціальних умов для соціально-позитивної діяльнос- ті дітей та молоді через їх участь у соціальних проектах;

- у межах діагностичної функції – особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної діяльності з формування здо- рового способу життя, добирання оптимального діагностичного інструментарію, аналіз, узагальнення та використання результа- тів діагностики;

- у межах соціально-медичної функції – основні соціально- медичні чинники здоров'я та здорового способу життя, осо- бливості надання соціально-медичної допомоги різним групам клієнтів, проведення консультативної соціально-терапевтичної допомоги із залученням різних фахівців, доцільно застосовува- ти різні форми психолого-педагогічної допомоги;

- у межах правозахисної функції – основні права дітей та молоді щодо здоров'я, закріпленні в законодавчих документах України та інших країн, обов'язки школи, сім'ї та позанавчальних закла- дів стосовно розвитку особистості, інформування дітей та моло- ді про їхні права щодо здоров'я.

Соціальні педагоги через соціальну складову здоров'я мають можливість впливати на моральне, психічне та фізичне здоров'я особистості, а формування у підростаючого покоління свідомості соціальної цінності здоров’я як особистого, так і суспільного сприя- тиме позитивному становленню та розвитку особистості загалом.

 

 

Політика сприяння здоровому спо- собу життя

- міністерства і відомства

- місцеві органи влади

- засоби масової інформації

СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ

Переорієнтація охорони здоров’я

- Центри здоров’я

- консультативні центри

- поліклініки

- інші структури

 

 

Державні заклади для дітей та під- літків:

- притулки

- інтернати

Позанавчальні заклади:

- будинки творчості

- клуби за місцем проживання

- центри мистецтв

- громадські об’єднання

Навчальні закла- ди різних типів:

- заг. освітні школиі

- вищі навч. за- клади

- навчальні закла- ди санаторного типу

Служби різного спрямування:

- соц. служби для молоді

- центри підтрим- ки сім’ї

- дружні клініки молоді

Реабілітаційні установи:

- спец. консульта- ційні центри

- служби надання допомоги

 

 

Створення спри-

ятливих умов СІМ’Я ОСОБИСТІСТЬ

 

 

РОВЕСНИКИ

Створення спри- ятливих умов

 

 

Розвиток особистих соціальних навичок здорового способу життя

 

 

Рис. 9.2. Загальна модель формування здорового способу життя особистості підлітка

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Глобальна проблема здоров’я людини як сучасний етап розви- тку цивілізації

2. Розробити рівні здоров’я в суспільстві – здоров’я окремої люди- ни, груп людей, організацій, громад, регіонів.

3. Розробити загальні моделі в роботі з конкретною групою клієн- тів.

4. Скласти таблицю факторів ризику здоров’я дітей та молоді, які обумовлені способом життя.

5. Визначити основні чинники формування здорового способу життя дітей, підлітків та молоді.

6. Основні напрями та завдання діяльності соціальних педагогів з формування здорового способу життя.

7. Дати дві анотації деяких вітчизняних проектів: позашкільні навчально-виховні заклади, соціальні служби для молоді тощо.

8. Скласти перелік законодавчих і нормативних актів України щодо здорового способу життя.

 

Література

 

1. Здоровье-21: Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ: Введение // Европейская серия по достижению здоровья для всех. – 1998. № 5. – Копенгаген.: ВОЗ (ЕРБ).

2. Моніторинг і оцінка діяльності з формування здорового способу життя/ Балакірєва О. М., Яременко О. О., Левін Р. Я. та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2005. – Кн. 11.

3. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку нави- чок через систему шкільної освіти: оцінка ситуації / Балакірє- ва О. М. (кер. авт. кол.), Ващенко Л. С., Сакович О. Т. та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2004.

4. Освітні програми формування здорового способу життя молоді.

– К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2005. – Кн.. 5.

5. Роль сім’ї у формуванні здорового способу життя дітей та моло- ді / Яременко О. О. (кер. авт. кол.), Балакірєва О. М., Бєлєнь- ка Г. В. та ін. – К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2005.

6. Технологія проведення тренінгів з формування здорового спо- собу життя молоді / Бевз Г. М., Главник О. П. – К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2005.

7. Фізична культура як неодмінна складова формування здорово- го способу життя молоді/ Яременко О. О. (кер. авт. кол.), Дубо- гай О. Д., Левін Р. Я., Буцька Л. В.. – К.: Український ін-т соці- альних досліджень, 2005. – Кн. 6.

8. Формування здорового способу життя молоді в Україні: наці- ональна модель „Молодь за здоров’я” / Шатц П., Яременко О., Балакірєва О. та ін. – К.: Укр. ін-т соц. дослідж., 2005.

9. Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи: Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2002 р.). – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.

10. Формування здорового способу життя молоді: Навч.-метод. по- сіб. для працівників соц. служб для сім’ї, дітей та молоді / Бон- дар Т. В., Карпенко О. Г., Дикова-Фаворська Д. М. та ін. – К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2005.

 

Зміст

 

ПЕРЕДМОВА.......................................... 3