Сприяння впровадженню здорового способу життя у Великобританії

Стратегічним документом, що впливає на політику і спрямування законодавчо-нормативної бази у Великобританії щодо збереження і зміцнення здоров’я неселення є Хартія за пропаганду здорового способу життя, оприлюднена на початку 1998 р.

 

Хартія виділяє п’ять пріоритетів формування здорового способу життя:

1. Справедливість. Економічна та соціальна політика, що здійснювалася протягом останніх десятиліть, спричинила дедалі широкий розрив між багатими й бідними. Разом з тим, незаперечні докази підтверджують, що будь-яка дискримінація - як у соціальному, так і матеріальному плані - нерозривно пов’язана із соціальними проблемами і проблемами охорони здоров’я, що чимдалі загострюються у Сполученому Королівстві. Такі нерівності гальмують розвиток для всіх.

2. Залученість. У Великій Британії склалася ситуація, коли зменшуються можливості отримати хорошу професійну освіту і все менше перспектив влаштуватися на хорошу роботу. Така стабільність у становищі знедолених лягає тягарем відповідальності на плечі всієї нації. Тому необхідно домогтися, щоб всі маргіналізовані індивіди та громади отримали підтримку своїх зусиль щодо участі у житті британського суспільства. Знедолених потрібно залучити до суспільнго життя. Необхідні більші інвестиції на тренінг і освіту. Політика створення нових робочих місць, передбачає задоволення потреб як роботодавців, так і найманих робітників, не тільки бажана, а й вкрай необхідна. Значно більше зусиль треба спрямовувати на забезпечення сприятливих умов для тих, хто хоче брати участь у будь-яких видах добровільної діяльності, де можуть утворюватися важливі професійні навички та суспільні зв’язки, які стануть тією пружиною, що підштовхне цих людей до активної участі у житті британського суспільства.

3. Суспільний капітал. У суспільстві все більше усвідомлюється важливість ініціативних груп сприяння поліпшенню умов здоров’я та соціальних умов, діяльність яких доповнює послуги, що надаються Національною системою охорони здоров’я, доброчинними організаціями та промисловістю. Ці групи добровольців, як правило, складаються з місцевих зацікавлених осіб, і вони стають важливим і потужнішим джерелом суспільного капіталу, що інвестується в суспільний розвиток.

Вважається за необхідне нарощувати потенціал суспільного капіталу для забезпечення потреб, які визначаються на місцях.

4. Заповзятість. Хартія звертає увагу, що заходи спрямовані на поліпшення загального здоров’я здійснюються людьми і з людьми, а не просто для людей. І цей факт мають якомога виразніше усвідомити як фахівці в галузі охорони здоров’я, так і відповідні організації, беручи до уваги, що тенденція “професіоналізувати” місцеві мережі охорони здоров’я часто залишає на узбіччі саме тих людей, які прагнуть прилучитися до діяльності й навчитися впливати на визначники здоров’я. Люди прагнуть до участі й прагнуть мати надійний доступ до процесів ухвалення рішень, що впливають на їхнє життя, і їм слід надати можливість здійснювати переміни. Тому є потреба редемократизувати й заангажувати суспільство на всіх рівнях з метою підсилення спроможності індивідів. Культура заповзятістості потребує інвестування в практичну освіту (наприклад, викладацьку майстерність), підтримку лідерства (наприклад, програм виховання) та доступу до ресурсів. У зв’язку з цим істотну роль відіграють комунікаційні та транспортні мережі, і особливе значення у цьому плані Хартія приділяє розвитку і доступності в публічних бібліотеках, центрах здоров’я та інших громадських місцях системи Інтернету.

5. Місцеві центри діяльності. Реальний акцент політики та практики у сфері пропаганди й заходів, спрямованих на утвердження здорового способу життя, слід змістити від національного до місцевого та комунального рівнів. Найефективнішими стратегіями є ті, що безпосередньо випливають з необхідності покращання ситуації у громадах. За ними люди мають перебувати у центрі діяльності та ухвалення рішень, їм надаються можливості легкого доступу до інформації та мереж комунікацій.

Центри здорового способу життя мають правити за місцеві ресурсні центри, які підтримуватимуть зусилля всіх місцевих зацікавлених осіб, залучених до заходів щодо формування здорового способу життя. У партнерстві з місцевим бізнесом, урядовими, релігійним та університетським секторами центри мають надавати адміністративну й технічну підтримку, що доповнюватиме доступ до Інтернету, використовувати семінарські заняття та навчальні матеріали.

Один з принципів системи охорони здоров’я у Великобританії - вільний доступ до неї всіх громадян. Важливо, що її фінансування - приблизно на 85% здійснюється за рахунок податків - не впливає безпосередньо на населення.

 

Законодавство і нормативні акти України щодо здорового способу життя. Окремого законодавства про сприяння здоровому способу життя в Україні немає. Відповідні правові норми щодо цього містяться у нормативно-правових актах, що відносяться до сфер галузей законодавства.

 

Здоров‘я людини в Україні розглядається як одне з найголовніших немайнових благ особи. Статтею 3 Конституції України здоров`я людини, як і її життя, особиста честь і гідність, недоторканність та безпека, визначене найвищою соціальною цінністю. Згідно із статтею 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я.

У статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров‘я, що після Конституції є другим за юридичною вагою правовим актом у цій сфері, здоров`я визначається як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Таким чином, у національне законодавство України практично імплементоване визначення здоров‘я, прийняте ВООЗ.

 

Слід наголосити на тому, що Основи законодавства України про охорону здоров‘я не лише дають визначення основних понять, змісту права на охорону здоров‘я та її принципів, а й водночас встановлюють певні обов‘язки для суспільства, держави та особистості. Вони містяться у розділі IV: ‘‘Забезпечення здорових і безпечних умов життя‘‘. У свою чергу, цей розділ складається із статей, що стосуються підтримання необхідного для здоров`я життєвого рівня населення; забезпечення охорони навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров‘я людини; забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів; створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку; запобігання інфекційним захворюванням; проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств із шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов‘язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих; сприяння здоровому способу життя населення.

Зокрема у статті 25 ‘ ‘Підтримання необхідного для здоров`я життєвого рівня населення‘‘ встановлено, що держава забезпечує життєвий рівень населення, в тому числі їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, необхідні для підтримання його здоров'я. З цією метою на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне забезпечення найбільш уразливих категорій населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, вживається комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних, інших осіб, у яких немає певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їхнього життя і здоров'я.

 

Стаття 28 ‘‘Створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку‘‘ проголошує, що з метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та запобігання іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості техніки, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково узгоджуються з органами охорони здоров'я.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності дотримання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Стаття 32 ‘‘Сприяння здоровому способу життя населення‘‘, зокрема, встановлює, що держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, вживає заходів щодо підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, у тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікувально-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, боротьбі із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя. Крім того, у даній статті визначається, що в Україні проводиться державна політика щодо обмеження паління та вживання алкогольних напоїв.

За міжнародними підходами до розробки й впровадження політики сприяння здоров’ю та пропаганди здорового способу життя, викладеного у попередньому розділі, Основи законодавства України про охорону здоров’я в загальному вигляді охоплюють практично весь спектр необхідних стратегій у цій сфері, трактуючи здоров’я, охорону здоров’я та здоровий спосіб життя як багатосторонні поняття і проблеми, що потребують при їх розв‘язанні багатосекторального комплексного підходу. Цей акт встановлює цілком адекватне міжнародним підходам розуміння здоров‘я, охорони здоров’я, права на охорону здоров’я та здорового способу життя, використовуючи при цьому як основний елемент багатофакторність етіології більшості захворювань і необхідність боротьби з ними на індивідуальному, сімейному та суспільному рівнях.

Додаткове, більш детальне регулювання основних аспектів сприяння здоров’ю та впровадженню здорового способу життя забезпечується низкою інших законодавчих актів та нормативних актів Президента України та Кабінета Міністрів України, центральних органів виконавчої влади.

Важливе значення для вирішення проблеми здорового вибору має Закон України ‘‘Про рекламу‘‘, прийнятий Верховною Радою України 1996 р. Цим Законом серед інших загальних обмежень рекламної діяльності забороняється надавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей і навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки (стаття 8).

Крім того, с таття 11 Закону встановлює вимоги щодо поширення соціальної рекламної інформації, що ідентифікується як інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, що не має комерційного характеру.

Не менш важливим є Закон ‘‘Про благодійництво та благодійні організації‘‘, прийнятий 16 вересня 1997 р., стаття 4 якого одним з основних напрямів благодійної діяльності визначила сприяння розвитку охорони здоров’я, масовій фізичній культури, спорту та туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

 

Важливим документом є Указ Президента України від 27 квітня 1999 р. ‘‘Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя‘‘, яким затверджено основні напрями державної діяльності у зазаначеній сфері, утворено всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян.

В Указі теж йдеться про те, що розбудова суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій у деяких напрямах, у тому числі й в напрямі формування здорового способу життя.

На виконання даного Указу Президента Кабінетом Міністрів України розроблено Національну програму патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, яка затверджена постановою Уряду від 15 вересня 1999 р. №1697. Серед інших цей документ містить розділ ‘‘Формування здорового способу життя‘‘.

Важливим документом є наказ Міністерства охорони здоров’я України від 5 січня 1999 р. № 1 ‘‘Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров‘я з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення‘‘. В ньому наведено аналіз результатів діяльності органів та закладів охорони здоров’я України у вказаній сфері та проблем, що її супроводжують, робота по формуванню здорового способу життя та гігієнічного виховання населення визначається як пріоритетне завдання органів і закладів охорони здоров’я.

Науково-методичним центром по цим питанням визначено Український науково-дослідний інститут громадського здоров’я, у складі якого створено відділ координації діяльності центрів здоров’я, що є основними установами у мережі закладів охорони здоров’я, відповідальними за роботу по формуванню здорового способу життя та гігієнічного виховання населення.