сприятливого для здоров’я середовища

Україна має досить потужне й розгалужене законодавство про охорону навколишнього природного середовища і забезпечення здорового соціального середовища щодо умов навчання і праці молоді, інших соціально-економічних умов.

В основу охорони природного середовища закладено необхідність забезпечення сприятливого для здоров’я довкілля шляхом недопущення його забруднення, раціонального використання та відновлення в процесі господарської діяльності. Основним актом загальнонаціонального рівня з цих питань є Закон ‘‘Про охорону навколишнього природного середовища‘‘, прийнятий 26 червня 1991 р.

Питання створення безпечних робочих місць, в тому числі для молоді, регулюються Кодексом законів про працю України, глава 13 якого (статті 187-200) повністю присвячена проблемам праці молоді.

Даний законодавчий акт детально регулює такі питання, як вік, з якого допускається прийняття на роботу; роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років; попередні медичні огляди при прийнятті на роботу осіб, які не досягли вісімнадцяти років та подальші медичні огляди працюючої молоді до досягнення віку 21 року; заборона залучення працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні; скорочення норм виробітку для молодих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років; оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи; відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років; броня прийняття молоді на роботу і професійне навчання на виробництві; надання молоді першого робочого місця після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби; обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років; розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб; участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді.

Глава 11 Кодексу присвячена охороні праці. Основу статей цієї глави становить вимога щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах та організаціях, забезпечення яких є обов’язком власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів.

Охороні праці неповнолітніх присвячено статтю 15 Закону України ‘‘Про охорону праці‘‘, прийнятого 14 жовтня 1992 р.

Проблеми сприяння здоров’ю у процесі навчання дітей та підлітків, формування у них навичок здорового способу життя під час навчання у школі регулюються передусім прийнятим 13 травня 1999 р. Законом України ‘‘Про загальну середню освіту‘‘. Так, стаття 5 Закону серед інших завдань загальної середньої освіти визначає необхідність виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Стаття 22 визначає, що загальноосвітній навчальний заклад забезпечує безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формує гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів (вихованців). Учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності забезпечуються медичним обслуговуванням, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цих закладів або відповідних закладів охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров'я разом з органами управління освітою та органами охорони здоров'я щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд учнів (вихованців), моніторинг і корекцію стану здоров'я, несуть відповідальність за додержання санітарно-гігієнічних норм, проведення лікувально-профілактичних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

На активізацію багатосекторальних механізмів поліпшення соціальних та економічних умов життя молоді і тим самим на забезпечення її здоров’я спрямовані й прийняті останнім часом деякі акти Президента України, зокрема Укази ‘‘Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій‘‘, ‘‘Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді‘‘ та розпорядження ‘‘Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва‘‘ від 6 жовтня 1999 р.

Деякі висновки щодо законодавчого та нормативного забезпечення діяльності з формування здорового способу життя у світі та в Україні

Аналіз нормативно-правових актів світового співтовариства та законодавства деяких країн Заходу щодо сприяння впровадженню здорового способу життя, а також вітчизняного законодавства з зазначеної проблеми дає підстави для наступних міркувань.

Світове співтовариство, приймаючи основоположні нормативно-правові акти, дедалі більше виходить з необхідності забезпечення права людини на збереження та зміцнення здоров'я.

Основні ідеї, які містять головні світові документи з питань здоров`я, свідчать про чітке усвідомлення того, що основним шляхом досягнення максимально можливого здоров'я є впроваждення здорового способу життя та створення сприятливого навколишнього середовища, що розуміється у широкому сенсі як соціально-економічне та фізичне оточення людини. Підкреслюється, що лише усвідомлення цих істин як окремими особистостями, так і широким загалом населення є необхідною, але недостатньою умовою здоров'я. Необхідні конкретні дії з боку урядів щодо забезпечення поінформованості людей (Орхуська конвенція 1998 р.); встановлення довірливих відносин між населенням та органами охорони здоров'я та фахівцями задля контролю за станом свого здоров'я, попередження захворювань та планування здоров'я (Амстердамська декларація 1994 р.); запобігання поширенню та ліквідація інфекційних захворювань (програми імунізації та вакцинації населення 1991 р.); боротьба з поширенням неінфекційних хвороб (програма СІНДІ 1987 р.); викоренення шкідливих звичок та зменшення шкоди від ризикової поведінки (Європейський план дій щодо боротьби з споживанням тютюну 1987 р., Законодавча стратегія для звільнення Європи від паління, Мадридська хартія по боротьбі із вживанням тютюну 1988 р., Європейська хартія щодо алкоголю 1995 р.; рекомендації щодо здійснення політики та стратегій ВООЗ/ЮНЕЙДС з профілактики та боротьби з хворобами, що передаються статевим шляхом 1997 р.); інвестиції у сферу охорони здоров'я (реформування системи охорони здоров'я) та довкілля, а також розвиток інфраструктури здорового способу життя та програми контролю за шкодою (Веронська ініціатива 1999 р., GMP 1991 р.).

У розвинутих країнах Заходу формування здорового способу життя є окремим напрямом правової діяльності.

Досвід з прийняття законодавчо-нормативних актів країнами світової спільноти показує також важливе значення законодавчого забезпечення активної участі громадськості - окремих осіб, громад та громадських організацій, впровадження принципу субсидіарності, надання широких можливостей місцевим органам влади у прийнятті відповідних програм і нормативних актів.

Комплексний аналіз законодавчої бази України і порівняння її з положеннями відповідних документів міжнародного співтовариства свідчать про те, що законодавство України в цілому відповідає основним міжнародним стратегіям політики сприяння здоров’ю та здоровому способу життя.

Сприяння здоров’ю та здоровому способу життя визначене законодавством України як один з основних напрямів державної політики охорони здоров’я, що передбачає необхідність багатосекторальної діяльності, залучення до неї держави, громади, некомерційних і комерційних неурядових організацій та індивідуумів.

Як свідчить аналіз, пріоритети цієї діяльності в Україні в цілому збігаються з пріоритетами у цій сфері, визначеними Основами політики досягнення здоров‘я для всіх у XXI столітті в Європейському регіоні.

Однак очевидним є те, що деякі положення законодавства України, які прямо чи опосередковано стосуються регулювання проблем, пов`язаних з формуванням здорового способу життя населення, потребують певного вдосконалення з метою врахування міжнародних підходів. Актуальність такого вдосконалення зумовлена в тому числі й необхідністю реалізації Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. №1496.

Дослідження законодавчо-нормативної бази і практика її застосування свідчать, що розвиток правових основ охорони здоров'я на сьогодні не повною мірою відповідає потребам формування здорового способу життя.

Зокрема, доцільним було б ввести до складу чинних Основ законодавства України про охорону здоров’я (або передбачити у майбутньому в окремому спеціальному законі про контроль над тютюном) норми, що повинні визначити право людини на вільні від тютюнового диму громадські місця і правові механізми реалізації цього права. Доцільним було б також повернутися до внесення відповідних змін до Закону України ‘‘Про рекламу‘‘, які б забезпечили повну заборону (а не лише деякі обмеження, як це має місце зараз) реклами тютюнових виробів, а також заборону спонсорської підтримки з боку тютюнової промисловості.

Актуальною є також необхідність прийняття парламентом окремого закону, який би встановлював спеціальний збір на прибутки, отримані від продажу тютюну та алкоголю, кошти з якого повинні спрямовуватися на фінансування охорони здоров‘я, передусім на заходи по боротьбі з тютюнопалінням та зловживанням алкоголем. Заслуговують на увагу вищого законодавчого органу України й деякі інші стратегії, передбачені міжнародними документами щодо визначення політики боротьби з тютюном та зловживанням алкоголем.

У сфері законодавчого врегулювання заходів по боротьбі з хворобами, що передаються статевим шляхом слід звернути увагу на необхідність відміни деяких діючих норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України, які не сприяють конфіденційності та добровільному зверненню за медичною допомогою тощо.

Разом з тим, не менш актуальною й найболілою є проблема забезпечення виконання вимог чинного законодавства щодо сприяння здоров’ю та здоровому способу життя з боку всіх суб’єктів суспільних відносин - органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, громадських організацій та окремих громадян. На сьогодні досить широка нормативна база, напрацьована в Україні, є недостатньо ефективною через невиконання діючих законів.

Однією з причин цього невиконання є недостатність фінансування. Наприклад, галузь охорони здоров`я в Україні у 1997 р. була профінансована менше ніж на 25% своїх реальних потреб. У цілому на охорону здоров'я було виділено менше 3,1% валового національного продукту, що не відповідає нормам ВООЗ - якщо на потреби охорони здоров'я виділяється менше 6% ВНП, галузь вважається непрацездатною. Через нестачу коштів на охорону здоров'я хворі сьогодні змушені самостійно забеспечувати себе ліками, харчуванням, постільною білизною, а у багатьох випадках й платити за надані медичні послуги. Тобто на сьогодні стаття 19-а Конституції з вини держави не працює.

Вважається за доцільне, за прикладом деяких країн, прийняття загальнодержавного правового акта, який би підкреслив значущість впровадження здорового способу життя, в комплексі привернув увагу до проблеми, визначив прогалини у різних нормативно-правових актах, сприяв їх доповненню і систематизації.

У процесі оновлення та реформування законодавства України щодо сприяння здоровому способу життя слід враховувати різні чинники і явища, що стосуються захисту права кожного індивіда на досягнення максимально можливого здоров'я.

По-перше, повинні бути прийняті до уваги діючі міднародно-правові стандарти стосовно захисту права людини на життя та забезпечення здоров'я.

По-друге, недоцільно скасовувати ті закони і норми, права, які витримали перевірку часом - зміни повинні відбуватись поступово.

По-третє, за досвідом попередньої законотворчості нові закони досягають своєї мети лише за умов стабілізації економіки. В іншому разі неминучими будуть нескінченні зміни та доповнення до них.

Отже, потребує доопрацювання чинна законодавча база з метою комплексного забезпечення діяльності по впровадженню здорового способу життя таким чином, щоб вона забезпечила еволюційний перехід до нових форм і методів реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я і враховувала б необхідність широкої інтеграції нашої країни у міжнародну діяльність як з питань охорони здоров'я, так і з питань захисту прав людини.

Перелік законодавчих і нормативних актів України, що стосуються забезпечення умов здорового способу життя населення

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К., 1997.

Основи законодавства України про охорону здоров‘я //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 4, ст.19 (Із змінами, внесеними згідно із Законами України № 2978-12 від 03.02.93 р., ВВР, 1993, № 15, ст.132; № 4039а-12 від 25.02.94 р., ВВР, 1994, № 28, ст.235; № 183/94-ВР від 23.09.94 р., ВВР, 1994, № 41, ст.376; № 200/94-ВР від 13.10.94 р., ВВР, 1994, № 45, ст.404; № 70/97-ВР від 14.02.97 р.; Декретом № 23-92 від 31.12.92 р., ВВР, 1993, № 11, ст.93).

Закон України ‘‘Про рекламу //Відомості Верховної Ради (ВВР) 1996, № 39, ст. 181 (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, № 10, ст.36; № 783-XIV (783-14) від 30.06.99, 1999, № 34, ст.274).

Закон України ‘‘Про благодійництво та благодійні організації‘‘ //Відомості Верховної Ради. - 1997. - № 46. - ст.292.

Указ Президента України від 27 квітня 1999 р. ‘‘Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя‘‘ (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 1195/99 від 17 вересня 1999 р.).

Постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 р. № 1697 ‘‘Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства‘‘.

Наказ Міністра охорони здоров‘я України від 5 січня 1999 р. № 1 ‘‘Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров‘я з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення‘‘.

Закон України ‘‘Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини‘‘ // Відомості Верховної Ради. - 1998. - № 19. - ст. 98.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 р. № 1171 ‘‘Про деякі заходи щодо масової профілактики захворювань, пов‘язаних з йодною недостатністю‘‘.

Указ Президента України від 4 лютого 1999 р. ‘‘Про програму профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні‘‘.

Закон України ‘‘Про фізичну культуру і спорт‘‘ //Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 14. - ст.80 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 770-XIV (770-14) від 18.06.99 р., ВВР, 1999, № 34, ст.271).

Закон України ‘‘Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення //Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 11. - Ст.152 (у редакції Закону № 155/98-ВР від 03.03.98 р., ВВР, 1998, № 35, ст.235).

Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 341 ‘‘Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999 - 2000 роки‘‘.

Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 1998 р. № 357 ‘‘Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом‘‘.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (за станом на 15 квітня 1999 р.): Офіційне видання.- Київ: Парламентське видавництво, 1999. - 168 с.

Декрет Кабінету Міністрів України ‘‘Про Єдиний митний тариф України//Відомості Верховної Ради. - 1993. - № 12. - ст.107 (Із змінами, внесеними згідно із Декретом № 54-93 від 20.05.93 р., ВВР 1993, № 28, ст.301; Законами № 3893-12 від 28.01.94 р., ВВР, 1994, № 20, ст.117; № 29/96-ВР від 06.02.96 р., ВВР, 1996, № 8, ст. 31; № 506/96-ВР від 15.11.96 р., ВВР,1997, № 3, ст. 6; № 608/96-ВР від 17.12.96 р., ВВР, 1997, № 8, ст. 62; № 337/97-ВР від 12.06.97 р., ВВР, 1997, № 34, ст.210; № 535/97-ВР від 19.09.97 р., ВВР, 1997, № 47, ст.294; № 309-XIV (309-14) від 11.12.98 р., ВВР, 1999, № 4, ст.33; № 722-XIV (722-14) від 03.06.99 р., ВВР, 1999, № 32, ст.264).

Закон України ‘‘Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами‘‘ // Відомості Верховної Ради.- 1995.- № 46.- Ст. 345 (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 306/96-ВР від 11.07.96 р., ВВР, 1996, № 41, ст. 193; № 361/96-ВР від 12.09.96 р., ВВР, 1996, № 45, ст. 232; № 526/97-ВР від 11.09.97 р., ВВР, 1997, № 45, ст. 286; № 775/97-ВР від 23.12.97 р., ВВР, 1998, № 18, ст. 91; № 122/98-ВР від 12.02.98 р., ВВР, 1998, № 26, ст. 158; № 182/98-ВР від 05.03.98 р., ВВР, 1998, № 26, ст. 168; № 373-XIV (373-14) від 30.12.98 р., ВВР, 1999, № 8, ст.56).

Наказ Міністра зовнішніх економічних зв‘язків і торгівлі України від 3 травня 1996 р. № 293 ‘‘Про затвердження правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами‘‘.

Наказ Міністра зовнішніх економічних зв‘язків і торгівлі України від 27 серпня 1996 р. № 503 ‘‘Про затвердження правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями‘‘.

Закон України ‘‘Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої‘‘ //Відомості Верховної Ради. 1996. № 28, ст. 131 (із змінами, внесеними згідно із Законами № 74/97-ВР від 18.02.97, ВВР, 1997, № 15, ст.116; № 339/97-ВР від 12.06.97, ВВР, 1997, № 34, ст.211; № 121/98-ВР від 12.02.98, ВВР, 1998, № 26, ст.157; № 311-XIV (311-14) від 11.12.98, ВВР, 1999, №N 4, ст.34; № 929-XIV (929-14) від 14.07.99, ВВР, 1999, № 37, ст.333).

Закон України ‘‘Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби‘‘//Відомості Верховної Ради (ВВР) 1996, № 8, ст. 32 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 311-XIV (311-14) від 11.12.98, ВВР, 1999, № 4, ст.34).

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094 ‘‘Про затвердження Правил дорожнього руху‘‘.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 р. № 1258 ‘‘Про Координаційну раду з контролю над тютюном при Кабінеті Міністрів України‘‘.

Закон України ‘‘Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів‘‘ //Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, № 10, ст.60 (в редакції Закону № 863-XIV (863-14) від 08.07.99, ВВР, 1999, № 36, ст.317).

Закон України ‘‘Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними‘‘ //Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, № 10, ст.62 (із змінами, внесеними згідно із Законом №863-XIV (863-14) від 08.07.99, ВВР, 1999, №36, ст.317).

Наказ Міністерства охорони здоров‘я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України № 306/680/21/66/5 від 10.10.19.97р. ‘‘ Про затвердження Інструкції про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини‘‘.

Закон України ‘‘Про охорону навколишнього природного середовища‘‘ //Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, № 41, ст.546 (із змінами, внесеними згідно із Законами № 3180-12 від 05.05.93, ВВР 1993, № 26, ст.277; № 81/96-ВР від 06.03.96, ВВР 1996, № 15, ст. 70; № 650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, № 11-12, ст.41; № 186/98-ВР від 05.03.98, ВВР, 1998, № 34, ст.230; № 783-XIV (783-14) від 30.06.99, ВВР, 1999, № 34, ст.274; № 934-XIV (934-14) від 14.07.99, ВВР, 1999, № 38, ст.338).

Кодекс законів про працю України: Офіційний текст (станом на 1 серпня 1997 р.).-Київ: Парламентське видавництво, Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство, 1997р.-152с.

Закон України ‘‘Про охорону праці‘‘ //Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, № 49, ст.668 (із змінами, внесеними згідно із Законами № 196/96-ВР від 15.05.96, ВВР 1996, № 31, ст.145; № 783-XIV (783-14) від 30.06.99, ВВР, 1999, № 34, ст.274).

Закон України ‘‘Про загальну середню освіту‘‘ //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 28, ст.230.

Указ Президента України від 6 жовтня 1999 року ‘‘Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій‘‘.

Указ Президента України від 6 жовтня 1999 року ‘‘Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді‘‘.

Розпорядження Президента України від 6 жовтня 1999 року ‘‘Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва‘‘.