Соціальний педагог як суб’єкт професійної діяльності

 

Потреба в соціально-педагогічній діяльності, спрямованої на со- ціальний захист, соціально-педагогічну допомогу окремій людині та соціальним групам, які опинилися у важкому становищі, зростає в умовах соціально-економічної і духовної кризи. Водночас, якщо думати на перспективу, в процесі стабілізації суспільства, поряд з наданням допомоги, соціальна педагогіка буде вирішувати завдання щодо створення і підтримки конкретного соціального середовища для молоді, а це вимагає цільової підготовки соціальних педагогів, які володіють необхідними знаннями й уміннями.

Період сьогодення потребує стійких мотиваційних установок, високоморальних принципів суб'єкта, любові і поваги до людей, уміння розуміти інших. Тому в процесі підготовки фахівців у галузі соціальної педагогіки важливу роль відіграє формування психоло- гічної готовності до професійної діяльності, набуття особливої якос- ті – чуйного, психолого і педагогічно грамотного контакту з дітьми та молоддю.

Питання теорії людської діяльності, що охоплюють проблеми психолого-педагогічної взаємодії, розглядаються у працях вітчиз- няних і зарубіжних учених (К. Абульханової-Славської, Б. Ананьє- ва, В. Бочарової, І. Звєрєвої, В. Лисого, І. Миговича, С. Москвичова та ін.).

Узагальнюючи зміст соціальної педагогіки як професійної ді- яльності, насамперед, окреслимо цілі цієї діяльності:

- створення умов, за яких кожна людина може в максимальній мірі проявити свої можливості й отримати все, що вона повинна отримати за законом;

- збільшення рівня самостійності клієнтів, що звернулися до со- ціального педагога, їхньої здатності контролювати своє життя і більш ефективно розв'язувати проблеми, що з’являються;

- адаптація або реадаптація людей у суспільстві;

- створення умов, в яких людина, незважаючи на фізичне калі- цтво або за умови життєвої кризи, може жити, зберігаючи по- чуття власної гідності, поваги до себе з боку оточення;

- досягнення соціальним педагогом такого результату роботи, коли необхідність у його допомозі відпадає.

Незважаючи на те, що традиції соціальної допомоги, добродій- ності, милосердя в нашій країні мають глибокі корені, соціальна пе- дагогіка як наука і як професія проходить своє становлення.

Високий професіоналізм у соціальній педагогіці винятково важ- ливий, тому що ця діяльність належить до типу професій «людина

– людина». Від рішень фахівців часто залежать долі клієнтів і їхніх родин, їхня діяльність частково побудована на судженнях оточую- чих, а характер роботи такий, що її результати не можуть бути про- гнозовані з повною точністю.

Постійно існує небезпека ухвалення помилкового рішення, створюється необхідність для соціальних педагогів отримувати спеціальні знання з різних галузей науки, що вимагаються в робо- ті з людьми. Пильна увага суспільства до соціальної педагогіки на- лежить до факторів, що змушують соціальних педагогів постійно працювати над підвищенням своєї кваліфікації, часто обговорювати етичні проблеми своєї професії, а також систематично аналізувати результати власних зусиль.

Отже, організація системи використання загального психоло- гічного і педагогічного потенціалів для особистості є змістом соці- альної педагогіки. В науковій літературі широко вивчається питан- ня суб’єкт-об’єктних відносин в соціально-педагогічній діяльності. Зокрема, вітчизняними науковцями (А. Капською, А. Міщиком, С. Харченко) зазначається, що об’єктами соціально-педагогічної діяль- ності виступають „окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги, чи підтримки, діти, молодь та члени їх сімей”.

Об'єктом соціальної педагогіки, на наш погляд, є людина, чи група людей, що добровільно звернулися за допомогою. Об'єктом може виступати окрема особа, родина, група людей незалежно від розходжень (раса, стать, мова, релігія, політичні й інші переконан- ня, національне і соціальне походження чи соціальний статус). Со- ціальна педагогіка поступово отримала належний розвиток і буду- ється на таких принципах:

- добровільність (допомога повинна виявлятися, виходячи з до- бровільного звертання або представлення інтересів клієнта службою; зі своєї ініціативи соціальний педагог (працівник) на- дає допомогу лише за згодою клієнта або особи, нездатної пра- вильно оцінити своє становище: малолітні діти, особи, визнані недієздатними, алкоголіки й ін.);

- своєчасність (допомога не повинна бути запізнілою, вона може бути лише випереджуючою або своєчасною);

- персоналізація (особистісний підхід при наданні допомоги);

- повага (допомога не повинна принижувати честь і достоїнство, самооцінку і самоповагу особистості, що потребує допомоги);

- активізація клієнта;

- комплексність (допомога повинна бути комплексною і спрямо- ваною на зняття небажаних емоційних переживань, на ліквіда- цію причин, що викликають такий стан у людини).

У процесі організації соціально-педагогічної допомоги набуває розвитку ідея створення для людини педагогічно доцільного серед- овища. В науці наполегливо вирішується питання щодо об'єднання зусиль всіх соціально-виховних інститутів зі створення найбільш сприятливих умов для творчого розвитку особистості в соціумі, надання їй допомоги у складних життєвих ситуаціях. Головним суб'єктом і організатором цієї роботи виступає фахівець соціальної сфери – соціальний педагог (працівник).

Соціальна допомога вимагає від суб'єкта високого рівня спеці- альної підготовки, наукового державного регулювання і правового обґрунтування.

Тому, ще раз відзначаємо, що не кожна людина придатна для соціально-педагогічної роботи. Визначальним фактором тут є сис- тема цінностей особистості, що, у підсумку, визначає її професійну придатність і ефективність практичної діяльності. Уявлення про аб- солютну цінність кожної людської істоти переходить тут з розряду філософського поняття в категорію базисного психологічного пере- конання як основи ціннісної орієнтації індивіда. Більшість із тих, хто збирається стати фахівцем у цій галузі, можуть знайти серйозні

«розбіжності в поглядах” між своїми установками і системою цін- ностей соціальної педагогіки як професії і як визнання – у цьому випадку їм доведеться присвятити себе іншій діяльності.

Ті, котрі починають опановувати цю професією, незабаром усві- домлюють величезний вплив на неї таких факторів, як: політична

ситуація, економічні умови, демографічні тенденції і технічний про- грес.

Соціально-педагогічна робота була і залишається однією із най- більш складних професій. Вона не завжди адекватно сприймається суспільством одним. Але водночас соціально-педагогічна робота є однієї із самих шляхетних видів діяльності людини.

Стиль поведінки соціального педагога, обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними орієнтаціями, інтереса- ми, впливає на систему відносин, які він формує не лише з клієнта- ми, але й зі своїми колегами, підлеглими та адміністрацією.

Можна спостерігати, що одним соціальним педагогам вдається порівняно легко переборювати конфліктні ситуації, інші почувають себе в них дискомфортно; одні більш уміло вирішують проблеми з багатослівними, занадто балакучими клієнтами, інші швидше „зна- ходять мову” із відлюдними і мовчазними. Тому роль особистісних якостей соціального педагога, безсумнівно, важлива, особливо при виборі напрямку професійної діяльності.

Розкриваючи особистісні якості соціального педагога, їх можна розділити на три групи:

- перша група: психологічні характеристики, що є складовою час- тиною здатності до певного виду діяльності;

- друга група: психолого-педагогічні якості, орієнтовані на удо- сконалення соціального працівника як особистості;

- третя група: психолого-педагогічні якості, спрямовані на ство- рення ефекту індивідуальності.

До першої групи якостей належать вимоги, характерні для пси- хічних процесів: сприйняття, пам'ять, уява, мислення. Також впли- вають психічні стани: утома, апатія, стрес, тривожність, депресія, увага як стан свідомості.

У формуванні цілісного образу особистості істотну роль відігра- ють, з одного боку, досвід роботи з людьми, а з іншого – установки і ціннісні орієнтації. Орієнтація на цілісний образ соціального педа- гога дозволяє результативно вирішувати питання відбору абітурієн- тів на навчання або фахівців на роботу.

До другої групи якостей належать психо-аналітичні якості, такі, як самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, а також фі- зична тренованість, уміння переключитися і керувати своїми емоціями.

До третьої групи якостей відносяться: комунікабельність (швидко встановлювати контакт із людьми); емпатійність (улов-

лювання настрою людей, виявлення їхніх установок і чекань, спів- переживання їх нестаткам); візуальність (зовнішня привабливість особистості); красномовство (уміння вселяти віру і переконувати словом) та інші.

Визначення особистісних якостей соціального педагога враховує теоретичне обґрунтування ним процесу професійного самовизна- чення. У зарубіжній психологічній літературі існує безліч теоретич- них „конструкцій”, спрямованих на те, щоб суб'єкт правильно обрав професію. Серед них теорія Т. Парсонса [11], в якій стверджується, що для того, щоб суб'єкт правильно обрав професію необхідно: чітке розуміння „себе”, своїх здібностей, інтересів, прагнень, можливос- тей; знання вимог і умов для досягнення успіху; правильне співвід- ношення перших двох факторів.

При самовизначенні особистості щодо обрання професії одним із основних завдань є виявлення загальних здібностей та прогнозу- вання їхнього розвитку, визначення сукупного впливу інтересів і здібностей на процес формування професійних досягнень.

Як показує досвід, від соціального педагога очікується дуже ба- гато. Так, наприклад, відповідно до Стандарту спеціальності „соці- альний педагог”, необхідно знати про:

- теорії і методики роботи з окремим клієнтом і групою;

- ресурси і послуги, які надаються суспільством (громадою);

- програми і цілі соціальних служб як на місцевому, так і на дер- жавному рівнях;

- організацію місцевої інфраструктури і розвиток служб охорони здоров'я і соціального забезпечення;

- основи соціально-економічної і політичної теорії;

- расові, етнічні та інші культурні групи, їх моральні цінності, життєві устрої і проблеми, що звідси випливають;

- результати професійних і наукових досліджень, які можна ви- користовувати в практичній роботі;

- концепції і методи соціально-виховного планування;

- теорію і практику проведення спостережень, зокрема за прак- тичною соціальною роботою;

- теорію і практику управління діяльністю інших людей;

- соціальні, психологічні, статистичні дослідницькі методи і методики;

- теорію і концепції управління службами для дітей та молодю;

- фактори навколишнього середовища і суспільства, що вплива- ють на клієнта;

- теорію і методи психосоціальної оцінки різних видів і форм;

- теорію організаційних і соціальних методів заохочення дітей та молоді до активної життєдіяльності;

- теорію і методи соціально-правової практики;

- стандарти і практику професійної соціально-педагогічної роботи;

- теорію і методи викладання та навчання;

- тенденції щодо проведення політики соціального захисту і під- тримки дітей та молоді;

- закони і постанови на місцевому, регіональному і державному рівнях, що впливають на різні види послуг.

Однак запас теоретичних знань ще не забезпечує ефективного проведення соціальної допомоги.

Соціальний педагог, зокрема, повинен уміти:

- слухати інших цілеспрямовано і з розумінням;

- збирати інформацію, щоб підготувати соціальну оцінку і звіт;

- формувати і підтримувати професійні відносини, спрямовані на надання соціальної допомоги;

- спостерігати й інтегрувати вербальну і невербальну поведінку;

- спрямовувати зусилля юних клієнтів на вирішення їхніх про- блем і завойовувати їх довіру;

- обговорювати делікатні проблеми з увагою і підтримкою, ви- кликаючи довіру в клієнта;

- знаходити творчі шляхи вирішення проблем клієнта;

- визначати необхідність припинення допомоги клієнтові;

- проводити дослідження й інтегрувати їхні результати;

- бути посередником і вести переговори між конфліктуючими сторонами;

- забезпечувати зв'язок між різними організаціями й окремими людьми.

Крім того, соціальний педагог повинен уміти просто, грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути зразком у професійних відноси- нах, пояснювати складні асоціальні явища, ефективно організовува- ти свою роботу, вишукувати джерела і діставати кошти на надання допомоги іншим, оцінювати власну поведінку і почутя.

Формування ефективної професійної діяльності соціального педагога розгортається як дія цілісної структури: управління фор- муванням професійної діяльності забезпечує функціональне, зміс- тове і структурне усвідомлення діяльності; співвідношення між уза-

гальненою функціональною моделлю діяльності і різноаспектними її окремими проявами визначається взаємозв’язком загального з окремим через особливе, що здійснюється за умови реалізації прин- ципу відповідності.

Без сумніву, діяльність соціальних педагогів на кожному із зазна- чених рівнів, потребує від нього необхідності реалізувати низку про- фесійних функцій, окреслених у Державному галузевому стандарті. А це, своєю чергою, обумовлює створення оптимальних умов для фор- мування у майбутнього соціального педагога ряд професійних знань, умінь і навичок, тобто формування професіонала, до характеристики якого можна віднести як психологічні якості, педагогічні здібності, так і низку особистісних якостей (гнучкість, емоційність, емпатій- ність, самоконтроль, самовдосконалення, принциповість та ін.).

Отже, можна стверджувати, що соціальний педагог повинен во- лодіти чималим арсеналом умінь, навичок, мати глибокі знання в га- лузі наук про людину: психології, акмеології, соціології, педагогіки, права. Знання й уміння в поєднанні з відповідними особистісними якостями і здатністю до творчості можуть розглядатися як готов- ність до професійної діяльності.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Визначити цілі соціально-педагогічної діяльності та окреслити їх особливості.

2. Визначити характерні особливості об'єкта соціальної педагогі- ки.

3. Розкрити зміст основних професійних та індивідуальних якос- тей соціального педагога.

4. Якими теоретичними знаннями та практичними уміннями по- винен володіти соціальний педагог?

 

Література

 

1. Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підруч. для студ. ВНЗ

/ за ред. І. Д. Звєрєва. Алєксєєнко Т. Ф., Басюк Т. П., Безпалько О. В. та ін. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Богданова І. М. Соціальна педагогіка: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008.

3. Бочарова В. Г. Профессиональная социальная работа: личност- но ориентированный подход. - М.: Ин-т педагогики соц. работы Рос. акад. образования, 1999. – 182 с.; – Библиогр.: С. 173–182.

4. Звєрєва І. Д. Діяльність соціального педагога в середовищі: змі- ни, форми, методи // Соціальна робота: теорія, досвід, перспек- тиви. — У., 1999. — Ч.1. — С. 268–271.

5. Зимняя И. А. Ключевые компетентности как результативно- целевая основа компетентностного подхода в образовании. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специа- листов, 2004.

6. Капська А. Й. Соціальна робота: Навч. пос. – К.: Центр навчаль- ної літератури, 2005.

7. Карпенко О. Г. Об’єкт, предмет та методи соціальної роботи: сис- темний підхід // Науковий часопис Національного педагогічно- го університету імені М. П. Драгоманова. Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб. наук. праць. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 99–107.

8. Лукашевич М. П., Мигович І. І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002.

9. Марченко С. Я. Дидактические основы подготовки студентов к социально-педагогической деятельности. – Л.: Альма-матер, 1999.

10. Мигович І. І. До питання про зміст професійної підготовки фа- хівців соціальної сфери // Актуальні проблеми професійної під- готовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. – У.: Art Line, 2003. – С. 227–230.

11. Парсонс Т. О. О структуре социального действия / Под общей ред. В. Ф. Чеснокова. – М.: Академ. Проэкт, 2002.

12. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб.

пособ. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2000.

13. Харченко С. Я. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні: Навч. посіб. – Л.: Альма-матер, 2005.

14. Холостова Е. И. Профессионализм в социальной работе: учеб. пособ. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2007.