ТОП 10:

К.Д.Ушинський – засновник вітчизняної педагогіки.



К.Д. Ушинський належить не лише

минулому: він продовжує жити і в нашій

сучасності. Ідеї творця “Дитячого світу”,

“Рідного слова”, “Педагогічної антропології”

зберігають і сьогодні свою творчу силу.

В.П.Потьомкін

 

11.2.1. Життя і педагогічна діяльність К.Д.Ушинського. Вітчизняний педагог К.Д. Ушинський, українець за походженням, народився 2 березня 1824 року в м. Тула в сім’ї військовослужбовця. Його батько Дмитро Григорович Ушинський за багаторічну службу в армії здобув дворянське звання і працював на різних службових посадах Тули, Полтави, Вологди, Петербурга, був повітовим суддею у м. Новгород-Сіверському Чернігівської губернії. Мати – українка, Любов Степанівна Гусак-Капніст, походила з родини українського письменника Василя Капніста, який жив у с. Обухівка Миргородського повіту, Полтавської губернії. Мати, яка сама керувала початковим навчанням сина, на все життя прищепила юнакові любов до України, української мови, культури народу, ввела його у духовний світ українства, духовно і кровно зв’язала з Україною.

Середню освіту юнак одержав у Новгород-Сіверській гімназії, вищу – на юридичному факультеті Московського університету, де протягом двох років готувався також до звання професора. Укріпленню зв’язків з рідною землею, сприяло й те, що у студентські роки, під час канікул, він щоліта приїздив додому на Україну.

У 1846 р. К.Д. Ушинського було призначено на посаду професора камеральних наук (галузь юридичної науки про поступальний розвиток капіталізму в господарстві, здебільшого обґрунтовувалася Аристотелівською філософською концепцією) Ярославського юридичного ліцею, звідки через три роки він був звільнений як “неблагонадійний” за пропаганду демократичних ідей серед вихованців і викладачів ліцею.

Влітку 1851 р. під час перебування відрядженні в Чернігівській губернії К.Д. Ушинський одружився з Надією Семенівною Дорошенко, подругою свого дитинства, дочкою українського дворянина з роду Дорошенків. Їй належав хутір Богданівка у Глухівському повіті Чернігівськогї губернії (зараз хутір Богданка Шостинського району Сумської області). У подружжя Ушинських було шестеро дітей – сини Павло, Володимир і Костянтин та доньки Віра і Надія, Ольга.

Вивчення історико-педагогічних джерел свідчить, що дослідники педагогічної системи К.Д.Ушинського О.Іванов, І.Коломієць, М.Ніжинський виділили три етапи науково-творчої діяльності педагога. Перший етап хронологічно охоплював 1846 – 1859 рр. Він був пов’язаний з початком формування педагогічної концепції К.Д.Ушинського та його пошуками найбільш оптимальних шляхів розв’язання складних педагогічних проблем. У вказаний період К.Д. Ушинський вимушений був працювати чиновником у Міністерстві внутрішніх справ. У цей час він активно співпрацював у педагогічних часописах „Журнал для воспитания”, „Русский педагогический вестник”, журналах “Современник”, “Библиотека для чтения”, де друкував реферати статей і переклади з іноземних мов. Другий етап – 1859 – 1862 рр. – позначився прагненням К.Д.Ушинського збагатити вітчизняну педагогічну науку творчими здобутками світової педагогіки шляхом популяризації їх на сторінках „Журналу Міністерства народної освіти”. Третій етап хронологічно охоплював період офіційної педагогічної мандрівки К.Д.Ушинського в європейські країни (1862 – 1867 рр.) та його широку видавничу роботу.

К.Д.Ушинський досить широко популяризував зарубіжний педагогічний досвід на сторінках журналів “Современник”, “Библиотека для чтения”, “Журнал для воспитания”, а також під час роботи на посаді головного редактора “Журналу Міністерства народної освіти”. Зокрема педагог складав бібліографічні звіти з іноземних журналів, писав щомісячні огляди, критичні статті і рецензії, готував переклади романів іноземних авторів, складав наукову інформацію за матеріалами англійських і американських журналів, писав критичні статті.

На думку В.Я.Струминського – дослідника творчості видатного педагога, К.Д.Ушинський анонімно друкував чисельні рецензії. Дослідник вважав, що не менше двадцяти опублікованих рецензій впродовж 1852 – 1854рр. належать авторству К.Д.Ушинського (на книги з географії, історії, граматики, природознавства). „Як в іноземні відомості, так і в рецензії К.Д.Ушинський прагнув вносити своє розуміння питань культури, давати своє висвітлення обговорюваним питанням з зору вже сталих у нього поглядів на ті чи інші проблеми”.

У 1854 р. К.Д. Ушинський влаштувався на посаду викладача російської мови, географії та інспектора класів Гатчинського сирітського інституту. На цій посаді широко розкрилися організаторські та педагогічні здібності талановитого педагога і вченого-аналітика. Вважаючи основною метою своєї діяльності удосконалення навчально-виховного процесу в інституті, він уважно вивчав вітчизняну і зарубіжну літературу, яка висвітлювала шкільний досвід. Педагог змінив програми навчальних занять, додавши практико-орієнтовані відомості у чинні навчальні програми. К.Д.Ушинськийвпроваджував у практику передові методи і прийоми викладання, намагався в творчому плані спрямувати педагогічну діяльність інших викладачів, зокрема популяризував методичний досвід організації самоврядування у практиці виховної роботи закладу, розробив методики викладання арифметики, російської мови та інших дисциплін з опорою на самостійну дослідницьку діяльність учнів, використавши ідеї відомих європейських педагогів – Є.Гугеля, Й.Г.Песталоцці, О.Ободовського, П.Гурьєва та ін.

Практика, в якій пов’язувалися навчально-виховні елементи з дослідницькими, давала позитивні результати: вихованці оволодівали міцними знаннями, поліпшувалось їхнє ставлення до навчання, зростала якість знань, умінь і навичок, налагоджувалася дисципліна. Зростала професійно-педагогічна майстерність викладачів, змінювалося їхнє ставлення до своєї справи та до вихованців.

У період роботи в Гатчинському сирітському інституті К.Д. Ушинський написав низку оригінальних, змістовних праць, які були корисним внеском у вітчизняну педагогічну літературу. Серед них: “Про народність у громадському вихованні”, “Про користь педагогічної літератури”, “Три елементи школи”, „Про заходи поширення освіти через грамотність” (1857). Завдяки цим публікаціям К.Д. Ушинський став відомий як досвідчений педагог і талановитий організатор навчання й виховання учнівської молоді.

У 1859 – 1862 рр. педагог працював інспектором класів Смольного інституту шляхетних дівчат, редактором “Журналу Міністерства народної освіти”. На сторінках цього журналу педагог представив системні узагальнення власного педагогічного досвіду та результати перших компаративістських досліджень, зокрема у таких статтях: “Праця в її психічному і виховному значенні”, “Недільні школи”, “Питання про народні школи”, “Дитячий світ”, „Проект учительської семінарії”.

Багато зробив К.Д. Ушинський для того, щоб перетворити “Журнал Міністерства народної освіти” в діяльний педагогічний орган: в ньому, окрім міністерських наказів і розпоряджень, почали друкувати статті педагогічного профілю. Працюючи на посаді редактора журналу в 1860р., коли підготовка до шкільних реформ була в центрі уваги вітчизняної педагогічної громадськості, К.Д.Ушинський зумів перетворити журнал на осередок активної педагогічної полеміки з актуальних питань принципів організації вітчизняного шкільництва, розробки змісту та методичного забезпечення освітнього процесу.

За 18 місяців редакторської діяльності педагога в журналі було опубліковано 113 статей, з них з питань зарубіжної школи і педагогіки – 27, тобто майже чверть. Останні публікувалися у відділі „Педагогіка і дидактика” і складали третину від загальної кількості матеріалів цього відділу. Публікації з питань зарубіжного педагогічного досвіду в „Журналі Міністерства народної освіти” свідчили про те, що його редактор мав чіткий план вивчення проблем організації європейської шкільної освіти. В 1860 – 1861 рр. в журналі було опубліковано статті, що дали цінний матеріал для підготовки реформи вітчизняної шкільної освіти, розкривали єдиний редакторський задум.

Працюючи у Смольному інституті, К.Д. Ушинський продовжував свою новаторську педагогічну діяльність. В інституті поряд із загальноосвітніми класами було відкрито два додаткових педагогічних класи, що надавало навчальному процесу певної професійної педагогічної спрямованості. Рішуче перебудував К.Д. Ушинський навчальний план закладу. Чільне місце в ньому відводилося викладанню російської мови і літератури, багато уваги приділялося також природничо-науковим дисциплінам. В організації виховного процесу К.Д.Ушинський пропагував гуманістичні ідеї: у виховному процесі – прерогатива цінностей православної моральності, заперечення утилітарності і прагматизму у змісті навчальних дисциплін, обґрунтування цілісного антропологічного підходу до особистості учня. Найважливішим у навчально-виховному процесі він вбачав створення комплексного активного характеру навчальної взаємодії вчителя і учня, функціонування освітнього закладу як спільноти, де громадянське, соціальне виховання є складником загальної освіти, систематичне формування досвіду поведінки як основи духовно-морального становлення особистості.

Педагог у Смольному інституті впроваджував у навчання активні методи викладання: поряд з усним викладом навчального матеріалу практикувалося написання вихованками творів, проводилися досліди з фізики, використовувалися різновиди наочних засобів навчання.

Прогресивні зміни були внесені в організацію інститутського життя: вихованкам дозволялися відпустки під час канікул і в святкові дні, були усунені суворі покарання; викладачі на власному прикладі мали прищеплювати вихованкам уміння й навички культурної поведінки.

До роботи в інституті були запрошені відомі педагоги В.І. Водовозов, Д.Д. Семенов, Л.М. Модзалевський та деякі інші освітяни, у співдружності з якими К.Д. Ушинський з успіхом руйнував відсталі та формував нові, прогресивні педагогічні традиції.

За час роботи в інституті педагог підготував хрестоматію для початкової школи “Дитячий світ”, у якій широко були представлені твори вітчизняної літератури та матеріали з природознавства.

Діяльність К.Д. Ушинського в Смольному інституті користувалася великою популярністю серед вихованок і викладачів. Педагога глибоко поважали і любили. До його новаторський ідей, нових методів і засобів у навчально-виховній роботі ставилися з великою увагою та інтересом.

Але начальниця інституту, духовенство, а також реакційно налаштовані викладачі, які були звільнені К.Д. Ушинським, намагалися усіляко підірвати авторитет педагога. На К.Д. Ушинського було складено донос, за яким педагог звинувачувався у вільнодумстві та негативному впливові на вихованок. Від К.Д.Ушинського вимагали пояснень. За матеріалами біографістів, він, майже не підводячись дві доби, писав відповідь, а коли закінчив її, кров полилася у нього горлом, наступного дня звівся з постелі посивілим. Незабаром педагога усунули від керівництва „Журналом Міністерства народної освіти”. У березні 1862 р. його було відкликано з викладацької посади у Смольному інституті, нібито для “лікування” і вивчення досвіду жіночої освіти відправлено у відрядження за кордон, яке фактично було замаскованим політичним засланням.

За кордоном К.Д. Ушинський пробув п’ять років. Не зважаючи на важкий стан здоров’я, він багато працював, вивчав постанову жіночої освіти, досліджував досвід організації початкового навчання, складав педагогічні твори: “Педагогічна подорож по Швейцарії”, навчальна книга для початкової школи “Рідне слово”, підготував два томи фундаментальної праці “Спроба педагогічної антропології або Людина як предмет виховання”, зібрав матеріали для третього тому цієї визначної праці.

На Батьківщину К.Д. Ушинський повернувся у 1867 р. Він мріяв ще багато зробити для розвитку вітчизняної педагогіки й народної школи. Але важка хвороба (туберкульоз легенів) руйнувала його організм. Та навіть у такому стані він постійно працював, закінчував деякі твори, збирав і узагальнював матеріали для нових, зустрічався з учителями, цікавився їхнім досвідом, давав їм поради.

Виснажлива праця, тягар переслідувань, страшна загибель старшого сина Павла на полюванні позначилися на здоров’ї педагога. Наприкінці літа 1870 р. К.Д. Ушинський разом з родиною переїхав до Києва, а в жовтні того ж року виїхав на лікування у Крим, дорогою застудився. Зупинився в Одесі, де 3 січня 1871 р. помер. Передчасна смерть талановитого педагога і відомого науковця, який майже 47 років життя віддав служінню школі та дітям, викликала велику скорботу серед просвітян. Поховано К.Д. Ушинського у Києві на території Видубицького монастиря.

Доньки К.Д.Ушинського Віра (1855 – 1920) і Надія (1856 – 1944) продовжили просвітницьку справу батька. Віра Костянтинівна домоглася відкриття на власні кошти двох шкіл у Києві і присвоєння їм імені К.Д.Ушинського, викладання в них за підручниками „Рідне слово”, „Дитячий світ”.

Ім’я славетного педагога надано Ярославському та Одеському вищим педагогічним закладам, центральній науковій педагогічній бібліотеці у Москві; видано його твори в одинадцяти томах, встановлено студентські стипендії його імені за досягнення в галузі народної освіти і педагогічної науки; кращих вчителів і науковців нагороджують преміями, медаллю К.Д. Ушинського.

11.2.2. Світоглядна позиція педагога. Світогляд К.Д. Ушинського складався під впливом духовного життя, традицій і філософської думки України, а також прогресивної європейської філософії. Поряд з мовами українською, російською, грецькою та латинською, К.Д.Ушинський вільно володів європейськими мовами – французькою, англійською й німецькою, що дозволяло йому в оригіналі читати твори зарубіжних філософів, педагогів і діячів освіти. Значно вплинули на світогляд видатного педагога революційні події в Європі 1848 – 1850 рр.

Він підтримував ідеї передової європейської інтелігенції, що виявляла зацікавленість історією народу, його мовою, етнографією, прагнула до ліберальних реформ, виступав за скасування дворянських привілеїв, кріпацтва, створення власної держави. Ці ідеї К.Д. Ушинський розглядав з позицій просвітництва 1860-х рр. крізь призму проблем вітчизняної педагогіки.

Глибока аналітика, системний аналіз досліджуваних явищ і процесів, прагнення до філософського осмислення педагогічного процесу зробили педагогічні праці цього педагога надчасовими. Вони є актуальними і значущими й в умовах сьогодення.

Ретельне вивчення праць ученого доводить той факт, що він розкривав закономірності розвитку освіти на основі еволюційного підходу. Ці закономірності згодом склали сутність основоположних педагогічних принципів природовідповідності і народності виховання. Змістовно це виявилося у розумінні того факту, що система освіти в кожній окремій країні будується передусім відповідно до потреб і особливостей цієї країни, з урахуванням ціннісного ідеалу особистості, який є носієм національних рис у кожній конкретній країні. Саме ці специфічні потреби, вважав К.Д.Ушинський, першочергово визначають форми і зміст шкільної системи, тому й пряме запозичення їх, механічне перенесення з одного національного ґрунту на інший є неможливим і помилковим.

Світогляду К.Д.Ушинського властива також комплексність і цілісність. Проаналізувавши досвід організації освіти у країнах Західної Європи, усвідомивши національну специфіку відповідних процесів у Російській імперії середини ХІХ ст., вчений особливу увагу акцентував на необхідності взаємозв’язку теорії і практики. Теорія не мислилась педагогові відокремленою від життя, оскільки життя визначало конкретні завдання науки. Вже у своїй лекції про камеральну освіту та її галузь – політичну економіку – К.Д.Ушинський жорстко критикував розрив між теорією і практикою як суспільне зло. Виокремивши в політичній економіці три напрями знань: 1) знання землі в господарчому сенсі; 2) знання структури господарчого суспільства і 3) знання господарчої науки, К.Д.Ушинський наголошував на доцільності вивчення науки в історичній проекції з метою визначення причинно-наслідкових зв’язків, у логіко-системній взаємодії теорії і практики, з опорою на усвідомлення цінності науки для людини і суспільства в цілому.

„Суперечка між теорією і практикою, – писав педагог, – суперечка дуже давня, яка, нарешті, стихає сьогодні, усвідомлюючи невиправданість такого протистояння. Війна між практиками і теоретиками, між поборниками досвіду і поборниками ідеї, наближається до миру, головними умовами якого є безпідставність необґрунтованої досвідом теорії та факту, з якого не виходить жодна ідея”. Такий інтегративний підхід дозволяв К.Д.Ушинському давати об’єктивну оцінку досліджуваних педагогічних явищ.

У праці “Людина як предмет виховання”, виходячи з положення про те, якщо педагогіка хоче розвивати людину в усіх відношеннях, вона повинна пізнати її також в усіх відношеннях, К.Д. Ушинський обґрунтовував необхідність взаємозв’язку педагогіки з іншими антропологічними науками: психологією, анатомією і фізіологією, філософією, логікою, історією та географією, статистикою і політекономією. Особливого значення серед цих наук він надавав педагогічній та віковій психології.

К.Д.Ушинський як педагог-демократ уважав школу рушійним засобом зміни дійсності. Всезагальну освіту, широке залучення людей до науки, зміну сутності навчання і виховання у школі він визначав як шлях до зміни соціального середовища, вбачаючи прогрес людства у прямій залежності від рівня розвитку науки і стану освіти. У творі “Праця в її психічному і виховному значенні” К.Д. Ушинський висловив дуже прогресивну думку про наявність у тодішньому суспільстві глибоких соціально-економічних суперечностей. Прикладом цих суперечностей він вважав такі факти і явища як конкуренція в промисловості, залишки кріпацтва в сільському господарстві, перетворення робітників промисловості на придаток до машин. Шукаючи нових шляхів розвитку суспільства, К.Д. Ушинський покладав великі надії на розвиток науки і техніки, наголошуючи на необхідності загальнодоступності середньої і вищої освіти для всіх верств населення.

Як віруюча людина, він бачив у християнській релігії основу людського виховання. Але в останні роки життя, залишаючись віруючим, виступив проти втручання церкви в світське життя і шкільні справи, наголошуючи, що всяка фактична наука стоїть поза всякою релігією, бо ґрунтується на фактах, а не на віруваннях. Релігійність людей, зауважував К.Д. Ушинський, має проявлятися в гуманності, взаємній повазі й дружбі, почутті громадського обов’язку перед власним народом, який є головним джерелом усіх багатств матеріальної та духовної культури.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що в світогляді К.Д.Ушинського особливо виразними були риси: демократизм, опора на народні та православні культурні традиції, поєднання європеїзму і духу національної своєрідності, обґрунтування антропологічного підходу у вивченні педагогічних явищ та фактів.

11.2.3. К.Д. Ушинський про педагогіку як науку та мистецтво виховання. У фундаментальній праці “Людина як предмет виховання” К.Д. Ушинський обґрунтував значення вітчизняної педагогіки як науки (теоретичних засад виховання) й мистецтва (практичних засад виховання), розкрив необхідність взаємозв’язку наукової педагогіки з іншими антропологічними науками, показав педагогічну доцільність єдності педагогіки як науки та виховання як мистецтва. Головне завдання педагогічної науки видатний педагог бачив у тому, щоб відкривати закономірності розвитку виховання, а не обмежуватися педагогічними рецептами. Педагогічну практику без теорії він порівнював із знахарством у медицині.

Відомо, що педагог не підтримував метафізичного підходу в розумінні сутності наук. А саме: досить гостро критикував метафізичну психологію Гербарта і Бенеке, дослідно-емпіричну психологію Бене, не погоджувався з основами так званого фізичного і психічного у матеріалізмі Фогта, Бюхнера і Малешотта, який називав «філософією ототожнення» психіки і матерії. К.Д.Ушинський розглядав зовнішній світ і людину, як предмет науки та виховання у динаміці. Отже, кожна галузь наукових знань, у тому числі й педагогічних, має бути змістовна, а не описова. У цьому полягала головна наукова інноватика К.Д.Ушинського в розумінні наукової суті науки загалом, і педагогіки зокрема.

З означеного кола наук, що розкривають у широкому і вузькому розумінні “тілесну і душевну природу людини”, підкреслював К.Д. Ушинський, педагогіка черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення мети навчально-виховної діяльності, бо в них викладаються, зіставляються й обґрунтовуються соціально-педагогічні та психологічні факти і явища, їх відношення, в яких виявляються властивості предмета педагогіки – людської особистості. Педагогіку в широкому розумінні він розглядав як суму знань, потрібних для педагога, а педагогіку у вузькому розумінні, як зібрання виховних правил. Зазначав, що вони спрямовані на різнобічний розвиток особистості.

Розглядаючи коло завдань педагогіки як науки, К.Д.Ушинський наголошував, що педагогіка має розробляти загальні закони й закономірності виховання особистості, а не давати готових рецептів.

Основними методами дослідження в науковій педагогіці вчений вважав: а) метод об’єктивного спостереження за дитиною в безпосередній реальній обстановці; б) теоретичне узагальнення типового досвіду виховання й навчання. На слушну думку К.Д. Ушинського, педагогу недостатньо лише засвоїти методи й правила виховання і навчання, він має знати основні закономірності розвитку людської природи та вміти застосовувати їх у кожному конкретному випадку.

11.2.4. Питання виховання в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського. Основою педагогічної системи К.Д.Ушинського є принципи народності і природовідповідності. Народність обґрунтована педагогом у статті “Про народність у громадському вихованні”. К.Д. Ушинський розглядав ідею народності як прагнення кожного народу зберігати свої національні, історичні, соціальні та економічні особливості життя, риси ментальності і традиції, рідну мову і національну культуру. Народність, за справедливим визначенням педагога, зумовлювалася географічними та природними умовами, в яких живе народ. Він вимагав розкрити й закріпити їх, поряд із загальнолюдськими цінностями, у власне національній системі освіти та виховання.

Головними рисами духовного розвитку особистості в дусі народності у вітчизняному національному вихованні видатний педагог вважав повагу і любов до Батьківщини, віру в могутні духовні сили свого народу, який є головним джерелом усіх багатств матеріальної і духовної культури. „Є одна загальна для всіх людей природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання, підкреслював він, – це те, що ми звемо народністю”. “Як немає людини без почуття власної гідності, так немає людини без любові до Батьківщини, і ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини... Ось основа того переконання... що виховання, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним”.

Своєрідною визначною рисою російської народності у протилежність західноєвропейським націям вченим було визначено глибоку православну віру. Ця якість, на думку К.Д.Ушинського, мала враховуватися під час формування концепції національного виховання в Російській імперії. Також серед національних особливих якостей, що утворюють народний ідеал людини, педагог виділяв глибоке почуття патріотизму, яке виявляється саме в тяжку годину. За К.Д.Ушинським, саме цей ціннісний елемент слід покласти в основу вітчизняної виховної системи: виховання особистості дитини починати з боротьби самої людини зі своїми вадами, сумнівами, внутрішніми протиріччями. Розмірковуючи над почуттям народності, К.Д.Ушинський вважав його таким сильним у кожної людини, що „в час загибелі усього святого і благородного воно гине останнім”. Навіть люди, які оселились на чужині, через багато поколінь можуть забути свою Батьківщину, але носити в собі її характер, „поки невпинні припливи нової крові, нарешті, не приховають його”. Отак глибоко і сильно, на думку педагога, укорінюється елемент народності в людини. А тому народність і виступає єдиним джерелом життя народу в історії: „Якщо кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний... Народ без народності - тіло без душі”.

Тому особливої уваги педагог надавав патріотичному вихованню й освіті, навчанню на кращих зразках народної педагогіки, вітчизняної літератури та історії, національної культури в цілому. На думку К.Д. Ушинського, громадське виховання, яке зміцнює і розвиває в людині народність, сприяє розвиткові народної самосвідомості, „воно робить сильний і благотворний вплив на розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів... словом, на всю історію”. У такому вихованні криється велика таємниця удосконалення людської природи. К.Д.Ушинський підкреслював, що громадське виховання тільки тоді буде справжнім, коли його питання стануть громадськими для всіх і сімейними питаннями дня кожного, бо організм нових поколінь у народі „носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного характеру народу”, що, на його думку, прекрасно проілюстровано на прикладі громадського зацікавлення педагогічними проблемами у США.

Як демократ і просвітянин К.Д. Ушинський наполягав на тому, щоб усе населення, всі діти були охоплені освітою, громадським навчанням і вихованням, у змісті якого знайшла б широке відображення багатогранна духовна спадщина народу. Виховання і навчання, створене самим народом і засноване на народних засадах, має велику виховну силу, зазначав він. Тому слід дуже критично і вдумливо підходити до педагогічних запозичень ідей і досвіду інших народів.

Важливу роль у вихованні духовності особистості відіграють загальнолюдські закономірності виховання, які коріняться в природі людини. Але ці загальнолюдські закономірності, за справедливою думкою вченого, як правило, опосередковуються рівнем конкретно-історичного розвитку кожного суспільства, його національною формою, самобутністю народного життя, звичаїв, традицій. У статті “Рідне слово” К.Д. Ушинський блискуче показав, що соціальним механізмом такого опосередкування загальнолюдських закономірностей у духовному житті народу є рідна мова. “У скарбницю рідного слова, – писав він, – складає одне покоління за другим плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості, – одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові”.

Таким чином, у рідній мові вчений бачив дійовий засіб різнобічного розвитку дітей, виховання їх духовної культури, загальнолюдських та національних рис характеру, поглядів і почуттів. Рідна мова, наголошував він, створена самим народом, у ній глибоко відображено духовне життя народу, його історія, думки та сподівання, характери людей. Рідна мова – великий наставник. Вивчаючи її, дитина засвоює поняття, образи, традиції і типові риси народу, його поезію і літературу, народні пісні й музику, знайомиться з рідною природою, народним виробництвом, зі всією духовною скарбницею, що зберігається в рідному слові.

Не заперечуючи, поряд з цим, важливого значення для різнобічного гармонійного розвитку дитини знання мов інших народів світу, педагог зазначав, що рідна мова посідає особливе місце у формуванні духовних якостей та рис характеру особистості. Вона є найміцнішим взаємозв’язком, який єднає минулі, сучасні й майбутні покоління в одне історичне ціле. Рідна мова, підкреслював учений, має бути центральним предметом початкового навчання, основою розумової освіти дітей, їх глибокого духовного розвитку.

У висновках статті “Рідне слово” К.Д. Ушинський обґрунтував основні вимоги до вивчення іноземних мов у взаємозв’язку з рідною мовою. Він був переконаний, що вивчення іноземних мов має починатися тоді, коли буде помітно, “що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини... Чим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну...”.

Видатний педагог багато уваги приділяв проблемам морального виховання. Так, завдання морального розвитку особистості К.Д. Ушинський виклав у статті „Про моральний елемент у російському вихованні”: формування в дітей загальнолюдських і національних рис характеру, головними серед яких вважав почуття власної гідності, гуманність, скромність і правдивість, працьовитість і дисциплінованість, твердий характер і волю, почуття громадського обов’язку, повагу до народу. Розкриваючи значення виховної діяльності держави і церкви, К.Д.Ушинський показав двоїстий характер моральності кожної людини, який слід враховувати в громадському вихованні. Висунувши на перший план ідею патріотизму як рушійну виховну силу, автор показав цінність національно спрямованого виховання, доцільність раціонального запозичення зовнішніх способів формування освіти за зарубіжними зразками та наповнення їх внутрішнім національним змістом. Питання формування моральних якостей особистості він тісно пов’язував з православною християнською релігією. До дійових педагогічних засобів морально-духовного виховання відносив особистий приклад учителя і батьків, педагогічний такт, переконання, заходи попередження, заохочення і покарання (крім тілесних), педагогічно доцільний режим.

У духовно-моральному орієнтуванні молоді, за справедливим визначенням ученого, передусім важливі такі наставники: природа, життя, наука і християнська релігія. Домінантою духовно-морального виховання нового покоління К.Д.Ушинський визначив працю. У статті „Праця в її психічному і виховному значенні” вчений розкрив антропологічне розуміння праці: „Праця, як ми її розуміємо, є така вільна й узгоджувана з християнською моральністю діяльність людини, яку вона здійснює з безумовної необхідності її для досягнення певної істинної мети життя”. Розглядаючи працю як основний чинник і засіб життя людини, педагог переконливо стверджував, що якщо виховання бажає людині щастя, воно зобов’язане виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя, розвивати любов і звичку до різних видів праці.

У шкільний період навчання і виховання батьки й вчителі повинні “запалити жагу” до серйозної розумової праці, сформувати в учнів звичку до неї, привчати їх переборювати труднощі та відчувати насолоду від самостійної праці, чергувати розумову й фізичну працю, створювати доброзичливу атмосферу праці дітей, готувати їх тим самим до самостійного трудового життя.

До головних психолого-педагогічних особливостей трудового виховання видатний педагог відносив: позитивний вплив на розвиток особистості вільної, творчої, усвідомленої праці; розвиток у дітей працелюбності, навичок до праці як одне з найважливіших завдань навчально-виховної роботи школи; взаємозв’язок розумової та фізичної праці дітей; обов’язок школи навчити учнів певним видам праці, пов’язаним з життям народу; усвідомлення вчителів і батьків учнів факту, що навчання є так само працею, але працею, сповненою думки.

Таким чином, ретельне вивчення педагогічних праць К.Д.Ушинського та наукових узагальнень дослідників творчості педагога показало, що ідея народності розкривається ним через систему складників, котрі слід враховувати в організації школи, зокрема в її змістовному компоненті: а) опора на родинні культурні традиції, звичаї побуту; б) врахування особливих рис, що розкривають ментальність людини – представника нації; в) орієнтація на канони православної релігії у формуванні духовно-моральних рис особистості; г) глибоке й повне засвоєння рідної мови; д) вивчення та врахування особливостей географії та історії як прояву народності.

Детально розглядаючи питання виховання, К.Д.Ушинський наголошував на необхідності єдності навчального і виховного процесу. У статті „Три елементи школи” на прикладі навчальних закладів Англії, Німеччини, Франції К.Д.Ушинський розкрив всю педагогічну недоцільність розриву між вихованням і навчанням, вказав на чисельні негативні наслідки і спробував знайти такі основи педагогічного процесу, які б усунули цей розрив. “Діяльність будь-якого навчального закладу, якщо він переслідує хоч якусь виховну мету, – писав К.Д.Ушинський, – складається з трьох елементів – адміністративного (управління освітнім закладом), навчального (змістовно-дидактичне забезпечення) і виховного (програма виховання особистості).Ці три елементи... можуть перебувати і перебувають в дійсності в найрізноманітніших комбінаціях між собою. Інколи вони поєднуються в більшій чи меншій мірі, інколи зовсім розпадаються між окремими особами і часто перебувають навіть у ворожих відносинах між собою”.

К.Д.Ушинський показав своє бачення шкільного устрою у вітчизняній системі освіти. Педагог зокрема наголосив, що у вихованні все повинно виходити тільки з живого джерела людської особистості. „…Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе”. Таким чином, К.Д.Ушинський з антропологічних позицій визначав залежність успіху інтегрування навчання і виховання від сили, здібностей і знань особистості вихователя, вважаючи, що „…головний вихователь повинен бути головним учителем і викладати найбільш виховуючий, центральний предмет, навколо якого гуртуються всі інші”.

Педагог переконливо показав, що особистісні якості, знання, поведінка вчителя визначають все у справі виховання. Учитель і навчає, і виховує, він повинен любити свій народ, свою професію і дітей, бути широко освіченою людиною, глибоко знати педагогіку та психологію, володіти педагогічним тактом і майстерністю.

Педагогічна антропологія К.Д.Ушинського визначила й пріоритет принципу природовідповідності. Зокрема, предметом виховання, отже і предметом педагогіки, за визначенням К.Д.Ушинського, є правильний розвиток людського організму у всій його складності, динаміці. Таким чином, єдність навчання і виховання відомий педагог бачив як необхідну умову формування й реалізації життєвих потенцій особистості. „Для здійснення навчання і виховання як цілісного процесу, – зазначав К.Д.Ушинський, не достатньо одного теоретичного розуміння, … а необхідний спокійний мислительний процес, спрямований на вивчення людської природи в її одвічних основах, в її сучасному стані та історичному розвитку, що складає головну основу педагогіки та мистецтва виховання”.

З урахуванням принципу природовідповідності К.Д.Ушинський показав особливості розвитку свідомості дитини. Активна діяльність учня у процесі учіння стає рушійною силою його інтелектуального, етико-естетичного і духовно-морального розвитку. Ці процеси вимагають від вчителя володіння широким спектром науково обґрунтованих природовідповідних форм і методів виховного впливу. Правильна організація життя учня, спонукання до активності і самодіяльності сприяє формуванню нових, вищих форм свідомості.

Спираючись на ці теоретико-методичні засади, К.Д. Ушинський у праці “Людина як предмет виховання” (перший том присвятив теорії виховання, другий – теорії навчання і зібрав матеріали до третього тому) розкрив основні положення педагогічної та вікової психології, показав роль пам’яті, уваги, мислення, емоцій, волі та інших явищ психіки у процесі виховання й навчання людської особистості.

Отже, згідно з принципом природовідповідності, за К.Д.Ушинським, сила виховання полягає у тому, що воно значно розширює межі природних можливостей людини. Спадковості й природним задаткам педагог відводив друге місце, наголошуючи, що дитина одержує від природи багаті дари, але від







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.194.161 (0.016 с.)