ТОП 10:

Педагогічні погляди М.С.Грушевського



Михайло Сергійович Грушевський (1866 - 1934) – видатний вчений, публіцист, громадський діяч, перший президент України. У кожного народу є свої історичні постаті першої величини. До таких велетнів української національної культури, політичної і педагогічної думки кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Безперечно належить Михайло Грушевський, поряд із славетними іменами Тараса Шевченка та Івана Франка. Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу.

Хто ж він такий – Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким сприймаємо його ми?

У 1926 році у Києві вийшла „Автобіографія” М.Грушевського, у якій він писав, що походить з давньої (відомої ще з XVIII ст.), але бідної родини Грушів, пізніше Грушевських, що загніздилися в Чигиринськім повіті. Це були переважно дячки, паламарі, але дід М.Грушевського, Федір, дійшов священства і перейшов під Київ, до села Лісників. Батько Михайла Грушевського, Сергій Федорович, рано залишився сиротою, але завдяки енергії і здібностям здобув вищу освіту і не прийняв „священня” (тобто священного сану), „віддався діяльності педагогічній”, працював у переяславсько-полтавській і київській семінаріях „професором”, а потім директором народних шкіл на Кавказі, видав популярний у Росії підручник слов’янської мови. Мати – Глафіра Опокова (Опоцкевич), походила з широко розгалуженої в „полуднево-західній” (Південно-Західній) Київщині родини. Михайло був старшим сином, який народився 17 (29) вересня 1866 року в невеликому місті Холмі (тепер Хелм на території Польщі), де його батько вчителював у греко-католицькій гімназії, хоч сам сповідував православну віру.

У 1869 році трьохрічний Михайло разом з батьками переїхав на Кавказ, у 1880-1886 рр. навчався у Тифліській гімназії.

У гімназичні роки майбутній вчений зачитувався книгами М.Костомарова, П.Куліша, М.Максимовича, які йому діставав батько – шкільний інспектор.

Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань, передплачував для нього „Киевскую старину”, де друкувалося чимало полемічних статей про походження Русі, історію України, козаччину. Мабуть, під впливом цих перших історичних студій юний гімназист у далекому Тифлісі мріяв якнайшвидше повернутися на Україну, і, по суті, ще в останньому класі визначив своє майбутнє. У липні 1886 року він звернувся з листом до ректора Університету Святого Володимира, що в Києві, з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.

Дослідницький нахил студента, його постійна зацікавленість історією України привернули увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М.Грушевський написав чимало коротких статей, оглядів тощо. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка „История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века”, за яку автор одержав золоту медаль.

По закінченні університетського курсу талановитого дослідника залишили при кафедрі російської історії. Прихід Грушевського в історію збігся з компанією жорстокого переслідування всього українського в Царській Росії. Згодом письменник писав про ті часи, що за числом письмених Росія стояла на одному з останніх місць поміж іншими краями. А між різними краями Росії Україна також належала до гірших, найменше освічених. Правда, значно сприятливішими були умови для національного відродження на західноукраїнських землях.

З 1894 року Михайло Грушевський очолював щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджувала свої науково-педагогічні зусилля на вивчення проблем історії Східної Європи. Того ж року вчений у великому залі Університету Святого Володимира блискуче захистив магістерську дисертацію.

Роки професорства у відомому в Європі Львівському університеті стали для Грушевського школою змужніння і як талановитого викладача історії України та ряду інших дисциплін, і як глибокого дослідника історії свого народу. Тут же виявились неабиякі його здібності як громадського діяча. Переїхавши до Львова, М.Грушевський активно співпрацював у науковому товаристві імені Т.Шевченка, активно залучав до нього талановитих студентів, учителів, молодих науковців. Саме співпраця в НТШ зблизила Михайла Грушевського й Івана Франка. З 1897 року М.Грушевський очолив Товариство і спільно з великим Каменярем вдосконалив його організаційну структуру, розширив сферу його діяльності, доклав великих зусиль, щоб українські дослідження набули міжнародного розголосу.

Результатом плідного тандему М.Грушевського, І Франка та інших видатних вчених, письменників стало стотомне видання „Записок Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка”, ряд літературних та публіцистичних часописів.

Так, у 1898 р. нарешті з’явився перший том „Історія України – Русі” М.Грушевського, а пізніше – другий і третій.

Але царські власті не дозволили розповсюджувати ці томи ні на Слобідській, ні на Наддніпрянській Україні. Загадковими залишилися досягнення української історичної науки і для Європи. Великим кроком на шляху подолання цього незнання стало запрошення М.Грушевського до Парижу, де він прочитав курс лекцій з історії України у російській вільній школі. З метою розширення наукових контактів вчений відвідав Лондон, Лейпциг, Берлін, де знайшов однодумців серед відомих вчених-істориків.

Революція 1905 року в Росії і певна відлига в національній політиці, що наступила згодом, покликала М.Грушевського на дорогу його серцю Наддніпрянщину. Після відвідування Харкова, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга він схилився до повернення в Києв, де пройшли його студентські та ад’ютанктські роки. Продовжуючи працювати над головною капітальною працею свого життя, вчений дуже швидко підготував і видав популярну книгу „Про старі часи на Україні. Для першого початку” (Київ, Відень, 1912), а згодом – розраховану на більш підготовленого читача – „Ілюстровану історію України” (Київ, Львів, 1913). Цей період був надзвичайно плідним щодо наукової роботи видатного історика. Вийшла велика кількість його статей як українською так і російською мовами. Він обґрунтував необхідність відкриття українських кафедр, впровадження університетського викладання українською мовою, написав книгу про історію українського козацтва, вів широку лекторську діяльність.

Початок першої світової війни застав родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним і небезпечним – через Відень, Італію, Румунію, а в 1916 році вони повернулися в Київ. Та місцева влада зустріла приїзд історика з недовірою. На підставах наклепницького звинувачення у „симпатіях до Австрії” його було заарештовано й ув’язнено в Лукянівську в’язницю. Щоправда, під тиском масових протестів у Києві, Петрограді і, навіть, у Нью-Йорку власті звільнили видатного вченого з тюрми, але депортували разом із дружиною й донькою Катериною до Симбірська.

Лютнева революція 1917 року звільнила Грушевського з-під нагляду царської охранки, він негайно повернувся в Україну і поринув у політичне життя, очолив Центральну раду, виступав на мітингах, у пресі, постійно роз’яснюючи питання федералізму, історію відносин України та Росії. 28 квітня 1918 року Центральна рада була розігнана окупаційними австро-німецькими військами.

Наступного дня в залі засідань Ради зібралися не заарештовані депутати, похапцем затвердили конституцію, внесли зміни до земельного законодавства і проголосили М.Грушевського Президентом Української Народної Республіки (УНР), якої вже не існувало. Саме в цей час під наглядом німецьких військових частин на Софіївській площі було названо гетьманом України Павла Скоропадського, який узяв на себе тимчасово „усю повноту влади”.

У 1919 році, опинившись під загрозою арешту, М.Грушевський виїхав до Станіслава (тепер Івано-Франківськ), а звідти до Праги, де виступив з гострим осудом польської інтервенції на Україні. прагнучи захистити українські інтереси на Празькій мирній конференції. Всесвітньо відомий вчений відвідав Берлін, Женеву, а також Відень, де взяв участь у створенні „Вільного Українського Університету”. Він отримав пропозиції від Оксфорда і Прінстона, вів переговори зі Львівським університетом, в якому зайняли провідні позиції його польські опоненти. Зрештою, разом з родиною залишився у Бадені під Віднем.

На початку 1921 року українська делегація на Ризьких переговорах знайшла можливість передати М.Грушевському запрошення повернутися на Україну, що відбулося у березні 1924 року. Протягом 20-х років завдяки М.Грушевському утворилась школа дослідників різних напрямків історії, культури, літератури, які об’єднались навколо нього, відтворились академічні інституції.

Вчений налагодив контакти із науковим зарубіжним світом, насамперед у Європі. Колишній голова Центральної ради повністю відійшов від політичної діяльності, але постійно перебував під гласним і таємним наглядом Державного політичного управління (ДПУ). Проте попри все, то були плідні для нього роки. Вийшли чергові томи його фундаментальних досліджень, з’явились нові покоління істориків. Визнанням світового значення його наукової діяльності стало святкування 60-річчя вченого-енциклопедиста у жовтні 1926 року. З цієї нагоди на адресу М.Грушевського надійшли поздоровлення з наукових центрів США, Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі й інших країн, від різних установ Росії і України, приватних осіб.

У 1931 році вчений переїхав до Москви. Він закінчив десятий том „Історії України-Русі”, який був відредагований і виданий його дочкою Катериною Михайлівною. Підготував М.Грушевський і рукопис одинадцятого тому, який зник з Центральної наукової бібліотеки АН УРСР уже в повоєнні роки при загадкових обставинах. У цей же час він закінчував роботу над сьомим, восьмим і частиною дев’ятого томів історії української літератури, видав серію трактатів з історії громадської думки XVIII ст. на Україні. Помер М.Грушевський у 66 років під час перебування на лікуванні у Кисловодську у 1934 р. Поховано його у Києві.

Педагогічні погляди М.Грушевського сформувалися у період назрівання національних і соціальних революційних перетворень й особливо зміцніли в часи створення та існування Української Народної Республіки. Можна визначити основні напрями в переконаннях визначного вченого-просвітителя:

- школа і освіта здійснюються на засадах традицій національної культури обов’язково рідною мовою;

- школа, освіта і педагогічна наука у державі мусять бути незалежними від чужинського впливу, крім творчого засвоєння кращого досвіду вчительських, науково-дослідницьких та інших об'єднань;

- національна свідомість має домінувати у вихованні моральності.

Головною умовою існування національної школи М.Грушевський вважав навчання рідною мовою. На його погляд у рідній школі учні мають прилучитися до надбань духовної культури свого народу, його історії, культури, традицій, звичаїв, побуту тощо. Тобто зміст освіти і виховання повинен відбивати національні особливості українського народу, внаслідок чого в учнів мав формуватися народний світогляд, національна свідомість, характер, спосіб мислення, діяльність, народна мораль тощо.

Велику роль приділяв М.Грушевський проблемам дидактики. Всі навчальні предмети він поділяв на дві групи. Він наголошував, що одні предмети мають дати учням можливість пізнати сутність життя і зрозуміти свою роль в ньому, інші вчать засобам використання всіх умов життя для свого добробуту. До першої групи вчений відносив гуманітарні дисципліни.

Особливе місце М.Грушевський відводив історії, зазначивши догматизм і застарілі традиції у вивченні шкільного курсу. Він наполягав, що історія має давати відповідну оцінку всім епохам і подіям, всіх народів.

Історію рідного краю вчений вважав першоосновою громадського виховання. Активну роль у справі освіти та виховання М.Грушевський відводив народному вчителю. Він заповідав йому горнутися до свого українського, розширювати його всякими способами.

Науково-педагогічна і публіцистична спадщина М.С.Грушевського не обмежується капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про поширення історичних знань, учений поряд з уже згаданими вузівськими підручниками, написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них – ілюстрована історія України під назвою „Про старі часи на Україні. Коротка історія України” (1907) – відразу витримала кілька видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга – „Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх”, - побачила світ у 1920 році, але значного поширення не набула. Майже весь тираж цього видання було знищено ще за життя автора.

У брошурі „Про українську мову і українську школу”, вперше виданій у 1912 році, автор зібрав свої статті про українську мову і шкільну науку чи освіту. які друкував у газеті „Село” в 1909 – 1910 рр. для читачів селян. У передмові до першого видання автор писав: „… Чей стане в потребі. Питання еї – про українську мову, школу й освіту, не порішені в Росії досі, і довго ще про них прийдеться змагатися й споритися, тож і гадки та звістки, подані в сих статтях, можуть придатися і сьому ділу послужити. Правда, статті еї писані з ріжних нагод і часом до тої самої справи і по кілька раз вертаються, та тямущому чоловікові се не зашкодить. Такі нагоди повторюються і певно будуть повторятися, і сказане з їх приводу не раз ще матиме свою силу”.

До цієї брошури увійшли такі важливі статті: „Шкільна мова”, „Законопроект про ученнє українською мовою”, „Українське письменство”, „Не порозумнішали”, „Не позволяти”, „Колишня освіта і теперішня темнота”, „Шкільна справа в Галичині”, „За український університет”. „Промовили”. „За слова і букви”, „Великдень”, „Російська академія наук про українську мову”, „Мова українська і руська”, „Мова панська і мужицька”, „Розуміють”, „Інородці”, де автор порушив болючі і гостро актуальні питання: русифікація або ж ополячення школи – а тому і народу; про безграмотність; про правопис; про створення українських університетів; про утворення кафедр української мови при вузах тощо”.

Важливим доробком М.Грушевського є його народознавчий нарис „Українці”, вперше опублікований у 1910 р.

Слава М.Грушевського не вмерла разом з цензурними заборонами, і зараз роботи великого українського вченого знову видаються і повертаються в бібліотеки та шкільні парти.

У період відбудови сучасної школи України творча спадщина М.С.Грушевського знову займає провідне місце у відновлені національної свідомості учнівської молоді, підвищенні рівня педагогічної культури батьків; зростання ролі вчителя. Більш того, його теоретичні надбання мали прямий вплив на збереження національного духу українців у різних куточках світу.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризуйте основні педагогічні погляди М.Грушевського.

2. Перелічіть і проаналізуйте головні педагогічні праці М.Грушевського.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Підготуйте реферативний виступ „Українство як основа педагогічних поглядів М.Грушевського”.

2. Поміркуйте, які ідеї М.Грушевського мали новаторський характер і актуальні для сьогодення.

Література.

1. Грушевський М.С. Історія України / Упоряд. В.Г.Сарбей. – К.: Освіта, - 1992. – 271 с.

2. Грушевський М.С. Історія України – Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань та інш. – К.: Наук. думка, 1991. – Т.1. – 1991. – 736 с.

3. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу. / Передм. Я.П.Гояна. – К.: Веселка, 1991. – 46 ст. іл.

4. Українська педагогіка в персоналіях: У двох книгах/ за ред. О.ВСухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. – 622 с.; Кн. 2. – 550 с.

 

12.2. Педагогічна спадщина С.Ф.Русової.

 

"Велике слово – школа! Це скарб найкращий кожного народу, це ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і виборює перемогу, який має найкращу школу, який має найбільше письменник, котрі вже можуть приєднати себе до науки, читаючи книжки, часописи, користуючись знаннями у своєму житті". С. Русова

 

12.2.1. Життєвий шлях С.Ф.Русової, її просвітницько-педагогічна діяльність. Якби було дано завдання визначити, в якому освітньому напрямку найактивніше працювала Софія Русова, це було б нелегко зробити, оскільки їх перелік був би досить солідним. Характеризуючи її освітню діяльність, без перебільшення можна сказати: полум'яна патріотка України, педагог, письменниця, журналістка, всесвітньо відома громадська діячка, професор педагогіки Українського високого педагогічного інституту імені М.П.Драгоманова в Празі, керівник дошкільної і позашкільної освіти в уряді Української Народної Республіки, яку очолював М.С.Грушевський, голова Центрального бюро Всеукраїнської учительської спілки, голова філії Міжнародної учительської організації, організатор першого в Україні дитячого садка, співзасновник педагогічної академії в Україні – це далеко не повний перелік тих галузей , де трудилась самовіддана трудівниця на ниві народної освіти й українського відродження.

Видатна українська просвітителька Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 р. в с.Олешня Чернігівської губернії. За походженням вона не українка: її батько, Федір Ліндфорс, – відставний офіцер шведського походження, мати – Ганна Жерве – походила з аристократичного французького роду. Проте С.Ф.Русова стала українкою по духу, завжди з великою вдячністю згадувала свою няню, просту селянку, яка співала їй українські пісні, розповідала народні казки, приказки, оповідання, знайомила з нелегким життям і побутом українського народу й посіяла в душу перші зерна українства.

Рано залишилась без матері, початкову освіту здобула вдома, з золотою медаллю закінчила Фундуклеївську гімназію (1871р.), і в неї була можливість присвятити себе музиці, оскільки вона одержала запрошення вступити до Петербурзької консерваторії, проте вона за допомогою великої педагогічної бібліотеки, яку привезла з Петербурга (підручники, навчальні посібники, твори Я.А.Коменського, Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, А.Дистервега, Ф.Фребеля та інших) поринула у вивчення педагогічної справи, де зажди шукала "чогось мистецького, творчого, ухиляючись від усякої традиційності, формалізму", бо її цікавило й чарувало лише одне: "душа дітей, їх задоволення" (1,8).

У 1871 р. Софія разом з сестрою Марією організувала перший в Києві і в Україні дитячий садок, що по суті визначав собою новий тип дитячих навчальних закладів. Це була друга сходинка до українистики, оскільки у дитячий садок ходили діти Старицьких, завяки цьому відбулось знайомство сестер Ліндфорс з М.Лисенком, П.Чубинським, О.Русовим, М.Драгомановим, О.Пчілкою. як писала С.усова, тут на їхнє родинне життя "вступив вперше свідомий український елемент".

У 1874 р. Софія Ліндфорс повінчалась з Олександром Русовим, визначним українським етнографом, фольклористом, громадським діячем. "Він перший відкрив красу української народної поезії, пісні, мови, збудив ту любов до мого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і керувала моєю працею довгі літа". Сватом молодій пар був М.Драгоманов, а весільним подарунком – твір "Золоті ключі", написаний М.Лисенком.

Саме з цього періоду починається активна робота С.Ф.Русової на ниві українистики й активна просвітницька діяльність. Як приклад, наведемо декілька серйозних практичних справ: співробітництво з П.Чубинським у Південно-Західному відділі Імператорського Географічного Товариства, де вона збирала українських етнографічний матеріал (1874р.); видання разом з чоловіком у Празі "Кобзаря" Т.Г.Шевченка (1875-1876рр.); організація громадської бібліотеки у Чернігові (1879р.), Одесі (1881р.); вечірні курси для хлопчиків у Олешні, організація там же лікарні (1905р.); участь у діяльності товариства "Товариство грамотності" в Харкові, де її оборали головою видавничого відділу, а також у діяльності Київського товариства грамотності, Петербурзького благодійного товариства у виданні загальнокорисних чи дешевих книг.

Як підсумовувала С.Ф.Русова 20-літній період життя (1880-1900), 20 літ тягнулися політічні переслідування, вона сиділа в 5 українських тюрмах, була під поліційним наглядом, за "зловредну діяльність", "перекидали нас з одного місця до другого – Херсон, Чернігів, Київ, Одеса, Харків, Петербург, Полтава. Скрізь вона "... працювала по педагогіці – мала свої хатні дитячі садки, багато писала".

До 1905-го року С.Ф.Русова займалась широкою просвітницькою діяльністю. З 1906 по 1916 рр. вона паралельно активно включилась в різноманітну педагогічну діяльність: брала участь у з'їздах Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти в делегації від України (1905-1907 рр.); читала лекції з української літератури на Бестужевських курсах; викладала французьку мову в Київському комерційному інституті (1909р.); редагувала журнал "Світло" (1910-1914рр.), на сторінках якого друкувались змістовні науково-педагогічні статті та матеріали, де аналізувались стан тогочасної школи, системи освіти, робота земських, церковно-парафіяльних та інших шкіл; характеризувались педагогічні ідеї й погляди Б.Грінченка, М.Драгоманова, Я.А.Коменського, М.Коцюбинського, Й.Г.Песталоцці, М.Пирогова, М.Сумцова, Л.Толстого, Т.Шевченка та інших; викладала курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті (1910р.); працювала у складі учительського товариства в Києві, яке очолював П.Холодній; брала участь у діяльності українського клубу, де проводилась активна просвітницька праця (1910р.).

Вона також їздила по світу в пошуках скарбів педагогічної теорії та практики (відвідувала виставку дитячих садків у Брюселі, дім Фребеля-Песталоцці), але, відшукавши й вивчаючи знайдені педагогічні перлини вона систематизувала їх у глибокі роздуми про майбутню українську школу.

Крім того, де б не працювала С.Ф. Русова, вона організовувала там дитячі садки, вечірні школи різних типів (школи для неписьменних, малописьменних, недільні, повторно-додаткові, фахові, професійні, вечірні вищі), це було в Чернігові, Києві, Харкові, Олешні – і завжди це були хоч маленькі, але вогнища виховання та просвіти.

З 1917 до 1921 рр. С.Ф.Русова займалась активною діяльністю у керівних освітніх органах Української Центральної Ради, де в секретаріаті у справі народної освіти завідувала одночасно двома відділами – позашкільної освіти й дошкільного виховання, а також значну увагу приділяла діяльності "Просвіт" (1917-1918рр.) в період Гетьманату (29.IV – 14.ХІІ.1918) була причетна до українізації школи всіх ступенів, починаючи з народної і закінчуючи вищою; під час евакуації Міністерства освіти в м.Кам'янець-Подільськ читала курс дошкільного виховання для жінок-учительок, була лектором педагогіки Кам'янець-Подільського українського університету, очолюваного І.Огієнком; обиралась заступником та головою української філії Міжнародної жіночої організації (1919-1921рр.).

У 1921-му році С.Ф.Русова емігрувала за кордон, працювала в Українській господарській академії, Українському високому педагогічному інституті, очолювала філію Національної ради українських жінок, входила до ради Всесвітнього союзу українок, який своїм завданням ставив об'єднання українських жінок в еміграції та підготовку їх до громадської і державної праці.

Померла С.Ф.Русова в 1940р. в Празі, де й похована.

Як бачимо, вона не була українською за походженням, але стала українською по духу і все життя присвятила Україні. Незадовго до смерті на І Всеукраїнському жіночому конгресі, знаходячись далеко за межами рідної землі, С.Ф. Русова мріяла про той час, коли "…знов засміється Дніпро і степовий вітер весело заграє золотою пшеницею на полі, що буде власністю наших хліборобів".

Основні педагогічні твори С.Ф.Русової: "Український буквар" (1906), "Нова школа" (1917), "Дошкільне виховання" (1918), "В дитячому садку" (1919), "Теорія і практика дошкільного виховання" (1924), "Нові методи дошкільного виховання" (1927) та інші.

12.2.2. Головні ідеї педагогічної концепції С.Ф.Русової, її погляди на виховання гармонійно розвиненої особистості. Стрижневою ідеєю, що проходить через усі педагогічні твори С.Ф.Русової, її пошуки та роздуми, є ідея створення національної системи освіти. Вона постійно проводила думку, що найбільш міцною нацією виявляє себе та, яка краще за інших використовує у вихованні "свої глибокі національні скарби" і дає "вільний розвиток національній психології", оскільки національне виховання сприяє "формуванню міцної цілісної особистості" й через "пошану до свого народу" виховує в дітях "пошану і любов до інших народів". У її роботах багато роздумів про необхідність утвердження своєї державності, відродження української нації, національної культури, мови, школи, системи освіти, утвердження високої духовності українського народу та його кращих моральних якостей. І сьогодні актуальний її заклик: "... народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні".

У педагогічній концепції С.Ф.Русової є її переконаність, що центральною ланкою концепції є особистість дитини з її природними задатками, здібностями, талантами, прагненнями, потребами, духовними нахилами, темпераментом, фізичним складом організму тощо. Учителеві потрібно враховувати ці індивідуальні особливості в процесі виховання та навчання, пристосовуючи його до особистості учня. "Як нема в садку двох кущів однаковісіньких, так нема в класі двох дітей з однаковими почуттями, думками, спроможностями", - підкреслювала С.Ф.Русова.

У визначенні мети виховання С.Ф.Русова як структурні компоненти у формуванні гармонійної особистості визначила розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне виховання, які вона розглядала в тісному взаємозв'язку і взаємодії. Принципами виховання гармонійної особистості вона вважала індивідуальний, пристосований до природи конкретної дитини характер виховання; його національний характер; відповідність виховання соціально-культурним вимогам часу; незалежність виховання від політичної кон'юнктури та його громадський характер.

Як свідчить аналіз педагогічної спадщини С.Ф.Русової, вона достатньо уваги приділила кожному компоненту у визначенні його завдань та способів їх вирішення.

Так, головним завданням розумового виховання вона вважала засвоєння учнями наукових знань про природу, людину і суспільство; формування розуму, інтелектуальних умінь тощо. Проте підкреслювала, що найбільшу увагу слід звертати не на перевантаження учнів різноманітним знанням, а на "дисциплінуванні розумових сил", "вироблення активної думки", зміцнення сил розуму, щоб він був здатний до керування "усією духовною діяльністю".

Розглядаючи мораль як систему принципів, уявлень, поглядів, норм, правил, які регулюють поведінку людей і пронизують всі сфери людського життя, головним завданням морального виховання вона вважала формування у дітей моральних уявлень, моральних почуттів і моральної поведінки. У багатьох роботах, присвячених дошкільному вихованню, вона наголошувала, що саме для морального виховання цей вік є підгрунтям, на якому зростатиме моральна особистість. Характерними рисами такої особистості є потріотизм, працелюбство, скромність, правдивість, мужність, справедливість в усіх стосунках з людьми, здатність "формувати свої переконання і виконувати накази розуму".

Методами морального виховання вона вважала приклад батьків, учителів, бесіди з дітьми, моральні вправи, ігри. Одним з конструктивних засобів у процесі морального виховання вона вважала виховання позитивних моральних звичок.

Під естетичним вихованням С.Ф.Русова розуміла систему комплексного, цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування естетичної свідомості (естетичних почуттів, уподобань, ідеалів, смаків, потреб, норм); вироблення здатності сприймати, відсувати, розуміти красу в природі, навколишньому середовищі, суспільному житті, містецтві, праці, розвитку у дітей ходожньо-творчих здібностей. Головними джерелами естетичного виховання у С.Ф.Русової виступають природа в "усій її непереможній красі", мистецтво, події суспільного життя, соціальне середовище, оточення, де живе й розвивається дитина, зокрема, сім'я, дошкільні, шкільні, різноманітні навчально-виховні заклади тощо.

Головними завданнями школи і сім'ї у трудовому вихованні С.Ф.Русова вважала виховання у школярів любові до праці і людей праці; ознайомлення з основами сучасного їм промислового і сільсько-господарського виробництва; формування у них певних трудових умінь і навичок; сприяння усвідомленому вибору майбутньої професії. Вона розкрила в своїх роботах педагогічні вимоги до організації дитячої праці, яка має виховні якості; узагальнила методи трудового виховання; показала переваги й недоліки колективної праці; шляхи залучення дітей до трудової діяльності..

Щодо фізичного виховання, то його головним завданням у новій українській школі вона вважала формування життєво необхідних рухових умінь і навичок, основних фізичних якостей (сили, спритності, витривалості); розвиток стійкого інтересу і формування звички до систематичних занятьфізичними вправами; виховання гігієнічних навичок; зміцнення здоров'я школярів.

У спадщині С.Ф.Русової багато порад щодо засобів для фізичного розвитку дитини: використання природних умов (повітря, води, сонця); спеціальна організація занять фізкультурою; правильний режим праці, відпочинку, сну, харчування; кваліфікована педагогічна допомога батькам з питань фізичного виховання дітей; дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

12.2.3. Вимоги до вчителя. У багатьох працях С.Ф.Русова всебічно й грунтовно проаналізувала різноманітні й багатоаспектні проблеми підготовки вчителя, його перепідготовки, систематичного підвищення його кваліфікації, поліпшення соціального й правового статусу, матеріально-побутових умов життя та праці тощо.

Глибоке знання особливостей педагогічної діяльності, як з теоретичної точки зору, так і практичної, на влсному досвіді, дозволило виокремити їй, передусім, ті характерологічні особливості, які свідчать про професійну придатність до педагогічної діяльності: наявність міцного фізичного здоров'я, гарних мовних даних, врівноваженої нервової системи, здатність витримувати нелегкі й непрості перевантаження (фізичні, психологічні, нервові, моральні), мати врівноваженість, витримку, спокій, розсудливість, здоровий глузд тощо.

Серед суто індивідуальних якостей, які, на думку С.Ф.Русової, є свідченням професійної придатності педагога, вона називала, передусім, нахил до роботи з дітьми, лагідність, тактовність, толерантність у ставленні до людей, комунікативні й організаторські здібності, висока вимогливість до себе, наявність почуття міри, доброта, чуйність, скромність, наполегливість, терпіння, самоволодіння, щирість.

У своїй педагогічній концепції С.Ф.Русова висловила надзвичайно багато цінних положень, думок, висновків, актуальних для діалогу з сучасністю. І абсолютно злободенно, з урахуванням всіх складнощів розбудови нової, демократичної української школи, звучать слова С.Ф.Русової: "В наші часи бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. Тільки великим зусиллям таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціально об'єднану, інтелектуально розвинену нароодну масу".

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризувати періоди творчої діяльності С.Ф.Русової.

2. Розкрити основи педагогічної концепції С.Ф.Русової.

3. Визначити завдання розумового, морального й фізичного виховання у педагогічній спадщині С.Ф.Русової.

4. Проаналізувати вимоги до вчителя у працях С.Ф.Русової.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Дати характеристику гуманістичних засад виховання дітей у спадщині С.Ф.Русової.

2. Схарактеризувати концепцію дошкільного виховання на основі роботи "Теорія і практика дошкільного виховання".

3. Розглянути проблеми дидактики у творах С.Ф.Русової й визначити їх актуальність.

4. Проаналізувати порівняльно-педагогічні дослідження С.Ф.Русової.

5. Обґрунтувати ідею національної освіти С.Ф.Русової.

Література

1. І.В.Зайченко. Педагогічна концепція С.Ф.Русової. – Чернігів, 2000. – 235с.

2. С.Русова. Вибрані педагогічні твори. – Київ, "Освіта", 1996. – 303с.

3. Софія Русова. Вибрані педагогічні твори. У двох книгах. Книга перша. – Київ, "Либідь", 1997. – 270с.

4. Софія Русова. Вибрані педагогічні твори. У двох книгах. Книга друга. – Київ, "Либідь", 1997. – 318с.

5. А.А.Сбруєва, М.Ю.Рисіна. Історія педагогіки у схемах, карта, діаграма. – Суми, 2000. – 208с.

6. Українська педагогіка в персоналіях. У 2 кн. Книга друга. ХХ століття. / За редакцією О.В.Сухомлинської. – К.: "Либідь", 2005. – С.136-146.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.194.161 (0.022 с.)