Педагогічні ідеї та діяльність М.В.Ломоносова (1711-1765)

9.4.1. Етапи розвитку педагогічної діяльності М.В.Ломоносова. Особлива роль у розвитку вітчизняної педагогічної думки та в реформуванні освіти й виховання 40-60-х рр.ХVIII ст. належить вченому-енциклопедисту М.В.Ломоносову.

У педагогічній діяльності М.В.Ломоносова умовно дослідники виділяють ряд етапів.

Перший етап (1742-1745) безпосередньо пов’язаний з викладацькою діяльністю вченого. Відстоюючи необхідність поширення елементарної освіти, розвитку й покращення в країні шкільництва, М.В.Ломоносов одноразово популяризував думку про те, що всі члени Академії наук повинні займатися педагогічною діяльністю й вносити свій внесок у підготовку молодих національних кадрів. У цей же період М.В.Ломоносов розробляв навчальні посібники з різних предметів, оскільки в країні не було підручників, написаних російською мовою. Першими такими підручниками для учнів гімназій та студентів були: керівництво "Перші основи гірничної науки", "Коротке керівництво до риторики...", перекладений з латини підручник з фізики.

Другий етап (1745-1749), впродовж якого він одержав посаду професора, пов'язаний, головним чином, з методичною роботою М.В.Ломоносова: він розробив та прочитав цикл лекцій з фізики з використанням необхідних фізичних приладів, що мало велике значення для розвитку національної науки, оскільки вперше лекції читались не латиною, а російською мовою; підготував звернення до Академії "Про залучення семінаристів до університету та про збільшення кількості учнів у гімназіях"; вніс пропозицію щодо контролю за друком та передруком книг; почав розробляти повний регламент (статут) Академічного університету, згідно якого пропонував організацію в університеті трьох факультетів: юридичного, медичного і філософського, а також відкрити при ньому дві гімназії – дворянську та різночинську.

Третій етап педагогічної діяльності М.В.Ломоносова (1750-1755) співпав з періодом, коли вчений працював над серією документів про середню та вищу освіту, які пізніше були названі документами педагогічної творчості вченого, ломоносівською програмою організації просвітництва в країні. Саме в цей період він виступив з ідеєю відкриття Московського університету з трьома факультетами (філософським, медичним, юридичним), який почав функціонувати з 1755 року. Викладання в університеті велось переважно російською мовою; була створена група російських професорів-прихильників національного просвітництва й демократичної педагогіки. Вони стали авторами посібників для шкіл і домашніх учителів, авторами проектів шкільних реформ. Крім того, професори створили чимало примірників навчальної літератури з різних галузей знань, загострювали у своїх працях важливі питання морального, розумового й фізичного виховання. Своєрідним маніфестом педагогічної думки другої половини XVIII ст. став колективний трактат професорів Московського університету під назвою „Спосіб навчання” (1771р.), де було проголошено важливі дидактичні ідеї активності та свідомості навчання. Великою заслугою вченого було те, що університет був, згідно його проекту, безстановим, задовільняючим потреби й різночинців і навіть вільновідпущених, автономним, звільненим від політичного нагляду.

Перед університетом М.В.Ломоносов поставив декілька завдань, об'єднаних ідеєю служіння "на користь та славу Вітчизни": перше – розвиток науки (особливо в галузі історії, філософії, російської граматики, права, медицини); друге – популяризація наукових знань (підготовка освіченого молодого покоління через університет і гімназії, контроль та керівництво навчально-виховною справою в навчальних закладах).

При університеті почала функціонувати гімназія, "без яких університет як рілля без насіння". Вчений вважав, що "гімназія є найпершою основою всіх вільних мистецтв і наук...", а "молоді люди повинні навчатись там правильному способу мислення й гарній моральності".

Четвертим етапом педагогічної діяльності М.В.Ломоносова вважають період з 1756 до 1765 рр., коли він здійснював керівництво академічною гімназією й університетом.

9.4.2. Мета та ідеал виховання й чинники їх реалізації. Джерелом формування педагогічних ідей М.В.Ломоносова стали прогресивні погляди видатних мислителів епох античності, Відродження, Просвітництва.

Метою виховання вчений вважав формування людини-патріота, стрижневими якостями якої є висока моральність, любов до науки, до знань, працелюбство, а ідеал виховання вбачав у різнобічній, високоосвіченій та культурній людині.

Головними складниками пізнання він вважав чуттєве сприйняття, теоретичне узагальнення й дослідну перевірку результатів. Він популяризував, в зв'язку з цим, твори Я.А.Коменського, а його книгу "Видимий світ у малюнках" вважав необхідним навчальним посібником для гімназії.

У вирішенні проблем "людина і природа", "людина і суспільство" вчений спирався на принцип природовідповідності, акцентуючи увагу на тому, що в розвитку людини "...частіше природне обдарування без науки, ніж наука без природного обдарування заслуговували на похвалу й сприяли доброчинності". При цьому він виділяв природні обдарування "душевні" (мова, мислення, пам'ять та інші) й тілесні (фізичні здібності), вважаючи, що природні розумові задатки є доброю землею для "засівання чистим насінням, бо, як насіння на землі неродючій, так і навчання в нерозумній голові є некорисним". Природні особливості дітей М.В.Ломоносов вважав основою й джерелом їх розвитку, тому був прихильником здійснення індивідуального підходу до дітей і рекомендував учителям будувати навчання із врахуванням схильності дітей. У "Проекті регламента московських гімназій" він вказував, що викладач повинен вивчати й розвивати "душевні обдарування дітей", особливо "гостроту розуму й пам'ять", "придивлятись до здібностей учнів і знати їх успіхи з тим, щоб вияснити, чого він може чекати й вимагати від кожного".

М.В.Ломоносов, спираючись на принципи гуманізму, високо цінував загальнолюдську мораль. Він вважав необхідним виховувати у молодих людей такі доброчинності як "мудрість, благочестя, стриманість, чистоту, милосердя, вдячність, великодушність, терплячість, працелюбність, дружелюбність, слухняність, скромність". Високо цінував працелюбство, підкреслював роль праці в розвитку морального потенціалу молоді, засуджував бездіяльність і байдикування як такі дві хиби, що знесилюють душу й тіло. Разом з тим, наголошував учений, людина з позитивними моральними рисами "доброчинність від біди, як стіна, захищає, розносить скрізь добру славу, збуджує в людських серцях любов та прихильність".

9.4.3. Вимоги до вчителя. У підготовці "освіченої молоді" М.В.Ломоносов особливу роль відводив учителеві. У вимогах до вчителя він, передусім, наголошував, що вчитель повинен любити свою Батьківщину й бути зразком моральності для учнів. "Вчителі з учнями не повинні бути ні гордими, ні фамільними. Перше викликає ненавість, друге – презирство. Помірність виключає і перше, й друге, а вчитель же повинен не лише словами учіння, але й своїми вчинками показувати учням добрий приклад".

Стосовно вирішення проблеми методів виховання та навчання, М.В.Ломоносов був прихильником використання як словесних, так і практичних методів, високо цінував самостійний пошук, самостійне вивчення джерел гімназистами й студентами. Він залишив багато методичних порад з викладання різних предметів, зокрема, російської мови, стародавніх та іноземних мов, хімії.

З метою успішного виховання успішного виховання підростаючих поколінь ним розроблена система заохочень та покарань, методи щодо дотримання порядку й дисципліни, стимулювання до поведінки, яка спряє вихованнюморальності.

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Обґрунтувати основні етапи педагогічної діяльності М.В.Ломоносова.

2. З’ясувати роль М.В.Ломоносова у відкритті Московського університету та гімназії при ньому.

3. Схарактеризувати вимоги до вчителя у регламентах до гімназій.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Порівняти статут університету, розробленого М.В.Ломоносовим, з організацією сучасного університету.

Література

1. Джуринский А.Н. История педагогики. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 430с.

2. Вессель Н.Х. Очерки об общем образовании и системе народного образования в России в ХIХ веке.– М.: Изд-во МП РСФСР, 1959.– 320 с.

3. Демковъ М.И. Исторія русской педагогіи.– М.: Тип. Имп. Московскаго Ун-та, 1909.– Ч. III: Новая русская педагогія (XIX векъ).– 532 с.

4. Джуринский А.Н. История образования и педагогической мысли: Учеб.для студ.высш.учеб.заведений.- М.: ВЛАДОС, 2004. – 400 с.

5. Латышина Д.И. История педагогики (История образования и педагогической мысли): Учебн. пособие. – М.: Гардарики, 2002. – 603с.

6. Ломоносов М.В. О воспитании и образовании. – Москва: Педагогика, 1991. – 339с.

7. Медынский Е.Н. История русской педагогики с древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции: Учебное пособие для студ. пед. вузов.– 2-е изд., испр., доп.– М.: Учпедгиз, 1938.– 512 с.