Тема 8. Освіта й виховання в Україні в xVI-XVII столітті

8.1. Виникнення і роль у розвитку просвітництва братських шкіл. Сумні були часи в Україні, яка підпала під владу польської шляхти. Захопивши Південно-Західну Русь, польська шляхта намагалась знищити православну віру й українську мову та силоміць насадити польсько-латинську культуру. Найбільш дієвим засобом полонізації й окатоличення українського народу стала відома Брестська унія 1596 року, згідно якої православна церква підпорядковувалась папі римському і, таким чином, вплив католицької церкви поширювався на цілий ряд нових областей України. Отже, сплюндрована монголо-татарами, зазнавши польсько-католицької експансії, Україна-Русь протягом кількох віків була позбавлена власної державності й переживала глибоку кризу в національній, релігійно-церковній, освітній, науково-культурній та інших сферах. І, як не рідко буває в історії, в Україні в тяжкий для неї період знайшлась та організована сила, яка добровільно в цей час взяла на себе відповідальність за порятунок православної церкви, а разом з тим і національної культури, освіти, науки, мови, моралі, самосвідомості. Цією силою виявились братства – громадсько-релігійні організації православних однодумців. Братства на той час виявились найбільш могутнім демократичним рухом, спрямованим проти національного гноблення й тиску на ті основи християнства, які на той час відповідали глибинним інтересам українського народу. На наступ польських та литовських феодалів вони відповіли могутнім протестом: організовували братські школи, друкарні, видавали українські книги й стали активними захисниками православності та української народності. Як бачимо, головним засобом боротьби з польсько-литовською експансією братства вибрали школу й братські школи виникали там, де православ'ю загрожувала небезпека з боку католицтва: у Львові, Києві, Луцьку, Перемишлі тощо.

Вся робота братських шкіл визначалась шкільними статутами, взірцем для яких був Статут найстарішої в Україні Львівської братської школи, заснованої в 1586-му році. Порівняння різних варіантів шкільних статутів дає можливість для висновку, що вони відбивали методичні й педагогічні пошуки вітчизняних педагогів. Особливою популярністю серед братських шкіл підвищеного типу користувалась Львівська братська школа, яка постачала іншим школам навчальні посібники та готувала для них учителів.

Як свідчать Статути, у братських школах існувала глибока система організації навчального процесу. Головними елементами системної організації педагогічного процесу братських шкіл були такі ідеї: глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючих поколінь; ретельно розроблений зміст процесу навчання; чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.

Вивчення документів братських шкіл свідчить про те, що всі зазначені елементи були тісно пов'язані з історією й культурою українського народу, його боротьбою за незалежність та за збереження національної самобутності українського народу.

Глибоке національне виховання забезпечувалось, передусім, вже самим змістом освіти: у братських школах учні вивчали гуманітарні науки – рідну просту мову, слов'янську, грецьку, латинську, польську, а також предмети "семи вільних мистецтв", поетику філософію, богослов'я. Великого значення надавали музичному розвиткові учнів: співи вважались одним з основних предметів навчання, заняття із співів проводилися, зазвичай, у суботу, з учнів братських шкіл складався церковний хор. З історико-педагогічних джерел відомо, що у братських школах викладали малювання, однак, відомостей про зміст і методи навчання таким предметам, як малювання, історія, географія не залишилось. Це пояснюється тим, що в братських школах не було окремих навчальних предметів, а необхідні знання про них включалися в різноманітні повчання релігійного характеру, в курси богослов'я тощо. Наприклад, курс змішаної математики, який вивчали учні філософського класу Києво-братської колегії, охоплював цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку, геометрію, оптику, географію, хронологію та відомості з інших галузей наук.

Проте особлива увага в братських школах надавалася вивченню слов'янської мови, яка вважалася дієвим чинником збереження народності й зміцнення зв'язків з іншими слов'янськими народами. Як свідчить заключна частина Статуту Львівської братської школи, необхідність викладання в школі слов'янської мови була чітко визначена. З цією метою діти спочатку вивчали букви й склади, вчились читати, навчались граматиці й церковному співу. Для кращого засвоєння слов'янської мови у школі не дозволялось розмовляти учням між собою розмовною мовою. Практикувалось запитання грецькою мовою, але той, кого запитували, повинен був відповідати слов'янською. Цією мовою читались лекції, нею були складені й деякі підручники, особливо букварі. Перший такий буквар уклав один з відомих учителів Львівської братської школи Лаврентій Зизаній "Наука ко читаню и розуменю писма словенськаго".

Для кращого вивчення слов'янської мови у братських школах практикувалось мистецтво складати цією мовою вірші, промови, повчання, не лише під час навчальних занять піїтики, риторики, але й у вільний від занять. Поступово виникла традиція кожному учневі складати вірша до будь-якої визначної події чи свята. Великого значення надавалось вмінню складати промови, повчання, з цією метою проводились диспути, декламації, театралізовані вистави. Надзвичайно поширеними серед учнів братських шкіл були віршування, інсценування, декламації, драматичні вистави, які сполучались з народними дійствами (іграми, хороводами, ритуалами, побутовими обрядами), спочатку суто релігійного характеру, а потім – напівсвітського. Такі заняття сприяли тому, що, мандруючи під час канікул і на свята різдва та Великодня по всіх містах, групи учнів братських шкіл декламували й співали вірші на майданах, базарах, ярмарках, просто в будинках хуторян. Високий рівень викладання співу дозволив учням братських шкіл значною мірою впливати на розвиток музичної культури України.

Статут Львівської братської школи, яка була зразком і для інших шкіл, дає уявлення про організацію навчального процесу. Варто, передусім, зазначити, що в роботі Львівської братської школи, як і інших братських шкіл, бачимо перший досвід групової організації навчальних занять. Чітка організація простежувалась уже з прийому учня до навчального закладу.

Характерною рисою братських шкіл України був тісний зв'язок між батьками і вчителями й статут Львівської братської школи встановлював такий порядок зарахування дітей до школи. Батько (чи опікун), приводячи сина до школи, мав ознайомитись також із порядком навчання. Йому та одному чи двом свідкам, яких він приводив із собою, показували і зачитували правила школи, від нього також брали зобов'язання, що його дитина буде підкорятися цим правилам. У Луцькій братській школі навіть передбачалось, що до укладання договору дитина повинна була два чи три дні ходити до школи, щоб ознайомитися з її порядками й дати можливість учителеві вияснити її поведінку, старанність та уважність. При укладанні угоди з батьками визначалась також наука, яку мала вивчати дитина згідно з її віком та програмою навчання. Розмір платні за науку залежав від віку дитини, від навчальних предметів, які вона вивчала, проте, передусім, від матеріального становища батьків. Діти бідних братчиків навчались у школах безкоштовно, частина найбідніших знаходилась на повному утриманні братства, одержували житло та забезпечувались харчуванням у братських монастирях.

Прийнятий до школи учень міг жити в батьків, близьких, родичів чи у відомих школі людей (коли він був не місцевим мешканцем). Правда, у деяких школах існували гуртожитки-інтернати, де на утриманні братства перебували найбідніші учні та сироти.

Забрати дитину із школи можна було лише в присутності тих свідків, які були присутніми при укладанні договору щодо навчання. При цьому вчитель мав одержати від батьків те, що йому належало за квартал. Крім того у Статуті підкреслювалось, що, забираючи учня зі школи, батьки ні в якому разі не могли образити вчителя, що вказує на ту шанобу, яку відчували до вчителів члени братства. Проте, з іншого боку, вимоги до вчителя, чітко окреслені у Статуті, свідчать про те, що братства дуже серйозно підходили до підбору вчителів. Так, наприклад, у Статуті Львівської братської школи вказувалось: "Дидаскал, або ж учитель, цієї школи має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, покірливий, стриманий, не п'яниця, не блудник, не лихвар, не сріблолюбець, не гнівливий, не заздрісний, не сміхотворець, не соромослівець, не чародій, не байкосказатель, не посібник єресям, але людина сприятлива благочестю і в цьому себе має подавати не тільки в отих добродійностях – нехай будуть учні як учитель їхній".

Навчання в школі починалось о 9-ій годині ранку влітку, а взимку дещо пізніше. Учитель повинен був обов'язково стежити за тим, щоб кожен учень регулярно відвідував школу. Про це говориться у Статутах усіх братських шкіл. Так, наприклад, у Статуті Львівської братської школи вказувалось: "Щоранку має пильно доглядати дидаскал: коли б якого хлопця не було, має зараз послати по нього й довідатися причини, чому не прийшов. Коли б забавився де іграми, чи вдома обдурив, чи над потребу спав і через те не прийшов, довідатися б усього й привести його мають. Бо писано: інших страхом та примусом спасай". У луцьких "Артикулах" зазначалось: "У часи занять зранку і після обіду всі повинні бути у школі, приходити своєчасно, з найбільш можливою тишею, без розмов, шептання, переморгування і ходіння один до другого". Як бачимо, у братських школах України велику увагу приділяли систематичності у засвоєнні учнями знань, умінь і навичок. З цією метою радили виключати із школи тих, хто пропускав заняття без поважної причини. "Коли б якийсь хлопець одного дня до школи ходив, а другого занедбував і так би водночас тратив собі й знання при школі, такого більше не приймати. Бо й лікар, коли б хворого одного дня лікував, а другого б занедбував, то замість лікування в більшу б хворобу його приправив би. Сказано: "Всякого брата, котрий не за чином ходить, відкидайся".

На наш погляд, у братських школах України наголошувалось на демократичних стосунках учителя з учнем, оскільки підкреслювалось, що "...учити дидаскал і любити має всіх дітей однаково, як синів багатих, так і вбогих сиріт, і котрі ходять по вулиці, поживи просячи". Крім того, учні в братських школах розсаджувались у певному, вказаному вчителем, порядку, й ці місця залежали від успішності в навчанні, а не згідно походження чи матеріального стану батьків. "Сідати мають кожен на своєму певному місці, призначеному відповідно науки: котрий більше вміє, сидітиме вище, хоч би й вельми убогий був, а котрий менше умітиме, сидітиме на простішому місці; сказано-бо: "Хто має, тим скрізь і дано буде".

Зауважувалось також, що "багатий над убогим нічим не має бути вищий у школі, тільки самою наукою". Щодо фізичних покарань, то вони мали місце, проте чітко вказувалось, що повинно бути головним завданням учителя: "А дидаскал, узявши доручене йому дитя, має його навчати з промислом доброї науки, карати за неслухняність не по-тиранському, а по учительському, не за силою, не розпутне, але спокійно і смиренно, не тільки по-мирському, але вище мирського, щоб через непильність свою, чи заздрість, чи лукавство не залишився винний Богові вседержителю ані за жодного...".

Статути Львівської та Луцької шкіл дозволяють зробити висновок про ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання. Загалом навчання ділилось на два етапи: початкове й середнє. Початкове навчання включало читання, письмо, вивчення граматики, лічбу, церковний спів. У свою чергу, читання включало розпізнавання букв та їх складання; пояснення прочитаного; осмислення й розуміння. "У школі мають бути діти розділені натроє: одні, котрі навчатимуться пізнавати й складати слова; інші, котрі навчатимуться читати і вчити напам'ять чисельні речення; треті вчитимуться читати, викладати, розмірковувати та розуміти".

Другий етап навчання або середнє навчання, передбачало вивчення таких предметів, як граматика, риторика, діалектика, музика, слов'янська мова, українська (проста), грецька, латинська та польська. Зміст навчання у братській школі м. Вільно передбачав, крім зазначених предметів, вивчення поезії, географії, астрономії, церковного Статуту, співу з Пасхалією, Священного Письма.

Викладання у школі здійснювалось у вигляді читання уроку за записками, які вчителі давали дітям для переписування вдома. Удома батьки або родичі чи опікуни стежили за тим, як діти виконують домашні завдання, допомагали їм при необхідності, готувати уроки, перевіряли їх. Для кращого закріплення вивченого матеріалу учні повинні були опитувати один одного, а після школи повторювали новий матеріал з тим, щоб, прийшовши додому, ще раз прочитати урок батькам. На наступному уроці після читання молитви кожен учень відповідав учителеві вчорашній урок і показував виконані вдома письмові роботи. Кожну суботу в школі повторювалось усе те, що вивчалось протягом тижня. Така система вправ і повторювань забезпечувала високі систематичні знання.

Характерною рисою братських шкіл в Україні був тісний зв'язок між вихованцями й викладачами. Так, наприклад, кращі учні брали активну участь у процесі навчання молодших школярів. Існувала традиція, що вранці, до приходу вчителя в клас, старші учні, яких називали аудиторами, перевіряли виконані уроки й ставили в "нотах" оцінки, які, на їх погляд, відповідали рівню засвоєння навчального матеріалу. Після приходу вчителя аудитори звітували йому про успіхи кожного учня.

У суботу вчитель приділяв більше уваги, ніж в інші дні, бесідам з учнями на моральні теми, знайомив їх з правилами добропристойної поведінки в церкві, школі, з учителями, батьками тощо.

Як свідчать Статути, у братських школах використовувались досить активні й різноманітні методи навчання: читання лекції за записами, які давали вчителі учням додому для переписування; бесіди, переважно катехізичного характеру; публічні диспути; елементи взаємного навчання, коли один учень перевіряв знання іншого й допомагав йому у навчанні; диктанти; самостійна робота з підручником; різноманітні види письмових вправ (твори, написання віршів, доповідей); рекомендувалось також проголошувати вітальні промови, читати декламації, брати участь у драматичних виставах тощо.

Варто наголосити й на тому, що у братських школах існували так звані "братства младенческие", до складу яких входили всі учні братської школи, завданням яких було моральне виховання юнацтва.

Серед кращих учителів братських шкіл слід назвати таких: С.І.Зизаній-Тустановський, один із засновників Львівської братської школи, який свого часу був її ректором, автор "Катехізису" та інших книг. С.Зизаній зробив великий внесок у розвиток вітчизняної культури й освіти ХVІ-поч. XVII ст.. Його педагогічна діяльність мала значний вплив на вчителів та учнів братських шкіл. Виступаючи проти соціальної несправедливості, національного гноблення, С.Зизаній прищеплював своїм вихованцям любов до Батьківщини.

Л.І.Зизаній-Тустановський, рідний брат С.І.Зизанія, відомий як прекрасний педагог, автор навчальних посібників, активний борець проти католицизму та унії. Педагогічні погляди Л.Зизанія відбились у його навчальних полемічних книгах, які мали великий вплив на подальшу навчальну педагогічну літературу: "Наука ко читаню и разуменю писма словенскаго", "Грамматіка словенска сьвершеннаго искусства...". Перша книга - це своєрідний навчальний посібник, у якому крім букв кирилівського алфавіту та складів для заучування було вміщено також статті для вправляння в читанні. Книга мала додаток – "Лексикос" – словник, який містив 1061 слово. Він мав енциклопедичний характер і сприяв поширенню письменності та різнобічних знань серед українського народу. У ньому містилися також відомості з історії, географії, природничих наук. "Лексикос" став одним з основних джерел розвитку української лексикографії.

Велике значення для розвитку теорії і практики навчання та виховання мала "Грамматіка словенска..." Л.Зизанія. Він вважав, що слов'янська граматика може бути ключем до знань, сприяти вивченню філософії, риторики, арифметики, астрономії та інших наук, тобто дасть змогу пізнати весь нероздільний союз наук. Він називав її "наставницею доброю", яка вчить добре читати і добре писати. Граматика написана у формі запитань та відповідей.

Навчальні книги Л.Зизанія широко використовували вчителі братських шкіл, вони мали великий вплив на розвиток педагогічної теорії та практики в кінці XVI- першій половині XVII ст..

Кирило Ставровецький - відомий український письменник, педагог, вчитель Львівської братської школи, автор таких педагогічних праць як "Зерцало богословія", "Євангеліє учительне", "Перло многоценное". У творі "Зерцало богословія" автор розглядає будову відомого світу, який, на його думку, складається з чотирьох елементів-вогню, повітря, води і землі, а також будову людини, де аналогічно виділяє чотири елементи - тіло, кров, дихання і тепло. Тіло, крім усього, стверджує автор, має і безсмертну душу, найвищою силою якої, в свою чергу, є розум "невидимий", "самовласний", "безсмертний" і "вічний", що є природженою якістю людини. Такі якості душі як воля, пам'ять, доброта, хитрість, уява та інші, на думку К.Ставровецького, виникають і розвиваються в процесі виховання та навчання. Автор також вважає, що прагнення до знань є природною властивістю людини, тому кожний, на його думку, повинен збагачувати свій розум знаннями і поширювати їх серед інших.

Велику роль у поширенні знань і вихованні людини К.Ставровецький відводить учителеві. Він ставить до вчителя вимоги: не лінуватися вчити інших, передавати іншим здобуті знання, бути терплячим, наполегливим, сприяти розвитку талантів у суспільстві. Автор закликав тих, хто має багатство, будувати не палаци, а школи, училища і цим сприяти встановленню рівності між людьми.

Розвитку вітчизняної педагогічної думки сприяла діяльність І.Борецького. Саме з його ініціативи Київський собор (1621р.) рекомендував створювати на Україні братства, а при них відкривати школи, друкарні, залучати до роботи в школах кращих учителів. І.Борецький - автор чисельних послань, листів, передмов до різних видань.

У становленні та розвитку прогресивної педагогічної теорії й практики позитивну роль відіграла діяльність Памви Беринди - відомого просвітителя кінця XVI і першої половини XVII ст.. Найбільш відомою працею Беринди, яка мала велике педагогічне значення, є словник "Лексикон славеноросскій и имен толкование". "Лексикон" використовували у братських школах як навчальний посібник енциклопедичного характеру. Цей посібник становить значний інтерес і як джерело інформації про стан розвитку педагогічної думки на Україні. Серед семи тисяч слів значна частина пов'язана з питаннями виховання, освіти й навчання, що дає змогу проаналізувати педагогічну і психологічну термінологію початку XVII ст..

Діяльність братських шкіл - яскрава сторінка в історії розвитку освіти й педагогічної думки в Україні. Аналіз їхніх статутів свідчить про гуманізм і народність педагогічних ідей, що лежали в основі їх роботи, розвиток традиційних положень вітчизняної педагогіки, зв'язок школи з життям народу. Провідними ідеями братських шкіл, як свідчать їх Статути, був, передусім, зв'язок школи з життям громади та сім'ями учнів; демократичні основи діяльності школи; чітка організація навчального процесу; високі вимоги до моральності вчителя (зокрема, гуманне ставлення до всіх дітей, особистий приклад тощо); елементи класно-урочної системи; наявність методів виховного впливу, куди слід віднести поведінку самого вчителя, моральні бесіди, участь у народних обрядах, діяльність "младенческих братств" як основи самоврядування тощо.

8.2. Етапи становлення та розвитку Острозької школи-академії та Києво-Могилянської академії. Як свідчать історико-педагогічні дослідження, питання про Острозьку школу-академію є до цього часу дискусійним. У різних історико-педагогічних джерелах існують розбіжності навіть у даті заснування школи (1498, 1569, 1570, 1576, 1580). У найбільш пізньому з них, спираючись на відомих дослідників діяльності Острозької школи-академії, проф. А.М.Алексюк визначає такі межі існування названого закладу: 1576-1636. У більш ранніх дослідженнях припускалось, що Острозьку школу заснував ще в 1498р. Костянтин Іванович Острозький, а його син - Костянтин Костянтинович Острозький пізніше реорганізував її у вищий навчальний заклад. Проте всі дослідники одностайно визнають, що Острозька школа-академія (або "Тримовний ліцей") за своєю організацією, рівнем викладачів, кількістю та змістом навчальних предметів, ставленням до науки була першим вищим навчальним закладом на Україні. Цікавим є й той факт, що навіть прихильники й проповідники католицизму називали Острозьку школу "колегіумом". Один з них, Іпатій Потій, який завжди вихваляв західноєвропейські університети й іронічно ставився до української культури, писав, що в Острозькій академії можна побачити те, що "..ани в Польще, ани в Литве,...ани на своем Волыню, ани в Руси не знайдеш, хиба бысь хотел прехвальный свой колеюм Острозьский так зацным мети, до которого для наук зо всего света подобно люде на кожний день стекаются".

У програму навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, "сім вільних мистецтв", поезія, історія. На жаль, історія не зберегла "ані статуту, ані інших програмних документів цієї школи, в яких би визначався її тип", як пишуть дослідники Острозької академії. Проте багато історико-педагогічних джерел підкреслюють, що Острозька академія в кінці ХVІ-го століття об'єднувала багатьох талановитих вітчизняних та іноземних вчених, громадських діячів: літераторів, істориків, мовознавців, друкарів, викладачів, вихідців з України, Греції, Молдавії, Польщі, Болгарії, Білорусії, Росії, Сербії. В Острозі працювали вихованці кращих на той час європейських університетів - Падуї Венеції, Кракова. Ще Захарія Копистенський, визначний український громадський і релігійний діяч, учений-полеміст ХVII-го століття, який навчався і працював у Острозі, так писав про сузір'я талановитих і всебічно освічених людей, які об'єднались у літературно-науковому гуртку в Острозі: "Згромадилися тут ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських,...". Згідно інформації інших дослідників, у складі викладачів та педагогів Острозької академії були "...представники всіх галузей тодішньої науки - медицини, астрології, філософії, богослов'я, проповідництва, математики". Серед них слід назвати таких відомих представників української культури, як Герасим Смотрицький, перший ректор Академії; Клірик Острозький, український письменник-полеміст; Дем'ян Наливайко - український церковний діяч і письменник, рідний брат Северина Наливайка; Василь Суразький, відомий учений і священик, випускник італійських університетів; Мелетій Смотрицький, відомий український письменник і громадський діяч, автор славнозвісної граматики; Кирило Лукаріс – відомий учений, вихованець університетів Венеції і Падуї; Ян Лятос, професор Краківського університету, математик і астролог, доктор медицини і філософії; Никифор Парасхес, вихованець Падуанської академії та інші.

Острозька академія мала велику бібліотеку, в якій містилася значна кількість різноманітних джерел, що стосувались не лише православної, але й католицької та протестантської літератури. Неабияке значення для повноцінного функціонування Острозької академії мала славнозвісна Острозька друкарня, в якій з 1578 до 1612 року працював відомий друкар Іван Федоров і видав тут біля 20 найменувань книг, серед яких були "Острозька Біблія", "Азбука", "Буквар", "Псалтир" та інші. Варто зауважити, що Острозька Біблія була першою в Україні друкованою Біблією, виданою старослов'янською (церковнослов'янською) мовою.

Протягом 60-ти років існування Острозьку школу-академію закінчили близько 500 осіб. Серед них найбільш відомих вихованців Академії були: Мелетій Смотрицький, Гаврило Дорофієвич, Єлисей Плетенецький, Йов Борецький, Христофор Філалет, Андрій Римша, гетьман реєстрового козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний, які стали відомими діячами культури, освіти, вченими, письменниками тощо.

На жаль після смерті К. Острозького (1608) розпочався процес занепаду Академії: перестали діяти, як науково-літературний гурток, так і друкарня. Цьому сприяв той сумний факт, що родинне оточення князя (старший син Януш, другий Костянтин, онука Анна) було спрямоване на польсько-католицький рух. Наймолодший син Олександр, вихованець Львівського братства, учень відомого просвітника Лаврентія Зизанія-Тустановського, був відданий православній вірі, проте після його загадкової смерті Ганна Костчанка, дружина, яка була відомою покровителькою єзуїтів, перехрестила їх синів у католицьку віру. Поступово, під значним тиском польсько-католицьких сил Острозька школа-академія в 1636-му році припинила своє існування.

Отже, Острозька Академія по праву вважається першим вищим навчальним закладом України, який, об'єднавши біля себе визначні наукові сили, дав освіту й виховання значній кількості молоді, підготував чимало видатних діячів, провів велику науково-дослідницьку роботу, надрукував першу в Україні Біблію слов'янською мовою, видавав літературні, релігійні, релігійно-полемічні твори, спрямовані на оборону православної віри, що в той час мало велике значення для культурного поступу України, оскільки сприяло об'єднанню зусиль патріотично налаштованих сил громадськості з метою духовного розвитку її народу.

Особлива роль у розвитку освіти та культури на Україні належала Києво-Могилянській академії. Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбонна для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський для поляків. Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Матеріальною й ідеологічною базою академії була Київська братська школа. Її започаткуванню сприяла активна діяльність свідомих громадян, як світських так і духовних, які об’єднались у справі захисту духовних та національних інтересів України і найголовнішим завданням вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє Вітчизни.

Багато просвітників гуртувалось навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом архімандрита Єлисея Плетенецького. Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 р. вона вписала до Київських магістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями" дарувала під фундування монастиря й школи для дітей "народу православного... А щоб тая фундація скуток свій брала, - писала Гулевичівна, - то зараз в той двір школу впровадила й впроваджую". Таким чином, 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії. Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, то саме цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але, не маючи пристанища, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству під його опіку й передавалася заснована Галшкою школа.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем якої був Сагайдачний, він цікавився справами захисту вітчизни й православної релігії від утиску чужинців. 1620 р. гетьман Сагайдачний вступає до Київського братства "зі всім Войськом", засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його під свій захист. Таким чином, Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема, конче необхідну для становлення української державності освіту і науку. Окрім того, як член Братства й опікун Києво-Братського училищного монастиря, Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві, Сагайдачний майже все своє майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених дітям християнським за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи". Віддаючи шану славному гетьманові, неперевершеному керманичу Війська Запорізького, поховали кияни його в неділю "проводную" 10 квітня 1622 р., з великим плачем Запорізького війська і всіх людей православних" на землі Київської братської школи при Богоявленській церкві. А на плиті надмогильній вирізьбили: "Тут зложив Запорізький гетьман свої кості, ранений на війні за вольності вітчизни". "Спудеї" школи вшанували пам'ять свого покровителя урочистими "Віршами на жалісний погреб", складеними спільно з ректором Касіяном Саковичем, а на честь Петра Сагайдачного спорудили у глибині двора дерев'яний хрест.

Традицію, покладену Петром Сагайдачним щодо підтримки Київської братської школи продовжили й наступні гетьмани Війська Запорізького і України, зокрема, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та інші. Б.Хмельницький, зокрема, так писав про Київську колегію: "Понєже несть угодно зокрема те місце святеє, котре предки наші, а найпаче Петро Конашевич-Сагайдачний спорудив, да пам'ять вічная буде від тих училищ братських київських".

З самого початку заснування Київської братської школи з'явилась посада ректора. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світі. У 1615-1619 рр. ректором був Йов Борецький, родом із села Бірча (Галичина), який навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замойській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період у просвітницькому русі України. Він був гарячим прихильником поширення освіти серед народу і вважав, що саме від освіти залежить суспільний прогрес. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність він підпорядкував вирішенню найголовнішої тогочасної проблеми – пробудженню національної свідомості українців, захисту православної церкви й визволенню вітчизни від іноземного гніту. У 1619-1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, родом з с.Смотрич (Поділля), син першого ректора Острозької школи-академії Герасима Смотрицького. Він навчався в Острозькій і Волинській академіях, слухав лекції в Лейпцізькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії й медицини. Письменник-полеміст, автор знаменитого "Треноса" (1610) й інших творів, один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської" (1619), що була відома у всьому вченому, насамперед слов'янському світі.

Третім ректором Київської братської школи у 1621-1624 рр. був Касіян Сакович, який походив із с.Потеличі на Галичині. Навчався в Краківській та Замойській академіях, знав багато мов, володів поетичною майстерністю. Його "Вірші на жалосний потреб... Сагайдачного" є взірцем поетичного мистецтва того часу. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл. Те, що керівництво школою й викладання в ній здійснювали такі високоосвічені й талановиті люди, дає підставу вважати, що навчальна справа в ній була на високому рівні. Навчання у школі велось словянською мовою, школа працювала приблизно за таким же статутом, як розглянута вище Львівська братська школа.

У навчально-виховному процесі Київської братської школи переважали демократичні принципи життя вихованців: у статуті чітко виокремлювались права й обов’язки учнів, учителів та батьків чи опікунів, що загалом в значній мірі сприяло взаємодії сімейного та громадського виховання. Зокрема статутом учні зобов’язувались регулярно відвідувати школу й старанно ставитись до навчання, шанувати батьків, вчителів та старших, бути стриманими й скромними; вчителі зобов’язувались бути у всьому доброму прикладом для своїх учнів, ставитись до них однаково, справедливо й вимогливо, поважати їхню гідність, добре знати свій предмет; обов’язком батьків було наступне: уважно стежити за навчанням і поведінкою своїх дітей, зокрема, за систематичним відвіданням школи, не допускати порушень встановлених у школі вимог тощо.

Проте, в 1631 році за активної участі архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили була відкрита ще одна школа на зразок західноєвропейських навчальних закладів. Члени Київського братства наполягали на об'єднанні братської та лаврської шкіл, що й відбулося в 1632 році. Новоутворена школа стала функціювати на Подолі у приміщенні братської школи, а Петра Могилу братство визнало "старшим братчиком і фундатором школи".

Як писав Іван Франко, найбільшою турботою Петра Могили була новоутворена Колегія. І.Франко зазначав: "Головна справа його життя – заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ з боку ворога - наукою і просвітництвом". Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, ґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. У ній вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному дусі. До Колегії приймали дітей всіх станів. Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії П.Могила навчав у закордонних університетах, а пізніше Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

Петро Могила забезпечував викладачів і бідних студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, а помираючи, П.Могила відписав Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність -бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на Подолі, половину худоби й інвентаря зі свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80 тис. золотих (готівкою і під закладом), срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І наостанок Могила "слізно" просив берегти Колегію, як "єдине його надбання" (unicum p