Вплив на розвиток вітчизняної педагогічної думки педагогічних ідей та діяльностіп. П. Блонського і С. Т. Шацького.

Педагогічна творчість яскравих представників радянської педагогіки 20-30-х років ХХ століття П.П.Блонського і С.Т.Шацького, в значній мірі вплинула на розвиток вітчизняної теоретичної педагогічної думки та шкільної практики.

П.П.Блонський і С.Т.Шацький активно діяли в педагогічній галузі ще до революції, а після революції обидва були активними фундаторами нової школи. Їх педагогічна творчість та діяльність – одна з найбільш яскравих сторінок в історії вітчизняної педагогічної та психологічної науки, а їх педагогічна спадщина є резервом ефективного вирішення багатьох складних шкільних проблем.

Обдарування цих педагогів було настільки багатогранним, що кожним з них зроблено помітний внесок у різні галузі педагогічної науки та практики: вони брали участь у розробці мети та завдань нової школи. питань організації дитячого колективу, вирішили цілий ряд дидактичних проблем, науково сформулювали програму підготовки вчителя, науково розробили принципи та зміст освіти, методи й форми навчання та виховання, вирішили проблему поєднання навчання з виробничою працею, обґрунтували шляхи гармонійного розвитку особистості тощо.

Варто наголосити, що П.П.Блонський і С.Т.Шацький були не лише педагогами-теоретиками, але й практиками, які, до того ж, відіграли вагому роль у підготовці педагогічних кадрів.

Обидва вони пройшли воістину великий і складний шлях до педагогіки і в педагогіці, оскільки початок їх діяльності випав на час історичного розлому початку століття.

Звичайно, особливості П.П.Блонського і С.Т.Шацького – різко і воістину індивідуальні. Проте в кожному з них є те. що дозволяє назвати їх духовно спорідненими особистостями у найвищому розумінні цього поняття.: всебічна освіченість, бережливе й шанобливе ставлення до досвіду своїх великих попередників, науковість пошуку, привабливі людські якості, талант керівника й організатора, любов до дітей, прагнення і здатність до самовдосконалення – характерні ознаки небуденності й незвичайності їх особистостей.

12.3.1. Громадсько-педагогічна діяльність П.П.Блонського. Павло Петрович Блонський (1884-1941) – яскравий та оригінальний учений. Його діяльність була надзвичайно багатогранна. Широко й різнобічно освічена та ерудована людини – філософ, психолог, педагог – він залишив біля 200 праць з різних проблем психології, педагогіки, філософії, серед яких – монографії, підручники, методичні та експериментальні дослідження.

П.П.Блонський народився в 1884 р. в Києві, в сімї чиновника. З дитинства він полюбив книги, які переносили його в світ фантазії та див. Здібності П.Блонського дозволили стати йому одним з кращих учнів київської класичної гімназії. Інтерес до навчання та бажання здобути більш фундаментальні знання привели його до Київського університету. У 1902 р. П.П.Блонський вступив до історико-філологічного факультету, який закінчив у 1907 р., отримавши золоту медаль за твір „Проблема реальності у Берклі”.

Свою наукову діяльність П.П.Блонський починав на кафедрі філософії та психології при Київському університеті. Найбільший вплив на нього мали лекції професорів філософії О.М.Гілярова та Г.І.Челпанова. Останній сприяв переїзду П.Блонського до Москви, де він став аспірантом Московського університету.

Саме в цей період (1908-1909 рр.) він почав займатися педагогічною діяльністю, хоча це була вимушена діяльність. Через скрутне матеріальне становище за рекомендаціями знайомих він викладав у деяких московських гімназіях та Єлизаветинському інституті. Склавши у 1913 р. магістерські іспити, П.П.Блонський став приват-доцентом Московського університету і в той же час працював в Університеті ім. А.Шанявського на педагогічних курсах, де викладав педагогіку та психологію.

Робота в цих закладах, прагнення створити дещо нове, стимулювала пошук оригінальних педагогічних ідей, шляхів побудування нової школи, створила новий інтерес, який визначив свою подальшу діяльність вченого.

У період з 1912 по 1916 рр. з’явились перші наукові статті П.П.Блонського: „Ян Амос Коменський”, „Педагогіка прогреса та людяності”, „Місце К.Д.Ушинського в історії російської педагогіки”, „До методики викладання педагогіки”, „Завдання і методи нової народної школи”, „Аксіоми педагогічного дилетанства”, „Школа і суспільний устрій” та інші, які зробили ім’я вченого відомим та популярним серед учителів. У цей період П.П.Блонський очолював московський педагогічний гурток, систематично виступав на літніх учительських курсах у провінції з педагогічними лекціями та доповідями. У цей же час учений опублікував книгу „Вступ до дошкільного виховання”, спрямовану на те, що дитину „… слід виховати так, щоб вона могла мислити самостійно”, написав „Курс педагогіки” та інші.

Революцію 1917 р. П.П.Блонський сприйняв відразу, покладаючи великі надії на нове, справедливе суспільство, яке надасть усім можливості для гармонійного розвитку. У грудні 1917 р., коли реакційно налаштоване учительство оголосило забастовку, він рішуче закликав учителів підтримати революційні зміни і повернутись до плодотворної роботи.

Починаючи з 1919 р. П.П.Блонський – професор Московського університету; член редколегії таких журналів, як „Трудовая школа”, „Социальное воспитание”, „Народное просвещение”, „На путях к новой школе”; організатор і керівник Академії соціального виховання, член Науково-педагогічної секції Державної вченої Ради. Поряд з величезною педагогічною та організаторською діяльністю П.П.Блонський займався розробкою складних теоретичних проблем психології та педагогіки, проводив науково-дослідну роботу в Інституті наукової педагогіки, Інституті національностей, Інституті політехнічної освіти, а також дослідно-експериментальну роботу в школі. На початку 20-х рр. П.П.Блонський виступив як один із співзасновників Російської психоаналітичної спілки, в роботі якої взяли участь відомі психологи, зокрема Виготський, Лурія та інші. В цей період ним були опубліковані такі фундаментальні праці, як „Трудова школа” (1919), „Реформа науки” (1920), „Нарис наукової психології” (1921). У період з 1918 по 1930 рр. ним було написано більше сотні наукових праць, серед них – перші підручники для шкіл та вищих навчальних закладів. У 20 рр. його статті публікувались у США та Німеччині. Як згадували його сучасники, „…П.П.Блонський цього періоду бів автором, якого всі читали, з яким щодо успіху не міг зрівнятись жоден тогочасний педагог”.

Крім того, П.П.Блонський брав активну участь у громадському житті країни: обирався депутатом Московської Ради (1923), членом Московського правління губпросу (1924). Майже всі з’їзди й конференції з питань народної освіти проходили з його активною участю.

Після постанови „Про педологічні перекручення в системі Наркомосу” П.П.Блонський зазнав критики за свої педологічні погляди. Останні 10 років свого життя він працював у Інституті психології, де очолював лабораторію мислення і готував кадри для психологічної науки.

12.3.2. Внесок П.П.Блонського у розвиток вітчизняної психолого-педагогічної науки. П.П.Блонський прагнув перетворити педагогіку в досконалу й чітку науку, далеку від звичайних суджень і рецептів. Він вважав, що педагогіка як наука потребує опори на філософські основи, досягнення біології, генетики, фізіології, соціології та інших наук про людину. Важливим інструментарієм наукової педагогіки П.П.Блонський вважав об’єктивні дані про дитину й дитинство.

Аналізуючи внесок П.П.Блонського в педагогічну науку, важко назвати проблему в педагогіці, яку б він не розробляв. Він приділяв велику увагу багатоаспектним питанням дидактики, трудового виховання та політехнічної освіти, формування дитячого колективу, всебічного розвитку особистості. Особливо енергійно, згідно умов часу, він проводив ідею зв’язку школи з життям. Так, наприклад, у визначенні завдань нової народної школи вчений значно випередив свій час, оскільки вважав, що кінцевим результатом діяльності школи повинна бути „морально цінна автономна особистість, творець нового кращого…. кращого людського життя”. Критикуючи тогочасну школу, він наголошував, що „виховання посередництвом навіювання у найкращому випадку створить автомат, здатний лише до „сліпої довіри” й „слухняно-пасивного підкорення”. Прогнозуючи на ціле століття актуальні завдання школи, П.П.Блонський підкреслював, що „вічно живе життя вимагає утворення його нових реформ” і вироблення у підростаючих поколінь уміння пристосовуватися до „постійно змінного середовища”. Тому, на його погляд, школа повинна стати організацією „не лише навчання, але й усього життя дитини”. Він закликав: „Ми повинні рішуче відкинути…. відокремлення школи від життя й повернутися до античного розуміння школи, як школи життя, вироблення певної поведінки, певних звичок”. На його думку, так організована школа виховувала б людину, „здібну до утворення свого власного життя, здатну до самовизначення”.

Гуманістичній ідеї про дитину як центр педагогічного процесу, П.П.Блонський намагався надати наукові форми. Він підкреслював, що істинні любов та повага до дитини складаються з глибоких знань та урахування статевих, вікових, персональних та типових особливостей. Так, говорячи про типологію учнів, П.П.Блонський пропонував вести педагогічну роботу відповідно до схеми сильного та слабкого типу не повинна конкурувати з дитиною сильного типу. Така дитина потребує додаткових знань і змагань з такими ж типами, а дітей, які не встигають, слід розвивати, – наполягав вчений.

Разом з тим учений-педагог радив учителям допомогти кожному учневі виробляти найбільш доцільний для нього режим дня із врахуванням його домашніх умов, індивідуальних властивостей, здібностей, схильностей та інтересів; привчити підтримувати зразковий порядок на своєму робочому місці у школі та вдома; навчити кожного, щоб він приступаючи до роботи, ставив перед собою мету й знаходив найбільш раціональні шляхи до її досягнення; формувати у школярів звичку: до початку роботи підготувати все для її виконання; починати з виконання завдань середньої трудності, від них – переходити до найважчих, а найбільш легкі завдання виконувати останніми; правильно чергувати роботу та відпочинок; працювати у максимально швидкому темпі, не допускаючи поспішності, прагнути виконати роботу якісно. У цих рекомендаціях вже закладено початки наукової організації навчальної праці, які розкриті вченим у роботах „Азбука праці” та „Організація праці як навчальний предмет у школі другого ступеня”.

На думку П.П.Блонського, успішно виховувати і навчати можна на основі знань про норми і цінності соціального середовища (шкільного класу) як складної впливової системи, яка виконує навчально-виховні функції через громадську думку, настрій, домінуючи особливості ватажків та членів групи.

У Концепції трудової школи П.П.Блонського передбачено, що учні повинні оволодіти знаннями не у вигляді окремих навчальних дисциплін, а у вивченні трудового життя і стосунків людей, навколишнього природного світу. Він пропонував будувати навчання відповідно до різних фаз дитячого розвитку (генетичний метод).

У розвитку психологічної науки діяльність П.П.Блонського – одна з яскравих сторінок. Книга „Нарис наукової психології” була першою, в якій зроблена спроба реформувати вітчизняну психологічну науку і визначити її як науку про поведінку людини. Багато положень, які потім стали фундаментом радянської психології, були обґрунтовані саме П.П.Блонським (соціально-економічні основи людської поведінки, форми інстинктивно-емоційної та розумової поведінки).

Значне місце у психолого-педагогічній творчості П.П.Блонського зайняли характеристика етапів дитячого віку, Вивчення вікових особливостей школярів тощо. Прагнення збагатити вчителя знаннями про вікові особливості дитини і закономірності їх розвитку з одного боку, та впевненість у необхідності комплексного вивчення дитини, – з іншого, привело його в педологію. У характеристиці дитячого віку в 20-ті рр. вікова періодизація пов’язувалась ним, передусім, з біологічними ознаками, причому, в її основі були чисто анатомо-фізіологічні (розвиток зубів, ендокринних залоз, склад крові тощо). Тобто тут виявився чисто біологічний підхід. Проте пізніше він зауважував, що „характеристика кожної вікової групи повинна бути комплексною: не яка-небудь ознака, а своєрідний зв'язок ознак характеризує той чи інший вік”.

З одного боку, вченому імпонувала ідея цілісного вивчення дитини й він широко використовував досягнення педагогіки, психології, фізіології, біології в своїх дослідженнях вікових особливостей дітей. З іншого, – захоплення педологією викликало застосування механістичного й біологізаторського підходу до розвитку дитини.

У працях, написаних на початку 20-х рр., вчений розглядав дитину як інстинктивно-емоційну істоту, у якої потреба в спілкуванні виникає в кінці дошкільного віку. Пізніше (20-30 рр.) його погляди на дитину та чинники її формування змінились. Він писав, що соціалізація дітей доцільна вже з шестимісячного віку, тому „… жодні природжені й спадкові якості не можуть створити здібну й всебічно розвинену людину без відповідного навчання та виховання”.

Проте навіть у період захоплення педологією, підґрунтям якого було прагнення до комплексного вивчення дитини, П.П.Блонський оцінював її з критичних позицій. Ще в 1924 р. він виступав проти хибної практики, коли нормальних дітей, які мали ускладнення в оволодінні знаннями через об’єктивні причини, відносили до розряду „розумово-дефективних”, відправляючи до спеціальних шкіл.

Визнаючи доцільність тестів, П.П.Блонський вказував на неправомірність перенесення в радянську школу зарубіжних тестів, на помилки, які допускались при комплектуванні класів на основі лише тестових досліджень, тощо. Залишаючись до кінця свого життя прихильником „науки про дитячий вік” або „наукової педології”, він попереджував проти поспішного застосування даних тогочасної педології у практиці виховання та навчання дітей, оскільки, на його погляд, будь-який „тиск на педологію” приведе до небажаних результатів, бо „підвищений запит породжує недоброякісну пропозицію”. Саме ці чинники визначили його подальший науково-практичний напрям: „Заняття педологією все більше переконують мене у відсутності глибини узвичаєних педологічних досліджень. У прагненні поглибити їх, я все більше заглиблююсь у психологію”.

Останній період наукової творчості П.П.Блонського можна назвати психологічним. В цей час він писав „Нариси дитячої сексуальності” – цікаву книгу, побудовану на діалозі з психоаналізом праці „Пам'ять та мислення”, „Розвиток мислення школярів”, які є досить глибоким, але завершеним циклом праць, в яких П.П.Блонський, спираючись на теорію відображення (спростування), дає діалектичний аналіз процесів пам’яті, мислення, волі в зв’язку з конкретною діяльністю людини в умовах навчання. Він сформулював або стадіальну теорію пам’яті, розглядаючи пам'ять у розвитку з мовою та мисленням.

На протилежність від існуючої думки про чотири, не пов’язані між собою види памяті (моторна, афективна, вербальна та образна), П.П.Блонський вбачав у них чотири послідовні ступені, кожний з яких має свої специфічні закони. Він показав, як пам'ять, піднімаючись в зв’язку з розвитком на більш високий ступінь, наближується до мислення. „Мова – та частина, де пам'ять та мислення так тісно пов’язані, що складно підчас вирішити, що в мові належить, а що – мисленню: одне переходить в інше”, – писав він у своїх працях. Саме взаємозв’язки, взаємоперетворення одних функцій в інші більш за все цікавили в той час вченого (що характер для радянської психології того часу).

Аналізуючи в книзі „Розвиток мислення школярів” формування мислення в молодшому шкільному віці, він пов’язував цей процес з іграми дитини; в підлітковому віці – з процесом навчальної діяльності. Як керівник лабораторії мислення в Інституті психології у Москві (у 30-х рр.) П.П.Блонський планував здійснити програму дослідницьких робіт з вивчення комплексу психічних процесів – сприйняття, пам’яті, мислення, мови, волі та почуттів – в їх єдності і розвитку. Праці П.П.Блонського останніх років життя назавжди увійшли у фонд праць, які заклали основи сучасної наукової психології.

Багато уваги П.П.Блонський приділяв питанню підготовки учителя. Він вважав, що учитель – передусім жива людина, і не завжди є корисним „віддаватися своїй справі без остачі”, втрачаючи при цьому нормальний вигляд. Вчений-педагог радив любити не школу, а дітей, які приходять до школи, любити не книги про дійсність, а саму дійсність, не життя звужувати до навчання, а навчання розширювати до життя! А головне, на думку вченого, - любити життя і якомога більше жити живим життям.

Станіслав Теофілович Шацький (1878 - 1934) – відомий теоретик і практик позашкільної роботи, народився в Смоленську в сімї дрібного військового службовця. Закінчив Московську гімназію, працював приватним учителем – репетитором. Вищу освіту здобув спочатку в Московському університеті (на природничому відділі фізико-математичного факультету), потім у Московському сільськогосподарському інституті і одночасно і в Московській консерваторії (у класі сопілки).

У своїх автобіографічних працях „Роки пошуків”, „Мій педагогічний шлях” С.Т.Шацький, характеризуючи діяльність вчителів, з якими йому довелося зустрітися, вірно зауважив. що всі вони схожі один на одного і не вміють поводитися з дітьми, „вони забувають, що колись самі були дітьми, вчителі – це чиновники. Головний стимул їх життя – підвищення по службі”.

С.Т.Шацький ніколи не мріяв про педагогічну діяльність. Він багато і різнобічно навчався, мріяв бути інженером, випробувачем, але педагогіка захопила його. Проте, займаючись репетиторством, він звернув увагу на те, що батьки прагнуть лише підготувати дітей до екзамену і зовсім не ставлять перед репетитором завдання щодо „… розвивати у них самостійність думки”.

З глибокими роздумами над проблемою виховання була пов’язана для С.Т.Шацького і його робота влітку 1902 року як вихователя п’яти дітей у віці від чотирьох до дванадцяти років у сімї лікаря Нікольського під Москвою. Саме в цей період у нього визріло тверде рішення: присвятити своє життя вихованню дітей, створенню „дитячого царства”, поверненню дітям дитинства.

Це рішення зробило його засновником нової форми роботи з дітьми та підлітками – дитячих клубів, покликаних задовольнити дитячі запити і сприяти розвитку ініціативи та самостійності дітей.

Теоретик і практик, С.Т.Шацький зробив внесок у розвиток ідей соціального виховання, створивши експериментальні навчально-виховні заклади „Сетлемент”, „Бадьоре життя”, „Дитяча праця та відпочинок”, „Перша дослідна станція з народної освіти”. В цих закладах перевірялися ідеї самоврядування учнів, виховання як організації життєдіяльності дітей, лідерства в спільності школярів. С.Т.Шацький зосередився на проблемі входження дитини в коло культурних надбань людства. На становлення його наукових пріоритетів, у цій площині, вплинули ідеї вітчизняної та зарубіжної педагогіки, особливо Л.М.Толстого та Д.Дьюї.

12.3.3. Основні етапи педагогічної діяльності С.Т. Шацького. С.Т.Шацький з групою педагогів-однодумців розпочав свою педагогічну діяльність у 1905 році з організації дитячого садка та літньої колонії, дитячого клубу. Спочатку він організував літню колонію для дітей робітників (у Щолкові – під Москвою), що діяла на громадських засадах. Педагогічні ідеї, покладені в основу діяльності літньої колонії, були запозичені з теорії „вільного виховання”. Але головною метою було здійснення трудового виховання через самообслуговування, створення органів дитячого самоврядування і максимального задоволення дитячих інтересів.

„Вся наша робота носила соціальний характер, оскільки була пов’язана з вивченням середовища, в якому зростали наші діти, вона проводилась в незвичайній (для того часу) за своєю організацією формі – дитячого самоврядування” – пригадував пізніше вчений-педагог, вважаючи, що найближча мета роботи – організація дитячого життя в будь-який момент.

На думку педагога, організувати життя дітей – значить, організувати їх діяльність, до якої він відносив самозбереження (охорону здоров’я), фізичну працю, ігри, мистецтво, ділове самоврядування, роботу розумову.

Основою виховної діяльності літньої дитячої колонії була праця. Саме так набувались навички колективної праці і відповідальності. Дорослі організатори колонії жили в однакових з дітьми умовах.

Організація дитячої діяльності, на думку С.Т.Шацького, повинна відповідати їх віковим періодам, з одного боку, та бути повною і життєво необхідною для них, з іншого. Він розробив спеціальну програму, яка була побудована не за предметами та комплексами (як у школі), а згідно діяльності дітей і відрізнялась від шкільної, де головним був комплекс знань, які дитина повинна була засвоїти за певний час. Програма С.Т.Шацького була спрямована на вивчення дитячого життя в його реальному значення, а контроль за її виконанням був пов'язаний з досягненнями, які відбивались на дитячому побуті. Вона вимагала ретельного вивчення матеріального та соціального середовища, у якому відбувалось життя дітей, вона дійсно пов’язувала школу як виховний заклад із життям. І оскільки діяльність дітей, на думку С.Т.Шацького, є результатом впливу середовища, то він висунув питання про необхідність „педагогізації” середовища.

Результати організації дітей у літній колонії дозволили С.Т.Шацькому зробити деякі висновки і застосувати їх у подальшій роботі: діти впливають одне на одного сильніше, аніж дорослі на них; усі турботи вихователів повинні зводитись до створення дружнього дитячого колективу; авторитет старших буде високий за умови відсутності примусового елементу (авторитарності) і повинен будуватися на любові; діти повинні відчувати довіру до себе з боку дорослих (самоврядування).

Восени 1906 р. С.Т.Шацьким було створено дитяче об’єднання „Сетлемент” (культурне селище), яке, за ствердження педагога, вступило в боротьбу зі старою школою, „мертвими” педагогами, з суспільством і сім’ями за всебічний розвиток вільної творчої особистості. Фактично, це був перший в країні клуб для дітей у Бутирсько-Марїнському районі м. Москви для дітей окраїн: ремісників, робітників, службовців. Мету цього клубу С.Т.Шацький визначав так: „Важливо, щоб діти не відчували, а усвідомлювали себе повноправними учасниками спільних ігор та занять.” Діти об’єднувались за бажанням в групи, кожна з яких мала загальні керівні збори і обдарованих командирів. Ці демократичні форми захоплювали дітей і сприяли вихованню в них позитивних рис. Разом з тим С.Т.Шацький одним з перших педагогів дослідив педагогіку дитячого співтовариства, порушив питання про те, як привчати дітей жити разом, спільно працювати, допомагати один одному. Він вважав корисним схвалення будь-якої ініціативи дітей в умовах продуманого педагогічного керівництва дітьми, а головним завданням для вихователів передбачав: „… внести в життя дітей серйозні інтереси, які властиві для їхнього віку” й „повернути дітям дитинство”. Діяльність, у процесі якої у вихованців клубу виникали серйозні інтереси, була досить різноманітною: заняття в хімічному та фізичному гуртках, загальні читання та обговорення прочитаного, хоровий спів і танці, малювання, колективне відвідування театрів, музеїв, картинних галерей тощо.

На жаль, 1.V.1908 р. “Сетлемент” було заборонено за офіційною версією: „проведення ідей соціалізму серед малих дітей”.

У 1909 р. невтомний ентузіаст створює нове товариство „Дитяча праця та відпочинок”. Основні напрямки роботи цього товариства були зазначені С.Т.Шацьким такі: організація дитячого життя, створення дитячого колективу із самоврядуванням, педагогічна організація життя середовища (вулиці, сімї, школи), шляхи формування педагога-вихователя.

Досвід у цьому товаристві дозволив С.Т.Шацькому зробити висновок щодо методів роботи в клубах та інших виховних закладах (товариствах). В організації практичної роботи дітей він ставив такі вимоги: робота повинна бути поступовою, відповідати віку дітей, не повинна бути занадто важкою, відповідати дитячій природі, не повинна переходити в механічну.

У 1911 р. С.Т.Шацький відкрив нову установу для дітей – трудову колонію „Бадьоре життя” в Калузькій губернії. Це дозволило йому відновити досвід позашкільної роботи з дітьми, чітко визначити етапи становлення дитячого колективу. У цій трудовій колонії він поставив завдання: виявити особливості дитячого віку, потреб, інтересів дітей, виявити основні види діяльності, які повинні складати життя дитячого колективу; педагогічні умови організації цих видів діяльності; забезпечення всебічного розвитку дітей; розвиток дитячого самоврядування і при цьому всьому – „повернення дітям дитинства”.

Як показала практика, на першому етапі відбувається адаптація дітей до праці, до колективного життя, на другому – виникає усвідомлення відчуття задоволення від спільної діяльності, а вже на третьому етапі відбувається поєднання спільної трудової діяльності дітей з іншими видами дитячої життєдіяльності (ігрової, навчальної та інших).

С.Т.Шацькому вдалося визначити роль кожного з видів діяльності. Він вважав, що фізична праця відіграє велику роль у вихованні характеру, розвитку розумових здібностей. „При напруженні м’язів відбувається організоване зусилля, яке має дійове значення для утворення розумових зусиль”. Але він зауважував, що праця має виховну цінність лише за умови усвідомлення школярами її необхідності (доцільності) для колективу. Поєднання навчання з працею надає процесу освіти життєвості, а знання робить свідомими.

Гра для дитини, вважав С.Т.Шацький, – життєва лабораторія дитинства, в ній – „ядро розумної школи життя”. У правильно організованій майстерні повинен бути елемент гри, проте її не можна ізолювати від інших занять; роль мистецтва – розвивати смак у дітей, який виходить із їх потреб; для дитячої організації обов’язковою є бібліотека; керівник – учитель (вихователь) повинен бути старшим товаришем дітей, тому слід створювати суспільство дітей та дорослих.

Школу С.Т.Шацький – вважав тим центром, де обробляються, систематизуються результати особистого досвіду і здійснюється зв'язок з результатами іншого. Саме школа, на думку педагога, повинна стати організатором виховання дітей, тим центром, який здійснює виховну роботу і зв'язок між сімє’ю та різними громадськими організаціями.

Цікаві спогади колишніх вихованців С.Т.Шацького щодо їхнього перебування у колонії „Бадьоре життя” І.І.Горячев, майстер цеху, згадував: „С.Т.Шацький був завжди терплячим до наших прохань, питань, витівок і пустощів, а нашу ініціативу завжди підтримував. Він вважав, що кожна дитина – безмежна… Наше світосприйняття від колонії „Бадьоре життя”: все таке красиве навкруги – земля щедра, сонце яскраве, подорожі ближні й далекі, ночівся у сосновому бору…”

Ще більше вагомі спогади О.Ф.Лушина, який став головним художником Академічного музичного театру ім. К.С.Станіславського і В.І.Немировича-Данченка. Описуючи, як у „красивому залі займались хоровим і сольним співом”, силами дітей ставили спектаклі, самостійно виготовляли декорації, костюми й бутафорію до них, за допомогою куполу з телескопом вивчали астрономію в гуртку „Знання неба”, спостерігали місяці, зірки й планети, О.Ф.Лушин зробив висновок уже як спеціаліст-художник. „Скільки не доводилось мені пізніше бачити дитячих спектаклів, я переконувався, що в них немає навіть тіні тих вільних імпровізацій, які були у С.Т.Шацького… До естетичних вражень слід додати й наші подорожі в галереї, музеї, театрі,… наші екскурсії й поїздки до Ярославля, Пскова, Новгорода, знайомство з архітектурою та фресками”.

На першій дослідній станції була досягнута органічна єдність педагогічного виробництва (дошкільні, шкільні й позашкільні установи), педагогічної освіти (педагогічний технікум і педагогічні курси), педагогічної науки (навчально-методичний центр, Бюро з питань вивчення регіону, бібліотека) і практико-експериментальної роботи. Користуючись сьогоденними поняттями, ця установа була одночасно і психолого-педагогічним НДІ, і методичним центром, і об’єднанням дошкільних, шкільних та позашкільних закладів.

Центральною педагогічною проблемою колективу станції стала організація навчально-виховного процесу у його взаємодії з навколишнім середовищем. Найбільш важливим завданням для колективу станції стало вивчення педагогічного процесу в найбільш широкому смислі цього поняття.

12.3.4. Погляди С.Т.Шацького на формування дитячого колективу. Джерело розвитку педагогічної науки С.Т.Шацький бачив у аналізі організованого виховного процесу і обставин, які лежать поза цим процесом (вплив вулиці, сімї тощо). Головну роль тут педагог відводив соціально-економічному середовищу. Він не підтримував ідеї соціологізаторського підходу до дитини, вважав безглуздям ламати дитячу природу і „кувати” нову людину в ім’я „прекрасного майбутнього”. Вчений-педагог підкреслював, що виховання – це організація дитячого життя, об’єкт виховання – дитина, і цінувати в ній слід те, що вона – організм, який зростає. Тому завдання школи та вчителя – організувати різнобічну діяльність дітей, вивчаючи їх і слідкуючи за змінами в їх розвитку.

С.Т.Шацький дійшов висновку, що головна педагогічна цінність – практичний матеріал, який аналізується, удосконалюється і перетворюється в матеріал теоретичний. Робота з дітьми, на його думку, повинна бути спрямована на те, щоб зберегти все, що є в дітях. Досвід, напрацьований справжньою педагогікою, він визначав у п’яти положеннях, або, як писав педагог в основі роботи лежить вивчення та розуміння п’яти інстинктів дітей: У дітей сильно розвинений інстинкт спілкування (товариськості), вони легко знайомляться один з одним, а забави, невгамовна балаканина служать ознаками цього; діти – наполегливі дослідники, звідси в них піднесена зацікавленість, велика кількість запитань, прагнення до всього доторкнутись; у дітей розвинутий інстинкт будівників (люблять творити, їм необхідно проявляти себе, говорити про себе, свої враження); діти мають інстинкт наслідування (у формуванні дитячого характеру неабияку роль відіграє копіювання близьких).

С.Т.Шацький сформулював важливі цілі навчання і виховання: відповідність соціальному замовленню й урахування індивідуальних особливостей; об’єднання зусиль дітей у процесі навчання при досягненні загальної мети (засобами самоврядування); підготовка викладача, який уміє навчати і володіє методами дослідження дітей.

Він залишив за школою головну роль у виховній роботі з дітьми, визначив завдання – навчити дитину працювати, розвивати в учнів дослідницькі вміння, прагнення до дослідницької роботи. Він вивчав послідовність етапів такого дослідження в учнів: постановка питання – гіпотеза – дослідження гіпотези шляхом спостереження, досвід – результат дослідження у формі запису, малюнку, виготовлення колекції.

С.Т.Шацький чітко визначив метод, який допомагав педагогу бути чуйним, сприятливим до потреб дитини, який би спонукав педагога працювати, вчитися і вчити своїй справі, створював живу школу.

Цей метод спирається, передусім, на реальний досвід дитини: на основі знань про досвід дитини, отриманий нею в результаті діяльності, організуються для дитини заняття в школі; вона (дитина) отримує організований досвід (лабораторія), і це приводить дитину до накопиченого людством досвіду (готові знання). Так встановлюється зв'язок між цими трьома видами досвіду. До цього можна приєднати вправи, які дають дитині необхідні навички. Так С.Т.Шацький визначив три види дослідної діяльності дитини, школи і життя: особистий, організований та готовий. С.Т.Шацький вважав, що всі вказані ідеї можуть бути здійснені лише масовою організацією педагогів у реальному середовищі.

Педагог теоретично обґрунтував закономірності формування дитячого колективу: самоврядування, чіткий розподіл обов’язків, організація корисної діяльності в умовах взаємодопомоги й контролю, шефство старших над молодшими, громадська думка, формування звичаїв.

Він писав, що „канву матеріальну, дисциплінуючу та дослідницьку дає фізична праця, яка обслуговує дітей та посильна для них; організує дитяче життя та полегшує його ділове самоврядування; прикрашує дитяче життя та дає наснагу естетичним почуттям мистецтво; повторює та пристосовує до життя гра, яка надає бадьорого настрою загальному самопочуттю колективу; направляє життя колективу та задовольняє дух дослідництва – робота розуму; поєднання всіх елементів підсилює соціальні звички дітей; і скелетом цього організму є постійне виправляння, яке застосовується своєчасно і не підмінює головної мети організації дитячого життя”.

У цьому висновку найповніше розкривається розуміння С.Т.Шацьким організації дитячого життя. Як бачимо, він характеризував особливості дітей не через окремі психічні функції, а через типові для дітей види діяльності, з яких повинно складатись дитяче життя, і яке повинні вміло організувати педагоги, щоб забезпечити всебічний розвиток кожної дитини.

Величезного значення в цьому процесі він надавав товариським стосункам між дорослими й дітьми. Приділяючи велику увагу педагогічному керівництву в організації дитячого життя, шукав і знаходив такі форми цього керівництва, які б не подавляли інтересів, ініціативи, активності дітей, їх самостійності й самоврядування, а розвивали б їх.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризувати практичну педагогічну діяльність П.П.Блонського.

2. Назвати основні педагогічні праці П.П.Блонського, його підручники для навчальних закладів різного ступеня.

3. Проаналізувати погляди П.П.Блонського на роль і завдання школи.

4. Виокремити етапи педагогічної діяльності С.Т.Шацького.

5. Схарактеризувати основні напрями в організації дитячої діяльності у позашкільних закладах С.Т.Шацького.

6. Назвати установи, які входили до складу Першої дослідної станції.

Завдання для самостійної творчої роботи

1. Скласти біографічний нарис про П.П.Блонського.

2. Проаналізувати педагогічні пошуки П.П.Блонського.

3. Виокремити з роботи П.П.Блонського „Завдання нової народної школи” ідеї, актуальність для розбудови сучасної школи.

4. Розкрити розуміння С.Т.Шацьким ролі школи як „центра організації дитячого життя”.

5. Схарактеризувати завдання, які ставив С.Т.Шацький перед педагогічним колективом Першої дослідної станції.

6. Визначити елементи дитячої життєдіяльності, з яких за висновком С.Т.Шацького, складається колективне життя.

Література.

1. П.П.Блонский. Избранные педагогические произведения. – М.: Педагогика, 1961. – 695 с.

2. П.П.Блонский. Мои воспоминания М.: Педагогика, 1971. – 173 с.

3. П.П.Блонский. Избранные педагогические и психологические сочинения. Т.1. М.: «Педагогика». – 1979. – 303 с.

4.. П.П.Блонский. Избранные педагогические и психологические сочинения. Т.2. М.: «Педагогика». – 1979. – 397 с.

5. М.Г.Данильченко Видатний радянський психолог і педагог П.П.Блонський. Харків. – 1971. – 135 с.

6. С.Н.Скаткин. С.Т.Шацкий о всестороннем развитии детей. – М.: «Знание». – 1977. – 63 с.

7. С.Т.Шацкий. Избранные педагогические сочинения М.: Педагогика, 1958. – 429 с.

8. О С.Т.Шацком. Статьи и воспоминания. Под ред. Л.Н.Скаткиной и В.Н.Шацкой. М.: Педагогика, 1961. – 141 с.

9. С.Ш.Шацкий.Работа для будущего. Книга для учителя. Составители В.И.Малинин, Ф.А.Фрадкин. М.: «Просвещение», 1989. – 223 с.