Педагогічні погляди і діяльність Ф.Прокоповича (1681-1736)

9.2.1. Етична філософська концепція Ф.Прокоповича. Єлизар (Феофан) Прокопович – видатний учений-енциклопедист, просвітитель, педагог, письменник і державний діяч – намагався поєднати національні та європейські тенденції у становленні вітчизняної освіти і культури загалом. Його філософсько-педагогічні погляди формувались в стінах Києво-Могилянської академії, в якій він спочатку виховувався, викладав послідовно піїтику, риторику, філософію (в її межах – фізику, арифметику, геометрію, логіку) і богослов’я. Як і Петро Могила, Феофан Прокопович намагався поєднати національні і європейські тенденції у становленні вітчизняної освіти і культури. Науковий доробок ученого представлено у різних галузях знань: математика, фізика, геометрія, богослов’я, поетика та багато інших.

Дослідники-біографісти Ф.Прокоповича у спадщині просвітянина виділяють київський і петербурзький періоди.

У трактатах з логіки, натурфілософії або фізики, математики, теології, етики і риторики, написаних упродовж київського періоду, Ф.Прокопович висловлював переконливість у безмежних пізнавальних можливостях людського розуму, засуджував сліпий фанатизм та аскетизм, вважаючи, що Бог дає життя людині для радості. У філософській концепції Ф.Прокоповича визначальне місце посідає етика. В „Етиці” учений розкрив механізм і сенс людської діяльності. Мету етики він сформулював так: „… Навчити правил доброї поведінки», які допоможуть людині стати щасливою”. Тому ці правила слід прищеплювати дитині змалку. Взагалі, для Ф.Прокоповича властивий розгляд усіх теоретичних пізнавальних і практичних універсалій науки через призму моральності, добра. Це чітко простежується у визначенні мети освіти: формування в людини досвіду творчої самодіяльності, спрямованої на добро.

Ф.Прокопович, засуджуючи сліпий фанатизм та ідеали аскетизму з придушенням природних людських почуттів і відмовою від земних радощів, уважав, що сама природа наділила людину пристрастями. І тому характер цих пристрастей не залежить від людини. Завдання етики – „навчати правил доброї поведінки, а не добре поводитися”. Таким чином. Учений розрізняв науку про норми поведінки і саме поняття поведінки. Це було властиво для всіх наукових розробок Ф.Прокоповича. він на категорійному рівні визначав теорію як певний спосіб діяти чи чинити, як суму багатьох понять. Практику тлумачив як саме виконання справи, яке керується теоретичними правилами. Особливо виразним цей підхід є простежується в розумінні поняття „освіченість” та інших. Йому відповідних. Наголошуючи на тому, що пізнавальні й практичні функції науки мають бути моральними, сутнісно пов’язаними з добром, учений аналізував освіту як цілісний морально-ціннісний засіб організації людської діяльності, як творчість, спрямовану на добро. Таким чином, ідеї, сформульовані Феофаном Прокоповичем у курсі етики, сприяли поступовому подоланню залежності педагогічної теорії від теології й теософії, поповнили педагогіку раціональним науковим матеріалом.

9.2.2. Дидактичні розробки Ф.Прокоповича для курсів риторики. Науковою оригінальністю інноватикою відрізняються праці «Риторика» та „Про риторичне мистецтво”. „Риторика” складається з десяти книжок. Ф.Прокопович у цих працях акцентував увагу на таких формах навчальної діяльності, як практичні вправи, самостійні пошуки прикладів, що підтверджують правило. Учений також поширив у педагогічну практику такі дидактичні методи: вигадування сюжетів, наслідування стилю, вправи з історіографії та ін. Як оратор, Ф.Прокопович давав рекомендації для вчителів використовувати живе, емоційне слово, образні вислови з метою унаочнення процесу викладання. На його думку, вчитель, користуючись знаннями закономірностей людської психіки, повинен впливати на почуття слухачів, торкатись невидимих струн серця кожної людини. Розповідь має давати вичерпне образне уявлення про предмет, хвилювати, захоплювати. А це стає можливим лише за умови, коли сам промовець захоплений предметом розповіді.

Блискуче володіння ораторським красномовством демонстрував Ф.Прокопович у риторичному класі, фактичне функціонування якого в Києво-Могилянській академії підтверджують архівні документи. Студенти із захопленням відвідували риторичний клас, бо Ф.Прокопович був блискучим оратором і цікавою освіченою з різних галузей знань особистістю.

9.2.3. Просвітницька діяльність Ф Прокоповича у Петербурзі. У 1707 і 1710 рр. Ф.Прокопович виголошував риторичні промови-проповіді перед Петром І, який приїздив до Києва. Цар побачив у мислителі людину, яка б могла стати сподвижником у проведенні культурних освітніх і релігійних реформ. Ф.Прокопович був змушений підкоритися волі царя, і з 1716 р. почався петербурзький період його життя.

Просвітитель реорганізував Слов’яно-греко-латинську академію в Москві, став на її чолі. Він зібрав велику бібліотеку, колекції астрономічних, фізичних і навігаційних приладів, художніх полотен.

У Петербурзі Ф.Прокопович став головою так званої „вченої дружини” Петра І. Дослідник О.Брекнер зазначав, що Ф.Прокопович фактично визначав політику нової церкви, синоду, духовного життя в Росії у першу половину XVIII ст.

Просвітитель підготував буквар „Перше учення отрокам” (1723). у передмові якого зазначалось, що книжка ця буде корисною і хлопчикам, і дівчатам. цей посібник витримав 12 видань лише протягом перших п’яти років. У змісті букваря подавалися тлумачення заповідей, пояснювалися норми моралі, людські вади (корисливість, неуцтво, ледарство) і чесноти (потяг до знань, працьовитість, сміливість). Книга розроблена відповідно до принципів наочності, доступності й систематичності знань. Наслідуючи Я.А.Коменського, Феофан Прокопович обстоював тезу про те, що навчальна література і книжки, розраховані на широкий загал читачів, доцільно писати простою і доступною мовою, давати істинні та зрозумілі тлумачення предметів і явищ.

На власні кошти Ф.Прокопович у 1721 р. у своєму будинку в Петербурзі відкрив школу. Діяла вона за розробленою вченим інструкцією, в якій визначалася послідовність навчальних занять і відпочинку, конкретизувалися правила нагляду за школярами, їхні права та обов’язки. Школа була кращою на той час за рівнем забезпечення обладнанням, організацією, санітарно-гігієнічними нормами. Програму навчання складали слов’янська, російська, грецька і латинська мови, риторика, логіка, римська історія, арифметика, географія, геометрія, вітчизняна історія, малювання, музика. За 15 років у ній здобули освіту 160 осіб.

Велику роль у розвитку та поширенні освяти, організації навчального процесу, визначенні змісту освіти відіграв „Духовний регламент” Ф.Прокоповича, затверджений у 1721 році, який сучасники оцінили як „гімн освіті”. „Коли нема світла вчення, не може бути добра церкви поведінка, і не може бути безладдя й багатьох вартих сміху марновірств”. Аргументуючи свою думку. вчений закликав проаналізувати історичні факти й переконатись. що все найгірше в століттях відбулось „у темні, а не в світлі від вчення часи”. З цього Ф.Прокопович робив висновок, що „вчення добре і ґрунтовне є підставою всякої користі, як Батьківщини, так і церкви, як корінь, і насіння, і основа”.

Як відомо, відповідно до вимог „Духовного регламенту” Ф.Прокоповича була побудована система навчання в колегіумах Лівобережної і Слобідської України.

Загалом, просвітньо-педагогічні, філософські, етичні та політичні погляди Ф.Прокоповича потребують ретельного вивчення і переосмислення, незаангажованої оцінки. Оскільки цей мислитель і державний діяч здійснив спробу реалізувати принцип європеїзму в національній освіті, не нівелюючи історико-культурних досягнень народу. Для сучасної української культури, науки, освіти такий досвід є надзвичайно цінним.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Якими подіями знаменна біографія Ф.Прокоповича?

2. Які твори написав Ф.Прокопович?

3. Які дидактичні принципи розробляв Ф.Прокопович?

4. Роботу яких освітніх закладів реформував Ф.Прокопович?

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Доведіть, що саме етика склала основу просвітньо-педагогічної та філософської спадщини Ф.Прокоповича.

Література

1. Прокопович Ф. Духовний регламент/ Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія/ Упоряди. О.О.Любар. – К.: Знання, 2003. – С114 – 122.

2. Прокопович Ф. Етика/Філософські твори: В 3 т. – К.: Наука, 1979. – Т.2. С.111 – 121.

3. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні (XIX- початок XXст.): Нариси/Редкол.: М.Д.Ярмаченко. – К.: Радянська школа, 1991. – 384 с.