ТОП 10:

Головні педагогічні ідеї Ф.А.В. Дістервега.



5.3.1. Біографія та етапи практичної діяльності А.В. Дістервега. А.В. Дістервег – видатний німецький педагог, представник прогресивної німецької буржуазно-демократичної педагогіки середини ХІХ ст. „Людина – моє ім’я, німець – моє прізвище,” – говорив він, і це характеризує його життєве й педагогічне кредо.

А.В. Дістервег народився в невеличкому місті Зіген у Вестфалії у родині чиновника-юриста. Закінчив середню латинську школу, вчився в Гербонському, а згодом – у Тюбінгенському університетах (вивчав математику, філософію, історію), здобув ступінь доктора філософії. Саме у студентські роки він ознайомився з педагогічними ідеями Ж.-Ж. Руссо та Й.Г.Песталоцці.

В 1811 – 1820 рр. А.В. Дістервег викладав фізику і математику в гімназіях і зразкових школах у Ворсі, Франкфурті-на-Майні, Ельберфельді. Саме у Франкфурті-на-Майні педагог познайомився з послідовниками Й.Г. Песталоцці. Спілкування з ними і визначило напрям усього його життя – турбота про народну школу як середовище розвитку в дітей самостійного мислення і активності, прагнення віднайти способи підготовки вчительських кадрів для такої школи.

Як палкий прихильник швейцарського педагога А.В. Дістервег вирішив присвятити себе справі навчання народу і довгий час очолював учительські семінарії Німеччини. В них він викладав педагогіку, математику, німецьку мову, водночас був учителем початкових класів у школах при цих семінаріях. Плідну педагогічну діяльність А.В. Дістервег поєднував з літературною та методичною діяльністю. Керуючи вчительськими семінаріями у Мерсі, в Рейні (1820 – 1847), Берліні (1832 – 1847) А.В. Дістервег підготував понад 20 підручників і методичних керівництв з математики, астрономії, природознавства, географії, рідної мови, поширені по всій Німеччині (у тому числі – „Елементарну геометрію”, яка 1862 р. була видана російською мовою). У 1827 р. А.В. Дістервег заснував і до останніх днів життя редагував педагогічний журнал „Рейнські листки для виховання з особливою увагою до народної школи”. З 1851 р. він видавав „Педагогічні щорічники”.

Педагог 1835 р. видав „Керівництво до освіти німецьких учителів”, в якому виклав свої прогресивні погляди на загальні завдання та принципи навчання. Перша частина керівництва була присвячена загальним питанням педагогіки і дидактики, друга (написана у співавторстві з іншими вчителями) – викладанню окремих дисциплін. Ця книга залишається популярною і нині в усіх європейських країнах. В Росії робота побачила світ у 1873 р. (перша частина) і в 1875 р. (друга частина). Всього А.В. Дістервегом було написано понад двохсот робіт, які користувалися великою популярністю в Німеччині та в усьому світі.

А.В. Дістервега правомірно вважати основоположником педагогічної освіти в Німеччині. Учений був прихильником корінного поліпшення справи підготовки вчителів початкових класів. Він заперечував пануючий в Німеччині конфесійний (віросповідний) характер навчання, коли діти католиків і лютеран навчались в окремих школах, виступав проти надмірної опіки церкви над школою. В 1848 р. педагога було обрано головою Всезагального німецького вчительської спілки. У липні того ж року разом з депутатами лівої фракції Прусського національного зібрання підписав „Записку 23”, автори якої вимагали єдиної безстанової народної школи для всіх дітей нації. Цим він викликав велике незадоволення з боку уряду та реакційних кіл німецького суспільства, внаслідок чого у 1847 р. А.В. Дістервега було звільнено з посади директора Берлінської семінарії, а в 1850 р. – педагог був змушений подати у відставку. Однак А.В. Дістервег залишався активістом громадсько-педагогічного руху. Ще за життя учений отримав почесне звання „Вчителя німецьких учителів”.

5.3.2. Мета, завдання і принципи виховання. У своїх педагогічних працях учений визначив сутність виховання особистості дитини, обґрунтував цілі, завдання та основні принципи. Так, основною метою виховання визнавав виховання гуманних людей і свідомих громадян, виховання в них любові до всього людства і свого народу. Основними принципами виховання А.В. Дістервег вважав природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Головною метою навчання педагог визначав розвиток розумових сил і здібностей особистості. Він підкреслював, що цінність мають тільки ті знання і навички, які були набуті учнем самостійно в процесі творчої навчальної праці.

Як і Я.А. Коменський, А.В. Дістервега надавав великого значення принципу природовідповідності, тобто слідування природному розвиткові людини, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Педагог наголошував на необхідності досконалого вивчення дитячої уваги, пам’яті, мислення; він вбачав у психології „основу науки про виховання”.

Подібно до Й.Г. Песталоцці, А.В. Дістервег запевняв, що від природи людині властиві індивідуальні задатки, які потребують збудження і розвитку: „Воля і мислення єдині. Як людина мислить, така вона і є. Яка людина є, так вона і мислить...Природа – це сила. Вона одна непереможна на Землі. Без віри в природу неможливе природо відповідне успішне виховання”.

Педагог визначив три ступені природного розвитку дитини. Це була своєрідна вікова періодизація. Перший ступінь – від народження до 9 років – ступінь панування відчуттів, інтенсивного фізичного розвитку. Мета цього періоду – розвивати фантазію і любов до казок. Другий ступінь – від 9 до 14 років – панування пам’яті. Мета цього періоду – сформувати необхідні навчальні навички. Третій ступінь – від 14 до 16 років – панування розуму. У цьому віці в підлітків уявлення виникають в логічній послідовності, сила мислення розвивається, формуються тверді моральні принципи, що стають ґрунтом для моральних переконань. Це – період вільного самовизначення особистості.

Вимагаючи від педагогів природовідповідних дій, А.В. Дістервег усвідомлював, що виховні впливи мають передусім відповідати вимогам, духу часу, рівневі розвитку культури народу, до якого належить індивід. Таким чином педагог проголошував принцип культуровідповідності. Його сутність, на думку педагога, полягає в тому, що виховання відбувається в умовах певного часу і місця. При цьому слід враховувати як розвиток сучасної культури, так і культурні надбання попередніх поколінь в різні історичні епохи. Учений вважав, що історично зумовленими є поняття істини, краси і добра. „Істина, - за А.В. Дістервегом, - знаходится у вічному русі разом із людським родом”. Тому найвищу мету освіти як історично і соціально зумовленого явища він визначав „...самодіяльність на служінні істині, красі і добру”.

Спираючись на надбання німецької класичної філософії, зокрема на міркування і висновки Фіхте, А.В. Дістервег увів поняття самодіяльності в педагогіці. Позиція педагога така: природний розвиток здібностей дитини у процесі виховання і навчання пов’язане передусім з розвитком розумової самостійності, вмінням самостійно міркувати. „Бути людиною – означає бути самостійною у прагненні до розумних цілей,” – писав німецький педагог. Самодіяльність в розумінні А.В. Дістервега – це вільне самостійне пізнання, що дає змогу побачити шляхи і засоби самоосвіти.

Учений розробив ступені розвитку самодіяльності відповідно до ступенів природного розвитку дитини. Перший ступінь – від народження до року – самодіяльність проявляється як прагнення до фізичних рухів. Тому основний засіб розвитку самодіяльності – фізична активність дитини у грі. Другий ступінь – приблизно до десяти років – самодіяльність як духовне сприйняття виявляється в діяльності відчуттів, у прагненні до самостійного, вільного чуттєвого пізнання. Третій ступінь – до чотирнадцяти років – самодіяльність виявляється у прагненні до навчання. Сприйняття і самодіяльність розвиваються у єдності. Четвертий ступінь – понад чотирнадцять років – самодіяльність як формування ідеалів, вміння робити висновки, усвідомлювати і нести відповідальність за свої вчинки.

5.3.3. Програма розвивального навчання. Німецький учений обґрунтував основні положення дидактики розвивального навчання. Зокрема, хід такого навчання педагог бачив поетапно: 1) – чуттєве пізнання через зовнішнє збудження сенсорних аналізаторів; 2) – раціональне пізнання через мислення; 3) – прояв самодіяльності у вільній творчості. Найсуттєвіші вимоги до організації розвивального навчання А.В. Дістервег висловив у 33 законах і правилах навчання.

А.В. Дістервег виділив наступні чотири групи дидактичних правил.

Перша група – правила щодо суб’єкта шкільної освіти, зорієнтовані на врахування психологічних особливостей дитячого розвитку. Вони містили вимоги навчати природовідповідно, враховувати індивідуальні особливості; навчати наочно, послідовно, неперервно: „Вчи якомога менше!”; „Не вчи того, що для учня, доки він це вчитиме, ще не потрібне, і не вчи того, що для учня згодом тим паче не буде потрібним „Веди навчання не науковим, а елементарним способом”, „Поганий вчитель підносить істину, хороший вчить її знаходити” та ін.

Друга група – правила щодо предмета, що вивчається. Вони передбачали розподіл навчального матеріалу відповідно до рівня розвитку учня; розкриття основ науки; логічний розподіл навчального матеріалу на відносно завершені частини; встановлення міжпредметних зв’язків та ін.: „Розподіляй матеріал... відповідно до рівня розвитку і законів розвитку дитини”; „Затримуйся головним чином на вивченні основ”; „Повертайся часто до першооснов них вивчених понять”; „Враховуй під час вибору методів навчання природу предмета”; „Зміст навчання має відповідати рівневі сучасної науки” та ін. Щодо методів навчання педагог пріоритет надавав тим, що збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність: евристичний метод, жива бесіда, діалог, дослідницький метод (для учнів середніх і старших класів).

Третя група – правила про врахування зовнішніх умов навчання, місця, часу і т.д. Вони включали послідовність розподілу навчальних предметів, їх зв’язок із життєвою перспективою вихованців, опору на особливості соціокультурного середовища.

Четверта група – правила, що стосувалися професійних якостей вчителя. На думку науковця, успіх навчання, розвиток дитячої самодіяльності можливі лише за умови керівної ролі вчителя. А.В.Дістервег виступав за піднесення морального рівня, загальної, спеціальної наукової, педагогічної культури вчителів, вважаючи, що священний обов’язок кожного вчителя – постійно працювати над собою, займатися самоосвітою. Як і Я.А.Коменський, він надавав значення чітко розробленому навчальному плану, яким керується вчитель, підручнику, але на відміну від свого чеського колеги, А.В.Дістервег був упевнений, що кінцевий результат визначається вчителем, який досконало володіє предметом, любить дітей і свою професію. Учитель має прагнути, щоб викладання було цікавим, захоплюючим для дітей; навчання має бути енергійним, відображувати силу характеру вчителя; учитель має слідкувати за правильністю мовлення учнів, правильним викладом думки під час відповіді на запитання; учитель не має права ніколи зупинятися у своєму розвитку; він повинен постійно збагачувати свої знання і розвивати професійні здібності. Тільки так він може здобути авторитет серед учнів.

Сформульовані А.В. Дістервегом дидактичні правила несуть в собі невичерпний гуманістичний потенціал. Насичені духом людяності, вони актуалізують імператив І. Канта: кожна людина є самоціль. У вихованні і навчанні найважливішим є суб’єктивний початок. Увесь педагогічний процес має підпорядковуватися освіті учня, його розвитку і самореалізації.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Розкрийте основні моменти біографії А.В. Дістервега, та назвіть його педагогічні твори.

2. Конкретизуйте, коли, де, під впливом яких відомих діячів освіти, письменників почав свою педагогічну діяльність А.В. Дістервег.

3. Розкрийте особливості навчально-виховної роботи відповідно до основ теорії розвивального навчання А.В. Дістервега.

4. У чому полягає сутність та шляхи реалізації принципів природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності за А.В. Дістервегом?

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Схарактеризуйте, які нові, на Вашу думку, науково-методичні знахідки обґрунтував А.В. Дістервега у „Керівництві до освіти німецьких учителів”.

2. Проаналізуйте погляди А.В. Дістервега на роль вчителя у становленні особистості дитини.

Література

1. Гуманистическая мысль, школа и педагогика эпохи позднего Средневековья и начала Нового времени (Исследования и материалы): Сб. науч. тр. /Под ред. К.И. Салимовой, В.Г. Безрогова.– М.: Изд-во АПН СССР, 1990.– 200 с.

2. Дистервег А. Избранные педагогические сочинения М.: Учпедгиз, 1956. –С. 136-203.

3. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие для пед. учебных заведений / Под. ред. А.И.Пискунова. – 2-е изд., испр. и дополн. – М.: Сфера, 2001. – 512 с.

4. Джуринский А.Н. История образования и педагогической мысли: Учеб.для студ.высш.учеб.заведений.- М.: ВЛАДОС, 2004. – 400 с.

5. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. Сост. и автор вводных статей чл.-кор. АПН СССР, проф. А.И. Пискунов. –М.: Просвещение, 1971. –560 с.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.215.231 (0.006 с.)