ТОП 10:

Освітня політика Катерини ІІ.



9.5.1. Етапи запозичення європейських педагогічних ідей та його мотиви. Розвиток вітчизняної педагогічної думки та шкільної практики у другій половині XVIII ст. багато де в чому пов'язаний із царюванням Катерина ІІ (1729-1796). Наголошуючи на тому, що вперше державу очолювала людина, яка мала європейську освіту, дослідники педагогічних рухів другої половини XVIII ст підкреслюють, що в період правління Катерини ІІ досить широко обговорювались питання виховання і освіти, відомі вчені й політики популяризували ідеї Просвітництва про необхідність послідовного й постійного, із століття в століття, формування всебічно розвиненої людської особистості. Вони також виділяють в історії запозичення педагогічних ідей та проектів в епоху Катерини ІІ два етапи, підкреслюючи, що на першому (60-ті рр.) – німецький шкільний досвід.

Історики, які висвітлювали педагогічний рух другої половини XVIII ст, пояснюють таку зміну орієнтації по-різному, хоча переважають точки зору, що на початку свого правління Катерина ІІ була щирою послідовницею просвітницьких ідей Д.Локка, Ж.Ж.Руссо, Д.Дідро й збиралась відповідно до цих ідей перебудувати державне життя імперії, а потім розчарувалась в ідеалах просвітницької філософії.

Проте дії Катерини ІІ свідчать, що навіть у 1760-ті рр. вона ставилась вкрай вороже до демократичних ідей: ще в 1763 р. (в період неначе ліберальний) вона категорично розповсюдження в імперії „Еміля” Руссо як однієї з книг, які суперечать „закону, доброчинності, нам усім і російській нації” й „у всьому світі заборонені”; у 1764 р. своїм указом скасувала гетьманство в Україні; у 1775 р. було зруйновано Запорізьку Січ. Прикладом її ставлення до демократичних ідей є й долі видатних російських просвітителів М.Новикова, якого Катерина ІІ звинуватила у „вільнодумстві”, ув’язнивши на 15 років, та О.Радищева, якого було засуджено до страти, а потім покарання замінено засланням до Сибіру. Таке порушення найбільш елементарних основ просвітницької філософії свідчить про показний лібералізм Катерини ІІ, її непомірне честолюбство та прагнення до зміцнення й розширення своєї влади.

9.5.2. Проекти виховання „нової породи” людей І.І.Бецького. У 1763 р. Катерина ІІ призначила головним радником з питань освіти Івана Бецького (1704-1795). Він був добре обізнаний з педагогічними ідеями Заходу і склав декілька документів: „Генеральний план виховного будинку” (1764) та „Короткі настанови… про виховання дітей”, в яких у трактуванні фізичного, розумового та морального виховання показав себе як послідовник Ж.Ж.Руссо та Дж.Локка.

Саме йому належать проекти виховання ідеальних дворян. І.Бецькой ставив за мету – дати народу нове виховання, засуджував результати попередніх реформ освіти. Причини невдач бачив не в тому, що ініціатори піклувались лише про „освіту розуму науками”, забуваючи, що „тому, хто не вихований у доброчинності, освіта лише завадить”.

Тому, І.Бецькой у своїх ідеях наполягав, передусім, на вихованні „нової породи батьків”, тому, що правильне виховання вважав можливим за умови відокремлення дітей від поганого впливу суспільства та сім’ї, тобто лише при створенні закритих виховних училищ. Його доповідь „Генеральне запровадження виховання юнацтва обох статей” одержала значення акту, згідно якого в Російській імперії повинні були відкритись виховні училища, в яких за умови суворого інтернату, виховувались би діти: з 5-6 років до 18-20, хлопчики й дівчатка. „Корінь всьому злу й добру - виховання”, - резюмував І.І.Бецький, запевняючи, що виховання таким чином нова генерація батьків та матерів, „…які б дітям своїм ті ж прямі та суттєві виховання правила в серце вкоренити могли, які одержали вони самі, а від них діти передали б своїм дітям і так би йшло від роду до роду, до майбутніх століть”.

На протязі 1760-1770-х рр. за ініціативою І.І.Бецького були відкриті нові громадські навчально-виховні заклади спеціальної та підвищеної освіти (виховні будинки для сиріт, підкидних дітей) при Академії мистецтв (1764 р.), Академії наук (1765 р.). У 1764 р. під Петербургом було засновано Смольний інститут шляхетних дівчат, в 1766 р. реформовано згідно складеного І.І.Бецьким статуту Сухопутний шляхетний кадетський корпус. Цим Статутом 1766 р. програма навчання у кадетському корпусі поділялась на три групи наук: 1) спрямовані на вивчення предметів, необхідних для громадянського звання; 2) корисні, або мистецькі; 3) спрямовані на пізнання інших наук. До першої групи відносили вивчення моралі, права, економіки. До другої – загальну та експериментальну фізику, астрономію, географію, навігацію, військову справу, малювання, архітектуру. музику, танці. фехтування. До наук третьої групи – логіку, математику, красномовність, історію, хронологію, латинську та французьку мови, механіку. Але ця програма реалізовувалась частково, більшість часу відводилось на вивчення французької мови. У 1772 р. згідно утвердженого ним плану в Москві було відкрито комерційне училище.

9.5.3. Організація та діяльність Смольного інституту шляхетних дівчат. Серед створених І.І.Бецьким навчальних закладів особливе значення в розвитку жіночої загальної освіти має Виховне товариство шляхетних дівчат (або Смольний інститут). У XVIII ст. освіта жінок здебільшого обмежувалася початковим навчанням грамоти. У 1764 р. по всіх губерніях, провінціях і містах було розіслано наказ імператриці „Про виховання шляхетних дівчат у Санки-Петербурзі”. Кожний дворянин міг „дочок своїх з малолітства передоручити цьому від Нас заснованому вихованню”. За розробленим І.І.Бецьким статутом контингент товариства мав складати 200 вихованок. Кожний прийом передбачав 50 дівчат і проводився один раз на три роки. Курс навчання тривав з 6 до 18 років. Батьки зобов’язані були давати розписку про те, що не мали права раніше, ніж через 12 років, забирати доньку із закладу і навіть бачитись з нею. Приймали у Виховне товариство тільки доньок дворян не старше 6 років. Навчальний курс проходив у чотири „віки” – класи по три роки в кожному.

Для новостворюваного навчально-виховного закладу шляхетних дівчат вирішено було виділити приміщення Смольного Ново дівочого монастиря (де за часів Петра І було облаштовано смольний двір, де лежала смола для кораблів). Ця будівля закладена у 1748 р., будівництво було доручено архітекторові графу Растреллі. Смольний монастир став одним з найдосконаліших творінь цього геніального майстра.

Для організації виховного процесу в монастирі були зібрані монахині, які вміли читати, співати, шити золотом, ткати, доглядати хворих.

1765 р. за пропозицією І.І.Бецького було створено „Особливе училище для виховання малолітніх дівиць недворянського походження” або міщанський відділ. Навчання у цьому відділі було зведено до мінімуму, багато уваги приділяли формуванню навичок ведення домашнього господарства, рукоділлю. Вироби вихованок навіть продавали.

Згодом у Виховне товариство зараховували за плату 300 крб. і пансіонерок. На утримання закладу з державної казни виділяли щорічно кошти у розмірі 100 тис. крб., що було на той час дуже великою сумою. Крім того робилися суттєві внески і пожертви приватними особами. У 1794 р. державне асигнування зросло до 140 тис. крб. на рік. Серед витрат найбільшими були такі: витрати на стіл для шляхетних дівчат – по 30 коп. на день, для міщанок – по 20 коп., на одяг і взуття відповідно – 47 крб. 21 коп. і 29 крб. 20 коп. щорічно. Багато коштів виділялося на купівлю книг та веселощі. Наприклад, у 1777 р. лише на одну виставу було виділено 1000 крб. Значна стаття витрат складало утримання обслуговуючого персоналу. Разом з вихованками і педагогами, служниками і військовою командою у Виховному товаристві всього було більше тисячі людей.

У Смольному інституті багато уваги приділяли здоровому способу життя. Їжа була простою і здоровою, складалася з м’яса і овочів, пили лише молоко і воду, чай, кава і шоколад вважалися шкідливими для здоров’я.

Плаття вихованкам шили з шерсті, яку виписували з Англії. Для кожного віку свій колір, для першого – кавовий, другого – блакитний, третього – сірий, четвертого – білий. У неділю і свята одягали плаття тих самих кольорів, тільки шовкові. І шляхетним дівчатам, і міщанкам видавали гаплички, булавки, пудру, рукавички. Перший прийом вихованок складався здебільшого із дочок дрібних чиновників і бідних дворян, також сім титулованих вихованок. Поступово кількість бажаючих віддати своїх дочок на виховання у Смольний інститут зростала.

Згідно із статутом Смольного інституту мета виховання шляхетних дівчат передбачала: „християнське благочестя, слухняність і шанування керівництва, взаємна повага, скромність, стриманість, доброчинна поведінка, чисте, до добра схильне серце, належна благородним особам великодушність”.

Очолював Виховне товариство начальниця, яку призначала імператриця. Другою особою була правительниця. Кожний клас у виховному закладі мав перебувати під наглядом класної дами – наглядачки. Її обов’язком було керівництво вихованням дівчат і допомога учителькам в організації навчання. Наглядачки повинні були постійно бути поряд з вихованками, турбуватися про виховання їхнього характеру, про їхні успіхи, чистоту помислів і поведінки, про одяг і білизну, а також про те, чи „з шляхетної і гідною поставою сидять за столом та чи охайні під час вживання їжі”. Згідно із статутом класні дами повинні були спілкуватися із дівчатами з „граничною розсудливістю, лагідністю і веселістю, щоб таким чином відволікати від задуми, суму, нудьги”. З цієї ж причини наглядачкам і вчителькам заборонялося показувати дітям особисті домашні прикрощі, рекомендувалося запобігати вживати покарання, допускаючи тільки лагідні настанови, тим, хто провинився, лише наодинці. Хоча були рідкісні випадки, коли тих, хто не розкаявся в ганебному вчинку ставили навколішки під час обіду.

Крім наглядачок за статутом у Смольному інституті працювали дванадцять учительок, які навчали і виховували дівчат. Якщо якась з учительок була некомпетентною з питань науки, то для викладання цих питань наймали окремого майстра, який тільки викладав окремий розділ наукової галузі. Учителів інколи запрошували із-за кордону, але імператриця наполягала, щоб навчально-виховний процес зосереджувався у руках російських учительок і наставниць, а не „іноземок, що бачать у своїй праці тільки засіб для наживи”. Характер викладання мав бути живим, здебільшого у формі бесід. Учительки зобов’язувалися так викладати, щоб навчання не пригнічувало настрій вихованок, дівчата не вчилися надміру величатися і понурюватися.

Кожний з чотирьох класів відрізнявся змістом навчання. Так, у віці від 6 до 9 років вивчили: Закон Божий і катехізис, всі напрями виховання і доброчинності, російська та іноземні мови, арифметика, малювання, танці, музика вокальна та інструментальна, шиття і в’язання різного роду. У віці 9 – 12 років: продовження вивчення дисциплін попереднього класу, географія, історія, початки економіки або домогосподарства. У віці 12-15 років: продовження попереднього курсу, словесні науки (читання історичних і повчальних книг), частина архітектури і геральдики, основи економіки. У віці 15-18 років: Закон Божий, усі правила гідного виховання, доброчинності, світської поведінки та чемності; повторення вивченого раніше для систематизації знань; засвоєння усіх частин економіки.

Навчання вихованок грамоти покладалось на монахинь. Катерина ІІ, не порушуючи волю Єлизавети Петрівни, самостійно обирала монахинь з різних монастирів Росії, які б досконало володіли грамотою, умінням шиття золотом, в’язанням, мережанням, шиттям. Крім навчальних функцій монахині виконували різні адміністративні функції, співали на криласі, доглядали за хворими вихованками.

Увесь педагогічний персонал за особливою інструкцією зобов’язувався підходити з виключною обережністю до вихованок, чинити так, що дівчата нічого ніколи не бачили і не чули такого, що могло б негативно на них вплинути, ставитися до дівчат приязно, „збуджувати в них веселі думки і дозволяти цнотливі забави; уникати будь-якого примушення і суворості; не розпалювати дух суперництва”.

Програма виховання: на першому місці – релігійне виховання. Для виховання християнських рис вихованки влаштовували „столи для убогих жіночої статі”, коли вихованки не лише самі готували справи, але й прислужували на знак людинолюбства і доброчинності. На завершення такого обіду дівчата роздавали бідним срібні монети та відрізи простої тканини. Обіди влаштовували 21 квітня – день народження імператриці і 21 вересня – день народження спадкоємця престолу. Щоранку і щовечора дівчата молилися. У неділю і свята відвідували церковні богослужіння. Наглядачки стежили, щоб дівчата поводилися у церкві належно свого тану і вихованні у страх Божому. За найменшу провину у поведінці під час богослужіння відкрито соромили.

На другому рівні по значимості було моральне виховання, що передбачало засвоєння „світських добро чинностей: лагідність, покірливість, поштивість, доброчинну поведінку, скромність і великодушність”.

Важливим було фізичне виховання: дотримання особистої гігієни, організація прогулянок на свіжому повітрі, здорова їжа. Дуже ретельно стежили за чистотою приміщень, провітрюванням та помірним опалюванням. Ліжка були не надміру м’якими. Тривалість сну визначалась за педагогічними і медичними позиціями: 9 годин для першого віку, 8 годин для другого, 7 годин для третього, 6 годин для четвертого. Досить багато часу виділяли для вмивання учениць.

Також багато уваги приділяли естетичному вихованню і розвагам дівчат (катання у придворних екіпажах по вулицях Санкт-Петербурга, річкові прогулянка на човнах, вистави за участі відомих французьких і російських акторів). Раз на тиждень, по неділях вихованки танцювали одна з одною у присутності публіки і батьків. Від відвідувачів їх відділяла подвійна балюстрада. Смольний інститут часто відвідували іноземні та вітчизняні царські особи. І.І.Бецькой на завершення навчального року, що співпадало їз днем народження імператриці, влаштував веселі свята, прогулянки у Літній сад, Ермітаж, подорожі у Царське село і Петрограф, маскаради при Дворі. Для постановки театральних вистав у Смольному інституті було облаштовано круглу кімнату з вишуканим настінним розписом. Парадні вистави проходили у великій залі Товариства, на спеціальній сцені. Згодом у Смольному було побудовано постійний театр з подвійним освітленням, партером, амфітеатром, ложами. Інколи вистави проходили у саду. Для театральних дійств замовляли костюми із придворного театру. Імператриця шанувала театр, тому вистави проходили часто.

Вивченню економіки надавалося виключне значення. Навіть вивчення арифметики орієнтувалося на зміст домашньої економіки. У 12 років дівчата вже складали рахунки щоденних витрат, вміли в'язати, шити собі плаття. У 15-18 років – вели щоденний облік домогосподарчіх витрат, вміли домовлятися з поставника про запаси, визначати реальну ціну товарів тощо.

За статутом передбачалося і формування педагогічних вмінь та здібностей: старші вихованки декілька годин на добу повинні були займатися із молодшими дівчатами, щоб навчитися вчити своїх майбутніх дітей.

У вільний від занять час дівчата здебільшого читали історичні і повчальні книги французькою мовою. Особливо цінувалися у Смольному інституті знання мов, музика, гра на арфі, співи, ліплення, малювання, вишивання, креслення географічних карт.

Для перевірки успішності та сумлінного ставлення до навчання проводили екзамени. Вони проходили у присутності членів Ради, начальниці, наглядачок і вчительок, малюнки ж оцінювалися у присутності професорів Академії мистецтв. Кращих учениць третього і четвертого віку нагороджували. Вони запрошувалися на приватну бесіду до начальниці, до столу начальниці під час обіду.

За статутом оточення вихованок мало бути вибраним, вишуканим, прекрасно вихованим і високоосвіченим. Розмови і листування велися переважно французькою.

У статуті зазначалося, що вихованки доручені пані начальниці «яко дорогоцінний для неї, для держави і суспільства скарб». Учительки і наставниці повинні пам’ятати, що душа дитини тендітна, вразлива, тому потребує виключної обережності. Якщо педагог змушений бути суворим, він має чинити з великою обачливістю узгоджувати свою поведінку з віком і розвитком дитини. Категорично заборонялися фізичні покарання. Інші покарання мали узгоджуватися із мірою ганебності вчинку і ні в якому разі не повинні бути результатом роздратування, що зустрічається лише в практиці поганих вчителів.

По завершенню 12-річного навчального курсу дівчата „могли випускатися у заміжжя за гідних за станом женихів”. Під час прийому кожній дівчині вносилося на банківський рахунок по 50 крб. Після випуску ця сума разом з відсотками за 12 років ділилася порівну і віддавалася дівчатам у якості посагу. До цієї суми додавалися і кошти. Отриманні від продажу виготовлених речей за час перебування і інституті.

Дівчата, які бажали залишитися, могли служити в інституті. Ті, хто не мав подружньої пари і не бажав служити, мали право залишитися в Смольному ще на три роки, отримуючи лише „спокій, дрова і свічки” та задовольняючись платою від продажу власних виробів.

1776 р. відбувся перший випуск. П’ятьох вихованок Катерина ІІ взяла двірцевими фрейлінами. З міщанок чотири були взяті у Двір камер-юнкершами.

Інших забрали батьки. Незаможні і сироти залишилися при інституті.

Серед істотних недоліків у роботі Смольного інституту шляхетних дівчат було визначено неувагу до вивчення російської мови. Перевірки свідчили, що за час перебування у виховному Товаристві деякі дівчата забували рідну мову. Також на загальному розвитку дівчат негативно позначалося повна ізоляція школи від соціального довкілля. Випускниці абсолютно необізнані з реальним життям у суспільстві, що породжувало багато анекдотів.

Даючи загальну оцінку факту існування і досягненням виховного Товариства при Смольному монастирі, слід зазначити. Що рівень навчання і виховання у ньому був досить високим, його випускниці сприяли просвітництву та розвитку вітчизняного шкільництва. Досвід організації навчально-виховного процесу в інституті став ґрунтом для становлення жіночих інститутів і гімназій Відомства імператриці Марії, інших жіночих освітніх закладів.

9.5.4. Проекти шкільних реформ другої половини ХVІІІ ст. Пріоритетом російського просвітництва другої половини XVIII ст. було задоволення культурно-освітніх запитів дворянства. Якщо при Петрі І існувала обов’язкова („указна”) програма, відповідно до якої дворяни повинні були здобути науково-технічні знання, то за царювання Катерини ІІ у відповідних школах навчалися лише діти мало заможних дворян. Знатні навчались світським манерам, насолоджувались театром та іншими видами мистецтва. Тому посилюється прагнення до нової західної освіти. В зв’язку з цим центр греко-латинської освіти Слов’яно-греко-латинська академія остаточно втрачає своє значення і стає виключно духовним навчальним закладом. Її місце і роль приймають на себе нові заклади – університети (Московський та Петербурзький академічний). Але зміст освіти в цих закладах залишав бажати кращого. За свідоцтвом М.Ломоносова, у Петербурзькій академії „нічого подібного до університетської освіти не було”. Професори за часів Катерини не читали лекції, студентів як рекрутів набирали з інших закладів, а вони були не завжди готові сприймати лекції професорів. Таке становище було і в Московському університеті: при відкритті (1755 р.) в ньому нараховувалось 100 студентів, а через 30 років – лише 8, заняття проводили лише 100 днів на рік.

Більш популярними були приватні заклади для дворян (школи іноземних мов, пансіони). В них використовували програму навчання державних шкіл.

Елітне дворянство виховувало дітей удома. Спочатку вихователями були німці, потім французи. Перші гувернери виявили здебільшого неосвіченість, низьку культуру.

У наказі 1755 р. підкреслювалось: „Ті, хто не знайшов добрих вчителів, наймали людей, які все життя у себе в країні були лакеями, перукарями, конюхами тощо”.

Значні успіхи належали військовим навчальним закладам – сухопутному та морському кадетським корпусам (наприкінці XVIII ст. їх налічувалось 5).

У 1760-х рр. було запропоновано декілька проектів реформування шкільної освіти. Професор Московського університету Ф.Дільтей склав план закладів початкових училищ, гімназій, університетів і закладів для підготовки вихователів дворянських дітей із представників кріпосного стану (школи дядьків). Він пропонував відкрити 2 школи дядьків (Москва, Петербург), понад 20 тривіальних училищ для дворян та вільних станів, в яких би готували до вступу у гімназії, 9 чотирьохрічних гімназій для дворян та різночинців, 2 нових університети.

У проекті Комісії з навчальної реформи передбачалось створення казенних навчальних закладів для дітей з 5-6 років до 18 років, різних верств населення (крім кріпаків). Пропонувалося 4 типи гімназій: загальноосвітні, громадянські, військові, купецькі. Запровадилось обов’язкове початкове навчання для хлопчиків.

Декілька проектів склала Приватна Комісія про училища: 1) про початкові сільські училища, 2) про початкові міські училища, 3) про середні училища, 4) про училища для іновірців. Пропонувалось будувати школи за рахунок коштів парафіян, учителів для сільських закладів набирати із місцевих священиків. Школи призначались для хлопчиків, але за бажанням батьків було можливим навчання дівчат. Училища для інших конфесій призначались для населення східних окраїн, де вчителями працювали представники відповідних конфесій, навчання проводилось рідною мовою.

Але практично всі проекти 1760-х рр. про громадську систему освіти. Державну підтримку міських та сільських шкіл залишились нездійсненими за браком коштів. Інтерес уряду до шкільної реформи зменшився у зв’язку з селянськими повстаннями, військовими подіями 1768-1774рр Лише у 1780-х рр. питання шкільної реформи знову стали актуальними.

У 1782 р Катерина ІІ призначила Комісію по створенню народних училищ. Комісія запропонувала план відкриття початкових, середніх та вищих навчальних закладів, який було покладено в основу Статуту народних училищ Російської імперії (1786 р.). У розробці документів активну участь взяв сербсько-хорватський мислитель та педагог Федір Іванович Янкович де Мирієво (1741-1814).

9.5.5. Шкільний „Статут” 1786 р. Нововведення в шкільництві Ф.І.Янковича. 1786р. було затверджено „Статут”, який проголошував виховання як єдиний засіб громадської благо чинності. У ньому стверджувалось, що виховання слід починати змалку, щоб „насіння корисних знань у юність зростали, а у період змужніння суспільству користь приносили”.

Згідно „Статуту” наприкінці XVIII ст. у Росії було створено регулярну державну систему народної освіти. В містах відкривались малі та головні народні училища. Це були безкоштовні школи змішаного типу для дівчат і хлопчиків поза контролем церкви. В них могли навчатися середні верстви міського населення. Малі училища повинні були готувати грамотних людей, які вміють добре писати і рахувати, знайомі з основами православ’я і правилами поведінки. Головні училища повинні були давати більш широку підготовку. Строки навчання у малих училищах – 2 роки, у головних – 5 років.

Перше головне народне училище було відкрито в Петербурзі ще в 1783 році, а вже з 1784 року тут почалась підготовка вчителів: 25 вихованців готувалась для викладання граматики, історії, географії, природознавства. Так поступово утворилась перша учительська семінарія, яка проіснувала 18 років і підготувала до 400 народних учителів.

Складене й видане Ф.І.Янковичем „Керівництво для вчителів першого й другого класу народних училищ” вказувало на такі способи правильного викладання: „спільна настанова”, „спільне читання”, „зображення початковими літерами”, „таблиці”, „запитання”.

„Статут” 1786 р. затвердив класно-урочну систему. Учитель був зобов’язаний працювати з цілим класом одночасно. Після викладання матеріалу пропонувалось проводити опитування. Встановлювалися певні правила для учнів: хто хотів відповідати, повинен був підняти ліву руку. У школі також впроваджувались розклад уроків, класна дошка, крейда, журнали успіхів та відвідувань, встановлено строки навчання за роками, початок та кінець занять.

Учителеві пропонувалось підходити до кожного учня індивідуально, враховувати його гарну чи погану пам'ять, кмітливість, здатність до набуття навичок, враховувати риси характеру. З цієї метою радилась складати у спеціальному зошиті чи відомості характеристики на учнів.

Засобами педагогічного впливу на учнів пропонувались умовляння, попередження, загрози, покарання, проте у вигляді заборони для них приємних речей чи дозвілля. Суворо заборонялись будь-які фізичні покарання або покарання, що ображали учня, назвою „віслячі вуха”, „тварина”, „віслюк” та інші. Найголовніше,…щоб учителі подавали учням своєю власного поведінкою і вчинками приклади доброчинності, дружелюбства, ввічливості та старанності.

Реформа, яка здійснювалась відповідно статуту 1786 р., стала важливим етапом у розвитку освіти. Швидко зростала кількість народних училищ (повітряно з 1782 р., коли налічувалось 8 училищ, до кінця XVIII ст. їх стало 288). Училища відвідувало понад 22 тис. учнів, що складало третю частину від загальної кількості учнів у 550 навчальних закладах Росії.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. з’явилась будівля шкільної системи, верхівкою якої були університети, верхніми поверхами – заклади підвищеної освіти (кадетські корпуси, виховні будинки, Смольний інститут тощо), нижнім поверхам пропонувались народні училища.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризувати зміни у педагогічній думці другої половини XVIII ст. та їх причини.

2. Обґрунтувати сутність реформ І.І.Бецького.

3. Перелічити, педагогічні принципи в основі організації навчально-виховного процесу у Смольному інституті.

4. Назвати предмети, які складали зміст освіти шляхетних дівчат у Смольному інституті.

5. Які нововведення у вітчизняне шкільництво ініціював Ф.І.Янкович?

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Визначити позитивні тенденції в організації мережі шкіл у другій половині XVIII ст.

2. Розробити пропозиції інтегрування кращих традицій навчальних закладів другої половини XVIII ст. у сучасну шкільну практику.

Література

1. Антология педагогической мысли России XVIII в. –М.: Педагогика, 1985.

2. Джуринский А.Н. История А.Н. История образования и педагогической мысли. М.: – 2003. – 400 с.

3. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в.: Учебное пособие для педагогических учебных заведений (Под редакцией А.И.Пискунова.) – 2-е изд., испр. и допол. – М.: ТЦ «Сфера». – 2001. – 512.

4. Латышина Д.И. История педагогики: Учебн. пособие. – М.: Гайдарики. – 2002. –С.363 – 398.

5. Медынский Е.Н. История русской педагогики с древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции: Учебное пособие для студ. пед. вузов.– 2-е изд., испр., доп.– М.: Учпедгиз, 1938.– 512 с.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.215.231 (0.021 с.)