Катерина II і «добре регульована держава»

 

Петро І заклав підвалини модерної регульованої держави, але побудувала її Катерина II. За її правління були реорганізовані російська адміністрація та ціле суспільство, внаслідок чого українська автономія була ліквідована. Катерина проводила свої реформи за певними філософськими принципами, які слід дослідити для розуміння мотивів реформ.

Чимало написано про підтримку Катериною «просвітницьких ідей» та її роль як «освіченого деспота». Без сумніву, вона читала твори найвизначніших філософів, листувалася з ними і навіть опікувалася ними. Деякі історики XIX ст., розчаровані неспроможністю Катерини скасувати кріпацтво, твердили, що діяльність Катерини з цього питання здебільшого була саморекламою, приманкою, розрахованою на іноземну і частково домашню опінію. Приватно, особливо в останній період свого правління, Катерина глузувала з непрактичності філософів. Але неправильним буде припущення, що всі її теоретичні зацікавлення були удаваними або простим інтелектуальним самолюбуванням, що мали на меті потішити її марнолюбство. За її часів теорії «просвітницького правління» стали настільки популярними при дворі, що перетворилися у теоретичне підґрунтя діяльності Катерини ².

 

 

¹ Васильчиков А. Семейство Розумовских.— Т. 1.— С. 310 — 318; Нечипоренко П. Умови робітничої праці на батуринських та глухівських «національних строєніях» // Історично-географічний збірник.— Вип. 1.— 1927.— С. 121 — 134; Черкаський І. «Судові реформи гетьмана Гр. К.Г.Розумовського» // Ювілейний збірник... Багалія.— Т. 1.— С. 770-772.

² З приводу того, чи правління Катерини справді було «просвітницьким», точилися тривалі дебати. О. Лаппо-Данилевський підкреслював, що, попри лібералізм та риторику Катерини, кріпацтво розповсюдилося на Україну та інші території (див. його: The Serf Question in an Agę of Enlightment // Catherine the Great: A Profile / Marc Raeff, ed.— New York, 1972.— P. 267 — 289; перше вид. рос. мовою: Лаппо-Данилевский А. Екатерина II и крестьянский вопрос в прошлом и настоящем / Под ред. А.К.Дживелегова и др.— М., 1911.— T. L— C. 163—190. Ліберальний емігрантський історик О. Кізеветтер показує, як Катерина продовжувала політику своїх попередників і заперечує будь-який вплив просвітництва на її політику (див.: Kizevetter A. The Legislator in Her Debut // Catherine the Great: A Profile.— P. 246 — 266; видання рос. мовою: Первое пятилетие правлення Катерины II // Исторические силуэты — Люди и события.— Берлин, 1931.— С. 29 — 54). П. Іванов намагається довести, що просвітницька риторика з боку Катерини була чистою демагогією: Иванов П. K вопросу о «Просвещенном Абсолютизме» в России 60-х гг. XVIII в. // Вопросы истории.— 1950.— №5.— С. 85 — 99. З іншого боку, Павло Мілюков, визнаючи поверхове сприйняття Катериною просвітницьких ідей й обмежені можливості для їх реалізації в тодішньому відсталому російському суспільстві, водночас переконливо доводить, що концепції Просвітництва мали на політику цілком реальний вплив. Див. його: Education Reforms.— P. 93—112; Voices of the Land and the Autocrat.— P. 113 —155. // Catherine the Great: A Profile; оригінальна публ.: Милюков П. Очерки по истории русской культуры. В 3 т.— Париж, 1931.— Т. 2.— Ч. 2.— С. 750 — 765; Т. 3.— С. 293 — 328. Сучасні історики, які користуються більш вузькою дефініцією просвітницького деспотизму і визнають відсталість російського суспільства та сильну роль традиційної політики, і зараз розходяться у поглядах щодо програми й методів, які вживала Катерина для втілення в життя окремих рис традиційної політики просвітницького деспотизму. Див.: Дружинин Н.М. Просвещенный абсолютизм в России. // Абсолютизм в России.— М., 1964.— С. 428 — 459; Федосов И.А. ІІросвещенный абсолютизм в России // Вопросы истории.— 1970.— № 9.— С. 34 — 55; Raeff M. In the Imperiał Manner // Catherine the Great: A Profile. — P. 197-246; Raeff M. The Enlightenment in Russia and Russian Thought in the Enlightenment // The Eighteenth Century in Russia / J.G.Garrard, ed.— London, 1972.— P. 25 — 47; Papmehl KA. Freedom of Expression in Eighteenth-Century Russia.— The Hague, 1971; Griffiths D.M. Catherine II: The Republican Empress // Jahrbiicher fur Geschichte Osteuropas.— Bd. 21.— 1973.— № 3.— C. 323 — 344. Провідний спеціаліст з катерининської Росії І. де Мадар’яга трактує прив’язаність Катерини до ідей Просвітництва дуже серйозно. Див. її: Catherine and the Philosophes // Russia and the West / A.G.Gross, ed.— Newtonville, MA, 1983.— P. 30 — 52; Catherine II and Montesąuieu: Between Prince M.M.Shcherbatov and Denis Diderot // L’età dei lumi. Napoli, 1985.— P. 610 — 650; розд. X її ж кн.: Russia in the Agę of Catherine the Great.— New Haven, 1981.

 

 

Схильність Катерини до просвітницьких теорій управління походила з трьох джерел. По-перше, її батько, а також оточення з дрібних німецьких князів, де вона виховувалася, дали Катерині можливість практично ознайомитися з концепціями регульованої або добре впорядкованої держави. По-друге, вона сама читала дуже багато праць як німецьких, так і французьких мислителів і ознайомилася з ідеями Просвітництва з першоджерел. По-третє, набутий при російському дворі досвід розвинув її мислення. Потреба більш раціональної системи управління визнавалася ще з часів Петра І, і, з певними модифікаціями й змінами, ця мета залишалася актуальною впродовж XVIII ст. Навіть якщо самі царі мало що знали про найновішу теоретичну літературу з цього питання, то з нею дуже часто були добре обізнані члени різних політичних угруповань. У часи Єлизавети ідеї камералізму, добре впорядкованої поліцейської держави та раннього французького й німецького Просвітництва глибоко вкорінилися у російських придворних колах ¹.

 

 

¹ Найцінніший виклад і аналітичне дослідження розвитку цих ідей та втілення їх в життя належать Маркові Раєву: Raeff M. The Well-Ordered Police State.— Princeton, 1981. В одному із розділів свого історико-філософського есе Раєв розглядає застосування цих ідей в Росії. Конкретні приклади застосування камералістських ідей наводить Роберт Е. Джоунз: Jones Robert Е. Provincial Development in Russia: Catherine II and Jacob Sievers.— New Brunswick, 1984. Поступове проникнення цих ідей в Росію описується в наступних працях: Raeff M. Les Slaves, les Allemands et les «Lumieres» // Canadian Slavic Studies.— Vol. L— Winter, 1967,— № 4.— P. 521 — 551; The Enlightenment in Russia and Russian Thought in the Enlightenment.— P. 25 — 47; Riasanovsky N. A Parting of the Ways: Government and the Educated Public in Russia, 1801 — 1855.— Oxford, 1976.— P. 1 — 51. Придворні Єлизавети — граф І.Шувалов, граф М.П.Бестужев-Рюмін та граф М.Л.Воронцов були добре обізнані з досягненнями західної філософської думки (див.: Papmehl K. Freedom of Expression.— P. 14 — 15). Про моральні імперативи реформістських ідей див.: Gleason W. Morał Idealists, Bureaucracy, and Catherine the Great.— New Brunswick, N.J., 1981.

 

 

Катерина сама говорила про те, що вона свого часу сприйняла республіканські ідеали свого батька ¹. Цим вона хотіла продемонструвати своє бажання служити загальному добру, або — res publica. Малося на увазі, що вона має почуття обов’язку стосовно своєї країни та її громадян, що поєднувалося з її концепцією абсолютизму. Катерина вірила в те, що її обов’язком було спрямовування дій громадян для досягнення найвищого добра ². У цьому вона була солідарна з німецькими теоретиками XVII—XVIII ст. Катерина навіть сама висловлювалася на користь «поліцейської», або скоріше «добре впорядкованої», держави ³. Такий чисто німецький світогляд, що поєднував обов’язок, абсолютизм і регулювання, засвоєний Катериною ще у Штеттіні, Цербсті й Берліні, був головним принципом її правління Російською імперією.

Поряд з концепцією про добре впорядковану поліцейську державу Катерина поділяла також окремі елементи французького та західноєвропейського Просвітництва. Особливий вплив у справах правління на неї мав Монтеск’є, з праць якого вона виписувала цілі частини, включаючи їх у свій «Наказ» ⁴.

 

 

¹ The Memoirs of Catherine the Great / Transl. by Katherine Anthony.— New York, 1927.— P. 215-226.

² Про погляди Катерини на форму і функції уряду див. статті 9 — 14 її «Наказа», опубл.: Documents of Catherine the Great / W.F.Reddaway, ed.— Cambridge, 1931.— P. 216-217.

³ Griffiths O. Catherine II.— P. 331 — 332. Вплив, який камералізм і концепції регульованої держави мали на Катерину, обговорюють: Donnert E. Politische Ideologie der russischen Gesellschaft zu Beginn der Regierungszeit Katharinas II.— Berlin, 1976.— S. 32 — 38; Petschauer P. The Education and Development of an Enlightened Absolutist: The Youth of Catherine the Great, 1729-1762 / Ph.D. diss., New York University, 1969.— P. 395-420; і, звичайно: Raeff M. The Well-Ordered Police State.— P. 221 — 250; Jones R. Provincial Development in Russia.— P. 7 — 23.

⁴ Ф.Тарановський свого часу стверджував, що Катерина, захоплюючись Монтеск’є, навмисне перекрутила його ідеї. Див. його: Тарановский Ф. Политическая доктрина в Наказе императрицы Екатерины II // Сб. статей по истории права, посвященных Владимирскому-Буданову.— Киев, 1904.— С. 44 — 86. Тезу Тарановського заперечує де Мадар’яга: Madariaga І. de. Catherine II and Montesquieu.— P. 612—632. Вона переконливо доводить, що Катерина справді дуже серйозно сприймала Монтеск’є і намагалася застосувати його політичні теорії в Росії. Де Мадар’яга вважає, що Монтеск’є та французьке Просвітництво мали на Катерину набагато більший вплив, ніж німецький камералізм, чим заперечує тезу Раєва. Тут не стільки важливо розсудити обох авторів, скільки показати вплив інтелектуального клімату на питання про існування автономних районів.

 

 

Вона також читала й листувалася з Вольтером, Гріммом, Дідро, д’Алямбером, Мерсьє де ля Рів’єром та іншими. Якщо ці мислителі і впливали якимось чином на законотворчість Катерини, то рівень того впливу навряд чи можна визначити ¹. Хоч як би там було, постійні контакти з цими філософами створили своєрідну інтелектуальну атмосферу, яка, застосована до політики, сприяла програмі «просвітницького правління».

Загальний політичний світогляд Катерини — але не суцільна програма реформ — сформувався вже тоді, коли вона посіла престол, що знайшло своє відображення в її перших законах. Плануючи урядову реформу, Катерина насамперед вивчила різні програми заміни провінційної військової адміністрації професійною бюрократією, скорочення кількості адміністративних одиниць й залучення місцевої знаті до участі у провінційному уряді ². 15 грудня 1763 р. вона видала штатний розклад, що подвоював число чиновників, створював нові посади та систему оплати їхньої праці ³. Її наказ від 21 квітня 1764 р., розісланий генерал-губернаторам, уточнював функції провінційної адміністрації і рекомендував запровадження різних «просвітницьких програм», які кожний генерал-губернатор як її особистий представник мав втілювати в життя у своїй провінції ⁴.

 

 

¹ Хоча на сьогодні існує дуже багато праць про листування Катерини з різними західними мислителями, все ще бракує фундаментального дослідження про їх вплив на соціально-політичну думку Катерини та її політику. Напевне, для того, щоб зробити таке дослідження, слід глибше вивчити вплив на Катерину окремих мислителів. Приклад такого дослідження див.: Raeff M. The Empress and the Vinerian Professor: Catherine II’s Project of Govemment Reforms and Blackstone’s Commentaries // Oxford Slavonic Papers, n. s.— Voł. 7.— 1974.— P. 18 — 41; Madariaga I. de. Catherine and the Philosophes.— P. 30 — 52; Madariaga I. de. Catherine II and Montesquieu: Between Prince M.M.Shcherbatov and Denis Diderot.— P. 610 — 650.

² Jones R.E. Catherine II and the Provincial Reform of 1775: A Question of Motivation // Canadian Slavic Studies. — № 3. (Fali 1970) — P. 499-500; Готъе Ю.У. История областного управлення в России от Петра І до Екатерины II. В 2 т.— М., 1913.— С. 166.

³ ПСЗ.— Т. 16.— № 11, 989.— 15 декабря 1763 г.— С. 462-468; Jones R.E. Catherine II and the Provincial Reform.— P. 500; Hassel J.E. The Vicissitudes of Russian Admimstrative Reform, 1762 — 1801 / Ph. D. diss.— Cornell University, 1967.— P. 35-36.

4 ПСЗ.— T. 16.— № 12, 137. — 21 апреля 1764 г.— C. 716-720.

 

 

Зміцнення засад просвітницького правління добре впорядкованої держави та суспільства тривало впродовж усього правління Катерини. Спочатку вона діяла дуже обережно і повільно. Коли пугачовський бунт продемонстрував усю неефективність системи імперського правління, зокрема, на провінційному рівні, Катерина прискорила свою програму реформ, видавши Статут для провінцій (1775), що різко збільшив кількість чиновників місцевого уряду, розширив їхні функції і водночас примусив виборних представників від основних прошарків суспільства взяти на себе частину державних функцій. Цілий ряд законів регулював, або принаймні наглядав, за самоврядуванням знаті й міщан. Ці заходи супроводжувалися поліцейськими постановами, що регулювали усі аспекти міського життя ¹.

На початку царювання Катерини адміністративна реформа тісно пов’язувалася із запровадженням дії закону. Катерина підкреслювала, що «законы основанія держави составляющіе, предполагають малые протоки, сирЂчь правительства, чрезъ которые изливается власть государева» і що «равенство всЂхъ гражданъ состоитъ въ томъ, чтобы всЂ подвержены были тЂмъ же законам» ². Цариця прагнула створити новий уніфікований кодекс законів, який би не тільки запроваджував більш раціональну й гуманну судову процедуру, але й визначав би компетенцію кожного урядового організму. Пізніше вона скликала Законодавчу комісію, що повинна була створити такі «фундаментальні закони» та визначити напрям адміністративної реформи.

Адміністративні органи імперії відповідали також за експлуатацію природних ресурсів. Прагнучи ліквідувати економічні бар’єри, стимулювати розвиток торгівлі та сільського господарства і збільшити прибутки держави, уряд розпочав виконання цілого ряду програм, окремі з яких були запозичені з практики інших «освічених монархів». Щоб запобігти майновим суперечкам і якнайкраще використати ресурси країни, уряд виступив ініціатором нової політики в сфері хліборобства, заохочуючи впровадження нових технічних культур і кращих сільськогосподарських методів, колонізацію нових земель, імміграцію з-за кордону та повернення емігрантів, що проживали поза межами імперії. Секуляризація церковних земель принесла державі додатковий прибуток і водночас зробила церкву економічно залежною від держави ³.

 

 

¹ Роль політичного регулювання в урядовій системі Катерини обговорюють: Grifflths O. Catherine II. — P. 331 -332; Raeff M. The Well-Ordered Police State.— P. 140-244. Детальне дослідження поліцейської структури зробив Ле Донн. Див.: Le Donne J. Ruling Russia.— Princeton, 1984.— P. 83—141.

² Сочиненія Императрицы Екатерины II.— T. 1.— Издание Смирдина А. СПб., 1849.— C. 217, 219.

³ Перші політичні кроки Катерини підсумовує В.А.Більбасов: Бильбасов Б.А. История Екатерины Второй.— Т. 1, 2, 12.— Берлин, 1900; Соловьев С.— Т. 13, 14; Kizevetter A. The Legislator in Her Debut // Catherine the Great: A Profile.— P. 247 — 266; Madariaga I. de. Russia in the Age of Catherine the Great.— P. 19 — 75.

 

 

В цілому ці заходи мали на меті мобілізувати людський та економічний потенціал імперії, а відтак збільшити багатство та могутність держави, одночасно поліпшивши добробут народу.

В основі програм Катерини лежала мета унітарної держави. Оскільки діяльність уряду мала базуватися на засадах розуму, або універсальних принципах, його закони та інститути повинні були однаково добре служити для всіх суб’єктів імперії, незалежно від того, де вони жили — у Москві, Сибіру або Гетьманщині. Національним особливостям — хоча вони й визнавалися — не надавалося значення; вважалося, що вони просто відображають різницю у рівнях розвитку. Катерина вірила в те, що з адміністративною інтеграцією та більш однорідним розвитком регіональні відмінності зникнуть. Кінцевою метою була, за визначенням Марка Раєва, «інституціональна русифікація» — інтеграція, що «мала привести до однорідності: передусім — адміністративно-економічної, потім — інституціонально-соціальної і, нарешті,— культурної» ¹. Прагнучи такої однорідності, Катерина, як її молодший сучасник Иосиф II в Австрії, використовувала новий раціональний лад як зброю у боротьбі проти давніх «феодальних» привілеїв окремих історичних регіонів. Для Катерини останні були допотопними реліктами, що тільки перешкоджали її головній меті — створенню унітарної, добре регульованої держави.