Принципи соціально-педагогічної діяльності.

Оскільки соціально-педагогічна діяльність тісно взаємопов'язана з різними соціальними інститутами виховання та галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків та відносин в соціальній сфері. Тому її принципи представляють собою певну систему до складу якої можна віднести:

• соціально-політичні;

• психолого-педагогічні;

• організаційні;

• специфічні принципи соціально-педагогічної діяльності.

В соціально-політичних принципах містяться основні вимоги, що обумовлюють залежність змісту соціально-педагогічної діяльності від соціальної політики держави стосовно дітей та молоді.

До них в першу чергу належить принцип законності та прав людини, основне призначення якого полягає в забезпеченні державою та відповідними соціальними інститутами реалізації положень документів стосовно прав людини, ратифікованих нашою державою.

Принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального виховання.

Принцип зв'язку змісту і форми соціально-педагогічної діяльності з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соціальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки, обумовлену соціально-економічними, соціально-політичними та соціально-культурними умовами макро та мікросередовища об'єкта соціально-педагогічної діяльності.

Психолого-педагогічні принципи підкреслюють пріоритети особистості в соціальне — педагогічній діяльності. Одним з провідних в цій групі є принцип сприяння самореалізацїі дітей та молоді у всіх сферах їх життєдіяльності. Він забезпечує здійснення соціального виховання як створення умов для саморозвитку особистості в трьох автономних і в той же час взаємопов'язаних сферах: освіті, організації соціального досвіду через участь особистості в діяльності позашкільних закладів громадських організацій формованих та неформальних групах; індивідуальній допомозі.

Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об'єктів соціальне — педагогічної діяльності базується на відповідних принципах класичної педагогіки. Його сутність в соціальне-педагогічній діяльності полягає в тому, що життєві проблеми, потреби клієнта потрібно віддеференціювувати до певної групи подібних явищ.. Вихователь повинен знати людину в родині, у суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю».

Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що соціальний педагог повинен цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість, почуття, волю, вчинки людей. Не можна залишати вирішення проблеми на півдорозі, не довівши справу до кінця, оскільки в такому випадку межа соціальної роботи не може бути реалізована повністю.

З попереднім тісно пов'язаний принцип системності. Соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний певний планомірний процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних професійних завдань.. Цей принцип заперечує епізодичність, фрагментальність, хаотичність під час роботи щодо вирішення індивідуально — групових та суспільних проблем.

Ефективність соціально педагогічної діяльності значною мірою обумовлена особливостями реалізації організаційних принципів. Серед цієї групи варто відзначити такі: принцип компетентності кадрів перш за все підкреслює обов'язковість професійної підготовки спеціалістів, це забезпечує знання психології, соціальної педагогіки, соціології, менеджменту та інших дисциплін, що виступають підґрунтям фахової обізнаності соціального педагога. Ці знання дозволяють правильно діяти в конкретній ситуації, обираючи відповідні оптимальні технології. На практиці цей принцип диктує систематичне навчання та перепідготовку кадрів у всіх ланках соціальне — педагогічної діяльності.

Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціальне — педагогічних проблем. Він спрямований на їх комплексне розв'язання, передбачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнення позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей - - інвалідів вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для молоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може набувати за умови скоординованості планів реабілітації дітей — інвалідів, що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдання, які потребують подальшого рішення.

З розглянутим вище тісно пов'язаний принцип контролю та перевірки виконання. Він забезпечує реалізацію гарантованих державою заходів щодо соціального захисту різних груп населення. Реалізація цього принципу вимагає контролю, його регулярності, об'єктивності, формування практичних рекомендацій по усуненню недоліків.

Специфічні принципи в першу чергу визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об'єктам соціальне-педагогічної діяльності.

Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціально-педагогічній діяльності. Його витоки можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення церкви про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, благодійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каменем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки людини. Сьогодні принцип гуманізму передбачає визнання людини найвищою цінністю. Він має на меті здійснення соціальне — педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особистості клієнта з усім його позитивом та негативом.

Принцип незалежності означає що об'єктами соціально-педагогічної діяльності є всі, хто потребує допомоги та підтримки виключаючи, дискримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національними, віковими особливостями.

Принцип клієнтоцентризму визнає пріоритет прав клієнта в усіх випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших людей. В межах цього принципу слід розглядати суверенність та автономність клієнта таким чином, що він має право приймати чи не приймати допомогу соціального педагога, обирати певний вид допомоги чи один з варіантів плану вирішення проблеми, запропонованих йому спеціалістом. Діяльність соціального педагога з клієнтом спрямована в першу чергу на захист інтересів та залучення всіх можливих компонентів соціально-педагогічних технологій для подолання певних труднощів останнього.

Принцип опори на потенційні можливості людини підкреслює активну роль клієнта у вирішенні власних проблем. Очевидно, що в даному випадку мова йде про осіб що є дієздатними з точки зору їх інтелектуальних, психічних та фізичних ресурсів. Головним завданням соціально-педагогічної діяльності якраз і є те, що необхідно навчити особистість самостійно знаходити вихід із склад­них життєвих ситуацій та приймати адекватне рішення.

Принцип конфіденційності означає, що в процесі професійної діяльності соціальному педагогу стає відомо різноманітна інформація, довірена йому клієнтом. Це можуть бути відомості про хворобу, негативні звички, психічний стан, сімейні проблеми, окремі прояви девіантної поведінки тощо, її розголошення близьким, колегам, іншим особам можливе лише зі згоди останнього. Ця інформація може бути використана соціальним педагогом з професійною метою в інтересах клієнта. Проте в окремих випадках, коли в ній є повідомлення про загрозу життю та здоров'ю інших людей, особливо дітей, соціальний педагог може інформувати представників окремих державних органів.

Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не симпатизує. Проте йому необхідно бути коректним і терплячим по відношенню до їх поведінки, особливостей спілкування, ціннісних орієнтацій. Ніхто не може осуджувати життєдіяльність іншої людини до тих пір, доки вона не буде нести загрозу для оточуючих. Тому соціальний педагог має працювати з усіма тими, хто потребує і звертається за допомогою, не сортуючи їх на «добрих-поганих», «зручних-не-зручних», «податливих-безнадійних».

Принцип максимізації соціальних ресурсів виходить з того, що кожна держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної політики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому, що оптимально використати ці ресурси на ефективне вирішення соціальних проблем. Поряд з цим необхідно докладати зусиль на залучення додаткових коштів від неурядових, громадських, благодійних, виробничих організацій з метою вдосконалення та урізноманітнення різних видів соціального обслуговування дітей та молоді.

Дотримання розглянутих принципів соціально-педагогічній діяльності є однією з базових умов професіоналізму в практичній роботі соціального педагога.

16. Комунікативна функція діяльності соціального педагога забез­печує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога.

Рівень успішного контактування та володіння технологіями переконання та навіювання прямопропорційні успіху соціально-педагогічної діяльності.

Спеціаліст повинен знати:

1. Загальні положення теорії спілкування.

2. Характерологічні ознаки видів та типів спілкування.

3. Функції спілкування.

4. Основні правила та норми спілкування.

5. Провідні положення конфліктології.

6. Сутність та особливості спілкування з різними соціальними групами.

7. Етичні засади спілкування соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Здійснювати комунікативну презентацію.

2. Добирати адекватні прийоми комунікативного впливу.

3. Виступати каталізатором спілкування.

4. Попереджувати та долати конфліктні ситуації.

5. Добирати оптимальні засоби та прийоми спілкування.

17. Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуру ванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними інститутами та представниками споріднених професій.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади організаторської діяльності соціального пе­дагога.

2. Особливості соціального менеджменту.

3. Основні функції організатора соціально-педагогічної діяльності.

4. Особливості планування соціально-педагогічної діяльності.

5. Функції та способи координації контролю і діяльності соціального педагога.

6. Особливості організації та управління різними соціальними групами і в різних соціумах.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Визначати пріоритетні напрями діяльності.

2. Правильно розподіляти функціональні обов'язки учасників соціалізуючого процесу.

3. Планувати основні етапи майбутньої діяльності.

4. Координувати та коригувати діяльність учасників соціально-виховного процесу.

5. Налагоджувати співпрацю і партнерство з різними соціально виховними структурами.

18. Прогностична функція в соціально-педагогічній діяльності виконує змістовно-цільові (стратегічні) та організаційно методичні (тактичні) завдання. В першу чергу це передбачення результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності. З іншого— це ідеальне «програвання варіантів» різноманітних технологій соціально-педагогічної діяльності та вибір серед них тих, що зможуть забезпечити максимальну результативність за розумних витрат зусиль і часу.

Спеціаліст повинен знати:

1. Роль та місце прогнозування в діяльності соціального педагога.

2. Види прогнозування.

3. Принципи прогнозування.

4. Зміст прогностичної діяльності соціального педагога,

5. Особливості прогнозування різних напрямків та об'єктів діяльності соціального педагога

Спеціаліст повинен уміти:

1. Дотримуватися принципів наступності, систематичності та достовірності при створенні низки прогнозів.

2. Доцільно оперувати різновидами прогнозування.

3. Будувати адекватний прогноз у відповідності з конкретною
соціально-педагогічною ситуацією.

4. Прогнозувати особливості соціалізації особистості.

5. Врахувати специфіку різних соціальних груп у процесі створення прогнозу професійної діяльності.

19. Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей і молоді на основі державних та міждержавних документів, метою забезпечення для неповнолітніх та молоді гарантованих їм прав та умов життєдіяльності.

Спеціаліст повинен знати:

1. Основні права підлітків та молоді закріплені в міждержавних документах.

2. Зміст діяльності основних соціальних інститутів, що реалізують охоронно-захисну функцію особистості.

3. Зміст та повноваження діяльності соціального педагога стосовно захисту прав клієнта.

4. Обов'язки сім'ї, школи, позанавчальних закладів стосовно розвитку особистості.

5. Основи української правової системи та законодавства.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Володіти механізмами правового захисту дитини в різних соціальних інститутах.

2. Використовувати комплекс правових норм для захисту прав дітей та молоді.

3. Застосовувати заходи державного примусу щодо осіб, які допускають протиправні дії стосовно об'єктів соціальної роботи.

4. Створювати умови для підтримки віри клієнта в можливість досягнення позитивних результатів.

5. Інформувати представників різних груп про їх права та соціальні гарантії.

19. Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дає змогу адекватно вирішувати соціально-педа­гогічні завдання.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади психолого-педагогічної діагностики.

2. Особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної діяльності.

3. Методологію та методи соціально-педагогічної діагностики.

4. Принципи діагностичної діяльності.

5. Напрями психолого-педагогічної діагностики.

6. Вимоги до діяльності соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Визначати пріоритетні напрями та об'єкти психолого-педагогічної діагностики.

2. Добирати оптимальний діагностичний інструментарій.

3. Розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як окремої особистості, так і мікрогруп.

4. Аналізувати та узагальнювати результати діагностичної роботи.

5. Використовувати результати діагностування в проектах професійної діяльності.

20. Попереджувально-профілактична функція має на меті в перш чергу виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних груп та окре­мих осіб, забезпечення умов для формування соціальне позитивної спрямованості особистості.

Спеціаліст повинен знати:

1. Причини та форми прояву девіантної поведінки підлітків та молоді.

2. Зміст та форми соціально-профілактичної роботи.

3. Способи та прийоми навіювання й переконання.

4. Наслідки впливу шкідливих звичок та асоціальних форм поведінки на здоров'я та життєдіяльність особистості.

5. Основи здорового типу життя.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Володіти психо-корекційними прийомами впливу на особистість.

2. Організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи.

3. Організувати соціально-позитивну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних закладах, клубах, секціях, гуртках тощо.

4. Пропагувати здоровий спосіб життя.

5. Виявляти групи ризику серед підлітків та молоді.

6. Володіти способами та формами профілактичної роботи з різними соціальними групами.

21. Корекційно-реабілітаційна функція полягає в роботі по зміні та вдосконаленню особистих якостей клієнта, особливостей життєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади соціальної реабілітації.

2. Специфіку корекційно-реабілітаційної роботи з різними соціальними групами.

3. Види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи.

4. Вимоги до фахівця, що займається соціальною реабілітацією.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Надавати допомогу особам, що потребують соціальної реабілітації та адаптації.

2. Здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з різними соціальними групами.

3. Прогнозувати та планувати життєвий шлях об'єкта соціальної реабілітації.

4. Налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги.

22. Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади психолого-педагогічної терапії.

2. Проблематику соціально-терапевтичної роботи.

3. Особливості соціально-терапевтичної роботи.

4. Права і обов'язки фахівця з пспхолого-педагогічної терапії.

5. Рівні та форми соціально-терапевтичної допомоги.

6. Особливості надання соціально-терапевтичної допомоги різним групам клієнтів.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Здійснювати до медичну соціально-терапевтичну допомогу.

2. Доцільно застосовувати різноманітні форми психолого-педагогічної терапії.

3. Проводити консультативну соціально-терапевтичну допомогу.

4. Проводити як індивідуально, так і групові терапевтичні зустрічі.

5. Залучати працівників різних соціальних інституцій до надання допомоги особистості.

6. Надавати як очну, так і дистанційну психолого-педагогічну допомогу (робота на «Телефоні довіри»),