Найважливіші соціальні проблеми молоді

Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

За даними багатьох соціологічних досліджень, у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами Проведені опитування молоді Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60% юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половиниз них — незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання — більше третини. Але найбільше (62%) молодих громадян непокоять проблеми працевлаштування.

Проблема бідності молоді загострюється тим, що більше поло­вини юнаків та дівчат потерпають від нерегулярних виплат за­робітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми досить незначними доходами, постійно допомагаючи батькам чи іншим родичам матеріально. Водночас для значної частини населення країни очевидним є неза­конне швидке надзбагачення окремих її громадян, що підсилює незадоволення своїм матеріальним становищем.

Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчаються, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощас­тило лише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці В Україні за умов переходу економші до ринкових відносин з'явилося і набуває розмаху безробіття у всіх регіонах. Воно перш за все вражає мо­лодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації.

Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики, на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752 сім'ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім'ям удвічі молодь через низькі власні доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо).

39. Освіта молоді Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаю­чись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства, настанов у батьківській сім'ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім'ї, віддаленістю населених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемами сільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молоді, які мають слабке здоров'я. Вони до того ж ускладнюються, наприклад, через скорочення мережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість таких дітей в Україні зростає.

Студентська молодь.

Виокремлюючи студентські роки як специфічний період життя людини, слід звернути увагу на те, що студентство як соціальна група має свої спільні інтереси, традиції, світогляд, цілком певні спеціальні якості. Студентство характеризується особливим способом життя, умовами навчальної праці і побуту та своєрідною роллю у розвитку суспільних відносин.

Студентська молодь за своєю сутністю є найменш консервативним і найбільш прогресивним прошарком населення, тобто студентство стає своєрідним барометром суспільних відносин у державі, що дає змогу йому бути потенційним лідером у привнесенні в життєдіяльність суспільства нових демократичних ідей. Згідно з цим студенти покликані сприяти саморозвитку на позиціях лідерства з опорою на організаційну та управлінську діяльність, самовихованню з опорою на почуття відповідальності за свої вчинки, самоуправлінню з опорою на свої здібності, інтереси, бажання.

Відтак, чинниками студентського самоврядування, що сприяють соціалізації молоді у студентському середовищі, в: студентське самоврядування без меж, партнерство заради демократизації відносин, соціальний супровід студентської молоді. Крім того, основним підґрунтям соціалізаційних процесів мають бути три напрями руху студентського самоврядування: рух до саморозвитку, самовиховання і самоуправління. Розглянемо чинники, які, на нашу думку, впливають на соціалізаційні процеси в середовищі студентського самоврядування.

1. Студентське самоврядування без меж. Студентське самоврядування багатогранне і діє не тільки на рівні вищих навчальних закладів, нарівні держави в рамках Всеукраїнської студентської ради як координуючого органу серед студентських парламентів і рад, які виникали у різних університетах та інститутах по всій Україні. Воно охоплює різні сфери діяльності, сприяє зростанню соціальної активності, ініціативи, розвиває організаторські, управлінські та інші здібності, які необхідні в подальшій роботі, в якісно нових умовах переходу до ринкової економіки. У цих умовах незмірно зростає важливість саморозвитку у майбутніх спеціалістів нешаблонного мислення, ініціативності, вміння самостійно приймати рішення, впевнено їх відстоювати. Розширення меж студентського самоврядування сприяє самовихованню майбутніми спеціалістами соціальної відповідальності та підвищення рівня самостійності.

Отже, самоврядування — самостійна громадська діяльність студентів, основними завданнями якої в межах розглянутого чинника є:

— забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

— забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

— сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності студентів;

— сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;

— сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами.

2. Партнерство заради демократизації відносин. Модернізація вищої освіти у межах Болонського процесу, в якому студентство розглядається як партнер, демократизація суспільних відносин суттєво розширили студентське самоврядування, дали змогу молоді масово долучитися до управління справами і передусім взяти участь у роботі вчених рад університетів, інститутів, факультетів. Цей факт свідчить про перші кроки нашої демократії, яка сприяє наданню юнакам і дівчатам самостійності, підвищення їх відповідальності за якість навчання і виховання.

Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер. У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

Студентські організації через самоуправління реалізують свої права насамперед у сфері діяльності самих студентів: навчанні, підвищенні його якості та самоосвіти, науково-дослідницькій і культурно-освітній роботі, організації дозвілля, суспільно корисній праці, самоврядуванні у студентській групі й студентському гуртожитку, утвердженні у студентському середовищі здорового духовного і культурного способу життя та інше.

Отже, основними завданнями органів студентського самоврядування як провідників партнерства в:

— організація співробітництва з керівництвом вищих навчальних закладів на демократичних засадах;

— організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

— вибір Європейської практики соціалізації студентської молоді як провідного агента Болонських ініціатив;

— участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

3. Соціальний супровід студентської молоді. Майбутній спеціаліст, прийшовши на виробництво, у сферу науки, культури чи обслуговування, має бути соціально грамотним, активним, ініціативним, впроваджувати і підтримувати демократичні норми управління, керівництва та спілкування. Без цих навичок спеціалістам неможливо забезпечувати Необхідність перехід до соціальної стабільності у суспільстві, а здобуття їх можливе у процесі соціально корисної діяльності. Особливої уваги заслуговують, наприклад, такі формування, в яких студенти можуть отримати необхідний досвід життєдіяльності. Це консультативні служби для категорій клієнтів, які беруть шлюб і потребують певної підготовки до сімейного життя; молодіжні біржі праці та агентства зайнятості, що займаються працевлаштуванням; служби юридичного консультування, що вирішують проблеми інформаційного забезпечення молоді нормативно-правовою базою тощо.

Отже, основними завданнями студентського самоврядування як провідного агента соціальних ініціатив є:

— сприяння діяльності районній, міській та обласній соціальній службі для молоді;

— організація роботи соціальної студентської служби у вищому навчальному закладі;

— сприяння працевлаштуванню випускників;

— участь у роботі волонтерських загонів місцевого та міжнародного призначення.

40.Діяльність – одна із форм соціального становлення особистості.

Види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художньо-естетична іт.д.

Людина розвивається лише в активній діяльності, коли засвоює соціальний досвід і вносить свій посильний вклад у розвиток суспільства.

В ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода люди­на прагне керувати власним розвитком як процесом. Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, яка включає такі види діяльності:

1) самоосвіта;

2) самовиховання (праця над характером, емоційними й моральним розвитком, філософією життя тощо);

3) вибір напряму (галузі) освіти і професії;

4) вибір конкретного місця роботи;

5) вибір групи Друзів, товаришів, колег;

6) участь у певних громадських і політичних організаціях;

7) рішення щодо вступу до шлюбу і складу сім'ї;

8) пошуки шляхів досягнення поставленої мети [3, 9].

Бажано щоб, молода людина сформувала в собі вміння здійснювати відповідний вибір з різних альтернатив. А соціалізуючі інститути працюють заради того, щоб у подальшому вони переставали бути погрібними, їх головне завдання — «запустити механізм самоорганізації і саморозвитку». Найбільш повноцінно цей механізм може спрацювати у різних видах діяльності.

Звідси слід вести мову про те, що суспільство може і повинне допомогти молодому поколінню включатися в активну діяльність, створюючи для цього умови для їх становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, доцільно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді традицію аналізу свого становища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення в групі, здійснювати реальну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяльності навички і вміння.

Звичайно, цілком зрозуміло, що основою стабільності таких умов і такої діяльності є систематична допомога всіх інфраструктур соціалізації, наявність механізму взаємодії державних і недержавних соціальних інститутів, суть діяльності яких має бути спря­мованою на оптимізацію соціалізуючого процесу.

Мета соціально-педагогічного впливу диктує обов'язковість створення умов для розгортання як об'єктивно-соціалогічної діяльності, так і соціально-психологічної, коли молодь попадає в реальні ситуації, де активно проявляється суб'єктна позиція осо­бистості. Це дозволяє їй утверджуватися у певних видах діяльності, а, отже, і в соціумі в цілому. Характер діяльності визначається не стільки позитивною чи негативною установками суб'єктів, скільки «мірою суб'єктності», наявністю активності, самостій­ності, ініціативи, самодіяльності. Це, безперечно, передбачає зміну позицій, ролі, статусу суб'єкта діяльності в нових соціумних умо­вах.

Аналіз впливу способів організації діяльності на соціальне становлення особистості дозволяє зокрема на цьому етапі вирішувати такі завдання:

• здійснювати характеристику способів організації соціально-педагогічної діяльності, які впливають на соціальну позицію суб'єкта;

• здійснювати загальну характеристику суб'єктів, котрі потребують соціально-педагогічної допомоги;

• виявити зв'язки між позиціями таких суб'єктів і способами організації соціальної діяльності, які базуються на виборі соціальної поведінки суб'єкта.

Організація діяльності за принципом права вибору суб'єктом справи за інтересами, а партнера за уподобаннями дозволяє попереджувати появу конфліктів під час організації різних видів діяльності.

За сукупністю проявів характеру поведінки всіх учасників можна поділити на три групи: перша група — суб'єкти, котрі прагнуть до діяльності «для себе». До речі, в окремих мікрогрупах (діти-інваліди, діти-сироти, хворі на ДЦП) принцип діяльності «для себе» варто навіть стимулювати, оскільки для цієї категорії людей це вже є певним кроком до соціального входження в суспільство.

Суб'єкти другої групи характеризуються певним проявом, хоча й не яскраво вираженим, «діяти для інших». Особливо це помітно у групі старших підлітків, молоді 18-20 років.

Третя група характеризується проявом бажання включатися в діяльність «для себе» і «для інших». За таким характером поведінки можна спостерігати серед дітей-сиріт, «дітей-вулиці», учнів шкіл-інтернатів, старших підлітків, які пройшли період реабілітації. Це проявляється у конкретній допомозі (щось випрати, зробити подарунок, принести книгу, піти на прогулянку, принести віде-офільм тощо).

Працюючи з суб'єктами виховання протягом кількох років, можна, безперечно, побачити і досить помітні зміни у їх соціальних позиціях у різних видах діяльності.

По-перше, це проявляється в тому, що зменшується кількість учасників, які відмовляються брати участь у соціально-особистісній діяльності і прагнуть відмежуватися у спілкуванні.

По-друге, проявляється тенденція збільшення соціально-позитивних вчинків щодо інших людей, визначається «крен» щось робити для інших. Але водночас залежно від мікрогрупи суб'єктів (наркомани, молоді проститутки, алкоголіки) не завжди спостерігається зміщення до зростання позитивної поведінки, хоча, безперечно, «придушення» зростання процесів негативізму теж свідчить про ефективність роботи.