Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та в державній молодіжній політиці

Молодь як специфічна

соціальна спільнота

В Україні на січень 2003 р. налічувалося 10,9 млн молодих людей віком від 14 до 28 років, що становило 22,7% населення країни. Незважаючи на численність і очевидні специфічні особливості представників молодого покоління, ця категорія українського населення ще недостатньо визнана як соціально-демографічна спільнота із власним соціальним статусом і роллю у суспільстві. Українська молодь також є складовою частиною світової спільноти молоді — тієї рушійної сили, що тяжіє до перетворень усталеного порядку, є провідником соціальних змін та інновацій в усіх сферах суспільного життя — від економіки до культури. Цим зумовлене зростання інтересу до молоді з боку:

• соціогуманітарних наук з їхньою зацікавленістю у дослідженнях спонукальних чинників розвитку соціуму та його майбутнього;

• практичної політики, для якої молодь є важливим і ще недовикористаним ресурсом успішної політичної діяльності;

• органів державної влади та управління, які не можуть ігнорувати таку значну соціальну спільноту, від якої великою мірою залежить і наявний стан, і перспективи розвитку суспільства.

Серед усіх соціогуманітарних наук саме соціології належить провідне
місце у дослідженнях молоді як соціальної спільноти. Це пояснюється
тим, що соціологія не лише володіє корпусом знань про молодь, а й здатна
його активно прирощувати й модифікувати відповідно до швидко­
плинних змін соціальних реалій, особливо в посткомуністичних країнах
з їх велетенськими соціальними трансформаціями.

Основні проблеми соціології молоді

Соціологія молоді нині є однією з найважливіших складників соціологічного знання. Процес переходу від тоталітарного до відкритого, демократичного суспільства передбачає активну участь у ньому насамперед молодого покоління, бо саме його представникам належить будувати якісно нове суспільство і жити в ньому. Наскільки сучасна молодь здатна виконати цю благородну місію побудови нового, якою мірою вона підготована (фахово і морально) до участі у державотворчих процесах, які розгортаються нині в Україні, що необхідно зробити в галузі державної молодіжної політики, аби забезпечити належні умови для реалізації високих потенційних можливостей підростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспільством і молоддю, — всі ці питання в сучасних умовах постають з особливою силою та гостротою. З'ясуван­ням їх, а також розробкою основ державної молодіжної політики й покликана займатися соціологія молоді.

Тема 9. Соціологія молоді

 

Сьогодні дедалі міцнішим стає переконання, що необхідно докорінно переосмислити традиційні підходи до молоді та її проблем, котрі склалися під час панування командно-адміністративної системи в СРСР і які знайшли віддзеркалення в радянській соціології. Сьогодні настала по­треба у виробленні нової концептуальної схеми соціології молоді, в якій молодь виступатиме не як пасивний об'єкт, а як активний дієвий суб'єкт суспільних перетворень, що відбуваються на всьому пострадянському просторі.

Соціологія молоді належить до спеціальних соціологічних теорій, що досліджують закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, з яких утворюється суспільство. Соціологія молоді в СРСР почала роз­виватися ще у 20-ті роки, але інтерес до цих досліджень швидко згас, оскільки молодь, згідно з марксистською наукою, не входила до числа основних елементів соціальної структури радянського суспільства, на яких переважно зосереджувалась увага науковців. Уже в ті часи молодь розглядалася передусім як джерело поповнення робітничого класу, колгоспного селянства та радянської інтелігенції. Новий етап у соціологічних дослідженнях проблем молоді розпочався у часи хрущовської «відлиги» — в 60-х роках, але й тоді соціологів цікавили передусім проблеми підготовки робочої сили для соціалістичного народного господарства, підвищення продуктивності праці серед молоді, її вихо­вання в дусі комуністичних ідеалів. Тобто дослідників цікавила не молодь сама по собі, її інтереси, потреби і прагнення, а можливість використання молодого покоління для вирішення прагматичних завдань соціалістичного будівництва.

У спадок від минулого соціологія молоді отримала парадоксальну ситуацію: наявність величезної кількості публікацій про молоде покоління, з одного боку, і брак достовірного наукового знання про цю специфічну соціальну спільноту, про закономірності й тенденції сучас­ного розвитку та відтворення цієї групи суспільства — з другого. Це дало підстави деяким дослідникам стверджувати, що соціології молоді в Українській РСР як спеціальної наукової дисципліни практично не було.

Варто назвати чинники, які зумовили низьку ефективність доробку науковців у площині молодіжної проблематики в минулому та подекуди і сьогодні. Ці чинники можна поділити на загальносоціальні за характером та притаманні самій соціології як одній із соціогуманітарних наук. До перших доцільно віднести насамперед загальне ставлення до молоді та її проблем з боку суспільства. Адже воно звикло ставитися до молоді як до пасивного об'єкта соціального впливу своїх владних, виховних та

Тема 9. Соціологія молоді

освітніх інститутів, застосовуючи щодо неї так званий залишковий
принцип. Десятиріччями вважалося, що юнаки та дівчата повинні лише
ретельно виконувати настанови партії та уряду; всі рішення, які ухвалю­
валися нагорі, вказівки господарських органів були для молоді обов'язковими для виконання

Загально-соціальні причини

.Від молоді очікували проявів ініціативи — у суворо регламентованих формах, активності — у межах окреслених завдань, ентузіазму — у чітко визначеному про соціалістичному спрямуванні. Ті ж негативні явища, які виходили за межі суспільних сподівань, оголошувались або «залишками минулого», або «наслідками розбещу вального впливу Заходу».Революційні зміни в сучасному суспільстві особливо позначилися на молоді: вона прокинулася, підвела голову і почала діяти. І виявилося,
що суспільство не чекало такої сильної і могутньої ходи молодого
покоління, строкатості, суперечливості й непередбачуваності його
мислення і поведінки. У короткий час з'ясувалося, що молодь — одна з
найбільш соціально занедбаних і найменш соціально захищених спільнот
нашої країни, що молодіжне середовище роздирається різнополюсними
проблемами, що питома вага цих проблем, існування яких часто-густо
ігнорувалося, вже давно перевищила критичну масу і загрожує соціаль­ними вибухами.

Причини кризи соціології молоді

Розглядаючи другу групу чинників, слід зазначити, що спрощене трактування молоді, уявлення про без проблемність її існування із соціальної практики перейшли й укорінилися в радянському суспільствознавстві взагалі і в соціології молоді зокрема. Ґрунтовні дослідження молоді, здійснені науковцями на початку 70-х років (маються на увазі праці В.Боряза, С.Іконникової та ін.), не були розвинуті їхніми наступниками у вагому молодіжну концепцію. Поволі відбувався процес дроблення тематики соціальних досліджень у молодіжному середовищі; замість інтеграції зусиль представників різних наукових дисциплін чимраз помітнішим ставало розпорошення розвідок про молодь. У молодіжному наукознавстві дедалі виразнішою була вузька спеціалізація наукових сил; вирізняли й розробляли переважно окремі напрями молодіжної проблематики, і водночас велике коло питань випадало з поля зору науковців. Чільне місце посідали праці про студентську молодь, учнів середніх шкіл, подекуди про робітничу молодь, тоді як інші соціальні групи молоді залишалися поза сферою зацікавлення вчених. Дотепер, наприклад, бракує ґрунтовних досліджень про молодь, яка залишилася без роботи, про велику групу молоді, зайняту в приватному секторі та в комерційних структурах, про молодих людей — ударну силу

Тема 9. Соціологія молоді

 

злочинних угруповань — або про молодь, що проходить службу в армії. Тільки тепер починають набирати сили наукові розвідки про девіантну (від лат. а'еюіаііо — відхилення) поведінку молоді, зловживання нарко­тиками і токсичними речовинами тощо. Майже не розробляються питання про суїциди (тобто самогубства) у молодіжному середовищі, хоча кількість таких спроб серед юнаків і дівчат постійно зростає і перевищує питому вагу інших вікових груп у вчиненні самогубств.

У минулому склалися певні диспропорції і в тематиці наукових досліджень молоді: найбільша частка належала працям про її комуніс­тичне виховання. Сам же процес виховання традиційно розглядався як односкерований — на юнацтво і молодь взагалі; однобічно орієнтований — згори донизу, без врахування механізму зворотного впливу і взаємодії; одноманітний — за консервативністю форм, методів і заходів; такий, що має одну мету — підготовку належної зміни будівників комунізму.

Спрощено трактувався і процес соціалізації молоді — переважно як однобічне засвоєння досвіду, ідей, орієнтацій старшого покоління і суспільства в цілому; молодь тут була пасивним продуктом соціалізації, а не активною творчою силою соціального оновлення. У концепціях західних науковців Ж.Піаже та Р.Мертона соціалізація і навіть соціальна адаптація розуміються, навпаки, як двобічні процеси і резуль­тат зустрічної активності суб'єкта та соціального середовища. Але такими поглядами свідомо чи позасвідомо нехтували в радянські часи; вважалося, що молодь здатна лише на відтворення існуючих суспільних відносин, а не на творчість і новації. Тому не дивно, що соціологи тих часів, а подекуди й сучасні, виступали переважно в ролі фіксаторів різного роду молодіжних проблем і процесів, пояснюваних однобічно; прогностична ж функція їхніх досліджень була розвинена вкрай недостатньо.

Нині завдання полягає у виробленні власних теоретичних засад соціології молоді, необхідності визначення центрального поняття і по­хідних категорій, у з'ясуванні основних базових положень і принципів емпіричних досліджень. Ідеться про переосмислення ролі молоді в історичному процесі взагалі та процесах національного відродження й державотворення в Україні, подолання споживацького ставлення до неї з боку суспільства та його соціальних інститутів, а також про можливість і необхідність розробки нових підходів до аналізу молоді та її проблем. Вони повинні передбачати відмову від віджилих стереотипів та ідео­логічних штампів минулого, дослідження впливу нових соціальних реалій сьогодення на духовний світ і поведінку юнаків і дівчат.

 

Тема 9. Соціологія молоді

Державна молодіжна політика

та місце в ній соціології

Соціологія молоді виступає також важливою складовою державної молодіжної політики. За змістом державна молодіжна політика, згідно з визначенням І.Ільїнського, є, по-перше, системою ідей, теоретичних положень про місце й роль молодого покоління в суспільстві; по-друге, практичною діяльністю держави, громадських організацій та інших соціальних інститутів з реалізації цих положень, ідей та принципів з метою формування й розвитку молоді. Іншими словами, державна молодіжна політика як система певних заходів щодо сприяння соціаль­ному становленню і розвитку молоді, повинна базуватися на глибокому, об'єктивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різними науками. Соціологія молоді в системі цих наук посідає провідне місце. Воно зумовлене насамперед тим, що саме соціологія молоді досліджує процеси соціалізації молодого покоління, його входження у доросле життя в умовах, які блискавично змінюються, тобто має пріоритетне значення в суспільному, практично-політичному плані, даючи вихідні дані для соціальної політики держави, яка забезпечує вирішення проблем молоді з обов'язковим врахуванням її інтересів, потреб і здібностей.

Вдалим проявом кооперації зусиль соціологів і працівників органів державної влади у виробленні та реалізації державної молодіжної політики є співпраця Українського інституту соціальних досліджень (раніше — Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, створеного 1991 р.), з одного боку, і низки органів державного управ­ління включно з Адміністрацією Президента України, Кабінету Мініст­рів України, Верховної Ради, міністерств і відомств — з другого. Серед основних напрямів діяльності інституту — фундаментальні та прикладні дослідження з проблем сім'ї, молоді й дітей, молодіжного та дитячого руху, вивчення процесів соціалізації молоді, розробка економічних, соціальних, організаційно-правових механізмів формування і прове­дення державної політики в Україні стосовно молоді й дітей тощо. Науковці інституту брали і продовжують брати участь у розробці законо­давчих актів щодо молоді і юнацтва, готують аналітичні та наукові матеріали до щорічних парламентських слухань щодо проблем молоді в країні, виробляють пропозиції урядові країни з впровадження механізму надання кредитів молоді й молодим сім'ям, забезпечення молоді першим робочим місцем, підтримки талановитої молоді. Протягом останніх років за активної участі співробітників інституту підготовано низку щорічних доповідей Президентові України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів «Про становище молоді в Україні».

 

Тема 9. Соціологія молоді

Співпраця соціологів і політиків

Одним з принципових наслідків співпраці соціологів і урядовців є зміна акцентів у ставленні до молоді. Раніше вважалося, що молодь є переважно об'єктом державної молодіжної політики, об'єктом соціаль­ного впливу. Особливості сучасного становища молоді полягають у тому, що вона є насамперед суб'єктом суспільного життя, який разом із тим перебуває у процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжній політиці рівноправними партнерами повинні бути і молодь, і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську (від лат. раіегпиз — бать­ківський, опікунський) політику держави стосовно молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринково орієнто­ваної економіки, про створення такої соціальної системи, яка б могла само забезпечити і відтворити себе. Недарма програма в галузі молодіж­ної політики у країнах європейської спільноти передбачає два основні, у названій послідовності, принципи: 1) активну й безпосередню участь молоді в її розробці та реалізації, 2) підтримку молодіжних ініціатив державними структурами. Процес допомоги молоді у західних країнах, зазначають дослідники, віднаходить енергію в індивідуалізації, а не в колективізації, в регіоналізації, а не в централізації, в плюралізмі, а не в централізмі, і в безпосередній участі, а не в управлінні зверху.

Суть державної молодіжної політики

В Україні стратегічні цілі державної молодіжної політики означені низкою нормативно-законодавчих актів, котрі, як виявила прак­тика попередніх років, не потребують значного уточнення чи доповнення. Державна молодіжна політика, відповідно до нових реалій, визначена в Україні пріоритетним і специфічним напрямом системної діяльності держави у відносинах із молоддю і молодіжним рухом, яка здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і становить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу і у власних інтересах, і в інтересах суспільства. Об'єктом державної молодіжної політики є молодь віком від 14 до 28 років, що живе в Україні.

Засади державної молодіжної політики

Серед головних засад державної молодіжної політики слід назвати такі:

• повага до поглядів молоді та її переконань;

• надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики і програм, що стосуються суспіль­ства взагалі й молоді зокрема;

• сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

Тема 9. Соціологія молоді

Реалізація державно молодіжно політики

• зміцнення зв'язків між поколіннями на основі засвоєння кращих, передових ідей світової цивілізації тощо.

Сьогодні йдеться про втілення в життя основних положень дер ж авної молодіжної політики, зміцнення правових і матеріальних гарантій щ одо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій, для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді. Адже багато важливих і корисних для молоді справ, які декларуються в законодавчих актах та правових документах, лишаються
чинними лише на папері. Наприклад, таке положення, як першочергове
надання житла молодим сім'ям. 2001 року одержали житло та поліпшили
житлові умови тільки 1,1% молодих подружніх пар, котрі перебувати в
черзі. Якщо такі темпи зберігатимуться, то черга зникне не менш як через
90 з гаком років, і багато молодих родин можуть просто цього не
дочекатися. Саме тому науковці інституту соціальних досліджень
розробили проект Концепції реалізації державної молодіжної політики на
найближчі п'ять років. Докладніше про зміст цієї концепції йтиметься
далі, в третьому питанні теми.

Завдання соціології молоді

Очевидно, пошук реальних шляхів залучення молоді до активних дій, скерованих на самозабезпечення та само відтворення, багато в чому може і здатна здійснювати саме соціологія молоді. Найперше її завдання полягає у з'ясуванні основних інтересів і потреб молодого покоління, створенні його достовірного соціального портрета, висуненні на цій ос­нові науково обґрунтованих пропозицій для державних органів. Неабияке значення має також аналіз можливих наслідків прийняття законодавчих актів стосовно молоді для суміжних та близьких соціально-демографічних груп та спільнот (інакше кажучи, коли пільги і підтримка молоді державою можуть негативно вплинути на становище інших соціальних груп), а також обчислення й передбачення довготермінових наслідків цих рішень для самої молоді, особливо при її переході в інший віковий і соціальний стан. Іншими словами, соціологія молоді, на думку М. Головатого, повинна зосередитися на трьох основних групах проблем:

• що суспільство може зробити для розвитку молоді та її громадян­ського становлення;

• що сама молодь здатна і може дати суспільству для його прогресив­ного розвитку;

• як найповнішим чином використати потенціал молоді в інтересах її власної самореалізації та поступу всього суспільства.

Отже, соціологія молоді є важливою складовою і соціологічного знання, і елементом державної молодіжної політики. Вона повинна >,

 

Тема 9. Соціологія молоді

забезпечувати цю політику та її реалізацію через вироблення диферен­ційованих стратегій соціалізації та адаптації молодого покоління. Але для цього вона сама має внутрішньо оновитися, переглянути свої вихідні засади і принципові настанови.