Явище відчуження та його елементи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Явище відчуження та його елементи



• соціально-трудові процеси;

• соціальне управління ними.

Суб'єкти праці — це ті соціальні верстви, групи, спільноти й окремі люди, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним становищем, місцем і роллю в трудових колективах. Усі вони мають різні кваліфікацію, трудовий досвід, рівень і канали одержання прибутків, нарешті інтереси, які не завжди збігаються. Остан­нє може виступати (а на думку марксистів, £ обов'язковою причиною) виникнення конфліктів (у марксистському варіанті — загострення класової боротьби).

У радянській соціології конфлікти, пов'язані з трудовою діяльністю суб'єктів праці, не ставали предметом спеціального аналізу. Положення про безконфліктність соціалістичного суспільства загалом гальмувало дослідження тих суперечностей, які виникали і у сфері економіки. Якщо й визнавалось існування напруженості, конфліктів та боротьби носіїв несумісних інтересів у галузі виробництва, то лише як притаманних капіталістичному суспільству. Явище відчуження, описане К.Марксом,аналізувалося також лише щодо капіталізму. Стосовно ж соціалізму, про нього стало можливо згадувати лише з початком горбачовської «перебудови». Натомість Н.Смелзер зазначає, що відчуження — феномен всезагальний. Явища відчуження, що з'явилися на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспільстві не лише не зникають, а посилюються і прибирають різних форм.

Смелзер наголошує, що вилив різних типів технології та організації праці на робітника становить величезний інтерес для соціологів. Наслідок цього впливу — процес відчуження— передбачає три елементи:

почуття безпорадності (робітникам не належать інструменти, якими вони користуються; вони не купують необхідних ресурсів і не продають вироблені ними товари);

почуття беззмістовності своєї праці (у виготовлення кінцевого продукту робітник вносить лише одну операцію, наприклад, встановлює електропроводку для освітлення автомобіля; він часто-густо не має контактів з іншими робітниками);

почуття відстороненості (у багатьох професіях втрачається можливість «просунутися» на службі, проводити свій час із колегами у праці; робітник не відчуває гордості й задоволення від процесу творення).

 

 

Причини явища відчуження в економічній сфері

Соціальні інститути у сфері праці

Соціально-

Трудові

Відносини

 

В.Блавнерунаслідок аналогічних досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а радше соціальні структури, які складаються в різноманітних трудових обставинах. Він вивчав ситуа­ції у чотирьох різних галузях американської промисловості: автомобіль­ній, текстильній, хімічній та поліграфічній, маючи на міеті з'ярувати, де є найбільше відчуження робітників. Найвищий рівень відчуження спос­терігався серед робітників автомобільної промисловості, найнижчий — серед друкарів. Перші з них, працюючи на конвеєрах, лише незначною мірою контролюють умови своєї праці; вони практично дуже мало відповідають за кінцевий результат праці, позбавлені можливості спіл­куватись один з одним у робочий час. їхні профспілки дбають лише про підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці. Натомість друкарі належать до профспілки, яка має давню історію; вони самі визначають режим праці й наочно бачать наслідки своєї роботи, відчу­вають задоволення, перетворюючи рукопис у видрукований продуїст: книжку, брошуру, альбом репродукцій, придатний для широкого розпов­сюдження.

Соціальні інститути у сфері праці — це господарські об'єднання, заводи, банки, ринки, трудові колективи, профспілки тощо. Вони забез­печують усю сукупність виробничих зв'язків у суспільстві, одночасно з'єднуючи економічне життя з іншими підсистемами. Кожен соціальний інститут в економічній підсистемі має свої, чітко окреслені функції. Коли ж нормальне функціонування певного соціального інституту порушуєть­ся, а зв'язки з соціальним середовищем набирають викривленого або неповного характеру, з'являється так звана дисфункція соціального інституту. Так, дисфункція деяких економічних інститутів стає причи­ною існування «тіньової економіки», виливається у спекуляцію, хабарництво, крадіжки, тягне за собою корумпованість і господарського, й управлінського апарату. Ці явища особливо болісно даються взнаки під час «перехідного періоду» — періоду трансформації командно-адміністративної системи в ринково орієнтовану систему вільного під­приємництва, що яскраво видно на прикладі майже всіх посттоталітЯрних країн разом з Україною.

Соціально-трудові відносини складаються на виробництві між суб'єктами — представниками різних соціальних спільнот і груп. Цей тип відносин, як слушно зазначає В.Полторак,на відміну від відносин функціональних, описаних раніше, у соціології кваліфікують як відно­сини рівності й нерівності між працівниками та соціальними групами (наприклад, між підприєшрши та робітниками).

Капіталістична

Економічна

Система

Економічна

Система

Демократичних

Країн

Соціалістичної

Орієнтації

 

 

Економічна

Система

Комуністичних

Країн

Радянського

Типу

 

Соціальні

Процеси

У сфері праці

Н.Смелзеррозглядає такі відносини у трьох типах економічних^ систем: капіталістичній, демократично-соціалістичній та комуністичній радянського типу. У першій з них, капіталістичній, підприємець є головною дійовою особою і встановлює свої правила стосунків із працівниками. На перших етапах існування капіталістичної системи уряд не втручався у справи підприємців. Але з часом, коли розвиток вільного підприємництва породив жорстоку експлуатацію найманої праці, уряд посилив контроль за діяльністю капіталістів, запровадивши заходи для соціального захисту громадян, перерозподілу прибутків через оподат­кування, обмеження монополізації ринку (антитрестівське законо­давство).

У демократичних країнах соціалістичної орієнтації акцент ставиться на суспільній власності на засоби виробництва та розподіл товарів. У цих країнах, звичайно, можливе й існування приватної або змішаних форм власності, але пріоритетне місце посідає державна власність (при­наймні націоналізація охоплює головні стратегічні висоти господарства). Відповідно й економічна політика держави позначена більшим втручанням в економічне життя і суворішою регламентацією підприєм­ництва, а також соціальним захистом практично всіх верств населення, яке працює. «Шведська модель» демонструє найвищий здобуток оптимального поєднання інтересів підприємництва і найманої праці, який втілюється в один із найвищих у світі стандартів життя.

Комунізм радянського типу є системою, де вся власність є суспільною (за рідкісними винятками). У працях К.Марксапередбачено, що комуністичне суспільство має бути суспільством усезагального добро­буту, без експлуатації, що в, ньому житимуть вільні трудівники і при тому не буде суперечностей між розумовою і фізичною працею.

Насправді ж «комуністична економіка» (насамперед радянська) визначалася повним політичним пануванням однієї партії, суворим контролем, довгостроковим плануванням (п'ятирічні плани), а не стихією вільного ринку. Держава тут була повним власником, регламен­туючи всі види виробничої діяльності і трудову поведінку кожного трудівника. Не заперечуючи, що така система спромагалася на підне­сення економіки й досягнення окремих високих економічних результатів* Н.Смелзер наголошує, що це не означало її високої ефективності і продуктивності, які досягалися прямим і опосередкованим економічним визиском трудівників.

Під соціальними процесами у сфері праці соціологи розуміють функціонування і зміни становища соціальних груп, колективів і окремих

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.005 с.)