Взаємозв'язок політики й економіки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Взаємозв'язок політики й економіки



зможемо зрозуміти інтереси й сили, що існують нині, лише врахо­вуючи модифікуючий вплив минулого;

• влада як центральне явище світу політики може одночасно розгля­датись і як частина світу культури] погляд на політику крізь призму рультури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, якою мірою, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цін­ностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;

• відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті самі політичні дії мають успіх в одних країнах і зазнають поразки в інших. У цьому плані варто замислитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західцих) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специ­фіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;

• зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи того народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру й особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбу­ваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над увідповідненням орга­нізаційних форм політичного життя з національним характером народу в його кращих рисах.

Взаємозв'язок політики й економіки також надзвичайно сильний. Але вчені по-різному трактували ці обопільні впливи. У соціологічній кон­цепції марксизму міститься висновок про вторинність політики, її залеж­ність від економіки. Виходячи з примату економічних інтересів, що визначаються відносинами власності, К.Марксакцентував на прямій залежності політичної надбудови від економічного базису. На його думку, клас, який панує економічно, повністю тримає в руках головний політичний інститут —державу. Відповідно і зміни у політичній сфері в кінцевому підсумку визйачаються особливостями глибинних економіч­них процесів. Однак французький соціолог Р. Аронробить висновок про пріоритет політики над економікою. Як один із засновників теорії

 

 

 

«індустріального суспільства, він порівнює різні види індустріальних і постіндустріальних суспільств і наголошує, що їхні характерні риси залежать насамперед від політики; що для людини політика є більш значущою, оскільки дає права і можливості проявити, реалізувати себе насамперед як суб'єкт політичних відносин.

Трохи інший аспект дослідження взаємозв'язків між економікою і політикою обирає американський учений С.Ліпсет. Його дослідження дали змогу простежити співвідношення рівня економічного розвитку й демократії та стабільності суспільства. Висновок С.Ліпсета полягає в тому, що в суспільствах із найрозвиненішою порівняно з іншими економікою (головним чином у Європі й Північній Америці) зазвичай існує стабільна демократія, тоді як у країнах із менш розвиненою економікою переважають нестабільні демократії і диктаторські режими. Більшість західних дослідників погоджується з думкою про позитивний взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку і стабільністю, а також демократичними інститутами. Очевидно, це є слушним і щодо сучасної України, де економічні негаразди і кризові явища перехідного періоду тісно переплітаються з політичною напруженістю і протистоянням різних політичних сил.


Основні складові соціології політики


Основні складові соціології політики

Соціологія політичних партій і рухів

Оскільки політика — явище складне і багатогранне, то й структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. З огляду на це дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як соціологія політичних рухів і партій: держави; політичної свідомості і політичної поведінки; міжнародних відносин тощо. Зупинимося докладніше на деяких із них.

Коли йдеться про соціологію політичних рухів і партій, то наголо­шується насамперед на їхній типології та понятті політичної системи. Політичні рухи організовуються суспільними силами, які намагаються змінити існуючий соціальний лад або закріпити його через здійснення тиску на уряди чи шляхом боротьби за владу. Політична партія є полі­тичним рухом, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці. Є.Вятрбудує типологію політичних рухів, виходячи з різних критеріїв. Якщо брати до уваги роль суспільних класів у створенні полі­тичних рухів, то можна вирізнити рухи, які мають класовий (робітничий, селянський рух тощо), міжкласовий (національно-визвольний рух) і позакласовий характер

Типологія

Політичних

Рухів

 

Класифікація

Політичних

Партій

 

 

(політичні рухи, в яких беруть участь професійні групи або соціальні прошарки).

Якщо йдеться про ставлення до існуючого політичного устрою, то з цього погляду можна вирізнити:

консервативні політичні рухи (які прагнуть зберегти існуючий стан речей);

реформаторські (які стоять на позиціях збереження певного політичного устрою, але вважають за потрібне вдосконалити його);

революційні (які відкидають існуючий лад і мають намір замінити його іншим);

контрреволюційні (які скеровані проти певного політичного ладу, що встановився внаслідок перемоги революційних або реформаторських рухів, і мають на меті замінити його попереднім устроєм).

Якщо критерієм є ступінь і форма організації політичних рухів, то соціологічному аналізу піддаються стихійні, слабоорганізовані політичні рухи, рухи з високим ступенем організації. Найпоширенішою нині формою останніх є політичні партії.

Є.Вятрпропонує свою класифікацію політичних партій.

1. Залежно від класового характеру вони поділяються на:

1.1. класові (робітничі, селянські, буржуазні, поміщицькі, дрібно­буржуазні тощо);

1.2. міжкласові (буржуазно-поміщицькі);

1.3. партії класоподібних груп (складаються з представників певних прошарків і груп).

2. Залежно від типу організаційної побудови — на:

2.1. кадрові (виражають інтереси та ідеї правлячого класу і спи­раються на існуючі соціально-політичні структури; їх кінцева мета — перемога на виборах за допомогою впливових політичних осіб — нотаблів);

2.2. масові (формуються на ґрунті певного світогляду і звернені до великих соціальних груп, релігії, ідеології).

3. За місцем, яке партії посідають у системі влади:

3.1. легальні;

3.2. нелегальні.

4. Залежно від домінуючої ідеології:

4.1. ідейно-політичні (революційні, реформістські, консервативні, реакційні);

4.2. прагматичні скеровані на вибори);

4.3. харизматично-вождистські (наприклад, фашистські; цей , різновид, виходячи з веберівського розуміння вождистської

 

 

Політичні

партії

сучасності

 

 

 

Нетрадиційні типи

політичних партій

харизми, вводить до наукового обігу французький соціолог М.Дюверже).

Безперечно, запропонована Є.Вятромтипологія політичних партій дещо застаріла, хоча основні її пункти зберігають своє значення і дотепер. У сучасних умовах до перелічених партій дослідники цієї проблеми додають нові різновиди. Наприклад, уже згадуваний французький учений М.Дювержеобґрунтовує поділ партій на парламентсько-електоральні й непарламентські. Для партій першого типу завоювання місць у парла­ментських асамблеях є сутністю життя, причиною існування і вищою метою. Для непарламентських партій, очевидно, парламентська й виборча діяльність не є головними цілями, — вони існують заради досягнення інших політичних, культурницьких, соціально-економічних цілей.

Залежно від статусу в політичній системі партії поділяються на урядові (і до того ж консервативні, бо прагнуть зберегти владу у своїх руках) і опозиційні (або радикальні, бо прагнуть усунути правлячі партії від влади).

Функціональний критерій зумовлює поділ на партії «індивідуального представництва» (які концентрують свою діяльність на доборі кандидатів на виборні посади) та «соціальної інтеграції» (метою яких є згуртування довкола своїх гасел різнорідних верств населення).

Відмінності в організаційній побудові дозволяють вирізнити так звані децентралізовані (наприклад, консервативні й ліберальні в Західній Європі та США), централізовані (наприклад, соціалістичні партії континентальної Європи) і строго централізовані (комуністичні і фашистські) партії.

Учені Львівщини, яким належить сучасний підручнрс з політології під редакцією О.Семківа,зазначають, що в повоєнні роки з'явилися нові, нетрадиційні типи партій, які формувалися на ґрунті раніше невідомих соціальних рухів — екологічного, антивоєнного, жіночого тощо. Саме такою партією є партія «зелених», метою якої є вплив на владні структури щодо забезпечення належної державної екологічної політики і захисту довкілля.

Політичні партії, що обстоюють більш-менш прогресивні доктрини, прийнято називати лівими, реакційні — правими, а ті, що ймають про­міжне становище, — партіями центру. М.Дюверже,однак, як і багато інших західних учених, не визнає поділу на ліві і праві партії за ідеоло­гічними ознаками і вважає таку диференціацію умовною, придатною лише для схематичного опису політичного спектру.

Політична . система



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.028 с.)