Німецька формальна соціологія (Ґ.Зіммель та Ф.Тьонніс)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Німецька формальна соціологія (Ґ.Зіммель та Ф.Тьонніс)




Означення суспільства


Іншим фундатором формальної соціології вважають німецького вченого Ґеорга Зіммеля(1858—1918). Він не залишив по собі таких всеохопних соціологічних систем, як Е.Дюркгайм або М.Вебер. Його дослідження заторкували найрізноманітніші проблеми соціології, філософії, культури, мистецтва, релігії тощо. Але висловлені ним ідеї і дотепер привертають увагу дослідників.

На відміну від М.Вебера,який розглядає суспільство як сукупність соціальних дій індивідів, Ґ.Зіммель вважає, що суспільство складають соціальні відносини і міжособистісні взаємодії людей. При цьому соціальні


Тема 3. Класична соціологія


Соціації та їхні різновиди

Соціальні процеси

Соціальні типи

Моделі розвитку

Негативні наслідки зростаючої соціації

Відчуження


відносини він розглядає в їхній динамічній природі. Його менше цікавить суспільство як стала соціальна система. Увага Г.Зіммеля скерована на мікропроцеси, насамперед взаємодію людини з людиною. На цій основі утворюються складніші форми усуспільнення, або соціації: соціальні процеси, соціальні типи та моделі розвитку.

До соціальних процесів,заснованих на взаємодії особистостей, Г.Зіммель зараховує розподіл праці, утворення політичних партій, суперництво, підкорення. Друга категорія соціальних форм — соціаль-ний тип, тобто людина, яка набуває певних характерних соціальних якостей: аристократ, авантюрист, геній, керівник, підлеглий, відступник, прибічник середньої лінії тощо.

Третя категорія — модель розвитку. Тут Г.Зіммель має на увазі універсальний процес взаємозв'язку розширення соціальних груп із посиленням вияву індивідуальності. Що більшою є група, то менше її члени подібні один на одного. Загальний історичний розвиток іде в напрямку творення дедалі більших за розмірами груп, в яких зростає індивідуальність особи. Це, своєю чергою, підвищує інтелект і збільшує ступінь індивідуальної свободи.

Але всі ці взаємопов'язані процеси (утворення великих соціальних груп, інтелектуалізм і свобода індивіда) мають негативні наслідки. Людина відривається від традиційних соціальних груп і спільнот, як-от сім'я, де її існування було затишним і приємним, і входить до великих груп і спільнот, де вона почувається чужою, де відносини будуються на розрахунку й раціональності, втрачає глибину і повноту душевних емоційних переживань, характерних для минулого.

Крім того, розвиток інтелекту відбувається одночасно з розвитком грошового господарства (про це йдеться у відомій праці Г.Зіммеля«Філософія грошей»). Тому історія, згідно з думкою Г.Зіммеля, є історією зростаючої інтелектуалізації соціального життя та поглиблення прин-ципів грошового господарства. Це призводить до всезагального відчу-ження: гроші просторово й духовно відділяють людину від вироблених нею речей, робітник стає відчуженим від продукту своєї праці. Отже, ціною свободи стає відчуження. Чим незалежнішою стає людина від інших людей і соціальних груп, тим більше вона відчуває своє відчужен-ня. Єдиним мірилом свободи стають гроші, символом міжлюдських відносин — проституція (все можна купити, все продається). Так гроші «одним своїм дотиком» нищать і природу речей, і природу людини, спустошують її духовний світ, руйнують особистість.


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології


Місце Г.Зіммеля в історії соціології

Ф.Тьонніс

і вчення

про спільноти

Суть

соціального

життя

Соціальні зв'язки

Спільнота і суспільство


Таким чином, хоч Г.Зіммель і не створив цілісної соціологічної ко| цепції, його внесок у розвиток соціології досить вагомий. Поставивши в одній зі своїх праць запитання: «Як можливе суспільство?», він відповідає: суспільство можливе як сукупність взаємодій форм і змісту, тобто історично зумовлених цілей і мотивів людських взаємин. Воно є внут-рішньо єдиним і цілісним утворенням, хоч недосконалим і багатим на вади. Тому Г.Зіммеля можна вважати попередником символічного інтер-акціонізму, сучасної соціологічної течії, яка акцентує на аналізі соціаль-них взаємодій.

Велику роль у розвитку західної соціології класичного періоду віді-грає німецький соціолог Фердинанд Тьонніс(1855—1936). Предмет його уваги — дослідження природи соціальних спільнот, суті процесів, які сприяють організації та функціонуванню людських співтовариств. Цим проблемам присвячена його праця «Спільнота й суспільство». У самій назві цієї праці охоплено центральні категорії соціологічної науки.

Соціологія, згідно з Ф.Тьоннісом, вивчає соціальне життя. Воно є розмаїтим і складається з певних соціальних зв'язків. Такий дослідник, як Т.Гоббс,вважав, що у суспільстві панують антагонізми, точиться війна всіх проти всіх, тому необхідним є існування міцної держави, яка може і повинна забезпечити існування суспільства у цих несприятливих умовах. Ф.Тьоннісу були добре відомі ідеї Т.Гоббса (він навіть написав про нього книжку), але ці ідеї не знаходять у нього підтримки. Соціальні зв'язки між людьми можуть, звичайно, базуватися на взаємовідштовхуванні та взаємозапереченні. Але там, де ворожнеча відіграє провідну роль, немає істинно соціального зв'язку — є лише сукупність ворогуючих людей. Насправді ж, на думку Ф.Тьонніса,взаємозв'язки людей набагато різноманітніші; до того ж у суспільстві переважають соціальні зв'язки, засновані на прагненні до спільного життя. Тому не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разом.

Тип соціального зв'язку визначається типом волі, взятого за основу. Тому Ф.Тьонніс вирізняє два типи волі:

воля природна, інстинктивна, яка проявляється в емоціях, душевних схильностях, уподобаннях, несвідомих мотивах;

воля розумова, раціональна, яка знаходить вияв в усвідомленому, у таких раціональних компонентах, як раціональна мета, розрахунок, раціональний обмін тощо. Історичний процес власне й складається з двох протилежних віх

спільного життя людей: спільнот, заснованих на соціальних зв'язках реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке є


Тема 3. Класична соціологія

механічним утворенням, що постало на волі розумовій, раціональній. Застосовуючи терміни Ф.Тьонніса, перше утворення можна називати, ґемайншафт, а друге — ґезельшафт і розглядати їх сутність за допомогою порівняльної таблиці:

 

  ҐЕМАЙНШАФТ ҐЕЗЕЛЬШАФТ
1. Тип волі, покладений в основу Природна, інстинктивна Розумова, раціональна
2. Зміст волі Емоційні, афективні, напівінстинктивні потяги, нахили й спонукання Система намірів і цілей, засобів їх досягнення
3. Соціальні зв'язки Будуються на почутті близькості, вирізняються тривалістю й стабільністю соціальних контактів, спільною підтримкою традицій і прагненням зберегти самототожність індивіда Базуються на раціональних цілях і відрізняються доцільністю, розрахунком, відносною сталістю і обмеженою участю індивідів у цих зв'язках і соціальних інститутах
4. Форми об'єднання Мовні, сімейні, побутові, релігійні, етнічні спільноти Виробничі, професійні, наукові, торговельні спілки
5. Сфера поширення Переважно село, де зв'язки сильніші, ніж воля окремої людини, і утворюють тривале, надійне, затишне спільне життя Переважно місто з міською субкультурою; публічність і світ, в які людина потрапляє, як у щось чуже
6. Суть спільності Життєвий організм Механічний агрегат

Сам напрямок історичного розвитку для Ф.Тьонніса є однозначним і полягає у загальному скеруванні від спільнот до суспільства, що йде паралельно зі зростанням раціональності: суспільство поступово, але невблаганно витісняє в історичній перспективі спільноту.


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології


Роль і місце Ф.Тьонніса в історії соціологічної думки

Загальна характерис­тика класичної соціології


Отже, внесок Ф.Тьоннісау розвиток соціологічної думки в тому, що він:

• здійснює аналіз соціальних явищ як відображення міжособистісних зв'язків;

• наголошує на нерозривності зв'язків особистості із соціальним середовищем;

• розглядає соціальні спільноти в їхньому історичному розвитку та видозмінах. Розглядаючи в цілому класичний етап у розвитку соціологічної

думки, можна назвати такі його характерні особливості:

Е.Дюркгаймвідходить від традиційного позитивізму, зберігаючи з його постулатів лише формальні вимоги до побудови соціології за ана-логією до природознавства. Змістова ж наповненість каркасу соціо-логічної науки в Е.Дюркгайма зумовлена визнанням за соціальною реальністю особливого статусу, докорінно відмінного від природних реальностей різного ґатунку. Водночас; визнаючи цей статус, Е.Дюрк-гайм ще не може остаточно відірватися від трактування соціальної реальності як принципово вищої від індивіда, пануючої над ним і визначальної щодо нього.

М.Веберробить надзвичайно важливий крок в обґрунтуванні суспільства як продукту соціальних дій людей; саме індивід є суб'єктом соціальної дії, тоді як суспільство і різні форми колективності є лише засобами організації дій окремих індивідів.

Г.Зіммельдодає нових штрихів до проблеми сутності суспільства, розуміючи його як втілення міжособистісних взаємодій людей. У всіх них соціальні спільноти ще не стають предметом спеціального аналізу, будучи похідними або від розвитку суспільства в цілому, або від діяльності людей зокрема.

Нарешті, Ф.Тьоннісчи не вперше в історії соціології ставить у центрсвого дослідження соціальні спільноти в їхньому історичному розвитку, показує їхню величезну роль як для суспільства, так і для окремої людини. Вадою його концепції можна вважати тезу про зменшення ролі спільнот (типу ґемайншафт) у житті сучасного суспільства, положення про їхнє поступове відмирання та занепад.

Практично для всіх представників класичної соціології характерне положення про зростання ступеня раціональності в міру розвитку суспільства.

Схематично основний зміст концепцій представників класичної соціології можна подати таким чином:


Тема 3. Класична соціологія



 


 


Звернення до

проблематики

людини

Орієнтація на наукову об'єктивність


Отже, саме у працях соціологів класичного періоду спостерігається відхід від традиційного позитивізму в його натуралізаторських чи психологізованих проявах і звернення до проблематики людини. Вони(за винятком Е.Дюркгайма)шукають всюди суб'єктивне, індивідуально-особистісне начало; їх цікавить не так об'єктивна зумовленість соціальних явищ, як їхні «внутрішні» важелі — змістове наповнення вчинку, мотиви й свідома орієнтація діючої особистості на певні норми і цінності.

У методологічному плані для класичної соціології типовою є орієнтація на науку, прагнення до її об'єктивності. Разом з тим багато соціологів розуміє, що просте копіювання природничо-наукових методів недостатнє для формування соціології як самостійної галузі знання. Представники соціології цього покоління акцентують також на необхідності остаточного звільнення соціології від філософії, на дослідному, емпіричному характері першої. Вони аналізують сучасний їм капіталізм у категоріях глибокої кризи його ціннісних систем на тлі стрімкого розвитку речових компонентів, науково-технічного поступу. Пізніше ці ідеї деталізовано та обґрунтовано у працях соціологів середини і кінця XX століття.


______________________________ Тема 3. Класична соціологія

ДЛЯ НОТАТОК



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.024 с.)